Підсумкова контрольна робота з біології 8 клас у формі звіту-заліку

Білети до звіту заліку з біології 8 клас

Білет №1

1. Організм людини як біологічна система.

2. Загальна будова та функції верхніх дихальних шляхів.

Білет №2

1. Клітина як приклад біологічної системи. Різноманітність клітин.

2. Внутрішнє рідке середовище організму. Функції його складових.

Білет №3

1. Різноманітність тканин в організмі людини.

2. Серцевий цикл. Його фази.

Білет №4

1. Поняття орану людини. Види органів.

2. Типи кровоносних судин. Їх функції.

Білет №5

1. Фізіологічні системи організму людини.

2. Велике та мале коло кровообігу.

Білет №6

1. Науки, що вивчають організм людини.

2. Склад та функції крові.

Білет №7

1. Методи діагностики стану органів або організму людини.

2. Групи крові. Резус фактор.

Білет №8

1. Поняття про обмін речовин. Типи реакцій, з яких складається обмін речовин.

2. Будова та функції шкіри.

Білет №9

1. Склад харчових продуктів. Поняття про збалансоване харчування. Вітаміни.

2. Похідні шкіри.

Білет №10

1. Що називають травленням? Будова травної системи. ЇЇ функції.

2. Перша допомога при кровотечах.

Білет №11

1. Будова та функції ротової порожнини.

2. Захворювання органів сечовидільної системи. Їх профілактика.

Білет №12

1. Будова та функції шлунку.

2. Захворювання шкіри, їх профілактика.

Білет №13

1. Будова і функції тонкого кишечнику.

2. Перша допомога при ушкодженнях опорно-рухової системи.

Білет №14

1. Захворювання травної системи.

2. Що називають виділенням? Будова сечовидільної системи.

Білет №15

1. Що називають диханням? Види дихання.

2. Профілактика захворювань нервової системи.

Білет №16

1. Будова та значення нервової системи.

2. Хвороби органів дихання. Їх класифікація.

Білет №17

1. Загальна будова та функції нижніх дихальних шляхів.

2. Поняття про сенсорну систему. Рецептори, їх типи.

Білет №18

1. Будова серця.

2. Імунітет. Види імунітету.

Білет №19

1. Будова та функції опорно-рухової системи.

2. Вища нервова діяльність. Умовні та безумовні рефлекси.

Білет №20

1. Типи кісток скелета людини.

2. Постембріональний розвиток людини.

 

Білет №1

1. Організм людини як біологічна система.

 Організм людини – це цілісна, відкрита саморегульована та відносно стійка біологічна система.

Біологічна система – це структурне і функціональне об’єднання біологічних елементів різного рівня складності: молекул, клітин, тканин, органів та їхніх систем.

 До біологічних систем належать: складні молекули, клітини, організми, види, екосистеми. Людина як біологічна система перебуває на організмовому рівні організації.

 Усі складові організму людини є частиною одного неподільного цілого організму, який відкрито взаємодіє з довкіллям.

 Єдність усіх біологічних систем базується на єдності їхнього хімічного складу. Організм людини складається з таких хімічних елементів як Карбон, Гідроген, Оксиген, Нітроген.

 Також для організму людини як цілісної біологічної системи характерні прояви живого. Це: обмін речовин та енергії, подразливість, розмноження, ріст і розвиток, рух, самовідновлення.

2. Загальна будова та функції верхніх дихальних шляхів.

Дихання – це сукупність процесів, які забезпечують надходження в організм кисню і видалення з організму вуглекислого газу, що утворюється під час окиснення органічних речовин в організмі.

 Атмосферне повітря містить багато шкідливих речовин (пил, мікроорганізми, тощо), які можуть зашкодити організму людини. Тому, перед тим як потрапити до легень, повітря долає один із захисних бар’єрів – верхні дихальні шляхи.

 До верхніх дихальних шляхів належать: носова порожнина, носоглотка та гортанна частина глотки.

 Носова порожнина сполучається з глоткою і має назву ця частина носоглотка. Стінки носової порожнини вкриті миготливим або війчастим епітелієм, клітини якого виділяють слиз. Він обволікає пил і прилиплі до нього мікроорганізми. Крім того, слиз постійно зволожує стінки носової порожнини, а отже і повітря, яке проходить через неї. Слиз також містить речовини, що знешкоджують хвороботворні мікроорганізми.

Стінки носової порожнини мають густу сітку капілярів. Кров, яка тече по ній, зігріває або охолоджує вдихуване повітря до температури тіла.

 У слизовій оболонці верхньої частини носової порожнини містяться особливі клітини – нюхові рецептори, які сприймають різні запахи. Пил, або речовини з різким запахом, потрапивши до носової порожнини, подразнюють ці рецептори і виникає захисний рефлекс – чхання. Це різкий рефлекторний видих через ніздрі. Завдяки чханню з носової порожнини сильним потоком повітря видаляється надлишок слизу з речовинами-подразниками і виводяться мікроорганізми. У носову порожнину відкривається носослізний канал.

З носової порожнини повітря потрапляє в глотку, де є мигдалики. Вони слугують захисним бар’єром дихальних шляхів. З носоглотки повітря потрапляє в глотку, у якій перетинаються дихальні і травні шляхи. Від глотки починаються дві трубки: дихальна – гортань і травна – стравохід, розміщена позаду гортані.

 

Білет №2

1. Клітина як приклад біологічної системи. Різноманітність клітин.

Тіло людини побудоване з клітин. Клітина – це найменша структурно-функціональна одиниця багатоклітинного організму. Весь наш організм складається з понад 75 трильйонів клітин. Вони виконують різноманітні функції: транспортну (еритроцити крові), захисну (лейкоцити крові), опорну (клітини кісткової та хрящової тканини) тощо.

Клітина складається з клітинної або плазматичної мембрани, яка оточує цитоплазму, з одним або кількома ядрами. Зовні клітинна мембрана вкрита пружною оболонкою – глікокаліксом. Ядро регулює всі функції клітин і зберігає спадкову інформацію. Це центр керування клітиною. Цитоплазма – це розчин органічних і неорганічних речовин, у якому містяться органели. До органел відносять: мітохондрії (енергетичні станції клітини), лізосоми (забезпечують перетравлення органічних речовин), апарат Гольджі, ендоплазматична сітка.

У різних клітинах організму людини виявлено понад 80 хімічних елементів. Серед них переважають Гідроген, Оксиген, Карбон, Нітроген. Ці та інші елементи входять до складу органічних та неорганічних речовин.

Уміст неорганічних речовин у клітині становить близько 76,5%, з них води 75%, мінеральних солей 1,5%. Вміст органічних речовин у клітинах в середньому становить 23,5%, з них білків 15%, жирів 2,5%, вуглеводів 1,5%.

Клітини мають різну форму: кулясту, дископодібну, призматичну, кубічну, веретеноподібну, зірчасту. Розміри клітин теж різні від 5-7 до 40 мкм (мільйонна частина метра).

2. Внутрішнє рідке середовище організму. Функції його складових.

Життєдіяльність клітин забезпечується тільки у рідкому середовищі, тому що процес дифузії і осмосу (обмін між часточками речовин) крає відбувається в рідинах.

Внутрішнє рідке середовище організму – це сукупність рідин (кров, лімфа, тканинна рідина), що беруть участь у процесах обміну речовин і підтриманні гомеостазу 9сталості внутрішнього середовища) організму. Складові внутрішнього середовища тісно взаємопов’язані між собою і постійно переходять одна в одну. З їхньої участі в організмі перебігають усі процесу метаболізму, а саме: до клітин безперервно надходять поживні речовини і видаляються кінцеві продукти життєдіяльності.

Кров переносить кисень, вуглекислий газ, поживні речовини, кінцеві продукти обміну, біологічно активні сполуки (гормони, ферменти, вітаміни), забезпечує захисні реакції організму. Кров постійно циркулює по замкненій кровоносній системі.

Крізь найдрібніші кровоносні судини, капіляри, за рахунок тиску та шляхом дифузії деякі складові рідкої частини крові (плазма) потрапляють у міжклітинний простір. Так утворюється тканинна рідина, яка омиває кожну клітину. Об’єм тканинної рідини у дорослої людини становить приблизно 12 л.

Лімфа – прозора і безбарвна. Вона відіграє значну роль в обміні речовин і виконує низку захисних функцій. Лімфатичні капіляри, зростаючись, утворюють лімфатичні судини, що забезпечують лімфообіг. Лімфатичні судини впадають у дві великі лімфатичні протоки, які з’єднані із судинами кровоносної системи. Таким чином між кров’ю, тканинною рідиною і лімфою здійснюється потайний обмін речовин. Це одна із обов’язкових умов підтримання гомеостазу.

 

Білет №3

1. Різноманітність тканин в організмі людини.

Клітини певних типів формують різні типи тканин. Тканина – це група клітин і міжклітинної речовини, об’єднаних загальною будовою, функціями і походженням.

В організмі людини розрізняють 4 типи тканин: епітеліальні, м’язові, нервові та внутрішнього середовища.

 Епітеліальна тканина складається з клітин, що щільно прилягають одна до одної. Особливістю епітеліальної тканини є майже повна відсутність міжклітинної речовини і те, що під клітинами епітелію розташована тоненька базальна мембрана, яка їх підтримує. Епітеліальна тканина має високу здатність до регенерації. Види епітелію:

1. Покривний епітелій – вкриває зовнішню поверхню тіла, висилає внутрішню поверхню порожнини тіла (грудну, носову, ротову, черевну), органів травлення, дихання (миготливий епітелій), кровоносних судин та вивідних проток видільної системи. Він захищає тканини, розташовані глибше, а також регулює їхній обмін речовинами із зовнішнім та внутрішнім середовищем.

2. Залозистий епітелій – входить до складу залоз і виконую секреторну функцію, синтезує потрібні організму речовини – секрети (слиз, травні ферменти, гормони).

Тканини внутрішнього середовища виконують функції: підтримання гомеостазу, захисну, живильну, транспортну, опорну. Характерна наявність гарно розвиненої міжклітинної речовини. До них відносять:

1. Кров і лімфа – транспорт поживних речовин, газів, а також захисні реакції.

2. Сполучні тканини – формують основу органів. Жирова тканина розміщена під шкірою та навколо деяких органів, захищаючи їх від механічних пошкоджень.

3. Скелетні тканини – складають опорно-рухову систему людини. Кістковій тканині міцності надають мінеральні солі, а хрящовій – органічні речовини надають еластичності.  

М’язові тканини входять до складу опорно-рухової системи та стінок більшості внутрішніх органів. М’язи здатні скорочувати у відповідь на нервовий імпульс. Це забезпечує рухи тіла та окремих його частин.

1. Посмугована м’язова тканина поділяється на скелетну (утворює м’язи, що забезпечують рухи та сполучаються з кістками, а також м’язи язика, глотки, гортані, діафрагми), та серцевий м’яз (забезпечує ритмічне скорочення серця).

2. Непосмугована м’язова тканина – забезпечує скорочення стінок внутрішніх органів - кишечнику,сечового та жовчного міхура, судин.

Нервова тканина складається з клітин – нейронів. Вони здатні сприймати сигнали (подразники), переробляти їх у нервові імпульси та проводити їх до інших нейронів та органів. Кожен нейрон складається з тіла і відростків. У тілі розташоване ядро та органели. Відростки можуть бути двох типів. Довгий – аксон. Його функція – проведення нервового збудження від тіла нервової клітини  до інших нейронів або робочих органів. Короткі розгалужені відростки – дендрити. По них нервове збудження проводиться до тіла нейрона. Клітини нейроглії не проводять нервових імпульсів. Вони виконують живильну, секреторну, опорну, захисну функції.

Нервова тканина входить до складу головного і спинного мозку, утворює нервові вузли і нерви. Забезпечує регуляцію діяльності різних систем органів, функцій цілісного організму та зв'язок організму із зовнішнім середовищем.

2. Серцевий цикл. Його фази.

Серцевий цикл – це коли серце працює циклічно, ритмічно чергуючи скорочення та розслаблення передсердь  шлуночків. Він складається з 3 фаз: скорочення передсердь – систола передсердь, скорочення шлуночків – систола шлуночків, та загального розслаблення – діастоли. Серце людини в стану спокою здійснює 65-75 циклів за хвилину.

Під час першої фази (0,1 с) передсердя скорочуються,  шлуночки розслаблені, стулкові клапани відкриті, завдяки чому кров потрапляє у шлуночки. Півмісяцеві клапани закриті.

Під час другої фази (0,3 с) передсердя розслаблені, а шлуночки скорочуються: стулкові клапани закриваються, а півмісяцеві – відкриваються, кров потрапляє в аорту.

Третя фаза загального розслаблення триває 0,4 с. У цей час передсердя і шлуночки розслаблені, кров вільно потрапляє до серця з вен. Отже повний серцевий цикл триває 0,8 с.

Кількість серцевих циклів, які серце здійснює впродовж 1 хвилини, називають частотою серцевих скорочень. При скороченні серця дорослої людини в стані спокою кожний шлуночок виштовхує в артерії приблизно 65 мл крові. За хвилину серце перекачує близько 5 л крові, а за рік майже 2,6 млн літрів.

Артеріальний пульс – це коливання стінок артерій, які виникають у відповідь на кожне скорочення серця. У здорової людини пульс ритмічний, має частоту 65-75 ударів за хвилину.

 

 

Білет №4

1. Поняття орану людини. Види органів. 

 Орган – це частина тіла, яка має певну форму і будову, займає певне положення, виконує одну або декілька фізіологічних функцій.

Різні тканини утворюють різноманітні органи. Наприклад, до складу серця входять м’язова, сполучна, епітеліальна тканини. Однак переважає одна тканина, що визначає його основну функцію. Наприклад, у серці такою тканиною є серцевий м’яз, у мозку нервова тканина.

Органи спеціалізуються на виконанні певних функцій, наприклад, серце – функцію насоса, що безперервно перекачує в організм кров.

Органи, що містяться в порожнинах тіла, називають внутрішніми. Частина внутрішніх органів розташована у грудні порожнині, частина – у черевній. В організмі людини є плоский м’яз – діафрагма, що поділяє порожнину тіла на черевну і грудну.

2. Типи кровоносних судин. Їх функції.

Розрізняють 3 види кровоносних судин: артерії, вени і капіляри. Артерії – це судини, якими кров від серця тече до різних органів і тканин, незалежно від того, чи вона артеріальна (надходить з лівого шлуночка), чи венозна (надходить з правого шлуночка). Найбільша артерія в організмі людини – аорта – бере початок від лівого шлуночка серця.

Стінки артерій складаються з трьох шарів: внутрішній – утворений одним шаром епітеліальних тканин (ендотелієм), середній шар стінок утворюють не посмуговані м’язи, а зовнішній – волокниста сполучна тканина. Найдрібніші артерії – артеріоли.

Вени – судини, які несуть кров від органів і тканин до серця. Їхня стінка теж складається з 3 шарів. Але стінки вен тонші, бо тиск крові нижчий. Найдрібніші вени називають венулами.

Капіляри – мікроскопічні судини діаметром 4-20 мкм та завдовжки 1 мм, які сполучають артерії з венами. Тонка стінка капілярів складається лише з одного шару плоских клітин ендотелію. Капіляри утворюють в органах і тканинах густу сітку. Загальна площа перетину всіх капілярів тіла людини становить приблизно 6300 кв м.

 

Білет №5

1. Фізіологічні системи організму людини.

Органи, які виконують спільні функції, об’єднуються в системи органів. Це фізіологічні системи. Шкіра та слизові оболонки утворюють систему покривів тіла. Вона захищає організм від шкідливих зовнішніх впливів і забезпечує контакт із зовнішнім середовищем.

Опорно-рухова система складається з скелету і м’язів. Функція: різноманітні рухи, пересування у просторі,підтримання тіла в певному положенні.

Органи травної системи забезпечують процеси надходження, механічної обробки їжі, всмоктування поживних речовин у кров і лімфу, виведення назовні неперетравлених решток.

Важливу функцію газообміну здійснює дихальна система. Вона забезпечує процес надходження в організм кисню та виведення вуглекислого газу, що утворився в результаті окиснення органічних речовин.

Кінцеві продукти обміну речовин, непотрібних або шкідливих для організму, видаляють органи видільної системи.

Серцево-судинна (кровоносна) і лімфатична системи транспортують по організму поживні речовини, продукти обміну, кисень і вуглекислий газ.

Нервова система сприймає впливи зовнішнього і зміни внутрішнього середовища, аналізує цю інформацію і змінює діяльність органів .

Сенсорні системи сприймають, аналізують і переробляють інформацію про зміни навколишнього середовища та внутрішнього стану організмів й забезпечують зв'язок із зовнішнім середовищем. Розрізняють такі основні сенсорні системи: зорову, слухову, смакову, нюхову, дотикову, рівноваги.

Ендокринна система складається із залоз, кожна з яких виробляє і виділяє в кров особливі біологічно-активні речовини – гормони. Ці речовини беруть участь у регуляції усіх функцій організму, у координації діяльності окремих органів і організму в цілому.

Імунна система постійно реагує на надходження чужорідних для організму хімічних речовин і живих організмів, серед яких є і хвороботворні.

Статева система слугує для розмноження людини.

2. Велике та мале коло кровообігу.

Усі артерії, вени і капіляри об’єднані у дві системи судин, які пов’язані із серцем, - велике і мале кола кровообігу.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка серця аортою, куди надходить артеріальна кров. Артеріями кров надходить до всіх органів і тканин тіла та потрапляє до капілярів. Там вона перетворюється на венозну і по венам надходить до правого передсердя, а звідти – у правий шлуночок серця.

Найбільшими венами є верхня та нижня порожнисті. Вони впадають в праве передсердя. Верхня порожниста вена – товстий короткий стовбур. Вона збирає кров від голови, шиї, грудей і верхніх кінцівок. Нижня порожниста вена значно довша і починається у черевній порожнині. Вона збирає кров від нижніх кінцівок, органів черевної порожнини.

Мале (легеневе) коло кровообігу починається від правого шлуночка серця легеневим артеріальним стовбуром, який розгалужується на праву і ліву легеневі артерії, що несуть кров до легень. У капілярах легень відбувається газообмін, і венозна кров перетворюється на артеріальну. Легеневими венами вона тече до лівого передсердя, а з нього – у лівий шлуночок, звідки знову потрапляє у велике коло кровообігу.

В артеріях великого кола кровообігу тече артеріальна кров, а у венах – венозна. У малому колі навпаки – артерії мітять венозну кров, а вени – артеріальну.

 

Білет №6

1. Науки, що вивчають організм людини.

Організм людини як особливу біологічну систему вивчають різні біологічні науки.

• Анатомія – вивчає форму і будову окремих органів, їхніх систем;
• Фізіологія – наука про функції окремих органів та їхніх систем, процеси життєдіяльності організму в цілому;
• Генетика – вивчає закономірності спадковості й мінливості людини;
• Біологія індивідуального розвитку – вивчає закономірності зародкового і післязародкового розвитку людини;
• Екологія – вивчає зв’язки людини з навколишнім середовищем, її пристосування до умов довкілля, вплив людської діяльності на інші організми;
• Медицина – наука про здоров’я людини, причини її захворювань, методи діагностики та лікувань захворювань;
• Гігієна – вивчає вплив різних факторів навколишнього середовища, у тому числі соціальних.

2. Склад та функції крові.

Кров, як тканина внутрішнього середовища складається з плазми та форменних елементів. До форменних елементів належать червоні кров’яні тільця – еритроцити, білі кров’яні тільця – лейкоцити та кров’яні пластинки – тромбоцити.

Еритроцити – клітини крові, що здійснюють в організмі транспорт газів. Вони дрібні, без’ядерні. Мають форму двоввігнутого посередині диска. Така форма сприяє кращому проникненню кисню.

Лейкоцити – це безбарвні клітини. Вони мають ядро, мають непостійну форму і здатні утворювати псевдоніжки як у амеби протея. Утворюються в червоному кістковому мозку. Основна функція – захист організму від хвороботворних організмів. Беруть участь у формуванні імунітету.

Тромбоцити – кров’яні пластинки, безбарвні, без’ядерні неправильної форми ділянки цитоплазми, оточені плазматичною мембраною. Тромбоцити відіграють велику роль у процесі зсідання крові.

Плазма крові – має вигляд непрозорої в’язкої рідини жовтуватого кольору. Вона виконує роль міжклітинної речовини. Плазма крові містить 90% води та розчинені в ній органічні (9,1%) та неорганічні (0,1%) речовини.

Функції крові:

1. Транспортна – забезпечує транспорт кисню і поживних речовин до клітин;

2. Терморегуляція – забезпечує перерозподіл в організмі тепла, що утворилось в наслідок розщеплення речовин4

3. Захисна – зсідання крові при пораненні судин, здійснення захисних реакцій при потраплянні чужорідних сполук і збудників хвороб;

4. Підтримання гомеостазу – відносна постійна стійкість хімічного складу крові, температури та клітинного складу крові.

 

Білет №7

1. Методи діагностики стану органів або організму людини.

Висновок про загальний стан здоров’я людини можна зробити лише на підставі низки досліджень: медичних, біохімічних, фізичних, анатомічних, генетичних. Отримані в результаті проведених досліджень показники певної людини порівнюють із середніми значеннями цих показників у здорових людей відповідного віку та статі.

Біохімічні методи застосовують для визначення показників хімічного складу організму: складу крові, травних соків. Наприклад для вимірювання рівня глюкози в крові використовують глюкометри.

Фізичні методи використовують для дослідження будову та стану організму. Наприклад: вимірювання артеріального тиску, дослідження оботи серця (електрокардіографія), ультразвукова діагностика (обстеження внутрішніх органів), рентгенографія (отримання знімку на рентгенівській плівці), МРТ (магнітно-резонансна томографія) – дослідження внутрішніх органів і тканин за допомогою фізичного явища ядерного магнітного резонансу.

Антропометричні методи – вимірювання зросту, маси тіла, обсягу грудної клітини.

2. Групи крові. Резус фактор.

У людей виділяють 4 основні групи крові, які успадковуються від батьків  і не змінюються впродовж життя. У складі клітинної мембрани еритроцитів є особливі сполуки – комплекси білків і вуглеводів – аглютиногени. Їх позначають великим латинськими літерами А та В.

У плазмі крові міститься два типи білкових сполук – аглютинінів. Їх позначають літерами грецького алфавіту альфа і бета. У крові однієї людини ніколи не трапляються водночас аглютиногени А та аглютинін а (альфа), або аглютинін В та аглютиногени в (бета). Змішування несумісної за групами крові призводить до склеювання еритроцитів донорської крові. Це називається аглютинацією. Донором називають людину, яка добровільно надає частину своєї крові для переливання іншій – реципієнту. Людям, які мають І групу крові можна переливати особам з будь-якою групою крові (бо аглютиногени в еритроцитах відсутній). Тому людей з І групою рові називають універсальними донорами. Особам, які мають 4 групу крові, можна переливати кров будь-якої іншої групи (бо у них відсутні аглютиніни в плазмі крові). Такі люди теоретично є універсальними реципієнтами. Нині переливають однойменні групи крові. У більшості людей 47% - І група крові, у 43% - ІІ група, у 7% - ІІІ група і у 3% - четверта.

Під час переливання крові враховують не тільки групу крові, а й наявність чи відсутність в еритроцитах ще однієї білкової сполуки, що називається резус-фактором. За наявності в еритроцитах резус-фактора кров називають резус-позитивною, якщо ж резус-фактор відсутній – резус-негативною. Якщо резус-позитивну кров перелити людині з резус-негативною відбувається аглютинація донорських еритроцитів, яку називають резус-конфлікт.

 

 

Білет №8

1. Поняття про обмін речовин. Типи реакцій, з яких складається обмін речовин.

Обов’язковою умовою існування організму людини є надходження поживних речовин, що містять у собі енергію. Отримані ззовні речовини та енергія зазнають значних перетворень у нашому організмі. Поживні речовини засвоюються й енергія, що в них накопичена, використовується. Продукти обміну виводяться назовні.

Обмін речовин називають метаболізмом. Основою обміну речовин є комплекс біохімічних реакцій, які відбуваються тільки за допомогою ферментів. Ферменти – це біологічно активні речовини, здатні впливати на швидкість перебігу реакцій.

Метаболізм складається з двох типів реакцій:

1. Дисиміляція – це розщеплення складних органічних сполук до більш простіших (відбувається із виділенням енергії).

2. Асиміляція – це утворення складніших сполук з більш простих (відбувається із затратами енергії).

2. Будова та функції шкіри.

Шкіра – це один з найбільших за площею органів тіла людини. Загальна площа шкіри дорослої людини 2 квадратних метра.

Шкіра людини побудована з 3 шарів:

1. Епідерміс – зовнішній шар шкіри, товщина якого в різних ділянках тіла різна (від 0,07 мм до 2,5 мм). Найтовщий епідерміс на долонях, підошвах. Епідерміс утворений багатошаровий епітелій, зовнішній шар його роговіє і поступово злущується. Замість злущених клітин утворюються нові. Цю частину називають ростковим шаром. Повне оновлення епідермісу триває 20 днів.

2. Дерма, або власне шкіра – утворена волокнистою сполучною тканиною, завдяки якій шкіра еластична. Дерма пронизана нервами, проносними і лімфатичними судинами. Тут розташовані волосяні мішки, сальні та потові залози, На долонях і підошвах випини дерми на поверхні шкірі утворюють складні рельєфні малюнки, форма яких є абсолютно унікальною та неповторною для кожної людини. Їх використовують для встановлення особи.

3. Підшкірна жирова клітковина – шар утворений пухкою сполучною тканиною, у якій багато жирових клітин.

Функції шкіри: механічний захист, бар’єрна, видільна, секреторна, дихальна, чутлива функції, участь в обміні речовин, розподілі крові, терморегуляції.

 

Білет №9

1. Склад харчових продуктів. Поняття про збалансоване харчування. Вітаміни.

Харчові продукти – це об’єкти тваринного та рослинного походження, які використовують в їжу в натуральному чи переробленому вигляді як джерело енергії і будівельний матеріал.

Харчові продукти тваринного походження (м'ясо, риба, молоко) – це джерело білів, жирів та частково вуглеводів.

Харчові продукти рослинного походження (овочі, фрукти, крупи) мають високий вміст вуглеводів, хоча до їхнього складу входять також білки та рідкі жири.

Важливими параметрами харчових продуктів є їхня харчова цінність – це сукупність властивостей харчових продуктів, що забезпечують фізіологічні потреби людини в енергії та будівельному матеріалі.

У добовому раціоні дорослої людини використовують білки, жири і вуглеводи у такому співвідношенні 1:1:4. За добу доросла людина в середньому повинна споживати 80-100 г білків, стільки ж жирів, 350-400 г вуглеводів.

В їжу можуть додавати консерванти – це речовини, які додають у продукти для того щоб подовжити їх термін придатності, надати певних смакових якостей.

Збалансоване, або раціональне харчування – це таке харчування, коли якість і кількість їжі відповідають потребам організму. Важливим принципом раціонального харчування є дотримання енергетичного балансу організму. Кількість енергії, що надходить до організму з їжею, має відповідати енергетичним витратам організму. Співвідношення добового раціону: сніданок – 25%, обід – 35%, підвечірок – 20%, вечеря – 20%.

Вітаміни – біологічно активні речовини різної хімічної природи, що потрібні для обміну речовин. Відомо близько 50 вітамінів, які поділяють на водорозчинні (вітаміни групи В, Р, С) та жиророзчинні (А, Д, Е, К). За відсутності вітамінів в організмі виникають захворювання – авітамінози, а за їхньої недостачі – гіповітамінози. Негативно на організм людини впливає і надлишок вітамінів в організмі людини.

2. Похідні шкіри.

Похідними рогового шару епідермісу є волосся та нігті.

Нігті – це щільні рогові пластинки, які частково вкривають верхню поверхню останньої фаланги кожного пальця рук і ніг. Нігті мають рожеве забарвлення, тому що через них просвічуються кровоносні судини. Нігті ростть упродовж всього життя. Швидкість росту нігтя становить 0,1-0,2 мм за добу. На руках нігті повністю змінюються за 3-4 місяці. На ногах за 6-8 місяців.

Нігтьова пластинка міститься на нігтьовому ложі і оточена нігтьовим валиком. Ділянка нігтьового ложа, на якій міститься корінь нігтя, є місцем його росту. Тут клітини активно діляться, поступово роговіють і просуваються нігтьовим ложем.

Волосся в людини вкриває частину шкіри. Воно буває довгим (на голові), чи коротким (брови). У волосині є корінь і частину, що розташована над поверхнею шкіри – стрижень. Корінь розташований у волосяній сумці, за її рахунок волосина росте. До волосяної цибулини підходять кровоносні судини та нерви. Судини забезпечують живлення волосини, а нерви – її чутливість.

Волосся має певний колір, який визначається кількістю наявного в ньому пігменту. Чим більше пігменту у волосині, тим темніше її забарвлення. Волосини голови живуть в середньому 4-5 років, а вій кілька місяців. У людини щоденно відмирає 50-100 волосин.

До похідних шкіри також належать і молочні залози. У чоловіків вони недорозвинені і не функціонують, а в жінок активно розвиваються з початком статевого дозрівання. Після народження дитини молочні залози в жінок виробляють молоко, яким вигодовують немовлят.

 

Білет №10

1. Що називають травленням? Будова травної системи. ЇЇ функції.

Травлення – це сукупність процесів механічної обробки їжі та хімічного розщеплення її компонентів на сполуки, які організм здатний засвоювати та включати в обмін речовин.

Травна система поділена на травний канал і допоміжні органи травлення. Загальна довжина травного каналу становить 8-10 м.

Травний канал поділений на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник, який закінчується прямою кишкою  анальним отвором.

Допоміжними органами травної системи є зуби, язик, а також травні залози: слинні, печінка із жовчним міхуром і підшлункова залоза.

Основні функції травної системи:

1. Рухова функція – захоплення їжі, її подрібнення, змішування з травним соком, просування по травному тракту, виведення неперетравлених решто назовні.

2. Секреторна функція – виділення травних соків і слизу, гормонів, які регулюють діяльність травної системи.

3. Функція розщеплення – розщеплення складних молекул на їхні складові під дією травних ферментів.

4. Функція всмоктування – перехід води, мінеральних речовин, вітамінів і продуктів розщеплення у кров або лімфу.

5. Функція виділення – виведення з організму деяких продуктів травлення, не потрібних організму.

2. Перша допомога при кровотечах.

Розрізняють капілярну, венозну й артеріальну кровотечу.

Капілярна кровотеча – це пошкодження найдрібніших судин (капілярів). Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском,. То капілярні кровотечі легко зупинити. Пошкоджені капіляри легко закриваються тромбом, що утворюється під час зсідання крові. Першою допомогою є знезараження місця поранення розчином гідроген пероксиду і накладання на нього стерильної пов’язки. Капілярною є кровотеча з носа. Щоб її припинити, затисніть ніс, а на перенісся покладіть щось холодне. В жодному разі не закидайте голову назад!

Венозна кровотеча – це ушкодження поверхневих вен. Щоб зупинити венозну кровотечу, треба накласти на рану пов’язку, що стисне стінки уражених судин. Якщо ж ушкоджена велика вена, то накладають тиснучий джгут нижче місця поранення.

Артеріальна кровотеча – це ушкодження артерій, у результаті чого кров витікає у вигляді пульсуючого струменя, подібного до фонтану. Ця кровотеча дуже небезпечна для життя, тому поранену кінцівку треба підняти вгору – це зменшить кровотечу, вище місця ураження накласти медичний джгут, який притисне ушкоджену судину. Перед його накладання потрібно покласти чистий бинт або шматок матерії. Джгут залишають на кінцівку на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину.

Внутрішні кровотечі – надзвичайно небезпечні для життя. Крововиливи в черевну та грудну порожнину, порожнину черепа. Виявити їх можна тільки за зовнішнім виглядом людини - вона блідне, дихання стає поверхневим, пульс частішає та слабшає, виступає липкий холодних піт. Треба негайно викликати швидку медичну допомогу. До прибуття лікаря, хворого кладуть у ліжко або надають напівлежачого положення і до можливого місця кровотечі прикладають щось холодне.

 

 

 

Білет №11

1. Будова та функції ротової порожнини.

Функції ротової порожнини: оцінка смаку їжі, визначення її придатності, починаються процеси механічного (пережовування) та хімічного (розщеплення за участі ферментів) перетворення їжі.

Зовні ротова порожнина обмежена губами і щоками. Верхню частину ротової порожнини утворює піднебіння. Передня його частина – це тверде піднебіння, основу його складають кістки, а задня – м’яке піднебіння, утворене м’язами. Обидві частини піднебіння вкриті слизовою оболонкою.

Язик – це рухливий м’язів орган, утворений м’язовою посмугованою скелетною тканиною, на слизовій оболонці якого містяться смакові рецептори. Також язик бере участь у перемішуванні їжі, ковтанні, а разом з губами і зубами – у формуванні членороздільних звуків мови.

Зуби – слугують для захоплення, відкушування і пережовування їжі. Вони закріплені в лунках зубних відростків нижньої та верхньої щелеп. Слизова оболонка, що вкриває зубні відростки щелеп, утворює ясна. Зуб складається з:

1. Коронки, яка виступає над яснами і зовні вкрита твердою емаллю. Під нею розміщена речовина – дентин. У середині зуба є порожнина, заповнена пухкою сполучною тканиною, судинами і нервами – пульпа.

2. Шийка – занурена в ясна, це місце переходу коронки в корінь.

3. Корінь – оточений твердою речовиною – зубним цементом. До кореня підходять нерви і кровоносні судини.

Зуби мають різну кількість коренів: по 1 кореню мають різці, по 2 кореня – малі кутні зуби і по 3 корені – великі кутні зуби.

Процес ферментативного перетравлювання їжі відбувається за допомогою слини. Слина – це безбарвна слизувато-клейка речовина, до складу якої входить вода (98,5%), ферменти (лізоцим, амілаза і мальтоза) та слиз муцин. За добу слинні залози (привушні, підщелепні, під’язикові) виробляють 0,5-2 л слини.

2. Захворювання органів сечовидільної системи. Їх профілактика.

До найнебезпечніших захворювань сечовидільної системи належить запалення нефронів – гломерулонефрит. Вражається клубочок капілярів нефронів, а із часом велика кількість нефронів руйнується повністю і кров проникає через стінки капілярів. Утворюються набряки. Захворювання є смертельним.

Пієлонефрит – запальний процес з переважним ураженням ниркової миски. Захворювання супроводжується частим та болісним сечовипусканням, підвищенням температури, болем у поперековій ділянці, сонливістю.

Цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура.

Уретрит – запалення слизової оболонки сечівника. Ці захворювання спричиняють різні мікроорганізми, які потрапляють в організм через недотримання правил особистої гігієни чи переохолодження.

Сечокам’яна хвороба – поява камінців у нирках і сечовивідних шляхах. Ці камінці утворюють із компонентів сечі – солей сечової кислоти. Вони ускладнюють виділення сечі, що спричиняє різку біль. Якщо камінці потраплять у сечовід, це спричиняє ниркову коліку – сильний біль у ділянці попереку і живота.

Щоб уникнути захворювань сечовидільної системи, треба своєчасно лікувати різні інфекційні хвороби й запальні процеси. Особливо уважним потрібно бути вживаючи ліки, бо деякі з них здатні побічно впливати на функції нирок.

 

Білет №12

1. Будова та функції шлунку.

Шлунок – розширений відділ травного тракту. Він має вхідну частину – дно шлунка, середню частину – тіло та вихідну частину – воротареву.

Форма та об’єм шлунка помітно змінюється залежно від його наповнення, чи положення тіла. У дорослої людини довжина шлунка становить 21-25 см, а його ємність – 1-3 л.

Стінка шлунка утворена чотирма оболонками – слизовою, підслизовою, м’язовою, серозною. У місті переходу шлунка в дванадцятипалу кишку кільцевий шар м’язів утворює потовщення, формуючи м’яз стискач – сфінктер. Він регулює надходження їжі із шлунка до кишечнику. Завдяки скороченню м’язів шлунка, їжа перемішується і просувається до кишечнику.

У слизовій оболонці шлунка секреторні клітини утворюють травні ферменти, хлоридну кислоту і слиз. Суміш цих речовин утворюють кислий шлунковий сік. За добу утворюється 2-3 л. Основним ферментом є пепсин та ліпаза.

2. Захворювання шкіри, їх профілактика.

Дерматити – запалення шкіри. Виникає внаслідок впливу зовнішнього середовища. Основними ознаками є свербіж, почервоніння, запальні реакції.

Себорея – запалення сальних залоз. Виникає внаслідок нервової та ендокринної системи, нераціонального харчування. Основні ознаки – це поява вугрів та лупи.

Грибкові ураження окремих ділянок шкіри або її похідних – виникає внаслідок зараження дріджоподібним грибком роду Кандида Основними ознаками є почервоніння шкіри, свербіж, утворення виразок, руйнування нігтьових пластинок.

Педикульоз – ураження вошами окремих ділянок шкіри, вкритих волоссям.

Короста – захворювання, збудником кого є кліщ коростяний свербун. Виникає внаслідок контакту з хворим на коросту Основними ознаками є висип, почервоніння, нестерпний свербіж.

Основними заходами профілактики є уникнення впливу негативних чинників середовища, дотримання правил особистої гігієни, збалансованого харчування, профілактичні заходи після відвідування басейнів, лазень, тримати волосся у чистоті, не користуватися чужим рушником чи гребінцем, уникати контакту з хворими на коросту.

 

Білет №13

1. Будова і функції тонкого кишечнику.

Частково перетравлена в шлунку їжа, яка називається хімус, завдяки скоренню його м’язів через сфінктер надходить порціями до тонкого кишечнику. Саме тут поживні речовини їжі остаточно розщеплюються і всмоктуються в кров і лімфу. У дорослої людини довжина тонкого кишечнику 5-6 м. Він поділяється на три послідовні відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишки.

Дванадцятипалу кишку так називаються, бо її довжина дорівнює товщині 12 складених разом пальців (25-30 см). До неї відкривається протока підшлункової залози та загальна жовчна протока.

Підшлункова залоза завдовжки 12-15 см розміщена під шлунком. Вона виробляє травний сік, який через вивідну протоку потрапляє в дванадцятипалу кишку. Травний сік має лужну реакцію, до його складу входять такі ферменти як трипсин та хімотрипсин (розщеплюють білки), ліпаза (розщеплює жири), амілаза (розщеплює вуглеводи).

Печінка – це найбільша залоза в організмі людини (її маса – 1,5-2 кг), розташована в правому підребер’ї, під діафрагмою. Біля печінки є порожнистий орган жовчний міхур, який сполучається жовчною протокою з дванадцятипалою кишкою. Функції печінки: секреторна, захисна, обмінна, синтетична, детоксикаційна. Жовч, що утворюється за допомогою печінки, розщеплює жири та активує деякі ферменти.

2. Перша допомога при ушкодженнях опорно-рухової системи.

Пошкодження організму, спричинене зовнішнім впливом, називають травмою. Причинами травм опорно-рухової системи є необізнаність із правилами техніки безпеки, заняття спортом, порушення правил дорожнього руху, пустощі.

Найпоширеніші травми опорно-рухової системи:

1. Розтяг – пошкодження зв'язок. Внаслідок розтягів бувають розриви зв'язок. В такому місці з’являється набряк, крововилив, відчувається сильний біль. Треба прикласти холодний предмет. Ушкоджений суглоб потрібно забинтувати і звернутися до лікаря. При розриві зв’язки, її зшивають.

2. Вивих – це пошкодження суглобів, при якому зміщуються кінці кісток, які входять до складу суглоба. Виправляти та лікувати вивихи може тільки лікар. Але потерпілому треба надати медичну допомогу: суглоб, у якому відбувся вивих потрібно зафіксувати в нерухомому стані (руку підвісить через плече хусткою, а на ногу накласти шину), прикласти холод.

3. Переломи – це порушення цілісності кістки. Частіше трапляються переломи довгих кінцівок, рідше – кісток черепа, ключиці, тазового пояса. У разі закритого перелому покриви тіла не ушкоджені. Відчувається сильна біль, набряк, може змінюватись форма кінцівки внаслідок зміщення частин зламаної кістки. Перелом вважають відкритим, якщо при цьому розриваються м’які тканини і шкіра. Перша допомога в разі переломів, це знерухомлення зламаної кістки за допомогою шини. Накладаючи шини, потрібно фіксувати не менше, ніж два суглоби, розміщені вижче і нижче суглобової ділянки. У разі відкритого перелому із сильною кровотечею потрібно накласти кровоспинний джгут вище місця кровотечі, а на рану – чисту пов’язку.

 

Білет №14

1. Захворювання травної системи.

До основних захворювань ротової порожнини відносять карієс зубів (утворюється внаслідок розмноження бактерій, які утворюються між зубами після жування їжі), та стоматит (запальний процес слизової оболонки ясен і рота).

Гастрит, виразки стінки шлунку і дванадцятипалої кишки – запалення слизової оболонки шлунку. Недотримання режиму харчування призводить таож до панкреатиту – запаленню підшлункової залози. Запалення черевного відростка сліпої кишки – апендикса спричинює апендицит.

Дизбактеріоз – зміна бактеріальної мікрофлори організму, переважно кишечнику. При цьому характерним є метеоризм – здуття живота, через посилення утворення газів у кишечнику.

Холоцестит – застій і згущення жовчі в жовчному міхурі через вживання сухої та жирної їжі.

Хвороби шлунково-кишкового тракту можуть виникати внаслідок бактеріальних харчових отруєнь:

• сальмонельоз – (бактерія роду Сальмонела) основними ознаками є токсикоз, шлунково-кишкові розлади, підвищення температури; виникають через вживання інфікованої їжі – м’яса, молока, яєць, води;
• ботулізм – (паличка ботулізму) має такі ж ознаки отруєння;
• дизентерія – (дизентерійна паличка) має такі ж ознаки отруєння;
• холера – (холерний вібріон) має такі ж ознаки отруєння.

2. Що називають виділенням? Будова сечовидільної системи.

Виділення – це фізіологічний процес звільнення організму від кінцевих продуктів обміну, чужорідних та отруйних речовин, спрямований на підтримання сталості внутрішнього середовища.

В організмі людини процес виділення забезпечують нирки, печінка, легені, кишечник і шкіра.

Через легені виділяється вуглекислий газ, вода у вигляді пари. Через органи травлення – частково не перетравлені рештки.

Важливу роль у процесах виділення відіграє сечовидільна система, за участі якої виводиться більша частина розчинних продуктів розпаду органічних речовин, зокрема сечовина та сечова кислота.

Сечовидільна система складається з:

1. Нирок – праних органів, що мають форма насіння квасолі та розміщені в черевній порожнині на рівні попереку з обох боків хребта. Нирка утворена особливими мікроскопічними структурами – нефронами. Саме вони здійснюють процеси сечоутворення. З допомогою фільтрації в нефронах утворюється первинна сеча, яка за хімічним складом нагадую плазму крові, тільки не містить білку. 99,2% первинної сечі за допомогою процесу реабсорбції всмоктується в кров. Та частина сечі, що залишається, пройшовши нирковий каналець, потрапляє до збірної трубки. Це вторинна сеча.

2. Сечоводів – органу у вигляді трубки, що з’єднує ниркову миску і сечовий міхур. Наявність слизу запобігає подразненню стінок сечоводу сечею.

3. Сечового міхура – порожнистого органу, який слугує для накопичення та виведення сечі.

4. Сечівник.

За добу у людини утворюється 1,5 л вторинної сечі.

 

Білет №15

1. Що називають диханням? Види дихання.

Дихання – це сукупність процесів, які забезпечують надходження в організм кисню, використання його для окиснення органічних речовин, також видалення з організму вуглекислого газу, що утворився під час реакції окиснення.

Цілісний процес дихання умовно поділяють на зовнішнє – вентиляція легень (обмін газів між атмосферним повітрям і організмом) та внутрішнє – обмін газів між кров’ю та тканинами і використанню кисню клітинами, процеси окиснення органічних речовин у клітинах, унаслідок яких виділяється енергія.

Дихальна система людини складається з повітроносних шляхів і легень. Повітроносні шляхи – це система з’єднаних між собою порожнистих органів, якими рухається вдихуване та видихуване повітря. Повітроносні дихальні шляхи людини поділяють на верхні – носова порожнина, носоглотка, гортанна частина глотки та нижні – гортань, трахея та бронхи.

2. Профілактика захворювань нервової системи.

Причинами порушень діяльності нервової системи можуть бути різні зовнішні впливи: механічні травми, електричне ураження центральних і периферичних структур нервової системи, перегрівання та переохолодження організму, інфекційні захворювання, спричинені вірусами, бактеріями, дія різних отрут. Їх можуть спричинити і порушення нормального функціонування організму: погіршення або припинення кровопостачання певної ділянки нервової системи, голодування, нестача вітамінів, вживання алкоголю, наркотиків, куріння.

Найпоширенішими порушеннями діяльності нервової системи є неврози. Вони характеризуються нав’язливими, істеричними розладами психіки, а також тимчасовим зниженням розумової та фізичної працездатності. За своїм проявом неврози поділяються на кілька форм:

• неврастенія – розвивається внаслідок перевтоми, недоїдання, отруєння наркотиками, тощо. Для неврастеніків характерною є підвищена дратівливість і збудливість, гарячкуватість, нестерпність до заперечень, метушливість;
• істерія – емоції переважають над розумом. В істериків неадекватна реакція на зовнішні подразники. Типовим проявом захворювання є істеричний напад, що виникає як реакція навіть на невелику неприємність. Під час нападу хворий плаче або сміється, може навіть впасти;
• психастенія, або невроз нав’язливих станів – проявляється нерішучістю, невпевненістю у своїх силах. Це стан протилежний істерії. Характеризується тим, що у людей збіднені емоції та захоплення, образне мислення, постійне відчуття неповноцінності життя, схильність до сумнівів, нерішучість у діях, невпевненість у собі. Їм важко прийняти будь-яке рішення, вони постійно аналізують свої вчинки.

Для відновлення функціонального стану нервової системи й організму потрібно збільшити час активного відпочинку, змінити умови, усунути причини цих станів. Потрібно зняти психологічне напруження, почати заняття творчістю, туризмом, музикою, фізичною культурою.

 

Білет №16

1. Будова та значення нервової системи.

Нервова система – це найскладніша і найважливіша система керування та зв’язку в організмі людини. За місцем розташування нервової тканини розрізняють центральну та периферичну її частини.

Центральна нервова система розміщена в порожнині черепа та каналі хребта. Це головний і спинний мозок. Центральна нервова система забезпечує взаємозв’язок усіх клітин, тканин та органів організму. Вона впливає на їхню діяльність та регулює всі процеси, які в них відбуваються. За допомогою рецепторів ЦНС отримує інформацію про всі явища, що відбуваються у довкіллі.

Нервова тканина, розміщена поза межами черепа та каналу хребта, утворює периферичну нервову систему. Це нерви, які відходять від головного та спинного мозку, а також їхні сплетіння та вузли. Нерви, що відходять від головного мозку, називають черепно-мозковими (іннервують органи чуття, деякі посмуговані м’язи, слізні та слинні залози), а від спинного – спинномозковими (іннервують усі ділянки тіла людини, розташовані нижче шиї).

Залежно від функцій нервову систему поділяють на соматичну та вегетативну.

Соматична нервова система керує рухами скелетних м’язів, сприймає і проводить сигнали від органів чуття, забезпечують зв’язок із зовнішнім середовищем.

Вегетативна нервова система – регулює обмін речовин, роботу внутрішніх органів і стан нервової системи в цілому. Діяльність цього відділу не перебуває під контролем свідомості людини, тому його друга назва – автономна нервова система.

2. Хвороби органів дихання. Їх класифікація.

Вдихання певних хімічних речовин з різким запасом, диму, пилу, дуже холодного чи занадто гарячого повітря може спричинити запалення слизової оболонки носоглотки, глотки, трахеї. Також запалення слизових оболонок дихальних шляхів спричиняють інфекційні захворювання.

Хвороботворні віруси та бактерії можуть вражати будь-яку частину дихальних шляхів.

1. Нежить – запалення слизової оболонки носа.
2. Ларингіт – це запалення слизової оболонки гортані.
3. Фарингіт – запалення слизової оболонки глотки.
4. Трахеїт – запалення слизової оболонки трахеї.
5. Бронхіт – запалення бронхів з переважним ураженням слизової оболонки. Характерні кашель, задишка, біль у грудях.
6. Плеврит – запалення плеври, виникає внаслідок потрапляння збудників інфекції до плевральної порожнини.
7. Пневмонія – запалення легень.
8. Грип – гостре інфекційне захворювання, яке спричиняють віруси.
9. Туберкульоз, або сухоти – інфекційне соціально-небезпечне захворювання. Збудник паличка Коха, найчастіше вражає легені. Передається повітряно-крапельним та побутовим шляхом.

Також дуже поширеними є алергічні захворювання алергічний риніт (набряк слизової оболонки, сухість, свербіння, чхання, слиновиділення) та бронхіальна астма – напади задухи, причиною якого є звуження бронхів, або їхнього набрякання.

Для запобігання ураженням і захворюванням дихальної системи слід дотримуватися правильного режиму праці, харчування, відпочинку. Дихання потрібно розвивати фізичними вправами, спортом. Повітря повинно бути чистим. 

 

Білет №17

1. Загальна будова та функції нижніх дихальних шляхів.

До нижніх дихальних шляхів належать гортань, трахея та бронхи. Гортань має лійкоподібну форму. ЇЇ стінки утворені хрящами, які з’єднані між собою м’язами та зв’язками. Найбільший хрящ гортані – щитоподібний, він складається з двох пластинок, які спереду з’єднуються між собою під кутом. Цей кут дуже гострий і в чоловіків добре видно підвищення – кадик. У верхні частині гортані є надгортанний хрящ, він допомагає закривати вхід до гортані під час ковтання їжі. Порожнина гортані вистелена слизовою оболонкою і містить рецептори. У разі їх подразнення виникає захисний дихальний рефлекс – кашель. Гортань також бере участь у голосоутворенні. У просвіті гортані розташований голосовий апарат, який складається з голосових зв'язок та голосових м’язів. Між еластичними волокнами голосових зв'язок є голосова щілина. Коли людина мовчить, голосові зв’язки розходяться, а коли говорить – зв’язки натягуються. У жінок голосові зв’язки коротші, ніж у чоловіків.

З гортані повітря потрапляє в трахею. Трахея – це дихальна трубка, що побудована з хрящових півкілець, з’єднаних між собою зв’язками. Внутрішня стінка трахеї вистелена залозистим епітелієм, що виділяє слиз, він зволожує стінки трахеї і знешкоджує хвороботворні організми.

У верхній частині грудної порожнини трахея розгалужуються на 2 бронхи – правий і лівий. Бронхи – частина повітроносних шляхів, які відгалужуючись від трахеї, заходять до легень. Вони складаються з хрящових кілець, які запобігають закриттю їхнього просвіту. Заходячи в легені, бронхи багаторазово галузяться і переходять на дрібніші кінцеві трубочки – бронхіоли. Усю систем розгалуження бронхів називають бронхіальним деревом.

Бронхіоли переходять у альвеолярні ходи, що закінчуються легеневими пухирцями – альвеолами. Їхні стіни вкриті густою сіткою капілярів, а їхня порожнина заповнена повітрям.

Легені – парні органи. Права легеня більша за ліву, бо ліва має заглиблення – серцеву виїмку. Права легеня складається з  частин, а ліва з 2. Кожна легеня має конусоподібну форму – звужену верхівку та розширену основу, що прилягає до діафрагми. На внутрішній стороні легень є ворота легень, через них нерви, бронхи та легенева артерія входять в легеню. Зовні легеня вкрита оболонкою – легеневою плеврою. Вона складається з внутрішнього і зовнішнього листка, між ними є щілина – плевральна порожнина, яка містить рідину, що зменшує тертя листків один об один.

У легенях дорослої людини міститься 500-700 млн альвеол.

2. Поняття про сенсорну систему. Рецептори, їх типи.

Сенсорна система – це сукупність органів чуття з рецепторами і структур центральної і периферичної нервової системи, які сприймають і аналізують різні подразники зовнішнього та внутрішнього середовища.  У сенсорній системі виділяють 3 відділи: периферичний, провідниковий і центральний.

Периферичний відділ складається з рецепторів, які сприймають певний вид подразнення. Провідниковий відділ утворюють чутливі нерви, які відходять від рецепторів до центрального відділу. Центральний відділ – це певні ділянки центральної нервової системи, де аналізуються подразнення і формуються відчуття. У цьому відділі також формується відповідь на подразнення, які надходять від рецепторів.

Рецептори – це особливі чутливі утвори, що сприймають подразники зовнішнього і внутрішнього середовища й перетворюють їх на нервові імпульси. Рецепторами можуть бути нервові закінчення або спеціалізовані клітини, що входять до складу органів чуття. Кожен вид рецепторів сприймає тільки один тип подразників. Види рецепторів:

• Механорецептори – сприймають різні механічні подразники зовнішнього та внутрішнього середовища;
• Хеморецептори – сприймають вплив різних хімічних сполук;
• Фоторецептори – сприймають дію світлових променів;
• Терморецептори – сприймають зміни температури зовнішнього та внутрішнього середовища;
• Рецептори, що відповідають за больові відчуття.

Відповідно до різних типів рецепторів існують різні сенсорні системи: зорова (очі), слухова (вуха), смакова (язик), дотикова (поверхня тіла), нюхова (ніс).

 

Білет №18

1. Будова серця.

Серце – це порожнистий конусоподібний орган, розміщений у грудній порожнині. Розширена його частина обернена вгору, а вузька верхівка донизу. Дві третини серця знаходяться в лівій половині грудної порожнини, а одна – в правій. Серце дорослої людини в середньому 12-13 см завдовжки, до 9-10 см в діаметрі, вагою 300 г.

Зовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою – перикардом, який оберігає його від надмірного розтягнення під час наповнення кров’ю. Внутрішні стінки сумки виділяють рідину, яка зменшує тертя серця під час скорочень.

Стінка серця складається з 3 оболонок: внутрішнього – ендокарда, середнього – міокарда і зовнішнього – епікарда. Міокард утворений посмугованою серцевою  м’язовою тканиною.

Серце має 4 камери і складається з двох передсердь і двох шлуночків. Передсердя – це відділи серця, у які кров збирається з вен. Шлуночки – це відділи серця, з яких кров надходить в артерії. Ліва і права частини серця розділені суцільною перегородкою, тому кров не змішується. У правій половині рухається венозна кров, у лівій – артеріальна.

Між передсердями та шлуночками розташовані стулкові клапани. Правий клапан складається з трьох стулок, а лівий – з двох. Стулкові клапани забезпечують рух крові від передсердь до шлуночків і перешкоджають зворотному току крові.

На межі правого шлуночка та стовбура легеневих артерій й лівого шлуночка та аорти містяться півмісяцеві (кишенькові) клапани. Кожен з них має вигляд трьох кишень, які вільно пропускають кров із шлуночка у бік кровоносних судин та запобігають її поверненню із судин у бік серця.

Шлуночки виконують більшу роботу, ніж передсердя, бо проштовхують кров по всій довжині судин, тоді як передсердя переганяють кров тільки до шлуночків.

2. Імунітет. Види імунітету.

Імунітет – здатність організму протидіяти збудникам інфекційних та інвазійних (які спричиняються тваринами) захворювань, а також впливу речовин, які мають атигенні властивості.

Антигени – це чужорідні для організму речовини, сполуки, що входять до складу вірусів, бактерій, здатні спричинити захисну реакцію.

За походженням імунітет можна поділити на вроджений і набутий.

Вроджений (неспецифічний) імунітет успадковується від батьків і не залежить від того, чи контактувала людина раніше із збудником хвороб чи ні.

Набутий (специфічний) імунітет, на відміну від вродженого, формується впродовж життя людини. Він може виникати після перенесення захворювання (активний природний) чи після щеплення (активний штучний). Набутий природний пасивний імунітет формується завдяки передачі антитіл від матері до дитини через плаценту. Набутий штучний пасивний імунітет розвивається після введення в організм готових антитіл у вигляді лікувальної сироватки.

Набутий імунітет формується на конкретний антиген. За повторного зараження організм здатний реагувати тільки на нього. Набутий імунітет забезпечує група Т-лімфоцитів. Вони запам’ятовують будову хвороботворних організмів і передають цю інформацію іншим наступним Т-лімфоцитам. Набутий імунітет включає 3 етапи: розпізнавання чужорідного об’єкта, інтенсивний поділ клітин, які забезпечують захисні реакції та імунну відповідь.

За механізмом реалізації захисту імунітет поділяють на клітинний і гуморальний.

Клітинний імунітет зумовлений здатність різних видів лейкоцитів до фагоцитозу збудників і руйнування заражених клітин. Таку теорія розробив видатний український вчений І. І. Мечников.

Гуморальний імунітет забезпечують особливі білки, які містяться у плазмі крові, лімфі, тканинній рідині. Автором цієї теорії є німецький вчений П. Ерліх.

Білет №19

1. Будова та функції опорно-рухової системи.

Опорно-рухова система людини складається з пасивної та активної частини. Пасивна частина – це внутрішній скелет, активна – це скелетна мускулатура. Вони функціонують як єдине ціле. Функції опорно-рухової системи:

• Створення опори для різних органів і систем органів;
• Забезпечення рухів всього тіла та окремих його частин;
• Визначає форму та розміри нашого тіла;
• Захисна – захищає внутрішні органи від механічних ушкоджень;
• Кістки скелета (червоний кістковий мозок) відіграють роль у процесах кровотворення;
• Бере участь в обміні речовин – у кістках відкладаються неорганічні солі та деякі інші мікроелементи.

Скелет – це сукупність з’єднаних між собою кісток і хрящів. Тому основу скелет складає кісткова і хрящова тканина. Структурним елементом скелетної тканини є остеони. Кожен остеон побудований з вставлених одна в одну пластинок циліндричної форми. Їх нараховують 5-20. Кожна така пластинка складається з клітин – остеоцитів. У центрі кожного остеома проходить канал з кровоносними судинами. У кістках розміщена компактна (кісткові пластинки розміщені щільно і компактно) або губчаста речовина (кісткові пластинки розміщені не щільно і менш упорядковано). Порожнини в губчастій речовині заповнені червоними кістковим мозком, у якому утворюються клітини крові.

Хрящова тканина складається з клітин та органічної міжклітинної речовини, яка визначає її міцність і пружність. Вона не містить кровоносних судин. Хрящові клітини – хондроцити, кулястої чи овальної форми. Хрящі оточені оболонкою – охрястям, клітини якого виділяють білок колаген. У зовнішній частині охрястя проходять кровоносних судини і нерви.

2. Вища нервова діяльність. Умовні та безумовні рефлекси.

 Вища нервова діяльність – це сукупність взаємопов’язаних нервових процесів, що відбувається в корі та підкіркових центрах головного мозку і забезпечують досконалі пристосування людини до мінливих умов існування.

Поведінка – це сукупність реакцій організму, спрямованих на встановлення життєво необхідних зв’язків з навколишнім середовищем.

У людини вища нервова діяльність вирізняється складністю і багатогранністю проявів. Умовно її можна поділити на 3 групи:

• Інтелектуальні процеси;
• Емоційні процеси;
• Вольові процеси.

Рефлекси поділяються на безумовні та умовні.

Безумовні рефлекси – спадкові та майже не змінюються протягом життя. У їх здійсненні беруть участь спинний мозок, стовбур і підкіркові ядра головного мозку. Ці рефлекси контролює кора великих півкуль. До основних видів безумовних рефлексів відносять:

• Дихальні рефлекси – рухи, що забезпечують вдих і видих;
• Харчові рефлекси – смоктальний, виділення травних соків, жування, ковтання;
• Хапальні рефлекси – спостерігається у новонароджених;
• Захисні рефлекси – відсмикування руки від гарячого предмета, кашель і чхання, мигання повік очей;
• Орієнтувальний рефлекс – з’являється з часом, наприклад людина повертає головою, коли з’являється несподівано подразник.

Сукупність безумовних рефлексів, що виникають на подразнення і визначають забезпечення певної життєвої функції називають інстинктом. Наприклад, материнський інстинкт, самозбереження.

Умовні рефлекси – утворюються на протязі життя людини на основі безумовних під впливом певних чинників зовнішнього середовища. Умовні рефлекси є індивідуальними для кожної людини. Вони є не постійними, за зміни умов, можуть зникати, а інші виникати.

Вивченням умовних рефлексів займався вчений І. П. Павлов. Він проводив досліди над собаками. Коли тварині давали їжу, то спостерігали виділення слини – це прояв харчового безумовного рефлексу. Потім за 30  до годування перед твариною вмикали світло, на яке собака реагувала повертанням до світла голови – безумовний орієнтувальний рефлекс. Після кількох поєднань ввімкнення світла і наступним годуванням світло перетворилось на умовний подразник – коли його вмикали, спостерігали виділення слини. Таким чином умовний рефлекс утворився на базі безумовного.

 

Білет №20

1. Типи кісток скелета людини.

Скелет людини складається більш ніж із 200 різних кісток. За формою, розміром і функціями їх поділяють на:

1. Трубчасті довгі кістки – складають основу кінцівок і виконують функцію важелів, які приводяться в рух м’язами. Це плечова, передпліччя, стегнова, гомілкова кістки. Вони складаються з видовженої середньої частини – тіла та розширених кінців – головок. Тіло має порожнину, яка заповнена жовтим кістковим мозком (багата на жир сполучна пухка тканина). Трубчаста будова довгих кісток забезпечує їхню міцність і легкість. Між головками та тілом є хрящові пластинки, клітини яких діляться і кістка росте у довжину. Потім в цих клітинах відкладаються мінеральні солі і кістка перестає рости.
2. Трубчасті короткі кістки – розміщуються в тих частинах скелета, де вони повинні одночасно зберігати високу рухливість та витримувати велике навантаження. Це фаланги пальців, кістки плесна, п’ястка. Зовні кістка укрита оболонкою – окістям. Це тонкий, але дуже щільний шар волокнистої сполучної тканини, який зрісся з кістковою тканиною. Окістя містить багато кровоносних і лімфатичних судин, нервових закінчень. Завдяки поділу зовнішнього шару окістя, кістка росте в товщину.
3. Губчасті кістки – бувають довгі (ребра, грудина) та короткі (зап'ясток і передплесно). Системи губчастих кісток пружинять і зменшують навантаження під час рухів. Плоскі кістки – тазові, лопатка, лобова кістка, тім’яна кістка.
4. Змішані  - до них відносять хребці, в яких поєднуються короткі трубчасті і плоскі кістки.
5. Повітроносні – лобова, верхньощелепна, клиноподібна. У них є порожнини, вистелені слизовою оболонкою та заповнені повітрям.

2. Постембріональний розвиток людини.

Постембріональний розвиток людини починається від моменту її народження.

Упродовж життя людини безперервно відбувається процес росту і розвитку.

Хронологічний вік – це період, прожитий від народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік – це сукупність анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам.

Відповідно до вікових особливостей розвитку організму весь життєвий цикл людини поділяють на періоди.

1. Період новонародженості – перші 10 днів життя.
2. Грудний період – 10 днів – 1 рік – супроводжується активним ростом і збільшенням маси тіла. Ріст дитини збільшується в півтора-два рази. У віці 6 місяців у дитини починають прорізатися зуби.
3. Раннє дитинство – 1-3 роки. Темп росту уповільнюється. У віці 2 років закінчується прорізання зубів. У цей період діти інтенсивно розвиваються, розвивається мова і мислення.
4. Перше дитинство – 4-7 років. У віці 5-6 років молочні зуби змінюються на постійні. У цей період розвитку діти сприймають багато інформації з навколишнього світу, точніше розрізняють предмети, починають навчатися читати, писати, рахувати.
5. Друге дитинство або молодший шкільний період – 8-12 років – характеризується уповільненим ростом. У процесі навчання розвиваються розумові здібності дітей.
6. Підлітковий період – хлопці – 13-16 років, дівчата – 12-15 років. У цей період відбувається статеве дозрівання. Збільшується маса тіла, спостерігається стрибок у рості, глибока перебудова організму. Закладається багато рис характеру, вміння контролювати свою поведінку, формуються моральні якості людини. Підлітки прагнуть самовиразитися.
7. Юнацький вік – хлопці – 17-21 рік, дівчата – 16-20 років. У цьому віці ріст і розвиток переважно завершується.
8. Зрілий вік – з 21 року. Перший період – до 35 років. Найпродуктивніший період у житті людини. У цей період людина створює сім'ю, народжує і виховує дітей. Другий період – 36-60 років у чоловіків і до 55 років у жінок.
9. Похилий вік – з 61 року у чоловіків і 56 років у жінок.
10.  Старечий вік – з 75 років.
11.  Довгожителі – це люди віком від 100 років.