План уроку виробничого навчання «Формування собівартості продукції.»

ДНЗ»Крижопільський професійний будівельний ліцей»

Майстер виробничого навчання            Малютяк Г.О.

__________________

ПЛАН УРОКУ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

Група № 32

Професія: «Оператор комп’ютерного набору. Конторський (офісний) службовець (бухгалтерія).»

Тема: «Облік витрат.»

Тема уроку: «Формування собівартості продукції.»

Мета уроку:

Навчальна:

• Формування основних знань та понять в організації обліку собівартості продукції;
• Опанування прийомів формування собівартості продукції;

Розвивальна:

• Сприяти логічному мисленню;
• Розвивати увагу, пам’ять;
• Розвивати вміння порівнювати набуті знання,вміння аналізувати;
• Розвивати пізнавальну активність та самостійність;

Виховна:

• Виховувати пізнавальну зацікавленість до предмету та привчати працювати творчо;
• Прищепити почуття відповідальності, порядності та  поваги до обраної професії.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань

Методи проведення: наочні методи, практичні методи, словесні, пояснювально-ілюстративний метод

Матеріальне оснащення: ПК, дошка

Міжпредметні зв’язки: економіка,діловодство.

Структура уроку

І. Організаційний етап (2 хв):

1.1. Привітання.

1.2. Перевірка присутності учнів.

1.3. Перевірка готовності учнів до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань (10 хв):

2.1. Оголошення критеріїв оцінювання.

2.2. Інтелектуальна гра.

( В ході даного етапу уроку, учні,  даючи відповідь на запитання, отримують картки з балами, які при підведенні підсумків уроку будуть переведені у відповідні оцінки. Кожен з учнів має право отримати тільки один жетон з балом при умові, що відповідь правильна.)

ІІІ. Вивчення нового матеріалу (20 хв):

3.1. Повідомлення теми та мети уроку.

3.2. Виклад основного навчального матеріалу.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

При інтенсивнішому використанні виробничих ресурсів, успішнішому удосконаленні техніки, технології і організації виробництва рівень собівартості виробництва знижується. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва, підгрунтям встановлення ціни продукції та її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Тому, собівартість продукції включає витрати на:

•   дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
•   підготовку і освоєння нової продукції;
•   виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
•   обслуговування виробничого процесу і управління ним;
•   збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
•   розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
•   набір і підготовку кадрів;
•   поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

За впливом на собівартість продукції різноманітних чинників розрізняють наступні види собівартості:

1. В залежності від часу формування витрат розрізняють:

• планову собівартість – визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм затрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану;
• фактичну собівартість – відображає фактичні затрати на виробництвоцтво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку;
• нормативну собівартість – затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм затрат ресурсів;
• кошторисну собівартість – характеризує затрати або замовлення, на виріб які виконуються в разовому порядку.

2. В залежності від місця формування затрат та порядку формування розрізняють собівартість:

• технологічну – витрати, безпосередньо пов'язані з технологією виробництва;
• цехову – сума затрат на виробництво продукції в межах цеху;
• виробничу – грошові затрати на виробництво продукції в межах всього підприємства;
• повну – сукупність виробничої собівартості і позавиробничих затрат (збут готової продукції);

3. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість:

• місячну;
• квартальну;
• річну.

4. За складом продукції:

• собівартість товарної продукції;
• собівартість валової продукції;
• собівартість реалізованої продукції;
• собівартість незавершеного виробництва.

5. У промисловості розрізняють:

• індивідуальну собівартість – характеризує затрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції;
• галузеву собівартість – показує середні у галузі затрати на виробництво і реалізацію продукції.

Спочатку з’ясуймо, що таке собівартість. У класичному розумінні – це витрати  підприємства на виробництво (виробнича собівартість) та реалізацію (собівартість реалізації) власної продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Її можна порахувати як на окрему одиницю товару, так і, скажімо, на серію.

 Виробнича собівартість містить витрати виробничого етапу. Ними є:

•         плата за сировину і основні виробничі матеріали;
•         паливно-енергетичні витрати;
•         заробітна плата;
•         транспортні витрати (внутрішнє переміщення сировини і напівфабрикатів);
•         ремонт і утримання основних засобів;
•         амортизація основних фондів і НМА.

Собівартість реалізації містить витрати, які має підприємство на етапі реалізації продукції. Ними є:

•         плата за упаковку товару;
•         витрати на рекламу;
•         витрати на транспорт (доставка товару покупцеві або на дистриб'юторський склад).

 Часто підприємці враховують не всі витрати, пов'язані із виробництвом продукту чи послуги (наприклад, не платять собі зарплату), що призводить до неправильного формування грошового балансу та збитків у майбутньому. Тому визначення собівартості – це наріжний камінь бюджету компанії.

 Як порахувати?

 Найпоширенішим способом розрахунку собівартості є підрахунок одиниці готової продукції.

 Перший крок. Підрахунок витрат, які змінюються пропорційно до обсягів виробництва продукції. Це змінна складова: матеріали, сировина, технологічна енергія, комплектуючі, заробітна плата, втрати від бракованої продукції (або погано наданих послуг).

 Другий крок. Підрахунок періодичних витрат – стала сума, яку сплачують за певний період. Це оренда, ремонт будівель, обладнання, споруд, управлінські витрати, амортизація. Також ними є банківські відсотки за кредитами.

Собівартість одиниці продукції визначається діленням повної суми витрат за період на кількість одиниць продукції, проведеної за цей період:

C = Z / X

де С – собівартість одиниці продукції, Z – сукупні витрати за період, X – кількість одиниць проведеної продукції (шт., км і так далі).

Втім, найбільш достовірним є спосіб багатокрокового розподілу витрат. Наприклад, у вас є салон краси, в якому працює кілька різних спеціалістів.

Перший крок. Розподіл за підрозділами. У салоні краси групують витрати: на косметику, на зарплату працівникам, на покриття використаної електроенергії та води.

Другий крок. Витрати допоміжних частин перерозподіляють на відділи, скажімо,  на манікюрний та перукарський. Витрати потрібно згрупувати відповідно до кількості працівників (три перукарки + 1 манікюрниця). Враховуються людино-години і використані ресурси. 

Третій крок. Розбиті на відділи витрати розподіляють на вироблену продукцію за формулою, що вказана вище.

Собівартість можна розрахувати залежно від того, які витрати були у підприємства, або ж від затверджених норм витрат сировини і матеріалів. Застосування фіксованої собівартості допоможе контролювати ефективність витрат ресурсів, а також вчасно реагувати на відхилення.

Фактичну (повну) собівартість одиниці продукції розраховують після врахування усіх витрат. Головним мінусом тут є неоперативність, тому що інформацію іноді отримують і після виконання замовлення, що може спричинити збитки.

 Одна із головних проблем підприємців – підрахунок так званих непрямих витрат (це ремонт, амортизація і решта, що побіжно стосується виробництва). Якщо виготовляється один вид продукції, всі витрати – прямі. Непрямі витрати неможливо розподілити на окремі види продукції, оскільки вони пов’язані з виготовленням різних товарів. Часто підрахунок на малих підприємствах проводять лише за однією базою (наприклад, матеріали + зарплата), що призводить до помилкових управлінських рішень, які влетять у копійку. Тому необхідно переглянути усі витрати, які ви мали за певний період, проаналізувати і згрупувати їх, а тоді вже порахувати, скільки коштує продукт чи послуга, аби не втратити гроші.

IV. Узагальнення і закріплення знань (10 хв).

4.1. Інтелектуальна гра.

( В ході даного етапу уроку, учні,  даючи відповідь на запитання кросворду, отримують картки з балами, які при підведенні підсумків уроку будуть переведені у відповідні оцінки. Кожен з учнів має право взяти тільки один жетон з балом при умові, що відповідь правильна)

V. Підведення підсумків уроку та оцінювання знань учнів (2хв).

Оцінювання знань учнів з урахуванням карток з балами.(Якщо учень був активний на уроці можна додати картку на 2 бали, якщо не дуже активний – на 1 бал)

VІ. Домашнє завдання (1 хв).