Пам'ятники Т.Г. Шевченку у містах України. Наукова робота

Про матеріал
В роботі дослідіджуються де і які пам'ятники є Кобзареві. А саме: в якому місті України є пам'ятник Т. Г. Шевченку, його автор та історія встановлення.
Перегляд файлу

 

1

 

 

Судилківська сільська рада

Судилківський  ліцей

Судилківської сільської ради

Шепетвівського району

Хмельницької області

 

 

НАУКОВЕ ВІДДІЛЕННЯ

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА,

ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА

 МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

 

СЕКЦІЯ

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

 

 

 

ПАМЯТНИКИ

ТАРАСУ ГРИГОРОВИЧУ ШЕВЧЕНКУ

В МІСТАХ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОНАЛА

 МЕЛЬНИК АННА ВОЛОДИМИРІВНА

УЧЕНИЦЯ СУДИЛКІВСЬКОЇ

 ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК ОДУДЬКО Л. І.

ВЧИТЕЛЬ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

 

 

 

с. СУДИЛКІВ

2019р.

 

 


ТЕЗИ

Тема. Пам’ятники Тарасу Григоровичу Шевченку В містах України.

Автор: Мельник Анна Володимирівна

Назва територіального відділення МАН: Хмельницьке

Заклад: Судилківська ЗОШ І – ІІІ ступенів

Клас: 4 – А

Населений пункт: с. Судилків

Науковий керівник: Одудько Людмила Іванівна, вчитель початкових класів

Зміст: подано ґрунтовну інформацію про основні міста, в яких відкрито постаменти, час відкриття, детальний опис пам’ятника.

Мета дослідження: проаналізувати процеси встановлення та відкриття пам’ятників, труднощі та перешкоди, які виникали при виборі місця та спорудженні постаменту.

Актуальність теми:

 Я вибрала саме цю тему, тому що хочу довести, що видатний поет був водночас і драматургом, і фольклористом, і одним з найвидатніших майстрів українського живопису та графіки.

Завдання роботи:

-Довести, що Тарас Григорович Шевченко та його поезія давно стали важливою складовою духовного життя українського народу. «Кобзар» по праву вважається настільною книгою кожного свідомого жителя нашої держави. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть; у чому черпають сили та надії.

- Показати, що український народ свято шанує та поважає пам’ять Великого Кобзаря: в багатьох містах країни йому відкрито музеї. А, починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються  Державні  премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва.

Висновки: Увіковічення Шевченка як людини і поета відбувається  у встановленні пам’ятників на його честь. Пам’ятники для Кобзаря – як матеріальне свідчення поваги до нього з боку нащадків – встановленні як і в нашій державі, так і за її межами.

 

ЗМІСТ

 

 

  1.                                  Вступ………………………………………..   4-5
  2.                                  Основна частина…………………………        6-20
  3.                                  Висновки………………………………………     21
  4.                                  Список використаних джерел……………     22-23
  5.                                  Додатки………………………………………  24-39

 

 

 

 

 

 

 


ВСТУП

У літературі кожного народу світу, серед її великих творців, є поети та письменники, імена яких оповиті невмирущою любов'ю та славою. Таким поетом нашого народу є Тарас Григорович Шевченко, чия безсмертна спадщина є однією з найбільших вершин людської творчості. Тарас Шевченко – Геній українського народу, видатний громадський діяч, народний поет; геніальний митець та основоположник нової української літератури й української літературної мови.

Видатний поет був водночас і драматургом, і фольклористом, і одним з найвидатніших майстрів українського живопису та графіки.

 Ми маємо гордитися, що маємо таку Велику людину з палким та гарячим серцем, в якому до останнього подиху палала любов до Батьківщини. Кожною клітинкою свого тіла Шевченко завжди перебував поряд з рідною землею, з українським народом. Його поезія та творча спадщина адресована для людей та для Неї – своєї Неньки-України.

Т.Г. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широту тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях народності. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета.

Про Тараса Шевченка – поета та людину – написано дуже багато книг мовами різних народів світу; а ще більше наукових праць, публіцистичних та популярних статей, доповідей. А славний та невмирущий «Кобзар» відомий в усіх куточках нашої планети. Поезія Шевченка – ніби пісня солов’їна, чарівна та казкова мелодія, яку хочеться слухати завжди, яка ніколи не набридає…

Український народ свято шанує та поважає пам’ять Великого Кобзаря: в багатьох містах країни йому відкрито музеї. А, починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються  Державні  премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. Увіковічення Шевченка як людини і поета відбувається і у встановленні пам’ятників не його честь. Пам’ятники для Кобзаря – як матеріальне свідчення поваги до нього з боку нащадків – встановленні як і в нашій державі, так і за її межами.

В роботі описано майже два десятки пам’ятників Шевченкові, відкритих в різних куточках України (окремо є опис постаменту в м. Білий Бір, Польща). Всі вони є даниною шани та великої любові, яку українці відчувають до Кобзаря. І завжди біля цих пам’ятників відбуваються урочисті події, мітинги, презентації, виступи діячів та митців культури.

Час не став для Т. Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями. Життєвий та літературний подвиг поета, який, вийшовши з народних низів — кріпосного селянства,— піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і надбання світової літератури, не можна не визнати явищем світового значення в історії культури. Тому згадаймо найпалкіше бажання Кобзаря, його вічну заповідь:

 

Свою Україну любіть,

Любіть її… Вовремя люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Тернопіль

Пам'ятник розташований у невеличкому скверику ліворуч від Тернопільського академічного обласного драматичного театру, який теж носить ім'я Великого Кобзаря.

Автор пам'ятника (1982) — скульптор Микола Невеселий, архітектурну прив'язку виконав тодішній головний архітектор Тернополя Станіслав Калашник.

Пам'ятник являє собою бронзову сидячу фігуру Тараса Шевченка, встановлену на двоступінчатому гранітному постаменті сірого кольору.

Трактування постаті Шевченка виконано загалом у традиційному руслі. Автори пам'ятника зуміли передати портретні риси сильної духом людини. Вже немолодого поета зображено в хвилину задуми, його плечі похилені, голову трохи розвернуто праворуч, руки складені на правому коліні.    

      

Миколаїв

 Пам'ятник українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку у місті Миколаїв.

Пам'ятник було створено у 1958 році скульптором І.Дибою.

5 жовтня 1985 року пам'ятник було відкрито після робіт з реставрації і відновлення. Скульптор — А.А. Ковальчук, архітектор В.В. Щедров, художник В.Г. Пахомов, робітники — Ю.І. Гайда та В.Т. Бережний.

Пам'ятник розташований у центрі однойменного скверу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків

Харків відомий як місто, де був встановлений один з перших  в Україні пам'ятників Тарасу Шевченкові. Ініціаторами створення першого пам'ятника Шевченкові в Харкові була родина Алчевських. У 1897 році Олексій Кирилович Алчевський замовив у Петербурзі відомому академіку, професору Петербурзької Академії мистецтв В. О. Беклемішеву, вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого мармуру. Наступного (1898) року бюст було встановлено біля садиби відомої діячки-просвітниці, фундаторки жіночої недільної школи для дорослих Христі Алчевської (на вулиці Садово-Куликовській, зараз Раднаркомівська). Здійснено це було нелегально — без дозволу царської влади.

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

Кам'янецький пам'ятник Тарасові Шевченку розташований у центральній частині міста на невеликій ділянці на розі вулиць перед головним міським культурно-освітнім закладом — міським Будинком культури.

Автор пам'ятника — відомий український хмельницький скульптор Богдан Миколайович Мазур.

Пам'ятник було встановлено у 2000 році коштом міста.

У 2001 році творця монумента нагородили відзнакою Кам'янець-Подільської міської ради.

У теперішній час  місце біля пам'ятника є традиційним для зборів інтелігенції та представників влади під час відзначень щорічних Шевченківських дат. Незважаючи на невеликий розмір ділянки, тут також проводяться мітинги, інші культурні та політичні заходи.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Кам'янці-Подільському являє собою бронзове погруддя поета на стовпоподібному прямокутному постаменті з сірого граніту.

Автор втілив у бронзі молодого натхненного поета-романтика, яким Шевченко, імовірно, відвідав Кам'янець.


 

Хмельницький

Хмельницький пам'ятник Тарасу Шевченку розташований у самому середмісті в Парку імені Тараса Шевченка по вулиці Проскурівській, 40.

Автори пам'ятника — відомі українські скульптори І. Зноба (задум, проект) та народний художник України В. Зноба (втілення проекту) та архітектор В. Громихін.

Пам'ятник зроблено з подільського сірого граніту.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Хмельницькому являє собою цільний монумент заввишки близько 5 метрів, вирізьблений зі з'єднаних чотирьох гранітних брил, що стоїть на всіяному травою невеликому підвищенні — монументальний образ Шевченка ніби «виростає» з кам'яної глиби. Таким чином проведено аналогію між міцністю каміння та непохитністю духу Кобзаря.

Шевченко втілений у граніті за світлиною, зробленою відразу по його поверненні із заслання, що дуже позначилося на зовнішності 47-річного поета, — одягнений у кожух та високу смушкову шапку зарано постарілий чоловік спирається на костур.

Історія створення хмельницького пам'ятника Шевченкові розпочалася у березні 1991 року, коли в Парку ім. М. Коцюбинського (нині носить ім'я Шевченка) було закладено пам'ятний камінь.

Попри низку протестів хмельничан — представників інтелігенції та громадськості, з приводу не досить привабливого втілення художнього образу Великого поета, а також невдалого місця розташування пам'ятника, 19 грудня 1992 року його було урочисто відкрито.

У теперішній час місце біля пам'ятника є традиційним для зборів інтелігенції та представників влади під час відзначень щорічних Шевченківських дат. Незважаючи на невеликий розмір ділянки, тут також проводяться мітинги, інші культурні та політичні заходи.

 


 

НОВОМИРГОРОД

На початку 2000-х років з ініціативи районного об'єднання ВУТ «Просвіта» на чолі з Миколою Суржком за підтримки місцевої газети «Новомиргородщина» розгорнулась широка громадська кампанія по зібранню коштів для встановлення пам'ятника, в якій взяли участь 2023 жителі Новомиргородщини. Акцію підтримали міський голова Яків Немировський та голова районної ради Леонід Орлов.

Довгий час серед громадськості Новомиргорода точились дискусії стосовно місця розміщення майбутнього пам’ятника. Як варіанти розглядалось його спорудження в центрі міста, при в'їзді до нього або в Златополі, безпосередньо через який проїжджав Шевченко. В результаті пам'ятник було вирішено встановити у Златополі, поблизу будівлі Новомиргородської міської ради.

Встановлення пам'ятника відбувалось в травні-червні 2010 року за рахунок зібраних коштів громадян, міського і районного бюджетів та кількох політичних сил. До фінансування пам'ятника долучились партії «Наша Україна», ВО «Свобода»  та КПУ.

25 червня 2010 року, у день 270-річчя Новомиргорода відбулося урочисте відкриття та освячення пам'ятника. Пізніше поблизу нього було закладено сквер і дитячий майданчик.

Мармуровий пам'ятник зображує поета молодим юнаком в повний зріст (раніше пропонувалось зобразити його 13-літнім хлопчиком), що стоїть на гранітній брилі. Лівою рукою він пригортає до грудей «Кобзар», а правою спирається на кручу, стилізовану під крило. На крилі зображений маршрут молодого поета: «Моринці — Новомиргород — Єлисаветград». Спереду до пам'ятника прикріплена табличка з епіграфом:

    Ми не лукавили з тобою,

    Ми просто йшли; у нас нема.

    Зерна неправди за собою

Т. Г. Шевченко, «Доля» (1858)

 


Біла церква

3а проханням про установку пам'ятника керівництво міста звернулося до уряду ще при підготовці до святкування 950-річного ювілею Білої Церкви (1982 рік). Просили й кошти для цього. І одержали відмову: «грошей нема».

Через кілька років з управління архітектури подзвонив В. Гнєзділов і сказав, що є хороший бюст Тараса Шевченка роботи С. Ковальова, автора багатьох скульптур Кобзаря, одна з яких передана як дар українського народу й установлена в Канаді. В цьому випадку бюст був відлитий з бронзи щоб поставити в фронтоні реконструйованого Київського оперного театру, але з'явилися сумніви щодо надійності перекриття, на якому він мав стояти. Отож для оперного відлили інше погруддя з оргскла, тонувавши його під бронзу.

Тоді й виникла думка запропонувати бронзовий бюст Білій Церкві, про що став клопотатися Український фонд культури, очолюваний Б. Олійником. Його заступник В. Юхно подбав, щоб обійшлося це місту недорогим коштом, і невдовзі міськвиконком перерахував фонду майже символічну суму.

Так бюст став власністю міста. Проте його дорога до п'єдесталу виявилася не такою вже й короткою: розгорілася дискусія не тільки щодо місця установлення пам'ятного знака, а доцільності використання для нього придбаного погруддя. Деякі архітектори обстоювали загалом правильну думку, що бюст мав би бути виконаний з урахуванням місця установлення, а не навпаки, як це сталося, підшуковувати місце для готового твору. Другі наполягали на скульптурі на повен зріст. Але в обох випадках треба було відкласти увіковічення поета в Білій Церкві на невизначений час, поки з'являться кошти для виконання спеціального замовлення.

Щодо місця для пам'ятного знака пропонували кілька варіантів: на майдані Шевченка, біля ансамблю поштових споруд на Олександрійській вулиці, при вході в дендропарк «Олександрія» та біля Палацу культури шинників. Всі вони мали істотні вади. Майдан не підходив, бо через вулицю Я. Мудрого межує з Торговим, й у візуальному зв'язку з пропонованим місцем уже стояв пам'ятник Леніну, а в такій містобудівній ситуації може бути тільки один. До того ж за спиною Кобзаря була б вузенька вулиця його ж імені, тоді як за канонами архітектури личить широкий бульвар з озелененням посередині.

Та ще й сусідство ресторану «Радон» не дуже етичне. Другий варіант відхилили через брак простору перед комплексом поштових споруд, який виходить на транспортну магістраль. Крім того, погляд поета з висоти постаменту на цьому місці впирався б у вервечку хат аж ніяк не «біленьких».

Біля «Олександрії» на витоці однойменного бульвару поміж двома рукавами магістралі нема місця для велелюдних зібрань. І нарешті пропозиція щодо установлення пам'ятника по вулиці Леваневського була відкинута, бо всі розуміли, що має бути він в старій частині міста, пов'язаній з перебуванням тут увічнюваного.

В центрі міста три майдани межують, переходячи один в другий. Міркування про два з них викладені вище. Третій, Соборний, розділений основною транспортною магістраллю на дві частини. Але саме на нього накинули оком, Що було поверненням до однієї з перших пропозицій управління архітектури міськвиконкому, її схвалили й запрошені для консультацій начальник обласного відділу містобудування та архітектури М. Литовченко та згадуваний В. Гнєзділов. Вони віддали перевагу частині майдану біля Преображенського собору перед іншими майданчиками, які їм показали за розпорядженням першого секретаря МК КПУ О. Біличенка. Істина народилася в спорах.

Замовником став відділ комунального господарства, керований В. Штикою, який квапив з робочою документацією. Авторський колектив В. Штучного приступив до роботи. Пам'ятний знак розміщений на пересіченні вулиць Міліцейської і Млинової. Не висуваючись і не відсуваючись відносно собору, він поставлений у створ з колонадою портика храму.

Розглянувши принципи, закладені в генплані проекту, і перші проектні пропозиції щодо постаменту, містобудівна рада рекомендувала розробляти робочі креслення. Як це у нас було завжди, працювали в авральному темпі: адже зазвичай об'єкти здавали до якоїсь дати. Спішно переносили інженерні комунікації і провадили земельні роботи.

 

 

 

 


 

ДОНЕЦЬК

Пам'ятник знаходиться у Ворошиловському районі міста Донецька на розі бульвару Шевченка і вулиці Артема. Він є композиційним осередком площі, утворюваної будівлею донецької обласної бібліотеки ім. Н.К. Крупської, будинком донецької облдержадміністрації і житловою забудовою. Пам'ятник також має функцію місто формування — саме від нього починається широтна вісь і магістраль міста — бульвар Шевченка.

Споруджений у 1955 році за проектом архітектора В.О. Шарапенка. Скульптори — М.К. Вронський та О.П. Олійник.

Пам'ятник являє собою фігуру поета у повний зріст, виконану з бронзи.

Скульптура стоїть на круглому постаменті з червоного полірованого граніту. На постаменті є фриз, на якому зображені герої творів Тараса Шевченка. У центрі фризу міститься зображення самого Шевченка, який читає свої вірші М.Г. Чернишевському і М.О. Добролюбову, що за задумом авторів мало означати взаємопов'язаність і обопільні впливи української та російської літератур.

Пам'ятник було виготовлено згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 25 грудня 1953 року і встановлено 8 вересня 1955 року.

Скульптуру було виготовлено в Києві, а тоді вже звідти доправлено до Донецька.

Пам'ятник створено в традиціях радянського монументального мистецтва 1950-х років (саме за монументальністю він схожий на пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові).

Пам'ятник Шевченку в Донецьку неодноразово зображався на поштових конвертах СРСР — у 1964, 1977, 1980 і 1982 роках.

 

 

 

 

 

 

Житомир

Житомирський пам'ятник Тарасу Шевченку розташований неподалік від центру міста в невеликому сквері на розі вулиць Великої Бердичівської та Шевченка.

Автори пам'ятника — скульптор Б. Карловський та архітектор П. Бірюк.

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Житомирі являє собою бронзове погруддя поета (заввишки 1,25 м), встановлене на прямокутному у поперечному розрізі постаменті (заввишки 3,2 м) з темно-сірого крупнозернистого з білими невеликими, густо розсіяними включеннями польового шпату полірованого граніту, що стоїть на такому ж стилобаті (0,4 х 2,6 х 2,6 м).На постаменті напис: Т.Г. Шевченко.

З архітектурної точки зору постамент і стилобат є занадто сухими, спрощеними і вихолощеними, що знижує художню цінність пам'ятника. Реалістичний та традиційний за трактуванням образ поета створено в узагальнених пластично виразних монументальних формах, які позбавлені дрібної деталізації. Поета зображено в мить душевної туги, гірких роздумів. Голова з високим чолом, насупленими бровами, густими вусами трохи схилена та розвернута ліворуч, до плеча. Образ позначений внутрішньою силою, мужністю та напруженням.

Пам'ятник є домінантою перехрестя вулиць Великої Бердичівської та Шевченка. Вдале озеленення скверу, в якому на тлі стандартного п'ятиповерхового будинку встановлено пам'ятник, з часом допомогло перетворити цей куточок міста чи не найпопулярніше місце відпочинку.

 

 

 

 

 

 

 


 

КИЇВ

Пам'ятник Тарасу Шевченку у Києві встановлено в однойменному парку навпроти головного (червоного) корпусу Національного університету імені Тараса Шевченка. Саме тут свого часу працював великий український Кобзар. Ідея створити пам'ятник Шевченку виникла на початку 20 століття, однак у міській казні не виявилося достатньої суми, тому було оголошено збір пожертвувань на київський пам'ятник поету, який стартував у 1904 році. Однак тільки через п'ять років міська влада все-таки видала наказ про встановлення пам'ятника Шевченку на Михайлівській площі. Для вирішення всіх поточних питань зі зведення монумента було організовано Шевченківський комітет.

Навколо обраного місця для пам'ятника виникло безліч суперечок. Так, попечитель Київського учбового округу направив листа генерал-губернатору, в якому висловив сумнів щодо доцільності спорудження біля "російського урядового навчального закладу" (малося на увазі реальне училище) пам'ятника українському поетові. Він запропонував поставити на Михайлівській площі пам'ятник княгині Ользі, що й було згодом зроблено. Пам'ятник Тарасу Шевченку було вирішено встановити на Караваєвській площі (нинішня площа Льва Толстого). Проти нового місця повстали члени Шевченківського комітету, вважаючи його недоцільним. Після цього інциденту члени комітету розглядали ще декілька київських майданчиків для пам'ятника Шевченку. Відкинули ділянку біля Оперного театру, яка видавалася маленькою й тісною, проголосували проти перетину вулиці Пушкінської та сучасного бульвару Т. Шевченка.

Викликала неприйняття ідея поставити пам'ятник навпроти Бессарабського критого ринку. Невідповідним виявилося місце перед нинішнім Національним художнім музеєм. Наводився такий аргумент - на тлі могутніх сходів пам'ятник не буде привертати увагу. Пропонувалися декілька місць на Подолі, але вони також не витримали ніякої критики.

Врешті-решт, Шевченківський комітет зупинився на двох варіантах: основному та запасному. Так, більшість голосів членів комітету було віддано за майданчик на Петровській алеї, за Мостом поцілунків, який відрізнявся чудовим видом на Дніпро, оспіваний Кобзарем в багатьох його творах. В якості запасного варіанту зупинилися на території Володимирської гірки, навпроти Олександрівського костьолу.

Коли, здавалося би, було вирішено питання з місцем встановлення пам'ятника Шевченку, виникли інші проблеми. Майданчик на Петровській алеї підходив ідеально, якщо б не одне "але". З-за можливих зсувів, характерних для цієї місцевості, пам'ятнику знадобився б глибокий фундамент, а це збільшувало витрати на будівництво, що категорично не віталося, адже грошей було обмаль. Обстеження стану ґрунту в цьому місці показало реальну загрозу зсуву, тому комітет, хоча й не одностайно, повернувся до варіанту Караваєвської площі.

Не менш цікава й неоднозначна історія з конкурсом на кращий проект пам'ятника Тарасу Шевченку. Спочатку в залі міської думи на загальний огляд було виставлено понад 60 робіт, але жоден з проектів не було визнано відповідним. Перемогу у другому конкурсі присудили проекту Федора Балавенського, вручивши йому премію в розмірі 1000 рублів. Проект відкинув Шевченківський комітет, який виступив категорично проти. У третьому турі поставили умову - Шевченко повинен обов'язково бути одягнений в національний костюм, але й цього разу переможця так й не виявили. Наприкінці оргкомітет конкурсу прийняв рішення звернутися до відомих скульпторів: француза Родена, італійця Шіортіно, росіян Шервуда й Андрєєва, українця Гаврилка. Члени журі віддали перевагу проекту Шервуда, а Шевченківський комітет – проекту італійця Шіортіно. До консенсусу сторони так й не дійшли.

Влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна, нікому вже не було діла до пам'ятника. Й тільки в 1919 році на Михайлівській площі на постаменті, який залишився від ліквідованого пам'ятника княгині Ользі, встановили не пам'ятник, а бюст Кобзаря. Повноцінний бронзовий Шевченко (проект скульптора Манізера) з'явився в Києві 6 березня 1939 року в парку навпроти Національного університету. Відкриття пам'ятника було приурочено до 125-річчя з дня народження поета. Правда, Шевченко дивиться не на Дніпро, а на університет, названий на його честь.


ЛЬВІВ

Пам'ятник видатному українському поету, художнику та громадському діячу Тарасу Шевченку розташований в самому центрі міста, на головній вулиці Львова — Проспекті Свободи.

Висота фігури Т. Шевченка - 4,5 метри. З правої сторони від постаті поета розташована “Хвиля національного відродження” — дванадцятиметрова бронзова плита з фігурними рельєфами.

Пам'ятник Тарасу Шевченку був зведений у 1992 році по проекту молодих скульпторів братів Сухорських. Відкриття пам'ятника відбулось 24 серпня 1992 року на річницю Незалежності України.

Остаточно роботи над пам'ятником були завершені у 1996 році, коли через чотири роки у той самий день був відкритий ще один елемент пам'ятника - “Хвиля національного відродження”, який із самим пам'ятником об'єднані в один архітектурний ансамбль.

Сьогодні площа біля пам'ятника Шевченка є одним з найулюбленіших місць для зустрічей та проводження вільного часу серед львівської молоді.

Бердичів

Пам'ятник у Бердичеві розташований по вулиці Карла Лібкнехта, 1  — навпроти головного входу до однойменного міського парку культури і відпочинку.

Автор скульптури Тараса Шевченка — бердичівянин П. М. Криворуцький.

Пам'ятник являє собою скульптуру Кобзаря з сірого залізобетону, вкриту міддю, встановлену на злегка трапецієподібному постаменті. Висота скульптури — 2,5 м, розміри постаменту — 1,4 х 1,55 х 2,2 м.

Бердичівський пам'ятник Шевченкові був урочисто відкритий на мітингу трудящих міста 3 березня 1960 року під час підготовки до 100-річчя від дня смерті великого поета (1861).

У середині 1980-х років пам'ятник було відреставровано та покрито міддю.

«Бердичівський Кобзар» — традиційне місце покладання квітів до шевченківських дат, відзначення інших національних дат, зібрань інтелігенції й національних сил міста.

Кропивницький

Кропивницький  пам'ятник Тарасові Шевченку розташований у середмісті в сквері Шевченка перед будівлею Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей імені А.П. Гайдара (вул. Шевченка, 5/22).

Автори пам'ятника — відомі київські скульптори Макар Вронський і Анатолій Гончар та місцевий кіровоградський архітектор Анатолій Губенко.

Пам'ятник являє собою бронзову повно фігурну скульптуру Тараса Шевченка заввишки 2,8 м, встановлену на гранітному прямокутному постаменті (розміри 2,4 х 1,1 м), доповненому стилобатом.

Загальне трактування постаті Шевченка є традиційним для радянської монументалістики і для манери М.К. Вронського, зокрема, — попри різницю в деталях пам'ятник нагадує споруджений на чверть століття раніше донецький, того ж автора.

Полтава

Полтавський пам'ятник Тарасу Шевченку розташований у Петровському парку, навпроти Полтавського краєзнавчого музею, споруджений видатним українським скульптором Іваном Кавалерідзе у стилі конструктивізм.

Відкрито пам'ятник 12 березня 1926 року. З цієї нагоди на місці відкриття відбувся мітинг жителів Полтави, навколишніх сіл та гостей з інших міст. Коли спало покривало, полинула знайома всім мелодія композитора Гордія Гладкого і кількатисячний хор заспівав «Заповіт» Т. Г. Шевченка.

Пам'ятник споруджено за проектом скульптора І.П.Кавалерідзе із залізобетону.

На формах пам'ятника позначився вплив художніх принципів конструктивізму. Так, п’єдестал подано як асиметричне нагромадження площин і обсягів, з яких ніби постає фігура поета. Суворий лаконізм, узагальнені форми пам'ятника створюють образ борця за волю і соціальну справедливість українського народу.

Висота фігури Т.Г. Шевченка — 1,8 м, висота постаменту — 3,2 м.


Черкаси

Відкриття пам'ятника відбулось 1964 року і було приурочено до 150-річчя від дня народження великого поета. Розташований на розі бульвару Шевченка і вулиці Дашкевича, поруч з будівлею обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, таким чином, композиційно завершивши площу Тараса Шевченка.

Авторами пам'ятника виступили: скульптори М. К. Вронський, О. П. Олійник, архітектор В. Г. Гнєзділов. Скульптуру Шевченка виготовлено в київських майстернях Художнього фонду України. Пам'ятник являє собою бронзову скульптуру поета заввишки 3 м, встановлену на гранітному постаменті заввишки 4 м.

Нижню частину пам'ятника доповнено висіченою з граніту скульптурною композицією персонажів шевченківських творів — сліпого кобзаря, Катерини і Прометея. У верхній частині постаменту викарбовано напис: Т. Г. Шевченко. 1814 — 1861.

Суми

Пам'ятник складається зі сходинок, які ведуть до чотириметрового, виготовленого з граніту постаменту, на якому встановлено бронзову фігуру Кобзаря. Тарас Григорович зображений у повний зріст (прибл. 2,5 м), з накинутим на плечі плащем, з непокритою головою. Скульптура передає душевний стан поета як великого мислителя українського народу.

Спочатку у сквері було встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку, творцем якого був Іван Кавалерідзе. Ця робота відомого скульптора була дуже схожа на інший його пам'ятник Шевченку, який знаходиться в Полтаві. Через деякий час сумський пам'ятник було знесено. За першою версією — тому що його було зроблено з бетону, не дуже надійного матеріалу для таких проектів, і пам'ятник з часом почав псуватися. За іншою — його знесли через стиль кубізму, в якому його було споруджено і який не дуже вітався в Радянському Союзі.

Нинішній пам'ятник встановлено 1957 року скульптором Я. Д. Красножоном і архітектором М. П. Махоньком. Цікаво, що Яків Красножон також спорудив пам'ятники Тарасу Шевченку в Лебедині та Недригайлові

Чернівці

Чернівецький пам'ятник Шевченкові встановлено у самому середмісті — нижній частині Центральної площі.

Автори пам'ятника — українські скульптори члени Спілки художників України Микола Лисаківський та Петро Лемський.

Пам'ятник являє собою бронзову постать зрілого Шевченка, встановлену на прямокутному постаменті з червоного граніту. Кобзаря зображено в русі, його правиця зігнута й торкається грудей, погляд поета звернутий до глядачів.

Серед критиків образу чернівецького монумента Кобзареві існує думка, що постать Шевченка виглядає дещо переобтяженою, наявна незначна диспропорція, зокрема занадто великими є руки. Є нарікання й на місце встановлення пам'ятника — у «закутку» нижньої частини центральної площі.

Білий Бір

Пам'ятник Тарасу Шевченку в містечку Білий Бір,  Республіка Польща — пам'ятник видатному українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку в місті Білий Бір, розташований на пагорбі поблизу однойменного навчального комплексу імені Тараса Шевченка, в невеличкому містечку на Балтійському узбережжі Польщі в місцях компактного проживання українців, переселених сюди з їх споконвічних земель під час операції «Вісла».

у 1991 році на кургані, насипаному перед гуртожитком місцевої української школи-ліцею, став символічний знак постійної вже присутності українців над Балтійським морем — пам’ятник Тарасові Шевченкові, що став подарунком українського народу українцям, які проживають у Польщі. Автором монумента у формі козацького хреста є Анатолій Ігнащенко, а виконав його у Києві різьбяр Василь Бородай.

Щороку біля білобірського пам’ятника Тарасові Шевченкові відбуваються не лише шкільні урочистості, але й святкування за участю офіційних представників державної влади Польщі і України та українців, що проживають на західних і північних землях Польщі.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Тарас Григорович Шевченко та його поезія давно стали важливою складовою духовного життя українського народу. «Кобзар» по праву вважається настільною книгою кожного свідомого жителя нашої держави. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть; у чому черпають сили та надії.

У глибини майбутнього, до прийдешніх поколінь, − до нас з вами, − слав Т. Шевченко свої безсмертні вірші та заповіти. Він звертався до мертвих духом (які ще мали пробудитися), і до живих, і до ще не народжених – в Україні та світі. Пишаймося тим, що маємо такого Кобзаря, таку людину, для якої рідна земля та народ були сенсом всього життя та думок!

Підсумовуючи тему свого дослідження, хочеться сказати, що в Україні та за її межами існує багато пам'ятників Шевченку. Одним з найкращих вважається пам'ятник у Харкові, великі пам'ятники кобзареві встановлені також у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших містах.

 За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено у Росії (Москва, Санкт-Петербург), США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага). Білорусі (Могильов), Грузії (Тбілісі), Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції (Париж, Монтаржі) Австралії (Канберра).

Пам’ятник – це переконливе свідчення того, що народ не забув про ту чи іншу людину, а пам’ятає її, передає ці спогади для нащадків. І допоки в наших серцях (та в серцях прийдешніх поколінь) буде горіти любов до Великого Кобзаря, доти стоятимуть, а також будуть споруджуватись нові пам’ятники, присвячені цій геніальній людині. 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

  • Малий словник історії України / В.А.Смолій (ред.). — К.: Либідь, 1997. — 464 с.
  • Сарана Ф.К.   Т.Г.Шевченко. Бібліографія ювілейної літератури. 1960-1964. — К.: Наук. думка, 1968. — 623 с.
  • Шевченківський словник. У 2 т. / АН УРСР, Ін-т літ. ім.Т.Г.Шевченка; Ред.кол.: Є.П.Кирилюк (відп. ред) та ін. — К., 1976-
  • Шевченко Т.Г.   Твори. В 5 т. — К.: Дніпро, 1978
  • Чернова М. В. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Харкові., Харків: «Прапор», 1984
  • Пам'ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові // Шевченківський словник, Том Другий, К., 1977, стор. 78
  • www.kharkov.vbelous.net/ukrain/openshev.htm — веб-сторінка, повністю присвячена Пам'ятнику Т.Г. Шевченку в Харкові
  • Памятник Т. Г. Шевченко в Харькове., М., 1961 (рос.)
  • Памятник Т. Г. Шевченко в Харькове., Л., 1964 (рос.)
  • Арсенич П. Тарас Шевченко і Прикарпаття.- Івано-Франківськ: " Нова зоря", 2001.- С.61-81.
  • Гаврилів Б.,Гаврилів М. Пам'ятники історії та культури Івано-Франківщини ( історико-краєзнавче дослідження ).- Івано-Франківськ, 2001.- С.60-65.
  • Грабовецький В., Грабовецький С.Скульптурна Шевченкіана Прикарпаття : Путівник.- Івано-Франківськ: Облполіграфвидав, 1989.- 24 с.
  • Полєк В.Т. Літературно- мистецькі місця Галича, Опілля, Бойківщини: Путівник.- Івано-Франківськ: Облполіграфвидав, 1989.- 24с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Дунаївцях

Хмельницької області

 

 

 

Додаток А

 

 

 

 


 

 

 

Погруддя Тараса Шевченка в Кам'янці-Подільському

 

 

 

Додаток Б

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятник Тарасу Шевченку

в місті Хмельницькому

 

 

 

 

Додаток В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Ромнах на Сумщині

 

 

 

 

 

Додаток Г

 

 

 

 

 

 

 

Т.Шевченко-Дніпропетровськ

 

 

 

 

Додаток Д

 

 

 

 

 

 

Пам'ятник Шевченку в Миколаєві

 

 

 

    

Додаток Е

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові

 

 

   

 

Додаток Є

 

 

 

 

 

 

 

 

Погруддя Тараса Шевченка в Кам'янці-Подільському

 

 

Додаток Ж

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник Т. Г. Шевченку в Бердичеві листопад 2008

 

 

 

 

Додаток З

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник Шевченку-Полтава

 

 

 

 

Додаток И

 

 

 

 

 

 

 

 

    Пам'ятник Тарасу Шевченку в Сумах 2007

 

 

 

 

 

Додаток І

 

 

 

 

Пам’ятник в Одесі

 

 

 

 

 

 

 

     

 

Додаток Й

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

 

 

 

 

 

 Додаток К

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Л

 

 

 

 

 

Чернівці

 

 

 

 

Додаток М

 

 

 

 

 

 

 

Новомиргод

 

 

 

 

 

    

Додаток Н

 

Відгук

 на наукову роботу

Мельник Анни Володимирівни

учениці 4 – А класу

Судилківської загальноосвітньої школи

на тему «Пам’ятники Т.Г. Шевченку в містах України»

 

У літературі кожного народу світу, серед її великих творців, є поети та письменники, імена яких оповиті невмирущою любов'ю та славою. Таким поетом нашого народу є Тарас Григорович Шевченко, чия безсмертна спадщина є однією з найбільших вершин людської творчості. Тарас Шевченко – Геній українського народу, видатний громадський діяч, народний поет; геніальний митець та основоположник нової української літератури й української літературної мови. Цим і зумовлена актуальність рецензованої роботи, присвяченої дослідженню увіковічнення Шевченка як людини і поета і у встановленні пам’ятників на його честь.

Вартісним  у дослідженні є те, що ми маємо гордитися, що маємо таку Велику людину з палким та гарячим серцем, в якому до останнього подиху палала любов до Батьківщини. Кожною клітинкою свого тіла Шевченко завжди перебував поряд з рідною землею, з українським народом. Його поезія та творча спадщина адресована для людей та для Неї – своєї Неньки-України.

Загальне враження від роботи позитивне. Учениця глибоко опрацювала різні джерела і довела, що український народ свято шанує та поважає пам’ять Великого Кобзаря: в багатьох містах країни йому відкрито музеї. А, починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються  Державні  премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. Увіковічення Шевченка як людини і поета відбувається і у встановленні пам’ятників не його честь. Пам’ятники для Кобзаря – як матеріальне свідчення поваги до нього з боку нащадків – встановленні як і в нашій державі, так і за її межами.

В роботі описано майже два десятки пам’ятників Шевченкові, відкритих в різних куточках України . Всі вони є даниною шани та великої любові, яку українці відчувають до Кобзаря. І завжди біля цих пам’ятників відбуваються урочисті події, мітинги, презентації, виступи діячів та митців культури.

На підставі зазначеного вище, вважаємо, що дане наукове дослідження має наукове і практичне значення і заслуговує на увагу.

 

 

Вчитель початкових класів                        Одудько Л. І.

 

Директор школи                                       Регула Т. А.

 

doc
Додано
30 жовтня
Переглядів
31
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку