Патопсихологічна діагностика порушень діяльності психічних процесів

Патопсихологічна діагностика порушень діяльності психічних процесів. Виконала. Студентка 371-МВойтенко Вікторія

ПЛАН1. Психопоталогія.2. Патопсихологія.3. Світова Історія поглядів на патологію і її лікування.4. Зв'язок патопсихології з іншими науками.5. Психічний статус .6. Хворі різного віку.7. Фактори що впливають на реакцію пацієнта.8. Реакції пацієнта.9. Збір інформації про ВКХ .10. Причини виникнення ятрогенії.11. Психосоматичні розлади.12. Схема проведення співбесіди.

Психопатологія – галузь психіатрії, яка вивчає патологію психіки на підставі загальноклінічних категорій (виникнення і протікання хвороби як клінічно закономірна зміна симптомів і синдромів), виявляє, описує і систематизує прояви порушених психічних процесів

Патопсихологія – розділ медичної психології, який вивчає особливості психічної діяльності при психічних і соматичних захворюваннях.

Світова історія розвитку поглядів на патологію та її лікування1. Погляд первісних людей (трепанація, екзорцизм)

2. Античні часи (Стародавні Греція та Рим)Алкмеон Кротонський (500 р. до н.е.) – мозок – орган психічної діяльностіАретей Каппадокійський – описав маніакальту та депресивну фазу психозу

Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) Дисгармонія 4-х рідин є причиною захворювання мозку,описи меланхолійних і маніакальних станів, недоумкуватості, імбецильності.

Цельс (І-ІІ ст. н.е.) 3 групи психічних захворювань: ГостріГарячкові Хронічні безгарячковіГалюцинаторно-маячні. Пропонував методи лікування.

Зв'язок патопсихології з іншими наукамимедична психологіяпсихологіясудова, трудова, військова експертиза психопатологія вікова психологія дитяча психологія судова психологія педагогіка

Патопсихологія як психологічна дисципліна. Вивчає закономірності розладів і відхилень психічної діяльності і якостей (властивостей) особистості людини1) Визначає причини аномальної поведінки;2) Виявляє приховані ознаки порушень вищихпсихічних функцій;3) Орієнтована на раннє виявлення симптомівпсихічного недорозвитку.

Завдання патопсихології 1. Аналіз закономірностей розладу психіки, змін особистості. 2. Психологічна діагностика порушень психіки хворого для уточнення діагнозу, проведення експертизи

Патопсихологічне обстеження:- спрямоване на корекцію, реабілітацію хворого;- часто проводиться при експертизах;- визначає підбір діагностичних методик.

Принципи патопсихологічного обстеження:1) Якісний аналіз форм розпаду психіки, розкриттямеханізмів порушень психічної діяльності іможливостей їх відновлення;2) Актуалізує розумові операції хворого + йогоособистісне відношення до експерименту;3) Виявляє структуру змінних + збережених формпсихічної діяльності;4) Передбачає використання різноманітнихдіагностичних методик з метою виявлення аграваціїі симуляції.

Блюма Вульфовна Зейгарник. Лікар психологічних наук, професор. Професор кафедри нейро- та патопсихології факультету психології МДУ ім. М. В. Ломоносова.

Принципи вітчизняних патопсихологічних досліджень (за Б. В. Зейгарник) Можливість досліджувати психічні порушення як порушення діяльності Якісний аналіз особливостей протікання психічних процесів хворого Оцінка характеру порушень у комплексі з даними цілісного патопсихологічного дослідження Здійснення за допомогою експериментальних завдань, які можуть актуалізувати розумові операції, якими користується людина, та мотиви, що спонукають цю діяльність Виявляти не лише структуру змінених, а й збережених форм психічної діяльності хворого Врахування ставлення хворого до досліду Використання великої кількості методик Обстеження дітей має виявляти її потенційні можливості

Фахівці, які потребують знання патопсихології: Психіатри Клінічні психологи, психологи-консультанти Медсестри Сімейні терапевти Соціальні педагоги, соціальні робітники

У первинному клініко-психологічному інтерв’ю, проведеному будь-яким методом, важливо провести обстеження психічного статусу. Інформація про психічний статус являє собою вра-ження психолога від спілкування з клієнтом. Таке обстеження дозволяє виділити ті аспекти по-ведінки, які необхідно піддати більш ретельному аналізу, зіставити скарги зі сформованим вра-женням. Психічний статус містить у собі п’ять параметрів:– зовнішній вигляд обстежуваного;– комунікабельність і поведінка під час бесіди і тестування;– настрої й емоції;– інтелект;– особливості сприйняття себе, часу і навколишній реальності.

Для оцінки зовнішнього вигляду необхідно звернути увагу на зовнішність, відповідність зо-внішнього вигляду віку, ходу, одяг, зовнішній вигляд (охайний, неохайний), використовувані пози і жести, вираження обличчя. Комунікабельність і поведінка під час бесіди і тестування подає інформацію про сформованість соціальних навичок спілкування і взаємодії, про рівень моторного статусу. Комунікабельність також дозволяє оцінити процес мислення: цілісність чи розірваність, рухливість, доречність, до-кладність.

Відношення до факту бесіди з психологом (роздратування, агресія, прагнення викликати до себе симпатію, оборонна позиція, апатичність, сарказм) і адекватності поведінки у ситуації. Настрій та емоції характеризують психологічний стан обстежуваного (похмурість, напруже-ність, безвихідність, обурювання, впевненість, сум, ейфорія, страх і т.д. ).

Інтелект характеризується словниковим запасом, рівнем досвідченості, наявним запасом знань, здатністю розуміти зв’язок речей і явищ, робити висновки. Особливості сприйняття себе, часу і навколишній реальності характеризують здатність людини знати час, місце, хто він і де знаходиться, а також характеризують рівень свідомості (ясне, сплутане, потьмарене), адекватність самооцінки, наявність порушень сприйняття.

Хворі різного віку. Розмова з батьками. Для з`ясування анамнезу дітей віком до 5 років медичний працівник отримує всі або майже всі відомості від третьої особи — від одного з батьків або опікуна. Це дає можливість спостерігати за батьками і дитиною. При цьому медик може зрозуміти їхні взаєми-ни, а також стосунки між батьками, відволікти дитину від переживань, допомогти їй перебороти страх і спокійно перейти від опитування до огляду. Однак опитування батьків у присутності ди-тини має свої недоліки. Анамнез може виявитися неповним і менш точним, ніж за умови, якби медичний працівник опитував тільки батьків. Коли батьки описують симптоми, що спостерігаються у дитини, вони роблять це не об’єктивно, вносячи свої пропозиції, почуття, оцінки. Наприклад, батьки можуть вважати, що хронічний кашель у дитини є наслідком частих застуд, а не проявом бронхіальної астми а бо, вважаючи свою дитину унікальною, вони можуть поблажливо ставитися до її соціально неадекватної пове-дінки. Батькам здається, що вони все роблять правильно. У подоланні проблем своєї дитини, ба-тьки потребують допомоги медика, який підтримав би їх, а не докоряв. Коментарі на зразок "Чому ви не привели її раніше?" або "Вам не потрібно було б цього робити!" не допоможуть лікареві та батькам дитини порозумітися. Запитуючи про дитину, бажано називати її на ім`я, а не вживати слова "він", "вона", "дити-на". Якщо сімейний стан матері зразу не вдається з`ясувати, то, щоб її не збентежити, запитую-чи про батька, краще поставити таке запитання; "Чи здоровий батько Марії?", а не: "Чи ваш чоловік є здоровим?". Медичний працівник повинен звертатися до батьків дитини як "пане Н.", "пані Л."

Розмова з дитиною. Діти віком 5 років і старші під час складання історії хвороби можуть суттєво доповнити точніше, ніж батьки, описати симптоми, що мають місце, і своє ставлення до них. Інколи медик може уточнити отримані ним відомості, опитавши дитину без батьків. Зви-чайно, ліпше починати опитування з обговорення цікавих, "не страхітливих" речей (наприклад, як пройшли заняття у школі, яка красива футболка на ній). Бажано вести розмову невимушено, лагідно, проявляючи зацікавленість до дитини. Медичний працівник має навчитися розуміти індивідуальні особливості дитячої психіки для того, щоб налагодити контакт з ними, заслужити їх довіру, допомогти перебороти триво-гу та страх перед лікарняною обстановкою та лікуванням, що проводиться. Взаємовідносини з рідними — дуже складний і відповідальний розділ роботи медичного працівника. Адже хвороба дитини викликає велике занепокоєння у всієї сім'ї і особливо в ма-тері. Медик має заспокоїти її, вселити впевненість в тому, що дитині буде зроблено все необ-хідне.

Розмова з підлітками. Дорослі, які розмовляють з підлітками, часто відчувають труднощі й розчарування, тому що відповіді підлітків часто можуть бути брутальними й небагатослівними. Підлітки, як і більшість людей, ставляться дружелюбно до всіх, хто проявляє щирий інтерес до них не як до окремого "випадку", а як до особистості. І якщо медик хоче, щоб розмова виявилась ефективною, цей інтерес необхідно проявити з самого початку. Підлітки здатні до відкритості, коли опитування торкається їх самих, а не їхніх проблем. Через це ліпше починати опитування підлітка невимушеною розмовою про його друзів, школу, захоплення, сім`ю. У переважній більшості випадків, створивши дружню й неформальну атмосферу, вдається здо-бути прихильність, довіру підлітка й викликати його на розмову. Медик досягне успіхів, якщо буде триматися природно й відповідно до свого віку.

Хворі похилого віку також мають особливості, які можуть як полегшити, так і ускладнити спілкування з ними. У них можуть бути зниженими слух, зір, реакції. Вони також страждають на хронічні захворювання, які завдають їм незручності, обмежують рухливість. Хворі похилого віку можуть не говорити про свої симптоми — одні через боязкість сказати про це вголос, другі через побоювання збільшити вартість лікування або через бажання уникнути незручностей, які пов`язані з діагностичними і лікувальними процедурами. А треті взагалі можуть сприймати пе-вні симптоми за такі, що притаманні старості, або просто забути про них. Літні хворі розповідають про себе повільніше, ніж молоді. Медичний працівник повинен надати їм більше часу для відповідей на його запитання. Він має говорити повільно й неголосно. Бажано говорити в затишному й тихому приміщенні, де ніхто не відволікає.

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РЕАКЦІЮ ПАЦІЄНТА при захворюваннях:1 ) Біологічні та особистісні фактори:• Стать. Різниця в соціальних ролях чоловіків і жінок дає відбиток на особливості реагуван-ня в умовах хвороби. Жінки більш чутливі до хвороб в критичні періоди, У чоловіків найчастіше реакції дратівливості, побоювань мо-жуть бути викликані сексуальними порушеннями, змінами в службовому положенні, зміна про-фесії, втрата працездатності. Переносимість болю у чоловіків і жінок різна (жінки терплячіші, ніж чоловіки).• Вік. Різні реакції на захворювання виникають в різні вікові періоди, причина - особисті-сні особливості розвитку. Діти реагують на захворювання очима дорослих, вони схильні до на-віювань, боязкі, відволікаться, швидко забувають пережите, переключаються на нову ситуацію. У молодому віці (юність) частіше можна спостерігати недооцінку хвороби, невіра в тяжку хво-робу, інвалідність. Важко реагують на госпіталізацію. Переживають через косметичні дефекти, сексуальні порушення. У похилому і старечому віці в силу змін психіки можна спостерігати або переоцінку стану, або недооцінку через зниження критики, страх смерті, депресії, іпохондрія.

• Особистісні особливості: особливості темпераменту, риси характеру, система відносин, ієрархія цінностей, потреб, інтересів, мотивів, установок.- Особливості темпераменту визначають реакцію за рахунок фізіологічних особливостей нервової системи. Вплив темпераменту визначає емоційні реакції і больові відчуття: у холериків і меланхоліків низький поріг больової чутливості по відношенню до сангвініків і флегматиків. Таким чином, навіть не дуже інтенсивні болі у меланхоліка призводять до зниження активності, млявості, загальмованості. А холерики при больових відчуттях не можуть сидіти на місці, їх по-ведінка імпульсивна. Так само особливості темпераменту визначають переносимість режиму обмеження рухливості. • Соціальні умови і спосіб життя пацієнта, характер праці справляють істотний вплив на реак-цію пацієнта. Важливим є система відносин у соціумі, місце, яке займає пацієнт в соціумі (хво-роба впливає на кар'єрне зростання - травми і важкі соматичні захворювання впливають на кар'-єру артиста, професійного спортсмена, оперуючого хірурга, що сприймається ними більш дра-матично, ніж представниками інших професій).

Реакції пацієнта на захворювання.1. Адекватна ( гармонійна ) реакція - здатність пацієнта, визнаючи факт хвороби і правильно оцінюючи тяжкість свого стану, мобілізуватися на боротьбу з нею. Характеристика: довірчі від-носини з медичним персоналом, співпраця , виконує всі призначення, приймає допомогу близь-ких, швидко адаптується до нових умов, адекватно ставиться до неминучого.2. Перебільшення тяжкості захворювання - виникає у акцентуйованих особистостей ( дисгар-монія характеру). Можуть розвиватися тривожно - недовірливі, істеричні, іпохондричні риси. Частіше виникають при зниженні інтелекту. Пацієнти схильні до навіювань і самонавіювань (медична грамотність та інформованість).- «Поринання у хворобу» - неусвідомлене перебільшення тяжкості свого стану. Пацієнт упевне-ний, що він важко хворий, навіть при позитивному прогнозі. Пацієнти вимагають до себе під-вищеної уваги, конфліктні, образливі (приділяють їм мало уваги), багато плачуть, безпорадні, порушується сон, апетит, коливання артеріального тиску, почастішання пульсу - ускладнює оці-нку тяжкості хвороби.- Ятрогенія - психогенне стан, викликаний неправильною поведінкою медичного персоналу (навіть легко хворий пацієнт може відчути себе важкохворим). Причина - тривожність і вибір-ковість сприйняття в процесі контакту з медичним персоналом, неврахування медичним праців-ником особистісних особливостей пацієнта, порушення медичної етики. Мають значення жести, міміка, емоції медичного працівника. Ятрогенію може викликати неправильно зрозумілий ме-дичний термін, перекидання пацієнта від одного фахівця до іншого, неправильно організована санпросвітробота.- Госпиталізм - виникає як прояв шкідливого впливу лікарняної обстановки. Пацієнт звикає до життя в умовах лікарні і не прагнути її покинути ( низька соціальна і трудова адаптація).

3. Недооцінка тяжкості захворювання, включаючи заперечення факту хвороби - повна відсут-ність почуття хвороби, знижується інтерес до захворювання, обстеження, лікування, ігнорують-ся рекомендації з лікування. Пацієнт спокійний і байдужий. НЕБЕЗПЕЧНО!4. Усвідомлене спотворення оцінки хвороби: А) Диссимуляція - спроба приховати ознаки хвороби (швидше виписатися зі стаціонару, влаштування на роботу, отримання водійських прав і т.д.);Б) Аггравація - умисне перебільшення наявних фізичних або психічних розладів (оформ-лення групи інвалідності, проведення експертизи, призов до армії);В) Симуляція - пред'явлення не існують соматичних або психічних розладів (досягнення корисливих цілей) - вивчається медична література і імітуються розлади.

Відображення хвороби в переживаннях людини прийнято визначати поняттям внутрішня картина хвороби ( ВКХ). Воно було введено вітчизняним терапевтом Лурія і в даний час широко використовується в медичній психології. Олександр Романович Лурія

Це поняття, за визначенням вченого, об'єднує в собі все те, «що відчуває і переживає хворий, усю масу його відчуттів, його загальне самопочуття, самоспостереження, його уявлення про свою хворобу, про її причини - весь той величезний світ хворого, який складається з дуже скла-дних поєднань сприйняття і відчуття, емоцій, афектів, конфліктів, психічних переживань і травм». Як складне структуроване утворення, внутрішня картина хвороби включає в себе кілька рі-внів: сенситивний, емоційний, інтелектуальний, вольовий, раціональний. ВКХ визначається не нозологічною одиницею, а особистістю людини, вона також індивідуальна і динамічна, як і вну-трішній світ кожного з нас. При цьому існує ряд досліджень, що виявляють характерні особли-вості переживання хворим свого стану.

Збір інформації про ВКХ можна здійснити, задавши пацієнтові ряд питань:1 ) Як пацієнт оцінює своє самопочуття (оцінити відповідність відповіді тяжкості і харак-теру захворювання);2 ) Оцінити настрій пацієнта по міміці, моториці, активності пацієнта, прогнозі хвороби. Якщо є невідповідність побаченого ситуації, що склалася, необхідно дати пояснення і спланува-ти взаємодію з пацієнтом відповідно до принципів індивідуального комплексного підходу до пацієнта;3 ) Виявити порушення в психіці (сон, апетит - можуть свідчити про депресивні стани);4 ) Виявити ставлення до лікування, умовам, догляду, стосункам з медичним персоналом;5 ) Оцінити ставлення до майбутнього.

Виразність кожного з компонентів ВКХ, а так само їх співвідношення можуть бути різни-ми. Наприклад, біль - це може сприйматися як фізичне неблагополуччя, оцінюватися як загроза життю, можливість інвалідизації, зміни положення в сім'ї, суспільстві. Однак, в різних випад-ках, залежно від характеру болю, індивідуальних особливостей особистості, в одних випадках може бути перебільшення значимості болю, в інших - недооцінка і спроба ігнорування больових відчуттів ( інфаркт без болю, виразка, онкологія ). Таким чином, ми можемо спостерігати різні реакції: людина усвідомлює, що відбувається, вживає заходів, або приховує хворобу або симу-лює у зв'язку з обставинами. Тому для ефективної організації роботи з пацієнтом при різних ти-пах реагування необхідно знати причини даних реакцій.

«Аналіз сучасного стану вивчення ятрогенії дозволяє стверджувати, що будь-яке звернен-ня до медичного працівника, особливо пов’язане з медичним втручанням, приховує в собі ризик втрати здоров’я, а іноді й життя. Отже, ятрогенії - це проблема безпеки медичної допомоги, яку необхідно розглядати як частину проблеми задоволення потреб та прав людини на охорону здоров’я та безпеки»Микола Миколайович Петров (хірург, основоположник онкології в СРСР).

Причини виникнення ятрогеніїПоширене зростання частоти контактів населення з медичними працівниками, яке має прямий зв’язок з частотою розвитку ятрогенних захворювань: збільшення самостійних звертань населення за медичною допомогою, внаслідок більш уважного ставлення до свого здоров’я та розповсюдженим можливостям його отримання; поширенням масштабів активної профілактичної допомоги населенню.2. Поширення спектру та збільшення ушкоджуючої сили механічних, фізичних та бі-ологічних факторів, які використовуються з метою попередження хвороб, визначення стану здоров’я та його відновлення. 3. Підвищення чутливості багатьох людей до факторів пошкодження, особливо пси-хічної, хімічної та біологічної (інфекційної) природи.

4. Медичні фактори суб’єктивної природи:- слабка наукова розробленість проблеми надання медичної допомоги, особливо ме-тодів профілактики ятрогеній;- неуважність до неї з боку органів охорони здоров’я;- низький рівень переддипломної та післядипломної підготовки та ступінь компете-нції медичних працівників у питаннях безпеки;- ігнорування вимог безпеки при будівництві та експлуатації медичних закладів, створенні та використанні медичних апаратів, інструментів, предметів догляду, методів та за-собів діагностики, лікування та профілактики захворювань;- слабка матеріальна база багатьох медичних закладів;- відсутність системи обліку, звітності, аналізу більшості форм ятрогеній;- недовіра значної частини населення діяльності органів охорони здоров’я.

Термін походить від грецьких слів (iatros — «лікар» gennao — “ робити ”) і означають психогенне захворювання або невроз, що виникають унаслідок несприятливого впливу на психі-ку пацієнта поведінки лікаря або інших медичних працівників.

Ятропатія – негативні наслідки для хворого від неправильних дій чи призначень лікаря, необґрунтованого використання інструментально – лабораторних досліджень на шкоду здо-ров’ю пацієнта. Ятрофармакогенія - хворобливий стан викликаний дією лікарських засобів. Ятрофізіогенія – хворобливі стани, які виникають внаслідок впливу на організм людини різних фізичних факторів (механічних, термічних, радіологічних та інших) під час проведення різних лікувальних і діагностичних процедур. Можуть виникати практично при проведенні всіх лікувальних і діагностичних процедур. Егротогенія - це взаємний вплив пацієнтів, який може бути позитивним або негативним. До пацієнтів з відхиленнями в поведінці має бути особливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів. Німа ятрогенія - виникає внаслідок бездіяльності або неуваги персоналу до пацієнта, не роз’яснення йому діагнозу (тоді він отримує спотворену інформацію з інших джерел). Егогенія - згубні самовпливи пацієнта у зв'язку з хворобою або певним станом здоров'я, пов’язані з упередженням по відношенню до лікаря, страх перед медичним обстеженням, а та-кож елементи недовіри до можливостей медицини. Псевдоятрогенія виникає в тих випадках, коли пацієнт приписує висловлювання, яких той ніколи не говорив, або вириває з пояснень лікаря окремі частини.

Медичні працівники повинні звертатись до своїх пацієнтів обережно, цілеспрямовано й продумано. Практичний досвід показує, що обов’язковою умовою виникнення цих захворювань є емоційна лабільність, тобто нестійкість характеру людини, надуманість, навіювання, відчут-тя страху. Хворий живе в стані емоційної роздвоєності, половинчастості: в ньому чергуються почуття надії та довіри з почуттям страху та невпевненості. Значною мірою від впливу оточу-ючого середовища залежить, який з цих компонентів переважатиме. Таким чином, ятрогенія є ніби “ негативною психотерапією ", і медичний працівник у такому випадку діє не як ліки, а як отрута. Деякі слова діють на хворого, можна сказати, “токсично”, насамперед такі, як інфаркт, параліч, рак, шизофренія та ін., тому краще їх уникати. Іноді причиною ятрогенії бувають не-зрозумілі висловлювання медичних працівників. Тому кожне сказане слово й всі засоби конта-кту між медичними працівниками діють не лише на психіку, а й на весь організм хворого.

Психосоматичні розлади – захворювання, причинами яких є більшою мірою розумові, а не фізичні процеси. Якщо медичне обстеження не може виявити фізичної чи органічної причини захворювання або якщо захворювання є наслідком емоційних станів: стрес, гнів, тривога, депре-сія, почуття провини, тоді хворобу можна класифікувати як психосоматичну

Ці порушення демонструють різні способи перетворення внутрішньо особистісного конфлікту – психічний і соматичний. Психічний виявляється в умовах як гострого, так і хронічного стресу; соматичний – більшою мірою з хронічним. Виділяють три великі групи розладів:1. Конверсійні розлади – символічне висловлення невротичного конфлікту. Приклади: істе-ричний параліч, сліпота, глухота, блювота, больові відчуття. Всі вони – первинні психічні фено-мени без участі тканин організму.2. Функціональні синдроми (органні неврози) частіше виникають при неврозах. Вони пред-ставляють собою набір симптомів, які торкаються різних органів та систем: серцево – судинну, шлунково-кишковою, дихальну, сечостатеву та рухову. Розлади серцево – судинної системи типовими є “неврози серця”, синдром вегетативно –судинної (нейроциркуляторної) дистонії. «Невроз серця - включає порушення серцевої діяльно-сті, тахікардію, відчуття прискореного серцебиття, короткі аритмії. До психовегетативних симптомів відносять також порушення циклу сон – не спання ( у вигляді гіперсомнічного синдрому – тривала сплячки після сильного емоційного перенаванта-ження

Функціональні синдроми порушень дихальної системи є гіпервентиляційний синдром (при-скорення дихання, пов’язане і відчуттям нестачі повітря, стиснення вгрудях), “невротичний ди-хальний синдром” (глибокі вдихи, які часто перериваються подовженим гучним видихом, не-можливість зітхнути на повні груди, скутість грудної клітини («Дихальний корсет»), кашель «закочування» (надрив частий кашель, відчуття незадоволення після кожного наступного відка-шлювання). Розлади шлунково – кишкового тракту, розділяються на функціональні симптоми та по-рушення харчової поведінки. До перших відноситься: аерофагія, метеоризм, закріпи та діарея; до других – анорексія та булімія. Функціональні розлади сечостатевої системи відносять функціональні сексуальні розлади: психогенну імпотенцію, аноргазмію, вагінізм спастичне скорочення м’язів піхви під час стате-вого акту чи гінекологічного обстеження), диспареунію (болючі неприємні відчуття під час ста-тевого акту), передчасну еякуляцію.3. Психосоматичні хвороби (психосоматози) – в їх основі лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов’язане з патологічними змінами в організмі, які морфологічно встановлюються.

Історично до цієї групи відносять сім класичних психосоматичних захворювань (“holy seven”, «Чикагська сімка», по Alexander, 1968):1. есенціальна гіпертонія;2. бронхіальна астма;3. виразкова хвороба дванадцятипалої кишки та шлунка;4. неспецифічний виразковий коліт;5. нейродерміт;6. ревматоїдний артрит;7. цукровий діабет.

Схема проведення співбесіди з хворим:1. Вислухати скарги хворого.2. Зібрати інформацію про анамнез захворювання i життя.3. Послідовно розпитати та обстежити органи i системи.4. Надати хворому попередню інформацію щодо характеру його захворювання.5. Аргументувати проведення необхідних лабораторних та клінічних досліджень.6. Надати інформацію про існуючі оптимальні способи лікування.7. Надати хворому можливість задавати питання.8. Визначити індивідуальну тактику лікування.9. Пояснити механізми дії та способи вживання медикаментів.10. Попередити про можливі небажані ефекти.11. Підвести резюме спiвбесiди, метою якого є створення у хворого відчуття психологічно-го комфорту.

Джерела інформації: Снежневский А. В. Лекции по общейпсихопатологии - http://www.koob.ru Рубинштейн С. Я. Экспериментальные методикипатопсихологии. - М. : ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс,1999. — 448 с. Гуровец Г. В. Психопатологія дитячого віку. Мартинюк І. А. Патопсихологія. – Київ, 2008 Г. Т. Сонник, О. К. Напрєєнко, А. М. Скрипніков. Психіатрія. Підручник -

Шановні колеги,ДЯКУЮ за увагу!