Пейзажна лірика Лесі Українки

Тема: Пейзажна лірика Лесі Українки. «Хвиля», «Стояла я і слухала весну». Утвердження духовної цінності почуття любові у віршах інтимної лірики. «Все, все покинуть, до тебе полинуть...», «Уста говорять: «він навіки згинув!», «Квіток, квіток, як можна більше квітів...».

 Мета: проаналізувати зразки пейзажної та інтимної лірики поетеси; визначити особливості поетичного стилю Лесі Українки; розвивати навички виразного читання, вміння знаходити і визначати художні засоби; виховувати любов до поетичного слова як могутнього засобу впливу на духовність людини.

Епіграф: «Промінням ясним, хвилями буйними, прудкими іскрами, летючими зірками, палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова!» (Леся Українка)

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Виразне читання напам'ять вірша «Contra spem spero».
2. Бесіда з учнями

- як перекладається назва вірша «Contra spem spero»? (Без надії сподіваюсь)

- визначте провідну думку поезії «Contra spem spero» (оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій, вболівання за долю рідного народу)

- дайте характеристику ліричної героїні вірша «Contra spem spero» (лірична героїня хоче служити Україні, вона рішуча у змаганні з власними негараздами)

- «І все-таки до тебе думка лине...» за жанром (медитація)

- які історичні події лягли в основу вірша «І ти колись боролась, мов Ізраїль»? (трагічні наслідки Переяславської ради - акт возз'єднання України з Росією)

- якою у майбутньому хоче бачити Леся Українка Україну? (дати відповідь на основі змісту вивчених поезій).

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності учнів

Оголошення епіграфа уроку і його тлумачення.

ІV.Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя.

Письменник - митець розчиняється в своїх творах, відкриває для нас свій внутрішній світ, ділиться найсокровеннішим. Сьогодні на уроці ми познайомимось із кращими зразками пейзажної та інтимної лірики Лесі Українки, вдосконалимо навички виразного читання, з'ясуємо особливості художнього світу поетеси.

- Дайте визначення понять «пейзажна та інтимна лірика» (пейзажна лірика розкриває роздуми і почуття поета, викликані картинами та явищами природи; інтимна - переживання героя, пов'язані з його особистим життям).

V. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

1. Слово вчителя.

Леся Українка була майстром пейзажної лірики. Природу вона сприймала як живу, одухотворену силу, розрадицю, невичерпне джерело та невимовний вияв краси. В описах природи присутня людина зі світом своїх мрій і думок, страждань і радощів, надій і звершень. Вінцем пейзажу в ліриці Лесі Українки є вірш «Хвиля», написаний 1980 року в Євпаторії.

2.Виразне читання вірша «Хвиля».

3.Аналіз вірша «Хвиля».

Поезію «Хвиля» дослідники вважають вершиною пейзажної лірики Лесі Українки, одним із кращих її мариністичних творів. Зміст вірша можна розглядати як алегорію людського життя.

Провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Головна думка поезії відтворена в останній строфі.

 Пейзажна картина вірша змальовує мінливу морську хвилю - то гучну, світлу і сильну, то смутну, каламутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер.

Образи вірша: море - символ свободи; хвиля - заклик до руху, можливість життєвого вибору. Відтворення картини морської стихії, яка знаходиться в постійному русі, коливання хвиль - натяк на мінливість людського життя, різкі зміни в ньому.

Завдання: визначте художні засоби створення образів. Персоніфікація («Хвиля йде, вал гуде»); колористичний контраст (допомагає увиразнити зміни настрою - картини переможного наступу хвилі на берег створюються за допомогою світлих барв - вал «білий», «срібний»; шлях хвилі назад з плачем горне до себе «баговиння тьмяне, чорне»); порівняння - «відпливає посумніла, мов до гробу», «буде там покірно, мов рабиня, тихо, вірно, колихать малі молюски»).

Поетеса широко використовує звукопис (асонанс - використання и, і: «чи полине межі сестри, межі милі, вільні хвилі, та алітерацію -використання ч, ж,с: «і гучна, і бучна, переможно валом сплесне і воскресне?), відтворюючи шум моря.

Вдало використане розгорнуте риторичне запитання («Чи вона йде до дна?», «там вона довіку стане й не повстане?», «переможно валом сплесне і воскресне?»).

4.Виразне читання вірша «Стояла я і слухала весну» (з циклу «Мелодії»).

5. Аналіз вірша «Стояла я і слухала весну».

Цей вірш можна з повним правом віднести і до пейзажної, і до інтимної лірики поетеси. Леся Українка особливо любила весну як пору відродження. Вміння ліричної героїні “слухати весну”дало їй змогу почути дзвінку і голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну, красну, радощі, надії - все те, про що колись їй мріялось. Героїня тішиться весняним буянням, знаходить розраду в гармонії зі світом природи.

Ідея поезії: віра в перемогу світла над темрявою, життя над смертю. Тема поезії: любов до навколишнього світу.

 Вражає сила почуттів ліричної героїні, підкреслена різноманітними художніми засобами: епітети (пісню дзвінку голосну); метафора (весна співала, знов таємно тихо шепотіла); інверсія (стояла я); повтор (вона мені, вона мені).

Фізкультхвилинка (релаксаційна хвилинка).

6. Слово вчителя.

Наше життя - це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога. На життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і, здається, що виходу немає. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Кохання - це почуття, яке живе вічно, яке долає нещастя, біль, горе, смерть. Воно таке сильне і, водночас, таке безсиле... Сильне, бо приносить людям щастя, а безсиле, бо життя не вічне, і, коли помирає та людина, яку ти кохаєш, то кохання не може допомогти. Кожний із нас хоч раз замислювався над тим, що таке кохання?

 Кохання - це:

незвичайне почуття, яке не можна описати;

чудо світу, котре не можна пояснити;

найкращий скарб;

єдність людських душ і сердець;

світле почуття;

святе почуття, котре завжди берегтимеш у своєму серці.

У Лесі Українки читаємо: «Любов -це чудова поема, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття».

- Як ви розумієте ці слова?

 Інтимна лірика Лесі Українки невелика за обсягом, але сповнена драматизму, несподіваних розв'язок. Ми маємо можливість ознайомитися зі своєрідним ліричним щоденником, у якому зафіксовано найдраматичніший період життя письменниці. Мова піде про вірші, присвячені Сергію Мержинському. Лірична героїня цих творів не боїться показати себе слабкою, люблячою, ніжною і вразливою, але вона здатна на боротьбу і двобій навіть зі смертю заради справжнього кохання.

7. Прослуховування аудіозапису поезії в прозі «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами».

 Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно  нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, згинути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись. А потім і щастя, і горе обірвались так раптово, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Це нічого, що ти не обіймав мене ніколи, це нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших  поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою дитячою рукою, - вона тремтить, як струна, все, що тьмарить мені душу, ти проженеш  променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни.

 Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх,  що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою. Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створюю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми, візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів  і то я не хочу життя.  Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимость обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже.

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

8.  Слово вчителя.

1897 року в Ялті Лариса Петрівна познайомилась із дуже цікавою людиною - Сергієм Мержинським, який через хворобу приїхав лікуватись на курорт. Молоді люди мали дуже багато спільного в поглядах на життя. 1901 року Сергію стало дуже погано, і Леся поїхала в Мінськ доглядати смертельно хворого. Її відмовляли від подорожі родичі. У нього був туберкульоз у стадії загострення, а Леся нещодавно тільки стала почувати себе краще. Рідні боялися, що вона знов захворіє (так згодом і сталося). Два з половиною місяці жінка доглядала Сергія, забувши про свій біль. Вона розуміла, що скоро назавжди втратить кращого друга.

Поезія в прозі присвячена вічній темі кохання, щирого, відвертого, трагічного. Лірична героїня твору сповнена відчуття неможливості жити по-старому після того, коли вона дізналася про справжнє життя, у якому є кохання. Стосунки з коханим були сумішшю щастя і горя, але вони надавали впевненості, що «тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині».

- Що символізують образи троянд? (наскрізний образ зів’ялої троянди стає символом трагічного кохання, а блакитна троянда в останньому реченні - символом кохання і дружби).

У дні смертельної недуги коханого писані й інші поетичні твори: «Все, все покинуть, до тебе полинуть...», «Хотіла б я тебе, як плющ, обняти...».

9. Виразне читання вірша «Все, все покинуть, до тебе полинуть...».
10. Аналіз поезії «Все, все покинуть, до тебе полинуть...».
11. Слово вчителя.

Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимушена фізично і морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди.

12. Читання вірша «Хотіла б я тебе, як плющ, обняти...».

 Після смерті Мержинського з'явилась поезія високого трагічного звучання: «Уста говорять: «він навіки згинув!». Вірш виявляє болючий жаль ліричної героїні за втраченим. Серце відмовляється вірити, що щастя пішло за той обрій, звідки нема вороття.

13. Виразне читання вірша «Уста говорять: «він навіки згинув!». 14. Обговорення поезії.

- чи можна назвати цю поезію автобіографічною? (у поезії говориться про любов до Мержинського);

- чи належить цей вірш до інтимної лірики? (лірична героїня висловлює свої почуття і переживання, сумує через смерть коханого);

- що має на увазі поетеса, говорячи, що у ній постійно бринить струна? (струна - це любов, яка не згасла навіть після смерті коханого).

Вражає нас і сила почуттів, висловлених в поезії “Квіток, квіток, як можна більше квітів...”

15.Прослуховування аудіозапису вірша “Квіток, квіток, як можна більше квітів...».

16.Запитання: які епітети на означення весни подає Леся Українка? (скупа, убога, ворожа, люта, лиха).

 VІ. Підсумок уроку

1. Узагальнююче слово вчителя.

Ще нікому не вдалося повторити навіть віддалено мотиви й образи інтимної лірики Лесі Українки. Своєрідна, ніколи не друкована за життя поетеси, вона є виразом найболючішої, найпрекраснішої, найшляхетнішої часточки жіночої душі. Стосунки поетеси із Сергієм Мержинським -  це історія, у якій є дружба, підтримка, душевне єднання і кохання без відповіді.  Це історія нездійснених мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось вище і сильніше за щасливу земну любов. Усі три поезії автобіографічні.  

У вірші «Все, все покинуть, до тебе полинуть...» лірична героїня виявляє готовність розділити долю коханої людини, викликати на двобій ту силу («Злую мару»), яка хоче відібрати її, померти разом з коханим. Засобом психологічної характеристики героїні в цьому вірші є образні звертання до коханої людини: “мій зламаний квіте!”, “мій згублений світе”. Цікавими є в цих звертаннях епітети, які підкреслюють трагічне, але справжнє кохання, що вмирає тільки разом із закоханими: «з нами хай щастя і горе вмирає».

 Поезія «Уста говорять: «він навіки згинув!» є наступною сторінкою сумної історії стосунків ліричної героїні та її коханого. Вона (лірична героїня, а з нею і поетеса) вже пережила його втрату, вона не може його забути, тому їй здається, що коханий увесь час поряд, підтримує її. У піснях, у мріях героїня хоче забути муку, бо він - все одно завжди поруч. Засобом психологічної характеристики героїні в цій поезії є рефрен: «я тут, я завжди тут, я все з тобою!». Саме ці повтори та останній рядок вірша «тебе нема, але я все з тобою!» утверджують ідею невмирущості справжнього кохання та розкривають психологічний стан ліричної героїні, у серці якої коханий житиме завжди.

Поезія «Квіток, квіток, як можна більше квітів...» розповідає про час після смерті коханого, коли лірична героїня виконала його прохання і принесла на могилу всі квіти, що дала весна. Цікаво, що психологічний стан героїні передається за допомогою низки епітетів - характеристик весни.  Але, на відміну від інших поезій Лесі Українки про весну, у ційвона наділена негативними характеристиками: “убога”, “ворожа”, “люта”, “лиха”. Епітети передають психологічний стан героїні, яка саме в цю весну почула «пісню смерті» і відмовляється бачити у весні час відродження і надії.

Отже, всі три поезії стверджують ідею невмирущості справжнього кохання.

2. Рефлексія

- Чим вразили тебе вірші української поетеси?

3. Перегляд ілюстрацій до поезій Лесі Українки.
4. Оцінювання учнів

  VІІ. Домашнє завдання: виразно читати і аналізувати поезії Лесі Українки; скласти усне висловлювання: «Що краще: коли кохаєш ти чи коли кохають тебе? Чи є майбутнє у такого кохання?».