Поет відчаю, поет заперечення.(Поема Дж. Г. Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда»).

Поет відчаю, поет заперечення.                                                                                              (Поема Дж. Г. Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда»).

 

Епіграф: Може, ані один поет на світі не мав такого широкого і глибокого впливу на сучасну і пізні­шу літературу, як лорд Байрон. Це знак, що, висказуючи свої погляди, болі і мрії, він висказував заразом і те, що відчував цілий загал, чим жила уся суспільність. Знак, що він був духовним, а до того геніальним представником свого часу.

                                                                                      І. Я. Франко

 

Актуалізація опорних знань у формі літературного бліц-турніру. Його запитання спрямовані не тільки на те, щоб дев’ятикласники відновили у пам’яті відомі їм факти біографії поета, але й змогли осмислити особистість Байрона на історико-літературному фоні свого часу, підготувалися до сприйняття поняття «романтизму».

 

Бліц-турнір можна розпочати виразним читанням вірша Івана Гнатюка «Байрон», це допоможе створити в учнівській аудиторії атмосферу зацікавленості, співтворчості, пошуку і буде слугувати основою для проблемного запитання.

Байрон

Холодно в Лондоні. Темза в тумані,

Наче у траурі тихо тече.

Дощ. Ліхтарі і світильники тьмяні світяться в пітьмі, як більма очей.

Що тут напишеш? До сьомого поту мучся, а вірш не народиться з рим,—

Як і сумлінням в житті -і ні на йоту він не поступиться словом своїм.

Байрон же пише пером, а не пір’ям,

Творячи слово із болю свого,

Сіре над Темзою місто — і сірим буде це місто у слові його.

Він не поступиться словом заради лордівських благ чи високих чинів,

Може, й зазнає жіночої зради.

 Та не впаде через неї у гнів.

Буде до смерті, принижений нею,

Мов на позорищі, муки нести,

Але у слові любов’ю своєю він освятить ідеал чистоти.

Байрон — як порох в набої — у слові.

Не ретушований, як в інтерв’ю,—

Кажуть, він іноді вмерти готовий од ностальгії у ріднім краю.

Лорди зчужіли, а сірий простолюд в слово поета не вірить, мабуть,

А шанувальники (що їм до болю?) —

Ті його перші камінням поб’ють.

Як безпритульний, із отчого краю мусив тікати він сам по собі,—

В Грецїї, кажуть, за волю вмирають —

Може і він там помре в боротьбі.

Холодно в Лондоні. Темза в тумані,

Наче у траурі, тихо тече.

Дощ. Ліхтарі і світильники тьмяні світяться в пітьмі, як більма очей.

Що тут напишеш? До сьомого поту мучся, а вірш не народиться з рим.

...Байрон у слові й житті ні на йоту не поступився сумлінням своїм!

 

Запитання бліц-турніру:

-Чи зумів поет, наш сучасник, у своєму вірші передати складність долі Байрона і духовні пошуки, що відбились у його творчості?                              -Які факти біографії поета відбилися у вірші Івана Гнатюка?                           - Доведіть, що,, Байрон у слові й житті ні на йоту не поступився сумлінням своїм!,,

- Наступне запитання може бути пов'язане з віршем Байрона «Душа моя смутна» (один із  підготовлених читців знайомить учнів з ним).

-Чому страждає душа поета? Чи лише нещасливе кохання та нападки критиків— причина глибокої невдоволеності Байро­на?

Відповіді учасників бліц-турніру дозволять перейти до розгляду творчості Байрона в контексті світової літератури.                                                                 Вчитель, опираючись на знання учнів з історії, дає

характеристику обстановці в Англії кінця XVIII — початку XIX століть, періоду, який можна назвати одним з найбуремніших в історії людства.

 

Вчитель може проілюструвати свою розповідь демон­страцією репродукції картини французького художника- романтика Ежена Делакруа «Свобода на барикадах». Саме цей твір допоможе учням зрозуміти настрої народів Європи епохи французької революції.

 

Коментар учителя. По руїнах барикади, щойно відбитої у ворога, прямо по тілах мертвих стрімко і грізно насувається лавина повстанців. Попереду - прекрасна у своєму пориві жінка із знаменом у руці. Це- Свобода, яка веде народ. Сонце ледве пробивається крізь клуби порохового диму, освітлюючи постаті людей. Ось студент, міцно стиснув­ши гвинтівку, зводить курок, він готовий продовжувати бій. Поряд — робітник в блузі, в запалі боротьби розмахує шаблею. Серед повстанців і паризький Гаврош, котрий разом з дорослими боровся з урядовими військами. Поранений гвардієць з останніх сил піднімається на руках, щоб заглянути в прекрасне обличчя Свободи. На задньому плані, в золо­тистій імлі — башти Собору Паризької Богоматері.

Роз’яснення потребує образ Свободи — поєднання символу та реальності. Класичний, античний профіль жінки, давньо­грецьке плаття — хітон, фрігійський ковпак на голові — древній символ звільнення від рабства,— усе це підкреслює алегоричність образу. Динаміка фігури, її натхненний порив свідчать про життєву силу, непримиренність та мужність — почуття, що були притаманні борцям за свободу.

Еженові Делакруа вдалось відобразити на своєму полотні атмосферу цілої епохи, коли у суспільстві панувало підне­сення і надії на майбутнє. На жаль, швидко виявилось, що во­ни ілюзорні і після повалення ненависного королівського тро­ну, влади пихатої аристократії жити стало нелегше. Буржуа­зія — недавній союзник народу в боротьбі з феодалами — після перемоги мало турбувалась про бідноту, а більше — про власні вигоди.

Епоха Великої французької революції була грунтом для виникнення європейського романтизму. Цей літературний напрям базується на прагненні висловити своє неприйняття оточуючої дійсності. Але при загальній тенденції заперечення сучасного світу з його несправедливими відносинами романтизм не являв собою єдності соціально-політичних поглядів. Навпаки, позиції романтиків стосовно сучасного їм суспільства та боротьби були дуже несхожими — від реакційних і консервативних до прогресивних, революційних.

Реакційні романтики, заперечуючи буржуазну дійсність, протиставляли їй ідеалізовані патріархальні відносини се­редньовіччя. Прогресивні — покладали надії на майбутнє, в центрі їх творів була романтична особистість, котра несла в собі бунтарство і протест проти буржуазного суспільства.

Учителю необхідно назвати і інші визначальні ознаки і якості романтизму: заглиблення у внутрішній світ людини, проголошення самоцінності окремої особистості, її повної внутрішньої свободи; розкриття складності і суперечності людської душі, її вічної невичерпності; підкреслений інтерес до яскравих почуттів, могутніх пристрастей; звертання до усього, що контрастує з одноманітністю та убогістю сучасного їм світу,— екзотичні країни та природа, мистецтво, фольклор; гротескно-сатиричне зображення дійсності; розквіт ліричних та ліроепічних жанрів.

Байрона називають найяскравішим романтиком XIX ст. За влучним порівнянням датського літературознавця Георга Брандеса, «байронівська поезія... була бурхливим, але водно­час благотворним потоком: він, щоправда, усе руйнував на своєму шляху, сіяв відчай і сльози, але разом з тим забирав із собою усе занепале, гниле і в своїй білій піні та діамантових бризках таїв світлу веселку, яка була ніби знаменням майбутнього щастя Європи та людства».

 

Підводячи підсумки своєї розповіді, вчитель пропонує учням звернути увагу і довести правильність оцінки, яку дав І. Я. Франко поетові у критичній статті «Лорд Байрон», акцентуючи увагу на те, що поет виступає в своїй творчості виразником настроїв епохи.

 

Знайомство з поемою «Поломництво Чайльд-Гарольда» доцільно почати з короткого повідомлення про історію її створення, своєрідність композиції і жанру, головного героя.

В основі поеми власні спогади і враження Байрона, який в 1809—1811 роках мандрував країнами Європи. «Па­ломництво...» створювалось протягом кількох років, без попереднього чіткого плану, можливо, це стало причиною деякої сюжетної непослідовності, наприклад, в четвертій пісні поеми Чайльд-Гарольда вже немає, його повністю замінив автор.

 

Жанр твору — ліро-епічна поема, своєрідний ліричний щоденник самого поета. Для Байрона, як художника- романтика, важливо висловити своє відношення до навко­лишньої дійсності. Авторська позиція накладає відбиток на всю структуру художнього твору, визначає її суб’єктивний характер, вживання таких засобів вияву авторської позиції, як епіграф, передмова, ліричні відступи.

 

Приступаючи до колективного читання поеми, насамперед потрібно звернути увагу учнів на епіграф, що передує першим двом пісням «Паломництва Чайльд-Гародьда». Як свідчить практика, дев’ятикласникам необхідно допомогти у з’ясуванні змісту надтекстової цитати, пояснити цей вибір.

Епіграф являє собою уривок із книги французького письменника-мандрівника XVIII століття Фужере де Монброна :

«Світ нагадує книгу, і той, хто знає тільки свою країну, прочитав в ній лише першу сторінку. Я ж перегорнув їх досить багато і всі визнав однаково поганими. Цей екзамен не минув для мене безслідно. Я ненавидів свою батьківщину. Варварство різних інших народів, серед яких я жив, примирило мене з нею. І якби це було б єдиною користю, здобутою мною в мандрівках, я і тоді не пошкодував би ні про зазнані втрати, ні про дорожню втому».

 

Чим пояснити вибір джерела цитати? Можливо, Байрону важливо було заручитись підтримкою авторитетного мандрів­ника, автора відомої його сучасникам книги, щоб переконати читачів в правдивості своєї оповіді. Недарма ж і в передмові він ще  раз наголошує на тому, що більша частина поеми написана в тих місцях, де проходить              її дія, і грунтується на особистих спостереженнях автора. А епіграф повинен відігравати роль запоруки істинності зображуваних картин та подій.

 

Слова епіграфа—це дорожні нотатки Космополіта, який багато мандрував і прийшов до висновку, що життя в різних країнах однаково погане, як і на його батьківщині. Знайомство з побутом та традиціями менш цивілізованих народів дало змогу Космополіту по-іншому подивитись і на свою вітчизну. А щоб пізнати і зрозуміти людське буття, необхідно прочитати не одну сторінку світової книги, побачити не одну країну.

Після з'ясування семантики надтекстової цитати можна запропонувати учням визначити, чи пов’язаний епіграф з заголовком поеми. Паломництво—це подорож, ходіння кудись з метою ознайомлення з якимись визначними пам’ятниками історії та культури. В назві твору і в його епіграфі звучить мотив мандрівки, а також дається її оцінка. Автор висловлює своє відношення до країн, через які пролягав маршрут подорожі. Це, на його думку, визначні місця, знайомство з якими принесло йому користь.

 

Композиційно-художні особливості поеми полягають у пе­реплетенні двох планів, що розвиваються паралельно: епічного та ліричного з перевагою останнього. В поемі — два героя: Чайльд-Гарольд та ліричний герой, який висловлює думки і почуття автора. Якщо в перших двох піснях ці образи існують поруч, то у третій пісні Чайльд-Гарольд з’являється рідше, а у останній — взагалі зникає.

-Хто ж він, герой, чиїм іменем названа поема?                                                      

 

Виразне читання і коментування тексту (2—12 строфи першої пісні) допоможе дев’ятикласникам відповісти на це запитання. Насамперед потрібно пояснити етимологію імені головного героя: Чайльд — це старовинний середньовічний титул моло­дого англійського дворянина, що готувався до посвяти в лицарі.

Під час бесіди словесник може запропонувати такі питання:                                  - Що ми знаємо про предків Чайльд-Гарольда?                                                                           - Чи обгрунтована оцінка, яку дає Байрон своєму герою?                                                            -Як Гарольд провів свої юні роки, які почуття переживав?                                                       -Що в образі Гарольда може викликати осуд і що співчуття?                                                      -Чому герой вирішив покинути батьківщину?                                                                               -Яким було його прощання з Англією?                                                                                              -Які думки і почуття висловлює Чайльд-Гарольд у прощальній пісні?

 

Образ Чайльд-Гарольда — складний та суперечливий. Це молодий дворянин знатного, старовинного роду, предки якого прославились і на полі брані, і в мирний час. Та їх нащадок своїми розпутними ліннощами і гультяйством соромив цей рід. Байрон порівнює свого героя з безтурботним метеликом, що пурхає, не згадуючи про завтрашній день, називає його розбещеним неробою, якому невідомий голос совісті. Така характеристика не викликає симпатії читачів, але вчителю необхідно показати, що автор створює неоднозначний образ. Його герой в ранній юності пережив нещасливе кохання: «любив — і не назвав її своєю». Можливо, це стало причиною того, що він розчарувався в жінках і ступив на шлях розпусти.

Зовні життя Гарольда залишилось веселим, безтурботним, але в галасі і блиску людних зал на обличчі юнака з’являвся слід муки, можливо, це був спомин про знехтуване кохання чи відчуття ворожості людей. Гарольд відчуває себе самотнім серед «друзів на хвилину», все більше переконуючись, що в його колі можна купити все: дружбу, кохання, повагу. Але якщо хтось звертається до нього із співчуттям і порадою, то Гарольд зустрічає це зневагою, в цьому виявляється індивідуалізм та егоїзм героя.

Розчарований в сучасному суспільстві, самотній в оточенні  «друзів на мить», охоплений душевним сум’яттям і тугою, Чайльд-Гарольд хоче якось змінити своє життя і відправ­ляється в подорож. Протест героя проти ненависної дійсності пасивний, Гарольд не мае ніяких ідеалів, конкретної мети.

Покидаючи отчий край, рідних, він не відчуває смутку, а у прощальній пісні щиро зізнається, що вже не спроможний на щирі, чисті почуття, не вірить у жіночі сльози. Але навіть скам’яніла душа героя і та жалкує, що ніхто не згадає про нього, крім вірного пса. Ось з якими думками Гарольд розпочинає свою подорож.

 

Щоб полегшити процес сприйняття учнями змісту першої пісні ліро-епічної поеми, осмислення авторської позиції, перед читанням «Паломництва...» доцільно відповісти на питання:                                            -Як описує поет природу та життя Португалії і її столиці Лісабона?                 -Що говорить оповідач про португальців?                                                                    -Які почуття охоплюють Чайльд-Гарольда після того, як він познайомився з життям народу Португалії?                                                                                                    -Як оцінює автор іспанський народ та його історію?

Важливо спрямувати учнів на те, щоб вони розрізняли голоси ліричного героя та Чайльд-Гарольда. Все, що зустрічає герой поеми в своїй подорожі, ми бачимо очима автора, тому читачам необхідно простежити, на що поет звертає увагу, що його хвилює. Як і під час усякої мандрівки, насамперед у полі зору —природа Португалії: багаті ниви, пасовища, луки— все це автор називає земним раєм. Та ця благодатна земля страждає від «гальської саранчі» — наполеонівських військ, на голову яких Байрон посилає усі громи і блискавки. Місто Лісабон здалеку також приваблює своєю красою, але зблизька воно губить свою принадливість через бруд та сморід. Не тільки фізична нечистота обурює ліричного героя, але й рабська затурканість народу, який німотно терпів ворожу навалу.

Після того, як Чайльд-Гарольд познайомився з життям народу Португалії, його погляд стає ще більш смутним. Байрон вважає: причиною може бути те, що вперше у героя заговорила совість, вперше він соромиться своєї юності. Зіткнувшись з життєвою правдою, побачивши важке станови­ще пригнобленого народу, Гарольд починає переоцінювати своє минуле і засуджувати власну безпутність.

Згадуючи про мандрівку Іспанією, Байрон особливі увагу звертає не на пейзажі країни, а на її народ, розповідаю­чи про його історичну боротьбу з маврами. Поет закликає іс­панців згадати дух Реконкісти, що буде надихати їх на битви з

теперішніми загарбниками. На думку Байрона, іспанці обов’язково переможуть, запорука цьому — їх природня мужність, юний запал, звитяга, честь та волелюбність. Перед синами Іспанії єдиний можливий вибір: рабська покірність чи могила.

Описуючи кориду в місті Кадіксі, поет говорить і про те, що йому не подобається у цьому народі. З дитинства іспанці звикають до жорстоких звичаїв, міжусобиць, кривавої помсти, їх навіть не може згуртувати і примирити між собою війна із спільним ворогом.

В кінці першої пісні звучить риторичне запитання: «Чи прив’ється дерево Свободи на землі Іспанії, чи звільниться вона від французьких загарбників?»

В процесі коментування можна прочитати уривки з поеми, присвячені іспанським патріотам (37, 50-51 строфи), жінкам Іспанії (54-57 строфи), звернення до Кадіксу (85-86 стро­фи).

 

  Підводячи підсумки уроку, вчитель ще раз говорить про наявність у поемі двох планів: ліричного, пов’язаного з образом автора, і епічного, який співвідноситься з образом Чайльд-Гарольда, розповіддю про маршрут його мандрівки.

 

Домашнє завдання.                                                       Перечитати другу пісню поеми і простежити, як в ній відображається ставлення Байрона і Чайльд-Гарольда до історії та сучасності Греції та до Албанії (це завдання можна розділити по групах).

 «Про подвиги Греції й Риму згадай і вмри у боях за свободу!»                («Паломництво Чайльд-Гарольда»).

 

Епіграф: Служіння добру — найшляхетніша путь,

Тож бийся за волю повсюди!

                                                       Дж. Г. Байрон

• Подальше коментоване читання поеми вчитель може провести, спираючись на такі питання:                                                                        -Яке відношення Байрона до Греції, її історії та народу? (1-10, 73-93 строфи).  -Кого звинувачує поет у занепаді давньогрецьких святинь? (11-13 строфи).         -Які почуття з’явились у Чайльд-Гарольда під час мандрівки до Греції? (16 строфа).                                                                                                                                 -Які думки висловлює Байрон у ліричному відступі? (21-27 строфи).                        -Що нового ми дізнаємося про Гарольда в строфах 32-37?                                     -Порівняйте відношення поета і героя до албанців (38-73 строфи).

Байрон починає другу пісню «Паломництва...» із звертання до богині мудрості Афіни, храм якої зруйнували люди, що не знають милосердя і закону. Але живий серед попелу і руїн вічний дух давньогрецької культури, жива пам’ять про грецьких «мужів високої слави», кому серед всіх народів світу належить вінок безсмертя.

З болем поет говорить про занепад древніх пам’яток Еллади, які поруйновані часом, війнами та цивілізованими варварами. Одним із останніх грабіжників афінського святилища був син шотландський гір — лорд Елджін, археолог-любитель. Перебуваючи в Греції як дипломат, він домігся дозволу «вивезти декілька кусків мармуру», а вивіз в Англію безцінну колекцію пам’ятників давньогрецької культури. Байрон таврує ганьбою ім’я лорда, називаючи його злодієм та сучасним варваром, він також звертається до совісті Англії, яка не пройнялась співчуттям до стражденної Греції, що молила про захист, а прикриваючись маскою заступниці, розграбовувала історичні скарби Еллади. Поет використовує легенду про те, як король загарбників — вестготів був смертельно наляканий давньогрецькими богами Ахіллом та Афіною, що з’явились перед ворогами на акрополі. Чому ж в цей раз, в годину небезпеки, вони не прогнали злодія!?

Ставлення автора до зображених подій висловлене відкри­то, а як їх сприймає його герой Чайльд-Гарольд?  Продовжує безцільну подорож, так і не знайшовши собі друзів. Він байдуже дивиться на легендарні пам’ятки древньої Еллади. Його не хвилює Левкадська скеля, з якої кинулась у море поетеса Сапфо, мис Трафальгар, де відбулась видатна морська битва, або мис Акцій, біля якого Марк Антонїй повів проти римлян флот єгипетської цариці Клеопатри. Гарольд без жалю покидає знесилений війнами і злочинами край, він не викликав у молодого аристократа співчуття, тоді як Байрона щиро хвилює минуле і сучасне Греції.

Поет звертається до грецького народу, який звик гнути спину під турецькими батогами із закликом згадати непокірність і мужність своїх предків. Він радить грекам не чекати допомоги від французів чи росіян, тому що раб повинен сам собі здобути свободу і кров’ю змити ганьбу.

Байрон високо цінує греків, називаючи їх «людьми прекрасними, як боги», але він прагне розбудити в них почуття патріотизму, благає, щоб вони не заспокоювали свою совість, не підлещувалися до тиранів, а пам’ятали славну історію рідної землі. їх предки були грозою для персів і Трої, чому ж греки ховаються від бою? Жива священна земля Греції, її природа вічно прекрасна і світла, її слава зберегла свої крила, і Байрон вірить, що усе це надихатиме синів Еллади на боротьбу за свободу.

Поет веде свого героя в подорож ще по одній країні, яка перебувала під гнітом Османської імперії,— Албанії, розпо­відає про її національного героя Іскандера, про албанців, людей непокірних, як скеля. Цікаво простежити за тим, як зображує Байрон двір албанського владики Алі-паші Тепелєнського та життя простого народу (55-73 строфи). В розкішних палацах ніжиться знать, вона показово дотримується усіх заповідей ісламу, але це тільки лицемірство і святенництво. Після денного посту, під покровом ночі при дворі Алі-паші починаються гучні бенкети. А сам албанський владика лише зовні схожий на поважного старця, насправді за приємною посмішкою ховаються чорні діла і думки.

Простий люд країни живе в зовсім інших умовах, він вихований у суворій доброчесності і твердо виконує закони. Албанці — горді, хоробрі і витривалі воїни, що, мов граніт рідних скель, бережуть відданість батьківщині. Найвище вони цінують честь і готові змити образу кров’ю, але їх серця відкриті добрим людям. Байрон порівнює витончених бритів, у яких не знайдеш захисту і притулку, та зовні грубих албанців, котрі гостинно зустрічають і допомагають мандрівникам, що потрапили в пастку морської стихії.

Моральну перевагу албанського народу перед цивілізова­ними англійцями усвідомлює і Чайльд-Гарольд. Він зворуше­ний тим, що його прийняли, мов улюбленого  брата, намагались оберегти від небезпечних зустрічей з бандитами. Молодий аристократ без зневаги спостерігав за побутом, традиціями та звичками чужого народу і був захоплений бойовими танцями навколо вогнища, народними піснями, в яких звучала готовність перемогти або загинути в бою.

Необхідно підкреслити, що Гарольд байдужий до слави Англії — володарки морів, його не хвилюють перемоги співвітчизників над французькими та іспанськими флотами, тому що це були загарбницькі війни (40 строфа). Ним, як і Байроном, може бути виправдана лише визвольна боротьба за свободу та незалежність батьківщини, тому співпадає ставлення героя поеми та її автора до мужнього народу Албанії.

 

Чи дає це право вважати, що Чайльд-Гарольд змінився під час своєї мандрівки? Для відповіді на це запи­тання учням потрібно згадати, з якими думками герой вирушав  у подорож і коли почався перелом його світосприй­няття. Спочатку Гарольд був байдужим до чужого болю: покидаючи рідну домівку, він навіть не подумав, що цей таємний від’їзд глибоко вразить материнське серце. Та мандруючи країнами, які стогнали від гніту завойовників, юнак стає свідком людського горя. Спостерігаючи, як мужньо борють­ся пригноблені народи за свободу рідного краю, Гарольд ще гостріше відчуває безглуздість свого існування, відсутність у ньому шляхетної мети. Молодий аристократ, який знав життя лише великосвітських салонів, побачив інший його бік, що призвело до більш критичного погляду на себе. Таким чином, Байрон засуджує індивідуалізм та пасивність героя, котрий розтрачує сили, здібності, молодість на безглуздий пошук задоволень і пригод.

У ліричному відступі (23—27 строфи) поет розмірковує про сенс людського життя, висловлюючи впевненість, що юність без кохання та дружби рівнозначна передчасній смерті. Якщо серце людини ще в молодості зачерствіло і не здатне на високі, благородні почуття, то таке життя не має сенсу тому, що воно повинне нести радість, світло і добро іншим людям.

Байрон вважає, що людина може бути самотньою і серед юрби, у галасі світської  метушні, хоча там багато хто присягається в дружбі і підлещується, але це удавана щирість. Задушливій атмосфері обману та облуди вищого світу поет протиставляє вільне життя серед диких скель, бентежної морської стихії. Парадоксально, але там людина не відчуває себе самотньою, вона зливається з природою, розуміє її мову. Тому, на думку Байрона, монах-самітник набагато щасливіший, ніж втомлений мандрівник, який не прагне повертатися на батьківщину.

Не знайшов Чайльд-Гарольд і особистого щастя, його холодне серце вже було неспроможне покохати Флоренс, бо ще за молодих  літ  світський лев навчився прийомам любовної гри: приховував щирі почуття, прикидався байдужим або навпаки — закоханим, зваблюючи довірливих дівчат. Байрон вважає, що платнею за такі розваги є втрата кращих сил, змарнована юність, зневіра у щирості почуттів (35 строфа).

 

В останніх рядках другої пісні поет знову згадує вищий світ, в якому панує фальшивий сміх, де почуття та думки тамуються шаленими розвагами. Туди змушений повертатися Байрон, охоплений журбою та жалем за втраченими надіями, днями, що проходять безслідно.

 

Порівнянню позиції автора та героя сприятиме і подальша робота з епіграфом поеми.                                                                                                 -Що спільне у поглядах Байрона і Чайльд-Гарольда підкреслює епіграф?       Вони обидва не можуть знайти собі місця у духовній і політичній обстановці, що склалась в Англії на початку XIX століття. Але і життя інших країн, якими проліг маршрут подорожі, не було ідеальним. Спостерігаючи за народами Португалії та Іспанії, що страждають під наполеонівською навалою, а також за Грецією, поневоленою Османською імперією, автор і герой сприймають це по-різному. Гарольд — мовчазний свідок, байдужий до горя чужих народів, а Байрон активно протестує проти несправедливості та рабства. Він з повагою ставиться до народів, які палають прометеївським вогнем волелюбства та незалежності. Поет бачить і у занедбаних долею народів риси людяності, добра та гостинності. Він вірить у добре начало людини і знає, що вона гідна кращого життя.

Закликаючи до боротьби за свободу, Байрон в той самий час не є апологетом насильства, він засуджує жорстокі традиції іспанців, братовбивчі міжусобиці.

Все це дозволяє зробити висновок, що епіграф поеми допомагає читачам зрозуміти думки і почуття автора, усвідомити його позицію щодо зображених подій та героїв.

 

Можна запитати учнів:                                                                                            -Як же оцінити Чайльд-Гароль­да, як позитивного чи негативного героя? Навіть при наявності у нього індивідуалізму, розчарування і песи­мізму, Гарольд все ж передова людина своєї епохи, хоча б тому, що він не хоче примиритись з похмурою дійс­ністю. В образі Чайльд-Гарольда Байрон дав велике художнє узагальнення «героя свого часу».                                - Домашнє завдання.                                                                                              Можна за­пропонувати учням після вивчення теми написати твір «Гордості поет» , в якому вони висловили б своє ставлення до особистості і творчості Дж. Г. Байрона.