План-конспект уроку на тему: «Через терни власної душі» (порівняльна характеристика творів М.Хвильового «Я(Романтика)» і М.Коцюбинського «Цвіт яблуні»)

Тема «Через терни власної душі»(порівняльна характеристика творів М.Хвильового «Я(Романтика)» і М.Коцюбинського «Цвіт яблуні»)

Мета: допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художній зміст, імпресіонізм новели;розкрити філософський підтекст (вимріяне майбутнє не може реалізувати людина з роздвоєним «Я»); розвивати вміння аналізувати й вмотивовувати поведінку героїв твору,уміння робити самоаналіз власних вчинків;виховувати гуманне ставлення до людей.

Тип уроку: психологічне дослідження

Епіграф

І чого не змогла зробити картина горя,те викликала радість природи.

Я плачу.

М.Коцюбинський «Цвіт яблуні»

Нікому,ніколи нічого не говорити.

як розкололося моє власне я.

М.Хвильовий «Я(Романтика)»

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація навчальної діяльності учнів

 1.Оголошення теми

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

- Шановні одинадцятикласники, нам з вами випало жити в нелегкий час, коли дуже легко ламаються особистості, у добу трагічних подій. Хотілося, щоб ви,проаналізувавши поведінку героїв двох творів,навчилися замислюватися над власними вчинкам ,робити самоаналіз,не боятися зазирнути у свою душу.

Микола Хвильовий, заглиблюючись у психологію персонажів, прагне збудити в читача певне почуття, викликати психологічну настроєність, змусити його переживати разом з героями твору.

Микола Григорович присвятив новелу «Я (Романтика)» «Цвітові яблуні» М.Коцюбинського, тому що був його учнем і тому, що у творі М.Коцюбинського головний герой також є людиною з роздвоєною свідомістю.

ІV. Основний зміст уроку

1.Проблема нашого дослідження:

- Трагічна подія як поштовх до зміни світобачення «Я» і «Світ» та руйнування структури їхніх взаємовідносин.

Кожна новела відбиває історичну площину ,в якій вона написана

• Коли були написані твори?
• Схарактеризуйте історичну епоху .

«Я»-«Світ»

«Цвіт яблуні"- новела-етюд  «Я(Романтика)»

-Передгроззя першої російської                                          Новела(1924р.)Відтворює час                                                                                            

революції. Започаткування нової                                        трагічних суперечностей

малої етнічної прози-психологічної новели                       революційної епохи

2. І.Франко назвав М.Коцюбинського та інших письменників «новою генерацією»…вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують усе окруження»

3. Робота із текстом

- Пропонуємо на тлі музики інсценізацію уривків з обох творів, щоб краще зрозуміти паралель й усвідомити спільне й відмінне їх.

Інсценізація уривків з творів.

«Я»-БАТЬКО

Я не можу…я рішуче не можу чути того здушеного з присвистом віддиху, що здається, сповнює собою весь дім. Там, у жіночій спальні, вмирає моя дитина. Я ходжу по своєму кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий. Як настроєна арфа, що гучить струнами од кожного руху повітря. Свист не вгаває. Я його чую й крізь зачинені двері. Я не піду до спальні. Чого? Я й так бачу все, бачу свою дівчинку, її голі ручки на рядні; бачу: Як вона розтуляє спечені губи й ловить повітря. Оте мале, звичайно таке дике, тепер обіймає пухкими рученятами шию лікаря й само одкриває рота. Таке покірливе тепер котенятко…се міні крає серце. Коли б швидше кінець!..

«Я»-ПИСЬМЕННИК

Десь далеко стукає калатало нічного сторожа. Скільки віків будить воно нічну тишу своїм дерев’яним язиком. Щось є просте й миле у тій промові калатала, якою вона серед тиші обіцяє боронити спокій твого сну. «Чому б мені не взяти такої ночі до того епізоду із великого города у глухому містечку? Їй не спиться. Вона відчиняє вікно своєї хати…ціле море дереву цвіту…»

«Я»-БАТЬКО

Я стрепенувся. Боже! Що зо мною? Чи я забув. Що у мене вмирає дитина? Я приклав ухо до дверей. Свистить? Свистить…

«Я»-ЛЮДИНА

Я не спав три ночі…мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину…і мені так жалко стає себе, я такий скривджений, такий бідний, одинокий, я весь кулюся, лице моє жалібно кривиться, і в очах крутиться гірка сльоза…

«Я»-ТАГАБАТ

Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра,видно тільки білу лисину й надто високий лоб. Цей доктор із широкими лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, це ж він безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Доктор-злий геній, зла воля.

«Я»-ДЕГЕНЕРАТ

Дегенерат-вірний вартовий з дегенеративною будовою черепа. У нього низький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Він нагадує каторжника, він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки. Дегенерат палач із гільйотини. Він вірний вартовий, вірний пес революції.

«Я»-АНДРЮША

Андрюша сидить з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Андрюшу, бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в чека, проти його кволої волі. Андрюша, цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою - «розстрілять», завше мнеться, завше розписується так: не ім’я і прізвище на суворому життєвому документі ставить, а зовсім незрозумілий, зовсім химерний, як хетейський ієрогліф, хвостик.

Голос за кадром

…Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень. Шість тисяч, шість мільйонів

-тьма на моїй совісті!!! Тьма? Перед очима вбивці, не люди, а

-Зет! – Ваше фамілія?

-Ігрек!

«Я»-БАТЬКО

Лікар несе з собою життя нашої Оленки, заплакані очі дружини, гарячі й темні од нічниць і тривоги, блискучі од сліз і гарні.

«Я»-ЛЮДИНА

Я обіймаю її не тільки як друга, а як привабливу жінку, і наче крізь сон тямлю, що в голові моїй лишається невисловлена думка: «Не плач, не все пропало, ще у нас будуть діти»

«Я»-БАТЬКО

А, підлість! Як може родитись така потіха під свист зрушеного смертю горла? Оленка вмирає…

«Се підло, се безглуздо», - кричить у мені щось, і губи скриплять од скритого в серці болю.

«Я»-ЛЮДИНА

Сто чортів !Се насильство! – бунтує моя істота.

«Я»-БАТЬКО»

«Се закон природи», - говорить щось іззаду виразно, але я не слухаю і бігаю по хаті.

Голос за кадром

Я повертаюсь і бачу – прямо переді мною стоїть моя мати,моя печальна мати з очима Марії.

-Ти?

«Я»-ТАГАБАТ

«Мамо?! Ах, ти чортово кукло!

«Мамо?! - ну, ну, тихіше, зраднику комуни! Зумій розправитися з «мамою», як умів розправлятися з іншими.

«Я»-АНДРЮША

-Слухай! Дозволь її відпустити!

Андрюша суворо дивиться. Його рішуче не можна впізнати.

-Слухай. Навіщо ця мелодрама?

Голос за кадром. Провалівай !

«Я»-ПИСЬМЕННИК

Я бачу скляний уже погляд напівзакритих очей, а мої очі, мій мозок жалібно ловлять усі деталі страшного моменту… і все записують… щоб не забути… щоб нічого не забути… ні тих ребер, що з останнім диханням то піднімають, то опускають рядно… ні тих, мертвих уже кучерів, розсипаних на подушці, ані теплого запаху холодіючого тіла. Що виповнює хату… все воно здається мені… колись… як матеріал… я се чую, я розумію, хтось мені говорить про се, хтось другий, що сидить у мені… Я знаю, що то він дивиться моїми очима, що то він ненажерливою пам’яттю письменника всичує в себе всю картину смерті, на світанні життя.

«Я»-БАТЬКО

Ох, як мені гидко, як мені страшно, як ся свідомість ранить моє батьківське серце… Я не витримую більше…

Цвітуть яблуні. Я машинально зриваю цвіт яблуні і прикладаю холодну од радості квітку до лиця. Рожеві платочки од грубого дотику руки обсипаються і тихо падають. Хіба не так сталося з життям моєї дитини? І чого не змогла зробити картина горя, те викликала радість природи. Я плачу.

«Я»-ПИСЬМЕННИК

Я дивлюся на воскове тіло, і дивний настрій обхоплює мене. Я почуваю, що воно мені чуже, що воно не має жодного зв’язку з моїм організмом, що я кохаю не те, що я сумую не за ним, а за чимось іншим. Живим, що лишилося в моїй пам’яті. А моя пам’ять, той нерозлучний секретар мій, вже записує і сю безладність тіла серед цвіту яблуні, і гру світла на посинілих лицях, і мій дивний настрій…

Моя мила донечко, ти не гніваєшся на мене?

«Я»-син

Голос за кадром

Я ніколи не забуду цієї мовчазної процесії. Я йшов по дорозі, а збоку мне брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат. І знову я пізнаю себе некчемною людиною й пізнаю: десь під серцем нудить. І не ридати, а плакати дрібненькими сльозами хотілося мені. І спалахнуло:

Невже я веду її на розстріл?

Може, треба інакше зробити?

Ах, це ж боюнство, легкодухість.

«Я»-ДОКТОР

Ваша мати там! Робіть. Що хочете.

Голос за кадром

Панцерник заревів з бору. Здіймалися огні. Ішла гроза. Ворог пішов в атаку… Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку за шию своєї матері й притиснув її голову до грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню. Як зрізаний колос, похилилася вона на мене.

4.Робота в групах

- Коротко охарактеризувати головного героя обох творів і визначити трагізм втрати близької людини.

- Намалювати кола Вена й позначити спільне й відмінне.

Імпресіонізм

5.Відповідно до нашої проблеми зробити висновок

- Трагічна подія може зруйнувати взаємовідносини людини зі світом. Залежно від цього особистість або деградує, або, завдяки катарсису, очищується, вивищується над обставинами.

6.Творча робота

- Написати твір-мініатюру «Яка доля чекає героїв у майбутньому?»

7.Заключне слово вчителя

- Цвіт яблуні уособлює людське щастя, його красу й перервність, уміння рятувати й лікувати нею душу, не втрачати святість, природну дитинність у своїй душі. Людина, яка намагається зберегти чистим храм душі, ніколи не здатна на підлість, образу, грубість, нахабство.

В обох творах трагічна подія – смерть близької людини – як лакмусовий папірець, перевірила власне «Я» героїв: батько, який не зміг запобігти смерті дитини; син – чекіст, який не зміг пересилити в собі дегенерата, «вірного пса революції», і вбиває рідну матір.

Микола Хвильовий розуміє причини роздвоєності героя, але не хоче розуміти його фанатизму.

Ідея цього глибоко філософського твору полягає в тому, що на крові не може постати гуманне суспільство, фанатизм убиває в людині людину, гармонійна світобудова виключає насильство як шлях її досягнення.

V. Оцінювання учнів

VI. Домашнє завдання: написати есе «Чи завжди людина має вибір?»