Подорож до світу творів В.О. Сухомлинського

Про матеріал
Мета виховної години ознайомити учнів із біографією В. О. Сухомлинського; формувати уявлення про доброту, чуйність і уважність; вчити спостерігати, робити висновки; розвивати діалогічне та монологічне мовлення; виховувати любов до батьків, до рідного краю, до праці.
Перегляд файлу

підготувала: 

вчитель початкових класів Лозуватської філії ОКНЗ «Лозуватська ЗОШ  І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка»  Ертман Катерина Григорівна

Мета. Ознайомити учнів із біографією В. О. Сухомлинського; формувати уявлення про доброту, чуйність і уважність; вчити спостерігати, робити висновки; розвивати діалогічне та монологічне мовлення; виховувати любов до батьків, до рідного краю, до праці.  Хід уроку


Вступне слово вчителя.  — Жив на світі педагог, учений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Він дуже любив дітей і написав для них багато-багато оповідань та казок про ласкаве сонечко та м'яку травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про зайчика-хвалька та голосистого півника, про ласкаві мамині руки і добру бабусю. Він писав казки про доброту, бо сам був доброю людиною і дуже хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб мали тата і маму, рідну домівку, нашу велику і прекрасну Батьківщину з її широкими лугами, густими лісами, безмежними ланами.   

Сьогодні ми свій урок присвячуємо творчості В.О. Сухомлинського, і тема його — «Людина починається з добра» - за творами цього письменника. 

 

Біографія В.О. Сухомлинського.

Народився В.О. Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району, Кіровоградської області у незаможній сім'ї. До революції батько Олександр Омелянович Сухомлинський працював за наймом як тесляр і столяр у поміщиків та окремих селянських господарствах.  Мати — Оксана Юдіна, працювала в колгоспі. В їхній сім'ї, крім Василя, було ще троє дітей — Іван, Сергій та Меланія. Всі вони стали вчителями.  Закінчивши навчання в семирічній школі, де був одним з найкращих учнів, улітку 1934 р. вступив до Кременчуцького педагогічного інституту і став студентом факультету мови і літератури, але через хворобу у 1935 р. припинив навчання у ВУЗІ і сімнадцятирічним юнаком розпочав свою педагогічну роботу. Протягом 1935-1938 рр. він викладає українську мову і літературу у школі. Потім продовжує навчання у Полтавському педагогічному інституті (заочно). У 1941 р. був призваний до лав Радянської Армії. У 1942 р. був тяжко поранений. У 1942-1944 рр. працює директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі. 

Навесні 1944 р. з дружиною до України, на свою Батьківщину, в

Онуфріївський район. Працює чотири роки завідувачем районного відділу освіти.  А в 1948 р. за власним проханням стає директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до кінця свого життя. 23 роки життя в Павлиші стали найпліднішими. 

На найвищий щабель своєї творчості В. О. Сухомлинський піднявся в 60-і роки. Саме в ці роки він написав свої найкращі книжки, статті, художні твори для дітей. Не раз був нагороджений орденами і медалями за свою плідну працю. 

2 вересня 1970 р. перестало битися серце В. О. Сухомлинського. Він прожив 52 роки. Але фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань. Його твори перекладені 59 мовами світу.І тому ми сьогодні розглянемо казки та оповідання видатного педагога про добро і чуйність до людей.  

1 правило: «Будь добрим і чуйним до людей.. Допомагай слабким і товаришу в біді».  

Вчитель. Зараз я вам загадаю загадки, відгадки будуть головними героями тих творів, які ви зараз прослухаєте. 

Гострі кігті має — 

В подушки ховає,  Лазить все на плотик,  А зоветься... (котик). 

Пара довгих вушок, 

Сіренький кожушок, 

Скорий побігайчик, 

А зоветься... (зайчик). 

В лісі є кравець чудовий:  Шиє звірям він обнови.  Для ведмедів - кожушки,  Для лисички - сорочки, 

Для куничок - рукавички,  А для білочок — спіднички. 

Зайцю — валянки на лапки, 

І собі пошив піджак,  Хто кравець такий?

(їжак) 

Вчитель. Послухайте казку В. О. Сухомлинського «Як здивувався Мурко».  

— Чому Мурко здивувався? Чи правильний його вчинок? 

Послухайте ще казку «Зайчик і горобина» .  

— Хто в цій казці пожалів зайчика? — Чого навчає вас ця казка?

(Допомагати в біді). 

Вчитель. От ми повинні запам'ятати, що добра людина потрібна всім.  

У В.О.Сухомлинського є ще твори і про маму. 

Друге правило: «Поважай та шануй батька й матір».  

Читання оповідання «Яблуко в осінньому саду»  — Чи любили дівчатка свою маму?  — З чого це видно? 

Вчитель. А тепер послухайте оповідання про любов семи дочок до своєї матері.— Яка з семи дочок найбільше любила свою маму? Чому ви так думаєте? 

Третє правило:  «Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити». «Навчання — твоя перша праця».  

Оповідання «Борщ із скибкою свіжого хліба» — Чому ледареві був борщ несмачний? Що йому порадила мати? 

Бібліотекар. Казки - це дитинство людства і його мудрість. Читайте і слухайте казки, оповідання, легенди, пісні, прислів'я, приказки. Вивчайте казки, переказуйте. Нехай вони ідуть по світу, нехай живуть серед нас і після нас, хай виховують синів і дочок нашої землі, нашого народу, вчать, як треба по правді жити. 

Вчитель. Так, людина починається з добра — до батька й матері, дідуся і бабусі, до рідної землі, до рослин і тварин. Добро — найголовніша риса характеру кожної людини. Отож, вам моє побажання: щоб краплину людської доброти ви пронесли через усе своє життя, щоб зло по¬кинуло вашу душу, а натомість щоб завжди в ній панува¬ло добро і совість.

Недаремно кажуть, їло людина починається з добра. 

Сказав мудрець: - Живи, добро звершай!  Та нагород за це не вимагай 

Лише в добро і вищу правду віра  Людину відрізня від мавпи і від звіра. 

Хай оживає істина стара:  Людина починається з добра 

Вчитель. Ось і закінчилася наша усна подорож у країну казки, яку створив В.О. Сухомлинський. Вам моє побажання: читайте, слухайте його казки та пам'ятайте про великого педагога.

 

 

 

 

 

 

Додаток

Твори Василя Сухомлинського 

Яблуко в осінньому саду

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко. Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч з жовтим лист ком вони побачили на гілці велике рожеве яблуко. Оля й Ніна аж скрикнули від радості.

— Як воно тут збереглося? — з подивом запитала Оля.

— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна і зірвала яблуко. Кожній хотілося потримати його в руках. Олі хотілося, щоб яблуко дісталось їй, але вона соромилась висловити це бажання, а тому сказала сестрі:— Хай тобі буде яблуко, Ніно...

Ніні хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися в цьому. Ніна сказала: — Хай тобі буде яблуко, Олю... Яблуко переходило з рук в руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна і та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.

Віддали їй яблуко.В маминих очах сяяла радість.Мама розрізала яблуко й дала дівчаткам по половинці.

 

Дід Осінник 

У темному лісі живе дід Осінник. Він спить на сухому листі й сторожко прислухається до співу пташок. Як тільки почує сумну пісню журавлів – курли-курли! – підводиться й каже:

  – Приспіла моя пора. Відлітають у теплий край журавлі.

  Виходить тоді із лісу дід Осінник, сивий, у сірім плащі. Де пройде, там листя жовтіє і падає на землю. Виходить на узлісся, сідає, схилившись на дуба, і тихо-тихо щось співає. Це не пісня, а осінній вітер… Коли дід співає, його борода росте, розвівається на вітрі. Ось вона вже простяглася на луки. І луки стали сиві. – Осінній туман,– кажуть люди. Їм і невтямки, що це борода діда Осінника.

Борщ із скибкою свіжого хліба

В однієї матері було два сини – Працьовитий і Ледачий.Одного разу поїхав Працьовитий у поле – землю орати. А Ледачий пішов у садок під грушею лежати… Мати думає: «Що б його смачне на обід синам зварити?» Зварила борщу зі свіжою капустою, зі сметаною, з кропом і буряками. А до борщу спекла хліба свіжого, пахучого. Сіла мати біля столу, жде синів. Ось уже й сонце стало на вечірньому прузі, а Працьовитого немає. Ледачому вже під грушею не лежиться, хочеться їсти, та знає, що обідати мати дає обом разом.

Ось і приїхав Працьовитий. Умився, переодягся, сів за стіл. І Ледачий сів. Насипала мати дві миски борщу, нарізала хліба. Запахло в хаті борщем і свіжим хлібом.

Їсть Працьовитий та дякує матері: – Ой, смачного ж Ви борщу наварили. Виїв Працьовитий миску й ще попросив. А Ледачий з’їв одну ложку – скривився, другу – зажурився, а як третю з’їв, – на стіл схилився, ложку поклав і питає матері:

   Мамо, чого це борщ такий недобрий?

   Їдь, сину, завтра в поле, – каже мати, – то й борщ буде добрий, і хліб пахучий буде…

Сьома дочка

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.

Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю.

— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка.

— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, — промовила друга дочка.

— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, — сказала третя.

— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.

— Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята. — Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги.

Зайчик і горобина

Засипало снігом землю. Нема чого їсти Зайчикові. Побачив Зайчик червоні ягоди горобини. Бігає навколо дерева, а ягоди – високо.Просить Зайчик: «Дай мені, Горобинко, одне гроно ягідок». А Горобина й каже: «Попроси Вітра, він і відірве».Попросив Зайчик Вітра. Прилетів Вітер, гойдає, трусить

Горобину.Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. Їсть Зайчик ягоди, дякує Вітрові і горобині.

Як здивувався Мурко

Був собі у бабусі старий-престарий кіт Мурко. Лежить Мурко проти сонця, гріється. Заплющив очі, спить, поклав голову на лапки. Тільки хвостиком махає, мух відганяє. На подвір’ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало.

Побачивши кота, замовкло. Підійшло тихенько до нього, притулилося й очі закрило. Тепло йому біля котового кожушка.

Мурко відчув, що до нього хтось притулився. Розплющив очі – курча. І здивувався: та й сміливе ж яке!Дивиться Мурко на курча, дивується й не знає, що йому робити. Чи налякати курча, щоб утекло, чи хай собі гріється?

pdf
Додано
7 травня
Переглядів
95
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку