Паспорт історико-геоекологічної стежини СЕЛО! – І СЕРЦЕ ОДПОЧИНЕ

Паспорт

історико-геоекологічної стежини

Село! – і серце одпочине

Сторчак Анжела Миколаївна

                               (вч. історії)

 Мастєрова Наталія Анатоліївна

                            (вч. географії)

    Чумаківська ЗШ І-ІІІ ступенів

П’ятихатської районної ради Дніпропетровської області

 Протяжність стежини:  до 7 км

Час проходження: 4 год.

Кількість зупинок: 7

Місце розташування: с. Чумаки П’ятихатського р-ну Дніпропетровської  обл.

Землекористувач:  Саксаганська с/р

Стан стежини: задовільний                                       

Режим використання: проведення екскурсій, походів вихідного дня, практичних робіт на місцевості з географії,  історії,  екологічних заходів по збереженню і відновленню екосистеми

Опис маршруту: стежина  починається біля Чумаківської ЗШ І-ІІІ ступенів, веде до Миколаївської церкви (100 м), далі у південно-східному напрямку -  в поле до  курганного могильника (1,5 км), продовжується серед полів до балки Крута (2,3 км), де знаходиться  ставок (0,7 км). Далі маршрут виводить до берега Макортівського водосховища (0,9 км) і закінчується навпроти правого скелястого берега водосховища (1,5 км) біля моста через нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зупинки: 1- школа, 2 – Миколаївська церква,3- курганний могильник «Могила Чумацька»,

4 – балка Крута, 5 – ставок, 6 – Макортівське водосховище,

 7 – скелястий берег водосховища

Правила поведінки серед природи; Дозволяється проводити спостереження за явищами природи; фотографувати об’єкти природи та історичні пам’ятки; уважно слухати екскурсовода;

Не можна

• відхилятися від маршруту;
• збирати букети диких рослин, оскільки рослини без квіток не      утворюють ні плодів, ні насіння;
• ламати гілок дерев і кущів, знімати кору, оскільки це сприяє проникненню мікробів усередину рослин, внаслідок чого вони починають хворіти й гинуть;
• ходити поза стежками, щоб не витоптувати рослин;
• розводити вогнища,  щоб уникнути пожеж;
• включати голосно радіоапаратуру, бо це лякає птахів і тварин.

Моє рідне село - і зелені садки,

Й солов’їні гаї, і біленькі хатки.

Тиха синя ріка – навесні говірка,

Взимку в шубі новій – льодовій, сніговій.

Миколаїв собор, наша школа дзвінка,

Тихі думи бійців і журба їх тяжка.

Тут поснули вони, віки вічнії сплять,

І ростуть їх сини нашу честь захищать.

Чумаки ви мої, Чумаки!

Сестри, вдови, бійці і батьки!

З вами завжди було ваше рідне село…

                                                                  Сіренко І., випускниця Чумаківської СШ 2005 р.

Село  Чумаки розкинулось на берегах Макортівського водосховища у південно-західній частині Дніпропетровської області, на відстані  7 км від Саксаганської  с/р і 20 км від м. Пятихатки.  Площа  села - 254,8 га, координати - 48°18´16″ пн. ш., 33°52´14″ сх. д., середня  висота над рівнем моря - 94 м. Межує на північному заході з селами Саївка та Саксагань, на сході - з                  с. Кудашівка Криничанського р-ну, на півдні – з селами Зоря та Ордо-Василівка Софіївського  р-ну.

Село розташоване в межах Придніпровської височини на Українському кристалічному щиті, породи представлені гранітами та гранітогнейсами, залягають неглибоко і місцями виходять на поверхню, рельєф представлений водно-ерозійними формами: ярами, балками, річковою долиною. На корисні копалини територія бідна, зустрічаються лише глина і пісок. На чорноземах звичайних, що утворилися в степовій зоні з недостатньою зволоженістю, поряд з різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю культивуються зернові та технічні культури (озима пшениця, озимий і ярий ячмінь, просо, жито, соняшник, рапс, кукурудза). Сільське господарство представлене фермерськими («Ліон», «Катюша», «Оріон», «Олена», «Парус», «Тетяна», «Ольвія», «Нива», «Агромир») та приватними господарствами. У господарствах розводять ВРХ, овець, свиней.

У селі проживає 600 осіб (станом на 01.01.2014 р.), з них дітей дошкільного віку - 50 чол., працездатного населення - 319 чол., але працюючих на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та господарювання - 36 чол. За 2013 рік народилось 9 дітей, померло 14 чол., тож природний приріст населення від’ємний.

Декілька сот років тому  місце, де сьогодні розкинулось с. Чумаки, було заросле розкішними степовими травами. Цим степом проходила чумацька дорога. З Чернігівщини, Київщини, Полтавщини їздили по ній чумаки в Крим по сіль. Богдан Хмельницький проводив по ній свої бойові загони, прямуючи до Жовтих Вод. Назву Чумаки село одержало в 1924 році, а до того воно було південною окраїною с. Саксагань.

        Хвиля революції 1905-1907 рр. докотилася й до Чумаків. Сюди приїздили посланці революційного пролетаріату. Вони проводили сходки, розповідали селянам про страйки, збройні повстання, закликали селян до боротьби за землю і волю. І наші далекі односельці палили садиби та маєтки поміщиків. За один із таких виступів проти пана фон Ритора панськими охоронцями був зарубаний селянин Рудяков.      

         Під час жовтневої революції 1917 р. жителі Чумаків розбирали поміщицькі маєтки, інвентар, худобу, хліб. Під впливом діяльності більшовика Соловйова селяни брали активну участь у боротьбі за владу Рад. Після революції був створений ревком, керівниками якого були Ступаренко О.Я. та Войт М.Г., та загін по боротьбі з контрреволюцією. Остаточно радянська влада в селі була встановлена у 1919 році, а  перші  колгоспи  організовані  у  1932 р. (ім. Хатаєвича, ім. Димитрова, ім. Постишева). Згодом у селі відкрився медпункт, магазин, чотирьохрічна школа, яка в 1934 році стала семирічкою.

        Життя людей почало входити в щасливе русло, та було порушене розбійницьким нападом німецько-фашистських загарбників. 349 односельчан пішло на фронт, евакуйовано 26 сімей, частину худоби. Життя тих, хто залишився в окупації, було багатостраждальним. Запам’яталася людям нагайка наглядача Вебера, особливо непокірним: Кушніру Михайлу, Морі Миколі, Горбу Степану, Явтушенку Тимофію, Сохі Василю. На роботу до Німеччини були вивезені Бабець Марина, Бабець Катерина, Бондаренко Марія, Большак Олександра, Жугинська Галина, Буряк Галина, Малий Олексій, Солонько Лідія, Юнак Параска Ф. Під час відступу фашисти зруйнували всі колгоспні будівлі, магазин, комору, підірвали залізобетонний міст через річку Саксагань, до п’ятдесяти будинків колгоспників.

24 жовтня 1943 р. с. Чумаки було звільнено від окупації. З війни не повернулися 151 жителів села.

Почалася відбудова. Переконавшись у доцільності великого сільського господарства, в 1951 році три колгоспи об’єднуються в один – імені Леніна. У 1963 р. його було перейменовано в колгосп ім. Куйбишева. З 1963 по 1976 рік спостерігалося піднесення розвитку колгоспу. Високі врожаї зернових, овочевих, інтенсивний ріст тваринництва радували чумаківців. Село прикрасили нові будівлі Будинку культури, дитячих ясел, контори колгоспу, магазину. З’явилися нові вулиці (Леніна, Нова, Новоселів), заасфальтовано сільські дороги, проведено газове опалення та центральне водопостачання.  У 2000 році колгосп було ліквідовано, а його господарство розпайоване між колишніми колгоспниками.

Зупинка 1 - Школа

        За спогадами старожилів, найстарішою будівлею на території шкільного подвір’я є одноповерхове приміщення, збудоване ще у 80-ті роки XIX століття, в якому первісно містилися квартири викладачів, а тепер - шкільна їдальня. У двоповерховій будівлі школи, зведеній у 1894 році купцем Людвігом Фінергутом, була відкрита гімназія, що готувала вчителів початкових класів (до цієї будівлі в останній чверті ХХ ст. прибудовано спортивну залу із силікатної білої цегли). В 1904 році в одноповерховій будівлі відкрилася трирічна церковно-приходська школа, з якої і почалася історія Чумаківської школи. В роки революції та громадянської війни 1918-1920 рр. заняття у школі припинялись. У 1934 році школа стала неповною середньою із семирічним терміном навчання. У вересні 1941 року, коли село Чумаки було окуповане фашистами, школу закрили. Навчання відновилися   лише у листопаді 1943 року, після визволення села.    На святкуванні 100-річчя школи

7 вересня 1960 року Чумаківську семирічну школу реорганізовано у восьмирічну, в 1983 році – в середню, 10.01.2007 року згідно з рішенням П’ятихатської районної ради № 116-7 – перейменовано у  загальноосвітню школу I-III ступенів.

Керівниками Чумаківської школи у 60-х рр. ХХ ст. - на початку     ХХІ ст. були Малий О.А.,  Коротя Н.П., Боцмановська Н.В., Осика Р.Ю., Стельмах Л.С.

Багато років педагогічній праці віддали вчителі Малий О.А., Мала Н.П., Леленко Л.М., Кучугура П.Л., Дундук О.П., Коротя О.А., Музиченко Л.М.                                         Отримавши  педагогічну освіту, випускники Чумаківської школи поверталися до її стін уже вчителями. Серед них Клівець Т.О., Затинацька В.В.,  Сіренко Л.А., Мастєрова Н.А., Васюк Н.О., Федосєєнко І.В., Коротя В.Г. Сьогодні у школі працює творчий, сповнений сил та енергії колектив досвідчених учителів та молоді: Свистун Н.В., Стельмах Л.С., Моря В.А., Цикилек В.А., Васюк Н.О., Павлова О.О., Діденко Я.С., Федосєєнко І.В. Очолює колектив директор Сторчак Анжела Миколаївна.

У школі діє історико-краєзнавчий музей, експонати якого зібрані  місцевими жителями та учнями-членами народознавчого гуртка «Берегиня». Він налічує 3 експозиції:

• українська світлиця
• остарбайтери
• наш край у роки Великої Вітчизняної війни.

Для учнів школи у  музеї постійно проводяться екскурсії, виховні години, уроки мужності.  

Рослини в школі - це не тільки елемент естетики. Оскільки більшу частину дня учні проводять у приміщенні, то озеленення закладу позитивно впливає на їх здоров’я. Крім того, рослини відіграють у житті дітей освітньо-виховну роль.

У школі є  пришкільна  ділянка   площею 0,10 га, на якій учні вирощують овочі для потреб їдальні. Східна сторона ділянки засаджена малиною та смородиною, а по периметру ділянки ростуть фруктові дерева: сливи, абрикоси, груші, вишні, горіхи. Кожне дерево повсякчас здійснює величезну роботу: поглинає шкідливі гази, осаджує на своєму листі пил та сажу, постачає в атмосферу кисень, насичений легкими іонами. Дерева наповнюють повітря фітонцидами, що згубно діють на хвороботворні мікроорганізми. Дерева – наші найкращі помічники в боротьбі за оздоровлення навколишнього середовища. А скільки радощів та душевного спокою дарують нам їхня краса, лагідне шелестіння листя!

Окрасою подвір’я є квітники, на яких учні під керівництвом учителя біології Мастєрової Н.А. вирощують квіти: первоцвіти, тюльпани, нарциси, піони, троянди, петунію, іриси, хризантеми та ін. З раньої весни до пізньої осені яскраві кольори квітів милують погляд.

                      

                                                                                  

Біля школи - спортивний майданчик, на якому школярі відпочивають, проводять  спортивні змагання, уроки фізичного виховання.

Поблизу школи знаходиться Братська могила радянських воїнів, які загинули при визволенні с. Чумаків та навколишніх сіл 23-24 жовтня 1943 року (поховано 26 чоловік). Вшановуючи пам’ять загиблих, у 1959 р. на ній було встановлено пам’ятник «Скульптура воїна з автоматом та лавровою гілкою», виготовлений у харківській художній майстерні. У 2010 році братську могилу  реконструйовано і встановлено новий пам’ятник. Біля його підніжжя –меморіальна плита з викарбуваними іменами загиблих воїнів.

       У сквері біля школи є ще один пам’ятник: односельцям – учасникам Великої Вітчизняної війни, встановлений 12.10.1975 року. Автор, Гузенко А.Н., місцевий майстер-художник, створив обеліск у вигляді залізобетонного пілону та 3 цегляних стел.

        Кожного року, в урочисті та святкові дні, жителі села вшановують память загиблих воїнів, покладаючи квіти до підніжжя пам’ятників.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

А не проживши й півжиття!

                                     (Ліна Костенко)

                                     

Зупинка 2 - Миколаївська церква

Осередком релігійного життя в селі  є Миколаївська церква, що в центрі села поблизу школи. Будівлю можна побачити з будь-якого куточка села. Під сонячними променями її бані виграють золотавим сяйвом. Церква збудована у 1896 році зусиллями дворянина Павла  Байдака, купця Людвіга Фінергута, міщанина Андрія Зезулі та селянина Василя  Кабана.  Приход церви складали 415 дворів з навколишніх сіл Олексіївки, Андріївки, Петрівки, Христинівки, Благословенної, Карачунівки, хутора Ягідного, що перебували у складі Верхньодніпровського повіту Саксаганської волості. Будівля церкви – кам’яна, площею 312,5 м², престол один – в ім’я Святого Миколая, дзвіниця висотою 22,1 м і шириною 3,86 м, вівтар висотою 11,5 м і шириною 7,14 м. Церква мала 33 десятини землі, прихожан обслуговували священик і псаломщик.

Вид церкви на початку ХХ ст.                                    

        У роки Великої Вітчизняної війни церква не постраждала, але в період відбудови за наказом партійного керівництва з неї були зняті хрести і церкву закрили,  приміщення використовувалось колгоспом як зерносховище. І лише на початку ХХІ ст. храм почали реставрувати: замінена покрівля, встановлені куполи та хрести, вставлені нові вікна, проведені внутрішні ремонтні роботи. Опікувався будівельними роботами теперішній священик отець Іоан (Юсипович І.І.),  якому допомагали місцеві фермери (Жидко С.В., Байсара В.Г., Куліш О.М., Затинацький В.Г.) та прихожани. Посильну допомогу у відбудові храму також  надали приватні підприємці Савченко С.В., Свистунов В.П.,       Паук В.П., Шегда І.Й., представники Криворізької єпархії та П’ятихатської райдержадміністрації. Приємна і довгоочікувана подія освячення храму           св. Миколая  відбулася в жовтні 2013 р. за участі архієпископа Криворізького та Нікопольського Єфрема, отців-настоятелів храмів Дніпропетровської області Української Православної Церкви Московського Патріархату, голови райдержадміністрації та прихожан храму.

        На згадку про таку визначну подію отець Іоан подарував архієпископу Криворізькому та Нікопольському Єфрему Святу ікону місцевих різьбярів. Це свято стало незабутньою подією в історії села.

Служба в храмі правиться по четвергах та великих церковних святах.

 

Зупинка 3 – Курганний могильник «Могила Чумацька»

Кургани – це, найчастіше, могильні насипи, якими древні скіфи та інші народи на території нинішньої України увічнювали пам’ять покійного. Після поширення християнства звичай поступово забувався і на рубежі середньовіччя зник.

Верхню частину кургану називають насипом, який буває земляним, кам’яним чи комбінованим. Могильний курган може бути і без поховання конкретної людини. Коли знатний воїн гинув на чужині, то на батьківщині часто влаштовували ритуальне поховання – кенотаф. Насипали кургани завжди поза поселеннями, як поодиноко, так і групами.

До археологічної спадщини села Чумаки входять 3 кургани і 2 курганних могильника. На відстані 1,5 км від центру села, ліворуч старої чумацької дороги, що йде  із с. Чумаки в с. Андріївку, знаходиться курганний могильник (3 кургани) ІІ тис. до н.е. «Могила Чумацька» (на трьохверстовій карті Шуберта позначений як Могила Гостра). Кургани висотою від 0,3 до 2 м, діаметром  від 24 до 92 м. У тому ж напрямку на відстані 2,3 км від могильника в ясну погоду можна побачити курган «Байдакова  могила»  висотою  6 м і діаметром 116 м (на трьохверстовій карті Шуберта позначений як Могила Чумацька). Далі по маршруту праворуч серед поля бачимо ще один, безіменний, курган висотою 3 м і діаметром 100 м.  Археологічні пам’ятки знаходяться на  угіддях фермерських господарств «Ліон» та «Катюша». 

Поза межами маршруту на південь від села знаходяться ще 1 курган і  курганний могильник з 3-х курганів, 2 з яких розорані. Усі кургани відкриті археологом Голубчиком Л.М. у 1981 році, датуються ІІ тисячоліттям до н.е., відносяться до категорії місцевих пам’яток. Рішенням Дніпропетровського облвиконкому № 180 від 16.04.1987 року вони взяті під охорону, проте на жодному з них немає пам’ятних знаків.

Кургани є важливим мальовничим елементом українського ландшафту, без якого неможливо уявити українські степи. Це важливі пам’ятки історії і культури, вони стали свідками багатьох подій. Чимало курганів мають велику біологічну, екологічну цінність як місце, де знайшли прихисток рідкісні степові рослини і дрібні гризуни. З усіх відомих археологам в Україні курганів за останні 2-3 десятиліття розорано приблизно половину. На вцілілих ковила, астрагал та інші рідкісні рослини, що раніше росли майже на всіх курганах, тепер зустрічаються лише на кожному  четвертому. Хороший господар не стане знищувати кургани ще й тому, що вони є одним з небагатьох в агроландшафтах місцем існування диких бджолиних, так потрібних для запилення сільгоспкультур.

       Фрагмент топографічної карти кінця ХІХ ст.

Поважаймо предків! На могилах нечутно звучать молитви давно зниклих народів. Тут – місце поховання людей протягом останніх 3-4 тисячоліть, що слугувало, слугує і повинно слугувати культу померлих.

 

Зупинка 4 - Балка Крута

Балка Крута (у народі її ще називають Вила) є частиною ерозійної долини русла річки Саксагань, розташована на північно-східних околицях села Чумаки.                                                                                                                                     

Протяжність балки -  2,8 км. З усіх боків вона оточена орними землями. Північні схили балки більш круті, ніж південні, найвищої крутизни вони досягають  на сході. Вода, вітри і час проорюють на обличчі балки зморшки – яри та вимоїни. На глинистих грунтах ростуть чагарники з терну, шипшини, маслини. З північного боку схили балки межують з грунтовою дорогою, що прилягає до дубової  лісосмуги, за якою знаходяться землі фермерського господарства «Тетяна»,  а східніше - землі  Саївської сільської ради. З півдня до балки виходить вулиця Степова, на якій нині проживає лише 4 сім’ї, далі на схід вулиця закінчується і починається лісосмуга з клену, акації, дуба та ясену.

Спустившись у балку від східного краю вулиці, потрапляємо у заглибину в південному її схилі. Це мальовниче місце є залишком фруктового саду Мороза Ф.І.,  садиба якого знаходилася в післявоєнні роки на схилі балки. На згадку  про колишнього господаря  залишились  старі здичавілі груші, яблуні, верби, ясени, навесні тут можна милуватися квітучими деревами, а влітку - ласувати соковитими та смачними  плодами.

Вже первісна людина звернула увагу на яблуню і почала використовувати її для своїх потреб. Багато вчених колискою яблуні вважають Стародавню Грецію. Один з найвизначніших вчених-ботаніків древності Теофраст багато уваги приділяв цій плодовій породі. Уже в ті часи було виведено 36 сортів культурних яблунь. Опис їх можна знайти в працях вчених античного світу Плінія Старшого, Катона та інших. Населення Придніпров’я почало саджати плодові дерева біля житла, очевидно, в ранньотрипільську епоху (4-3 тис. років до н.е.). Перший історик планети Геродот (V ст. до н.е.), побувавши у Придніпров’ї, писав, що місцеві жителі займаються землеробством і садівництвом. Історія донесла до нас численні відомості про монастирські сади часів Київської Русі з яблуні, груші та інших плодових порід. Найбільшою популярністю користувалися плоди яблунь Києво-Печерської лаври. Встановлено, що систематичне вживання в їжу яблук значно зменшує втому, підвищує працездатність і активізує захисні сили організму. В чому ж справа? Виявляється, у позитивній дії універсальних вітамінів С і Р, на які багаті яблука. Вітамін Р позитивно впливає на кровоносні судини, підтримуючи їх еластичність. Звідси і вислів: «Людині стільки років, скільки років її судинам». До речі, добова потреба людини у вітаміні Р від 50 до 100 мг, тобто два-три яблука.

Рухаючись дном балки у західному напрямку, неподалік бачимо яр довжиною   300 м, покритий терном, що прорізує   північний схил балки. У верхній своїй частині  він примикає до дубової лісосмуги.

Терен - морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у квітні - травні, плоди достигають у вересні.  Плоди терну вживають у їжу свіжими, особливо після проморожування, а також використовують як цінний продукт для різних способів переробки (виробництва вин, варення, соків, сиропів, екстракту, лікерів, оцту, мармеладу, пастили, цукатів). До складу плодів входять цукри (5,6%), яблучна кислота (3,3%), дубильні й ароматичні речовини, вітамін С (15-19 мг%). Насіння терну містить жирну олію (до37%), глюкозид амігдалін і може слугувати сировиною для одержання жирної і мигдалевої ефірної олії. З кісточок добувають активоване вугілля. Листки збирають у середині літа, квітки - в період повного цвітіння і сушать звичайним  способом, плоди - восени. Своїх смакових властивостей терен не втрачає навіть після висушування. Сухі плоди йдуть на приготування компотів, киселів і як замінник чаю. У народній медицині терен здавна використовують як дієтичний і лікувальний засіб при шлунково-кишкових захворюваннях. Плоди, квітки і кору терну застосовують як кровоочисний засіб, особливо при нашкірних висипах, масових фурункулах. Квітки терну корисні і при різних хворобах печінки. Корені, кора і молода деревина мають протигарячкові і потогінні властивості. Листки терну рекомендують як сечогінний і проносний засіб.

На схилах і в долині балки можна спостерігати виходи гранітоїдів на поверхю.

Пологий південний схил балки краще задернований,  покритий посухо-стійкими травами: тонконіг, типчак, ковила тонколиста, астрагал, буркун, цикорій, деревій, пижмо звичайне, будяк, молочай, перекотиполе, полин гіркий і навіть суниця лісова. На жаль, степова рослинність деградована внаслідок випасання і витоптування худобою. Верхня частина схилу засаджена лісосмугою з маслини, акації, клену, що поширюються самосівом. Лісосмуга має велике природоохоронне значення, оскільки запобігає вітровій ерозії схилу та площинному змиву грунту з сільськогосподарських угідь, що знаходяться за лісосмугою.

Ширина балкової долини коливається від 20 до 200 м. На чорноземах звичайних, що розвиваються здебільшого на суглинках і глині, дно балки поросло луговою рослинністю з подорожника, конюшини, жовтецю. Зустрічаються  і чагарники (шипшина, маслина), багато диких груш.

Тваринний світ балки різноманітний  Тут можна зустріти лисицю, дикого кабана, зайця, косулю, куріпку, фазана. Повсюди  можна побачити сліди життє-діяльності крота.

 Кріт європейський має тулуб 10-12 см, хутро чорного або темно-сірого кольору, інколи буре. Вальковате тіло спереду переходить (без помітного звуження) в область шиї, у витягнуту конусом голову, що закінчується хоботком. Передні лапи сильні, короткі, долоні їх вивернуті назовні. Задні кінцівки розвинені порівняно слабо. Хвіст малий. Очі ледве помітні або зовсім приховані під шкірою. Вушні раковини відсутні. Хутро крота м’яке, низьке і густе. На відкритих ділянках, де грунт часто й глибоко просихає, ходи розташовуються на глибині 10-50 см від поверхні. Шар такої потужності кріт підняти не може, тому надлишок землі викидає через тимчасові отнорки на поверхню у вигляді характерних невеликих купок-кротовин.

У середній частині  балки є природний водотік з прісною водою.  Від джерела  тече звивистий струмок шириною  від 5 до 10 м і довжиною 1,5 км,  більша частина якого заросла очеретом. Струмок тече в західному напрямку, в середній течії омиває виходи гранітів, тому джерело в цій частині  не замулене, для водопою худоби. Стікаючи з гранітного виступу, вода потрапляє у невелику заглибину в рельєфі, швидкість течії тут дуже повільна, тому водойма покрита ряскою.  Біля неї ростуть верби, маслина, дика груша, шипшина, острівцями очерет, створюючи живо-писний краєвид. Прямуючи на захід, русло струмочка знову губиться в очереті і стікає у ставок.                                        

Балка Крута, прекрасний куточок цілинного степу, як місце відпочинку майже не використовується, проте практичне призначення їй знайшов місцевий фермер Жидко С.В.: стадо корів (150 голів) випасається тут з травня по кінець жовтня.

Зупинка 5 - Ставок

Ставок у західній частині балки Крутої не має власної назви. Утворився  він у 70-х р. після насипу греблі, що сполучила село з птахофермою колгоспу ім. Куйбишева. В цій частині балки грунтові води виходять близько до поверхні у вигляді джерел, що  й живлять ставок до цього часу. Площа ставка -  до 2 га, дно глинисте, середня глибина - 1,5 м, ближче до південного берега глибшає до 3 м.  Береги теж глинисті, круто обриваються у воду. Вздовж  південного і західного боків ставок  оточений дикими грушами, вербами, ясенами, маслинами, зі сходу ж - зарослий очеретом. У ставку водяться окунь, верховодка, карась, короп, плотва, болотяна черепаха, вужі, гадюки, жаби. Місцеві діти полюбляють тут рибалити.

Європейська болотяна черепаха (Emys orbicularis) - вид прісноводних  черепах, єдиний представник роду черепахових у фауні  України. Тривалість життя - кілька десятків років. Заселяє неглибокі спокійні водойми, тримається на невеликій глибині, повзає дном або плаває досить швидко і спритно. По землі рухається значно повільніше, ніж плаває, але швидше за сухопутних черепах. Виходить на берег грітися на сонці, при цьому може віддалятися від водойми на кілька сотень метрів. Пірнає, тривалий час може знаходитись під водою, однак у період активного руху спливає на поверхню кожні 15-20 хв., щоб запастися повітрям. Активна вдень, вночі спить на дні водойми. Як правило, тримається неподалік від води й при найменшому натяку на небезпеку миттєво пірнає на дно, де може закопуватися в мул. Болотяна черепаха - всеїдна тварина. Харчується як у воді, так і на суші. У воді  раціон  зазвичай складають  молюски,  личинки комах, дрібні  ракоподібні. Іноді полює на рибу та земноводних, але хребетні тварини не є основним кормом черепахи. На суші полює на комах та багатоніжок. Може поїдати падло. Крім того, може харчуватися рослинною їжею (водорості та вищі рослини), але така їжа становить тільки невелику частину її раціону. Зиму проводить у сплячці на дні водойми.

Зупинка 6 – Макортівське водосховище

Пройшовши вздовж північного берега ставка, перетинаємо греблю і спочатку по асфальтованій, а потім по грунтовій дорозі спускаємося до лівого берега Макортівського водосховища.

 

 

 

 

Для покриття водних потреб господарств краю у середині ХХ ст. на річці Саксагань були споруджені кілька водосховищ, які у наступні роки розширювалися. Таким чином, водні ресурси в регіоні з посушливим кліматом акумулювалися у водоймищах і раціонально використовувались. Макортівське водосховище - перше з трьох на р. Саксагань (нижче по течії знаходяться Кресівське і Дзержинське),  створене у 1958 р. Воно починається у с. Саївка і  знаходиться в адміністративних кордонах П’ятихатського і Софіївського районів Дніпропетровської обл.

Має площу 13,3 км², довжину 57 км, незначну ширину - до 0,35 км. Пересічна глибина становить 4,35 м, максимальна - 32,5 м. Повний об’єм водоймища 57,9 млн. м³. Використовується для питного водопостачання  міста П’ятихатки, а також промис-лового водопостачання і зрошення сільськогосподарських земель П’ятихатського, Софіївсь-кого і Криворізького районів, для відпочинку і рибалки. Ловиться у р. Саксагані рибка велика і маленька (коропові: тараня (плітка), карась сріблястий,  карась золотий, краснопірка, верховодка, верховка, гірчак; окуневі: судак, окунь, йорж; щукові: щука; бичкові: бичок-піщаник, бичок-кругляк,  бичок-цуцик, бичок-головач; колючкові: колючка 3-х голкова, колючка 9-и голкова; голкові: іглиця морська).

Величезна водойма не перекрита дамбами. Місця не просто красиві, вони зачаровують своїм спокоєм та умиротворенністю. Особливо біля мосту в          с. Чумаки, де течія завмирає, і перед очима відкривається пологий скелястий берег.

Зупинка 7- Скелястий берег водосховища

Правий берег Макортівського водосховища крутіший лівого, а в місцях виходів кристалічних порід – скелястий. Відслонення гранітних порід архейського і нижньопротерозойського віку, відноситься до Кіровоградсько-Житомирського комплексу Придніпровської височини.  Довжиною  600 м породи залягають із заходу на схід, у цьому ж напрямку збільшується і висота відслонення. Породи мають добре виявлену зернисто-кристалічну будову, у граніті можна побачити кварц, польовий шпат, слюду. Зерна цих мінералів тісно прилягають одне до одного, не залишаючи пустого простору.

Зі спогадів старожилів відомо, що у 30-50-х роках ХХ ст. на цьому місці існував кар’єр, у якому добували граніт. Камінь використовували у будівництві,  зокрема і для дороги-бруківки до с. Саксагань, і для спорудження мосту через водо-сховище. Відомо, що гранітний камінь свого часу використовували для будівництва місцевої Миколаївської церкви. Після спорудження Макортів-ського водосховища кар’єр був залитий водами р. Саксагань.

               

Село моє - Чумаки

Сл. жителя села Свистуна В.М.

муз. вчителя музики Чумаківської СШ Бурої Л.М.

Через річку невеличку

Шлях Чумацький пролягав.

Зупинив возів вервечку

Чумаченько,  так сказав:

 

«Тут і річка невеличка,

І долина, і верба.

Тут козацька слава й пісня,

 І звитяга і журба.

 

Де ж ви, мої козаченьки

Таку бачили красу:

 

   У долині вербиченьки

Мочать в річечці косу»

 

Поселились чумаченьки

По дві сторони ріки,

З того часу називають

Село наше Чумаки.

 

Тут і річка невеличка

І калина, і верба,

Тут козацька слава й пісня,

І звитяга, і журба.