План-конспект заняття з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)"

План-конспект заняття №2

з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

 

Тема.  Літературна мова. Специфіка мовлення фахівця.

Мета:

І. Методична  – вдосконалювати методику проведення оглядової лекції.

ІІ. Дидактична:

• освітня – ознайомити студентів з поняттями «літературна мова»; сформувати уявлення про специфіку мовлення фахівця. З’ясувати, в чому полягає культура мовлення під час ведення дискусії;
• розвивальна – розвивати мовлення (усне та писемне), мислення, пам'ять уміння організовувати себе на занятті.

ІІІ. Виховна: виховувати орфографічну пильність, увагу і шанобливе ставлення до слова; прищеплювати любов до рідної мови і бажання послуговуватися нею у всіх сферах життя і діяльності.

Вид заняття: лекція.

Тип заняття: оглядова лекція.

Міжпредметні зв’язки:

• забезпечувальні – українська мова, етика ділового   спілкування, психологія;
• забезпечувані -  дипломне проєктування, майбутня професійна діяльність.

Методи та форми проведення заняття: бесіда, розповідь-пояснення, метод унаочнення даних (презентація), робота з підручником.

Форми роботи: фронтальна, індивідуальна.

Діяльність викладача: спрямовувальна.

Діяльність студентів: конспектування, складання схем, таблиць тощо.

Технологія: особитісно зорієнтована, використання комп´ютерних технологій, інтерактивні вправи.

Методичне забезпечення:

1. Підручники:

• Глущик С.В. Сучасні ділові папери.-К., 2005;
• Зубков М.Г. Мова ділових паперів.- Х., 2002.
• Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. – К.: Арій, 2008. – 424 с.
• Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: модульний курс. – К., 2008.

2. Теки з довідково-дидактичним матеріалом.

3. Довідкова література:

- словники (орфографічний, орфоепічний, іншомовних слів, перекладні тощо);

- Антонич І. Як ми говоримо.-К., 1999.

4. Презентація «Специфіка мовлення фахівця».

ТЗН: комп’ютер, проєктор, екран.

Словник заняття: літературна мова, специфіка мовлення, дискусія.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Глущик С.В. Сучасні ділові папери. К.: - А.С.К., 2003

2. Зубков М. Г. Мова ділових паперів. – Х.: Майдан, 2002

Комп’ютерна і сітьова підтримка:

studentu5.com/index.php?work=679

http://www.referatcentral.org.ua/procedure_load.php?id=254

http://www.ukrlit.vn.ua/article/990.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_мова

 

Епіграф до заняття:

 

Специфіка професійного мовлення полягає у довершеному володінні лексикою свого фаху, що для творчої людини є піснею, навіть якщо це суто технічні терміни…

                                                                                                        Г. Волкотруб

 

 

Перебіг заняття

 

І.   Організаційна частина.

 

ІІ.  Актуалізація опорних знань:

 

1. Ущільнене опитування (за матеріалами минулого заняття):

 

а) індивідуальне письмове опитування (тест):

 

1.Українська мова належить до:

А). західнослов’янської підгрупи мов.

Б). східнослов’янської підгрупи мов.

В). південнослов’янської підгрупи мов.

2. Мова - це…:

А). особлива специфічна, історично змінна знакова система, що служить найважливішим засобом спілкування, вираження думок і почуттів.

Б). знакова система.

В). дійсність думки.

3. У якому рядку допущено помилки під час переносі слів:

А). прий-ду, посад-жений, сім’ - я, перес-тилати.

Б). пере-читати, 25 – річ-чя, від-в’я-зати, 28 км.

В). під-казати, пере-їхати, від-да-ти, поглум′-яний

4. У якому рядку у всіх словах правильно поставлено наголос?

А). чотирна'дцять, одина'дцять, чита'ння, діало'г.

Б). міліме'тр, укра'їнський, бу'ло, бе'сіда.

В). запита'ння, пока'з, довідни'к, зі'йдеш. 

5. Орфоепія – це…:

А). розділ науки про мову, що вивчає правила вживання розділових знаків.

Б). розділ науки про мову, що вивчає способи творення слів.

В). розділ науки про мову, що вивчає загальноприйняті правила літературної вимови слів.

6. Типи мовлення:

А). опис.

Б). розповідь  і міркування.

В). опис, розповідь, міркування.

7. Стиль літературної мови – це..:

А). розділ мовознавчої науки, що вивчає різновиди літературної мови (функціональну підсистему), яка обслуговує певну сферу суспільної діяльності людини: політичну, економічну, ділову сферу життя тощо…             

Б). різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується добором таких засобів із мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах; це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів з певною метою і в конкретних обставинах.

В). розділ мовознавчої науки, що вивчає стійкі сполуки слів.

8. Стилістика – це..:

А). розділ мовознавчої науки, що вивчає різновиди літературної мови (функціональну підсистему), яка обслуговує певну сферу суспільної діяльності людини: політичну, економічну, ділову сферу життя тощо…             

Б). розділ мовознавчої науки, що вивчає будову слова.

В). розділ мовознавчої науки, що вивчає стійкі сполуки слів.

9. Вища форма загальнонародної мови – це:

а) територіальні діалекти;

б) наріччя;

в) сучасна українська літературна мова.

10. Орфоепічні норми – це:

а) сукупність правил вимови звуків та звукосполучень у потоці мовлення;

б) єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі;

в) правила творення та вживання форм слів.

11. Державна мова – це:

а) закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язковим в органах державного управління та діловодства;

б) єдина національна мова українського народу;

в) найважливіший універсальний засіб спілкування.

12. Зачинателем нової української мови був:

а) Т.Г. Шевченко;

б) І.П. Котляревський;

в) Панас Мирний.

13. Основоположником сучасної української літературної мови вважають:

а) І.П. Котляревського;

б) Т.Г. Шевченка;

в) Лесю Українку.

14. Головна ознака літературної мови:

а) варіативність;

б) черговість;

      в) унормованість.

 

     б) фронтальне опитування:

- Що таке мова?

- Які функції виконує мова в суспільстві?

- У чому різниця між усною та писемною формами літературної мови?

- Що таке мовна норма? Які є типи літературних норм?

- Розкажіть про історію виникнення української мови.

- Дайте визначення поняттям „стиль”, „мовний стиль”.

 

2. Перевірка Д/З (вибірково. Короткий аналіз).

 

Підсумок готовності до заняття.

 

ІІІ. Повідомлення теми, мети і завдань заняття. Мотивація навчальної діяльності. План лекції.

Тема. Літературна мова. Специфіка мовлення фахівця.

Мета: ознайомитися з поняттями «літературна мова»; усвідомити, в чому полягає  специфіка мовлення фахівця. З’ясувати, в чому полягає культура мовлення під час ведення дискусії.

Завдання:

- знати зміст понять «літературна мова», «мовна норма», функції мови; правила ділового спілкування;

- вміти орієнтуватися в основних процесах розвитку сучасної літературної мови; ефективно слухати; грамотно складати конспект; здійсню­вати регламентоване спілку­вання;  володіти різними видами усного і писемного спілкування.

Мотивація:

- Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Без мови важко уявити людину. «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина», - казав класик.

Українська мова (за професійним спрямуванням) допоможе заповнити прогалини  в знаннях з української мови, сприятиме розвитку загальної культури мовлення, а також усвідомленому та ґрунтовному оволодінню мистецтвом ведення ділових паперів та спілкування на робочому місці.

 

План

 

1. Поняття літературної мови.
2. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності майбутнього спеціаліста.
3. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.
4. Культура мовлення під час дискусії.

 

 

ІІІ. Робота над новим матеріалом:

 

 1. Вступне слово викладача:

- Українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України і невід'ємною базовою ознакою його ідентичності протягом багатьох століть. Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз'єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і стала важливим чинником возз'єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.

Українська мова  – то не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам'ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, певні навички, тобто ознаки, притаманні саме цій спільноті, і тому є унікальними складовими національної ідентичності. Одночасно українська мова створює мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.

 

 2. Розповідь-пояснення викладача:

Поняття літературної мови

- Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові; у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності.

За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

     Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

     Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

    Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

    В основу української літературної мови деякі письменники й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер:

- мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку;

- мова Г.Квітки-Основ”яненка – на харківську тощо.

Тарас Шевченко першим „піднісся до розуміння синтетичності і соборності” літературної мови. Проте ще довго точилася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. Через певний час відбулося «зусадження крайностей» і ствердження середньої лінії. Однак сучасна літературна мова широко використовує галицькі елементи: в абстрактній лексиці (засада, властивість, зарозумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); в адміністративно-канцелярській сфері (звіт, уряд); подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді).

    Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

 

     Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід:

• виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

• не говорити квапливо, "ковтаючи" слова;

• частіше "заглядати у словник" (М.Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

• читати вголос (особливо прозові тексти), з дотриманням усіх аспектів нормативності;

• заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;

• оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

• привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень;

• виробити звичку читання з "олівцем у руках" –  жодне цікаве і вартісне висловлювання не повинно бути втрачено для вас.

Шляхів до мовного вдосконалення є безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею.

      Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення –  це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного  –  орфографічних і пунктуаційних.

ТОЧНІСТЬ –  це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).

Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це знання предмета мовлення і знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; вміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.

Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних.

Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.

ЧИСТОТА мовлення  – це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

ВИРАЗНІСТЬ мовлення –  це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вислови, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

БАГАТСТВО мовлення  – це використання мовцями великої кількості мовних одиниць – слів, словосполучень, речень. Для зрозумілого й чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес –  близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко –  понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.

ДОРЕЧНІСТЬ мовлення – це добір мовних засобів відповідно до мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів – то науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста; неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

 

Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності

 майбутнього спеціаліста

       Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема культури фахівця. Культура усного й писемного мовлення є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Щоб оволодіти навичками грамотного спілкування, слід засвоїти основні поняття культури мови та споріднених з нею дисциплін (стилістика, риторика, загальне мовознавство, історія мови, лінгвістика тексту, книго­знавство, термінознавство, лексикографія), усвідомити провідні принципи культури користування українською мовою.

       Осмислення феномену „культури професійного спілкування майбутніх фахівців” ґрунтується на ідеях філософів, наукових досягненнях педагогів, психологів, культурологів, соціологів, лінгвістів, теоретичних і методичних напрацюваннях провідних представників сучасної вітчизняної й зарубіжної педагогічної думки. Вони засвідчили появу, становлення та розвиток феномену культури професійного спілкування; визначили види і типи процесів міжособистісного спілкування і взаємодії; детально вивчили мовленнєві та позамовленнєві форми спілкування; розкрили сутність спілкування як характеристики освіченості, вихованості та інтелігентності; сформулювали положення про високий рівень культури спілкування як запоруку майбутнього успішного існування людини у суспільстві.

     Доведено, що культура професійного спілкування – один із найважливіших складників професійної культури фахівця, який забезпечує його конкурентоспроможність на сучасному та майбутньому ринку праці, дозволяє вирішувати виробничі проблеми, спираючись на вміння спілкуватись і співпрацювати з різними людьми.

     Культура професійного спілкування спеціалістів – це система комунікативних норм, знань, умінь і цінностей, яка реалізується у процесі міжсуб’єктної взаємодії фахівців; вона є фактором, що супроводжує професійну діяльність людини у виробничій сфері й зумовлює її фахово-комунікативну спрямованість.

 

Причини недостатнього рівня культури мовлення

та способи підвищення мовленнєвої культури

     У кожній певній соціальній групі існують свої норми літературної мови, способи вираження форм мовних засобів, що є своєрідним еталоном спілкування. Певною мірою культура мови є виявом соціального життя людей і несе на собі печатку національної своєрідності.

     Аналізуючи публічну комунікацію, ми можемо помітити очевидне зниження (усереднення, масовізацію, огрубіння) мовного стандарту, що супроводжується активним уведенням елементів розмовного мовлення. Спостерігається посилення впливу розмовного типу мовлення на літературну мову.

   Причина, яка сприяє поширенню ненормативної лексики – демократизація мовної культури. У цьому випадку маємо кримінальну "вульгарну" лексику, яка поширюється в молодіжному середовищі. Кримінальний жаргон у мовленні молоді  свідчить про теперішнє "нездоров'я соціального організму етносу, його криміналізацію".  Кримінальний жаргон згодом розчиняється в молодіжному сленгу й іде на периферію мови, і тільки окремі його компоненти зберігаються, виконуючи чисто експресивну функцію.

     Негативний вплив на стан мовної культури молоді здійснює прогресуюче зниження якості друкованої продукції.

     Ще однією причиною поширення ненормативної лексики серед молоді є виховання в неблагонадійній родині. У процесі формування особистості родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває вміння і навички спілкування і людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні основи і відбувається професійне самовизначення.

        Ще одним джерелом поширення ненормативної лексики певною мірою є школа, де впливають на розвиток мовлення учнів не тільки вчителі, але й шкільний колектив. Багато учнів приносять з дому «лайливі слова».

     Культура мовлення не сумісна з багатослів'ям, марнослів’ям, фальшивою патетикою. Культура мови регламентується законом. У чинному законодавстві є стаття, що передбачає карну й адміністративну відповідальність за вживання нецензурних висловів.

 

Мова і професія

 

     Національна мова — універсальна система, в якій живе душа народу, його світ і духовність. Українська мова — це невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва.

    Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, що є відбиттям індивідуальності кожного народу.

    Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для фахівців. Мова тісно пов'язана з соціальними відносинами, обслуговує їх: вона є знаряддя спілкування. І тому є елементом соціальної сфери.

      Нині по-новому розглядають питання функції мови. Старий поділ на "інтелігентні" та "неінтелігентні" професії зникає. Основним критерієм стало знання свого фаху, рівень оволодіння професійною термінологією, професійною образністю.

    Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи у країні насичують українську мову новими поняттями, термінами. Разом із підвищенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

     Ми є свідками народження нових професій і формування професійної лексики. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах активно вилучаються непотрібні слова, усувається мовне безкультур'я. Помітним є збагачення словника різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

   Знати мову професії — означає вільно володіти лексикою свого фаху, доцільно нею користуватися.

    Мовні знання розцінюють як компоненти професійної підготовки. В одних професіях, особливо у сфері техніки, мова є головним засобом найменування приладів та предметів, в інших, переважно в гуманітарних наукових закладах, — засобом наукової, освітньої чи виховної роботи.

    Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя.

   Знання професійної лексики (особливо у сфері техніки) підвищує ефективність праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.

 

3. Перегляд презентації «Дискусія. Культура мовлення під час дискусії»

   

4. Робота за підручником (опрацювання статті «Майстерність публічного виступу»).

 

5. Робота в зошиті (запис основних відомостей).

 

6. Закріплення набутих знань у формі інтерактивної вправи «Мікрофон».

 

V. Підсумок. Д\З.