Педагогічна стаття на тему:"Форми і методи роботи педагога з формування культури спілкування молодших школярів".

Про матеріал

У сучасній освіті відбуваються інноваційні процеси, пов'язані зі зміною змісту, технологій і засобів навчання. Один із напрямів цієї модернізації пов'язано з навчанням спілкуванню. Сучасні люди повинні вміти контактувати, розуміти позицію іншої людини, знаходити узгоджені рішення при обговоренні спірних питань і т.д. Від наявності або відсутності цих комунікативних умінь багато в чому залежать і особисті успіхи, й успіхи суспільства в цілому.

Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Усі ми бачимо і відчуваємо на собі повсякденно, що культура спілкування в суспільстві низька. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв'язки з різними країнами світу. З огляду на це, визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись, як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях. Це зумовлює необхідність формування культур спілкування школярів ще в початковій ланці освіти, оскільки саме в цей віковий період відбувається істотні зрушення в розумовому розвитку і духовному зростанні.

Перегляд файлу

Автор: Євсеєнкова Вікторія Вікторівна.

Посада: вихователь Кобеляцького навчально-      

реабілітаційного центру Полтавської обласної ради.

Тема:  Форми і методи роботи педагога з формування культури спілкування молодших школярів

У сучасній освіті відбуваються інноваційні процеси, пов'язані зі зміною змісту, технологій і засобів навчання. Один із напрямів цієї модернізації пов'язано з навчанням спілкуванню. Сучасні люди повинні вміти контактувати, розуміти позицію іншої людини, знаходити узгоджені рішення при обговоренні спірних питань і т.д. Від наявності або відсутності цих комунікативних умінь багато в чому залежать і особисті успіхи, й успіхи суспільства в цілому.

   Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Усі ми бачимо і відчуваємо на собі повсякденно, що культура спілкування в суспільстві низька. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це, визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись, як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях.  Це зумовлює необхідність формування культур спілкування школярів ще в початковій ланці освіти, оскільки саме в цей віковий період відбувається істотні зрушення в розумовому розвитку і духовному зростанні.

   Мета : на основі теоретичного аналізу проблеми дослідження та узагальнення педагогічного досвіду обґрунтувати й експериментально перевірити рівень формування культури спілкування молодших школярів з однолітками у позакласній діяльності, та визначити форми і методи роботи педагога.

 Завдання:

-   навчити ефективному спілкуванню, яке здатне вирішити завдання

     формування комунікативної компетенції.

  • навчити маленького школяра ясно і граматично правильно говорити, володіти добре поставленим голосом, викладати власні думки у вільній, творчій інтерпретації, в усній та письмовій формі,

вміти висловлювати свої емоції різноманітними інтонаційними засобами, дотримуватися мовної культури і розвивати у нього вміння спілкуватися.

Об´єкт дослідження: рівень формування культури спілкування молодших школярів.

Новизна теми:

  • обґрунтовано педагогічні умови формування культури спілкування дітей молодшого шкільного віку у процесі позакласної діяльності

( забезпечення активності молодшого школяра у спілкуванні з ровесниками; засобами організації діалогу, створення і виконання виховних ситуацій; залучення дітей молодшого шкільного віку до різноманітних видів діяльності які стимулюють прагнення взаємодіяти.).

  • виокремлено показники ( знання і розуміння важливості культури спілкування в системі людських стосунків; бажання толерантно спілкуватися з ровесниками , здатність виявляти ввічливість, тактовність і  повагу в різних ситуаціях спілкування та регулювати власні дії, поведінку у взаємодії.) рівні (низький, середній, оптимальний, високий.) сформованості культури спілкування молодших школярів з одноліткми.
  • визначено форми і методи роботи для підвищення рівня культури спілкування в молодших школярів.

Майже все наше життя проходить серед людей. Нам щодня доводиться спілкуватися не тільки з тими, кого ми добре знаємо, але й з багатьма незнайомими або навіть з неприємними нам людьми.

Якими ж особливостями, рисами, знаннями, навичками повинна  володіти  дитина, щоб ефективно спілкуватися з оточуючим світом? Щоб вам було легше відповісти на це питання, я хочу розповісти про дослідження Мільтона Еріксона. Психолог Мільтон Еріксон, який вивчав природу людських стосунків, придумав стратегію взаємодії людини з людиною, яка має 100%-й успіх.

Ця стратегія отримала назву „ Діамант Еріксона ”.

Суть її в тому, що якщо ми сформуємо стосунки з вихованцями, опираючись на такі грані, як прийняття, повага, інтерес, цікавість, любов, то між нами відбудеться спілкування. Так ніби просто і так виявляється складно.

Головне – не забувати, що:

  1. Всі люди різні. Сприймати людей треба такими, якими вони є.
  2. Кожна людина унікальна. Поважайте людську гідність.

Ось ми з вами і визначили правила спілкування.

Виданий педагог М. Пентилюк, говорив « розпочинати цю роботу слід з початкових класів, де закладаються основи комунікативного виховання особистост .Культу́ра спілкува́ння — частина культури поведінки людини у суспільстві.

Культура поведінки — сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

З терміном „культура спілкування” ми зустрічаємося у роботах авторів: B.C. Гозмана, О.Б. Добровича, В.М. Позднякова, Т.О. Чубукової, Л.О. Петровської, В. Матвєєва, А. Панова, В.А. Кан-Калика, Т.К. Чмута, Я. Радевича-Винницького та ін. Проблемі розвитку мовлення у навчально-виховному процесі надавали великого значення відомі педагоги Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, вчені-методисти Л.І. Айдарова, Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, Н.Я. Грипас, I.A. Зязюн, В.Я. Мельничайко, М.І. Пентилюк, Г.М. Сагач, І.О. Синиця, М.Г. Стельмахович, О.Н. Хорошковська, Г.Т. Шелехова та ін. [4, 24].

Перше знайомство з терміном „культура спілкування” відбувається у наукових працях 80-их років, у яких здебільшого характеризуються окремі

види культури спілкування, а також докладно описано культуру професійного (педагогічного) спілкування.

Залежно від змісту і спрямованості дій  виділяють такі рівні спілкування:

 

Рис1. Взаємозв'язок етапів педагогічного спілкування

обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті.

1) конвенційний  — здійснюється відповідно до прийнятих правил,

Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;

2) примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;

3) маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;

4) стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";

5) ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;

6) діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;

7) духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

У процесі спілкування люди використовують такі його види:

1) вербальне — основним засобом є слово;

2) мануальне (від лат. manualis — ручний) — засобом спілкування є рухи рук (жести);

3) матеріальне — одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об'єднує багатьох людей різної статі та професій у своєрідних, часто безпосередньо не бачених партнерів;

4) технічне — радіо, кіно, телебачення, телефон тощо; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, а також із колективами, зближуючи між собою багатьох людей;

5) біоенергетичне — пов'язане із сприйняттям біоенергетичних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок.

Названі види спілкування діють не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування використовують одночасно різні види, тим самим збагачуючи своє спілкування.

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому рівні) з іншими людьми або певними колективами склалися такі стилі спілкування:

Рис.2. Види педагогічного спілкування

1) авторитарний (від лат. autoritas — влада) — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності школярів, а також кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо.

2) ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;

3) демократичний (від лат. demokratia — влада народу, народовладдя) — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до  розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.

У практиці роботи учителів-вихователів спостерігається так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи уже названих стилів. Проте в умовах становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа має розвиватися на демократичних засадах (рис. 3).

 

Рис. 3. Стилі педагогічного спілкування

Для успішності й ефективності педагогічного спілкування учитель-вихователь повинен зважати на певні умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин із вихованцями. По-перше, він якнайповніше має володіти психолого-педагогічними якостями і вміннями. Це те підґрунтя, яке дає змогу вихователю оволодівати майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності учителя є важливою передумовою ефективності спілкування з учнями, колегами, батьками.

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, певною мірою залежить від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж через самопрезентацію.

  Оскільки основним засобом педагогічного спілкування є слово, то культура мовлення вчителя створює морально-психологічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців.

Важливим для розуміння проблеми спілкування є доробок Г.С. Костюка про психічний розвиток особистості, психологію розуміння та мислення. Теоретичний і практичний внесок у розробку проблеми спілкування і його культури внесли відомі педагоги A.C. Макаренко та В.О. Сухомлинський. Гуманістична психологія, що виникла у 60-і роки у СІЛА, зараз переживає відродження. Бо саме сьогодні гуманізоване спілкування — це найвищий рівень його культури.

Однак, незважаючи на певні успіхи в цій галузі, теорія і практика навчання культури спілкування потребує подальшого вдосконалення, тому що у наведених дослідженнях розглядаються лише окремі аспекти проблеми [4, 113].

 

Експерементальна база дослідження:

    Кобеляцький навчально- реабілітаційний центр  Полтавської  обласної  ради  учні молодшої школи 1-5 класи.  

      Характерна риса взаємовідносин молодших школярів полягає в тому, що їх дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (діти сидять за однією партою, живуть в одному закладу  тощо). Свідомість молодших школярів ще не досягає того рівня, щоб думка ровесників служила критерієм об’єктивної оцінки самого себе.

    Молодші школярі спілкуються з ровесниками в основному в іграх, а також в умовах спільної діяльності.

Оскільки потреба спілкування задовольняється головним чином у провідній навчальній діяльності, вихователь повинен у своїй роботі застосовувати різні форми і методи для формування культури спілкування та підвищення її рівня.

Особливе місце у навчанні молодших школярів займає ігрова діяльність. Гра - це школа спілкування дитини. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію [1, 3].

Якщо в процес навчальної діяльності включати елементи гри, то можна викликати в дітей приємні переживання і тим підвищувати їх пізнавальну активність. Ігри дають дітям дуже важливий навик спільної роботи [2, 5].

   Звичайно, діти 9-10 років з великим інтересом ставляться до оцінки, яку їм дають однокласники за спритність, сміливість, розум і гостро переживають, якщо ця оцінка розходиться із бажаною. Але такі переживання короткочасні, головне, їх легко змінити оцінкою з боку дорослих чи вчителів.

      Спілкування з дорослими значно впливає на те, як складається спілкування з ровесниками. Благополуччя у спілкуванні з дорослими створює сприятливу емоційну базу, впевненість дитини в успішному спілкуванні з ровесниками.

   Як свідчать дані відомого українського педагога А. Киричука, оцінка дорослими тих чи інших ровесників має прямий вплив на бажання дитини спілкуватися з тим чи іншим товаришем.

Як правило, молодший школяр вступає у спілкування тоді, коли для цього є конкретна предметно - практична основа, яка обумовлює зміст їхнього спілкування, його тривалість, інтенсивність.

      Вікові відмінності типу спілкування проявляються в тому, що в 1, частково в 2 класі зміст спілкування визначається головним чином навчальною діяльністю і грою, а в 3 класі в ньому більшою мірою присутня суспільна діяльність.

   Розширюється тематика розмов дітей, головним чином в них обговорюються: навчальна робота, ігри, (в тому числі іграшки, які є вдома), кінофільми, телепередачі, домашні тварини, відносини між людьми і сімейні події (переважно в дівчаток).

 

 Тест на визначення здатності дитини до спілкування.

Прочитай це питання і дай відповіді “так” або “ні”.

1) Чи любиш ти більше говорити, ніж слухати?

2) Можеш знайти тему для розмови з незнайомою людиною?

3) Чи завжди уважно слухаєш?

4) Чи любиш давати поради?

5) Якщо тема розмови нецікава, чи покажеш це співрозмовникові?

6) Чи дратує тебе, коли тебе не слухають?

7) У тебе є власна думка з будь-якого питання?

8) Якщо тема розмови незнайома – ти продовжуєш розмову?

9) Чи любиш бути у центрі уваги?

10)Чи вмієш добре говорити?

Тепер нарахуй собі по одному балові за кожну позитивну відповідь і підрахуй загальну суму балів. Якщо ти набрав:

1-3 бали. Ти або мовчун, або настільки любиш спілкуватися, що тебе прагнуть уникати.

4-8 балів. Ти може і не дуже прагнеш спілкуватися, але завжди уважний і приємний співбесідник.

9-11 балів. Напевне, людям дуже приємно спілкуватись з тобою. І друзі без тебе не можуть обійтися. Це чудово. Але дай висловитись і іншій людині!

Результати тестування, проведеного  для визначення рівня сформованості культури спілкування, показали, що культура спілкування учнів перебуває на середньому і низькому рівні сформованості. Певне розуміння про ввічливе спілкування у дітей існує, вони знають певну кількість ввічливих слів, однак труднощі у процесі опитування               викликало завдання „Назвати ситуації, в               яких можна застосовувати культуру спілкування”. Проблемним для школярів було запитання про правила спілкування.

Для підвищення рівня культури спілкування в учнів початкових класів було обрано і реалізовано певну систему форм і методів, що на практиці дали позитивний результат.

Важливу роль у формуванні культури спілкування молодших школярів належить вихователю. Його завдання - навчити словесної ввічливості, мовного етикету молодших школярів.               Особистість молодшого школяра проявляється і формується в спілкуванні.

Дотримання мовного етикету допомагає школяреві розвивати спілкування з дорослими та однолітками. З його допомогою дитина може налаштувати оточуючих на доброзичливе ставлення до себе, висловити радість, бажання, прохання, образу, незадоволення, відстояти свою думку. Зі словами починається спілкування людей. Вивчення правил мовного етикету відбувається на основі вже відомого дитині. Наприклад, вона знає, що необхідно вітати знайомих при зустрічі, обов'язково треба говорити ввічливі слова: спасибі, будь ласка та ін. Але вчитель розширює і поглиблює можливості дитини у використанні цих знань, додаючи, наприклад, знання про те, кого і як вітати, які існують ще ввічливі слова і чому вони допомагають встановленню добрих відносин [3, 87].

Констатувальний етап проведеного нами експерименту засвідчив потребу в підвищенні рівня сформованості культури спілкування у молодших школярів. Тому ми розробили програму експериментальної роботи, мета якої полягала в формуванні культури спілкування в учнів початкових класів.

Зміст експериментальної роботи реалізовувався у процесі організації різних видів діяльності, зокрема у навчальній, позаурочній діяльності, в гуртковій роботі, за допомогою роботи шкільної бібліотеки і у сім’ї.

Відповідно до змісту формування культури спілкування молодших школярів було обрано форми і методи роботи підвищення рівня культури спілкування в учнів початкових класів. Так, зокрема, було розроблено програму  заходів „Радість від спілкування”, проведено урок-диспут „Ввічливість”, турнір ввічливості, годину спілкування „Як розмовляти, щоб тебе розуміли”, ігри „Магічні слова”, „Ввічлива розмова по телефону”, „У гості”; організовано гру-подорож по Країні ввічливості, бесіду-гру „Ранкове вітання”; корекційна гра,,Слова і фрази", іспит на вихованість,година спілкування дітей зорієнтоване до людей різними вадами, проведено бесіду з батьками на тему „Спілкування дітей”, розроблено пам’ятку для батьків тощо.

Висновок

Проведення підсумкового зрізу знань, умінь, характеру мотивів спілкування молодших школярів засвідчило деяке зростання показників у експериментальній групі, що є свідченням оптимального вибору нами форм і методів роботи.

  1. Хто любить дітей – того й діти люблять.
  2. Цікавтеся дітьми, що оточують вас, їхніми турботами і радощами.
  3. Не виявляйте до співрозмовника зверхності.
  4. Давайте дітям відчути їх значимість і робіть це щиро.
  5. Посміхайтесь.
  6. Проявляйте повагу до думки інших.
  7. Вчіться ставити себе на місце дітей.
  8. Робіть добро.

ДОДАТОК - презентація

Список використаної літератури

1. Варзацька Л.О. Гра як засіб пізнання / Варзацька Л.О. // Початкова школа. - 1988. -№12. -С.34 -35

2. Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: посіб. для студ. пед. вузу та викладачів / Уклад.: Мішкурова В. Ф.; Пагценко М. І. - К.: Наук, світ, 2001.-С. 3-12.

3. Формановська Н.І. Речовий етикет і культура спілкування / Формановська Н.І. -М., 1989.-233 с.

4. Чмут Т.К. Культура спілкування: навч. посіб. для студ. і викл. вищих навч. закладів / Чмут Т.К. — Хмельницький: „ХІРУП”, 1999. - 358 с.

 

 

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Виховна робота
Додано
17 вересня 2018
Переглядів
2272
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку