Пісня буде поміж нас

Звучать позивні (мелодія «Червоної рути»), виходять ведучі

1-ий ведучий

Струни доторкнися, вкраїнський Орфею, своєю душею і нервом смичка. Вкраїні сьогодні  до болю потрібна мелодія Івасюка.

1-а ведуча

Він прийшов з першими підсніжниками, відлигою, іскристим сонцем, що розлилося по калюжах, щебетом птахів – він прийшов ранньою весною, а відійшов, коли земля шелестіла шовком своїх розкішних земних шат – на порозі літа. А між тим – ціла епоха, ймення якій – Володимир Івасюк.

1-ий ведучий

4 березня цього року Володимирові Івасюку виповнилося б 70 літ від дня народження, а в ці квітневі дні минає 40 років з часу його загадкового зникнення і смерті. Епоха життєвого шляху Володимира Івасюка була трагічно короткою – ледь більше тридцяти років. Але музика, народжена його талантом, - вічна.

1-а ведуча

Сьогодні ми станемо невід’ємною частинкою свята пісні, подарованого нам великим творцем, великим українцем: композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком.

1-ий ведучий

Можна без перебільшення стверджувати, що Володя Івасюк – символ української естрадної пісні, а його найзнаменитіша пісня «Червона рута» - пісенний символ України, символ якоїсь первозданної чистоти українського мелосу.

Що нікому в житті зроду-віку не була чужа.

.. Відспівала душа і в піснях залишилась навічно.   

      Стала піснею віку Володина світла душа.

2- ведуча                 Червоная руто, чого ти зів'яла,
                                       Молоденька дівчинонько, чого ж заплакала?
                                       Ти не смійся хоч раз, не кажи, що забула,
                                        А згадай про той час, як ти мавкою була,
                                       Як ночами в лісах ти чар-зілля шукала,

Як з вітрами, мов птах, ти колись розмовляла.

Бачив я тебе в снах, у дібровах зелених.

2-ий ведучий

Квітка червоної рути, яку в природі насправді ніхто не бачив, доторкнулася до мільйонів сердець на усіх просторах колишнього Союзу і далеко за його межами.

Навіть, ті, хто ніколи не цікавились українською естрадою, хто, можливо, й не знає її творця з перших акордів впізнають мелодію цієї пісні.

 

2-а ведуча

Одним з перших виконали «Червону руту» творчі побратими Володимира Івасюка Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та ансамбль «смерічка»

Увага на екран

Звучить у відеозаписі пісня «Червона рута» у виконанні Назарія Яремчука та Василя Зінкевича (відеофрагмент з музичного фільму «Червона рута Десять лет спустя»)

 

1-а ведуча

Указ Президента України «Про присудження Державної премії України імені Т.Шевченка 1994 року»

«Присудити Державну премію України імені Тараса Шевченка 1994 року івасюку Володимиру Михайловичу, композиторові (посмертно) – за видатний внесок у розвиток національного музичного мистецтва».

 

1-ий ведучий

За самовіддане служіння Україні на ниві національної музичної культури, створення вершинних зразків української пісенної творчості звання Героя України з удостоєнням ордена держави присвоєно Івасюку Володимирові Михайловичу – поетові, композитору, співакові (посмертно).

1 березня 2009                                            Президент України Віктор Ющенко

 

1-а ведуча

Найвищі державні нагороди, концерти, видання дисків з його музикою, відеофільми, книги, любов мільйонів…. Але усе це з трагічною ремаркою «посмертно»….

 

1-ий ведучий

Не торкнувшись струни – не відчути всесильності руху, не торкнувшись струни – пам'ять роду в душі не збудить.

Струна життя Володі Івасюка виявилася так передчасно обірваною.

 

1-а ведуча

Рівно три десятиріччя тому 24 квітня 1979 року Володя Івасюк, якому власне у березні цього ж року 79 року виповнилося тридцять років, після якогось телефонного дзвінка поспішає у Львівську консерваторію. Рідним сказав, що незабаром повернеться. Але родичі бачили його тоді живим востаннє.

 

 

Звучить пісня «Мальви»

1-ий ведучий

Із спогадів співавтора багатьох пісень Володимира Івасюка поета Юрія Рибчинського

Читець 2

«… раптом у моїй квартирі пролунав телефонний дзвінок, стурбованим голосом Михайло Григорович (Володин батько) запитав мене з надією: «Юро, мій син часом не в тебе?» я не знав, що такі ж дзвінки почули в своїх оселях Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Миколайчук… Але, на жаль, ніхто з нас не зміг відповісти: «Заспокойтеся, Володя тут…»»

 

1-а ведуча

Через три страшні тижні невідомості – жахлива звістка. Фактично волею випадку тіло Володі знайдено повішеним у Брюховицькому лісі неподалік від Львова.

 

Читець 3 (оголошує автора та назву твору)

Михайло Івасюк «Мені кажуть»

Мені кажуть:

Тримай себе в руках,

А в мене рук немає –

Вони у мого сина.

 

Мені кажуть:

Бережи своє серце.

А я не маю серця –

Вони у грудях сина

 

Мені кажуть:

Витри свої очі.

А я й очей не маю –

Вони у мого сина.

 

Нічого не маю.

Й себе не впізнаю.

Я тінь серед поля

Від кволої хмарки.

 

Я став на цім світі

Листком пожовтілим,

Що впасти спізнився

З осінньої гілки.

 

ВІдеофрагмент з документального фільму «Моє життя – обірвана струна» (від початку до 04 хв.15 сек). Фільм ставимо на паузу – на екрані молодий Володимир Івасюк з піднятою рукою, який, ніби вернувши час назад, вітається з усіма присутніми в залі.

 

Читець 4 (дівчинка)

 

Червону руту не шукайте,

і ніжних пелюсток-вогнів.

В лісах даремно не блукайте, -

Ніхто цю квітку не зустрів.

Це символ мрійника-поета,

вогонь душі, вогонь митця,

що враз згорів, немов комета…

(…Коротке зоряне життя!)

Червону руту не шукайте,

бо вам забракне вечорів.

Навік ім'я запам’ятайте

 Того, хто в творчості згорів.      (Володимир Квітневий)

 

Музика Олега Кульчицького, слова Львівського поета Володимира Миронюка – «Соловію України» (Пам’яті Володимира Івасюка )

 

Читець 5

 Михайло Івасюк «Весна сплела із рути…»

Весна сплела із рути
Вінок для тебе, сину,
Й ласкаво запросила
До себе у гостину.
Піднесла срібний келих
Над рідною землею,
Бо ж люди молоділи
Із піснею твоєю.
А ти з-за столу вийшов,
На подив господині,
Щоб стати добрим духом
В степу й на Верховині,
І стати співом пташки,
А чи струною бджілки,
Чи дзюркотанням річки,
Чи шелестінням гілки…

На екрані ще один фрагмент документального фільму «Володимир Івасюк. Моє життя – обірвана струна. ( з 04хв. 15 сек. до 10хв.52 сек.) Робимо паузу на кадрі, де Івасюк сфотографований на фоні квітучих дерев»).

Звучить пісня «Два перстені»

2-а ведуча

Володимир Івасюк – митець, якому ми завдячуємо величезним творчим надбанням. Він був різнобічно обдарованою людиною: за освітою – професійний медик, як фольклорист записав та випустив збірник українських народних пісень «З-над Черемоша й Прута», чудово малював (залишилося багато його картин, портретів, автопортретів), з п’яти років захоплювався фотографією, майстерно володів кінокамерою, володів грою на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі. Він – автор п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до театральних вистав.

 

2-ий ведучий

Та найголовнішим його надбанням є пісні, з яких нам відомо 107. Близько тридцяти з них стали, як сьогодні говорять, справжніми хітами. До багатьох своїх пісень Володимир Івасюк написав і слова. Це «Червона рута», «Водограй», «Два перстені», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Капелюх», «Наче зграї птиць», «Там за горою, за крем’яною» та багато інших.

2-а ведуча

Родом Володимир з невеличкого містечка Кіцмань, що на Буковині. Тато – відомий письменник і педагог, мам – вчителька.

У книзі «Монолог перед обличчям сина», батько Михайло Григорович Івасюк  про час, народився Володя згадує так:

Читець 6.

«Зимі здається, немає кінця. Уже початок березня, а сніги метуть, як навіжені. Написано стільки, що люди начебто не ходять, а пливуть у білому озері, розлитому поміж будинками. Наше районне містечко Кіцмань погрузло до самого пояса. З хати не хочеться носа висунути. Та я з легкістю проходжу по тих кучугурах – ніби лечу, ледб торкаючись їх черевиками. Я молодий, збентежений, щасливий – чекаю ж сина: моя дружина в пологовому будинку. Та я їй ні півслова про те, що чекаю сина. Кажу, що буду радий, якщо народиться і донечка. Бігаю по тих снігах до лікарні, а в голові весь час зринає гарне ім’я – Володимир, Володько…

….Вся велич, краса і поезія світу – у цій крихітній істоті, яку я несу, мов найкоштовніший скарб у нашу хату. Це мій син»

 

Читець 7

Слова Михайла Івасюка «Колискова»
Ти спи, любий сину, в щасливому сні,
Довкола нас тиша і місяць в вікні.
Торкається шибок лиш сяєво зір,
Шумить десь далеко смарагдовий бір.

Й від озера лине поклін комиша…
Тебе покриває мій зір і душа.
Хай ніч, любий сину, снує срібний шовк.
Ти спи — на сторожі безмежна любов.

1-ий ведучий

«Хата,  в якій ми мешкаємо, писав батько Володі, - збудована на тому мвсці, де колись зеленіла левада Михайла Воробкевича, дідуся відомого письменника і класика української музики Сидора Воробкевича.

Місцина, муза і доля Воробкевичів, немов осяяння наснажували хлопчика. П’ятирічним він бере до рук скрипку, а вже за два роки його ім’я з’являється у пресі. Чарівні мелодії заполонили всіх .»

1-ведуча

Першу музичну освіту Володя Івасюк здобуває у Кіцманській музичній школі. Починаючи з 1964 року пише низку пісень: «Колискова», «Моя пісня», «Колискова для Оксаночки». У своїй школі створює вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка», виступ якого навіть демонстрували по Центральному (Московському) телебаченню.

1-ий ведучий

Вступивши, мабуть на бажання батьків, до Чернівецького медичного інституту, Володя і тут не забуває про музику: стає учасником інститутського оркестру народних інструментів «Трембіта», вокально-інструментального ансамблю «Карпати» Валерія Громцева. Одночасно усе більше заглиблюється в компонування пісень.

І ось Лідія Відаш – в житті Володі перша професійна співачка – записує на українському радіо його талановитий твір «Я піду в далекі гори….» 

1-а ведуча

Твір народився після підйому романтиків, серед яких був і Володимир Івасюк, на Говерлу. Пісня одразу сподобалася слухачам, почала звучати в ефірі досить часто. І це вже була перемога. Хай невеличка, але ж перемога – його пісня поширилася в Україні. Пізніше у музичному фільмі «Червона рута» її натхненно заспіває Василь Зінкевич. Сьогоднішнє покоління слухачів знає цей твір завдяки виконанню Тарасом Чубаєм та гуртом «Плач Єремії». Згадаємо і ми цю пісню.

Звучить пісня «Я піду в далекі гори»

2-а ведуча

Влітку 1972 року Івасюкові запропонували перевестися до Львівського медичного університету, що давало змогу вступити до Львівської консерваторії ім.. Миколи Лисенка. Володя з радістю відгукується на пропозицію і переїжджає до Львова. Вже через рік він закінчує медінститут, отримує диплом лікаря і вступає до аспірантури. Одночасно його зараховують до Львівської консерваторії на композиторське відділення.

 

2-ий ведучий

Саме під час навчання в консерваторії, крім творів пісенного жанру, Володя пробує себе у написанні камерно-інструментальних творів. Його улюбленим інструментом на той час було фортепіано. Саме для нього Володимир створює Варіації на тему народної пісні «Сухая верба», а чотири авторські п’єси.

????? Фортепіанні твори В.Івасюка

1-ий ведучий

Справжнім святом Івасюкової музики стали 1971-й та 1972-ий роки, адже тоді його пісні «Червона рута» і «Водограй» два роки підряд ставали переможцями Всесоюзних фестивалів «Пісня-71» та «Пісня -72», а також Всесоюзного телевізійного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти!»

1-а ведуча

1972 рік знаменний ще й тим, що режисер Роман Олексів у містечку Яремча проводить зйомки першого українського музичного фільму «Червона рута», в якому звучать і чотири кращі Володині пісні. У фільму знялася ціла плеяда знаменитих у майбутньому артистів: Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, буковинські колективи «Смерічка», «Червона рута», «Карпати», івано-Франківські «Росинка», «Еврика», «Опришки».

1-ий ведучий

Софія Ротару… Чи не найсвітліша сторінка в житті композитора Володимира Івасюка. Минуть роки, і батько Володі – письменник Михайло Івасюк, підсумовуючи пережите, напише: «В устах Софії Ротару твори Володі, сповнені людяності, задушевності, драматизму і геть чисто позбавлені сентиментальності, стають дивом, яке ми називаємо гарним словом - мистецтво»

 

Інсценізація  літературної  композиції                                                                         "Тож чому згубився твій самотній слід"

                             (персонажі: Володимир Івасюк, Софія Ротару)

 

С.Р.           Скоро вечір...

Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене.             

     Він більше сюди не повернеться...   

Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо?                     

Моє кохання - як той жовтий лист.                                           

Він може впасти тільки до твоїх ніг.

 

В.І. Сюди я більше не прийду.

Та залишаю замість себе                          

   Червону руту, що знайшов                              

   Для тебе я, для тебе, лиш для тебе.

С.Р. Вже зів'яла вона і замовкла струна,

Щастя випита крапля остання.

В.І. І душа - мов труна, кришталева труна,

У якій спить колишнє кохання.

С.Р. Пише осінь дощами холодні листи,

З неба зоряні впали корали,

В.І. І палають мости, і палають мости

Між серцями, що вже відкохали.

С.Р. Сонце сяде за обрій і день промайне,

Пройде ніч і зажевріє ранок.

В.І. Через рік,через два… ти забудеш мене,

С.Р. Та в душі не загоїться рана.

В.І. Ти почуєш у сні дикий поклик весни.

Ти почуєш небесні хорали.

С.Р. Та не зможе ніхто збудувати мости

Між серцями, що вже відкохали.

В.І. І знову ти шепочеш: "Ні"- в осінню ніч,

А дощ за вікнами паде і плаче.

Надворі студінь, вітер – зимна січ,                                   

А ти в мій дім з весни прийшла неначе.

С.Р. Звучать пісні, а ти шепочеш: Ні".

Пісні так близько - ти ж далеко дуже. 

І туляться дві тіні на стіні.   

                    Я тіні ті зірву, червона руже.

 

В.І.           Не обіцяй мені вернутись,

Не обіцяй мені прийти.   

Не треба слів, щоби забути:

Колишнє - ми, лиш - я, лиш - ти.

 

 

С.Р.  Чужі. Віддалені. Незнані.

Хоч нас ніхто не розлучав.

Лиш бачу я: в однім світанні

Торкнешся ти мого плеча.

 

В.І.           Я стоятиму оддалік окрай твого неба,

Щоби не впала і тінь сльози моєї на тебе.

 

С.Р.           Я стоятиму, з горя німа, окрай твоєї пісні,

Щоби не стало від слів моїх крилонькам її тісно. 

Я стоятиму цілий вік окрай твоєї долі,

О мій Орфею молодий українського поля.

 

В.І.           В нічному світлі свіч стікає віск, як сльози,

Лише на тридцять літ ромашкових.О Боже! 

Горять, течуть свічки, багряні квіти – пишні:       

То подихом важким вже ніч у вічі дише.    

Темніє чад свічок над безпросвіттям ночі.      

Вогонь, земний вогонь...Ти плачеш, свічко? Боже.

 

С.Р.  Чекай… Іще не всі слова знайшли свої серця,

Не всі серця почули їх.

 

В.І.  Чекай… А, може, ця дорога без кінця,

Я ж сам її віддав тобі…

 

С.Р.           І ось пройшло вже стільки літ -

Без тебе світ - зів'ялий квіт,

Без тебе спів гірських вітрів

Журбою в серці забринів.

 

В.І.            Та в днину сонця і тривог –

                     Одна любов у нас на двох,

                     Одна любов, одна печаль

                     І стежка в синю даль.

І якщо вітер не розвіяв ті квіти –

Не чіпай їх...

Вони мертві...

Нехай вони лежать, викликаючи хвилинки суму у закоханих,

Що проходять поруч.

 

Не знаю я, чи знов сюди прийду,

Та залишаю замість себе

Ті квіти, що знайшла в саду для тебе,

 

Для тебе я, для тебе.

А, може, завтра ти пройдеш ось тут,

Де вітер пелюстки колише,

                           Так знай: я щастя своє тут

                           Лишила, лишила я, лишила.

 

Звучить пісня "Жовтий лист"

1-а ведуча

Саме Софія Ротару двічі перемагала на Міжнародному Фестивалі у польському місті Сопоті з піснями Володимира Івасюка «Водограй» (1972 рік) та «У долі своя весна» (1977 рік). 1977 року Всесоюзна студія грамзапису «Мелодія» випускає диск-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару». Цей та багато інших дисків з піснями Івасюка ви бачите на нашому стенді. А першою Володиною піснею, яку виконувала Софія Ротару була «Балада про дві скрипки»

 

2-ий ведучий

Про щасливі миті творчості в одному із листів Володимир Івасюк написав таке: «У мене іноді бувають такі моменти: до якого часу я почуваюся нормальною людиною, а через кілька секунд мене охоплює непереборне бажання співати.

Тоді я тихенько ховаюся від усякого товариства й чекаю закінчення цього «музичного наслання». Іноді це триває декілька днів. Я ходжу сам не свій, а мама, наступаючи мені на п’яти, тихенько перепитує: «Що з тобою?», друзі-товариші дивно посміхаються, а мені загалом у ці хвилини чомусь дуже незручно.

В такі дні я пишу пісні.

Вони для мене як свято. Всю навколишню сіру прозу забавляю найкращою рожевою барвою моєї уяви. Зі мною залишаються тільки ритми й гармонії»

Звучить пісня «Водограй» (в цей час на екрані демонструються відеофільм (фрагменти) «Червона рута» із піснею «Водограй» - з 14хв.14 сек. До 17 хв. 44 сек.)

2-а ведуча

«Запроси мене у сни свої» - це назва однієї з найкращих пісень незабутнього Володимира Івасюка, що була скомпонована на вірші львівського поета Богдана Стельмаха, а сьогодні – це ще й назва нової книжки Б.Стельмаха, де вміщено авторські спогади про композитора, вірші, присвячені його пам’яті, та створені спільно пісні. Отож, згадує поет Богдан Стельмах.

Читець 1 від імені Богдана Стельмаха

«З весни 1975 року до осені 1977-го я працював завідувачем літературною частиною у муздрамтеатрі Дрогобича.

В 1976-му театр узяв до постановки п’єсу М. Імбрагімбекова «Мезозойська історія» - про азербайджанських нафтовиків та про кохання, звичайно. Музику до вистави на моє прохання погодився написати Володимир Івасюк.

Зацікавлені знають, що В.Івасюк написав чудову музику до вистави львівського театру імені Марії Заньковецької «Прапороносці» за романом Олеся Гончара, і Вважають її єдиним його твором для театру. А це не так. Був і другий – прекрасно інструментована музика до «Мезозойської історії», з лейтмотивною піснею «Запроси мене у сни свої».

Володя кілька разів приїздив до Дрогобича, привіз готову, записану на магнітофонній тасьмі музику до вистави, а на додаток відмовився від гонорару.

-       Ніяких угод, відказав на пропозицію підписати відповідні папери. – я це зробив для мого друга 

      Богдана.»

Запроси мене у сни свої,

Хоч на мить, та запроси.

Запроси мене у сни свої,

Тугу в серці погаси….

1-ий ведучий

Володимир Івасюк ніколи не мав власної автомашини і не був одружений. Також за все своє життя не мав жодної золотої прикраси, зате купував і щедро дарував їх з якоїсь нагоди і без неї мамі – Софії Іванівні, сестрам Оксані та Галині. Сестра композитора Оксана Івасюк згадує:

 

1-ша ведуча

«Володя взагалі був дуже галантний у стосунках з усіма жінками – з сестрами, з матір’ю, бабусею, зі своїми однокласницями й однокурсницями… і тексти, написані братом, свідчать про його ніжні людські почуття. Перше велике кохання у нього було ще в школі, в Кіцмані. На пісні раннього і більш пізнього періоду дуже впливали люди, що оточували його, для яких він створював мелодії. В них – така елегантність, легкість, хвилюючий тембр!»

Перегляд слайд-шоу із світлин, які ще раз нагадують присутнім у залі миттєвості життєвого і творчого шляху В.Івасюка. Музичним фоном звучить твір Володимира Івасюка «Пісня буде поміж нас» у записі ансамблю «Смерічка».

1-ий ведучий

З роздумів одного з найближчих друзів Володимира Івасюка народного артиста України Василя Зінкевича: «Який би не був швидкоплинний час, як би він не забирав нас у свої хвилі, ми постійно будемо звертатися до творчості Володимира Івасюка. Він любив слово, пісню, музику свого народу. Творив пісню свою для молодих, хоча любили його люди різного віку. Треба схилитися перед світлим образом нашого Композитора, тому що це потрібно перш за все нам, нашим дітям, нашій культурі. Щоб його промінь ніколи не згас».

2-а ведуча

Чим долі світла людина від нас, тим яскравіше світиться вона.

 

2-ий ведучий

Музика – вічно жива, а разом з нею вічний Івасюк.

1-а ведуча

Водограй його кришталевого таланту не замулився, рута не зів’яла, вони зачаровані таїною, ім’я якій – українська пісня. І ця пісня завжди буде поміж нас.

1-ий ведучий

У знак шани до її великого творця разом із нашими солістами заспіваймо зараз усім залом легендарну Івасюкову «Червону руту»

 

Звучить пісня «Червона рута»

Під час програшу на сцену виходять усі учасники концерту. Закінчення пісні виконується спільно всіма артистами і глядачами.