Педагогічні умови забезпечення рухової активності старших дошкільників

Педагогічні умови забезпечення рухової активності старших дошкільників

В умовах розбудови України як суверенної держави перед навчальними закладами стоїть складне і відповідальне завдання – виховати високоморальне, національно свідоме підростаюче покоління, патріотів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів прогресивних національних традицій.

 Умови являють собою істотний компонент комплексу об'єктів, з наявності якого випливає необхідність існування даного явища. В свою чергу педагогічні умови – це сукупність певних обставин, які забезпечують ефективність педагогічного процесу.

Спираючись на визначення понять «фізичне виховання», «рухова активність» й тлумачення терміну «умова», як сукупності об'єктивних можливостей змісту, методів, організаційних засобів здійснення педагогічного процесу, яка забезпечує успішне вирішення поставленого педагогічного завдання, під педагогічними умовами забезпечення рухової активності дошкільників засобами організації прогулянок на свіжому повітрі розуміємо сукупність об'єктивних можливостей змісту рухової активності дошкільників засобами організації прогулянок на свіжому повітрі, методів та форм його здійснення, що забезпечують успішне вирішення завдань фізичного виховання дітей, а най його основі – відповідно формування фізичних якостей і здібностей особистості старших дошкільників. Найбільш значуща сукупність педагогічних умов, взаємозалежних, взаємодіючих між собою:

Першою умовою забезпечення рухової активності старших дошкільників засобами організації прогулянок на свіжому повітрі є поєднання традиційних та інноваційних форм організації рухової активності на свіжому повітрі.

Н. Волкова наголошує, що головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання дітей є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з дітьми різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів [11].

Заняття з фізкультури є основною організаційною формою фізичного виховання у ДНЗ. Їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

Типи фізкультурних занять, що пропонувались науковцями в різні періоди, досить різноманітні. Сучасні науково-методичні уявлення про заняття з фізичної культури ґрунтуються на численних нау­кових дослідженнях і досвіді педагогів. Дослідники поділяють заняття з фізкультури за змістом і педа­гогічними завданнями.

За змістом поділ занять досить різноманітний. Так, Е. Вільчковський, О. Курок виділяють заняття комплексні та з акцентом на певний вид навчального матеріалу. Комплексні заняття включають загальнорозвивальні вправи, основні рухи та рухливу гру; заняття з акцентом на певний вид навчального матеріалу передбачають переважно один вид вправ (плавання, катання на ковзанах, футбол тощо). Е. Степаненкова пропонує розрізняти: заняття гімнастикою та рухливими іграми; навчання спортивних вправ та елементів спортивних ігор; заняття на розвиток орієнтування;заняття-походи (елементарний туризм); О. Кенеман виділяє заняття в ігровій формі та  заняття, що включають гімнастичні вправи і рухливу гру.

Залежно від поставлених педагогічних завдань Е. Вільчковський, О. Курок заняття з фізичної культури поділяють так: заняття на ознайомлення з новим матеріалом; вивчення нового матеріалу, закріплення та вдосконалення фізичних вправ; заняття мішаного типу (поряд з вивченням нового матеріалу вдосконалюється техніка виконання вправ і рухових дій, що вивчалися раніше); контрольні, що проводять з метою виявлення ступеня володіння дітьми основними рухами на даний період, а також визначають результативність проведеної за квартал або рік роботи [11].

Е. Степаненкова також вказує на вищеназвані типи занять, але критерієм класифікації в цього автора виступає використання методів роботи. Важко погодитися з такою думкою, оскільки методи робо­ти з дітьми, наприклад, на занятті закріплення та вдосконалення техніки фізичних вправ та мішаного типу можуть і співпадати, і відрізнятися. Вибір методів буде залежати від завдань і змісту матеріалу конкретного заняття.

Дослідження О. Богініч, Л. Глазиріної, В. Овсянкіна стверджують доцільність використання синкретико-ігрового підходу при проведенні ігрових занять, що складаються з фізичних вправ, об'єднаних певним сюжетом. Сюжет для таких занять обирається з літературних джерел (оповідання, казки, віршовані твори) та з навколишнього життя (побут, трудова діяльність дорослих, об'єкти та явища природи тощо). У дослідженнях О. Богініч зазначається, що заняття ігрового характеру можуть складатися:

Доцільність проведення сюжетних занять доводить також М. Єфименко. Важливою, є думка, висунута Е. Вільчковським, О. Богініч, Л. Глазиріною та іншими про проведення інтегрованих занять. Інтеграція навчальних завдань у методиці Л. Глазиріної полягає в одночасній реалізації на заняттях з фізичної культури завдань з різних розділів програми, наприклад, на початку заняття з фізичної культури діти спостерігають за хмарами, небом, квітами, закріплюють основи культури спілкування тощо. О. Богініч пропонує інший підхід до інтеграції, за яким вправи з розвитку мовлення та ознайомлення дітей з природою проводяться перед заняттями з фізичної культури за умови об'єднання їх спільною тематикою. А після проведення занять з фізкультури емоційні враження дітей закріплюються в конструктивній діяльності на заняттях з ліплення, аплікації та малювання.

Організація туризму в дошкільному навчальному закладі, перш за все, передбачає визначення напрямів і змісту діяльності. З огляду на дослідження Г. Буковської, Т. Грицишиної, Т. Зав’ялової, Л. Купріної, з’ясуємо це питання більш докладно [13].

Так, Т. Грицишина зазначає, що туристська діяльність має велике значення для гармонійного розвитку особистості старших дошкільників. Вона вважає, що під час туристської діяльності відбувається зміна типу взаємодії вихователя з дітьми від позиції наставника до позиції співдружності, коли між дорослим і малюками встановлюються партнерські стосунки. Саме ця діяльність є найкращою формою пізнання кожного вихованця, тому що тут ми спостерігаємо дитину в діяльності, в природних умовах, коли вона розкута, коли між нею і педагогом немає бар'єра. Та найважливіша сутність туристської діяльності, на думку автора, – це нерозривний зв’язок вивчення основ наук з практикою, життям, довкіллям [13].

Регулярні прогулянки-походи, цільові прогулянки, переходи, екскурсії різної тривалості та інтенсивності з подоланням перешкод, які розвивають у дітей витривалість, перебування впродовж тривалого часу на свіжому повітрі в русі загартовує організм, проведення на місці привалу ігор-естафет, рухливих ігор, змагань, подолання смуги перешкод та інших рухових завдань на маршруті удосконалює рухові вміння дітей, розвиває їхні фізичні якості. Діяльність у цьому напрямі сприяє створенню активного рухового режиму в дошкільному навчальному закладі.

За Т. Грицишиною, туристську діяльність можна організовувати в усіх групах дошкільного навчального закладу. Освоєння довкілля відбувається поступово від споглядально-ознайомлювальних форм сприйняття навколишнього до глибокого його пізнання дітьми старшого віку [13].

На думку іншого дослідники проблеми залучення дошкільників до туристської діяльності Г. Буковської, засобом виховання носіїв нової культури взаємовідносин із природи, людиною і власне собою є екологізована краєзнавчо-туристська діяльність. За Г. Буковською, в сучасній освітній системі краєзнавчо-туристська діяльність старших дошкільників розглядається як ефективний засіб, що дозволяє вирішувати в комплексі освітні й оздоровчі завдання, розвиваючи дитину інтелектуально, морально, фізично й емоційно. Цей вік, на думку науковця, є найбільш сприятливим для формування основ екологічної культури, адже в цей період розвитку дитини інтенсивно формуються властивості та якості особистості, що визначають її сутність у майбутньому [3].

Цікавою і насамперед корисною є програма рухової і пізнавальної діяльності з використанням засобів туризму, яку рекомендує Т. Зав’ялова. Програма має ряд особливостей, що відрізняють її від відомих методичних рекомендацій щодо організації туристських прогулянок:

-       в програмі дана система взаємозв’язаних екскурсій, прогулянок, прогулянок-походів, а також фізкультурних і пізнавальних занять, об’єднаних сюжетною лінією, що детально розкриває зміст програми впродовж всього навчального року.

-       основу програми складає раціональне поєднання рухової (перш за все), ігрової, пізнавальної діяльності.

-       програму можна використовувати як компонент базової в системі дошкільної освіти або самостійної в системі додаткової освіти. При цьому програмний матеріал може включатися не тільки в активний відпочинок і фізкультурно-оздоровчу роботу, але і в роботу з фізичного виховання як самостійні фізкультурні заняття з туристською спрямованістю.

-       зміст фізкультурних занять з туристською спрямованістю узгоджується із завданнями чинних програм розвитку, навчання і виховання в дошкільному навчальному закладі і спрямований на вдосконалення основних видів рухів.

-       в програмі дана розгорнена характеристика її основних змістовних блоків; кожний з них відповідає певному виду туристської підготовки і адаптований до віку дитини. Автор навмисно не дає жорстких розпоряджень щодо розподілу годин на різні види підготовки туриста-дошкільника, що обумовлює можливість творчого підходу педагога, заснованого на його досвіді, активності і підготовленості дітей, їх батьків, а також на можливостях конкретного дитячого саду (устаткування, місце знаходження) [18].

Навчальна робота припускає пізнавальні (бесіди, дидактичні ігри, конкурсні завдання) і фізкультурні заняття. Рекомендується проведення практичних занять за типом: природознавчих прогулянок; прогулянок-розвідок; прогулянок-пошуків; занять-тренувань; сюжетно-ролевих занять; кругових тренувань; занять-змагань тощо.

Засвоєнню програми відводиться 36 фізкультурних і 36 пізнавальних занять на рік. Фізкультурно-оздоровча робота – руховий і пізнавальний матеріал програми закріплюється й удосконалюється під час проведення: ранкових і вечірніх прогулянок за допомогою рухливих ігор пошукового характеру; фізичних вправ з туристською спрямованістю.

Доречним і ефективним є застосування у навчальному процесі з фізичної культури нових педагогічних технологій. Однією з таких технологій є технологія фізичного виховання дітей М. Єфименка «Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» розрахована на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Ґрунтується ця технологія на таких десяти професійних положеннях:

1.    Йти за логікою природи (педагогіка повинна бути природною).

2. Фізичне виховання дітей повинно здійснюватися по спіралі, нове поєднуючи з відомим.

3. Педагогічний спідометр, або так звані загально-розвивальні вправи (підбирати підготовчу частину заняття – уроку – згідно з «еволюційною гімнастикою»).

4. Поділ заняття на три частини за фізіологічною суттю.

5. Театр фізичного виховання дітей (граючи – оздоровлювати, граючи – виховувати, граючи – розвивати, граючи – навчати).

6. Позитивна, світла енергія радості і задоволення (фізичне виховання повинно заряджати дітей позитивними емоціями).

7. Руховий портрет дитини «малює» методика ігрового тестування.

8. Створи тренажери сам!

9. Здоров'я здорових вимагає профілактики та корекції.

10. Через рухи та гру – до виховання Людини майбутнього [23, с.234].

У системі фізичного виховання дітей М. Єфименко виокремлює такі основні рухові режими: плавальний, лежачий, повзальний, сидячий, стоячий, ходьбовий, лазільний, біговий, стрибковий. їх назви свідчать про те, яким основним рухам надають перевагу на конкретному занятті.

«Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» сповідує принцип «двох засад у педагогіці», що передбачає різні підходи до організації роботи з дівчатками та хлопчиками. Цьому питанню присвячене дослідження М. Єфименка «Еротична культура в педагогіці дошкільного дитинства (на прикладі фізичного виховання)», в якій він доводить, що у процесі фізичного виховання дітей потрібно використовувати різні заняття для хлопчиків і дівчаток. Для цього педагог має усвідомити, якої саме мети він прагне досягти.

Так, типовими для хлопчиків можуть бути ігри «Запорозькі козаки», «Астронавти», «Юні матроси», «Рятівники», «Десантники», «Ніндзя», «Прикордонники», «Скелелази», для дівчаток – «Бджілки», «Метелики», «Сонечко», «Із життя квітів», «Зірочки», «Рибки», «Ляльковий магазин», «Народжені морем» та ін. [14, с. 235-236].

Гра-заняття з фізичної культури має багато спільного з театральним спектаклем. З огляду на це М. Єфименко запровадив у теорію і практику фізичного виховання дітей поняття «театр фізичного виховання». Характеризуючи споріднені поняття (заняття – спектакль, педагог – режисер, конспект заняття – сценарій, зал – сцена, діти – актори, вправи – ролі та ін.), він доводив, що на заняттях з дітьми гра повинна бути не винятком, не фрагментом, а його фундаментом. Кожне заняття має творитися як спектакль фізичного виховання, а педагог – домагатися, щоб у дітей було якомога більше улюблених занять-спектаклів.

Технологія М. Єфименка є оригінальною системою фізичного виховання дітей, розвивальний ефект якої поширюється на загальний розумовий і духовний розвиток. Він вірить у невичерпні можливості принципово.

Таким чином, маємо можливість пересвідчитися, що основними критеріями, за якими в науковій літературі здійснювалась типологізація занять з фізичної культури, є зміст, педагогічні завдання та використання методів.

Другою умовою є: використання навантажень різної інтенсивності та складання гнучкого графіка проведення різних форм рухової активності на прогулянці з урахуванням стану фізичного здоров’я дітей.

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований фізіологічними і біологічними механізмами. Інакше, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить результат.

За Л. Ухтомським, малі навантаження збуджують організм, середні –закріплюють досягнутий рівень його функціонування, великі – підвищують функціональні можливості організму, надмірні – пригнічують їх [25].

Отже, за величиною фізичні навантаження можна поділити на активізуючи, закріплюючі, розвиваючі й такі, що пригнічують розвиток.

Найціннішими для фізичного виховання дітей є великі (тобто розвиваючі) і середні (закріплюючі) навантаження, використання яких дозволяє вихователю забезпечити оздоровчу спрямованість прогулянок на свіжому повітрі і управляти розвитком організму дошкільників з урахуванням вимог їх всебічного фізичного вдосконалення.

З іншого боку, якщо дошкільнику дається однакове для всіх фізичне навантаження, то для одних воно виявляється оптимальним, для других – недостатнім, а для третіх – занадто великим. Як наслідок, перші працюють з тренувальним ефектом, у других – підтримуючий режим тренування, а треті реагують на навантаження зниженням результатів і стійким небажанням виконувати вправи (інколи на все життя). Розуміння цього змушує переглянути колишні уявлення і підходи до питань навантаження під час прогулянок. Значне навантаження розглядають не тільки як умову досягнення високого рівня рухової підготовленості, а в першу чергу, як результат ставлення дітей до фізкультури й умову формування потреби до систематичних занять. Належні навантаження викликають позитивні емоційні переживання вихованців, інтерес до прогулянок і задоволення ними, допомагають вихователю спрямовувати їх на подальше фізичне самовдосконалення.

Звідси можна дійти висновку: прагнучи до забезпечення високого освітнього, оздоровчого і виховного ефекту, вихователь повинен уважно стежити за індивідуальними реакціями кожного дошкільника на фізичне навантаження, залежно від них добирати вправи, визначати інтенсивність і тривалість їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку і його характер. Отже, для прогулянки характерною є сувора індивідуальна регламентація діяльності вихованців і дозування навантаження. Чітка регламентація та дозування потрібні і для досягнення освітніх результатів.

Фізичне навантаження – це певна міра впливу фізичних вправ на організм дитини. Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ, вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. Інтенсивність навантаження характеризується часом виконання конкретної роботи. Названі характеристики – це зовнішні прояви навантаження. Вони визначаються під час підготовки вихователя до виконання вправ на свіжому повітрі у вигляді конкретних кількісних величин і можуть уточнюватися (збільшуватись, або зменшуватись) у процесі його проведення. Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність без достатнього обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного розвитку.

Фізичні навантаження – величина впливу фізичних вправ, виконуваних під час прогулянок, на функціональну діяльність усіх органів та систем дитячого організму. Пік таких навантажень має припадати на рухливу гру під час прогулянок на свідому повітрі.

Для регулювання (збільшення або зменшення) фізичних навантажень можна включати до змісту занять складніші чи простіші вправи (найістотніше навантаження на організм забезпечує робота великих, а не дрібних груп м’язів); змінювати їх кількість та дозування, темп виконання, амплітуду, кількісні параметри рухів (висоту, довжину тощо) та інвентарю (вагу чи розмір предметів). Важливо стежити за ступенем напруження м’язів при виконанні;  скорочувати паузи між вправами, простою дітей за рахунок попередньої підготовки розмітки, обладнання та продумування способів оперативної розстановки/прибирання обладнання, роздачі/збирання інвентарю, раціональну організацію дітей на виконання рухів, доцільний добір методів і прийомів роботи з вихованцями.

Психічні навантаження – вплив фізичних вправ під час занять на психіку дітей (увагу, пам’ять, мислення, сприймання, уяву, волю тощо.). Найбільше психічне навантаження має припадати на початок основної частини заняття, коли розучуються нові чи виконуються найбільш складні за технікою, недостатньо засвоєні дітьми вправи з основних рухів.

Оптимальне поєднання навантажень забезпечує більш високу працездатність дитячого організму й не викликає у дітей перевтоми. Помірна втома активізує відновлювальні процеси в організмі, пожвавлює темпи та поліпшує показники фізичного розвитку.

Педагоги мають стежити за зовнішніми ознаками реакції дітей на запропоновані їм загальні навантаження, як от: колір шкіри обличчя, спітнілість чола, щік, голови, спини, спосіб і ритмічність дихання (через ніс або рот, поява задишки), якість виконання рухів, стан постави, дисципліна, рівень дитячої уваги, інтересу, млявість чи надмірна рухливість тощо. За перших ознак перевтоми або передчасної втоми, слід вжити заходів щодо їх запобігання й підтримання здорового тонусу: внести зміни у зміст заняття, методику його проведення, дозування вправ, ввести додаткові паузи для відпочинку тощо, стосовно всієї групи, підгрупи чи окремих дітей. Основний показник реакції організму на загальні навантаження – частота пульсу. Проводячи пульсометрію у дітей, слід враховувати таку орієнтовну динаміку зміни частоти пульсу порівняно зі станом спокою: упродовж вступної частини заняття вона зростає на 10-15%, підготовчої – на 20-25%, під кінець основної – на 60-80%, у заключній частині знижується приблизно до рівня вступної, а повертається до норми через 3-5 хвилин після завершення заняття.

Отже, дозувати навантаження – це змінювати його обсяг та інтенсивність.

Третьою педагогічною умовою є: застосування під час прогулянок на свіжому повітрі здобутків народної педагогіки.

Ефективність впливу національних рухливих ігор на стан здоров'я, фізичний розвиток та рухову підготовленість дошкільників довели В. Андріанов, Е. Вільчковський, А. Вільчинський, а також дослідження Г. Воробей і Е. Приступи про позитивний вплив ігор на фізичний і духовний розвиток дітей.

В. Ткаченко наголошує, що народна фізична культура, в якій ігрова діяльність і методика її використання забезпечили підготовку наших предків до трудової діяльності і військової справи, сьогодні, в умовах демократизації освіти, ще не знайшла гідного віддзеркалення в навчальних програмах з фізкультури та планах позакласної роботи [26, с. 47].

Підвищити рівень рухової активності дітей, а відтак і знизити вплив гіподинамії на стан здоров'я дітей, Н. Кудикіна вбачає в необхідності перегляду відповідними органами освіти ставлення до народних ігор та загартування дітей засобами народної фізичної культури [22, с. 28].

Щоб підсилити режимні заходи ДНЗ з фізичного виховання дітей, дослідниця запропонувала, щоб під час прогулянки дошкільники разом з визователем протягом 10-15хв. грали в ігри, які тісно пов'язані з національними традиціями, обрядами, звичаями. Цю форму занять Н. Кудікіна визначила як «Ігранка» [22].

«Ігранка» за своєю суттю – це 10-15хв. щоденних позитивних емоцій дітей. Опановувати зміст народних ігор за відповідної інтеграції предметів діти можуть на заняттях у ДНЗ. Під час «ігранки» дошкільнята засвоюють широкий набір рухових умінь, вчаться орієнтуватися у часі, просторі, оцінюють рівень м'язових зусиль.

Проведення на прогулянці ігор під керівництвом вихователя – це також шлях до гальмування особистих негативних емоцій дітей, сприяння встановленню дружніх стосунків між однолітками. Зміст щоденних занять «ігранкою», її вплив на оздоровлення і виховання національної самосвідомості дітей досліджується.

У культурологічних дослідженнях багатьох відомих педагогів рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури. Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей дошкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор [32].

Крім того, рухливі народні ігри мають значне соціалізуюче значення. Дослідниками народних рухливих ігор доведено, що в давнину дорослі не керували дитячими іграми та розвагами. Малі діти навчалися ігор у старших, граючись разом з ними. Діти змалечку привчалися самі вести гру, набуваючи досвіду поведінки в дитячому товаристві, навичок самоврядування як необхідних умов адаптації до соціального середовища. Тому коли педагог постійно керує дітьми під час рухливих ігор, своєю волею призначає виконавця на роль ведучого, розподіляє гравців на команди або авторитарно визначає, яка команда першою починає гру, позитивний виховний сенс такої гри значно втрачається.

У народному ігровому досвіді історично відпрацьовані певні способи налагодження взаємостосунків між дітьми, які доречно використовувати й у дошкільному ігровому колективі. Оскільки рухливі народні ігри та способи їх організації зазнають постійної трансформації, у навчально-виховному процесі на рівноправних засадах Послідовне і систематичне навчання дітей різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування класного колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії.

Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості, які визначаються їх культурно-історичним походженням та соціальними функціями у дитячому середовищі.

Отже, фізкультурно-оздоровча робота в дошкільному навчальному закладі з використанням засобів і форм рухової активності дошкільників є досить різноманітною і багатогранною. Різні підходи до впровадження умов забезпечення рухової активності дошкільників сприяють можливості творчого підходу педагогів щодо вирішення проблеми оздоровлення дітей, формування, розвитку і збереження їхнього фізичного здоров’я під час організації прогулянок на свіжому повітрі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Андріанов В.Є. Рухливі ігри як засіб фізичних якостей дітей / В.Є. Андріанов // Проблеми оновлення освіти на сучасному етапі реформування школи: зб. наук. праць. – Кривий Ріг: КДПУ, 2002. – С. 200-215.

2.Будинская П.П. Общеравивающие упражнения в детском саду / П.П. Будинская. – М. : Просвещение, 1981. – 96 с.

3.   Буковская Г.В. Игры, занятия по формированию экологической культуры младших школьников / Г.В. Буковская – М.: ВЛАДОС, 2002. – 192 с.

4.   Булыгина И.И. Игра как наиболее эффективное воспитательное средство тураниматорской работы при организации детского досуга / И.И. Булыгина // Актуальные проблемы туризма – 99. – М.: РМАТ, 1999. – С. 2-10.

5. Булыгина И.И. Методические основы профессиональной подготовки организаторов туристической анимации: автореф. дис. на соискание наук. ступеня док. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теория и методика профессионального образования» / И.И. Булыгина. – М., 1999. – 56 с.

6.  Вавилова Е.Н. Развивайте у дошкольников ловкость, силу, выносливость: [пособ. для воспитателей дет. сада] / Е.Н. Вавилова. – М. : Просвещение, 1981. – 196 с.

7.Варуха О.В. Особливості організації рухової активності дітей дошкільного віку / О.В. Варуха // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. – 2011. – № 5. – С. 15-21.

6.Ващенко Г. Виховний ідеал / Г. Ващенко. – Полтава: Полтав. вісник, 1994. – 191 с.

7. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси / Омелян Вишневський. – Львів: Львівський обласний науково-методичний інститут освіти; Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенко, 1996. – 238 с.

8.       Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Волинська; за ред. О.В. Скрипченко. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

9. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: [навч. посіб.] / Е.С. Вілчковський. – Суми: Університетська книга, 2004. – 428 с.

10.    Вільчковський Е.С. Рухливі ігри в дитячому садку / Е.С. Вільчковський. – К.: Рад. школа, 1989. – 176 с.

11. Волкова Н.П. Педагогіка: [посіб. для студ. вищих навч. закладів] / Н.П. Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с. – (Альма-матер).

12. Гергян Н.М. Розвиток рухової культури дітей старшого дошкільного віку на заняттях гуртка ритміки / Н.М. Гергян // Дошкільна освіта. – 2004. – № 1. – С. 53-58.

13.      Державна національна програма «Освіта» : Україна ХХІ століття. – К.: Радуга, 1994. – 62 с.

14. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: [навч. посіб.] / І.М. Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с. – (Альма-матер).

15. Дмитренко Т.И. Спортивные упражнения и игры для детей дошкольного возраста / Т.И. Дмитренко. – К. : Рад. школа, 1996. – 960 с.

16.   Дошкільнята на прогулянці. 4-6 років / упоряд. В.Л. Сухар. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 160 с. – (Дошкільна освіта).

17. Ермакова З.Й. Занятие по физической культуре для подготовительной группы детского сада / З.Й. Ермакова. – Минск : Народ. освета, 1997. – 960 с.

18. Завьялова Т. Туристята. Программа двигательной и познавательной деятельности с использованием средств туризма / Т. Завьялова // Дошкольное воспитание. – 2003. – № 8. – С. 50–53.

19.       Закон України «Про освіту». – К.: Генеза, 1996. – 36 с.

20.    Каюков В.І. Цілющий еліксир козацької педагогіки: (Використання у вихованні дітей козацької педагогіки. Сценарії козацьких забав) / В.І. Каюков // Рідна школа. – 1993. – № 1. – С. 10-14.

21.       Калузька Л.В. Дошкільне тіловиховання. Вплив рухової активності на здоров’я дошкільників / Л.В. Калуська, З.В. Калуський, М.М. Гуменюк. К. : Мандрівець, 2010. – 104 с.

22.       Козацька педагогіка: Спецвипуск // Освіта. – 2007. – № 32 (серпень).

23.    Кондратьева И. Как проводить физкультурные занятия / И. Кондратьева // Дошкольное воспитание. – 2006. – № 6. – С. 22-24.

24.  Кудикіна Н. Українські народні рухливі ігри як засіб виховання старших дошкільників / Надія Кудикіна // Рідні джерела. – 2002. – № 4. –             С. 28-31.

25.Левківський М.В. Історія педагогіки: [навч. посіб.] / за ред. М.В. Левківського. – Харків: ОВС, 2002. – 204 с.

26. Ленська Т. Рухова активність на свіжому повітрі / Т. Ленська // Дошкільне виховання. – 2009. – № 11. – С. 12-15.

27.  Луури Ю.Ф. Физическое воспитание детей дошкольного возраста / Ю.Ф. Луури. – М. : Просвещение, 1991. – 145 с.

28.      Манюк О. Виховати дитину здоровою / Олександр Манюк // Початкова школа. – 2002. – № 5. – С. 32-33.

29.       Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах України // Інформаційний збірник МОН України – 2005. – №34-35-36. – С. 77-93.

30.       Рунова М. Обеспечение двигательной активности детей на прогулке / М. Рунова // Дошкольного воспитание. – 1990. – № 8. – С. 35.

31.       Сарапулова Є. Задоволення потреби дітей в руховій активності восени / Євгенія Сарапулова // Фізичне виховання в школі. – 2000. – № 3. – С. 30-31.

32. Стельмахович М. Піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей / Мирослав Стельмахович // Українська народна педагогіка – К.: ІЗМН, 1997. – С. 151-156.

33.    Цьось А. Національні традицій фізичного виховання / Анатолій Цьось // Рідна школа. – 1999. – № 10. – С. 23-27.

34.       Шашенок Н. Від руху до здоров’я: фізкультурно-оздоровчі прогулянки взимку / Н. Шашенок // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2009. – № 1. – С. 47-53.

35.   „Я у Світі”. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку. – К.: Світич, 2008. – 430 с.

Додаток А

Конспект діагностичного заняття

Мета: формувати у дітей життєво важливі рухові дії ходьби, біг, рухи рук, ніг, тулуба; розвивати рухові якості уваги, силу, швидкість, спритність, гнучкість; виховувати почуття дружби, колективізму, бажання займатися фізкультурою і спортом: вчити дітей гідно вигравати і програвати, приходити на допомогу один одному.

Інвентар:свисток, 2обручі, 2 прапорці,10 кубиків,колода,мат,гімнастичні палиці за кількістю дітей,атрибути до рухливої гри «Гуси».

Місце проведення: волейбольна майданчик, (в разі негоди спортивний зал).

І. Підготовча частина. (10-12 хв.)

1. організований вихід, шикування в шеренгу.

2. Інструктаж про хід оздоровчої години.

3. Інструктаж з безпеки поведінки.

Ходьба ,ходьба на носках руки на поясі ,на зовнішній та внутрішній сторонах стопи ,на п’ятах,біг у середньому темпі,ходьба,вправи на дихання,шакування трійками через центр.

Загальнорозвиваючі вправи з гімнастичними палицями.

1.Піднімання рук вперед,вгору.

В.п.-о.с.,руки опущені.

1-руки вперед;

2-вгору;

3-вперед;

4.в.п.(8-10р)

2.Повороти в сторони.

В.п.-ноги на ширині плеч,руки витягнуті перед собою.

1-поворот вправо;

2-в.п.

3.поворот вліво;

4.в.п.(8-10р)

3.Нахили вперед ,вниз.

В.п-руки опущені,ноги на ширині плеч.

1-нахил вперед ,руки прямі перед собою;

2-нахил вниз,руки торкаються підлоги;

3-вперед;

4-в.п. (8-10р)

4.Відведення ніг в сторону та піднімання рук вперед.

В.п.-о.с.,руки опущені;

1.руки вперед,права нога в сторону на носок;

2.в.п.

3.руки вперед,ліва нога в сторону на носок;

4.в.п.

5.Присідання.

В.п.-о.с.,палиця за спиною;

1-2-присіли;

3-4-в.п.(8-10р)

6.Стрибки боком через палицю чергуванні з ходьбою на місці.

В.п.-о.с.,руки на поясі;

Стрибки боком через палицю (8р),ходьба,(повторити3 р).

ІІ.Основна частина.

Основні види рухів:

1.Біг «змійкою між кубиками» (3р);

2.Ходьба по колоді (3р);

3.Стрибки через гімнастичні палиці (3р);

Поточний спосіб виконання.

Рухлива гра»Гуси»(2-3р).

ІІІ.Заключна частина.

Ходьба,біг у середньому темпі,ходьба,вправи на відновлення дихання.