Пам'ятка для учнів "Синтаксична роль займенників"

Синтаксична роль займенників.

У реченні займенники виступають тими самими членами речення, що й іменник, прикметник, числівник, з яким вони співвідносяться:

- підметом:

Я не нездужаю нівроку… (Тарас Шевченко)

Ти знаєш, що ти людина. (Василь Симоненко)

Рано ми вмієм любити, пізно — любов шанувати (М. Луків)

Так ніхто не кохав (Володимир Сосюра)

Він подав руку й мовчки вийшов. За ним виходили інші — хлопці й дівчата.

А ми живі, нам треба поспішати… (Ліна Костенко)

- присудком:

Ми з тобою просто ти і я. І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя.

Ах, очі, ті очі… Кохана, чом серце твоє не таке? (Павло Тичина)

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. (Ліна Костенко)

- означенням

Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов. (Павло Тичина)

Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше (Леся Українка)

- додатком:

Я люблю тебе, друже, за те, що не можу тебе не любити! (Володимир Сосюра)

Мене любов ненависті навчила (Леся Українка)

- обставиною

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити (Ю. Яновський).