Партизанськими стежками

Тема:  Партизанськими стежками

Мета:   виховувати у підростаючого покоління повагу і                                    шанобливе ставлення до учасників вітчизняної війни,людей,                       які врятували нашу країну від фашистської навали;                                                     розвивати почуття патріотизму на кращих прикладах служіння                     старшого покоління своїй Батьківщині.

Уклін вам, ветерани, до землі

За щастя жити, мріяти, рости 

У мирі й злагоді, в любові і теплі,

І пишним цвітом на землі цвісти.

Вступне слово вчителя:. Давно відлунали залпи Другої світової війни. Тяжкі страждання випали на долю воєнного покоління. Дуже багато горя принесла війна на нашу рідну землю. Мільйони жителів забрала, а ще більше — скалічила. Що може бути страшніше, коли гинуть рідні, батьки, сини, дочки, кохані?

- Як ви гадаєте, про яку подію буде йти мова на цьому уроці?

(про Велику Вітчизняну війну).

- Скільки тривала війна і хто був ініціатором, переможцем?

( відповіді дітей).

Вчитель. А чи замислювались ви, що зараз ми також стали жити в такий час, який приносить кожного дня звістки про тяжкі втрати на землі наших сусідніх держав.

Тому наш урок сьогодні ми присвячуємо 65 річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників та 66 річниці визволення Донбасу.

1. Як розпочалась війна.

Літо 1941 року розпочалось як завжди. В школах закінчився навчальний рік. З танцювальної площі біля радгоспного клуба лунали звуки оркестру. Молодь танцювала, раділа. По вулицях у білих платтях і світлих костюмах прогулювалися вчорашні школярі, мріючи про майбутнє доросле життя. Одні уявляли своє навчання в інститутах, інші — роботу на великих будівництвах країни, дівчатка приміряли образ дружин і матерів, хлопчики — захисників Батьківщини. Жоден з них не знав, що в ту хвилину, коли всю країну почали зігрівати жаркі промені літнього сонця, авіація фашистської Німеччини завдавала перших бомбових ударів по кордонах Радянського Союзу.

 22 червня 1941 року вся країна  відпочивала після трудового тижня. Хтось так і не прокинувся того ранку. Хтось був розбуджений гуркотом літакових двигунів і встиг зрозуміти, що щасливе, мирне життя великої країни закінчилося.

Читання віршів учнями.

1 учень.

Надходив ранок. Червень. Двадцять друге.

Народжувався з квітів і роси.

Хто на базар собі збирався,

А хтось травичку зранку вже косив.

Не знали ще, що тінь лягла на плечі,

Що буде боляче дорослим і малечі...

2 учень.

Такі жита, що не дістать рукою!

 Така блакить, що в серці не вмостить!

 І раптом поле стало полем бою

І сонце зупинилося на мить!

3 учень.

Це на світанку сталося тоді:

Стривожений, із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров 'ю вмить заливсь,

Неначе розпанаханий кинжалом.

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкітом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

Вчитель. Мирне життя людей було перерване, мріям не судилося збутись. Україна з перших днів опинилася в епіцентрі гігантської битви. Вже на світанку 22 червня 1941 р. на нашу землю впали перші німецькі бомби. Водночас гітлеровські дивізії перетнули наш кордон, знищуючи все на своєму шляху. Протягом 40 місяців — з червня 1941 по жовтень 1944 р. на українській землі лилася кров, плюндрувалися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу.

Одразу після вторгнення агресора війна стала для нашого народу визвольною, Вітчизняною. Народ піднявся на боротьбу за свою землю, свій дім, своїх дітей. На бій йшли призовники й добровольці, чоловіки і жінки, атеїсти і віруючі, люди різних національностей. А скільки молодих красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистками були, і  медсестрами. Не менш оціненою заслугою в здобутті перемоги  є робота ще однієї групи людей, про яких сьогодні піде мова.

- Подивіться уважно на дошку і скажіть, про кого піде мова.

( партизанські загони ).

2. Діяльність партизан на території нашого району

Через станцію Яма в сторону фронту йшли воїнські ешелони. Доломітний завод за декілька днів перебудувався на військовий лад, на ньому вже виготовляли гранати та протитанкові міни, які відправляли до Ямського партизанського загону

Фронт все ближче і ближче підходив до Донбасу.

В один із серпневих днів над станцією Яма з’явився німецький бомбардувальник, який скинув 13 бомб, що зірвалися в районі стадіону. Тому на початку вересня все цінне устаткування радгоспних майстерень,    господарств, трактори, комбайни відправлялися за Волгу, колгоспна і радгоспна худоба угонилася в глиб країни.

 Ямській доломітовий готувався до евакуації на Урал. У жовтні перші вагони з демонтованим устаткуванням були відправлені на схід. Останній ешелон з устаткуванням і сім'ями трудівників заводу відбув 17 жовтня.

Не гак давно жваві місця селища, заводу і радгоспу стали тихими, припинилася веселість молоді, суворість застигла на лицях людей.

Для боротьби з німецькими загарбниками був сформований Ямській партизанський загін, в якому спочатку були  172 людини. Командиром загону призначили голову райвиконкому Ями Потирайло  Юхима Абрамовича,  начальником штабу - заступника голови райвиконкому Короленка Юхима Степановича, а комісаром загону - колишнього секретаря райкому партії Ізотова Захара Васильовича.

23 жовтня в клубі радгоспу бійці і командири партизанського загону в урочистій обстановці прийняли присягу.

Основні бази загону знаходилися в Серебрянських  лісах на лівому березі Дінця.

Німці вже зайняли Слов'янськ. Наші воїни і партизани готували лінію оборони по правому берегу Бахмутки.

У один з погожих днів кінця жовтня, коли ще ласкаво світило сонце, а золота осінь зачаровувала своєю красою, ямчани почули недалекі гуркоти гарматної стрілянини. Всі зрозуміли - ворог близько. Ось тоді і було ухвалене рішення про висновок з ладу основних об'єктів доломітового заводу. Були підірвані входи на шахтах № 1 і № 2, підірвана підстанція № I залізничні мости через річки Бахмутка і Кам'янка, а також залізобетонний міст, що сполучає Чорногорівку і селище Яма № I, Запалали пекарня, заготзерно, СШ № 1, залізнична станція, пошта і інші важливі об'єкти.

4 листопада 1941 року німці окупували Чорногорівку і  від разу почали вводити свій новий порядок. До вечора того ж дня килі розстріляні син і батько Жваво, Троцевській Петро і 10 чоловік військовополонених червоноармійців.

Так почалися чорні дні окупації. Всіх жителів прифронтової смуги на лівому березі Бахмутки німці погнали в Кіровку і Резниківку. У решту жителів відбирали теплу білизну, кожушки, валянки. Почався поголовний грабіж. Майже всю живність відібрали у населення. Свиней не різали, а вбивали автоматними чергами. Не гребували «доблесні» солдати Вермахту і сновигати по курниках та підвалах.

З обох боків  Бахмутки   цілодобово  чулася кулеметна,,  автоматна  і  гвинтівочна  стрілянина,  розриви снарядів і мін. У середині листопада німці зайняли селища №№ 1, 2, 3, доломітовий завод, радгосп і просунулися у бік Серебрянки.   Почалися   кровопролитні   бої   на   Рудніку, радгоспній горі і садах господарства.  6 грудня наші партизани, в кількості 50 чоловік на чолі з начальником штабу Короленко зробили наліт на німецький гарнізон, розташований на центральній садибі радгоспу. Гарнізон був розгромлений, убито 20 гітлерівців, захоплено три кулемети, міномет і багато боєприпасів.

У грудні партизани і регулярні частини Червоної Армії вели розвідку,оборонні і частково наступальні бої

Німці почали заарештовувати неугодних їм людей. Без суду і слідства був страчені жителі Родивонівки , після тортур був розстріляний  Кравченко Пилип Данилович. Така ж доля настигла і других. Після важких тортур в жандармерії загинув Бандура Мирон.

Жандармерією були арештовані багато чоловік. Після допитів і тортур всіх заарештованих вранці  о 4 годині  I січня 1942 року етапом під конвоєм повели через Званівку. Кіровку. Резниківку, в Райгородок, де жандарми повторно провели допит, а для страхання заарештованих на їч очах розстріляли Любича Семена. Інших під посиленою охороною направили до м. Краматорська, в табір для політичних увязнених.

19 січня 1942 року партизани спільно з 230-ю стрілецькою дивізією вибили німців з території Ями і звільнили майже весь район.

На початку липня фашисти знову окупували нашу місцевість. Ямській партизанський загін вимушений був відійти за Дінець в урочищі Кременського лісу. Звідти і велися дії проти окупантів.

23 липня 1942 року партизани розгромили німецьку комендатуру, що знаходиться в Ямі, поліцейську ділянку і жандармерію, а також звільнили з в'язниці 17 радянських військовополонених і 55 осіб цивільного населення.

Сміливі дії  партизанських загонів  постійно завдавали окупантам серйозного збитку. От чому німці вирішили провести першого серпня каральну операцію по знищенню партизан, але сумісні дії партизанських загонів, що об'єдналися, в черговий раз примусили фашистів відступити. Жорстокий бій розгорівся в лісовому масиві у Прюгапок, і німців, не встоявших перед мужністю і хоробрістю народних месників, відступили, залишивши на полі бою 50 убитих гітлерівців, багато поранених, зброю і боєприпаси.

У партизанській лісовій друкарні випущено 33 номери  листівок  «За Батьківщину»  загальним  тиражем   10  тис. екземплярів,     які     розповсюджувалися     в     Ямському, Артемівському,    Рубежанському,    Лісичанському, Ліманському і інших районах Донбасу.

З 152 ямщиків партизан загинуло і пропало без вісті 53 людини. З 5000 покликаних в армію додому не повернулися 2500 чоловік, пам'ять про них збережена в Книгах пам'яті №№ 5,20,8. Під час боїв, що проходили на території району, Я, загинули і поховані в братських могилах понад 18 тисяч чоловік. З них 204 людини покояться в братській могилі біля школи № 1.

У боротьбі з ворогом брали участь цілі сім'ї. Наприклад, сім'я Драголюбових - 4 людини, двоє з яких загинули, сім'я Марії Данилівни Дейнеги - 5 чоловік: дочка і три сини (мама Марія Данилівна в 1942 році після питок і допитів в Артемівському гестапо була розстріляна.

Додому все повернулися після 4 вересня 1943 року, коли Яма і район були звільнені остаточно. Тут їх чекала невтішна картина - спалені німцями при відступі удома і інші будови, підірвані залізничні нуги у бік Артемовська і т.д.

Прибувша із-за Дінця молодь активно узялася за відновлення своїх будинків. Багато хто був мобілізований на відновлення залізниці, розмінування полів, відновлення колгоспів і радгоспу, доломітового заводу і інших об'єктів (цегляного заводу, пекарень, шкіл, лікарні і т. д.). Перемога прийшла, вона була досягнута завдяки мужності і хоробрості кожного солдата на фронті, самовідданій праці робіт піків тилу.

10 учень.

Спасибі, солдати, за подвиг століть,

Якому нема і не буде ціни,

За право і щастя родитись і жить

 І сіяти жито на мирні лани.

11учень.

А роки летять, як сніг сивини,

І юність не вернеш з війни.

 А ваша зоря безсмертно сія,

Як в битвах врятований світ

 Підсумок уроку.

Чи потрібно згадувати про Велику Вітчизняну війну, про ті жахи та страждання, які пережило людство?

(відповіді дітей)

Не забувайте тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Давайте пам'ятати тих, хто не повернувся з поля бою, та мужність і стійкість наших дідів, батьків, посивілих матерів за їхню любов і ласку, за все, що вони зробили для своїх дітей.  

Ось чому ми зараз повинні берегти мир і спокій на нашій землі, благати Бога, щоб він допоміг нам зберегти цей мир.

Будьте мудрими, нехай добром наповняться ваші серця, нехай жодний із вас не зробить людям злого, а на зло зуміє знайти сили відповісти добром, бо інколи люди навіть не знають, шо вони коять.

 Наш урок, який ми присвятили 65-річчю визволення України та 66-річчю визволення Донбасу - це лише маленька часточка великої данини і пошани полеглим.