Педагогічне спілкування

              Педагогічне спілкування: функції й структура

Найпоширеніша форма відносин учителя й учнів із найдавніших часів – спілкування. Наприклад, учення Христа (християнська доктрина) викладено в Новому Завіті у формі його спілкування з учнями.

В умовах перебудови школи на засадах демократизму й гуманізації, переходу від старої авторитарної системи "суб'єкт-об'єкт" до схеми "суб'єкт-суб'єкт" актуальність цієї проблеми є очевидною.

Навчально-пізнавальна діяльність учнів безпосередньо залежить від культури (спрямованості) спілкування вчителя з ними. У педагогів із високим професійним рівнем переважають у спілкуванні дії організуючого характеру, тобто зусилля, спрямовані на реалізацію завдань навчання й виховання, у малодосвідчених учителів – на підтримку дисципліни (виголошення набридлих "Не рухайся!", "Не розмовляй!" та ін.). Отже, безладдя виникає там, де немає організації. Інакше кажучи, воно зв'являється не тому, що учні хаотичні чи анархічні в діях, а тому, що непродуктивне спілкування вчителя з ними [1, с. 152].

Під педагогічним спілкуванням розуміємо таке спілкування вчителя з учнями, яке має певні педагогічні функції й спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, що дає можливість забезпечувати реалізацію завдань навчально-виховного процесу та формування особистості, тобто створення оптимальних, соціально- психологічних умов для обопільної діяльності.

Отже, воно дає змогу педагогові забезпечувати взаємодію з учнями як цілісний процес. Що допомагає й заважає педагогові забезпечувати необхідне спілкування з ними?

У процесі професійного спілкування комунікативна взаємодія вчителя з учнями, батьками, колегами спрямована на створення сприятливого мікроклімату стосунків, на активізацію навчально-пізнавальної діяльності класу, на формування в нього ціннісних орієнтацій та ін.

Непрофесійне педагогічне спілкування призводить до негативних наслідків (страх, пригніченість і невпевненість у собі учнів, зниження їхньої працездатності, бажання думати й діяти та на цій основі – негативне ставлення до самого вчителя і його предмета). Як засвідчують дослідження, такий стан учнів дуже стійкий, триває протягом багатьох років.

Педагогічне спілкування характеризується такими функціями, як:

• • повідомлення інформації;
• • пізнання особистості іншої людини (учня);
• • організація діяльності на су б'єкт-суб'єктному рівні:
• • обмін ролями (уведення особистісно-рольової форми в навчально- виховному процесі, тобто залучення учнів до окремих елементів уроку;
• • співпереживання педагога за успіхи учнів;
• • самоутвердження (допомога учневі в усвідомленні свого "я",

своєї особистісної значимості).

Серед типових помилок студентів-практикантів і молодих учителів, які допускаються при цьому, – невміння організувати спілкування з учнями цілісно, у взаємозв'язку всіх цих функцій, а використання лише окремих із них. Наприклад, прагнення провести урок лише як систему інформування класу. У таких випадках немає контакту з ним, оскільки відсутня система відносин (обмін ролями, співпереживання, самоутвердження та ін.). Тому таке заняття навіть за умови доброї підготовки вчителя й володіння ним матеріалом не цікаве для школярів, отже не досягає мети.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт- суб'єктному рівні є здатність розуміти й бачити співбесідника (особистісна спрямованість, недопустимість домінування педагога, визнання права учня на свою думку), розуміння внутрішнього світу дитини (почуттів, інтересів, переживань), нестандартні форми спілкування. При цьому комунікативний вплив педагога на школярів має таку структуру:

Хто -кому -що -як -ефективність повідомлення

При цьому хто – суб'єкт комунікативного впливу (педагог); кому – об'єкт цього впливу (учень або клас у цілому); що – зміст комунікації (навчальний матеріал та ін.); як – конкретна педагогічна техніка (засіб спілкування); ефективність повідомлення – ступінь збігу змісту, що передасться педагогом зі змістом, сприйнятим учнями (класом).

При цьому важливими є соціально-психологічні особливості особистості вчителя в поєднанні із засобами педагогічного впливу, якими він володіє (компоненти хто і як).

Залежно від типу (суб'єкт-об'єктний, суб'єкт-суб'єктний) спілкування вчителя може бути;

• • функціонально-рольове (стандартизоване, ділове, із чітко визначеними ролями: учитель навчає, учні вчаться);
• • особистісно орієнтоване (у навчальному процесі активну роль відіграють самі учні).

Психологічний портрет особистісно орієнтованого вчителя сьогодні такий:

• а) педагог відкритий і доступний для кожного учня, не викликає страху в дітей, даючи їм можливість висловити думки та почуття, бути відвертим у поглядах;
• б) демонструє дітям цілковиту довіру до них, не принижує їхньої гідності;
• в) щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий;
• г) виявляє емпатійне розуміння школярів – бачення їхньої поведінки їхніми ж очима, уміє "постояти в чужих черевиках", відчуваючи внутрішній світ дитини;
• г) надає учням реальну допомогу [2, с. 204].

Отже, загальний психологічний портрет учителя, який широко використовує у своїй діяльності особистісно орієнтований підхід, е такий: відкритість, доступність, створення можливості учням висловлювати свою позицію й почуття, справедливість і довіра до дітей, урахування їхньої гідності й неповторності, зацікавленість життям дітей, емпатійне їх розуміння, готовність завжди прийти на допомогу вихованцям [3, с. 434-437].

За своєю структурою в педагогічному спілкуванні можна виділити такі етапи [5, с. 24-28]:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). Це означає знання особливостей аудиторії, її пізнавальних можливостей і труднощів. Матеріал уроку повинен бути "спроектований", зіставлений із цими та іншими моментами.

Отже, прогнозуються зміст, структура, засоби спілкування, можливі способи комунікації, залучення аудиторії до взаємодії, шляхи створення творчої атмосфери, тобто створення можливостей для вияву кожним учнем своєї індивідуальності.

• 2. Організація безпосереднього спілкування на початковому етапі взаємодії (комунікативна атака). Це техніка швидкого (уже на перших хвилинах роботи) уключення класу в необхідну роботу. Такий початок заняття можливий, коли вчитель володіє прийомами швидкого встановлення необхідного контакту з аудиторією та динамічного впливу. До таких прийомів належать:
  • • підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з іншими людьми на підставі співпереживання з ними:
  • • навіювання (психологічний Вплив, який сприймається людиною без належного контролю свідомості, але набуває суттєвого значення для її уявлень, установок, мотивів та актів діяльності. Цей вплив особливо результативний у системі виховання дітей, оскільки вони у зв'язку зі своїми віковими особливостями наздвичайно йому піддаються;
  • • переконання (усвідомлення аргументованого та вмотивованого впливу на систему поглядів індивіда);
  • • наслідування (наслідування норм поведінки іншої людини на основі підсвідомої й свідомої ідентифікації себе з нею).
• 3. Управління спілкуванням – це підтримка ініціативи учнів і діалогічного спілкування з ними, корегування самого процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінювання інформації, дуже важливою є атмосфера доброзичливості та взаємоповаги, інтересу до школяра, при яких він відчуває позитивні емоції від такого спілкування.
• 4. Аналіз системи спілкування, моделювання її на наступну діяльність (полягає в порівнянні мети, засобів з одержуваними результатами).