Виховний захід до Дня Пам'яті жертв Голодоморів...

До Дня Пам’яті жертв Голодомору

«Горять свічки в людських долонях…»

Мета: формувати щирі людські почуття, співчуття до трагічної долі рідного народу, громадянську відповідальність за його майбутнє; сприяти поверненню історичної пам’яті про голодомор 1932–1933 років; виховувати повагу до минулого України.

Хід заходу

(На сцені дошка оформлена до Дня Пам’яті жертв голодомору,

український прапор з траурною стрічкою, корзина калина – колоски…

На столі – біла вишита скатертина, розламаний житній хліб,

стакан води,напис «Ціна йому – життя» ваза з колосками, картина,

і багато свічок і лампадок.)

Протягом усього виступу звучить скорботна мелодія

Ведучий 1

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Ведуча 2

Пекельні  цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот

Немов проклятий, ожива

Рік тридцять третій…

Голод… Голод…

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах…

Скільки мільйонів, Боже мій,

Недолічилась Україна?

Ведучий 3

В руках, що виростили хліб.

 Не залишили і зернини

 Ні, рід наш в горі не осліп -

 Ти все згадаєш, Україно!

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

…Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба  пам’ятать і горе .

Ведуча 4

Не сьогодні це сказано:

Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.

Хай ці гіркі слова Правди, на­роджені після десятиліть безмовства, ляжуть нашим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу.

Ведучий 1

Багатовікова історія українського народу – це, насамперед , літопис життя і смерті народу-великомученика, на долю якого випало досить лиха. Та найбільших втрат зазнала наша Україна саме у ХХ столітті.

Ведуча 2

У світі стається багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потяга, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно.

Ведучий 3

Голодомор в Україні тривав два роки поспіль, спустошуючи села, викорінюючи покоління хліборобів та знекровлюючи націю. Гинули родинами, вулицями, хуторами, а в селах, де затухало життя, вивішували чорні прапори – символ перемоги тоталітарного режиму над українськими селянами.

Ведуча 4

Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки їх лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще не народжених... Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовле­ний  геноцид цілого народу.

 

Ведучий 3

Моторошний парадокс: вмирали на все плодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забра­ли все! Все, до останнього колоска, до останньої зер­нини!

Ведучий 1

Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932-1933-го. Жахливі і вражаючі статистики цих років. За один рік загинула п’ята частина сільського населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. За іншими шокуючими даними 14 млн. Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська,  Київська,  Житомирська  області.

 

Ведуча 2

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже…

Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила.

Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід.

Ведучий 3

Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи уставленої віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки.

 

Ведуча 4

Унікальні кадри, які відображають події Голодомору 1932-1933 років. Без коментарів. Увага на екран!

 

Демонстрація змонтованих уривків документального фільму.

Учень

Пішла біда із торбиною по всій Україні,

Несла вона заплакана очі свої сині.

Ішла вона дорогами босими ногами.

Дать поїсти б біді хліба нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала, в гірких травах спала.

Не проснулась, не вернулась: тополею стала.

Біда ішла понад Дніпром, понад синім морем,

З сусідами поділилась голодом та горем

 

Учень

Достигали жита, і тремтіли дитячі коліна

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Палахкоче свіча, Поминальної нині Молитви

І розгнуздана пам'ять малює історії слід…

Тільки ті колоски життєдайного виміру витвір

Як і завше очима дитячими міряють світ.

Учень

Три колоски - пророщене життя,

відібране, знівечене катами.

Тіло живе, душа у небуття

вже відлетіла і немає з нами.

Кістками голими вкривалася земля

і кров"ю свого рідного народу.

Відлуння смерті доносилося здаля,

ми не скорилися, ми любимо свободу!

А свічка догорає на вікні

і в пам"яті карбує ту хвилину.

Ті чорні дні, голодні та сумні,

як розпинали рідну Україну!

 

Ведучий 1

Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, багато людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій екзотичній Україні?

 

Ведуча 2

На   десятиліття   можна   засекретити   архіви. Можна  приховати  в  глибинах  спецсховищ  викри­вальні  документи.   Можна   замести   сліди   злочину. Та з пам'яттю на­роду нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Прав­ду про ті страшні роки, про ті страшні події. Послухайте – молитва маленької дитини…

 

Перегляд відеоролика

Учень

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели до тла?
Як навіть марево виймали з печі
І забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
з торбиночок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
І пухлих, і померлих на шляхах.
Я бачив сам оту зловісну пору
І досі ще стоять мені в очах...
А кажеш - не було голодомору?

 

Ведучий 3

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

 

Ведуча 4

Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають і не забудуть. І тягар з душі спадав.

Учень

Не звільняється пам’ять відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З долини, аж немов з кам’яної гори надійшли.

Придивлюсь: Україна, XX століття.

І не рік, а криваве клеймо – «33″.

 

Учень

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Учень
День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять.

 Свічки – це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.
Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…
Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою запали!

 

Хореографічна композиція під пісню Оксани Білозір «Свіча»

(учні запалюють свічки)

 

Ведучий 1

Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

 

Учень

Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

 

Ведуча 2

Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.
Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, поставить свічку...
Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.

Звуки метронома. Хвилина мовчання

Ведучий 3

Наслідки голодомору - це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!

Ведуча 4

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницького голодомору.

 

Ведучий 1

Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Ведуча 2

 Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатись про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому я висловлюю, напевно, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка: «Мертвим нікому довіритись, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу і тим була  виправдана їх погибель!»

 

Скорботна мелодія змінюється оптимістичною

 

Учень

Пройшли роки,

Минуло все, зітліло.

Та залишилось навіки

Те, що й тоді боліло.

Той, хто родився до життя,

Нехай живе у світі.

Ради Вкраїни майбуття

Хай виростають діти.

Хай їх щасливий сміх луна

Над рідною землею.

Щоб ані голод, ні війна

                                                       Не мандрували нею.

 

 

Звучить у виконанні учениці пісня «Боже великий єдиний»

 

Ведучий 3

 

 Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу оберуть дорогу.

 

Ведуча 4

 

Я вірю в силу доброти

Що має долю роботящу,

Що хоче, щоб  і я, і ти,

І все було у світі краще.

 

Ведучий 1

 

Життя людське ― найсокровенніший дар Божий, і кожне ― дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди.

 

Ведуча 2

Живіть же ви і за тих, хто не зміг жити, радійте і за тих, хто не радітиме вже ніколи!

 

Ведучий 3

 

Ми пам’ятаємо!

 

Ведуча 4

 

Світ визнає!

 

Ведучий 1

 

Слава Україні!

 

Всі разом «Героям Слава!»