ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Про матеріал

У сучасних умова актуалізується проблема формування екологічної культури, яка, є так званим кодексом поведінки, яким керується людина в ході екологічної діяльності та поведінки. Ця культура увібрала в себе вироблені способи самореалізації людини в природі, набутий життєвий досвід, моральні почуття та ставлення до природи, сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в природному довкіллі, умінь і досвіду розв’язування екологічних проблем, здатність передбачати можливі негативні наслідки антропогенної діяльності в природі та шукати ефективні шляхи гармонізації стосунків суспільства та природи.

Перегляд файлу

Посібник

на тему: «ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ»

Запоріжжя

2020

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень…………………………………………………..8

Вступ…………………………………………………………………………….9

Розділ 1. Теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів…………………………………………………………….............................13

1.1. Наукові витоки основних понять дослідження………………………….13

1.2. Особливості процесу формування екологічної культури в початкових класах………………………………………………………………………………….20

Розділ 2. Характеристика педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів…………………………………………….……….26

2.1. Створення педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах……………………………………..28

2.2. Екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання…………….......34

2.3. Моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів……………………………………………………..40

2.4. Забезпечення тісного зв’язку навчання з життям, що сприяє розумінню дітьми взаємозв’язків у природі та активній участі в її охороні…………………51

Розділ 3. Організація педагогічного експерименту щодо забезпечення умов формування екологічної культури молодших школярів………………………......56

3.1. Результати констатувального етапу експерименту…………………...56

3.2. Методичний інструментарій для забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів……………………......63

3.3. Динаміка формування екологічної культури молодших школярів» та результати експерименту……………………………………………………………69

Висновки……………………………………………………………………….82

Список використаних джерел………………………………………………..88

Додатки………………………………………………………………………...95

ПЕРІЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ПО – початкова освіта

ЕГ – експериментальна група

КГ – контрольна група

МОНУ – Міністерство освіти і науки України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних умова актуалізується проблема формування екологічної культури, яка, є так званим кодексом поведінки, яким керується людина в ході екологічної діяльності та поведінки. Ця культура увібрала в себе вироблені способи самореалізації людини в природі, набутий життєвий досвід, моральні почуття та ставлення до природи, сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в природному довкіллі, умінь і досвіду розв’язування екологічних проблем, здатність передбачати можливі негативні наслідки антропогенної діяльності в природі та шукати ефективні шляхи гармонізації стосунків суспільства та природи.

Зміст освітньо-виховної роботи в напрямі формування екологічної культури полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи та має забезпечувати активність дітей, пробуджувати у них інтерес, максимальне наближення до рутинного життя, а навчальна інформація не має бути перенасичена відомостями, неосяжними для належного сприйняття учнями початкових класів.

У нормативних актах нашої держави, що регламентують формування екологічної культури (Конституція України; Закон України «Про освіту; Закон України «Про охорону дитинства»; Закон України Про охорону дитинства; Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти; Концепція екологічної освіти України; Державний стандарт початкової освіти; Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти; Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)»; Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.; Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року; Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи; Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року) ключова ідея основних положеннях Концепції екологічної освіти

України полягає в тому, що стратегічною освітньою метою в галузі навколишнього середовища є виховання екологічної культури особистості як ефективного способу регулювання взаємодії людини зі світом природи.

Виховання в учнів екологічної культури – складний та тривалий процес, що здійснюється поетапним шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань. Його результатом має бути не тільки опанування теоретичними знаннями та практичними вміннями, а розвиток емоційно-чуттєвої сфери, уміння та бажання активно захищати, покращувати, ушляхетнювати природне середовище.

Процес екологічного виховання та формування екологічної культури молодших школярів досліджували А. Волкова, М. Гриньова, Л. Іщенко, Н. Кравець, Т. Литвинова, Д. Мельник, Л. Немець, В. Ніколіна, І. Павленко, О. Плешакова, Н. Пустовіт, Л. Стахів, В. Хоменко, та ін.

Дослідники підкреслюють, що основною тенденцією у формуванні екологічної культури в учнів початкової школи нової генерації є її багатоваріантність форм, методів і прийомів, утвердження гідності кожного учня; введення в освітньо-виховний процес позашкільної еколого-натуралістичної роботи актуальних сучасному реформуванню системи освіти інноваційних підходів, котрі передбачають оновлення структури та змісту позашкільної освіти, зростання її ролі як центральної ланки загальної системи освіти.

Проте, не зважаючи на глибину дослідженості проблеми формування екологічної культури молодших школярів питання педагогічних умов формувальних заходів, спрямованих на забезпечення цього процесу, потребує додаткової уваги.

Цим підкреслюється актуальність теми кваліфікаційної роботи.

Об’єкт дослідження: процес формування екологічної культури молодших школярів.

Предмет дослідження: формувальні заходи на забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів.

Мета дослідження полягає в розробці та характеристиці формувальних заходів на забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів.

Завдання дослідження:

1) розкрити теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів;

2) висвітлити особливості процесу формування екологічної культури в початкових класах;

3) охарактеризувати педагогічні умови формування екологічної культури молодших школярів;

4) розробити формувальні заходи на забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів.

Для досягнення мети та розв’язання завдань дослідження використано такі методи:

– теоретичні: аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури для визначення об’єкта, предмета, мети дослідження, формулювання його завдань; синтез, порівняння, систематизація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних для розроблення основних підходів до формування екологічної культури молодших школярів;

– емпіричні: діагностичні (анкетування, бесіди, педагогічні спостереження, констатувальний, формувальний та контрольний етапи педагогічного експерименту) для визначення рівнів сформованості екологічної культури молодших школярів.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні та характеристиці педагогічних умов забезпечення процесу формування екологічної культури молодших школярів (створення педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах; екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання – цю умову ми запозичили з зарбіжного досвіду Японії щодо формування екологічної культури в учнів початкових класів; моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів; забезпечення тісного зв’язку навчання з життям, що сприяє розумінню дітьми взаємозв’язків у природі та активній участі в її охороні) та розробки формувальних заходів, що спрямовані на реалізацію цих умов.

Практичне значення одержаних результатів полягає: в удосконаленні форм і методів формування екологічної культури молодших школярів в сучасній школі;

у впровадженні в освітній процес початкової школи інноваційних технологій, що спрямовані на формування екологічної культури молодших школярів.

Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (74 позиції), додатка. Загальний обсяг – 96 сторінок, з них основний текст – 87 сторінок. Кваліфікаційна робота містить 12 таблиць.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1. Наукові витоки основних понять дослідження

Зміст освітньо-виховної роботи в напрямі формування екологічної культури полягає в «розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи та має забезпечувати активність дітей, пробуджувати у них інтерес, максимальне наближення до рутинного життя, а навчальна інформація не має бути перенасичена відомостями, неосяжними для належного сприйняття учнями» (В. Хоменко [59, с. 23]; Н. Ніколенко Н. [29, с. 45]).

Екологічна культура, на думку А. Толстоухова, є «так званим кодексом поведінки, яким керується людина в ході екологічної діяльності та поведінки. Ця культура увібрала в себе вироблені способи самореалізації людини в природі, набутий життєвий досвід, моральні почуття та ставлення до природи, сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в природному довкіллі, умінь і досвіду розв’язування екологічних проблем, здатність передбачати можливі негативні наслідки антропогенної діяльності в природі та шукати ефективні шляхи гармонізації стосунків суспільства та природи» [51, с. 8–15].

Дослідники О. Борзик, І. Шепель, «початкова школа є важливою сходинкою у формуванні екологічної культури особистості та має широкий діапазон можливостей забезпечити якнайефективніше формування пізнавального потенціалу екологічних знань, виховання екологічно мислячої, відповідальної людини майбутнього, шляхом пізнання та дослідження світу природи» [2, с. 105].

Як зазначає Л. Сидоренко [45, с. 16–17], в науці існують такі дефініції поняття «екологія»:

– «наука про взаємини організмів з природним довкіллям;

– наука про функціонування екосистем різних рівнів організації;

– комплексна наука про довкілля біосистем;

– синергетичні знання про взаємини об’єктів реальності з якимось одним, центральним об’єктом;

– наука про унікальний космічний статус людини як біологічного виду;

– наука про взаємовідносини біосистем з навколишнім середовищем, яке визначає просторові та часові параметри їхнього існування та розвитку.

Як зауважує Г. Пустовіт, «одним із перших досліджувати проблеми екологічної культури став В. Вернадський, який вивчав проблеми людського чинника в існуванні світу. Дослідник вважав, що суть екологічної проблеми полягає в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, які самі ж привносять у цей світ, і джерела цієї кризи знаходяться всередині, а не зовні людської сутності» [49, с. 46].

Як бачимо, зв’язок між екологією та культурою полягає у якості взаємодії людини з довкіллям, який відбиває рівень культури, носієм якої є індивід.

На думку К. Захмарної, «виховання екологічної культури в учнів початкової школи покликане забезпечити відновлення втраченої рівноваги та гармонізувати відносини у системі «людина – природа».

Виховання в учнів екологічної культури – складний та тривалий процес, що здійснюється поетапним шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань.

Його результатом має бути не тільки опанування теоретичними знаннями та практичними вміннями, а розвиток емоційно-чуттєвої сфери, уміння та бажання активно захищати, покращувати, ушляхетнювати природне середовище» [16, с. 12].

Значення формування екологічної культури в людини, зокрема в молодших школярів, підкреслюється нормативно-правовими актами держави, в тому числі таких, як:

– Конституція України;

– Закон України «Про освіту;

– Закон України «Про охорону дитинства»;

– Закон України Про охорону дитинства;.

– Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти;

– Концепція екологічної освіти України;

– Державний стандарт початкової освіти ;

– Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти;

– Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)»;

– Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.;

– Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року;

– Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи;

– Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року.

Ключова ідея основних положеннях Концепції екологічної освіти України полягає в тому, що «стратегічною освітньою метою в галузі навколишнього середовища є виховання екологічної культури особистості як ефективного способу регулювання взаємодії людини зі світом природи» [22, с. 5].

Як зауважує А Войтович, «у полі зору дослідників процесу екологічного виховання школярів перебувають питання формування та розвитку екологічної свідомості, екологічного світогляду, екологічної поведінки, екологічної освіти, а також еколого-аксіологічні аспекти, особливості організації процесу екологічного виховання в системі початкової освіти, загальноосвітньої школи тощо» [4, с. 14].

На думку вченої, для молодших школярів питання взаємодії з природою є важливими, необхідними, цікавими і значущими, оскільки через неї відбувається процес гармонійного становлення особистості – її розвитку й виховання.

Варто зазначити, що в монографії Г. Пустовіт [40] представлено головні напрями суб’єктивного ставлення особистості до природи в її розвитку й зроблено характеристику видам практичної діяльності людини; розкрито методичні засади оновлення екологічного виховання школярів з 1-го по 9-й клас; висвітлено концепцію його змісту в позашкільних закладах освіти, розроблено критерії екологічної вихованості особистості учня; запропоновано нові методи та форми екологічного виховання школярів.

Особливості екологічного виховання молодшого школярів полягають у систематичності накопичення екологічних знань і під час уроків, і в процесі позакласної роботи. Змістове наповнення екологічного виховання молодших школярів охоплює формування комплексу екологічних знань, умінь і навичок пізнання законів і закономірностей функціонування довкілля; формування ціннісної системи щодо ставлення людини до довкілля, до природи та її екологічна діяльність.

Критеріями сформованості ціннісного ставлення до природи вчені називають не прагматичність щодо довкілля, бережливість, позитивність, суб’єктність.

На думку К. Шевчук [63] ядром моделі формування у молодших школярів ціннісного ставлення до довкілля є педагогічні умови: забезпечення цілісності освітнього процесу; інтегрування краєзнавчого матеріалу в зміст навчально-виховного процесу початкової школи; та підготовка вчителів до організації навчання і виховання учнів на краєзнавчій основі.

Як стверджує І. Ярита формування естетичного сприяння природи в дітей молодшого шкільного віку відбувається за таких умов [68, c. 10]:

– чітка постановка мети процесу формування естетичного сприйняття природи;

– спрямованість викладання різноманітних навчальних дисциплін та позаурочної діяльності учнів на формування естетичного сприйняття природи;

– орієнтація навчально-виховного процесу на організацію творчої діяльності учнів;

– побудова процесу формування естетичного сприйняття на основі творчого взаємозв’язку молодших школярів з природою та з творами мистецтва;

– урахування тенденцій розвитку учнів молодших класів, які відображають найбільш суттєві вікові особливості;

– використання різноспрямованої, різноманітної діяльності молодших школярів, яка необхідна для формування в них знань про природу, естетичних умінь;

– використання «слабких» впливів для надання процесу естетичного сприйняття природи діяльнісно-творчого характеру;

– орієнтація навчально-виховного процесу на послідовне досягнення учнями рівнів сприйняття природи – предметного, дійового, естетичного ставлення та естетичного сприйняття природи;

– систематична діагностика рівня естетичного сприйняття природи;

– спадкоємність між дитячим садком і школою в процесі формування естетичного сприйняття природи;

– інтеграція впливів школи та сім’ї, спрямованих на формування естетичного сприйняття природи [68, c. 10].

Дослідниця Н. Шевченко розкрила зміст, методи та способи формування екологічної культури, запропонувавши інструментарій соціально-педагогічної технології формування екологічної культури засобами туризму, що включає: розробку туристичних маршрутів, спеціальних дозвіллєвих програм для різних категорій населення; еколого-освітню діяльність у природно-заповідних установах, організацію і проведення краєзнавчих екскурсій; комплексних природоохоронних кампаній та акцій під час навчальної практики [62, c. 19].

Розглядаючи проблему екологічного виховання звертаємося, насамперед, до наукової категорії «виховання», що досить неоднозначно тлумачиться вченими. Так, наприклад, М. Фіцула визначає виховання як «систему виховних заходів, спрямованих на формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості» [55, с. 342].

На думку В. Ягупова, виховання – це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості [65].

Слід зазначити, що багато вчених виховання трактують не лише як психолого-педагогічну, але і як соціально-педагогічну систему. Визнаючи унікальність дитини як індивіда, виховання орієнтоване на особистість, в той же час воно не може не бути і соціально орієнтованим [72], адже людина займається різними видами діяльності.

Під час екологічного виховання учні стають учасниками соціальних відносин, їхніх взаємин з іншими дітьми, з педагогами і батьками, з природою, суспільством тощо. Чинниками, що так чи інакше впливають на цей процес, на формування переконань і свідомості молодших школярів, їхньої готовності до захисту природи – є громадські та наукові організації, психологічний мікроклімат, який панує в дитячому колективі.

Отже, екологічне виховання є невід’ємним складником загального процесу виховання особистості. Разом з тим воно виступає як самостійна наукова категорія, має мету, завдання, передбачає певні способи їхньої реалізації. Екологічне виховання характеризується цілісністю, системністю, самостійністю, індивідуальним підходом і особистісною спрямованістю на вироблення стійкої системи ціннісних орієнтацій у людини по відношенню до довкілля.

Екологічне виховання інтегрується з іншими видами виховання: духовним, естетичним, економічним, правовим, трудовим тощо. Тому його необхідно розглядати комплексно, в його цілісності й безперервності.

Сутність процесу екологічного виховання молодших школярів полягає в своєрідному перетворенні екокультурних цінностей в особисто значущі. Екологічне виховання є необхідним складником формування сучасної особистості, одним з пріоритетних чинників цивілізаційного розвитку.

1.2. Особливості процесу формування екологічної культури в початкових класах

Як зауважує Г. Ковальчук, «виховання екологічної культури має відбуватися з урахуванням вікових, індивідуальних, психологічних особливостей дітей. Досягти максимального ефекту виховання екологічної культури в учнів початкової школи можна шляхом посилення комплексу освітнього, виховного, розвивального та формувального впливів на особистість учня.

При чому, ефективність формування екологічної культури забезпечуються шляхом наскрізної екологізації навчальних дисциплін, позаурочної та позакласної роботи.

Магістральною тенденцією у вихованні екологічної культури в учнів початкової школи нової генерації є її багатоваріантність форм, методів і прийомів, утвердження гідності кожного учня; введення в освітньо-виховний процес позашкільної еколого-натуралістичної роботи актуальних сучасному реформуванню системи освіти інноваційних підходів, котрі передбачають оновлення структури та змісту позашкільної освіти, зростання її ролі як центральної ланки загальної системи освіти».

Освітньо-виховна діяльність у початковій школі, спрямвана формування екологічної культури «реалізується у трьох напрямках: еколого-просвітницька, навчально-дослідницька та природоохоронна діяльність, які виявляються у найрізноманітніших формах, методах, прийомах пізнавально-дослідницької діяльності учнів.

На значну увагу заслуговує питання виховання екологічної культури у школярів в процесі вивчення навчальних дисциплін. Широкий діапазон можливостей щодо здійснення екологічного освітньо-виховного впливу на молодших школярів закладені у змісті навчального інтегрованого курсу «Я досліджую світ» [18, с. 17].

Екогуманітарна спрямованість виховання в початковій школі спрямована на формування в молодших школярів екологічної культури, що передбачає, зокрема, виконання таких завдань: вироблення в дітей необхідних екологічних уявлень про взаємозв’язки в природі та в системі «людина – природа»; виховання ціннісного ставлення молодших школярів до природи; накопичення знань, формування умінь та навичок взаємодії учнів із природою тощо.

У цьому контексті особливо важливим є культурологічний підхід до екологічного виховання, оскільки екологічна культура являє собою нерозривне поєднання екологічно розвиненої свідомості; розуміння себе як частини природи, довкілля; емоційних переживань щодо екології; відповідної практики щодо особистісного ставлення учнів до навколишнього світу.

Екологічна культура – це, по суті, розуміння людиною самої себе як частини довкілля і світу загалом, принципів, законів, ризиків існування планети Земля і перспектив, пов’язаних з цим; усвідомлення своєї залежності в плані здорового життя від впливу на нього довкілля, поліпшення стану якого повинно бути пріоритетним напрямком розвитку українського суспільства і всієї цивілізації.

На думку Н. Ямщикової, метою екологічного виховання є «виховувати людину сучасну та відповідальну, здатну творчо оволодівати знаннями, розвивати інтелектуальну культуру, мобільно реагувати на зміни навколишнього середовища, прогнозувати результати діяльності, робити відповідні узагальнення та висновки» [67, с. 48].

Вектор екологічного виховання повинен бути направленим на перетворення суспільної необхідності збереження природи в інтереси та внутрішні потреби кожної людини, в тому числі – учня.

Екологічне виховання – це не тільки спрямування роботи на оволодіння молодшими школярами знаннями з екології; певними екологічними нормами та правилами поведінки, це – і розвиток екологічної культури особистості учня, формування системи екологічних цінностей.

У Державному стандарті початкової освіти зазначено, що «метою природничої освітньої галузі є формування у молодших школярів ціннісного ставлення до природи, гідної поведінки у природі, становлення та розвиток наукового природничо-екологічного мислення.

Загальними цілями визначено, що учні мають набути досвіду з дослідження світу природи; виявляти стійку цікавість та отримувати радість від розкриття таємниць природи; усвідомлювати цінність природи та взаємозв’язок її об’єктів і явищ; бережно ставитися до природних багатств; розвивати наукове, критичне мислення з метою подолання проблем еколого-природничого характеру» [9, с. 14]

Предмети природничого циклу «своїм змістом, спрямованістю прямо орієнтують на практичну діяльність учнів в навколишньому середовищі. Природничі дисципліни забезпечують належну теоретичну базу для формування в учнів цілісної картини світу з єдністю та різноманітністю вза- ємозв’язків між усіма елементами природи» [24, с. 10].

Отже, засвоєння екологічних знань, на думку О. Борзик, І. Шепель, «тісно пов’язане з практичними заняттями, дослідництвом, роботою в полі, на пришкільних ділянках, організацією суспільно-корисної праці екологічного змісту. Що стосується предметів гуманітарного циклу, то завдання екологічного виховання вирішуються в процесі засвоєння їх дещо по-іншому, хоча й тут практичні дії не виключаються. Через специфіку цих предметів увага акцентується на формуванні ціннісної культури школярів, залученні учнів до знайомства з художньою та науково-пізнавальною літературою екологічного змісту, формуванні вмінь і навичок працювати з цією літературою. Виховання екологічної культури учнів нерозривно пов’язане з естетичним і моральним становленням особистості. Як відомо, у молодших школярів ставлення до навколишньої діяльності виявляється на рівні почуттів, тобто, вони чуттєво сприймають об’єкти природи, «переживають» знання. Естетичні почуття пробуджують емоційні відгуки дитини, розвивають емпатію, сприяють формуванню гуманного ставлення до навколишнього середовища» [2, с. 108].

Саме через це суттєвого значення в початковій школі надається вихованню екологічної культури у процесі викладання предметів естетичного циклу, що розкривають естетичний зміст природи, знайомлять молодших школярів із її неповторною красою, виховують любов до рідного краю, повагу й бережливе ставлення до природи.

Основними методами екологічного виховання молодших школярів засобами народних традицій є: репродуктивний, метод проблемного викладу, пояснювально-ілюстративний, дослідницький та частково-пошуковий методи.

Пояснювально-ілюстративний метод передбачає інформацію про довкілля та пов’язане з народними традиціями ставлення до природи (розповідь, пояснення, підручник, наочність: натуральні природні об’єкти, схеми, картини тощо), практичну демонстрацію способів діяльності у природі (догляд за кімнатними рослинами в класі, вирощування зернових, овочів, квітів на пришкільній ділянці тощо). Це підкріплює раніше отриману інформацію практичними вміннями та навичками, що, безумовно, сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу.

Молодші школярі таким чином знайомляться зі змістом, сутністю і значенням народних традицій у ставленні до природи, довкілля загалом.

За допомогою репродуктивного методу відбувається формування в учнів навичок і вмінь через відтворення здобутих знань про народні традиції ставлення до природи. Наприклад, за названими вчителем народними прикметами про пори року – пригадування подібних, уже вивчених.

Завдяки методу проблемного викладу, перед учнями ставиться проблема, яку вчитель допомагає вирішити, демонструючи шлях розв’язання її, розкриваючи хід своєї думки. Такий метод допомагає вчителю показати учням приклади вирішення проблеми взаємозв’язку між неживою і живою природою, довести цілісність природи.

Наприклад, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням на уроці з теми «Жива та жива природа» сутність таких народних прикмет, як: «жаби визирають із води й ловлять комах – це до дощу», «ластівки низько літають над землею – перед дощем».

Перед учнями ставиться проблема: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а жаби визирають із води? Діти пропонують свої версії, відбувається міні-дискусія. Потім учитель пояснює молодшим школярам, що перед дощем повітря стає набагато , вологішим, внаслідок чого зволожуються і стають важчими крила комах – тому вони нижче літають, ближче до землі. А комахами, як відомо, живляться птахи, жаби, риби. Ось чому перед дощем птахи низько літають, а жаби визирають із води – це для того, щоб ловити комах. Розповідаючи це, вчитель намагається переконати школярів у тісному взаємозв’язку й цілісності природи.

При використанні дослідницького методу вчитель формує у школярів навички самостійного пізнання природи, готовність до творчої діяльності. Цей метод доцільно використовувати в процесі позакласної роботи, наприклад, під час екскурсій на природу, в походах вихідного дня, роботи на пришкільній ділянці тощо.

Застосовуючи частково-пошуковий метод, учитель організовує самостійну роботу учнів, ставлячи перед ними завдання пошуку знань про явища та об’єкти природи. Наприклад, завдяки цьому методу, спостерігаючи з дітьми за живою та неживою природою і пов’язаною з нею діяльністю людини у весняний період, можна проаналізувати з молодшими школярами прислів’я: «Квітень – водою, травень – з травою». Учні, спираючись на власний життєвий досвід, на отримані під час уроків знання, висловлюють свої думки щодо зв’язку кількості вологи в природі та ступенем росту зелених насаджень: «чому, якщо квітень після весняної повені або дощів – вологий, то травень місяць буяє зеленими травами?». Під час висловлювань і аналізу відповідей, діти самі роблять висновок про те, що в природі все – взаємопов’язано, що від кількості й частотності опадів залежить інтенсивність росту рослин, їхній розвиток та розквіт, а відтак – і урожайність.

Так само аналізуються прислів’я: «Багато снігу – багато хліба»; «Сніг падає великими сніжками – на потепління»; «Кішка в клубок – мороз на поріг»; «Світлі стовпи біля сонця – на мороз» тощо.

Отже, серед методів екологічного виховання найефективнішими вважаємо спостереження (за сезонними змінами у природі, за способом життя перелітних птахів, вирощуванням рослин тощо); пояснювально-ілюстративні (бесіда, пояснення, відповідь); опорні схеми та варіативні завдання екологічного змісту; метод проблемного викладу (пояснення, спостереження, бесіда); частково- пошукові (вікторини, кросворди, ребуси, проблемні та творчі завдання екологічного спрямування, загадки, наприклад: «Біле, а не цукор, м’яке, а не вата, без ніг, а йде (сніг); «Сніг на полях, лід на річках, хуга гуляє, коли це буває? (взимку)); дослідницькі (спостереження за сезонними змінами у природі. перевірка правдивості народних прикмет про погоду) тощо.

Такі засоби народних традицій у контексті екологічного виховання сприяють збагаченню елементарних екологічних знань молодших школярів; розумінню єдності природи, її естетичної цінності та взаємозв’язків складників системи «людина – суспільство – природа»; організації насиченої позакласної роботи з екології; формуванню в учнів екологічної культури.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Загалом, умовою, згідно з тлумачними словниками, є «обставини, особливості реальної дійсності, за яких відбувається або здійснюється що-небудь, а також правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу будь-чого. В широкому розумінні як умова може розглядатися ситуація, в якій ефективно й результативно проходить процес спланованої діяльності» [3, с. 450].

Це – середовище, в якому з’являється й розвивається той чи інший процес, і поза цим середовищем не існують [47, с. 91].

У філософії умова є категорією, «в якій відображено універсальні відношення речі до тих факторів, завдяки яким вона виникає й існує» [52, с. 728].

«Умови визначають зовнішні обставини, які детермінують появу певного явища, результату цілеспрямованої діяльності» [51, с. 524].

Термін «умова» трактується як:

– сукупність об’єктів (речей, процесів, відносин), необхідних для виникнення, існування або зміни заданого об’єкта [53, c. 234]);

– єдність об’єктивного та суб’єктивного, внутрішнього й зовнішнього, сутності та явища (Н. Яковлєва [66]);

– обставини, від яких залежить наявність чи зміна чого-небудь, зумовленого ними (І. Харламов [57]);

– вираження відношення предмета до явищ, що його оточують і без яких неможливе його існування (Ю. Фролов [56]) тощо.

Педагогічним умовам освітнього процесу в спеціальній сучасній літературі приділено значну увагу, оскільки будь-який організований процес навчання є залежним від умов, у яких він здійснюється. Ю. Бабанський визначає педагогічні умови як чинники (обставини), від яких залежить ефективність функціонування педагогічної системи [1, с. 115].

Матеріально-технічна база, режим її функціонування, кількість і склад учнів, наявність кваліфікованого педагогічного колективу, соціальні потреби забезпечують освітній процес через зміст, структуру, інші дидактичні категорії та сприяють досягненню ефективного результату.

На думку О. Пєхоти, педагогічними умовами є категорія, що визначається як система певних форм, методів, матеріальних умов, реальних ситуацій, які об’єктивно склалися чи суб’єктивно створені та є необхідними для досягнення конкретної педагогічної мети [34, с. 87].

Педагогічні умови – це обставини, за яких відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес професійної підготовки фахівців, опосередкований активністю особистості, групою людей. Педагогічними умовами називають зовнішні обставини, які суттєво впливають на перебіг педагогічного процесу, що передбачає досягнення успішного результату процесу навчання, та спрямовані на підвищення ефективності педагогічної діяльності.

У процесі дослідження нами визначено педагогічні умови формування екологічної культури молодших школярів:

1) створення педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах;

2) екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання – цю умову ми запозичили з зарубіжного досвіду Японії щодо формування екологічної культури в учнів початкових класів.

3) моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів.

4) забезпечення тісного зв’язку навчання з життям, що сприяє розумінню дітьми взаємозв’язків у природі та активній участі в її охороні.

Розглянемо детальніше кожну з вищезазначених організаційно-педагогічних умов та шляхи їхньої реалізації.

2.1. Створення педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах

Як зауважує Н. Гонтаровська, «еколого-орієнтовне освітнє середовище, забезпечуючи соціокультурну і навчально-пізнавальну діяльність учнів, їхній творчий розвиток, виступає як інфраструктура формування і розвитку особистості» [6, с. 14].

За словами дослідниці, «чим більшими будуть створені можливості еколого-орієнтованого освітнього середовища, тим успішніше буде відбуватися їхній вільний розвиток, активне самовдосконалення, наближення до екологічного ідеалу. Еколого-орієнтоване освітнє середовище розуміється нами як сукупність управлінсько-організаційних і навчально-виховних умов, що забезпечують діяльність учасників освітнього процесу, спрямованого на засвоєння системи екологічних знань про взаємозалежність людини і природи, формування духовно-ціннісних орієнтирів і практичних умінь і навичок оптимальної екологічної діяльності» [6, с. 15].

Суб’єктами еколого-орієнтованого освітнього середовища (крім учнів) є: учителі; вихователі; класні керівники; педагог-організатор; керівники гуртків; родина (батьки, родичі, друзі); психологічна служба школи; шкільна адміністрація, які здатні зрозуміти, підтримати й сприяти розвитку особистості учня.

Загалом, «до процесу створення цього середовища включені всі суб’єкти педагогічного процесу, які чітко розуміють, що ефективність його функціонування, постійне вдосконалення та забезпечення максимальної комфортності залежить від кожного. Еколого-орієнтоване середовище можна розглядати як єдність дій школи, сім’ї, позашкільних державних і громадських екологічних організацій, інформаційно-культурного середовища; сукупність матеріальних вимог відповідно до педагогічних, ергономічних, санітарно-гігієнічних вимог до навчально-виховного процесу» [6, с. 16].

Як зазначає дослідниця, «еколого-орієнтоване освітнє середовище сприяє набуттю особистісного досвіду варіативної екологічної діяльності, усвідомленню особистої екологічної відповідальності. В еколого-орієнтованому освітньому середовищі можуть бути реалізовані різні види і форми екологічної діяльності, а саме: екологічні і моніторингові дослідження (включення досліджень в освітні програми, заохочення до науково-дослідницької роботи учнів з екологічних проблем, оцінка стану оточуючого середовища за параметрами, які найбільш згубно впливають на його об’єкти, створення консультаційної служби з питань екологічної освіти (семінари, тренінги, індивідуальні консультації тощо); еколого-краєзнавча робота (інвентаризація природних об’єктів і культурної спадщини, що розташовані на території закладу, вивчення генезису, особливостей, ролі в сучасній або минулій інфраструктурі); еколого-просвітницька робота (створення навчальних програм з екологічної етики, організація інформаційно-довідкової служба (бази даних з нормативних документів у сфері екологічного права, екологічно чистих технологій, довідки про екологічний стан довкілля, здорове харчування і спосіб життя, календар екологічних акцій), використання шкільних засобів масової інформації для підвищення екологічної освіченості, проведення суспільних акцій); еколого-натуралістична робота (екологічні проекти, що спрямовані на вивчення живої природи, створення навчальних екологічних стежок, проведення екскурсій); природоохоронна та природовідновна діяльність (участь у природоохоронному волонтерському русі, проведення акцій щодо озеленення громадських місць, бібліотек, коридорів); еколого-туристична робота (розробка загальнооздоровчих програм, проведення спортивно-оздоровчих заходів, організація груп екологічного туризму); ергономіко-трудова діяльність (покращення умов праці і навчання, контроль еколого-гігієнічних показників приміщень, умов реалізації освітнього процесу, озеленення аудиторій); художньо-естетична діяльність, наприклад, покращення естетики довкілля, проведення тематичних конкурсів, створення художніх об’єктів» [6, с. 16].

Велика роль у функціонуванні еколого-орієнтованого освітнього середовища «належить педагогу і його якісній професійно-педагогічній підготовці, сутність якої полягає у спрямованості майбутнього вчителя до створення еколого-орієнтованого освітнього середовища; набутті сукупності теоретичних знань (психолого-педагогічних і спеціальних екологічних) та практичних умінь (проектувальних, організаторських і рефлексивних), необхідних для екологізації освітнього середовища, формування й реалізації змісту екологічної освіти і виховання школярів» [6, с. 15].

Проектування гуманістично спрямованого еколого-орієнтованого освітнього середовища викликає необхідність переорганізації навчального процесу, модернізацію навчальних програм і планів на принципах варіативності й альтернативності.

Це забезпечує учню можливість вибору діяльності; батькам – можливість побачити перспективи і потенціал своєї дитини; навчальному закладу – стати культурним центром для дитячих і доросло-дитячих спільнот; педагогу – підвищити свою професійно-педагогічну культуру.

При створенні еколого-орієнтованого освітнього середовища вибір стратегії його розвитку достатньо вільний. Обрати найоптимальнішу стратегію розвитку дозволяє метод моделювання, що дозволяє відтворити систему в цілому, такою, якою її хочуть бачити розробники в найближчій перспективі.

«Принципами створення еколого-орієнтованого освітнього середовища в загальноосвітній школі, на нашу думку, є: екологізація освітнього процесу, що передбачає націленість на збереження навколишнього середовища, зміцнення і розвиток фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я учнів у сучасних екологічних умовах; наявність учителів, готових до створення еколого-орієнтованого освітнього середовища, які є носіями ціннісного ставлення до навколишнього природного середовища; комплексний підхід до процесу екологічної освіти і виховання; біосоціальна адаптація учня до умов перебування в загальноосвітній школі, що забезпечується оптимізацією життєвого простору

суб’єкт-суб’єктністю взаємовідносин учителя і учня; культуротворчість суб’єктів педагогічного процесу» [там само, с. 17; 19].

Проектування освітнього середовища в початковій школі для екологічного виховання відкриває перспективи до нового типу взаємодії діяльності суб’єктів освітнього середовища закладу освіти. Різноманітність чинників, які мають бути враховані в процесі створення проектної моделі, передбачає осмислення та зіставлення їх, внаслідок чого здійснюється так зване «просторове» вирішення суперечностей, у результаті чого створюється модель освітнього та виховного середовища.

Якщо розглядати структуру педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах, то можна виокремити його компоненти:

– суб’єктний (забезпечує розвиток пізнавальних процесів і навичок, засвоєння соціального досвіду щодо бережливого ставлення до довкілля, що передається через взаємодію, шляхом застосування певних засобів і технологій);

– соціальний (формування та розвиток умінь, навичок, компетенцій на рівні репродукції, відтворення);

– продуктивно-діяльнісний (самостійний пошук, удосконалення відомих дій, операцій, створення умов);

– просторово-предметний (розвиток спілкування та дії – неможливі без досвіду комунікаційних процесів з іншими суб’єктами, опанування ефективними технологіями в певних умовах).

Необхідними складниками педагогічно комфортного середовища є доброзичлива атмосфера, ситуація успіху, імпровізація (як уміння сфокусувати сили душі й розуму, запаси пам’яті) тощо.

з метою забезпечення першої педагогічної умови запропоновано:

– семінари в контексті роботи шкільного методичного об’єднання вчителів початкових класів: «Розвиток вільної творчої активності та формування

екологічної культури молодших школярів»; «Особистісний простір екологічної культури»;

– круглий стіл «Марафон учительських ідей» щодо специфіки педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища та напрямків роботи щодо його створення в початкових класах;

– майстер-клас «Як допомогти молодшому школяреві напрацьовувати власний екологічний досвід»;

– бесіди з учнями під час виховних годин: «Природа – наш дім», «Маленькі учні – великі справи»; «Наша класна кімната – наша турбота».

Таким чином, для забезпечення першої педагогічної умови формування екологічної культури молодших школярів – створення педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах – було розроблено і проведено вищезазначені формувальні заходи.

В умовах педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища активізувалися чинники, що сприяли формуванню екологічної культури молодших школярів:

– встановлення гуманістичних міжособистісних відносин між учнями;

– постановка проблемних завдань, вирішення яких передбачає педагогічну співпрацю і професійну взаємодію між учителем і дітьми;

– організація спільної учнівської виховної діяльності;

– використання індивідуальних, колективних навчально-виховних завдань, які стимулюють прояв особистісних рис молодших школярів та їхнього вміння працювати в команді;

– поєднання індивідуальної та колективної форм навчальної діяльності учнів;

– самоорганізація активної пізнавально-творчої самостійної дослідно-пошукової роботи молодших школярів;

– конструювання ситуацій успіху, що стимулюють логічне, критичне і творче мислення учнів, їхній всебічний розвиток та формування в них екологічної культури;

– використання особистісно-орієнтованого підходу, що передбачає вивчення індивідуальних здібностей та інтересів учнів і подальший розвиток їх у процесі навчання та виховання;

– забезпечення взаємозв’язку навчання й екологічного виховання з життям.

Отже, як уже зазначалося, освітнє середовище «має свою структуру, характеристики, особливості.

Структурними компонентами освітнього середовища є: суб’єктний (для розвитку пізнавальних процесів і навичок, засвоєння соціального досвіду необхідні наявність суб’єктів, які його мають і передають за допомогою взаємодії, певних засобів і технологій); соціальний (формування та розвиток професійних умінь, навичок, компетенцій на рівні репродукції, відтворення); продуктивно-діяльнісний (самостійний пошук, удосконалення відомих дій, операцій, створення умов); просторово-предметний (розвиток спілкування та дії – неможливі без досвіду комунікаційних процесів з іншими суб’єктами, опанування ефективними технологіями в певних умовах).

Формування якостей особистості здійснюється в культурному середовищі, яке має загальні та локальні цінності, традиції, ідеали, моделі поведінки, вимоги; «особистість виховує особистість».

Особливістю педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах є те, що в ньому кожен його суб’єкт змінюється сам, змінює ситуацію навколо себе, наповнює освітнє середовище новими знаннями, досвідом, способами діяльності, формує нові потреби.

Педагогічно комфортне, екологічно спрямоване освітнє середовище в початкових класах – це запорука формування в молодших школярів екологічної культури; це – педагогічна реальність, що містить спеціально організовані умови для сприятливого проходження формування професійної індивідуальності студента, та можливості для їхньої самореалізації, при цьому стосунки між учасниками освітнього процесу набувають характеру взаємного спілкування, співтворчості.

2.2. Екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання

Як зазначено в Концепції екологічної освіти в Україні, «екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України, екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту [37, с. 22].

У педагогічно комфортному, екологічно спрямованому освітньому середовищі формування екологічної культури відбувається взаємодія молодшого школяра з учителем, створюється можливість формування індивідуалізованої виховної траєкторії.

У цьому контексті доречно згадати досвід Японії щодо екологізації змісту початкової освіти, який детально розглянула дослідниця О. Свистак-Яроцька.

В наукових працях авторки зазначено, що «окрім безпосереднього викладання охорони довкілля, екологічна освіта робить наголос на підвищення рівня зацікавленості дітей та їхньої чутливості до довкілля, забезпечення фундаментальних знань для розуміння питань екології.

Незалежно від розділу, напрямку, предмету та класу, в підручниках питання екології інколи розглядаються в темах, які мають освітню мету іншу, ніж екологічна освіта.

Такі навчальні матеріали зосереджені на підвищенні інтересу та чутливості школярів до навколишнього середовища, основних знаннях, які необхідні для розуміння проблем довкілля та розвитку мотивації і позиції сприяння збереженню довкілля.

Наприклад, в одній з навчальних цілей навчання японської мови сказано «розвивати здібності відповідно виражати думки з допомогою мови та вміння правильно розуміти».

Відповідно з Програмою навчання в підручниках японської мови представлено зразки висловлювань дослідників, які займаються проблемами збереження довкілля. Вважається, що вивчення нарису Рейчел Карсон, написаного про дослідників природи і про дива природи, матиме вплив на ставлення школярів до довкілля.

Під час вивчення шкільних предметів школярі отримують фундаментальні знання, які потрібні для розуміння навколишнього середовища та його проблем. Наприклад, під час вивчення природознавства в 4 класі початкової школи, діти знайомляться зі зміною стану води. Ці знання необхідні для вивчення повітря та водних ресурсів.

У суспільних науках вивчається історія місцевої громади та способу її життя, яка вчить любити свою землю і підвищує інтерес до проблем довкілля. Уроки мистецтва, коли власними руками малюють подарунки природи, музики, де слухають звуки природних ландшафтів, допомагають виховати естетичну чутливість до природи [44, с. 89].

Як пише дослідниця, екологічна освіта в школах Японії здійснюється відповідно до рівня розвитку учнів під час основного навчання шляхом екологізації навчальних та виховних заходів. Діяльність учнів пов`язана з їх повсякденною діяльністю в школі, а також поза школою. Тому «саме школи залучають учнів до участі в екологічних заходах для формування розуміння зв`язку між навколишнім середовищем та людським суспільством. Діти повинні навчитись піклуватись про довкілля та розвивати позитивне ставлення до навколишнього середовища. Кожна школа створює свій план здійснення екологічної освіти, в якому зазначено зв`язок між різними класами, між початковою, молодшою та старшою середніми школами, а також співробітництво між школами і місцевою громадою» [69].

Посилено екологічний зміст таких предметів як «соціальні науки, природничі науки, домоведення тощо. Зміст природничих наук в розділі

науки, домоведення тощо. Зміст природничих наук в розділі «Технології та людина» зазначає «поглиблення розуміння взаємозв`язку між використанням енергетичних ресурсів та науковотехнічного прогресу з людським життям, наукове обґрунтування необхідності збереження довкілля під час використання досягнень науки та технологій, що має велике значення для створення суспільства сталого розвитку». Звертається увага на виховання поваги до життя, прагнення зробити внесок у збереження природи шляхом вивчення природних організмів та явищ, природну рівновагу безпосередньо в природі в найближчому районі. З цією метою забезпечується достатня кількість часу на спостереження тапроведення експериментів з метою виявлення проблем довкілля і знаходження шляхів їхнього вирішення, вивчаються природні лиха для розуміння зв`язку людини і довкілля» [73].

Розділ «Здоров`я та фізичне виховання» «поглиблює розуміння зв`язку довкілля, здорового способу життя з здоров`ям людини, екологічних факторів, зокрема забруднення довкілля, як причину захворювань. Зміст предмету «Технології та домоведення» містить інформацію та практичну діяльність для усвідомлення необхідності ефективного використання природних ресурсів і енергії, збереження природного середовища, впливу життєдіяльності особи та сім`ї на довкілля.

Вивчення предмету «Технології та домоведення» спрямовано також на навчання практиці споживчого життя, яке бере до уваги збереження навколишнього середовища» [там само].

Для підвищення значення екологічної освіти в шкільному навчальному плані «розробляються заходи для здійснення різнопланової діяльності школярів. Теми, що стосуються навколишнього середовища торкаються кожного навчального предмета, морального виховання, спеціальних заходів та часу інтегрованого навчання. Екологічне навчання планується також в співпраці з місцевим жителями, установами сільського господарства, лісництва, риболовних та інших промислових підприємств, пов`язаних з довкіллям» [72].

Як зауважують О. Свистак-Яроцька та В. Слюзко, «погіршення стану глобального навколишнього середовища вимагає серйозного ставлення до проблем екології, вирішення яких є запорукою виживання та процвітання людства. З метою захисту довкілля, яке ми маємо передати нашим нащадкам, потрібно будувати суспільство сталого розвитку.

Тому особливої ваги набувають використання можливостей для формування обізнаності громадян про проблеми довкілля, участь у природоохоронній діяльності на добровільній основі та екологічна освіта для дітей. Навчальну діяльність дитини скеровують таким чином, щоб навчання стало для неї добровільним, щоб дитина діяла за власною ініціативою, не була пасивним отримувачем знань, мала переконання, що для вирішення проблем потрібна активні дія.

Екологічна освіта в школах здійснюється зусиллями всіх педагогів школи, а не тільки викладачами окремих предметів, екологічні проблеми є фоном всіх навчальних заходів» [43, с. 289].

У цьому контексті варто зазначити і перспективи та можливості використання зарубіжного досвіду щодо формування екологічної культури учнів початкової школи – екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання (див. роділ 3, пп. 3.2) та впровадження екологічного туризму у виховання молодших школярів.

Можливі засоби інтеграції в процесі реалізації програми «Я досліджую світ» передбачають включення учнів в практику виконання різноманітних завдань дослідницького характеру [49, с. 89].

У таблиці 2.1 надано витяг з типової навчальної програми для початкових класів (змістова лінія «Людина і світ»), змістове наповнення якого красномовно демонструє можливі засоби реалізації цієї змістовї лінії інтегрованого курсу «Я досліджую світ».

Таблиця 2.1

Змістова лінія «Людина і світ» (інтегрованого курсу «Я досліджую світ»)

Людина і світ

має уявлення про різноманітність народів у світі, їхніх культур і звичаїв;

наводить приклади звичаїв інших народів, світових досягнень; співробітництва країн;

обґрунтовує необхідність толерантного ставлення до різноманітності культур і народів світу;

виявляє інтерес і повагу до різних культур і звичаїв незалежно від зовнішності, мови, належність до інших культур

Земля – спільний дім для всіх людей.

Україна на карті світу.

Україна – європейська держава.

Різноманітність народів у світі.

Співробітництво країн у питанні збереження природи, обміну культурою, товарами, безпечного життя, запобігання стихіям. Винаходи людства.

Славетні українці, їхній внесок у світову науку, культуру, спорт

Практичний блок (спостереження, дослідження, вправляння).

Дослідження «Що в моєму домі вироблено в інших країнах», складання мапи маршруту цих товарів (на плакаті тощо).

Проект «Славетні українці». Накопичення даних про відомих українців із різних сфер життя (мистецтво, спорт, наука) та їх представлення у різних формах (тексти, світлини, розповіді та ін.

Нижче наведемо перелік орієнтовних тем для бесід екологічного спрямування з молодшими школярами.

Орієнтовні теми для бесід екологічного спрямування з молодшими школярами

1. Природа – наш дім

2. Наша Хортиця – природне чудо Запоріжжя

3. Рідні простори запорізького краю

4. Як ми допомагаємо природі

5. Ми – друзі природи

6. Брати наші менші

7. Про культуру поведінки в природі

8. Рослини під нашим захистом

9. Кольори природи 10. Де живуть наші менші брати

11. Про тих, кого ми любимо

12. Рослини Запорізької області, занесені до червоної книги

13. Наш друг – ліс

14. Зелена аптека

15. Дивовижне поруч

16. Звірі і птахи взимку

17. Птахи – це наші пернаті друзі

18. Руку дружби – природі

19. Маленькі люди – великі справи

20. Розцвітай, рідна земле

21. Природа і мистецтво

22. Чудеса у твоєму будинку (про живі куточки, кімнатні квіти).

Отже, на виконання другої педагогічної умови формування в молодших школярів екологічної культури (екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання) в контексті нашого дослідження було спрямовано формувальні заходи, зазначені вище.

2.3. Моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів.

Гра є одним з найпривабливіших видів людської діяльності, засобом всебічного розвитку учнів, важливим методом навчання. Використання гри як одного з прийомів навчання іноземної мови значно полегшує навчальний процес, робить його ближчим і доступнішим для школярів.

Тим більше, що ігрові технології відповідають принципу гуманізації педагогічного процесу.

Ігрові технології є однією з унікальних форм навчання, яка дозволяє зробити цікавою та захопливою роботу учнів у процесі вивчення англійської мови. Цікавість умовного світу гри робить позитивно емоційно забарвленою монотонну діяльність із запам’ятовування, повторення, закріплення чи засвоєння інформації, а емоційність ігрового

Окрім того, гра сприяє використанню знань у новій ситуації, тобто засвоюваний учнями матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і інтерес у навчальний процес.

Феномен гри привертав до себе увагу мислителів, філософів, соціологів, психологів і педагогів упродовж усієї історії людства. З давніх часів люди використовували гру як метод навчання.

Питанням ігрової педагогіки присвятили свої праці українські С. Шмаков [57] та ін.) й зарубіжні вчені (Дж. Бартон [60], Г. Браун [59], Й. Хейзинга [56] та ін.).

Розкриттю всеосяжної сутності феномену гри (нідерланд.: Spel) і універсального значення її в людській цивілізації присвячено відому книгу нідерландського вченого філософа, історика, теоретика культури Йогана Хейзинги «Homo Ludens» (людина, яка грається) [56], в якій гра розглядається як загальний принцип становлення культури. Й. Хейзинга визначає гру як «вільну дію», оскільки вона позбавлена примусу й відбувається в особливому «ігровому просторі», стверджуючи, що сутність гри полягає у змаганні.

Автор підкреслює, що гра передбачає суворий внутрішній порядок, присутність певного ігрового співтовариства.

Як зазначає Й. Хейзинга, «культура народжується з гри й має характер гри, без підтримки певної ігрової поведінки культура – взагалі неможлива» [56].

«Гра розуміється тут як явище культури й розглядається в межах наукового мислення як «додаток до вивчення культури в контексті етнології (вивчення народного життя і народних звичаїв, зокрема, переодягання при інсценізації святкових дійств з історії чи сучасності певного народу)».

Автор указував і на «взаємозвязок поезії та гри, оскільки остання торкається не тільки зовнішньої форми мови – настільки ж відчутно проявляється вона по відношенню до форм образного втілення, мотивів та їх втілення й вираження» [там само].

Філософсько-культурологічні та педагогічні підходи до гри як засобу взаємодії людини зі світом розробляли видатні мислителі минулого Я. Коменський, Г. Сковорода та ін.

Педагогічний словник трактує гру як «один із видів діяльності людини; засіб фізичного, розумового та морального виховання» [13, с. 147]. Гра – завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена.

Високу оцінку грі давав В. Сухомлинський. Він писав: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості. То що ж страшного в тому, що дитина вчиться писати граючись, що на якомусь етапі інтелектуального розвитку гра поєднується з працею, і вчитель не так уже часто говорить дітям: «Ну, пограли, а тепер будемо трудитися!» [46, с. 95].

Дослідники, аналізуючи виховну цінність гри, стверджують: «У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ.

Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога».

Гра, як підкреслює вчений, дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому.

І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя. Гра допомагає задовольнити дитячу допитливість, залучити дітей до активного пізнання навколишнього світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами.

Часто гру називають творчою діяльністю. Це пояснюється кількома аспектами гри:

1) гра – це відображення життя; все відбувається у штучно створеній умовній обстановці, але дії гравців реальні, їх почуття і переживання – справжні;

2) наслідування в грі пов’язане з роботою уяви; учень не копіює дійсність, а комбінує різні враження життя з особистим досвідом;

3) учнівська творчість виявляється у задумі гри і в пошуку засобів для його реалізації, однак учні довго не реалізують свій задум, не готуються до виконання ролей – вони виражають свої прагнення в певний момент. Тому гра – завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена».

Гра за своєю сутністю – багатофункціональна, вона сприяє вихованню гармонійно розвинутої особистості, розширенню кругозору учнів. Є ігри, спрямовані на розвиток пам’яті, уваги, логічного мислення, комунікативності. Недарма їх називають гімнастикою розуму.

Немало є ігор і технічного спрямування – вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користуватися приладами та інструментами.

У грі створюються умови для прояву творчої активності, спрямування зусиль на досягнення мети. Гра привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками.

У грі виховується низка вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги – усе те, без чого не може бути успіху. Адже наявність усіх цих умов становить основу будь-якої плідної праці. Гра тільки здається легкою. А насправді, як підкреслюють дослідники гри, вона потребує віддачі максимуму енергії, розуму, витримки, самостійності.

Узагальнюючи думки щодо навчально-виховного значення гри, В. Сухомлинський зазначав «Тисячу разів сказано: навчання – праця, і його не можна перетворювати на гру. Та не можна поставити китайську стіну між працею та грою.

Придивімося уважно, яке місце займає гра в житті дитини, особливо в дошкільному віці. Для неї гра – це найсерйозніша справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі здібності особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку».

У процесі розвитку дитини і формування її як особистості гра відіграє, безперечно, досить велике значення. Для дітей дошкільного віку гра виступає провідним видом діяльності.

З цього приводу К. Ушинський писав: «Якщо говорять, що ігри передбачають майбутній характер, майбутню долю дитини, то це правильно у двоякому розумінні: не тільки у грі виявляються нахили дитини і відносна сила душі, але сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а відповідно і на майбутню долю».

У грі розвиваються не тільки психічні процеси: мислення, мовлення, пам’ять, увага, – а й такі важливі якості особистості, як наполегливість, уважність, уміння дотримуватися певних правил. Засобами гри виховуються такі почуття, як співчуття, вміння прийти на допомогу, дружити.

Основні виховні функції гри забезпечують створення оптимістичного стилю в колективі; ефективність впливу на особистість; зняття нервової напруги; стимуляцію творчості учнів. Поєднання свободи, творчої активності дитини у грі та потреби дотримуватись певних правил готує дитину до життя в суспільстві, до майбутньої праці.

Гра виникає не з примусу, не з обов’язку. Вона виходить із безпосередніх спонукань, потреб та інтересів дитини. Своєрідність гри полягає у тому, що виконувані у ній дії самі по собі цікаві для дитини. Їй цікавий не сам результат гри, а процес ігрової діяльності.

Діти захоплено грають у будь-які ігри, тому використання ігрової форми завдань часто призводить до того, що діти навіть не помічають впливу дорослих на їх навчання і виховання. Вони захоплені самою грою, їм просто цікаво.

Але непомітно для себе, під час такої гри дошкільники чи молодші школярі порівнюють, лічать, запам’ятовують, розв’язують логічні задачі та пізнають багато нового.

У грі всі учні залучаються до навчання: навіть найпасивніші з дітей включаються в гру з величезним бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів по грі.

Під час гри діти, як правило, – дуже уважні, зосереджені й дисципліновані. Гра повинна розглядатися як потужний каталізатор розумового розвитку молодших школярів.

Важливою умовою ефективного застосування гри в педагогічному процесі, на думку І. Бугастової, «існує дотримання балансу між вільною самостійною грою та іншими видами діяльності. Такий баланс є одним з основних умов розвитку ігрової діяльності дітей. Завдання педагога – викликати інтерес до певної події, яка захопила б дитину, вразила, вплинула на її уяву та почуття.

Досить часто батьки чи вихователі, щоб не засмучувати дитину, намагаються не помічати помилок або порушень правил гри.

У такому випадку зникає головна педагогічна цінність гри: виховання волі, вміння долати труднощі, бажання грати до перемоги.

Під час гри, як наголошує дослідниця, «необхідно слідкувати за дотриманням правил, точністю виконання завдання». За такої умови гра буде сприяти розвиткові малюка, допомагати готувати його до шкільного життя».

Втручання вчителя в гру має сприяти підвищенню ігрової активності учнів. Разом з тим за учнями повинна залишатися свобода та можливість реалізовувати власні ідеї доти, доки гра йде в правильному напрямку.

Видатний педагог В. Сухомлинський підкреслює: «Дитина має справжнє емоційне й інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе у світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості. Без цього вона не краща за здавлену квітку» [46, с. 179].

Гра для дитини є засобом проникнення в у взаємостосунки, зокрема спілкування, засобом відображення навколишньої дійсності. Ігри називають сучасним і визнаним методом навчання і виховання, що володіє освітньою, розвивальною і виховною функціями, які діють в органічній єдності.

Проте доводиться констатувати факт недостатньої кількості методичних розробок із цього питання й постійної нестачі особистого часу вчителя для створення та режисури дидактичних ігор, які потребують підвищеної методичної та професійної майстерності.

Як показують наукові дослідження з педагогіки, сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, «справедливо вбачає в них можливості ефективної організації взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, безпосередності, непідробного інтересу».

На естетичному аспекті гри та потребі його врахування в педагогічному процесі зосереджував увагу В. Сухомлинський. Він розглядав гру як широке і багатогранне поняття.

Педагог констатував, що «гра може полягати й у великому напруженні творчих здібностей, уяви. Без гри розумових сил, без творчої уяви неможливо уявити повноцінного навчання» [46, с. 95], – зазначав педагог. Починається гра, на думку В. Сухомлинського там, де є краса.

Важливість врахування різних аспектів організації ігрової діяльності дітей у процесі навчання і виховання зумовлює потребу в підвищенні майстерності педагога у цьому напрямку. Головний феномен гри полягає в тому, що, будучи розвагою, вона переростає в навчання, у творчість. Ще з давніх часів люди використовували гру як метод навчання. В наш час гра є важливою частиною навчального процесу.

Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. «У сучасній школі, що орієнтується на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

1) як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;

2) як елемент більш загальної технології;

3) як урок або його частини (введення, контроль); 4) як технологія позакласної роботи» [16].

Ігри можна використовувати як метод навчання і виховання. Урок у формі гри буде не просто цікавий для учнів, оскільки він ставить в активну пізнавальну позицію, дає їм можливість висловити своє судження не тільки в рамках ролі, а й у після ігровій рефлексії.

Дуже важливий аспект, що у грі немає пасивних спостерігачів (якщо тільки вони не передбачаються організаторами спеціально), усі повинні мати роль, позицію і тому виявити свою реакцію. Крім того, занурення в ситуацію, проблему, що дає гра, дозволяє більш ефективно в майбутньому працювати з будь-якою інформацією з цієї теми, проблеми.

Це пов’язано із психологічним феноменом – співучасті (причетності) до проблеми. Гра – це конкретний прояв індивідуальної та колективної ігрової діяльності, яка має конкретно історичний, багатовидовий, креативний та багатофункціональний характер.

Ігрова діяльність – це динамічна система інтерактивної взаємодії учнів, у процесі якої відбувається пізнання, засвоєння нових знань, культурно-історичного досвіду й формування особистості.

Використання ігрової діяльності з метою оптимізації навчання зумовило необхідність створення ігрових технологій навчання. Ігрова технологія навчання – це системний спосіб організації навчання, спрямований на оптимальну побудову навчально-виховного процесу та реалізацію його завдань.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

навчальна діяльність підкоряється правилам гри;
навчальний матеріал використовується в якості її засобу;
дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання;
у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;
успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки. 1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить учня в сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому він засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає свої можливості та здібності.

Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань.

Інтерес до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь.

Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для учнів мета.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками, наведеними нижче.

Гра є вільною від обов’язків сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами.

Воля і самостійність учня виявляються у виборі у добровільності об’єднання з іншими учнями, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

Наявність творчої основи.

Гра завжди пов’язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій та почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях учні виявляють по-різному.

В одних іграх їхня творчість пов’язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших – виявляється у виборі способів дії, їхньої варіативності, мовного оформлення тощо.

Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій. Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень. Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.

Емоційна насиченість. У процесі гри школярі переживають певні почуття, пов’язані з виконуваними ролями. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Гра поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення).

Кожна гра в освітньому процесі має певні навчальні та виховні завдання.

Завдання гри можуть бути такими:

– освітні: сприяти міцному засвоєнню учнями навчального матеріалу; сприяти розширенню кругозору учнів через використання додаткових історичних джерел;

– розвивальні: розвивати в учнів творче мислення; сприяти практичному застосуванню вмінь і навичок, отриманих на уроці;

– виховні: виховувати моральні погляди й переконання; сприяти вихованню особи, яка саморозвивається і само реалізується.

Сучасний урок у початкових класах – немислимий без інтенсивності й потребує від учнів концентрації уваги, напруження сил. Застосування ігор дає змогу зберегти ентузіазм і високу працездатність до останніх хвилин уроку.

Гра на уроці допомагає учням:

– подолати несміливість; повірити в себе, у свої сили;

– вивчити новий матеріал;

– розвиває кмітливість;

– дає можливість уникнути перевантаженя дітей;

– сприяє підвищенню пізнавальної активності.

Головна мета застосування гри – це активізація та інтенсифікація навчального процесу.

Гру використовують:

– як засіб засвоєння понять, теми чи навіть цілого розділу;

– як частину уроку (наприклад, введення нового матеріалу або його контроль);

– як технологію проведення позакласної роботи.

Засобом ігрової форми занять на уроках початкової школи є навчальний матеріал, а елемент змагання перетворює дидактичне завдання в ігрове. Навчальна діяльність учнів під час гри підкоряється правилам, а успішне виконання навчальної мети пов’язується з її результатом.

Особливістю та унікальністю гри є те, що дитина, яка навчається в процесі гри, не задумується і навіть іноді не підозрює про те, що вона щось вивчає. Крім того, ігрове навчання – не нав’язливе, адже учні граються добровільно за власним бажанням.

Гра тільки здається легкою. А насправді, як підкреслюють дослідники гри, вона потребує віддачі максимуму енергії, розуму, витримки, самостійності.

Гра може стати одночасно й засобом самооновлення, самовдосконалення, до того ж – й стимулятором доброго настрою.

З іншого боку, є об'єктивно величезні можливості гри як педагогічного засобу, що збільшує інтелектуальну напруженість, активізує розумові процеси, підвищує інтерес до знань, тренує пам’ять, вміння міркувати логічно тощо. Захопившись грою, діти навіть не помічають, що навчаються.

Навчальна гра – це один з найефективніших прийомів реалізації комунікативного принципу в навчанні іноземної мови.

Отже, гра – це невід’ємна частина процесу вивчення англійської мови; вона зацікавлює, заохочує до навчання; може бути зміною виду діяльності, фізкульт-хвилинкою тощо.

2.4. Забезпечення тісного зв’язку навчання з життям, що сприяє розумінню дітьми взаємозв’язків у природі та активній участі в її охороні

Ми вже спиралися на досвід Японії, де, наприклад, практичну діяльність, пов`язану з екологічною освітою в початковій школі, як зазначає можна розділити на шість типів.

1. Діяльність, пов`язана з природою (спостереження за природою, життя в таборах, захист рослин та тварин).

2. Вивчення місцевого життя (традицій, культури).

3. Озеленення та покращення стану навколишнього середовища (насадження квітників, прибирання, агітаційна робота).

4. Діяльність, пов`язана з переробкою (сортуванням) сміття та повторним

використанням речей.

5. Діяльність, пов`язана з модифікацією школи (створення біотопів, зміни шкільного подвір`я).

6. Дослідження довкілля (участь в дослідженнях Міністерства навколишнього середовища, органів місцевого самоврядування, некомерційних організацій) [73].

Компетентні міністерства та агентства Японії «створюють базу даних про участь школярів в програмах «Природна школа», досвіду в сільському господарстві, лісництві та риболовлі, вивченні виробництва тощо та надають інформацію на допомогу здійснення екологічної освіти в шкільних подорожах.

Забезпечується поглиблення правильного розуміння учнями навколишнього середовища, зв`язку ресурсів і питань енергії, формування правил поведінки в природі.

Відповідно до мети, створюють моделі шкіл або моделі природного середовища для екологічної освіти, організовують національні зібрання, де демонструється практичне втілення екологічної освіти з метою розповсюдження його результатів в країні.

Здійснюються заходи з дослідження та вивчення стану, змісту, методології екологічної освіти в школах, узагальнення способів подальшого розвитку екологічної освіти через освітню діяльність в школах.

Під час реконструкції та створення шкіл звертається увага на дружнє до довкілля планування, створення зеленого середовища або біотопів з безпечними рослинами. Уряд опікується, щоб екологічна освіта здійснювалась з відповідним шкільним обладнанням, підтримує введення в користування в школах сонячних батарей.

Використання відповідного обладнання, що дає можливість дітям бачити використання нових технологій, які дозволяють зберігати довкілля шляхом зменшення впливу людської життєдіяльності на природне середовище» [63].

Можна провести з молодшими школярами такі заходи:

– День здорового довкілля «Як ми допомагаємо природі»;

– озеленення класної кімнати;

– догляд за клумбою біля будівлі початкових класів (трудова естафета «Посади квітку»).

Спрямування вектора екологічного виховання молодших школярів на вирішення проблем довкілля, де учні можуть виявляти власну екологічну поведінку, дбати про охорону природи, певним чином позитивно впливати на неї, відіграє значну роль як для особистісного розвитку молодших школярів, так і з метою збереження природи й покращення довкілля.

Необхідно ще з молодшого шкільного віку формувати в учнів:

– екологічну культуру та громадянську відповідальність за кожний свій вчинок;

– готовність діяти екологічно культурно, аналізувати своє ставлення до природи й поведінку в середовищі найближчого довкілля;

– вміння приймати екологічно доцільні та виважені рішення й безпечно впливати на те, що їх оточує.

– світоглядні позиції щодо взаємодії людини з природою;

– особисту відповідальність за стан довкілля;

– вміння прогнозувати власну діяльність та діяльність інших людей по відношенню до природи;

– формування в учнів почуття причетності до екологічних проблем, готовності до вирішення їх;

– вироблення в молодших школярів умінь застосовувати здобуті екологічні знання на практиці;

– розвивати емоційний аспект ставлення збереження природи рідного краю та власного здоров’я як цінності.

Як зауважують учені О. Колонькова, О. Пруцакова, Н. Пустовіт, Ю. Солобай, Г. Тарасюк [12, с. 44–45], у процесі екологічного виховання вчитель повинен звернути увагу на виховні орієнтири (переконання), які мають бути сформовані в учнів, а саме:

– «закони функціонування екосистем є об’єктивними, тобто, для людини вони настільки ж обов’язкові, як і для всіх інших істот;

– немає жодного виду людської діяльності, під час якого не використовуються природні ресурси; різниця полягає лише в обсягахвикористання і споживання залежно від соціальної ролі та власних потреб і запитів;

– причиною зростання обсягів використання природних ресурсів є зростання особистих, родинних, суспільних потреб. Надмірні потреби призводять до збільшення навантаження на довкілля, розширення території, необхідної для їхнього задоволення;

– в умовах збільшення кількості населення й обмеженості площі зростання потреб призводить до вичерпання ресурсів; тому власні потреби мають бути розумними, а не надмірними;

– екологічно компетентні рішення у повсякденні і побуті впливають на вирішення екологічних проблем будь-якого рангу;

– побутові звички і традиції кожної родини створюють екологічні проблеми міста;

– вирішення багатьох екологічних проблем (особливо місцевого рангу) насамперед залежить від побутових звичок та повсякденної діяльності кожної людини. Цей процес тісно пов’язаний з умінням кожної особистості щодня свідомо обирати допоміжні побутові засоби, види діяльності і стратегії поведінки, що чинять мінімальний вплив на довкілля;

– ресурсоспоживання супроводжується утворенням відходів і забруднень; зростання ресурсоспоживання супроводжується збільшенням обсягу відходів і забруднень;

– забруднення і відходи ресурсоспоживання не зникають безслідно, а повертаються і чинять руйнівний вплив на всю екосистему та організм самої людини;

– екологічні проблеми стосуються всіх, і навпаки – до створення екологічних проблем причетні всі – «у колі забруднення невинних немає» [12, с. 44–45].

Отже, екологічне виховання повинно будуватися в тісному зв’язку з життям, об’єктивною реальністю, що існує незалежно від свідомості людини, в контексті нашого дослідження – дитини.

РОЗДІЛ 3

ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УМОВ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

3.1. Результати констатувального етапу експерименту

Експеримент проходив у два етапи. Теоретичний етап – було визначено сферу дослідження, наукову проблему; вивчалась педагогічна і навчально-методична література з цього питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем екологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 2-го класу; формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.

Практичний етап експериментального дослідження був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням експерименту у 2 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці.

На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася кваліфікаційна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використання розробленої методики формування екологічної культури молодших школярів.

Педагогічний експеримент у контексті нашого дослідження було проведено на базі Запорізького навчально-виховного комплексу №13 I–II ступенів Запорізької міської ради Запорізької області.

В експерименті взяли участь учні й учителі 2-А та 2-Б класів (2 вчителі та 56 дітей).

Всю виховну роботу було сплановано терміном на п’ять місяців експерименту.

Одним із завдань дослідження стала розробка методики діагностування рівня сформаваності екологічної культури молодших школярів, яке розпочалося на констатувальному етапі, що є важливим складником цілісного педагогічного експерименту й дає можливість з’ясувати стан визначеної проблеми та окреслити шляхи її вирішення.

На констатувальному етапі експерименту на основі попереднього вивчення і відбору було визначено такі методи для діагностики наявності екологічної культури в молодших школярів: опитування у формі бесіди); спостереження; педагогічний експеримент (табл. 3. 1).

Таблиця 3.1

Методи діагностики наявності екологічної культури в молодших школярів

Методи	Об’єкт вивчення
Опитування у формі бесіди)	Знання про: екологію, роль людини в природі, зв’язки «людина –суспільство – природа»
Спостереження	Визначення рівня зацікавленості дітей станом довкілля; індивідуальні особливості дітей у ставленні до живої природи та ловкілля; виявлення міри дітей до активності в збереженні природи тощо
Педагогічний експеримент	Виявлення рівня екологічної культури молодших школярів; Розробка формувальних заходів та методичних рекомендацій щодо створення педагогічних умов формування екологічної культури в молодших школярів

Метод опитування у формі бесіди уможливлює з’ясування недосяжних безпосередньому спостереженню особливостей педагогічних явищ, оцінок, суджень, думок, мотивів поведінки, вчинків. У контексті нашого дослідження викликав більшу довіру батьків до вихователя, пробуджував активність до участі у виховному процесі дошкільного закладу.

Метод спостереження – цілеспрямоване, систематичне сприйняття дослідником педагогічного процесу, його окремих сторін у природних умовах. Завданням спостереження є накопичення фактів і подальший їх аналіз. Цей метод вимагає дотримання таких вимог: чіткого визначення мети спостереження; розробки програми, плану спостереження (при цьому необхідно враховувати, що спостереження повинно вестися систематично, а не час від часу, бути всебічним, обґрунтованим, спрямованим на виявлення сукупності взаємопов’язаних процесів, явищ, особливостей особистості); визначення показників, критеріїв досліджуваного об’єкта; об’єктивної фіксації спостережуваного (ведення протоколів спостережень, щоденників, аудіо/відеозаписів тощо); створення необхідних умов для спостереження.

Спостереження дає певні результати, якщо воно систематичне, всебічне, об’єктивне (передбачає аналіз фактів, а не лише оцінок спостерігача), науково-обґрунтованим (спирається як на факти, так і на науково-теоретичні положення).

Педагогічний експеримент як комплексний метод дослідження, в процесі якого створюються умови для з’ясування залежності між педагогічними засобами та результатами їх використання за чітко визначених і зафіксованих умов, дає можливість довести певну гіпотезу, підтвердити правильність припущення, правдивість положення, яке треба перевірити.

Завданнями експерименту було: пібтвердити або спростувати гіпотезу дослідження – ефективність взаємодії сім’ї і дошкільного закладу у процесі виховання дітей можна підвищити, якщо створити запропоновані педагогічні умови та впровадити формувальні заходи з метою забезпечення їх.

Метою констатувального етапу педагогічного експерименту було:

– встановлення взаємозв’язку ціннісного ставлення учнів до екологічної культури;

– виявлення рівня уявлень молодших школярів про екологічну культуру.

На основі рекомендацій щодо норм оцінювання знань, умінь і навичок молодших школярів з природознавства, рекомендованих Міністерством освіти України ми визначили наступні критерії та рівні оцінювання:

а) «повні уявлення»

– учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриває зміст екологічних завдань;

– висловлені твердження ілюструє прикладами з власних спостережень;

– без допомоги вчителя аналізує, порівнює, класифікує предмети і явища природи, застосовує на практиці набуті знання;

б) «неповні уявлення»

– учень легко орієнтується на місцевості, робить необхідні висновки;

– фіксує результати спостережень природи рідного краю і самостійно, акуратно їх оформляє;

– з легкою допомогою вчителя аналізує, порівнює, класифікує предмети і явища природи, застосовує на практиці набуті знання;

– при викладі матеріалу учень припускається незначних помилок, йому важко ілюструвати відповідь прикладами з власних спостережень;

– переважає інколи поверхнева обізнаність в галузі екологічних знань;

– робить неповні узагальнення та висновки,

в) «фрагментарніуявлення»

– екологічні знання поверхневі;

– учневі важко (або він зовсім не може) самостійно підтвердити відповідь прикладами;

– відповідь непослідовна, фрагментарна, неточна.

Результати опитування учнів про про екологічну культуру в 2-А класі відображено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Результати опитування учнів щодо виявлення рівня сформованості екологічної культури в 2-А класі

Зміст уявлення	Уявлення про екологічну культуру загалом
	Повні	Неповні	Фрагментарні
Екологія	20%	35%	45%
Роль людини в природі	25%	45%	30%
Екологічно культурна людина	35%	40%	25%
Як діти можуть допомогти природі бути доровою?	30%	45%	25%
Чому стан здоров’я людини залежить від екологічної ситуації?	35%	50%	15%

Результати опитування уявлень про екологічну культуру в 2-Б класі представлено в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Результати опитування учнів щодо виявлення рівня сформованості екологічної культури в 2-Б класі

Зміст уявлення	Уявлення про екологічну культуру загалом
	Повні	Неповні	Фрагментарні
Екологія	25%	35%	40%
Роль людини в природі	35%	40%	25%
Екологічно культурна людина	30%	40%	30%
Як діти можуть допомогти природі бути доровою?	35%	40%	25%
Чому стан здоров’я людини залежить від екологічної ситуації?	35%	45%	20%

З метою визначення рівня сформованості екологічної культури учнів обох класів були запропоновані завдання з інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Запропоновано завдання.

Жива природа (запиши, що до неї належить) ………

Нежива природа (запиши, що до неї належить) ……..

Що дає людині природа?

В таблиці 3.4 наведено дані, що засвідчують результати виконання завдань.

Таблиця 3.4

Результати виконання молодшими школярами екологічно спрямованих завдань

Етапи	Рівні навчальних досягнень учнів (осіб)
Етапи	Високий	Достатній	Середній	Початковий
Учні 2-А класу	3	14	7	4
Учні 2-Б класу	4	12	8	4

Дані таблиці показують, що якість виконання завдання в в обох класах – приблизно однакова.

Отже, на констатувальному етапі експерименту було проведено діагностику обох класів на виявлення у них рівня сформованості екологічної культури. Як свідчать дані таблиць, результати опитування в в 2-А та 2-Б класах були майже ідентичними.

Також на констатувальному етапі педагогічного експерименту було розроблено низку формувальних заходів, спрямованих на формування у молодших школярів екологічної культури, визначено на забезпечення якої педагогічної умови доцільно впроваджувати їх, спрогнозовано їхню ефективність та очікуваний результат.

У пп. 2.2. детально схарактеризовано особливості методичного інструментарію для забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів, який складається з вищезазначених формувальних заходів.

3.2. Методичний інструментарій для забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів

У процесі дослідження нами запропоновано методичний інструментарій для забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів, а саме – заходи та методичні рекомендації щодо реалізації їх.

Як вважають дослідники О. Химинець і М. Талапканич, «серед важливих передумов ефективності процесу становлення екологічної культури школярів доцільно виділити такі, як визначення та застосування актуальних методів, прийомів, засобів навчання та виховання, які постають невіддільно одні від одних. Головною метою їх використання є те, щоб пізнання природи, будь-яка взаємодія з нею залишала в пам’яті дітей глибокий слід, впливала б на емоційно-чуттєву сферу та свідомість учнів» [54, с. 48].

У розробці методичного інструментарію для забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів ми спиралися на думки вчних, зокрема Г. Ковальчук, про те, що «найбільш дієвими з виховання екологічної культури молодшого школяра виявляються такі форми організації освітньо-виховного процесу:

– інтегровані уроки;

– уроки з культурологічною спрямованістю;

– інтерактивні уроки;

– рольові ігри;

– проектна діяльність;

– дослідницькі практикуми;

– конкурси;

– виставки;

– екологічні акції;

– тематичні вечори;

– відзначення дат календаря, що стосуються природничих проблем;

– відзначення народних свят;

– благодійні заходи;

– експедиції тощо» [18, с. 19].

На наш погляд, важливим для формування екологічної культури у молодших школярів є:

– інтерактивні технології, методи та прийоми на ситуативне моделювання ситуацій;

– обговорення дискусійних запитань;

–колективне та групове навчання, що сприяє залученню до освітнього процесу всіх учнів класу.

Як зауважуюь О. Борзик, І. Шепель, «провідною функцією учня є самостійне здобування знань під керівництвом вчителя.

Так, є доцільним є використання інтерактивних методів при вивченні природничих дисциплін, у яких порушуються екологічні проблеми та знаходяться шляхи їх вирішення. Наприклад, за допомогою методу «Дерево рішень», можна з’ясувати «Вода шкідлива чи корисна», метод «Займи позицію» допоможе встановити нагальні екологічні проблеми та як з ними бути, метод «Карусель» забезпечить свідоме засвоєння теоретичної інформації щодо порушеної проблеми та інші.

Також, є вкрай ефективними рольові ігри та інсценізації, наприклад «Суд над браконьєром», «Екологія водойм», «Неосяжний космос» тощо. Ще одними ефективними методами щодо виховання екологічної культури особистості є методи розвитку критичного мислення, які реалізуються через:

– пошук інформації, її аналіз, порівняння та систематизацію теоретичних положень, вміння

поєднувати окремі наукові факти у загальну синергетичну картину світу;

– планування досліджень, визначення мети та висунення гіпотез, спостереження, аналіз та обґрунтування результатів досліджень, формулювання висновків, моделювання власних досліджень;

– уміння бачити проблему, критично оцінювати її; знаходження фективних

шляхів розв’язання проблеми у рутинному житті;

– підприємливість, генерування нових ідей;

– прогнозування наслідків, здійснення саморегуляції та рефлексії власної поведінки тощо.

Так, ефективними є:

– «Ромашка запитань»,

– «Фантастичні гіпотези»,

– «Кубик Блума»,

– «Філворд»,

– «Фішбоун»,

– «Кластер» тощо [2, с. 107].

На нашу думку, формування екологічної культури у молодших школярів включає екологізацію навчальних предметів, введення факультативних курсів, морально-естетичний розвиток учнів, навчально-просвітницьку, навчально-дослідницьку, природоохоронну діяльність, забезпечення самовиховання, самоосвіти учнів початкової школи.

Форми формування екологічної культури учнів «в урочний, позаурочний та позакласний час органічно поєднується в загальну систему освітньо-виховної роботи, що забезпечить цілісне сприйняття світу, свідому екологічну поведінку учнів, моральні вчинки щодо об’єктів природи, усвідомлення взаємозалежності двох дуальних світів: людей та природи.

У роботі з виховання екологічної культури молодших школярів необхідно використовувати форми, методи, прийоми навчання та виховання у їхній нероздільній єдності, які мають бути цікавими для дітей, викликати у них бажання оберігати навколишнє середовище та сприяти орієнтації учнів на самовиховання, самоосвіту та самостійне здійснення природоохоронної діяльності у рутинному житті» (О. Борзик, І. Шепель [там само, с. 106]).

Серед форм і заходів, запроваджених у 2-А та 2-Б класах Запорізького навчально-виховного комплексу №13 I–II ступенів Запорізької міської ради Запорізької області застосовувалися і продовжують застосовуватися, були зокрема, такі формувальні заходи на реалізацію визначених педагогічних умов, що представлені в п. 3.2.

Так, з метою забезпечення першої педагогічної умови – створення екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах – запропоновано:

– семінари в контексті роботи шкільного методичного об’єднання вчителів початкових класів: «Розвиток вільної творчої активності та формування екологічної культури молодших школярів»; «Особистісний простір екологічної культури»;

– майстер-клас «Як допомогти молодшому школяреві напрацьовувати власний екологічний досвід»;

На нашу думку, насичення змісту навчальних дисциплін, зокрема таких, як: інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології та фізичного виховання, екологічно спрямованим матеріалом, впровадження інтегрованих факультативних курсів в освітній процес початкової школи сприяє:

– кращому засвоєнню знань молодшими школярами;

– формуванню в учнів початкових класів морально-естетичних уявлень про екологічну культуру;

– збагаченню їхнього особистого екологічного досвіду;

– розширенню кругозору учнів;

– вихованню відповідального ставлення до довкілля та своїх дій та вчинків на природі тощо.

Для створення другої педагогічної умови – екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології та фізичного виховання – запропоновано такі формувальні заходи:

1) на під час вивчення змістової лінії «Людина і світ» інтегрованого курсу «Я досліджую світ» запропоновано:

– розв’язання творчих екологічних завдань;

– бесіду «Правила поведінки в природі – обов’язкові для кожної людини»;

– екскурсію «Рідні простори»;

2) у контексті фізичного виховання:

– розроблено алгоритм занять з використанням елементів екологічного туризму;

– організовано похід вихідного дня до Дубового гаю;

– влаштовано поїдку на острів Хортиця з учнями та їхніми батьками;

– для покращення фізичного стану та фізичної підготовленості, зниження частотності гострої респіраторної захворюваності, підвищення рівня екологічної культури;

3) час вивчення предмету «Дизайн і технології запропоновано проведення:

– конкуру на кращий екологічний малюнок;

– конкурсів на кращий виріб із природних матеріалів та екологічного малюнка;

– виставки «Природа і фантазія»;

– виставки «Подарунки осені».

Результати анкетування та дані констатувального експерименту свідчать про потенційні можливості молодших школярів щодо формування екологічно доцільної поведінки.

Учні певною мірою володіють знаннями про норми та правила поведінки в природі, залежності здоров’я від стану довкілля, проте не всі вважають за необхідне дотримуватися екологічних вимог у повсякденному житті. У шкільній практиці формування зазначеної характеристики відбувається епізодично, без належного методичного забезпечення.

Можна констатувати, що алгоритм занять з використанням засобів екологічного туризму довів свою ефективність завдяки покращенню показників фізичного стану та фізичної підготовленості, зниженню рівня гострої захворюваності, підвищення рівня екологічної культури.

За результатами дослідження започатковано структуру та розроблено зміст «шкільного екологічного моніторингу» в процесі позакласних занять з фізичного виховання, що містить:

– діагностику екологічної освіченості дітей молодшого шкільного віку,

– р рівень івень адаптаційно-резервних можливостей,

– рухової активності,

– рівень фізичного здоров’я школярів молодшого шкільного віку.

Структура моніторингу включає:

– оцінку вихідного рівня показників фізичного стану (визначення показників захворюваності, фізичного розвитку, фізичної підготовленості, фізичної працездатності, рівня рухової активності, фізичного здоров’я, адаптаційно-резервних можливостей);

– порівняння отриманих даних з нормативними показниками;

– діагностику екологічної освіченості дітей молодшого шкільного віку;

– визначення ціннісних орієнтації до регулярних занять фізичними вправами, відношення до природи;

– оцінку рівня екологічної культури.

Результати екологічного моніторингу можуть бути використані при розробці програми занять з використанням засобів екологічного туризму та слугувати критеріями ефективності програми.

На створення третьої педагогічної умови – моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів –проведено ігри:

– ситуаційну («Ми – друзі природи»), сюжетно-рольову («Наш друг – ліс»);

– інсценізацію «Зелена аптека»;

– моделювання та розігрування екологічних ситуацій;

– конкурс загадок про природу;

– вікторину «Наш найкращий рідний край!».

У формуванні екологічної культури учнів початкових класів велику роль відіграє залучення їх до природоохоронної роботи. Кожна справа, пов’язана з примноженням природних багатств, стає маленькою цеглинкою в надбудові фізичного розвитку, трудового та морального виховання особистості молодшого школяра.

Для реалізації четвертої педагогічної умови – забезпечення тісного зв’язку навчання з життям, що сприяє розумінню дітьми взаємозв’язків у природі та активній участі в її охороні – було організовано:

– День здорового довкілля «Як ми допомагаємо природі»;

– озеленення класної кімнати;

– догляд за клумбою біля будівлі початкових класів (трудова естафета «Посади квітку»).

Отже, з урахуванням впливу екологічних чинників на здоров’я людини, одним із завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем екологічної культури, що необхідно розпочинати ще в молодшому шкільному віці. Проте сучасна школа, зокрема початкова, потребує вдосконалення педагогічних умов, спрямованих на гармонізацію стосунків у системі «учні – довкілля», результатом якої має стати формування у дітей дбайливого ставлення до природи.

3.3. Динаміка формування екологічної культури молодших школярів» та результати експерименту

Повторне опитування підтвердило ефективність упроваджених формувальних заходів щодо формування екологічної культури молодших школярів. Результати, порівняння одержаних у процесі діагностики складників екологічної культури молодших школярів на констатувальному та

контрольному етапах педагогічного експерименту після проведення формувальних заходів, охарактеризованих вище, за особистісно-ціннісним компонентом відображено в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Рівні сформованості ціннісного компонента екологічної культури молодших школярів на констатувальному та контрольному етапах експерименту

Компонент	Етап експерименту	Група	Рівні
Компонент	Етап експерименту	Група	Висо-кий	Серед-ній	Низь-кий
Ціннісний	Контатувальний	ЕГ	24%	50%	26%
Ціннісний	Контатувальний	КГ	22%	48%	30%
Ціннісний	Контрольний	ЕГ	32%	54%	14%
Ціннісний	Контрольний	КГ	24%	49%	27%

При порівнянні даних в ЕГ та КГ з’ясовано, що на контрольному етапі щодо показника високого рівня сформованості ціннісного компонента екологічної культури молодших школярів на контрольному етапі педагогічного експерименту в ЕГ простежувалася суттєва динаміка: так, на 8% збільшилася кількість учнів з високим рівнем ціннісного компонента, на 4% зріс показник середнього рівня, в КГ ці показники залишилися майже без змін.

Так, щодо показника високого рівня сформованості ціннісного компонента екологічної культури молодших школярів на контрольному етапі педагогічного експерименту в КГ, то він зовсім не змінився; щодо показника середнього рівня спостерігалося незначне збільшення – лише на 1%; на 3% зменшився показник низького рівня.

Рівні сформованості мотиваційного компонента творчих здібностей молодших школярів наведено в таблиці 3.6

Таблиця 3.6

Рівні сформованості мотиваційного компонента екологічної культури молодших школярів на констатувальному та контрольному етапах експерименту

Компонент	Етап експерименту	Група	Рівні
Компонент	Етап експерименту	Група	Висо-кий	Серед-ній	Низь-кий
Мотиваційний	Контатувальний	ЕГ	22%	56%	22%
Мотиваційний	Контатувальний	КГ	21%	46%	33%
Мотиваційний	Контрольний	ЕГ	34%	62%	4%
Мотиваційний	Контрольний	КГ	22%	48%	30%

При порівнянні кількісних показників ЕГ та КГ дійшли висновку, що на контрольному етапі педагогічного експерименту в експериментальній групі простежувалася суттєва динаміка : так, на 12% збільшилася кількість учнів з високим рівнем сформованості мотиваційного компонента екологічної культури молодших школярів, на 6% зріс показник середнього рівня, а також спостерігалося значне зменшення показника низького рівня: він став на 18% меншим, ніж на констатувальному етапі експерименту.

У КГ ситуація майже не змінилася: показник високого рівня зріс на 1%, показник середнього рівня сформованості мотиваційного компонента екологічної культури молодших школярів збільшився на 2%, показник низького рівня зменшився на 3%.

Динаміку показників за рівнями сформованості мисленнєво-креативного компонента творчих здібностей молодших школярів наведено в таблиці 3.7.

Таким чином, підтвердилася ефективність формувальних засобів, які було використано в експериментальній групі для формування в молодших школярів екологічної культури.

Таблиця 3.7

Рівні сформованості мисленнєво-креативного компонента екологічної культури молодших школярів на констатувальному та контрольному етапах експерименту

Компонент	Етап експерименту	Група	Рівні
Компонент	Етап експерименту	Група	Висо-кий	Серед-ній	Низь-кий
Мисленнєво-креативний	Контатувальний	ЕГ	19%	40%	41%
Мисленнєво-креативний	Контатувальний	КГ	17%	42%	41%
Мисленнєво-креативний	Контрольний	ЕГ	35%	52%	13%
Мисленнєво-креативний	Контрольний	КГ	18%	43%	39%

Порівнюючи кількісні показники ЕГ та КГ, можна спостерігати суттєву динаміку в ЕГ: так, на 16 % збільшилася кількість учнів з високим рівнем сформованості мисленнєво-креативного компонента екологічної культури, на 12% зріс показник середнього рівня, а також спостерігалося значне зменшення показника низького рівня: він став на 28% меншим, ніж на констатувальному етапі експерименту.

Це підкреслює ефективність застосованих в ЕГ формувальних заходів, проведених у процесі педагогічного експерименту.

В контрольній групі показники майже не змінилися. Так, показники високого та середнього рівнів сформованості мисленнєво-креативного компонента екологічної культури молодших школярів збільшилися на 1%, а показник низького рівня зменшився на 2%.

Результати діагностики діяльнісного компонента екологічної культури молодших школярів після проведення формувальних заходів, окреслених у пп. 2.2, на контрольному етапі представлено в таблиці 3.8.

Таблиця 3.8

Рівні сформованості діяльнісного компонента екологічної культури молодших школярів на констатувальному та контрольному етапах експерименту

Компонент	Етап експерименту	Група	Рівні
Компонент	Етап експерименту	Група	Висо-кий	Серед-ній	Низь-кий
Діяльнісний	Контатувальний	ЕГ	27%	35%	38%
Діяльнісний	Контатувальний	КГ	28%	35%	37%
Діяльнісний	Контрольний	ЕГ	34%	51%	15%
Діяльнісний	Контрольний	КГ	30%	45%	25%

Діагностика діяльнісного компонента екологічної культури молодших школярів на контрольному етапі також засвідчила значну динаміку в ЕГ, так у цій групі в на 7% збільшилася кількість учнів з високим рівнем сформованості діяльнісного компонента екологічної культури, на 16% зріс показник середнього рівня, а ще спостерігалося значне зменшення показника низького рівня: він став на 23% меншим, ніж на констатувальному етапі експерименту. У КГ теж відбулися зміни, але менш суттєві: на 2% збільшилася кількість учнів з високим рівнем сформованості діяльнісного компонента екологічної культури, на 10% зріс показник середнього рівня, на 12% зменшився показник низького рівня. Вищенаведені результати педагогічного експерименту дають можливість стверджувати, що діагностика складників екологічної культури молодших школярів на констатувальному етапі педагогічного експерименту забезпечила можливість поетапного конструювання процесу формування у них екологічної культури.

На контрольному етапі експерименту після проведення формувальних заходів за допомогою повторної діагностики було доведено їхню ефективність і доцільність визначених педагогічних умов.

З метою кількісної перевірки ефективності вжитих заходів і впроваджених педагогічних умов здійснено порівняльний аналіз результатів констатувального і контрольного етапів експерименту (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Рівні сформованості компонентів екологічної культури молодших школярів у динаміці

	Компоненти	Етап експерименту	Група	Рівні
	Компоненти	Етап експерименту	Група	Висо-кий	Серед-ній	Низь-кий
1	Ціннісний	Констатувальний	ЕГ	10%	42%	48%
		Констатувальний	КГ	8%	40%	52%
		Контрольний	ЕГ	40%	55%	5%
		Контрольний	КГ	10%	44%	46%
2	Мотиваційний	Констатувальний	ЕГ	34%	37%	29%
		Констатувальний	КГ	33%	34%	33%
		Контрольний	ЕГ	52%	44%	4%
		Контрольний	КГ	32%	38%	30%
3	Мисленнєво-креативний	Констатувальний	ЕГ	9%	45%	46%
		Констатувальний	КГ	9%	41%	50%
		Контрольний	ЕГ	35%	60%	5%
		Контрольний	КГ	10%	45%	45%
4	Діяльнісний	Констатувальний	ЕГ	9%	31%	60%
		Констатувальний	КГ	9%	30%	61%
		Контрольний	ЕГ	30%	65%	5%
		Контрольний	КГ	10%	63%	27%

З цією метою проводився контрольний зріз стану сформованості структурних компонентів екологічної культури молодших школярів ЕГ та КГ за тією ж методикою, що була визначена для діагностичної роботи на констатувальному етапі експерименту Таким чином, поставлені завдання виконано, мети дослідження досягнуто. Проте результати кваліфікаційної роботи є лише спробою вирішити окремі аспекти актуальної проблеми пошуку ефективних шляхів вирішення проблеми формування екологічної культури молодших школярів.

Отримані в результаті формувального етапу педагогічного експерименту дані дають можливість визначити рівні розвитку компонентів сформованості екологічної культури молодших школярів в ЕГ та КГ за результатами проведеної експериментальної роботи.

Високий рівень сформованості компонентів екологічної культури молодших школярів визначався за:

– характером підходу до вирішення поставлених завдань екологічного спрямування у процесі вивчення предмету «Я досліджую світ»;

– здатністю до аналізу природних явищ і ситуацій, пов’язаних з людською діяльністю в довкіллі;

– вмінням доводити своє бачення й думку;

– системою ціннісних орієнтацій;

– характером культури поведінки;

– прагненням збереження природи;

– повагою до діяльності людей, спрямованої на покращання довкілля;

– доброзичливістю, позитивним ставлення до неживої та живої природи;

– умінням співпрацювати в команді над створенням проектів;

– самостійністю у виконанні завдань екологічного спрямування;

– участь у благоустрої шкільної території;

– робота на пришкільній ділянці;

– участь в екологічних виховних заходах тощо.

Завдяки впровадженню формувальних заходів високий рівень сформованості екологічної культури молодших школярів було встановлено у 40% учнів експериментальній групі; середній – у 55% низький рівень – у 5% школярів. У контрольній групі значних змін не простежувалося.

У результаті впровадження формувальних заходів на контрольному етапі експерименту було отримано показники, наведені в таблиці 3.10.

Таблиця 3.10

Динаміка сформованості екологічної культури молодших школярів

Група	Рівні сформованості творчих здібностей молодших школярів
	Високий	Середній	Низький
	за результатами констатувального етапу експерименту
ЕГ	15%	50%	35%
КГ	14%	51%	35%
	за результатами контрольного етапу експерименту
ЕГ	40%	55%	5%
КГ	15%	48%	37%

За результатами контрольного етапу педагогічного експерименту, який передбачав вторинне діагностування рівня сформованості компонентів екологічної культури молодших школярів в ЕГ та КГ отримано дані, що свідчать про ефективність упровадження визначених педагогічних умов.

На основі зазначених даних можна спрогнозувати практичну участь молодших школярів у збереженні довкілля (табл. 3.11).

Таблиця 3.11

Прогнозування практичної участі молодших школярів у збереженні довкілля за результатами етапів експерименту

Група	Рівні готовності молодших школярів до реалізації свого творчого потенціалу в професійній діяльності
	Високий	Середній	Низький
	Констатувальний етап
ЕГ	14%	46%	40%
КГ	12%	47%	41%
	Контрольний етап
ЕГ	30%	55%	15%
КГ	16%	50%	34%

У процесі вивчення предмету інтегрованого курсу «Я досліджую світ» під час розвитку екологічної культури молодших школярів основна увага зосереджувалася на виховному аспекті екологічного спрямування, на організації виховних заходів, що мали екологічний характер.

Важливими у процесі дослідження виявилися фасилітація, педагогічна взаємодія вчителя та молодших школярів, застосовування апробованих на практиці методик формування екологічної культури.

Отже, системне дослідження процесу формування екологічної культури молодших школярів та створення необхідних педагогічних умов для забезпечення цього процесу довело необхідність застосування розроблених формувальних заходів.

Наприклад, нами було запропоновано такий алгоритм розв’язання проблемних ситуацій в початкових класах:

1) аналіз предметів, явищ, зв'язків між ними, способів діяльності конкретної ситуації, тобто визначення її змісту;

2) актуалізація відомих учням знань і способів діяльності по відношенню до об'єктів створеної ситуації, можливих взаємозв'язків між ними.

3) усвідомлення факту, що відомих знань і умінь не вистачає, для того, щоб пояснити ситуацію (виявлення протиріччя). На основі актуалізованих знань осмислення невідомого в цій ситуації є (осмислення протиріччя)

4) вираз суті протиріччя у формі питання, тобто формулювання навчальної проблеми.

5) пошук варіантів вирішення проблеми (нова інформація, досліди, спостереження).

6) роз’вязання протиріччя, висновок.

Однак навчальна проблемна ситуація може не привести до виникнення навчальної проблеми. Це відбувається тоді, коли після актуалізації відомих знань і умінь стає зрозуміло, що з їх допомогою можна пояснити ситуацію, яка виникла. Або, навпаки, опорних знань і умінь дуже мало для орієнтації в ситуації, а тим більше для пояснення.

У природі все – взаємопов’язане, існують причинно-наслідкові зв’язки, які дітям початкової школи, ще важко зрозуміти та осмислити. Але, незважаючи на невеликий вік і досвід дітей, питання : «Чому?» на уроці головне. Діти намагаються пояснити зв’язки між неживою і живою природою і приходять іноді до несподіваних для себе висновків. Картки з назвами об’єктів та явищ природи вивішую на дошці і стрілочками встановлюємо взаємозв’язки.

Надалі, вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки і вглиблюватися у суть явищ стане у нагоді при вивченні природничих наук, а у подальшій перспективі у дорослому житті.

Створення проблемної ситуації – це майстерність вчителя. Моделювання проблемної ситуації залежить від компетентності вчителя, а саме базових знань, досвіду роботи, знання психологічних особливостей учнів класу, підготовки дітей.

На уроках можна використовувати нижченаведені прийоми створення проблемних ситуацій (за О. Грошовенко).

Повідомлення інформації, яка містить в собі пізнавальне протиріччя.

Наприклад, учитель пропонує учням прослухати таку інформація «У суниці, барвінку, озимої пшениці, жита листки і стебла взимку зелені. Вони не гинуть тільки тоді, якщо їх вкриває товстий, пухнастий шар снігу».

Далі учні під керівництвом вчителя залучаються в аналіз, під час якого актуалізуються опорні знання та вміння, які дозволяють усвідомити суперечність, що міститься у поданій інформації, і виразити його у вигляді проблемного запитання.

Хід міркування може бути таким:

– Що може статися з зеленими рослинами взимку?

– Вони загинуть.

– Прочитайте, за яких умов вони не гинуть? (Коли їх вкриває товстий, пухнастий шар снігу).

Яке значення в цьому випадку має сніг для рослин?

– Сніг «гріє» рослини.

– гадайте, який сніг на дотик?

– Сніг холодний

– Ви зробили два висновки.

Вони записані на дошці: «Сніг гріє рослини» і «сніг холодний».

Порівняйте їхній зміст між собою. Чи не виникає у вас питання? Чому холодний сніг «гріє»?

2. Створення невідповідності між знаннями учня про предмети, явища природи, їх взаємозв’язки і новими фактами, що їх характеризують.

Невідповідність створюється за умови, коли у дитини недостатньо знань, щоб пояснити сприйняті нові визначення, властивості, зв'язки. Це найпоширеніший прийом.

Механізм його здійснення полягає в тому, що вчитель різними способами за допомогою різних засобів (проведення досвіду, практичної роботи, організації спостережень, використання засобів наочності, додаткової літератури) спочатку дає нові факти.

Після цього актуалізує відомі знання учнів щодо понятого матеріалу. Внаслідок цього і виникає інформаційно-пізнавальне протиріччя. Так, наприклад, учням пропонується розглянути колекцію плодів і насіння, описати їх зовнішній вигляд і назвати відмітні ознаки. Виконуючи завдання вчителя, діти відзначають, що плоди клена мають ганку, череди – гачки, кульбаби – парашутики тощо.

На попередніх уроках, вивчаючи органи рослин, вони засвоїли, що плід - орган рослини. У плодах знаходиться насіння. Плід захищає насіння від пошкоджень. З насінини виростає нова рослина. Однак на основі освоєних знань про значення плодів і насіння учні не можуть пояснити сприйняті факти. Виникає протиріччя, яке усвідомлюється і формулюється у вигляді проблемного питання: «Для чого плодам і насінню різних рослин необхідні гачки, парашутики». Тема: «Дерева, кущі, трави, плоди та насіння».

3. Створення невідповідності між новими і засвоєними способами діяльності, які необхідні для досягнення певної мети.

4. Пред’явлення учням проблемного завдання.

Сформульоване вчителем проблемне завдання спочатку не є проблемою для учнів. Щоб воно перетворилося в проблему, діти повинні проаналізувати це завдання, усвідомити мету, яку необхідно досягти і переконатися в тому, що в їхньому досвіді немає потрібної відповіді. У результаті такої розумової діяльності осмислюється зміст протиріччя, яке лежить в основі завдання.

Тільки після цього воно приймається як суб’єктивна проблема у сформульованому вчителем вигляді або переформульовано самими учнями.Тому не можна сказати, що вчитель одразу ставить проблему. Він в першу чергу створює проблемну ситуацію за допомогою завдання, чи стане воно проблемою для дітей, визначать названі вище фактори.

Таким чином, проблемне навчання на уроках природознавства в початкових класах можливе та доцільне при вивченні великого обсягу матеріалу різного змісту, воно збуджує інтерес до навчання, активізує пізнавальну діяльність, розвиває ініціативу й самостійність учнів, сприяє розумінню внутрішньої сутності процесів і явищ, формує вміння бачити проблему і знаходити шляхи її рішення.

Для розв’язання проблемних ситуацій, що виникають на уроках, я використовую дослідницькі методи (емпіричне навчання), технологію проектів, мультимедійні технології.

Отже, завдання виконано, мети дослідження досягнуто. Проте результати кваліфікаційної роботи є лише спробою вирішити окремі аспекти актуальної проблеми пошуку ефективних шляхів вирішення проблеми формування екологічної культури молодших школярів.

ВИСНОВКИ

1. Розкрито теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів Підкреслюється, що в сучасних умова актуалізується проблема формування екологічної культури, яка, є так званим кодексом поведінки, яким керується людина в ході екологічної діяльності та поведінки. Ця культура увібрала в себе вироблені способи самореалізації людини в природі, набутий життєвий досвід, моральні почуття та ставлення до природи, сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в природному довкіллі, умінь і досвіду розв’язування екологічних проблем, здатність передбачати можливі негативні наслідки антропогенної діяльності в природі та шукати ефективні шляхи гармонізації стосунків суспільства та природи.

Зазначено, що зміст освітньо-виховної роботи в напрямі формування екологічної культури полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи та має забезпечувати активність дітей, пробуджувати у них інтерес, максимальне наближення до рутинного життя, а навчальна інформація не має бути перенасичена відомостями, неосяжними для належного сприйняття учнями початкових класів.

З’ясовано, що в нормативних актах нашої держави, що регламентують формування екологічної культури (Конституція України; Закон України «Про освіту; Закон України «Про охорону дитинства»; Закон України Про охорону дитинства; Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти; Концепція екологічної освіти України; Державний стандарт початкової освіти; Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти; Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)»; Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.; Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року; Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи; Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року) ключова ідея основних положеннях Концепції екологічної освіти України полягає в тому, що стратегічною освітньою метою в галузі навколишнього середовища є виховання екологічної культури особистості як ефективного способу регулювання взаємодії людини зі світом природи.

Зв’язок між екологією та культурою полягає у якості взаємодії людини з довкіллям, який відбиває рівень культури, носієм якої є індивід. Виховання екологічної культури в учнів початкової школи покликане забезпечити відновлення втраченої рівноваги та гармонізувати відносини у системі «людина – природа. Виховання в учнів екологічної культури – складний та тривалий процес, що здійснюється поетапним шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань. Його результатом має бути не тільки опанування теоретичними знаннями та практичними вміннями, а розвиток емоційно-чуттєвої сфери, уміння та бажання активно захищати, покращувати, ушляхетнювати природне середовище.

Акцетується на тому, що дослідники (В. Хоменко, Н. Ніколенко, Г. Пустовіт, О. Свистак-Яроцька, Л. Сидоренко та ін.) визначають основною тенденцією у формуванні екологічної культури в учнів початкової школи нової генерації є її багатоваріантність форм, методів і прийомів, утвердження гідності кожного учня; введення в освітньо-виховний процес позашкільної еколого-натуралістичної роботи актуальних сучасному реформуванню системи освіти інноваційних підходів, котрі передбачають оновлення структури та змісту позашкільної освіти, зростання її ролі як центральної ланки загальної системи освіти.

2. Висвітлено особливості процесу формування екологічної культури в початкових класах. Звертається увага на те, що освітньо-виховна діяльність у початковій школі, спрямвана формування екологічної культури «реалізується у трьох напрямках: еколого-просвітницька, навчально-дослідницька та природоохоронна діяльність, які виявляються у найрізноманітніших формах, методах, прийомах пізнавально-дослідницької діяльності учнів.

Широкий діапазон можливостей щодо здійснення екологічного освітньо-виховного впливу на молодших школярів закладені у змісті навчального інтегрованого курсу «Я досліджую світ».

3. Охарактеризовано педагогічні умови формування екологічної культури молодших школярів:

1) створення педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах;

2) екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології» та фізичного виховання;

3) моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів.

З метою забезпечення першої педагогічної умови запропоновано: семінари в контексті роботи шкільного методичного об’єднання вчителів початкових класів: «Розвиток вільної творчої активності та формування екологічної культури молодших школярів»; «Особистісний простір екологічної культури»; круглий стіл «Марафон учительських ідей» щодо специфіки педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища та напрямків роботи щодо його

створення в початкових класах; майстер-клас «Як допомогти молодшому школяреві напрацьовувати власний екологічний досвід»; бесіди з учнями під час виховних годин: «Природа – наш дім», «Маленькі учні – великі справи»; «Наша класна кімната – наша турбота». Для створення другої педагогічної умови запропоновано: під час вивчення змістової лінії «Людина і світ» інтегрованого курсу «Я досліджую світ»: розв’язання творчих екологічних завдань; бесіду «Правила поведінки в природі – обов’язкові для кожної людини»; екскурсію «Рідні простори»; у контексті фізичного виховання: розроблено алгоритм занять з використанням елементів екологічного туризму (похід вихідного дня до Дубового гаю; поїдка на острів Хортиця з учнями та їхніми батьками) – для покращення фізичного стану та фізичної підготовленості, зниження частотності гострої респіраторної захворюваності, підвищення рівня екологічної культури; час вивчення предмету «Дизайн і технології; запропоновано проведення конкурсів: екологічного малюнка та виробів із природних матеріалів та екологічного малюнка, а також виставок: «Природа і фантазія» та «Подарунки осені». На створення третьої педагогічної умови проведено ігри: «Ми – друзі природи», «Наш друг – ліс» та інсценізацію «Зелена аптека»; запропоновано моделювання та розігрування екологічних ситуацій; конкурс загадок про природу; вікторину «Наш найкращий рідний край!». Для реалізації четвертої педагогічної умови було організовано: День здорового довкілля «Як ми допомагаємо природі»; озеленення класної кімнати; догляд за клумбою біля будівлі початкових класів (трудова естафета «Посади квітку»).

4. Окреслено хід педагогічного експерименту, в якому взяли участь учні 2-А та 2-Б класів Запорізького навчально-виховного комплексу №13 I–II ступенів Запорізької міської ради Запорізької області. Проведено діагностику рівня екологічної культури молодших школярів та проаналізовано констатувальний етап педагогічного експерименту.

Запропоновано методичний інструментарій для забезпечення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів, а саме – заходи та методичні рекомендації щодо реалізації їх.

Впроваджено: 1) з метою забезпечення першої педагогічної умови – створення екологічно спрямованого освітнього середовища в початкових класах – запропоновано: семінари в контексті роботи шкільного методичного об’єднання вчителів початкових класів: «Розвиток вільної творчої активності та формування екологічної культури молодших школярів»; «Особистісний простір екологічної культури»; круглий стіл «Марафон учительських ідей» щодо специфіки педагогічно комфортного, екологічно спрямованого освітнього середовища та напрямків роботи щодо його створення в початкових класах; майстер-клас «Як допомогти молодшому школяреві напрацьовувати власний екологічний досвід»; бесіди з учнями під час виховних годин: «Природа – наш дім», «Маленькі учні – великі справи»; «Наша класна кімната – наша турбота»; 2) для створення другої педагогічної умови – екологізація процесу вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», предмету «Дизайн і технології та фізичного виховання – запропоновано такі формувальні заходи: на під час вивчення змістової лінії «Людина і світ» інтегрованого курсу «Я досліджую світ»: розв’язання творчих екологічних завдань; бесіду «Правила поведінки в природі – обов’язкові для кожної людини»; екскурсію «Рідні простори»; у контексті фізичного виховання: розроблено алгоритм занять з використанням елементів екологічного туризму (похід вихідного дня до Дубового гаю; поїдка на острів Хортиця з учнями та їхніми батьками) – для покращення фізичного стану та фізичної підготовленості, зниження частотності гострої респіраторної захворюваності, підвищення рівня екологічної культури; час вивчення предмету «Дизайн і технології; запропоновано проведення конкурсів: 1) екологічного малюнка та 2) виробів із природних матеріалів та екологічного малюнка, а також виставок: «Природа і фантазія» та «Подарунки осені»; 3) на створення третьої педагогічної умови

моделювання ігрової діяльності з метою формування екологічної культури молодших школярів проведено ігри: ситуаційну («Ми – друзі природи»), сюжетно-рольову («Наш друг – ліс») та інсценізацію «Зелена аптека»; запропоновано моделювання та розігрування екологічних ситуацій; конкурс загадок про природу; вікторину «Наш найкращий рідний край!»; 4) для реалізації четвертої педагогічної умови – забезпечення тісного зв’язку навчання з життям, що сприяє розумінню дітьми взаємозв’язків у природі та активній участі в її охороні – було організовано: День здорового довкілля «Як ми допомагаємо природі»; озеленення класної кімнати; догляд за клумбою біля будівлі початкових класів (трудова естафета «Посади квітку»).

Отже, в умовах ринкової економіки, з урахуванням впливу екологічних чинників та негативних наслідків окремих галузей промислового виробництва на здоров’я людини, одним зі стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем екологічної культури, що необхідно розпочинати ще в молодшому шкільному віці. Це має величезне значення для подальшого розвитку загальної культури особистості учня. Проте аналіз шкільної практики засвідчує, що сучасна освіта не забезпечує системного впливу на особистість учня з метою подолання надмірного прагматизму щодо довкілля. Зокрема, початкова школа потребує створення спеціальних педагогічних умов, спрямованих на гармонізацію стосунків у системі «учні – довкілля», результатом якої має стати формування у дітей дбайливого ставлення до природи.

Таким чином, мети дослідження досягнуто, завдання виконано. Проте воно не охоплює вирішення всіх аспектів порушеної проблеми створення педагогічних умов формування екологічної культури молодших школярів, що відкриває перспективи для нових досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабанский Ю. К. Избранные педагогические труды. Москва: Педагогика, 1992. 560 с.

2. Борзик О. Б., Шепель І. М. Шляхи виховання екологічної культури в освітньо-виховному процесі початкової школи. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : зб. наук. пр. / голов. ред. Т. І. Сущенко. Запоріжжя : КПУ, 2019. № 63, Т. 1. С. 105–109.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь, 2001. 1440 с.

4. Войтович А. Ю. Екологічне виховання учнів початкових класів загальноосвітньої школи (друга половина ХХ століття) 6 дис. …канд.. пед. н. : 13.00.01. Дрогобич, 2016. 271 с.

5. Глазычев В. Л. Дизайн как он есть. Изд. 2-е, доп. Моска : Издательство «Европа», 2006. 320 с.

6. Гонтаровська Н. Проблема створення освітнього середовища в педагогічній теорії та практиці. Імідж сучасного педагога. 2007. № 1. С. 15–20.

7. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. Київ : Либідь, 1997. 373 с.

8. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Київ : Райдуга, 1994. 61 с.

9. Державний стандарт початкової освіти № 87. Київ : Кабінет Міністрів України, 2018. 37 с.

10. Дизайн: Словник-довідник / Ін-т проблем сучасн.. міст-ва НАМ Укаїни; За ред. М. Я. Яковлева; Упоряд.: Ю. О. Іванченко, О. І. Ваврик, О. Г. Бросаліна та ін.

11. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. 3-тє видання :підручник. Рівне, 2015. 304 с.

12. Екологізація освітнього простору сучасної загальноосвітньої школи : монографія / Н. Пустовіт, О. Колонькова, О. Пруцакова, Г. Тарасюк, Ю. Солобай. Харків: «Друкарня Мадрид», 2016. 154 с.

13. Енциклопедія освіти / гол. ред. В. Г. Кремень. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

14. Естетика: словник найбільш уживаних термінів (українською та російською мовами / уклад. Г. Г. Гуріна. Харків : ХДАК, 2005. 91 с.

15. Загвязінський В.І. Теорія навчання і виховання : посібник. URL:: https://stud.com.ua/47371/pedagogika/teoriya_navchannya_i_vihovannya.

16. Захмарна К.П. Формування в учнів відповідального відношення до природи. Початкова школа. 2005. № 3. С. 10–13

17. Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії : навчальний посібник. Київ, 1997. 302 с.

18. Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості. Початкова школа. 1999. № 10. С 17–19.

19. Коменский Я. Великая дидактика : избр. пед. соч. М. : Просвещение, 1955. С. 243–297.

20. Конституція України : Закон України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 р. (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України: від 8 грудня 2004 року № 2222-IV … від 3 вересня 2019 року № 27-IX. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z960254K.html.

21. Концепція виховання дітей та молоді у національ- ній системі виховання. Молодь і закон : зб. нормат. док. з проблем виховання студентської молоді / за ред. Н. І. Косарєвої. Київ : ІЗМН, 1997. 352 с.

22. Концепція екологічної освіти України. Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. 2002. №7. С. 3–23.

23. Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року : Розпорядження Кабінету міністрів України № 988-р. від 14 грудня 2016 р.

URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249613934 (дата звернення: 11.04.2018 р.).

24. Лобчук О. Перевірка та оцінювання зв’язних висловлювань молодших школярів. Початкова школа. 2004. № 3. С. 9–11

25. Маценко Ж. Основи дбайливого ставлення до природи у молодших школярів. Рідна школа. 2004. № 8. С. 21–24.

26. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. Київ : Освіта, 2001. №38. С. 2–4.

27. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : Указ Президента України від 25.06.2013 р. № 344/2013. URL: http://www.president.gov.ua/ru/documents/15828.html.

28. Немов Р. С. Психологія освіти. Москва : ВЛАДОС, 1996. 496 с.

29. Ніколенко Н. Виховання ціннісного ставлення до природи у молодших школярів. Біологія і хімія в школі. 2002. № 2. С.44–46

30. Нісімчук А. С. Педагогіка : підручник. Київ : Атака, 2007. 344 с.

31. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / [науч. ред. М. С. Ковалева и др.]. Москва : Мысль, 2001. Т. 3. 692 с.

32. Педагогический энциклопедический словарь / гл. ред. Б. М. Бим-Бад ; редкол.: М. М. Безруких, В. А. Болотов, Л. С. Глебова и др. Москва, 2003. 528 с.

33. Педагогічний словник / [за ред. Ярмаченка М. Д.]. Київ : Педагогічна думка, 2001. 514 с.

34. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій: Навч. посіб. / За ред. І. А. Зязюна, О .М. Пєхоти. Київ : Видавництво А.С.К., 2003. 240 с.

35. Полякова Г. Вплив освітнього середовища ВНЗ на формування професійної компетентності фахівців. Вища школа. 2010. №10. С. 78–87.

36. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації освітнього простору Нової української школи : Наказ МОН від 23.03.2018 № 283. URL: https://imzo.gov.ua/2018/03/25/nakaz-mon-vid-23-03-2018-283-pro-zatverdzhennya-metodychnyh-rekomendatsij-schodo-orhanizatsiji-osvitnoho-prostoru-novoji-ukrajinskoji-shkoly/

37. Про концепцію екологічної освіти в Україні. Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. 2002. № 7. С. 3–23.

38. Про освіту : Закон України. від 05.09.2017 № 2145-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

39. Про охорону дитинства : Закон України із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002 … № 720-IX від 17.06.2020/ URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text.

40. Пустовіт Г. П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти та виховання учнів 1–9 класів у позашкільних навчальних закладах : монографія. Луганськ : Альма-матер, 2004. 540 с.

41. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи : монографія. К. : Генеза, 2002. 366 с.

42. Савченко О. Я. Урок у початкових класах. Початкова школа. 1995. № 3. С. 1–12.

43. Свистак-Яроцька О. Л., Слюзко В. І. Вплив змісту екологічної освіти на формування екологічної культури учнів початкової школи Японії та України. Педагогіка та психологія. 2016. Вип. 54. С. 287–299.

44. Свистак-Яроцька О. Екологізація змісту початкової освіти в Японії. С. 82–88. URL:https://www.pulib.sk/web/kniznica/elpub/dokument/Bernatova 8/subor/Svystak_Yarotska.pdf.

45. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та філософські ракурси : навч. посібн. Київ : ПАРАПАН, 2002. 152 с.

46. Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5 т. Київ, 1976. Т 2. 554 с.

47. Тверезовська Н., Філіппова Л. Сутність та зміст поняття «педагогічні умови». Нова педагогічна думка. 2009. №3. С. 90–92.

48. Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти / Савченко. 140 с. URL: http://putped.edu.ua/koledzh/navchalna-diyalnist/nova- ukrajinska-shkola/normativna-baza-novoji-ukrajinskoji-shkoli.savchenko.html (дата звернення: 22.10. 2018 р.).

49. Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти. URL: http://putped.edu.ua/koledzh/navchalna-diyalnist/nova-ukrajinska-shkola/normativna-baza-novoji-ukrajinskoji-shkoli.savchenko.html (дата звернення: 21. 09. 2020 р.).

50. Ткаченко Е. В., Кожуховская С. М. Дизайн-образование. Теория, практика, траектории развития. Екатеринбург : Аква-пресс, 2004. 240 с.

51. Толстоухов А.В. Маємо бути готовими до екологічного виклику майбутнього. Екологічна освіта і виховання : досвід та перспективи : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. Київ : Центр екологічної освіти та інформації, 2001. С. 8–15.

52. Философский энциклопедический словарь. Москва: ИНФА, 1998. 576 с.

53. Філософський словник соціальних термінів. 3-тє вид., доповн. Київ, 2005. 670 с.

54. Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. 2 вид., перероб. і доп. Київ : Головна редакція УРЕ, 1996. 800 с.

55. Фіцула М. М. Педагогіка : підручник. 2-ге видання, виправлене, доповнене Київ : Академвидав, 2007. 560 с.

56. Фролов Ю. В., Махотин Д. А. Компетентностная модель как основа оценки качества подготовки специалистов. Высшее образование сегодня. 2004. №8. С. 34–41.

57. Харламов И. Ф. Педагогика. Курс лекций. Москва : Гардарики, 1999. 520 с.

58. Химинець О., Талапканич М., Химинець В. Психолого-педагогічні аспекти екологічного виховання в сучасних умовах. Обрії. 1997. № 1. С. 47–51.

59. Хоменко В. Екологічне виховання в школі. Завуч. 2000. № 23/24. С. 23–25.

60. Хейзинга Й. Homo Ludens. Статьи по истории культуры / пер. с гол. Д. Сильвестрова. Москва, 1997. 416 с.

61. Чертова К. Соціальне виховання як предмет соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка : теорія та практика. 2005. № 1. С. 26–29.

62. Шевченко Н. О. Соціально-педагогічні засади формування екологічної культури учнівської молоді : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.05. Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. Київ, 2008. 19 с.

63. Шевчук К. Д. Формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.07. Київ, 2009. 326 с.

64. Шмаков С. А. Игры учащихся – феномен культуры. Москва, 2004. 240 с.

65. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібн. Київ : Либідь, 2002. 560 с.

66. Яковлева Н. М. Подготовка студентов к творческой воспитательной деятельности. Челябинск : ЧГПИ, 1991. 82 с.

67. Ямщикова Н. А. Особенности уровней развития экологической культуры школьников. Педагогическое образование и наука. 2009. № 2. С. 48–51.

68. Ярита І. І. Формування естетичного сприяння природи в дітей молодшого шкільного віку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.01. Луганський держ. пед. ун-т ім. Т.Шевченка. Луганськ, 2001. 20 с.

69. Basic Policy Concerning the Enhancing of the Motivation forEnvironmental Conservation and the Promoting of Environmental Education. Outline of Environmental Education in Japan. February 2005.

70. Brown H. D. Teaching by Principles. New York, 1994. 299 р.

71. Dimbleby R., Burton G. More Than Words: An Introduction to Communication. New York, 1998. 241 р.

72. Kimata, Mikioand Fujimura, Konoe Environmental Learning Towardsa Sustainable Society, Baifukan Co., Ltd. 2005.

73. Ministry of Education, Culture, Sports, Scienceand Technology, Japan. URL: http://www.mext.go.jp/a_menu/shotou/kankyou/index.htm.

74. Significance and the current state of environmental education / Ministry of Education, Culture, Sports, Science and Technology, Japan. URL: http://www.mext.go.jp/b_menu/hakusho/html/hpba200501/002/001/0501.htmReport ofthe First Phase Strategic Research. Environmental Education Project. Institute for Global Environmental Strategies, Japan, March 2001.

75. Bakalavr. Сайт для студентів та учнів URL: https://www.bakalavr.com/

(дата звернення: 10.04.2026)

ДОДАТКИ

Додаток А

ФРАГМЕНТ ТИПОВОЇ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ

ДЛЯ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Початкова освіта – це перший рівень повної загальної середньої освіти, який відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Метою початкової освіти є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей; розвиток самостійності, творчості, допитливості, що забезпечують її готовність до життя в демократичному й інформаційному суспільстві, продовження навчання в основній школі.

Початкова освіта передбачає поділ на два цикли – 1–2 класи і 3–4 класи, що враховують вікові особливості розвитку та потреб дітей і дають можливість забезпечити подолання розбіжностей у їхніх досягненнях, зумовлених готовністю до здобуття освіти.

Зміст програми має потенціал для формування у здобувачів таких ключових компетентностей:

…….

6) екологічна компетентність, що передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства.

Пріоритетом цього процесу є формування і розвиток базових особистісних якостей дітей: спостережливості, допитливості, довільності поведінки, міжособистісної позитивної комунікації, відповідальності, діяльнісного і різнобічного освоєння навколишньої дійсності та ін. Потенційно це виявляється у певному рівні готовності дитини до систематичного навчання – фізичної, соціальної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, творчої.

Тематичну основу курсу складають змістові лінії, які визначені Державним стандартом початкової освіти і охоплюють складники названих вище галузей в їх інтегрованій суті, а саме:

«Людина і природа» (взаємозв'язки людини і природи; використання людиною природничих знань, матеріалів, виробів і технологій; відповідальна діяльність людини у природі; правила поведінки в природі; участь дітей в природоохоронній діяльності).

Метою навчальної програми «Я досліджую світ» є особистісний розвиток молодших школярів на основі формування цілісного образу світу в процесі засвоєння різних видів соціального досвіду, який охоплює систему інтегрованих знань про природу і суспільство, ціннісні орієнтації в різних сферах життєдіяльності та соціальної практики, способи дослідницької поведінки, які характеризують здатність учнів розв'язувати практичні задачі.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

….. встановлення зв'язків і залежностей в природі і суспільстві; між станом довкілля і діяльністю людини, вплив поведінки на здоров'я та безпеку, залежність результату роботи від докладених зусиль; аналіз наслідків ризикованої поведінки) (с. 84).

Для чого призначене?); дослідження-пошук (запитування, передбачення, встановлення часової і логічної послідовності явищ, подій; встановлення причинно – наслідкових зв’язків (Чому? Яким чином? Від чого залежить? З чим пов’язано?), догадка, висновок-узагальнення).

Людина і світ

має уявлення про різноманітність народів у світі, їхніх культур і звичаїв;

наводить приклади звичаїв інших народів, світових досягнень; співробітництва країн;

обґрунтовує необхідність толерантного ставлення до різноманітності культур і народів світу;

Земля – спільний дім для всіх людей.

Україна на карті світу.

Україна – європейська держава.

Різноманітність народів у світі.

Славетні українці, їхній внесок у світову науку, культуру, спорт

Практичний блок (спостереження, дослідження, вправляння).

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Стасюк Володимир

Пов’язані теми

Екологія, 11 клас, Інші матеріали

Додано

10 квітня

Переглядів

415

Оцінка розробки

Відгуки відсутні