Підготовка до ЗНО-2018 з історії України. Персоналії

Особа

Роки життя

Факти біографії

1. Вступ до історії України

2. Стародавня історія України

3. Київська держава

Аскольд

Помер 882 року

Правитель давньоруської держави

Олег

 ?-912

Київський князь з 882 р., об’єднав північні і південні  руські землі, започаткував Київську Русь.

Ігор

?-945

Великий князь київський у 912-945 рр., засновник династії Рюриковичів, загинув під час повстання деревлян.

Ольга

Близько 910-969

Велика княгиня київська у 945-964 рр. Придушила повстання деревлян, упорядкувала збирання данини (уроки, погости), уперше на чолі руського посольства відвідала Константинополь, була християнкою.

Святослав

Близько 931-972

Великий князь київський у 964-972 рр., відважний воїн і талановитий полководець, розгромив Хозарський каганат. Здійснив Балканські походи, загинув у бою з печенігами.

Володимир Великий

?-1015

Великий князь київський у 978-1015 рр., провів адміністративну реформу, запровадив на Русі християнство як державну релігію. Побудована Десятинна церква – перша кам’яна споруда у Києві. Запровадив перші монети на Русі.

Ярослав Мудрий

978-1054

Великий князь київський у 1019-1054 рр., назавжди відкинув від кордонів Русі печенігів, створив першу на Русі бібліотеку при Софійському соборі, склав збірник законів «Руська правда». Запроваджував «шлюбну дипломатію».

Володимир Мономах

1053-1125

Князь чернігівський, переяславський і великий князь київський у 1113-1125 рр. Уславився численними переможними походами проти половців, унаслідок яких вони залишили прикордоння Київської Русі. За роки князювання у Києві відновив централізовану монархію на Русі, що занепала після смерті Ярослава Мудрого.

Ярослав Осмомисл

? -1187

Галицький князь від 1152 р. (син Володимира Володаревича). За його правління Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю. Брав участь у боротьбі за Київ. Спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців.

Літописець Нестор

Близько 1055 – близько 1113

Видатний літописець і письменник. У середині 70-х років ХІ ст. став ченцем Києво-Печерського монастиря. Відзначався високою освіченістю. Автор літопису «Повість минулих літ», в якому описав події до 1113 р., використавши попередні літописи. Автор розмірковує про добро і зло, осуджує князівські усобиці та прославляє тих правителів, які вміли «творити мир», оберігаючи єдність і самостійність Русі. Нестор написав також «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського». Мав великий авторитет у монастирі та серед освічених мужів столиці. Похований у Києво-Печерському монастирі.

Митрополит Іларіон

? - близько 1088

Перший київський митрополит, руський за походженням, талановитий письменник, оратор, філософ та історик. Спочатку був старшим священиком князівського храму в с. Берестові під Києвом. Відзначався вченістю і благочестям, входив до кола близьких порадників Ярослава Мудрого.

У 1051 р. за бажанням великого князя, котрий прагнув звільнитися від втручань Візантії в руські церковні справи, Собор руських єпископів висвятив Іларіона на київського митрополита. Однак у 1053 р. з політичних міркувань Ярослав Мудрий звільнив його з цієї посади. Подальша доля Іларіона невідома. Окремі вчені припускають, що він пішов до Києво-Печерського монастиря, постригся в ченці під ім’ям Никона і став творцем Печерського літопису 1073 р.

Перу Іларіона належить видатний церковно-богословський твір «Слово про закон і благодать», написаний між 1037 і 1050 роками. Автор звеличує князя Володимира за те, що той прославив Русь в усіх кінцях Землі, пишається Руссю, виступає за її самостійний політичний і культурний розвиток.

Іконописець Алімпій

Близько 1050-1114

Видатний мозаїст і живописець. Іконопису навчався у візантійських майстрів, котрі розписували київські церкви. Брав участь у розписі у розписі Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Ставши ченцем, Алімпій присвятив життя писанню ікон; деякі з них вважалися чудодійними. Є припущення, що відомий майстер виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерського монастиря.

4. Галицько-Волинська держава. Монгольська навала

Роман Мстиславович

Близько 1152-1205

Галицько-волинський князь, син великого князя київського Мстислава Ізяславича. Уславився переможними походами проти половців у 1197-1198, 1201 і 1204 роках. У 1199 р. установив свою владу у Галичі, об’єднавши Галицьку і Волинську землі в єдине могутнє Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. оволодів також Києвом, об’єднавши під своїм правлінням усю Південно-Західну Русь.

Данило Романович

1201-1264

Князь волинський і галицький, старший син Романа Мстиславовича та його другої дружини Анни. У 1214-1215 роках разом із братом Васильком вокняжився у Володимирі-Волинському й розгорнув боротьбу за здобуття Волині. У 1245 р. остаточно вокняжився в Галичі й відновив єдність Галицько-Волинського князівства.

Лев Данилович

1228-1301

Старший син короля Данила Романовича, князь перемиський, галицький, белзький, верховний правитель Галицько-Волинського князівства.

Юрій І Львович

1252 чи 1257- 1308

Князь Белзький (1264-1301), князь Галицько-Волинський (1301-1308), король Руський (син Льва Даниловича, онук Данила Галицького). Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 р. об’єднав всі землі Галицько-Волинського князівства зі столицею у Володимирі. За князювання Юрія І Львовича Польща відвоювала Люблінську землю у 1302 році, а Угорщина – частину Закарпаття.

Юрій ІІ Болеслав

1308-1340

Король Русі, галицько-волинський князь з династії П'ястів. Син мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії, доньки короля Юрія I.

5. Литовсько-Руська держава. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав

(у  другій половині XIV- першій половині XVI ст.)

Ольгерд

Близько 1296 - 1377

син Гедиміна, Великий князь Литовський (1345-1377). Християнське ім'я - Дмитро.

Вітовт

1350 - 1430

литовський князь з династії Гедиміновичів; син Кейстута, небіж Ольгерда і двоюрідний брат Ягайла. Як Великий князь Литовський, Руський та Жемайтійський титулував себе з 1395/96 року, дата формального визнання — 1401, — 1430); король гуситів у 1422-1427 роках (обраний на Чаславському сеймі 1422 року). Був тричі хрещений: перший раз в 1382 році за католицьким обрядом під ім'ям Віганд, другий раз в 1384 році за православним обрядом під ім'ям Олександр і втретє в 1386 році за католицьким обрядом також під ім'ям Олександр.

Свидригайло

1370 - 1452

Великий князь Литовський (1430-1432), князь Новгород-Сіверський, між 1432 та 1440 роками — Великий князь Руський.

Хаджі-Гірей

? -1466

Кримсько-татарський державний, політичний і військовий діяч. Засновник Кримського ханства, перший кримський хан з династії Гіреїв, яка правила Кримом до кінця ХVІІІ століття.

За великої популярності в народі був прозваний Мелек (Ангел).

Острозький Костянтин Іванович

Близько 1460 -1530

Брацлавський і луцький староста, маршалок волинський, київський воєвода, великий гетьман литовський.

Воював проти татар і Московського царства.

Похований у Києво-Печерській лаврі.

Дрогобич Юрій

(Котермак)

Близько 1450 -1494

Український вчений ХV ст., доктор філософії і медицини. Навчався у Краківському університеті.

Був професором Болонського і Краківського університетів, ректором Болонського університету.

Книга «Прогностичні судження поточного 1483 року» - перший друкований твір українця, виданий за кордоном.

6. Українські землі у складі Речі Посполитої

(друга половина XVI ст.)

Острозький Василь-Костянтин

1526-1608

Видатний український політичний і культурний діяч, князь.

Володів великими маєтностями на Волині, Київщині, Поділлі та в Галичині. Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда ІІ Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598).

Послідовно захищав українські політичні права. Засновник Острозької академії.

Вишневецький Дмитро (Байда)

? -1563

Один з перших легендарних героїв українського козацтва.

Канівський староста, з роду волинських князів Гедиміновичів.

Смотрицький Герасим Данилович

? - 1594

Культурно-освітній діяч, письменник, педагог, перший ректор Острозької академії, головний перекладач і редактор Острозької біблії, автор полемічного твору «Ключ царства небесного».

Федоров Іван

? -1583

Видатний друкар і видавець.

Починав справу в Москві. Останні роки працював в Україні. З допомогою львівських ремісників видав перші в Україні друковані книжки «Апостол» і «Буквар» (1574 р.)

1577-1582 рр. – працював в Острозькій друкарні.

7. Українські землі у складі Речі Постолитої

(перша половина  XVII ст.)

Конашевич-Сагайдачний Петро

? (1570) -1622

Видатний полководець, культурний діяч. Народився в с. Кульчиці (нині Самбірського району Львівської області).

Гетьман українського реєстрового козацтва. Прославився як організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Став першим з українських гетьманів, який прагнув поєднати військову могутність українського козацтва з діяльністю інших станів суспільства (духовенства, української шляхти та міщан) для досягнення автономії України в складі Речі Посполитої.

Іпатій Потій

1541 - 1613

Державний діяч Речі Посполитої, клірик Православної та Уніятської церков. Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси, предстоятель Унійної церкви. Представник шляхетського роду Потіїв гербу Вага з Берестейщини. Випускник Краківської академії. Берестейський земський суддя, берестейський каштелян і сенатор Речі Посполитої. 1593 року прийняв чернечий постриг. Єпископ володимирський і берестейський. Один із організаторів Берестейської унії. Богослов, письменник-полеміст, прихильник об'єднання православної і католицької церков, захисник унії. Автор «Антиризиса».

Йов Борецький (Іван Матвійович Борецький)

1560 - 1631

Український церковний, політичний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, святий, письменник. Духовний та політичний наставник Петра Могили.

Могила

Петро Симеонович

1596-1647

Митрополит Київський і Галицький (1633 р.), просвітитель. Брав участь у Хотинській битві 1621 р. У 1625 р. прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

У 1631 р. за його сприяння відкривається школа при Лаврі, яка пізніше об’єдналася з школою Київського православного братства – утворився колегіум (Києво-Могилянський).

8. Національно-Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького середини XVII ст.

Хмельницький Богдан-Зіновій Михайлович

1595-1657

Полководець, гетьман України (1648-1657). Очолив боротьбу українського народу проти панування Польщі у роки Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. Була утворена держава Військо Запорозьке.

Богун Іван

? -1664

Козацький полководець. Походив з української шляхти.

Брав участь у всіх битвах Національно-визвольної війни. Особливо відзначився в Берестецькій битві 1651 р., де за відсутності Б. Хмельницького організував оборону козацького табору й вихід козаків з оточення.

У 1654 р. виступив проти прийняття протекції московського царя і відмовився скласти присягу.

Після смерті Б. Хмельницького підтримував курс І. Виговського на розрив із Московією.

Хмельницький Тиміш

(Хмельницький Тимофій Богданович)

1632 - 1653

Український військовий і політичний діяч, козацький отаман, один із учасників і керівників Хмельниччини. Старший син Богдана Хмельницького.

9. Українські землі наприкінці 50-х у 80-ті роки XVII ст.

Виговський Іван

?-1663

Гетьман України в 1657-1659 рр. Від 1648 р. був Генеральним писарем Війська Запорозького. На Корсунській раді 1657 р. обраний гетьманом України. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику. Уклав Гадяцьку угоду (16 березня 1658 р.) із Річчю Посполитою, що різко зменшила підтримку гетьмана серед козацтва. У жовтні 1659 р. зрікся булави і виїхав до Польщі.

Тетеря Павло

Близько 1620 -1671

Гетьман Правобережної України в 1663-1665 рр. Був одним із авторів Березневих статей 1654 р., Гадяцької угоди 1658 р. і Слободищенського трактату 1660 р. Після обрання гетьманом намагався об’єднати під своєю владою Лівобережну і Правобережну Україну за умови збереження над нею зверхності польського короля. У 1665 р., не здобувши широкої підтримки своїх планів козацтвом, залишивши замість себе наказним гетьманом М. Ханенка, виїхав до Варшави й більше до України не повернувся.

Дорошенко Петро

1627-1698

Гетьман Правобережної (1665-1676 рр.) та всієї України (1668-1669 рр.).

Рішуче виступав проти поділу Гетьманщини за умовами Андрусівського договору 1667 р. У 1668 р. домігся возз’єднання Української козацької держави і був обраний її гетьманом. В умовах загострення боротьби з Річчю Посполитою і Московською державою в 1669 р. прийняв протекторат Османської імперії. Унаслідок цього Правобережжя стало ареною виснажливої війни польської, московської і турецько-татарської армій. У цій ситуації зрікся гетьманства.

Брюховецький Іван

? -1668

Гетьман Лівобережної України в 1663-1668 рр., обраний гетьманом на Чорній раді в Ніжині. Відразу після обрання уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р. Був першим з українських гетьманів, який здійснив візит до Москви й підписав нові Московські статті, що значно обмежували права Гетьманщини. У 1668 р. лівобережні козаки, дізнавшись про наближення військ правобережного гетьмана П. Дорошенка, стратили Брюховецького.

Сірко Іван Дмитрович

(1610) -1680

Кошовий отаман Запорозького козацтва. Народився на Поділлі (за іншими даними – родом із козацької слободи Мерефа, нині Харківської області). Уславився переможними походами козацького війська проти Туреччини та Кримського ханства. Брав участь у франко-іспанській війні (1618-1648), у війнах Б. Хмельницького з Річчю Посполитою, битві під Жванцем (1653) та ін.

Хмельницький Юрій

1641-1681 (1685)

Молодший син Б. Хмельницького, гетьман усієї України в 1657 та 1659-1663 рр. і Правобережної України в 1677-1681 рр.

На посаді гетьмана намагався продовжувати справу батька й шукав союзника, який гарантував би самостійність і цілісність Гетьманщини. Під тиском обставин підписав договори, що обмежували державні права України: Переяславські статті 1659 р. з Московською державою, Слободищенський трактат 1660 р. з Річчю Посполитою.

Многогрішний Дем’ян

(1630) -1701

Гетьман Лівобережної України в 1669-1672 рр. Обраний гетьманом на Генеральній військовій раді у Глухові, уклав Глухівські статті з московським царем.

Народився в м. Короп (нині селище Чернігівської області). Намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України, проте його дії у підсумку викликали хвилю незадоволень. Прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини. Проводив політику жорстокого придушення антифеодальних виступів селян і козаків.

Самойлович Іван

? -1690

Гетьман Лівобережної України в 1672-1687 рр. За гетьманства Д. Многогрішного був генеральним суддею, підтримав змову козацької старшини проти Д. Многогрішного.

На Старшинській раді в Конотопі обраний лівобережним гетьманом. На Переяславській раді 1674 року обраний гетьманом всієї України, проте фактичне об’єднання Лівобережної і Правобережної України відбулося після зречення П. Дорошенком булави. За Бахчисарайським договором 1681 р. втратив владу над Правобережжям. Командував козацькими військами в Першому кримському поході 1687 р., був звинувачений у його провалі й позбавлений гетьманства.

10. Українські землі наприкінці XVII –

у першій половині XVIII ст.

Мазепа Іван Степанович

1640-1709

Гетьман Лівобережної України в 1687-1708 рр.

Піклувався про розвиток освіти, науки та культури. У жовтні 1708 р. перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Укладена ним українсько-шведська угода передбачала відновлення державної незалежності Гетьманщини в союзі зі Швецією.

Гордієнко (Головко) Кость (Костянтин) Гордійович

? - 1733

Кошовий отаман Запорозької Січі, видатний військовий і політичний діяч, який попри особисту неприязнь до Івана Мазепи підтримав останнього в боротьбі з Петром I. До 1728 р. очолював Олешківську Січ, сподвижник П. Орлика.

Скоропадський Іван

1646-1722

Гетьман Лівобережної України в 1708-1722 рр.

Полуботок Павло Леонтійович

(1660) -1724

Наказний гетьман України. Народився в м. Борзна (нині Чернігівської області). Виступав проти знищення залишків українського суверенітету та обмеження царського впливу в Україні. Займався реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, утиски народу. Доклав чимало зусиль аби навести лад у судочинстві вищого військового суду.

Апостол Данило

1654-1734

Гетьман Лівобережної України в 1727-1734 рр.

Орлик Пилип

1672-1742

Гетьман України в еміграції в 1710-1742 рр.

Від 1707 р. був Генеральним писарем в уряді гетьмана І. Мазепи і його найближчим радником.

Прокопович Феофан

(справжнє ім’я Єлезар)

1681-1736

Церковний діяч, письменник, вчений-енциклопедист.

Спочатку прийняв греко-католицтво (перебував у Польщі). 1702 р. повернувся в Україну, прийняв православ’я, викладав у Київській академії (з 1711 р. – ректор). Був прихильником І. Мазепи.

1716 р. Петро І викликав його до Петербургу, став одним з найближчих радників царя з питань церковної реформи.

11. Українські землі в другій половині XVIII ст.

Розумовський Кирило Григорович

1728-1803

Останній гетьман України (1750-1764); його час увійшов в історію як «золота осінь» автономії України, домагався відновлення привілеїв козацької старшини.

Калнишевський Петро Іванович

1690-1803

Останній кошовий отаман Запорізької Січі, десять років поспіль (1765-1775) козаки обирали його кошовим отаманом. У 1775-1801 рр. перебував на засланні у Соловецькому монастирі.

Довбуш Олекса

1700 - 1745

Найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана.

Залізняк Максим Ієвлевич

Близько 1740 – після 1769

Керівник гайдамацького повстання, відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.

Гонта Іван

1740 - 1768

Керівник українського гайдамацького руху, один з очільників Коліївщини - повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що вибухнуло 1768-го року на землях Правобережної України, що входила в ті часи до складу Речі Посполитої.

Сковорода Григорій Савич

1722-1794

Видатний український просвітитель, філософ, поет. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Викладав у Харківському колегіумі. З 1769 року вів життя мандрівного вчителя.

Поетична збірка «Сад божественних пісень», збірка байок «Байки харківські», філософський твір «Наркісс. Разговор о том: узнай себе».

Ведель Артем Лук’янович

1767 - 1808

Український композитор, диригент/регент, співак, скрипаль.

Березовський Максим Созонтович

1745-1777

(покінчив

життя самогубством)

Композитор, диригент, співак (бас). Народився в м. Глухів (нині Сумської області). Відомий як один із творців українського хорового стилю духовної музики. Основні твори митця – опери «Демофонт» та «Іфігенія», хори та ін. Відчутними в творчості майстра є впливи української пісенності.

Бортнянський Дмитро Степанович

1751 - 1825

Український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів.

Григорович-Барський Іван Григорович

1713-1785

Видатний архітектор, представник українського бароко. Споруди: надбрамна церква з дзвіницею у Кирилівському монастирі, церкви Покровська і Миколи Набережного, бурса Києво-Могилянської академії (все у Києві).

12. Українські землі у складі Російської імперії

наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

Гладкий Йосип Михайлович

1789 - 1866

Останній кошовий отаман Задунайської Січі, наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор.

Котляревський Іван Петрович

1769-1838

Український письменник. У 1812 р. під час російсько-французької війни сформував український козацький полк. У 1817-1821 рр. – директор Полтавського театру. Із 1818 р. брав участь у діяльності полтавської масонської ложі «Любов до істини». 1798 р. виходить перша частина «Енеїди» Котляревського (перший твір нової української літератури). Створив п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-Чарівник».

Гулак Микола Іванович

1822-1899

Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846 р.), за участь у діяльності якого був заарештований і ув’язнений в Шліссельбурзькій фортеці, згодом засланий у Перм. Після закінчення строку заслання займався педагогічною й науковою роботою в Одесі, Керчі, Ставрополі _нині місто в Російській Федерації), Кутаїсі й Тифлісі (нині м. Тбілісі; обидва в Грузії). Як учений відомий працями з історії, математики, філософії та юриспруденції.

Костомаров Микола Іванович

1817-1885

Український і російський історик, етнограф та письменник. Закінчив Харківський університет. Ад’юнкт-професор (вчене звання у Російській імперії і Західній Європі) кафедри російської історії Київського університету. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846 р.) та автор його програмних документів, зокрема «Книги буття українського народу».

Куліш Пантелеймон Олександрович

1819-1897

Український письменник, історик, фольклорист, етнограф, критик і перекладач. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846 р.), за участь у діяльності якого був заарештований. У 1858-1863 рр. у Петербурзі редагував український журнал «Основа». Автор першого історичного роману «Чорна рада», двотомного дослідження «Записки про Південну Русь». Створив українську абетку (кулішівка).

Шевченко Тарас Григорович

1814-1861

Один із найвидатніших письменників і майстрів українського образотворчого мистецтва ХІХ ст. 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій «Кобзар». У 1844 р. побачив світ альбом його офортів «Живописна Україна», де представлені роботи художника на історичну тематику («Дари в Чигирині», «Смерть Б. Хмельницького»).

Кармалюк Устим Якимович

1787 - 1835

Український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813-1835 роках проти національного і соціального гніту.

13. Західноукраїнські землі XVIII - у першій половині XIX ст.

Духнович Олександр Васильович

1803 - 1865

Греко-католицький священик, україноруський письменник, педагог, поет, культурний діяч. Писав язичієм; низка творів (переважно поезії та п'єси) написана народною мовою (закарпатські говори української мови).

Шашкевич Маркіян Семенович

1811-1843

Письменник, греко-католицький церковний, громадський і культурно-освітній діяч. Представник західноукраїнського національного відродження. Навчався в духовній семінарії та університеті у Львові. У студентські роки був організатором і лідером «Руської трійці» (1832 р.), співавтор альманаху «Русалка Дністрова» (1837 р.), один із перших перекладав «Слово о полку Ігоревім».

Вагилевич Іван Миколайович

1811-1866

Учений, письменник, громадський діяч. Один з організаторів «Руської трійці», співавтор альманаху «Русалка Дністрова». Під час революційних подій 1848 р. перейшов на полонофільські позиції та увійшов до складу «Руського собору».

Головацький Яків Федорович

1814-1888

Письменник, педагог, учений. Належав до «Руської трійці», за його сприяння в Будапешті 1837 р. вийшов альманах «Русалка Дністрова». У 1848-1867 рр. очолював кафедру української мови та літератури, що відкрилась внаслідок революційних подій «весни народів» у Львівському університеті. У 50-х роках став прихильником поглядів москвофілів, згодом переїхав до Російської імперії.

Кобилиця Лук’ян

1812-1851

У 1843-1844 рр. очолював повстання селян на Буковині. Під час революції 1848-1849 рр. обраний депутатом Австрійського парламенту, виступав за надання Буковині автономії і приєднання її до Галичині. Після розпуску парламенту очолив селянське повстання 1848-1849 рр., був заарештований і помер у в’язниці 1850 р.

14. Культура України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.

Гулак-Артемовський Петро Петрович

1790-1865

Український поет, уславився як байкар, з 1820 р. – очолював кафедру російської історії, а у 1841-1849 рр. – ректор Харківського університету. Писав байки, балада «Пан Твардовський» (але літературна творчість не була його основною діяльністю).

Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович

1778-1843

Український письменник і громадсько-культурний діяч. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Твори «Конотопська відьма», «Маруся», «Козир-дівка», «Сватання на Гончарівці» (п’єса). Брав участь у заснуванні професійного театру у Харкові (1812 р. – директор театру).

Максимович Михайло Олександрович

1804-1873

Учений-натураліст, історик, письменник, збирач народної творчості України. Перший ректор Київського університету Святого Володимира. Автор фольклорних збірок «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні». Праці «Основи ботаніки» і «Роздуми про природу» дозволяють вважати його основоположником української ботаніки.

Остроградський Михайло Васильович

1801-1862

Учений-математик, педагог. Навчався у Харківському університеті, пізніше викладав у ньому. Основні наукові праці присвячені математичному аналізу, аналітичній механіці, математичній фізиці. Відкрив формулу перетворення інтеграла за об’ємом на інтеграл за поверхнею, названу його ім’ям.

Каразін Василь Назарович

1773-1842

Учений, винахідник, просвітник, громадський діяч. Ініціатор відкриття Харківського університету. Винахідник парового опалення, сушильних апаратів, технології видобування селітри тощо. Автор наукових праць з агрономії, метеорології, гірничої справи.

15. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Антонович Володимир Боніфатійович

1834-1908

Громадський діяч, історик, археолог, етнограф. Активний учасник українського національно-визвольного руху, представник угрупування так званих «хлопоманів», один з організаторів Київської громади. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера».

Драгоманов Михайло Петрович

1841-1895

Суспільно-політичний діяч, публіцист, історик, філософ, літературознавець, фольклорист. Був одним з активних діячів Південно-Західного відділення імператорського Російського географічного товариства та Київської (Старої) громади. У 1875 р. емігрував за кордон. Разом з С. Подолинським та М. Павликом заснував «Женевський гурток» - перший український гурток соціалістичного спрямування. 1878-1882 рр. у вільній українській друкарні (заснував за дорученням Старої громади у Женеві) видавався перший український політичний журнал «Громада».

У 1886 р. відбувся розрив М. Драгоманова зі Старою громадою, незадоволеною його ліворадикальними поглядами.

Грінченко Борис Дмитрович

1863-1910

Письменник, етнограф, історик. Був одним із засновників Української радикальної партії. Був головою київської «Просвіти» (1906-1909 рр.). Упорядкував і видав чотиритомний «Словарь української мови» (1907-1909 рр.). Один з ініціаторів створення «Братства тарасівців» (1898-1893 рр.).

Чубинський Павло Платонович

1839-1884

Громадський діяч, етнограф, фольклорист, поет. Активний учасник громадівського руху. Ініціатор створення й управитель справами Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (1873-1876 рр.). Автор вірша «Ще не вмерла Україна» (1863 р.).

16. Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії в другій половині ХІХ ст.

Франко Іван Якович

1856-1916

Видатний український поет, письменник, громадсько-політичний діяч, національний ідеолог.

1890-1898 рр. – голова Русько-Української радикальної партії. З 1899 р. – член Української національно-демократичної партії. Активну участь у політичному житті припинив 1904 р.

У Науковому товаристві імені Т. Шевченка очолював філологічну секцію.

Бачинський Юліан Олександрович

1870 - 1940

Один із провідників радикального руху в Галичині. Один із головних теоретиків Русько-української радикальної партії, а також заснованої в 1899 р. Української соціал-демократичної партії (УСДП). Увійшов в історію передусім як автор книги «Україна irredenta» (1895 р.), у якій на засадах марксизму обґрунтував неминучість самостійної України.

17. Культура України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Васильківський Сергій Іванович

1854-1917

Живописець. Типовий сюжет художника – це озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку. Найвідоміші роботи: «Козачий пікет», «Сторожа «Сторожа Запорозьких Вольностей» («Козаки в степу»).

Заболотний Данило Кирилович

1866 - 1929

Український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН, засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.

Заньковецька (Адасовська) Марія Костянтинівна

1854-1934

Драматична актриса, творчий шлях якої розпочався під орудою М. Кропивницького у міському театрі Єлисаветграда (1882 р.). Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка» Івана Котляревського). Марія Заньковецька брала участь у створенні першого українського стаціонарного театру у Києві, Народного театру (нині Український драматичний театр імені М. Заньковецької у Львові). У 1923 р. зіграла роль матері у фільмі «Остап Бандура».

Мечников Ілля Ілліч

1845-1916

Біолог (зоолог і мікробіолог), вчений Новоросійського університету (Одеса). Відкрив явище фагоцитозу (поглинання клітинами організму мікробів). 1886 р. в Одесі разом з М. Гамалією створив першу в Російській імперії бактеріологічну станцію.

Через звинувачення в українофільстві був звільнений з посади, емігрував до Франції. Завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. – заступник директора Інституту). Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 р. «За вивчення імунної системи».

Кримський Агатангел Юхимович

1871-1942

Один із найвидатніших дослідників сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.

Леся Українка

(Лариса Петрівна Косач-Квітка)

1871-1913

Поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист. Брала активну участь в українському національному русі. Відомі твори: «Лісова пісня», «Бояриня».

Карпенко-Карий Іван Карпович

(Іван Карпович Тобілевич)

1845-1907

Український драматург, актор, режисер, , театральний діяч. Із 1883 р. починає видавати літературні твори. Найвідоміші: «Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн». Завдяки психологічній переконливості образів та гострій злободенності проблематики його п’єси ось уже понад сто років з успіхом ідуть на сценах вітчизняних театрів.

Кропивницький Марко Лукич

1840-1910

Український драматург, актор, режисер, композитор. Із 1882 р. з його ініціативи в Єлисаветграді (Кіровоград) почала працювати перша українська професійна трупа Товариства українських акторів. У 1875 р. працював режисером професійного театру у Львові. Твори: «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук».

Лисенко Микола Віталійович

1842-1912

Український композитор, піаніст, педагог, хоровий диригент, музично-громадський діяч. Заклав основи національного музичного мистецтва. Пройшов школи Лейпцизької (1869 р.) та Петербурзької (1875 р.) консерваторій. Автор перших опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький»; опер «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба».

Пимоненко Микола Корнилович

1862-1912

Художник, один із перших в українському малярстві зумів поєднати побутовий жанр з поетичним національним пейзажем. Із 1899 р. і до кінця свого життя – дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Найвідоміші картини: «Сінокіс», «Ворожіння», «Українська ніч». У творчості свідомо уникав трагічних сюжетів.

Садовський Микола Карпович

(Тобілевич)

1856-1933

Один із засновників українського професійного театру. У 1898-1900 рр. три видатні українські театральні трупи Садовського, Кропивницького та Саксаганського об’єдналися в трупу корифеїв українського театру. На запрошення галичан у 1905 р. Садовський очолив у Львові театр «Руська бесіда». 1907 р. створив у Києві перший стаціонарний професійний український театр.

Крушельницька Соломія Амвросіївна

1872-1952

Українська всесвітньо відома оперна співачка з Галичини. У 1893 р. дебютувала на сцені Львівської опери. Навчалася в майстрів оперного співу Італії. Із 1895 р. виступала в усіх великих операх Європи та Америки. Партнерами Крушельницької на сцені були Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй».

Яворницький Дмитро Іванович

1855-1940

Український історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник. У центрі наукового інтересу Д.І. Яворницького було запорозьке козацтво; більшість праць присвячено саме козацтву, найвідомішою є тритомна «Історія запорозьких козаків». На запрошення наукового товариства міста Катеринослава Яворницький працював на посаді директора крайового історичного музею імені О. Поля до 1932 р. Для музею він придбав цінні рукописи, портрети історичних діячів, мистецькі картини, одяг запорожців, нумізматичні колекції тощо. На картині І. Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану» в образі писаря зображено дослідника козацтва Д. Яворницького.

Терещенко Микола Артемійович

1819-1903

Українським підприємцем і меценатом був і старший син засновника династії Терещенків — Артемія Яковича Терещенка — Микола Терещенко. Склавши капітал, Микола починає активно займатися меценатською діяльністю. Він фінансово підтримував Перше комерційне училище, Політехнічний інститут, Києво-Подільську жіночу гімназію,Міський музей старожитностей і мистецтва, Пироговську лікарню. Саме завдяки меценату Терещенку у Києві з'явився «ОХМАТДИТ» (Спочатку — «безкоштовна лікарня цесаревича Миколи для чорноробів»).

Ханенко Богдан Іванович

1849 - 1917

Колекціонер української старовини і творів мистецтва, археолог, меценат, промисловець. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член Державної ради Російської імперії.

18. Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ ст.

Чикаленко Євген Харлампійович

1861-1929

Визначний український громадський і культурний діяч. Меценат, один із засновників Товариства українських поступовців. Фінансував видання газет «Громадянська думка», «Рада», творів українських письменників (С. Васильченка, М. Коцюбинського). Йому належить вислів: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Член Української Центральної Ради (від Союзу українських автономістів-федералістів). Виїхав до Відня, з 1920 р. до Чехословаччини, очолив Термінологічну комісію при Українській господарській академії в Подебрадах.

Міхновський Микола Іванович

1873 - 1924

Адвокат, громадсько-політичний діяч. Започаткував націоналістичну течію в українському русі. Брав участь у діяльності гуртка «Братство тарасівців», написав програму  («Самостійна Україна») для Революційної української партії – першої української партії в Наддніпрянській Україні. Був засновником Української народної партії.

Шраг Ілля Людвигович

1847 - 1919

Український громадський і політичний діяч, чернігівський адвокат. Депутат І-ої Державної думи Російської імперії, член Української Центральної Ради, а також культурний діяч, відомий підтримкою класиків української літератури. Ідеолог чернігівської «Просвіти». Тесть заступника Міністра народного господарства УНР Василя Чуднівського.

19.Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії

у 1900-1914 рр.

Шептицький Андрей

(Роман Марія Олександр Шептицький)

1865-1944

Церковний та громадсько-політичний діяч, граф, походив із древнього знатного українського роду, що на початку ХІХ ст. прийняв католицтво.

Митрополит Української греко-католицької церкви. Своєю діяльністю завдав остаточного удару москвофільству в середовищі галицького духівництва, органічно пов’язав діяльність греко-католицької церкви з українським національно-визвольним рухом першої половини ХХ ст. Автор учення про історичну місію української церкви у справі відновлення єдності східної і західної церков. Заснував національний музей у Львові, земельний банк, народну українську лікарню (на той час єдину у Львові).

Боберський Іван

1873-1947

У 1908-1914 рр. – голова товариства «Сокіл-Батько», фундатор вітчизняної системи фізичного виховання, педагог. З його ініціативи видано перший посібник для українського «Пласту» О. Тисовського. В роки Першої світової війни – член Головної української ради, з 1920 р. як представник Західноукраїнської Народної Республіки виконував дипломатичні доручення в США.

Трильовський Кирило Йосипович

1864-1941

Один із засновників Русько-Української радикальної партії (РУРП). У 1900 р. заснував перше спортивно-пожежне товариство «Січ». Члени організації не тільки займалися спортом та готувалися до військової служби, а й освітньо-культурною діяльністю. У 1907-1918 рр. був послом до австрійського парламенту. У роки Першої світової війни – Голова Бойової управи Українських Січових Стрільців (УСС) і член Загальної української ради.

20. Україна в Першій світовій війні

Левицький Кость (Левицький Костянтин Антонович)

1859 - 1941

український державний діяч, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття - першої половини XX століття. Співзасновник Української Національно-демократичної партії (УНДП). З листопада 1918 р. - голова Державного секретаріату ЗУНР, потім - голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові.

Донцов Дмитро Іванович

1883- 1973

український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму

21. Українська революція

Грушевський

Михайло Сергійович

1866-1934

Історик, видатний діяч національно-визвольного руху, голова Української Центральної Ради (березень 1917 року – 29 квітня 1918 року).

У 1897 році став головою Наукового товариства імені Шевченка (у Львові). 1899 року став одним із засновників української соціал-демократичної партії; з 1908 року один з керівників ТУП (Товариство Українських Поступовців); у роки Української революції очолив Українську партію соціалістів-революціонерів. Автор праць «Історія України-Русі», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури».    

Володимир Винниченко Кирилович

1880-1951

Письменник, громадський діяч.

Член УСДРП (Української соціал-демократичної         робітничої партії). Під час Української революції був заступником голови Центральної Ради, головою Генерального Секретаріату. У листопаді 1918 року очолив Український національний союз, згодом став головою Директорії. Через суперечки з Петлюрою пішов у відставку і виїхав за кордон.

Автор першого фантастичного роману «Сонячна машина». Написав мемуарно-публіцистичний твір «Відродження нації».

Єфремов Сергій Олександрович

1876-1937

Вчений-філолог, публіцист, літературний критик.

З 1908 року один з лідерів ТУП, пізніше - голова Української партії соціалістів-федералістів, заступник голови Центральної Ради, під час Директорії працював в Українській академії наук. У радянські часи був обраний академіком, а згодом віце-президентом Всеукраїнської академії наук.

Засуджений 1930 року у справі «Спілки визволення України» до 10 років ув’язнення як один з керівників.

22. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності

(1918-1921 рр.)

Скоропадський Павло Петрович

1873-1945

Походив зі стародавнього роду козацької старшини, великий землевласник, генерал-лейтенант російської армії. Після революції 1917 року став командуючим 1-го українізованого корпусу російської армії. У жовтні 1917 року на з’їзді Вільного козацтва П. Скоропадського було обрано гетьманом Вільного козацтва.

29 квітня 1918 року організував державний переворот і став гетьманом проголошеної Української держави. 13 грудня 1918 року прийшла Директорія, Скоропадський емігрував до Німеччини.

Петрушевич Євген Омелянович

1863-1940

Юрист, депутат Галицького сейму, президент ЗУНР (13 листопада 1918 року). Після проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР отримав диктаторські повноваження. Після поразки ЗУНР емігрував за кордон (Відень потім Берлін).

Вітовський Дмитро Дмитрович

1887 - 1919

Український військовий і державний діяч, сотник Легіону Українських Січових Стрільців, організатор листопадового повстання 1918 року у Львові, полковник, начальний командант УГА, Державний секретар військових справ ЗУНР.

Петлюра Симон Васильович

1879-1926

Талановитий публіцист і державний діяч. Головний отаман військ Української Народної Республіки, останній голова Директорії. Член УСДРП.

З 1921 р. – в еміграції. З 1924 р. – голова уряду УНР в екзилі. Загинув у травні 1926 р. від руки більшовицького агента.

Махно (Михненко) Нестор Іванович 

1889-1934

Вождь руху анархістів, командир повстанських загонів і неперевершений майстер ведення партизанської війни. Центром дислокації його загонів було Гуляйполе на Катеринославщині (1917-1921 рр.).

В роки громадянської війни співпрацював з більшовиками, але розійшовся з ними за ідейними міркуваннями. 1921 року Червона армія остаточно розгромила повстанські загони «батька Махна».  

Раковський Християн Георгійович

1873-1941

Політичний, державний діяч УСРР. Активний учасник болгарського і румунського соціалістичних рухів (до 1914 року). З січня 1919 року по липень 1923 року (з деякими перервами) очолював уряд радянської України. Після зміщення з посади голови Раднаркому УСРР був послом СРСР у Великій Британії та Франції.

1936 року заарештований за звинуваченням у шпигунстві й березні 1938 року засуджений до 20-ти років ув’язнення. Розстріляний 11 вересня 1941 року. 

23. Українська СРР в умовах нової економічної політики

(1921-1928 рр.)

Шумський Олександр Якович

1890-1946

Український політичний діяч.

Після розколу Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) був одним з провідників боротьбистів (комуністів). Після розпуску Української комуністичної партії боротьбистів вступив до КП(б)У, входив до складу її Центрального Комітету. У 1924-1927 рр. був наркомом освіти УСРР. Активно втілював у життя політику «українізації». У 1927 р. звинувачений у «національному ухильництві» (так званий «шумськізм») і направлений на другорядну роботу в ЦК ВКП(б). Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії визнав «помилковість» своєї позиції.

Скрипник Микола Олексійович

1872-1933

Один із найвідоміших і найвпливовіших більшовицьких партійних і державних діячів в Україні.

У 1927-1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти УСРР, активно сприяв проведенню політики українізації. У 1933 р. був несправедливо обвинувачений у націоналізмі, що привело до самогубства.

Волобуєв Михайло Симонович

1903 - 1972

Український економіст 1930-х років. Науковий працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Автор концепції економічної самодостатності УССР. Жертва сталінського терору.

Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович

1893-1933

Український письменник.

Член-засновник багатьох літературних організацій, зокрема, у 1925 р. Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Під час літературної дискусії 1925-1928 рр. висунув гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!», тобто закликав українських літераторів почати орієнтуватися на європейську літературу, а не на Москву. На знак протесту проти голодомору та арешту свого приятеля М. Ялового покінчив життя самогубством.

Курбас Лесь

(Олександр-Зенон Степанович Курбас)

1887-1937

Видатний український актор і режисер.

Організатор студії молодих акторів, з якої згодом виріс Молодий театр (1917 р.), засновник філософського театру в Україні. У виставах театру «Березіль» як режисер малює всесвіт, де головним стає довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Репресований у 30-х роках.

Бойчук Михайло Львович

1882-1939

Український художник.

Член Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) з 1912 р. У 1917 р. бере участь у заснуванні Української академії мистецтв, стає професором майстерні монументального живопису. Заклав основи українського монументального мистецтва. Лідер групи «бойчукістів». Репресований.

Довженко Олександр Петрович

1894-1956

З 1926 р. – режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. Серйозний успіх мав його фільм «Звенигора» (1929 р.). Окремі його роботи були прийняті з успіхом у європейських країнах. Автор кіноповісті «Україна в огні», за яку був підданий критиці. У роки «відлиги» написав статтю «Мистецтво живопису і сучасність», у якій закликав «розширити творчі межі соціалістичного реалізму».

Липківський Василь

1864 - 1937

Український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ'я, творець і перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви. У 1919-1927 рр. - останній настоятель та доглядач Софії Київської. За визначенням академіка Агатангела Кримського - «апостол українського релігійно-національного відродження».

24. Утвердження тоталітарного режиму в 1929-1939 рр.

Косіор Станіслав Вікентійович

1889-1939

Більшовицький партійний і радянський діяч.

Березень-квітень 1918 р. – народний секретар у справах фінансів Народного секретаріату (уряд радянської України). Один з організаторів КП(б)У.

1928-1938 рр. – генеральний секретар (з 1934 р. – перший секретар) ЦК КП(б)У.

Безпосередній організатор і виконавець політики фізичного і духовного геноциду українського народу, що проявився в ліквідації «українізації» і проведенні політики русифікації, організації штучного голодомору 1932-1933 рр. в Україні, розгортанні протиукраїнського терору, сфабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції.

Розстріляний за звинуваченням у приналежності до Польської військової організації.

Каганович Лазар Мойсейович

1893-1991

Радянський партійний і державний діяч.

1925-1928 рр. – генеральний секретар ЦК КП(б)У, запеклий противник українізації.

Один з найближчих прибічників Й. Сталіна. Підтримував ідею суцільної колективізації, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства. У 1932 р. виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, що стало однією з причин голодомору 1932-1933 рр.

Рильський Максим Тадейович

1895 - 1964

Український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УРСР.

Вірський Павло Павлович

1905 - 1975

Український танцівник і хореограф, Народний артист СРСР.

Артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра, Києва, військових ансамблів.

Організатор (1937), балетмейстер (до 1940), художній керівник (1955–1975) Ансамблю танцю УРСР.

Верьовка Григорій Гурійович

1895 - 1964

Український композитор і хоровий диригент, педагог.

25. Західна Україна в 1921-1939 рр.

Коновалець Євген Олексійович

1891-1938

Видатний діяч національного руху України.

У 1920 р. в умовах еміграції створює Українську Військову Організацію, що була призначена для боротьби з окупаційним режимом у підпіллі, а в 1929 р. стає главою Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка повинна була об’єднати всі національні сили за кордоном і в Україні.

23 травня 1938 р. загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, у якому знаходився вибуховий пристрій. Пакет було передано йому агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим.

Бандера Степан Андрійович

1909 - 1959

Член Української військової організації, один із керівників Організації українських націоналістів. У 1934 році засуджений польським судом до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення. У лютому 1940 року створив Революційний провід Організації Українських Націоналістів (ОУН(б) – бандерівці, на противагу ОУН(м) – мельниківці). У 1941 році на ІІ Великому зборі Проводу ОУН став його головою, ініціював проголошення Акту відновлення Української держави. У роки Другої світової війни ув’язнений у концтаборі Заксенхаузен. Керував боротьбою націоналістичного підпілля проти радянської влади. Вбитий у 1959 році у Мюнхені.

Мельник Андрій Атанасович

1890-1964

Український політичний діяч.

З 1922 р. став одним із керівників Української військової організації. У 1930-х роках був членом ОУН, головою Проводу українських націоналістів. А після розколу ОУН у 1940 році очолював фракцію мельниківців.

Волошин Августин Іванович

1874-1945

Один з найвидатніших представників закарпатської інтелігенції.

1917-1938 рр. – директор учительської семінарії в Ужгороді.

У жовтні 1938 р. був призначений прем’єром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 р. став президентом цієї держави.

Після окупації Карпатської України румунськими військами емігрував до Праги. У травні 1945 р. був заарештований радянськими спецслужбами.

Помер 19 липня 1945 р. у московській Бутирській в’язниці.

26. Україна під час Другої світової війни (1939-1945 рр.)

Боровець Тарас Дмитрович (псевдоніми: Тарас Бульба, Чуб, Ґонта)

1908 —1981

Діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ», від 16 листопада 1941 року — генерал-хорунжий (наказ № 22 ГК «Поліська Січ»).

Шухевич Роман Осипович (Тарас Чупринка)

1907 - 1950

Член Організації українських націоналістів, політичний в’язень концтабору в Березі-Картузькій. Брав активну участь у створенні революційного проводу ОУН, який очолював Степан Бандера. У серпні 1943 року був обраний головнокомандувачем Української Повстанської Армії (УПА),із липня 1944 року – голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР). Загинув у сутичці зі спецгрупою МДБ (Міністерство Державної Безпеки) в 1950 році біля с. Білогорща, поблизу Львова.

Кожедуб Іван Микитович

1920 -1991

Радянський льотчик-ас німецько-радянської війни, найрезультативніший льотчик-винищувач в авіації союзників за весь час Другої світової війни. Тричі Герой Радянського Союзу. Маршал авіації.

Берест Олексій Прокопович

1921 —1970

Український радянський військовик, Герой України, лейтенант Червоної Армії, що встановив, разом з Михайлом Єгоровим та Мелітоном Кантарією, Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу о 21.50 30 квітня 1945.

Дерев'янко Кузьма Миколайович 

1904 —1954

  Український радянський військовий діяч, Герой України, генерал-лейтенант. 2 вересня 1945 року приймав капітуляцію Японії.

Стецько Ярослав Семенович

1912 - 1986

Український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН. З 1941 р. - перший заступник провідника ОУН-Б С. Бандери. У 1942-1944 рр. перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення керував антибільшовицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН-Б.

27. Україна в перші повоєнні роки (1945 - на початку 1950-х рр.)

Сліпий Йосип (у миру – Йосип Іванович Коберницький-Дичковський)

1892-1984

Видатний український церковний діяч.

Єпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Римо-Католицької Церкви( з 1965 р.); з 1 листопада 1944 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року Верховний Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Сосюра Володимир Миколайович

1898 - 1965

Український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен, роману «Третя Рота», бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду - «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.

Гончар Олесь Терентійович

1918-1995

Український прозаїк, публіцист, громадянський і політичний діяч, журналіст, літературознавець. 1959-1971 рр. – голова правління Спілки письменників України («Прапороносці», «Тронка», «Бригантина», «Собор»)

28. Україна в умовах десталінізації (1953-1964 рр.)

Лук’яненко Левко Григорович

1927

Один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (1959 рік). Засуджений до смертної кари, згодом заміненої на ув’язнення. Голова Української Гельсінської спілки (1988 рік), голова Української республіканської партії. Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акта проголошення незалежності України. Герой України. Письменник. Народний депутат України 1, 2, 4, 5 скликань. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Світличний Іван Олексійович

1929 – 1992

Один із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Один із перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав. У 1965 році його вперше заарештували, вдруге – у 1972 році. На початку 1980-х років 7 сенаторів і 96 конгресменів США направили лист до Л. Брежнєва із закликом звільнити І. Світличного. Лише у 1983 році він повернувся до Києва.

Горська Алла Олександрівна

1929 – 1970

Українська радянська художниця, дисидент, діяч правозахисного руху 1960-х років в Україні.

Дзюба Іван Михайлович

1931

Автор книги «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965). За відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидавські матеріали був ув’язнений у 1972 році. Брав участь у створенні Народного Руху України за перебудову (1989 рік).

Костенко Ліна Василівна

1930

Активна учасниця руху «шістдесятників», автор поетичних збірок «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця». За роман у віршах «Маруся Чурай» поетеса у 1987 року удостоєна Шевченківської премії. У 2010 році вийшов перший її прозовий роман «Записки українського самашедшего».

Сверстюк Євген Олександрович

1928 - 2014

Активний учасник київського Клубу творчої молоді (1960 р.), шістдесятник. У самвидаві розповсюджувалися його відомі есе «Іван Котляревський сміється», «На мамине свято». Український публіцист і літературознавець. Один із засновників у Львові в 1987 році Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ).

Симоненко Василь Андрійович

1935-1963

Визначний український прозаїк, поет, журналіст. Один з найкращих представників «шістдесятників» у літературі. Як журналіст у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційно владних структур. Автор збірок «Тиша і грім» (1962) та «Земне тяжіння» (1965)

29. Україна в період загострення кризи радянської системи

(1965-1985 рр.)

Марченко Валерій Веніамінович

1947-1984

Український журналіст-дисидент, перекладач, літературознавець.

Помер у лікарняній в’язниці у Ленінграді похований у Києво-Святошинському районі.

Григоренко Петро Григорович

1907 - 1987

Генерал-майор збройних сил СРСР, учасник дисидентського руху, правозахисник, засновник Української Гельсінської групи, член Московської Гельсінської групи.

Руденко Микола Данилович

1920-2004

Український письменник, філософ, громадський діяч, засновник української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Автор багатьох поетичних і прозових творів, зокрема поеми «Хрест» про голод 1933 року. З 1998 р. перебував в еміграції в Україну повернувся в 1992 р.

Стус Василь Семенович

1938-1985

Один із активних учасників акції протесту у вересні 1965 р. у кінотеатрі «Україна» у Києві. У 1970 р. закордоном вийшла його збірка «Зимові дерева», у 1972 р. був засуджений за антирадянську агітацію. 1980 р. отримав новий термін. Помер  у в’язниці.

Чорновіл В’ячеслав Максимович

1937-1999

1967 р. – збірка «Лихо з розуму» про українських дисидентів (засуджений до 3 р. суворого режиму). 1970 р. – видання журналу «Український вісник» (за його редакцію вийшло 6 номерів). У 1980 р. знову засуджений за «антирадянську агітацію».

У роки незалежної України – лідер Народного Руху.

Антонов Олег Костянтинович

1906-1984

Один із провідних конструкторів СРСР. Під його керівництвом розроблено транспортні літаки АН. У 1967-1984 рр. генеральний конструктор Державного конструкторського бюро у Києві, яке розробляло літаки АН.

Параджанов Сергій Йосипович

1924-1990

Визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР. Один із засновників поетичного кіно. Його фільми: «Тіні забутих предків», «Київські фрески», «Квітка на камені»

Миколайчук Іван Васильович

1941 - 1987

Український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988. 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи(«Вавілон ХХ», «Така пізня, така тепла осінь»).

Івасюк Володимир Михайлович

1949 - 1979

Український композитор і поет. Герой України. Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів.

Биков Леонід Федорович

1928 - 1979

Радянський актор, режисер і сценарист, заслужений артист УРСР, заслужений артист РРФСР, народний артист УРСР. Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту.

30. Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України

31. Україна в умовах незалежності