Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі...

ПОЕЗІЯ - ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ,

ЯКИЙСЬ БЕЗСМЕРТНИЙ ДОТИК ДО ДУШІ (Л. КОСТЕНКО)

Літературно-музична композиція до Всесвітнього дня поезії – 21 березня

Мета: ознайомити студентів  з історією Всесвітнього дня поезії; удосконалювати навички виразного читання творів різних жанрів, розвивати творче мислення, уміння аналізувати прочитане; залучати студентів до активного читання поетичних творів,  донести до молоді чарівний світ поезій про кохання; виховувати найкращі людські риси та культуру почуттів. 

Епіграф: «Небагато свят має людське серце, і найбільше з них – кохання».  (М.Стельмах) 

Обладнання:  вірші про поезію, вислови, презентації, пісня Н.Май «А я бажаю Вам добра», мелодія скрипки, ліричні мелодії весни, книжкова виставка до Всесвітнього дня поезії.

Міжпредметні зв’язки: література, музика, історія

Хід заходу

Викладач. Доброго дня! Вітаємо Вас у нас на святі, присвяченому Всесвітньому дню поезії!

«Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія – головний засіб самостверждення і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.

Поезія допомогає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості».

Всесві́тній день пое́зії – це  свято, яке відзначається щороку 21 березня.

Всесвітній день поезії відзначається і в Україні з 2004 року. Основна мета Всесвітнього дня поезії – дозволити невеликим видавництвам, які несуть поезію в маси, заявити про себе як можна голосніше. Крім того, представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.

Викладач. У поезії є своє народження, день народження, так як і у людини, поезія має свою історію. У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО. Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якомога бiльше суспільної уваги. Крім того, Всесвітній день поезії дає можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів та літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню у засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

     Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив: «Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самостверждення і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.

«Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».

Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

             Ведуча 1. Поезія – це вища форма існування мови.

Всесвітній день поезії – це ще й нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди були в пошані. Завдання поезії – розтривожити душу, примусити лю­дину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчут­ний дотик. Поезія може віднайти сховані у кожному з нас глибини.

Ведуча 2.  Справжня поезія – неповторна. Це не завжди означає виняткову оригінальність чи сміливий експеримент. Поезія може розповідати і про цілком знайомі, буденні речі звичай­ними словами, але розкривати їх по-новому, давати нам но­вий погляд. Поезію та звичайне мовлення можна порівняти з алмазом та графітом. І дорогоцінний камінь, і темно-сірий мінерал складаються з однієї і тієї ж речовини – вуглецю, але атоми в їхній структурі поєднані по-різному. Так само і поезія може складатися з цілком звичайних слів, які ми чуємо щодня, але поєднувати їх по-новому, створюючи досі небачені словесні коштовності. Творчість поета саме і поля­гає у тому, щоб знайти цей новий, неповторний, ніким ще не випробуваний спосіб поєднання слів, який може вразити читача, знайти шлях до його душі і залишити у ній слід. Змі­нити щось у людині назавжди.

Ведуча 1. Справжня поезія – безсмертна. Можна заперечити, що мало чого є у світі настільки ж нетривкого, ніж слова – чи то на папері, чи на камені. Поезія подібна властивостями до алмазу, але не має його твердості. Однак згадаймо слова героя великого роману: «Рукописи не горять». І навіть че­рез тисячі років віднайдений серед пісків пустелі клаптик папірусу зі словами стародавнього поета зберігає свою силу. Ця поезія приходить до нас через час і простір і торкається нашої душі так само, як і сучасна.

Ведуча 2. Українська інтимна лірика – найбагатша, співуча, широка і правдива. Поети здебільшого, передають чудовою мовою свої емоції, які «матеріалізуються» і ллються до інших людей, «заряджають» їх тим духовним станом, що пережив поет. Тому спілкування з поезією збагачує духовний світ людини й неодмінно – додає йому шляхетності. «Зів'яле листя» Івана Франка; «Стояла я і слухала весну», «Лісова пісня» Лесі Українки; “Панно Інно...», «Коли у твої очі дивлюся» П. Тичини; «На білу гречку впали роси» М. Рильського; «Так ніхто не любив», «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюри; «У любові є будні, і свята» В. Симоненко; «Маруся Чурай», «Світлий сонет» Ліни Костенко – всі ці поезії сповнені почуттям – безумовно, реальним, іноді світлим, іноді болючим, коли взаємним, а коли й нерозділеним.
   Ведуча 1. Відродження,  розквіт усього живого відбувається навесні, все оживає, потік весни пробуджує все навколо, так і  поезія пробуджує людину,  поезія –  це життя, а воно розквітає, ранньою весною, оживає ясним весняним вогнем на вустах Мавки «Лісової пісні» Лесі Українки  (студентка розповідає монолог Мавки із драми-феєрії  «Лісова пісня» під музику чарівної сопілки) 

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!

Ведуча 2. Згадаємо Івана Франка і Ольгу Рошкевич, їхнє чисте і світле кохання. У листі до Кримського Іван Якович писав: «Ще у гімназії я влюбився у дочку одного руського попа. Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були схильні мені, надіючись, що зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 рр. заборонили мені з’являтися в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… Се був для мене важкий удар». Він любив її усе життя. Ідеал не перестає ніколи бути ідеалом, якщо його навіть втрачають.

А поезія «Чого являєшся мені...» належить до шедеврів інтимної лірики. Це надривно-зажурений вибух людського почуття:

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання
Яке несповнене бажання
На них мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні...

 Ведуча 1. Українська інтимна лірика XX століття представлена поезіями П.Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, В. Симоненка, А. Малишка та багатьох інших митців. Поет не може не оспівати це почуття, бо він своєю поезією закликає йти читачів назустріч життю і сам іде попереду. Інтимна лірика П. Тичини – це прекрасні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить?», «Коли в твої очі дивлюся», «О панно Інно...». У них – щире освідчення ліричного героя коханій, його глибоке почуття і юнацька замріяність:

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
"Я твій",- десь чують дідугани.
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

     Ведуча 2.  Лірика Максима Рильського допомагає зрозуміти одну із наймудріших істин: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». Інтимна лірика М. Рильського — це вивірене роками почуття до жінки: від юнацьких захоплень до любові мудрої і досвідченої людини:

...Яблука доспіли, яблука червоні!..
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста…

...Гей, поля жовтіють, і синіє небо
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить...

 

Ведуча 1. Володимира Сосюру називають «українським Єсеніним», співцем кохання. Це йому належать слова, які б хотіла почути кожна дівчина чи жінка, в яку епоху вона не жила:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ 
лиш приходить подібне кохання. 
В день такий розцвітає весна на землі 
І земля убирається зрання.. 

Дише тихо і легко в синяву вона, 
простягає до зір свої руки... 
В день такий на землі розцвітає весна 
і тремтить од солодкої муки... 

В’яне серце моє од щасливих очей, 
що горять в тумані наді мною... 
Розливається кров і по жилах тече, 
ніби пахне вона лободою... 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ 
лиш приходить подібне кохання. 
В день такий розцвітає весна на землі 
І земля убирається зрання.. 

Дише тихо і легко в синяву вона, 
простягає до зір свої руки... 
В день такий на землі розцвітає весна 
і тремтить од солодкої муки... (В. Сосюра).

Ведуча 2.Тема кохання наскрізна в творчості Ліни Костенко. Її інтимна поезія – це класика української любовної лірики. ЇЇ поезії своєрідні, красиві своєю закінченістю, мистецьким виконанням. Кожен вірш Ліни Костенко, кожна її фраза вражають. Любов для поетеси – почуття світле.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі

Ведуча 1.  Кохання – одна з магістральних тем світової літератури від самого початку її існування. Чимало талановитих людей зуміли пронести це почуття через усе життя, не розплескавши на складних перехрестях долі жодної краплини. Їх світла, як зоря, любов народила високу натхненну поезію і прозу, що напуває чарами кохання, вчить берегти його як безцінний дар.

Ці високохудожні твори  різних народів і різних часів торкаються найтонших струн душі, адже в кожному такому ліричному шедеврі – людина – зі своїми радощами й сумом нескореністю й тендітністю, болем і щастям. Кохання дарує  чарівні, незабутні миті життя, Рано чи пізно це почуття приходить до кожної людини.

Виразне читання поезії Гійома Аполлінера «Міст Мірабо»
 

Ведучий 2: Кохання – незбагненне почуття. На жаль, іноді трапляється так, що воно наділяє милістю двох, а потім зникає. Обставини виявляються сильнішими. Та з часом розумієш: «Дякую за те,що це почуття було». Адже поети й стверджують,що не буває любові нещасливої. Це завжди щастя та насолода.

Виразне читання поезії О.Блока «Весно, весно без меж і без краю…»

Ведуча 2. Кохання – це, перш за все, почуття. Прекрасне, величне, воно окрилює людину, надихає на вчинки, на створення шедеврів. Це незбагненне почуття, і кожен відчуває його по-своєму, В одних воно високе, а в інших – приземлене. Можливо, поетичні рядки допоможуть вам здобути відповідь на питання, які хвилюють закоханих. Адже усяке сильне переживання відображається у слові. І це не дивно, бо саме кохання надає людині сили.

Виразне читання поезії Сергія Єсеніна «…»

Указ президента України

Ведуча 1. Кохання приходить несподівано, коли в шаленому галопі час раптом зупиняється, коли терези почуттів раптом виходять із рівноваги й починають швидко коливатися в очікуванні незвіданого; коли в калюжах повсякденного життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти…

Інсценізація уривку з п`єси В.Шекспіра «Ромео и Джульєтта»

Ведуча 2. Поезія – це завжди роздуми про найдорожче, найсокровенніше. Вона вбирає в себе найглибші почуття і найтонші порухи люд­ської душі. Є в ній щось безоглядно-відверте, щиро-сповідальне і водночас – співзвучне почуттям і настроям багатьох, хто відчув високу і святу красу кохання, хто пережив радість і гіркоту розлук, хто спізнав найбентежніше щастя турботи й самозречення в ім'я людини, без якої не мислить свого життя на землі. Юні друзі, запам'ятайте прослухану поезію, яка, можливо, стане для вас підтримкою і втіхою на нелегких стежках дорослого житті. Хай у ваших душах поетичні зерна проростуть кришталево чистим почуття. Кохайте і будьте коханими!

Ведуча 1. Бажаємо Вам добра людського,  здоров’я міцного, поетичного натхнення, щастя без ліку та довгого віку.

Дякуємо Всім за увагу і сподіваємося, що на цьому святі не одну душу заполонило слово. Всього найкращого  бажаємо Вам словами пісні  народної артистки України Наталії Май.

 (Звучить пісня Наталії Май «А я бажаю Вам добра»)