Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Острозька академія»

Кафедра історії ім. проф. М.П. Ковальського

«Політична та церковна діяльність Василя Романюка в 1944-1990 роках»

Острог – 2024

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПЕРШИЙ АРЕШТ ТА СВЯЩЕННИЧЕ СЛУЖІННЯ ВАСИЛЯ РОМАНЮКА (1944 - 1972 РР.)

1.1. Становлення В.Романюка на фоні арешту та заслання.

1.2. Trial та просвітницька діяльність (1958-1972 рр.).

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОДИМИРА РОМАНЮКА ПІД ЧАС ДРУГОГО АРЕШТУ ТА ЗАСЛАННЯ.

2.1. Правозахисна діяльність в увʼязнені (1972-1979 рр.).

2.2. Перебування у засланні (1979-1981 рр.).

РОЗДІЛ 3. ПОВЕРНЕННЯ З ЯКУТІЇ ТА ВИЇЗД У КАНАДУ

3.1 Життя після заслання та виїзд за кордон (1981-1988рр.).

TRIAL Повернення в Україну та рух за відновлення Української автокефальної церкви (1989-1990 рр.).

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

• ОУН - Організація українських націоналістів
• УПА - Українська повстанська армія
• УСС - Український січовий стрілець
• НКДБ - Trial комісаріат державної безпеки
• НКВС - Народний комісаріат внутрішніх справ Союзу Радянських Соціалістичних Республік
• КДБ - Комітет державної безпеки Союзу Радянських Соціалістичних Республік
• АРСР - Автономна Радянська Соціалістична Республіка
• РМ СРСР - Рада міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік
• РПЦ - Російська православна церква
• УПЦ - Українська православна церква
• УАПЦ - Українська автокефальна trial церква
• УГКЦ – Українська греко-католицька церква
• УГГ - Українська громадська група 
• ООН - Організація Об'єднаних Націй

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає в необхідності вивчення життя та діяльності Василя Романюка, як представника правозахисних рухів у СРСР серед українського православного духовенства та священнослужителя, який впроваджував проукраїнські ідеї в Російські православні церкві, яка контролювалася органам КДБ. Постать В. Романюка, відома широкому колу, лише через його похорон у 1995 році, названий «чорним вівторком», але найперше потрібно брати до уваги його діяльність за життя. Дослідження є актуальним через недостатність літератури, яка би повністю окреслила постать Романюка.

Починаючи ще з 1944 року молодий Василь постраждав за українську ідею, оскільки у віці 19 роки вперше був арештований, як член ОУН. Романюк був переслідуваний комуністичним режимом впродовж перебування в межах СРСР та до виїзду в Канаду. Радянська влада не давала можливості рукоположити Романюка у священники, а пізніше не дозволяла призначати о.Василя настоятелем храмів, через його позицію, яка відрізнялася від офіційної, тобто його інакодумство. Постать Романюка яскраво показує політичну ситуацію в Радянському союзі та ставлення влади до українців, які противилися тоталітарному режимові, серед яких В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Валентин Мороз та ін. Через духовну підтримку інакомислячих історіографія називає його «духівником дисидентів», що дає підставу досліджувати життя Романюка із політичної та церковної точки зору.

Історіографія.

Найчастіше імʼя Василя Романюка з’являється у дослідженнях дисидентських рухів в Україні та діаспорі де він згадується, як один із діячів руху опору 60-70-х рр. ХХ ст. Дослідники О. Бажан та Ю. Данилюк у своїх публікаціях охарактеризовали розвиток національного релігійного руху де огоблива увага була приділена особі Василя Романюка в період 1944-1995 рр.

Серед представників церковної історіографії можна відзначити дослідження митрополита Димитрія (Рудюка), а також праці митрополита Олександра Драбинка (згадує про Василя Романюка, як одного із діячів «розколу» в українському православ’ї) та священника Михайла Омельяна, який присвятив В. Романюку магістерську роботу. Проте важливо розуміти ситуацію із сучасним українським православʼям і брати до уваги конфесійну приналежність автора праць. 

Серед сучасних дослідників однією із ґрунтовних робіт є монографія  Зінчука Д. «Релігійна та громадсько-політична діяльність Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Василя Романюка)». Автор узагальнив відому інформацію і додав нові факти, які дослідив під час своєї роботи, опираючись на архівні матеріали. Зінчук акцентував свою увагу на В. Романюку, як на православному священникові, який впроваджував національні ідеї на свої парафіях будучи захисником прав народу, який жив під гнітом тоталітарної радянської влади.

Важливими є публікації Trial В. «ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира»,                Кіпіані В. "І вся моя вина, що я священик...", Пащенка В.«Патріарх Володимир (Василь Романюк): в’язень совісті, борець за незалежність України». Автори пишуть свої статті на основі архівних матеріалів ГДА СБУ,  Віртуального музею "Дисидентський рух в Україні", матеріалів та документів УГГ.

Об’єкт дослідження –  життєпис Василя Романюка у контексті суспільно-релігійних процесів, а предмет – його політична та trial діяльність у 1944-1990 рр.

Метою курсової trial є висвітлення  політичної та церковної діяльності Василя Романюка в 1944-1990 роках.

Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:

●                       проаналізувати історичну літературу та джерельну базу з данної проблеми;

●                       trial особливості його духовної та культурно-просвітницької діяльності;

●                       описати аспекти боротьби за права людини;

●                       встановити роль і значення В. Романюка в українському правозахисному русі 1970-х - 1980-х років;

●                       розкрити його вплив на громадсько-політичне та релігійне життя України протягом 1989-1990 років.

Територіальні межі охоплюють територію Союзу Радянського Соціалістичних Республік. У 1988-1989 рр. Романюк перебував у Сполучених Штатах Америки, Великобританії та Канаді.

Хронологічні рамки охоплюють 1944 – 1990 роки. Нижня хронологічна межа – 13 липня 1944 року, тобто перший арешт Василя Романюка у 19 років за зв’язки з ОУН. Верхня межа – 28 квітня 1990 року – день його монашого постригу.

Методи дослідження  становлять загальнонаукові і спеціальні історичні методи: аналітичний, еврестичний, критичний, об’єктивності, узагальнення, порівняльно-описовий, історико-описовий,синтезу та аналізу.

Джерельну базу дослідження trial опубліковані та неопубліковані матеріали. Одними з основних джерел, що дозволяють висвітлити питання ув'язнень та заслань Василя Омеляновича Романюка, є документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України. В архіві зберігаються кримінальні справи, порушені проти Романюка, які включають документи про звинувачення, арешт, хід слідства та судові засідання, докази, документи про реабілітацію та особисті речі Романюка.

Джерельна база дослідження також включає матеріали Музею-архіву і документаційного центру українського самвидаву при МБФ «Смолоскип». Це видавництво друкувало дисидентську та правозахисну літературу, серед якої є низка звернень та листів Василя Романюка. Важливими джерелами стали збірки документів: «Українська Гельсінська Група. Документи і матеріали 1978-1982» та «Мартирологія українських церков т. 1: Українська Православна Церква: Документи, матеріали, християнський самвидав України».

Матеріали музею-садиби Патріарха Володимира в с. Хімчин Косівського району включають документи, особисті речі, фотографії, церковну атрибутику та листи Романюка.

Мемуари Тараса Романюка «Патріарх Володимир, або спогади про батька» також є важливим джерелом. Отець Тарас розповідає про духовний ріст, національну свідомість та інші аспекти життя Василя Романюка, зображаючи його як людину, яка піклувалася про сім'ю та переживала за долю свого народу.

Структура роботи: робота складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. ПЕРШИЙ АРЕШТ ТА СВЯЩЕННИЧЕ СЛУЖІННЯ ВАСИЛЯ РОМАНЮКА (1944 - 1972 РР.)

1.1. Становлення В.Романюка на фоні арешту та заслання.

Романюк Василь Омелянович народився 9 грудня 1925 року у селі Хімчин, Косівського повіту, Станіславського воєводства. Підлітковий період життя Василя припав на час Другої світової війни, що відбилося на формування його, як особистості та українця.

Місто Станіслав (нині - Івано-Франківськ) ще з 1941 року було окуповане німецькими військами та належало до Генерал-губернаторства. Місто перебувало в окупації 3 роки, проте у липні 1944 року, «звільняючи» території,  радянські війська окуповували Станіславщину та й Україну загалом.

Радянська влада ставилася з упередженням до населення Станіславщини, адже відомо, що жителям симпатизували ідеї та настрої, які пропагувала ОУН. Таким чином після окупації території радянськими військами розпочалася діяльність спецслужб СРСР, які проводили репресивні заходи проти населення, яке було викрите або запідозрене у співпраці з ОУН. Одночасно із встановленням радянської влади, на зайнятих територіях розпочалася мобілізація до лав Робітничо-селянської червоної армії.^[1]

Мобілізовували чоловіків 1894-1926 років народження, серед яких був 19-тирічний Василь Романюк, який цілком підходив для служби. 12 липня 1944 року Романюк зʼявився у призовному пункті в селі Хімчин для того щоб записатися у військо. Проте у військо його не взяли, а заарештували прямо на дільниці. У постанові про арешт, причиною для арешту слугувало те, що В. Романюк «є активним учасником ОУН бандерівського спрямування в селі Химчин Косівського району Станиславівської області, в організації виконував обов'язки кур'єра-зв'язкового, проводив збір коштів для «ОУН» та проводив серед населення антирадянську агітацію». ^[2]

У історіографії серед науковців побутує думка, що арешт  В.О.Романюка є доволі дивним, оскільки за співпрацю з ОУН можна було звинуватити ледь не кожного жителя Станіславщини. ^[3] Проте, як ми trial причиною до арешту саме Василя, стала його відкрита позиція.  Його син Тарас Романюк у своїх мемуарах про батька згадував: «... хоча безпосередньої збройної участі в русі опору він і не брав. Проте вже тоді, в 1944-му, невдовзі після прибуття радянських військ в Галичину, батько не приховував свого ставлення до радянської влади, через що потерпів і він, і вся його родина». ^[4]

Юнака trial та відвезли у тюрму НКДБ міста Снятин  разом із ще сімома жителями села Хімчин, двоє з яких призналися у тому, що співпрацювали з ОУН. Через два дні після арешту, тобто 14 липня 1944 року відбувся перший допит Романюка, який не був доволі змістовним, проте тривав 3 години, що зазначено у протоколі допиту. Слідчого цікавила освіта Василя, а також  запитував чи знав він Підлетейчука Танасія. Чітким питанням було останнє, слідчий запитав чому Василь не зʼявився до призовного пункту в перший день мобілізації і хто йому казав не приходити на комісію, тобто ухилятися від служби в рядах Червоної армії. Романюк відповів наступне: «В перший день оголошення мобілізації я не зʼявився тільки через те що у мене не було взяти з собою  в дорогу хліба, одягу. В тому щоб я не зʼявився на призов і не ходив служити в Червону армію про це ніхто не говорив. Через дня два-три, я підготувався і пішов на призовну комісію яка зʼявилася в нашому селі в школі. Но коли я прийшов то комісії більше не було і мені сказали що мені про це скажуть коли зʼявитися і куди … цей час я провів у себе вдома і ніяк не скривався від радянської влади…». ^[5] Відповідь Trial Омеляновича також свідчить про рівень матеріального забезпечення сімʼї Романюків.

Сімʼя Романюка жила доволі бідно. 15 липня 1944 року була прийнята постанова про накладення арешту на майно, а 20 липня складений опис майна сімʼї, де зазначено: “будинок соломʼяний - 500 крб., 1 корова -250 крб., 4 вівці - 100 крб., 1 стіл - 10 крб., 1 ліжко - 10 крб.”^[6], “і 3-ох моргів (1 морг дорівнює 0,5 - 0,6 га) землі”^[7]. Також, окрім Василя та батьків Омеляна та Анни, у сімʼї було ще троє синів: Володимир, Дмитро і Танасій, тому зрозумілу, що забезпечувати сім'ю було важко.

Другий допит було проведено 22 липня 1944 року. Володимир Бірчак стверджує, що цей допит був вже більш предметний. Допит можна поділити на три питання, як і зазначено в протоколі. Перше, у нього запитали чи можуть проводити допит російською, на що не отримали заперечень. Два інші питання були про його членство в ОУН. Василь заперечував своє членство, говорив що не знає такої організації, повторюючи одне і теж на два питання. Протокол допиту є доволі дивним, у ньому міститься лише при питання, а сам допит тривав понад 15 годин. Зрозуміло, що слідчі не спілкувалися з ним толерантно, а для допиту використовували фізичну силу. І вже 24 липня 1944 року була видана постанова про предʼявлення звинувачення Романюку, проте він не визнав себе винним.

10 серпня 1944р. Василь Романюк під тиском слідчих НКҐБ визнав, що співпрацював з ОУН. Він зазначив, що не брав участі у збройному опорі, а був вʼязкіцем-кур'єром, збирав гроші з членів ОУН. Згідно з протоколом допиту Василь визнав свою провину після того, як слідчий зазначив: «Вам зачитається виписка із протокола допиту звинуваченого Романюка Петра Парасковича … який показує, що Ви … говорили про те хто і коли Вас завербував в ОУН» ^[8] та показання Гробчука Василя Івановича, який також свідчив про те, що Романюк Василь належав до ОУН.

Згідно із розповіддю Романюка Василя, у вище згаданому допиті, його завербував вчитель Онищук Михайло, до якого той ходив у сусіднє село на навчання. Онищук вирішив спочатку перевірити Василя, дав йому читати пропагандиську літературу та листівки ОУН. У квітні 1943 року Романюк прийшов до вчителя, щоб той пояснив ряд задач, «а потім в розмові на одинці запропонував вступити в ОУН на що і я не дав свою згоду. Після того як тільки я з ним погодився він - Онищук дав мені прочитати 10 заповідей українського націоналіста, які я прочитав і дав слово, що я буду вірним справі ОУН і ніколи тебе Михайло, в цілому Організацію не підведу і не опозорю» ^[9].

Дмитро Зінчук у trial монографії пише, що усі звинувачення грунтувалися лише на усних свідченнях, речових доказів до справи прикріплені не були ^[10]. Проте це не заважало НКВС звинуватити Романюка у злочинах, передбачених статтями 54-1 «А», 54-2 і 54-11 КК УРСР. ^[11]  26 вересня 1944 року відбулося судове засідання над Романюком Василем та арештованим з ним односельчанами. Під час проведення суду юнак знову визнав свою провину, розповів судові, що його завербував Онищук Михайло. Проте заперечував те, що його звинувачували в поширені пропагандистської літератури, оскільки він лише сам її читав або слухав, що  читав Онищук з брошур ОУН. Завданням Романюка було лише збір грошей на потреби ОУН, а у збройному опорі чи поширені ідей участі не брав. ^[12] У залі суду звинувачені просили військовий трибунал про помилування, Романюк також не був виключенням. Юнак просив, якщо було би можливо, то щоб суд мірою покарання визначив для нього службу в армії.^[13] Однак trial Військового трибуналу «присудив … Романюка В. піддати висилці на каторжні роботи терміном на 20 років», не прийнявши до уваги прохань звинувачених про помʼягшення покарань. ^[14]

26 вересня 1944 року у протесті нагляду йдеться про те, що є деякі неточності у вироках засуджених. Щодо Романюка, то йшлося що Військовий трибунал військ НКВС неправильно визначив його злочини передбачені статтями 54-1 «А», 54-2 і 54-11 КК УРСР. 28 жовтня 1944 року вже Військовий трибунал 4 Українського фронту визначив: «Злочини … Романюка Василя Омеляновича перекваліфікувати … і визначити міру покарання - 10 років позбавлення волі з поразкою  в правах на 5 років і конфіскація особистого майна».^[15]

Покарання Романюк відбував у Кустолівській сільськогосподарські колонії №17 управління НКВС у Полтавській області. Тут засуджені займалися сільським господарством і на перший погляд, це не було важке покарання для Романюка, як стверджує Володимир Бірчак, але і там не було легке перебування, через слабке харчування і таким чином голод.^[16] 

Саме під час перебування в колонії Романюк був засуджений на ще один термін, щодо якого в історіографії досі є багато думок та неточностей. Справа проти Романюка розпочалася із постанови начальника колонії капітана Багна, який писав: «згадані вище особи об'єднались між собою на основі антирадянських поглядів в контрреволюційну групу під назвою «УСС» (Український січовий стрілець) … проводили в таборі вербовочну роботу, контрреволоційно-націоналістичну пропаганду, вихваляли ОУН і бандерівський рух, готувались до повстання і втечі з табора з метою вступу в банду УПА для продовження боротьби проти Радянської влади». Під час допиту Редчука Миколи Титовича (його вважали головою та організатором «УСС») той заявив, що його спонукали до створення «УСС» розповіді Василя Романюка і тих що прибули з ним, оскільки ті розповідали про те, як бандерівці боряться за самостійну Україну. Тому Редчук хотів втекти із колонії, щоб приєднатися до повстанців і боротися проти радянської влади. ^[17]

У зазначений період для Василя відбулася ще одна особисто болюча подія. Завдяки листуванню з братом той дізнався, що з 21 квітня 1945 року сімʼю Романюків, тобто батька Омеляна, маму Ганну, братів Володимира та Дмитра, відправили у спецпоселення в селище Харбатово, Качурського району, Іркутської області. Причиною для направлення у спецпоселення був арешт Василя, «як співучасника оунівської організації». ^[18] У додаток до цього Василь дізнався, що батько дорогою на заслання помер, а брата Танасія вбили каральні органи НКВС. Редчук під час допиту, розповів, що саме ці події та злоба на радянську владу стали мотивацією Романюку вступити в «УСС».

По справі «УСС» Романюка арештували 9 квітня 1946 року і одразу провели стандартний допит радянських органів. Допит тривав 4 години та складався з короткого питання і короткої відповіді. На четвертому допиті Романюк не витримав фізичних та моральних знущань і 16 квітня признав, що справді був членом «УСС» і був противником радянської влади. «Згідно з вироком табірного суду від 17-18 червня 1946 р. Редчука було було засуджено до розстрілу, а кожного з інших підсудних - до 10 років позбавлення волі». ^[19]

 Ряд істориків вважають, що ця справа була фальсифікацією керівництва колонії і це не відбувалося в дійсності. Олег Бажан та Юрій Данилюк стверджують, що це була спланована операція керівництва колонії, через заздрість, оскільки за боротьбу з повстанцями керівництво Західної України отримувало нагороди, а в Полтаві не могли собі таке дозволити. Володимир Пащенко також вважає, що це була наперед спланована вистава, оскільки учасників зібрали похапцем і головою поставили жителя Західної  України М.Рудчука. ^[20] Володимир Бірчак trial «Можливо, й навіть те, що у їхньому середовищі були певні розмови про втечу, та далі розмов це не йшло, не кажучи вже про конкретні плани чи втілення їх у життя. Решта гостросюжетності цією історії, наймовірніше, належить перу чекіста-«сценариста» капітана Багно». ^[21] Тому з цього можемо зробити висновок, що звинувачення були надумані керівництвом колонії, а члени «УСС» були підставними особами для того щоб розіграти виставу, що у Полтаві були придушені «бандерівці».

За вироком 1946 року, Василь відбував термін у таборі «Холодний», де познайомився із поетом Іваном Гнатюком та перебував там до смерті Сталіна у 1953 році, після якої багато вʼязнів надіялися на амністію. 9 серпня 1953 року Романюка звільнили з табору, але «на підставі Наказу МВС-МДБ від 16 березня 1948 року находився в засланні в місті Магадані з 28 серпня 1953 року по 30 квітня 1956 року».^[22]

У Магадані Романюк познайомився із Марією Антонюк, яка 7 квітня 1944 року була засуджена Військовим трибуналом до 10 років виправно-трудових колоній.^[23] Причиною для арешту було те, що вона «серед населення збирала для бандитів УПА перев'язочний матеріал, продукти харчування, приймала участь на оунівських сборищах».^[24] На заслані Василь 24 серпня 1954 року одружився із Марією.

У м. Магадан Романюк почав займатися саморозвитком, здобув освіту на рівні 10 класу та завдяки його оточенню, духовним особам він почав вивчати біблійні тексти та цікавитися богослівʼям. Василь працював кіномеханіком у кінотеатрі «Гірняк» у Магадані, директор якого «характеризував працівника позитивно … показав себе з хорошого боку. Дисциплінований, виконавчий. Зауважень щодо роботи не мав».^[25]

Романюка не покидали надії на реабілітацію по справі 1944 року, тому він вирішив скористатися політикою Хрущова, щодо реабілітації репресованих. Василь написав чотири скарги, але його справу розглянули опісля написання пʼятої скарги, яку Романюк написав коли повернення додому в с.Хімчин.

Допит Романюка  був проведений 5 серпня 1958 року,  щодо арешту 1944 року та причетності його до ОУН. Загалом він заявив, що у протоколах допитів багато інформації неправдивої, особливо це стосується допиту 10 серпня 1944 року, де було звинувачено Онищука Михайла у тому, що він завербував Василя в ОУН, він лише «пропонував надати допомогу полоненим українцям купивши у нього листочки з написом «для полонених українців»».^[26] 

Василь Омелянович також повідомив, що «на попередньому слідстві він свідчив, що в банді ОУН не був і боротьби проти радянської влади не вів, але у результаті використання до нього фізичних засобів впливу він підписав протокол з неправдивими свідченнями, де вказувалось, що він є членом ОУН і виконував обовʼязки звʼязкового».^[27]

30 trial 1958 року військовим прокурором після перевірки матеріалів було видане рішення і було «встановлено, що Романюка засуджено необґрунтовано. У поданих скаргах та на допиті у процесі перевірки справи Романюк винним себе ні в чому не визнав і заявив, що на попередньому слідстві в результаті застосування незаконних методів слідства він обмовив себе, а в суді він свідчень про свій злочинний зв'язок з «ОУН» не давав і в даний час не може пояснити чому, у протоколі судового засідання його свідчення перекручені». ^[28]

Верховний суд Союзу РСР 3 лютого 1959 року постановив: «вирок військового трибуналу військ НКВС Станіславської області від 26 вересня 1944 року визначення військового трибуналу 4 Українського фронту від 28 жовтня 1944 року щодо Романюка Василя Омельяновича скасувати і справу про це припинити за недоведеністю звинувачення».^[29]

1940-ві - 50-ті рр. стали періодом становлення Василя Романюка, як особистості, як українця. Через репресивні заходи СРСР він втратив своїх близьких людей, тим поставив для себе пріоритети за що потрібно боротися в житті. Пізніше Романюк буде називати ці роки – «мої університети».

1.2. Пастирська та просвітницька діяльність (1958-1972 рр.).

Друга половина 1950-х рр. — початок 1960-х рр. в історіографії названі періодом «Хрущовської відлиги». Характеризувався у внутрішньополітичному житті СРСР засудженням культу особистості Сталіна та репресій , звільненням політичних ув'язнених, ліквідацією ГУЛАГ,  підвищенням рівня trial слова , відносною лібералізацією політичного та суспільного життя. Проте «відлига» не стосувалася релігії. Знову розпочалися репресивні заходи щодо священиків, закриття церков та ін. Масштабною була проблема на Заході Україні, де населення було доволі релігійним.

Ще в 1946 році  НКВС СРСР скликали у Львові Собор, який мав на меті «обʼєднати» Українську греко-католицьку церкву з Російською православною церквою. Проте вже за Хрущова почалося переслідування не лише духовенства УГКЦ, а й православного духовенства. Історик Андрухів Ігор Олексійович, пише: «Невідʼємною складовою політики радянської влади в західних областях України в 50-х рр. ХХ ст. була ліквідація так званих «залишків уніатства», ліквідованої в 1946 р. Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та обмеження релігійного впливу на віруючих Російської православної церкви».^[30]

У період зростання атеїстичних настроїв, Романюк Василь наважився здійснити свою давню мрію - стати священником. У 1958 року він вступив на дворічні Вищі богословські курси при Станіславській єпархії. Однак богословська освіта була слабкою, про що свідчать слова Станіславського єпископа Йосифа (Савраша) через відсутність кваліфікованих кадрів був змушений «брати на роботу все, що потрапляло під руки».^[31]

Романюку для прийняття священничої хіротонії перешкодою знову стала радянська влада. На засіданні Ради у справах РПЦ при РМ СРСР від 1959 року була видана постанова, згідно з якою потрібно було стримувати священничі свячення на західних теренах України. Таким чином мотивом для відмови у хіротонії Романюку стало те, що він націоналіст та судимий. Після закінчення курсів Василь був висвячений у сан диякона 16 листопада 1959 року. ^[32]

У 1961 році Романюк їде в Омськ з надією на те, що єпископ Веніамін (Сергій Новицький), з яким вони познайомились на Колимі, висвятить його на священника. Проте цього не сталося оскільки єпископ був під наглядом КДБ. Невдовзі Василь повертається до Косова, але знову ж не на довго. На Прикарпатті він не отримує постійної роботи і влада відмовила йому у прописці в Космачі. Це змусило Романюка переїхати у село Курган, Балаклійського району, Харківської області, де проживала його мама та двоє братів.^[33]

Сімʼя Романюків trial на Харківщині впродовж 1961-1963 років,  а Василь працював кіномеханіком у клубі Шебелинського бурового комітету. Саме тут він заявив про свої прозахідні погляди. Завідуючий клубом Кузнецов Микола Миколайович, під час допиту 4 березня 1972 року, згадував наступне: «1962 року 14 січня, на новий рік за старим стилом, робітник Шебелинської Контори буріння Славицький Володимир, проживав біля клубу, запросив мене і Романюка до себе в гості.Романюк вихваляв умови життя у буржуазних країнах. На підтвердження своїх слів Романюк доводив, що в Америці: наприклад, люди живуть добре, багато хто має легкові автомашини, в магазинах достаток і кожен може купити, що сам захоче. А у Радянському Союзі життя погане, люди нічого не мають. Люди радянські, за словами Романюка, голодують та працюють лише за шматок хліба». ^[34] Той ж самий Кузнецов розповідав, що Романюк слухав радіо «Голос Америки» у клубі, мав радіоприймач вдома, де також міг слухати закордонні радіостанції. Також був випадок, коли Кузнецов зайшов у кімнату Василя, то той щось писав, але як тільки побачив Кузнецова, то все скоро згорнув і сховав під подушку.^[35] Всі ці ситуації показують генезу політичних переконань Романюка. Він був незадоволений радянською владою, оскільки через неї із 19 років був у тюрмах, втратив батька та брата. Внаслідок «хрущовської відлиги», радянські люди могли почути про життя за межами СРСР, таким чином Романюк почав говорити, як живуть люди поза Радянським Союзом.

У 1964 році Василь Романюк вступає на заочне відділення Московської духовної семінарії. Однак, невдовзі він порівнював рівень освіти на єпархіальних богословських курсах та в Московські семінарії і ніколи не на користь останньої. Олександр Вахрамеєв зазначає, що «…він завжди підкреслював, що йому «пощастило пройти богословські курси старої академічної «нерадянської' виправки». Можливо, саме тому він на все життя зберіг неординарний, не схоластичний, а творчий, синтезуючий підхід до богослов’я, який завжди відрізняв його від консерваторів московського стибу»^[36].

Невдовзі сімʼя Trial зпову повернулася на Прикарпаття. Я писав у своїх спогадах син Василя Тарас: «в 1964 р. батько цілком несподівано отримав телеграму з колишнього Станіслава … від єпископа Іосифа (Сабодаша), що був там на кафедрі: «Приїжджайте терміново в єпархію». Як виявилося пізніше, несподівано помер в Івано-Франківську уповноважений Бібіков, колишній енкаведист і гроза всіх священнослужителів області, заклятий ворог батька, саме той, хто найбільше блокував його висвяту в сан священника». ^[37]

26 квітня 1964 року на Вербну неділю єпископ Йосиф (Сабодаш) у кафедральному храмі Івано-Франківська висвятив диякона Василія Романюка на священника. 27 квітня він вже отримав указ на парафію с. Новоселиця. З часом його переводили на інші парафії, але на кожній з них діяльність о.Василя була характерна збільшенням кількості вірян на парафіях. «За ті кілька років, що батько пробув тут, значно збільшилося число тих, що відвідували Божі храми, - згадував Т. Романюк, - громади почали рости, в кожному селі були зорганізовані церковні хори, авторитет батька почав поширюватися і на інші довколишні села Снятинщини, що безпосередньо не входили в його юрисдикцию. В його церкви почали ходити люди і з інших сіл, багатьох, зокрема, привертали проповіді батька, що відрізнялися від інших».^[38]

З осені 1968 року священник Василь Романюк став настоятелем храму в історичному селі Космач, під час служіння в якому Романюк всіляко впроваджував релігію в суспільство, говорив про важливість молоді ходити до храму. Від багатьох інших священників Василь відрізнявся своїми проукраїнськими поглядами, це може свідчити його приватний музей, завдяки якому можна було ознайомитися з гуцульською культурою, побутом. Зінчук пише, що у музеї можна було побачити давні хрести з Довбушевої церкви, зброю, елементи одягу, годинники, предмети побуду та автохтонний одяг гуцулів та інше. ^[39]

Недаремно Микола Волощук, дізнавшись про призначення Романюка у Космач, писав: «Отже, бери стерно в руки міцно і веди той корабель ясно назначеним курсом. Хай Космач буде тим трампліном Твоєї карʼєри у церковно-громадському житті».^[40] Ці слова trial пророчими для Василя, оскільки в Космачі він познайомився з багатьма дисидентами та й сам говорив про самостійну Україну. Серед діячів приїжджали до Романюка в музей, можна виділити Валентина Мороза, Вʼячеслава Чорновола, Леоніда Селезненка, Михайла Осадчого та інших.

Багато дисидентів згадують про о.Василя, як свого духівника, який над багатьма з них звершував релігійні обряди. Віра Вовк розповідала, як хрестила сина Івана та Надії Світличних: «У серпні 1970 р. Надія попросила мене в куми разом із Опанасом Заливахою, який якраз тоді вийшов із вʼязниці. Напередодні хрестин він цілу ніч малював та витинав єпитрахиль для отця Василя Романюка, що несподівано і неприготовано до такої події приїхав з Космача. Пригадую собі ті хрестини Яреми Світличного: ранком прийшла Галина Севрук з іконою, Михайлина Коцюбинська зі свічками, я з хрестом, Льоля й Надійка (з хрестиком на шиі!), імпровізували вівтар і замаяли його квітами, а отець Василь говорив до нас промову про наші новітні катакомби, і ми слухали його зі сльозами в очах».^[41] Також Романюк звершив таїнство хрещення над Вячеславом Чорноволом, очевидці якого згадували: «Сутінки освітлювали дві великі свічки на малому престолі посередині церкви. Перед престолом стояв Вʼячеслав у тому сяєві в білій вишиваній сорочці. Зосереджений погляд, розпогоджене обличчя. Поруч хресна мама - пані Пазуня - тримала в руках велику жовту хустку в червоні ружі й зелене листя. Майбутній Патріарх України проводив таїнство Хрещення».^[42] Отець Василь давав шлюб Опанасу Заливасі та контактував з багатьма іншими політичними діячами, за що в історіографії його називають «духівником дисидентів».

Василь Романюк у Космачі почав записувати безліч своїх думок, які свідчать про те, що йому була противна радянська культура. Казав, що вона штучно насаджується в суспільство для того, щоб знищити нашу давню культуру. Наведемо в приклад декілька висловів із записів о. Василя: «В теперішній час в газетах пишуть про встановлення нових традицій, просять нібито всіх покинути старі традиції народу, поскільки в них є домішки релігійного змісту» ^[43], продовжуючи думку Василь пише, що вбивши наші обряди та традиції, народ асимілюється і стане космічним пилом.^[44]  6 січня 1972 року, тобто в Надвечірʼя Різдва Христового, Василь написав про те, що люди живуть у страху перед владою і це вже була не перша Думка Романюка, оскільки він раніше про це говорив. На думку священника навіть вчителі, які забороняють ходити дітям колядувати, самі би пішли колядувати, проте бояться звільнення з вчительської роботи. «Тоді буде кінець світа, коли колядники не будуть ходити, коли паски не будуть святити ... без сумніву, тоді: був би справжнісінький кінець світу, якщо б людина заміняла на корито усю духовну культуру минулих століть, а симптоми такого духовного зубожіння уже зараз дають про себе знати», ^[45] - занотовував о. В. Романюк.  З цих слів ми бачимо, що падіння рівню української національної культури було важливим для Романюка і тому він спрямовував свою діяльність у цю сферу.

Різдво Христове 1970 року поклало початок новому переслідуванню священника Василія Романюка, з боку радянський спецслужб. У довідці слідчому відділу УКДБ у Івано-Франківські області, зазначено: «У с.Космач було організовано примусове збирання грошей на користь релігійної організації та служителя культу. Колядування було пов'язане з порушенням громадського порядку, оскільки колядники у нетверезому стані з криком, співом релігійних пісень усю ніч 7 січня 1970 року ходили всіма ділянками села, заходили до будинків громадян, шуміли, вимагали грошей, що викликало законне невдоволення населення та скарги» ^[46] внаслідок чого trial громада с. Космач була розпущена, Романюку заборонено місяць служити в церкві, а жителям села потрібно було сплатити штраф. Крім того, уповноважений Ради у справах релігії в Івано-Франківській області, писав: “В одній зі своїх проповідей у січні I970 р. Романюк говорив у віруючих, щоб вони «не ходили до церкви в одязі тих, що замучили Ісуса Христа, а лише в національному одязі». Такі заклики не мають нічого спільного з богослужінням і спрямовані на розпалювання національної ворожнечі”. ^[47] Trial Романюка звинуватили у тому, що він привласнює собі гроші із церковних зборів та коляди, заставляє вірних купувати йому вишиті рушники та килими.

Невдовзі Романюка викликали в єпархію, де йому сказали не говорити під час проповіді про те, що не стосується релігії. Секретар єпархії провів перевірку на парафії і виявив, що є «уніатська» література у якій не заклеєні імена католицької ієрархії. Саме такі причини спровокували переведення Романюка з Космача в Прутівку.^[48] З цього можемо зробити висновок, що радянські спецслужби не лише не зупинили тиск на Романюка, а заставили Івано-Франківську єпархію також виступити проти діяльності о.Василя та перевести на іншу парафію.

У цій ситуації знову ж бачимо фальсифікацію матеріалів спецслужбами СРСР, оскільки у документах часто згадуються про невдоволення священником з боку вірян, проте серед матеріалів нами не були знайдено жодної скарги на нього. Такої ж думки притримується Володимир Бірчак, він пише: «У самій слідчій справі Романюка немає жодних скарг жителів Космача на згадане колядування. Але навіть, якщо такі й були та надходили до районної влади, то неважко здогадатися, хто були їхні автори. Найімовірніше, все той же ж партійний сільський актив, що постійно писав доноси на отця».^[49]

На свято Воскресіння Христового 26 квітня 1970 року, на храмові території місцева влада планувала заарештувати історика Валентина Мороза. Він мав на меті, для збереження гуцульських традицій, записати на магнітофон пісні та церковні піснеспіви. Романюк виступив на підтримку Мороза, організував написання колективної заяви до прокурора Івано-Франківської області на захист звинуваченого. Отець Василь вважав, що «такий беззаконний вчинок не може бути нічим виправданий, бо він вчинений в огорожі церкви в присутності кількасот віруючих, котрі сприйняли це як грубу зневагу всякої людської гідності та попрання радянських законів, які гарантують свободу совісті кожній людині. Але коли ж ці віруючі звернулися до республіканського прокурора зі скаргою на вищезгаданих осіб, то ніхто по суті діла їх не слухав, а, навпаки, хуліганів оправдали, а їх назвали наклепниками».^[50]

Таким чином, не trial незаконне звинувачення Мороза,  Романюк увійшов до списку підозрюваних. 4 травня 1970 року в о.Василя був проведений обшук в квартирі, під час якого було виявлено: богословська література, у зошитах свого сина Тараса о.Василь записував колядки, молитви на іноземних мовах, на одному із зошитів олівцем Романюк написав «Голос Америки 25 частота, хвиля 25,4 о 8:15 годин» - це свідчить, що Романюк продовжував слухати закордонні радіостанції. Знайдено   вірш «Свою Україну любіть», копію листа до Московського патріарха від священників Гліба Якуніна та Миколи Ешлімана, у яких висловлювали невдоволення політиці Патріархії, книжка «Історія української літератури» Возняка Михайла та інший матеріал. ^[51] У постанові 22 вересня 1970 р. зазначено, що твори та книги, які були знайдені на квартирі в Романюка «написані з реакційних, буржуазно-націоналістичних поглядів і більшість з них містять наклепницькі матеріали антимарксистського, антирадянського напрямку». ^[52] Однак вже у trial за 11 квітня 1972 року весь знайдений матеріал було наказано «знищити шляхом спалення, оскільки вони не мають значення для кримінальної справи». ^[53]

17-18 листопада 1970 року Івано-Франківський суд засудив В. Мороза до 9 років позбавлення волі з наступним 5-ти річним засланням. Звернення на захист історика писали Вячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович, Ігор та Ірина Калиниці  та ін.. Серед цих звернень була й заява Романюка.^[54] Внаслідок правозахисної діяльності про о.Василя дізнаються за кордоном. Таким чином вперше була опублікована заява «До Верховного Суду УРСР в справі засудження на 9 років позбавлення волі і 5  років заслання історика Валентина Мороза від священика села Космач, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл. Василя Романюка».^[55] Trial Тарас Романюк, писав у своїх спогадах: «Тоді по радіо «Свобода» з Мюнхену вперше в ефірі пролунало прізвище свящ. Василя Романюка, через що батько був дуже піднесений на дусі. Однак, це стало вже прямим приводом для атак на нього зі сторони КДБ. ^[56]

У період активного захисту Мороза, КДБ справді збирали матеріали для арешту Романюка. Акцентували свою увагу на міжнародні співпраці Романюка. І все ж таки 29 вересня 1971 року Романюка затримали за «виготовлення і поширення документів антирадянського змісту».^[57] Експертиза доказала, що священник надсилав листи у Лондон та Женеву, у яких засуджував радянський тоталітарний режим. Проте 1 жовтня 1971 року отця було звільнено.^[58] Історіографія висвітлює декілька версій, чому Романюка так спонтанно звільнили. Дмитро Зінчук вважає, що «слідчі маючи достатню кількість доказів і фактів, вирішили дочекатися більш слушної нагоди для увʼязнення священника».^[59] У Володимира Бірчака є два пояснення, чому так відбулося: «Може бути те, що отця планували залучити до негласної співпраці із органами держбезпеки» - цей варіант є малоймовірним та й сам Бірчак ставить його під сумнів. І другий варіант Бірчака: «може бути те, що чекісти арештом та ув'язненням Романюка боялися зірвати більш серйозну операцію, яку готували проти усього дисидентського руху».^[60]

1972-1973 pp. - пepioд активiзацii політичних peпpeсiй у CCCP. Події, що відбувалися в тi poки, дiстaли нaзвy «генеральний погром». Історик Греоргій Касянов стверджує, що ці репресії був зумовлені наближенням 50-ї річниці створення Радянського союзу.^[61] Хвиля репресій не оминула священника Василя Романюка, матеріали на якого КДБ збирала уже тривалий час. 19 січня 1972 року управлінням КДБ у Івано-Франківські області була видана постанова про порушення кримінальної справи на Романюка. У постанові слідчий зазначив: «Із матеріалів, які надійшли в Управління КДБ по Івано-франківській області , вбачається, що Романюк Василь Омельянович, будучи вороже настроєний до Радянської влади, з метою підриву та послаблення її, під час проживання в Харківській області в I963 році власноручно виготовив і направив в закордонні радіоцентри два документи антирадянського змісту,в яких наводить наклеп на радянський державний та суспільний лад, призиває до боротьби за повалення Радянської влади за побудову так званої «самостійної України»».^[62] На наступний день 20 січня священика заарештували за «проведенні антирадянської агітації та пропаганди».^[63] 28 січня було пред'явлено звинувачення за статтею 63 частиною І Кримінального Кодексу УРСР «Атнирадянська агітація та пропаганда».^[64]

Романюк не trial звинувачення та навіть написав скаргу обласному прокурору, де писав, що арешт був безпідставним і що жодне звинувачення не є доказаним, а « зі всієї “політики”, котру мені причепляють, можуть кури сміятися». ^[65]

Слідчі в ході розслідування допитували знайомих та друзів Романюка з метою знайти у них антирадянську літературу та випитати у них зізнання, щодо діяльності Василя. «У справі Романюка допитували також й інших дисидентів таких, як Валентин Мороз, Михайло Осадчий, Ірина Калинець та В'ячеслав Чорновіл. Ніхто із них не засвідчив жодного слова, яке б могли використати проти о. Василя».^[66] А Чорновіл і зовсім відмовився давати показання проти свого духовного батька.^[67]

Судовий процес над Романюком тривав з 8 по 12 червня 1972 року. Василь повністю відкидав усі звинувачання, які йому висували. Заперечив своє авторство щодо листів, які були надіслані на радіостанції за кордон.^[68] За збереження у себе текстів колядок, «гімну українських буржуазних націоналістів», сказав, що він як людина має право зберігати у себе різні пісні.^[69] По справі В. Мороза Романюк підтвердив, що справді радив свідкам написати скаргу за те, що державні органи нападають на людей у храмах.^[70] Серед усіх матеріалів слідства, суд обрав ті які прямо звинувачують у ряді злочинів. У результаті суду, Романюк був оголошеним небезпечним рецидивістом і в останньому слові сказав: «Мій арешт і суд є залякуванням, щоб всі зрозуміли, що коли хтось підніме голос, то і йому буде те, що і Романюку…».^[71]

12 червня Вироком Судової Колегії Романюка визнали винним у всіх висунутих проти нього звинуваченнях та засудили до 7 років ув'язнення (2 роки у в'язниці та 5 років у колонії особливого режиму) із подальшим засланням на 3 роки. Василь пробував оскаржити рішення, подавав апеляції  у відповідні органи, проте це все було марно і не мало успіху.^[72]

У своїй праці священник Михайло Омелян зазначив таке: «Цікава деталь, яка ілюструє усю абсурдність радянської системи. Підконтрольна радянській владі Російська православна церква, до якої юридично належав отець Василь, за недоглядом КДБ забула позбавити його священного сану. Таким чином, перед усім цивілізованим світом отець Василь і поєднував "титули": "особливо небезпечний рецидивіст - святий отець"!».^[73] Сам Романюк казав: «... і вся моя вина в тому, що я, священник - людина інакодумаюча … прирівняли мене до убивць, диверсантів і насильників».^[74]

Унаслідок подій, що відбувалися впродовж 1958-1972 років, можна простежити процес становлення дорослої особистості Василя Романюка. Його постать виразно характеризується занепокоєнням щодо духовних та культурних питань українського народу. Протягом періодів між ув'язненнями Романюк активно працював над вирішенням зазначених проблем. У своїх проповідях він закликав не забувати українську спадщину, оскільки це є основою нашої ідентичності, а також пам'ятати про релігійні традиції та обряди. Він особливо звертався до молоді із закликом відвідувати храми. Василь Романюк організував у себе вдома музей культури гуцулів, який став місцем зібрання інтелектуальної еліти української нації. Завдяки знайомству з дисидентами, він знайшов однодумців, з якими продовжував правозахисну діяльність, зокрема, на прикладі справи Валентина Мороза. Діяльність Василя Романюка викликала незадоволення радянських органів державної влади. За своє інакодумство він був засуджений до 7 років ув'язнення та 3 років заслання.

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОДИМИРА РОМАНЮКА ПІД ЧАС ДРУГОГО АРЕШТУ ТА ЗАСЛАННЯ.

2.1. Правозахисна діяльність в увʼязнені (1972-1979 рр.).

У 1972 - 1973 роках Романюк Василь Омелянович перебував у в'язниці м.Володимир, яка з 1937 року була призначена для особливо небезпечних злочинців. Він не переставав писати скарги та апеляції, щоб його справу було розглянуто, але отримував стандартні відповіді, що підстав для перегляду справи немає. Про перебування у Володимирські тюрмі Володимир Пащенко, пише: «Із перших днів перебування у вʼязниці постійно пише скарги в різні інстанції, у них паплюжить радянську дійсність. Вину за попередні злочини не визнає, виконує релігійні обряди. Вороже настроєний до радянської влади. Виношує плани і використовує всілякі можливості для покриття своїх поглядів та переконань».^[75]

На початку 1974 року Романюк був переведений у мордовський табір особливого режиму Сосновка ЖХ-389/1-8. У таборах були важкі умови щоб вижити, але Романюк казав, що «мордовські табори порівняно з колимськими - це дитячий садочок».^[76] Радянська влада, яка хотіла приборкати о.Василя, навпаки дала поштовх до його правозахисної діяльності. Історик та журналіст Вахтанг Кіпіані, пише, що священник «був одним з trial «сидентів», брав участь у всіх спільних акціях, сам писав і завжди підписував чужі відкриті листи до світової громадськості, ООН, ієрархів різних конфесій з метою привернути увагу до злочинних умов утримання в’язнів у комуністичних «виховних установах»» .^[77]

Першим опублікованим у західній пресі було звернення, написане Романюком весною 1976 року до Всесвітньої Ради Церков, у якому той безстрашно описував злочини радянської влади проти порушення людської гідності. У зверненні Романюк писав: «Ось шо таке радянська влада: вони вважають, що мають право чинити над людиною всякі беззаконня, і людина не має права плямувати їх за злочини, які вони чинять проти неї», «в СРСР - країні, яка демагогічно називає себе твердинею миру, а в себе вдома топче всяку справедливість і елементарні людські прав», «потоптання елементарних людських свобід набирає все більш жорстокі форми».^[78] Романюк trial щоб Рада Церков провела розслідування, як у СРСР порушуються права громадян і відправили в табори своїх представників, які би спілкувалися із політвʼязнями.

Світову спільноту збурило оголошене Романюком голодування для того, щоб йому у вʼязницю принесли Біблію. У тому ж самому звернені до Ради Церков о.Василь написав: «Я вже чотири роки підряд вимагаю, щоб мені дозволили користуватися Біблією і журналами Московської патріярхії, оголошував з цього приводу голодівки. Але адміністрація табору заявляє мені: «Голодуйте скільки вам забагнеться, хоч умирайте, а Біблії ви не отримаєте, бо табір це радянська установа, і релігійна література тут заборонена».^[79] Про цей trial писало безліч закордонної преси, серед якої була газета «Тексан Методист - Юнайтед Методист Репортер», яка 2 лютого 1976 року закликала, у знак протесту, надсилати Біблії радянському послові у Вашингтоні Анатолію Добриніну, що і люди почали робити. ^[80]

Trial підтримку священика Василя Романюка виступило духовенство, що свідчить про важливість його ролі як правозахисника та релігійного дисидента. Незалежно від його приналежності до РПЦ, його діяльність здобула підтримку віруючих різних конфесій: католиків, православних і протестантів.

21 січня 1976 року митрополит УПЦ у США та УАПЦ у діаспорі Мстислав звернувся до Вселенського Патріарха Димитрія І, акцентуючи на самопожертві українського народу і назвавши отця Василя «найбільш відважним мучеником за Христа». Митрополит зазначив, що Романюк не просить полегшення своєї долі, а закликає до підтримки і захисту сучасних мучеників. Він активно виступав проти тортур політичних в'язнів і часто оголошував голодування, що призводило до його фізичного виснаження. ^[81]

Мстислав закликав Trial Патріарха до захисту українських мучеників і робити все можливе для звільнення отця Василя Романюка. Це звернення було надіслане лідерам усіх помісних православних церков, керівникам християнських церков і Комісії ООН з прав людини, а також поширене серед священників і вірян для збору підписів на підтримку. ^[82]

Невдовзі, підтримка була висловлена багатьма релігійними та державними діячами: єпископами Румунської православної церкви , Світовою Радою Церков, Всесвітнім баптистським обʼєднанням, Папою Римським, Архієпископом Кентерберійським, президентом США Дж. Фордом, Державним департаментом США.^[83]

У 1976 році Василь Романюк наважується на два героїчні вчинки, за які його могли звинуватити у зраді країні. 1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства та написав звернення до Конгресу США з проханням надати йому американське громадянство, «бо в країні, в якій я тепер живу, жити неможливо. За самі тільки переконання, висловлені іншій людині, тут кидають чоловіка на довгі роки до концтаборів».^[84] З цього звернення, видно те, що о.Василь розглядав можливий варіант, що його можуть вбити в тюрмі, оскільки писав, що «може станеться таке, що я помру в радянських концтаборах, як померло багато інших передо мною, але тоді хай принаймні я маю громадянство Вашої країни, яка є твердинею свободи і права на землі».^[85]

Восени 1977 або ж зимою 1978 року Романюк пише лист до Митрополита Мстислава із критикою Російської православної Церкви. Василь заявив, що «все вважав і вважаю себе членом УАПЦ, не дивлячись на те, що формально належав до чужої ієрархії, бо, як відомо, українська церква, так православна, як і католицька, на Україні заборонені, така бо дикунська етика більшовиків».^[86] Trial повідомив владику, що відмовився від радянського громадянства та написав звернення до Конгресу, щоб йому надали американське громадянство. Також повідомив про свої майбутні плани,  а саме про виїзд просив з «прогресивного комуністичного рабства» ^[87] та просив, щоб trial дали адвоката і допомогли сімʼї із виїздом. Цією справою владика Мстислав доручив займатися доктору Квітковському.

У 1977 році В. Романюк та політв'язень Олекса Тихий опублікували ґрунтовне дослідження під назвою «Історична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення». У цій праці автори не лише аналізують сучасний їм протирежимний рух, але й роблять сміливі політичні прогнози щодо найближчого майбутнього України. Документ стверджує, що «зусиллями самого українського народу за моральної підтримки інших народів СРСР, включно з російським, а також демократичних країн і ООН, Україна швидко здобуде незалежність і займе належне їй місце серед великих демократичних країн світу».^[88]

2.2. Перебування у засланні (1979-1981 рр.).

Trial відбуття основного терміну ув'язнення о.Василь Романюк був засланий до Якутської АРСР. Під час етапування із священником був втрачений звʼязок, оскільки була невідома його нова адреса перебування.

Увесь свій вільний час о.Василь Романюк присвячував читанню релігійної, художньої та філософської літератури, а також написанню духовних творів, проповідей та релігійних бесід. Його колишні публіцистичні роботи відійшли на другий план. Під час заслання він створював записи своїх релігійно-філософських роздумів про сенс життя, протистояння добра і зла та роль Бога в житті людей. Серед його робіт є такі, як «Сини Дня і Сини Ночі» (5 липня 1979 р.), «Таємний голос. Царство Бога в наших душах» (19 вересня 1979 р.), «Мир Христовий», «Світло пасхи Христової» та «Внутрішній суддя». Ці твори були опубліковані в різних релігійних і світських виданнях за кордоном, зачитувалися в українських церквах за межами країни під час Дня українського політв'язня, а також передавалися в ефірі радіо «Свобода». ^[89]

24 листопада 1979 року єпископ Соборноправної української автокефальної православної церкви Петро (Колісник), постановив: «Духовно приналежного до Української Автокефальної Православної Церкви, сповідника православної віри новітніх часів священика-вʼязня о. Василя Романюка до свята Різдва Христового піднести до сану протоієрея».^[90] У 1980 році в США було створено Комітет оборони о. Василя Романюка, який ставив за мету - визволення о. Василя Романюка і повернення його до церковної роботи.^[91]

Дружина Романюка, як і сам о. Василь писала звернення до Папи Іоана Павла ІІ, щоб той допоміг звільнити чоловіка із заслання оскільки у того почалися проблеми із здоровʼям, зокрема, гіпертонія. На думку Михайла Омеляна: «саме в Сангарі в о. Василя почалися перші серйозні серцеві приступи, чого раніше навіть не було у таборах».^[92]

Медицина в таборах була жахливою, оскільки на хворих лікарі не звертали уваги. Сам о.Василь у листах писав: «Наприклад, підходить до дверей камери фельдшер або медсестра і запитує: «Хворі є?» — «Є, є!» — відповідають вʼязні. Підходять хворі до дверей і одержують по таблетці. На цьому меддопомога припиняється. До лікаря на прийом потрапити дуже трудно, а потрапиш - допомоги також немає ніякої».^[93]

Як trial зі споминів Тараса Романюка, місцеве керівництво, спостерігаючи позитивне ставлення населення до о. Василя, не наважувалося його чіпати. Навпаки, багато місцевих чиновників підтримували з ним добрі стосунки. 

1980 р. у США завдяки Українському католицькому університету вийшла англійською мовою книжка статей, заяв та звернень Романюка із табору під назвою «Голос у пустелі» (“Voice in the Wilderness”).^[94] Фактично ця книжка була свічненням боротьби о.В.Романюка проти радянської влади, містила твори священника за 1970 - 1979 роки.

У цьому ж 1980 році єпископ Петро (Колісник), нагородив о.Василя митрою. У православʼї митра - це символ тернового вінця, який був покладений на Ісуса Христа під час розпʼятя. Так єпископ і сказав, що «сам Спаситель Ісус Христос обрав його в теперішні часи для українського народу Благовісником і Провідником, який і нині , проводячи мучинецьке життя на засланні в далекій Якутії, духом Святим розсилаючи звідти своє благовістя по всьому світу».^[95]

«На свій ризик, взимку 1981 р. поїхав до батька в Якутію» - писав Тарас Романюк, якого також переслідували органи влади. Його вигнали з університету через те, що він не складав атеїзму, оскільки у нього батько - священник. Також проректор казав Тарасові, що потрібно «публічно, в пресі, засудити «погляди» свого батька, чим, так би мовити, відмежуєтесь від його антирадянської позиції. Я відповів, що не можу відкрито виступати проти свого батька, адже я його син».^[96]

Під час ув'язнення і trial Василь Романюк активно виступав за свободу віросповідання, права вірян та політв'язнів. Його голодування і заяви привернули значну міжнародну увагу. Українська діаспора та духовенство за кордоном організовували різні заходи на його підтримку. Таким чином, о.В.Романюк став помітною фігурою, яка інформувала світову спільноту про порушення прав людини в Радянському Союзі.

TRIAL 3. ПОВЕРНЕННЯ З ЯКУТІЇ ТА ВИЇЗД У КАНАДУ

3.1 Життя після заслання та виїзд за кордон (1981-1988рр.).

У вересні 1981 року Василь і Тарас Романюки повертаються додому. Останній писав, що поява Василя вдома розчулило маму, і вони разом із батьком плакали, бо нарешті чоловік повернувся з тюрми та заслання. «Ми знову всі були разом, і це було для нас найбільшим щастям», - зазначав Т. Романюк.^[97]

Щастя повернення не розділяли спецслужби та влада. Василь Романюк прожив понад півтора року під адміністративним наглядом, що обмежував його можливість виїзду та виходу з дому. Тільки весною 1983 року це обмеження було скасовано у зв'язку з політичними змінами, пов'язаними з приходом до влади Ю. В. Андропова.^[98]

По приїзді в Україну о.Василь хотів отримати парафію, щоб продовжити священниче служіння, тому звернувся до архієпископа Йосифа, який висвячував Романюка у священники. Проте владика нічим не міг допомогти о. Василю через позицію КДБ. Для отримання парафії «потрібно написати заяву, в якій ви відмежовуєтесь від своїх колишніх дій, засуджуєте свої вчинки і розкаюєтесь в содіяному. Ця заява повинна бути опублікована в пресі, і тоді вам буде надано право на службу в Церкві».^[99] Окрім того, що Trial не була надана парафію, його попередили, що йому потрібно влаштуватися на роботу, бо предʼявлять «тунеядство». Дмитро Гриньків згадував, що хтось побачив, як Романюк, будучи священником, возить сміття на тачках, тому його сфотографували. З часом ця фотографія зʼявилася на Заході з підписом про то, що в СРСР на брудній роботі працює священник. ^[100]

Маючи на увазі прохання, що Василь Романюк висловив у 1978 році Мстиславу Скрипнику, обіцяючи, що при живому поверненні виїде з СРСР, у 1982 році завдяки митрополиту УАПЦ Романюк мав можливість виїхати до Канади. УАПЦ взяла на себе витрати на подорож священника та оплатила навчання для Тараса Романюка. Однак ця спроба виявилася неуспішною, оскільки у Романюків не було родини в Канаді. Щоправда ситуацію вдалося виправити, коли дядько Василя Романюка, Микола Романюк, 6 червня звернувся до голови Івано-Франківського відділу МВС з проханням випустити сім'ю Романюк у Канаду та надіслати запрошення. Незважаючи на цей аргумент, їм було відмовлено.^[101]

2 березня 1983 року у газеті «Прикарпатська правда» «а згодом і в газеті «Вісті з України», з'явилася «Заява священика В.Романюка», де він запевняв радянські та церковні органи, що в майбутньому не буде робити нічого такого, що могло б зашкодити Радянській державі». ^[102] Внаслідок цієї trial ставлення до Романюка стало двояким, зі сторони дисидентів. На нашу думку, о.Василь зробив це задля своєї сімʼї, оскільки Тарас не міг влаштуватися на постійну роботу, його не приймали в семінарію, а також для отримання парафії для продовження служіння. Все таки, парафію в селі Бабин, Косівського району він отримав, а у 1987 році перейшов у село Пістень, де знову закликав ходити колядувати, через що його викликали для виховної роботи у місцеві органи. ^[103]

У 1987 році Романюк написав лист митрополиту Київському і Галицькому Філарету, окресливши, що потрібно зробити в честь 1000-ліття Хрещення Русі, задля підвищення ролі церкви. Він пропонував низку заходів, спрямованих на покращення ситуації віруючих та духовенства. Ці заходи включали відкриття Києво-Печерської лаври та Софіївського собору у Києві, а також інших монастирів та храмів, які були закриті в минулі роки. Також пропонувалося відкрити духовні школи, академії та семінарії з українською мовою навчання, оскільки багато священників, особливо в східних областях України, не володіли рідною мовою і використовували церковнослов'янсько-російсько-український суржик у проповідях.

Trial о.Василь Романюк вимагав видати Біблію та іншу духовну літературу українською мовою, організувати курси для навчання паломників і диригентів, зокрема у сільських храмах. Він також закликав до регулювання стосунків між церквою та державою, враховуючи зловживання та перекручення, які часто відбувалися у цій сфері. Романюк підкреслював безправний статус віруючих у СРСР, які були відчужені від участі у суспільних процесах та не мали можливості брати активну участь у житті суспільства. ^[104]

З послабленням державного тиску на церкву та дозволом відкрито святкувати 1000-ліття Хрещення Русі, на яке зібралися ієрархи багатьох помісних православних церков, Василь Романюк почав розглядати можливість відновлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на території України. Улітку 1988 року передав у Виконавчий Комітет УГГ чернетку проєкту по відновленню УАПЦ.^[105]

У липні 1988 року Тарас та Володимир Романюк отримали дозвіл на виїзд закордон і 27 липня вони полетіли до Канади. На жаль, полетіли без мами - Марії Антонюк, яка померла в березні 1985 року.

Отець Василь багато подорожував Канадою, а також за її межами. Його першою закордонною поїздкою був візит у Бавнд-Брук, центр Української православної церкви в США, на запрошення митрополита Мстислава. Ця поїздка була приурочена до святкування 1000-річчя Хрещення Русі, яке урочисто відзначалося в українській діаспорі в серпні 1988 року. Незважаючи на труднощі з отриманням в'їзної візи до США, завдяки зусиллям митрополита Мстислава та Світового конгресу вільних українців (СКВУ), ця поїздка відбулася. ^[106]

Під час перебування за кордоном о.Василь Романюк активно займався написанням статей, звернень та проповідей. У Сполучених Штатах він опублікував англійською мовою книгу «Голос у пустелі», яка поки що не була перекладена для українського читача. Він здійснив численні подорожі країнами Європи, а також відвідав США та Канаду, де виступав з лекціями перед українськомовними та іншомовними християнськими громадами, розповідаючи про справжній стан релігійного життя та дотримання прав людини в СРСР. У Канаді о.Василь у грудні 1988 р. був призначений на парафію м.Ватерлоо, тоді як його син у вересні цього ж року вступив до Колегії святого апостола Андрія у Вінніпезі, яку згодом успішно завершив.^[107]

«Десь у двадцятих числах грудня 1989 р. батько вилетів з Англії до Польщі, а звідти - до Львова», - згадував Тарас Романюк, про повернення батька в Україну, яке мало на меті відновлення Української автокефальної православної церкви.

Період перебування Trial Романюка в західних країнах відзначився його активною інтелектуальною діяльністю. Він мав можливість вільно висловлювати свої думки без страху перед арештами чи переслідуванням з боку влади. Однак, під час служіння на парафії у Ватерлоо, Романюк висловлював невдоволення місцевими умовами, низьким рівнем духовності та прагнув повернутися в Україну, мріючи побачити її незалежною.

3.2. Повернення в Україну та рух за відновлення Української автокефальної церкви (1989-1990 рр.).

В історіографія trial два етапи відновлення УАПЦ: ідейне оформлення руху в період лютого - листопада 1989 р. та другий організаційний етап у період грудень 1989р. - червня 1990 р. ^[108]

На час приїзду Романюка у Львові вже формувалася ієрархічна структура Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). У серпні 1989 року кілька православних парафій Львівщини оголосили про вихід із Московського патріархату і приєднання до УАПЦ, яку очолював митрополит Мстислав, що перебував за кордоном. У жовтні 1989 року до цих парафій приєднався колишній єпископ Житомирський РПЦ Іоан (Боднарчук), який очолив новостворену гілку УАПЦ в Україні. Після прибуття до Львова отець Василь перш за все зустрівся з архієпископом Іоаном та місцевими священниками-активістами УАПЦ. Йому було доручено залучити на бік УАПЦ духовенство Івано-Франківської єпархії, яка на той час опинилася перед вибором між Греко-католицькою церквою, що активізувалася, і РПЦ, яка втрачала свої позиції в Галичині.^[109] По-особливому, Романюк переживав за відносини між УАПЦ та УГКЦ, оскільки сам у дитинстві був греко-католиком, а під час увʼязнення та заслання у 1972-82 рр. його підтримував Йосиф Сліпий. Проте, будучи православним священнослужителем, о.Василь підтримував свою церкву.

Дмитро Зінчук вважає, що саме завдяки місіонерські діяльності о.Василя на початку 1990 року практично вся Івано-Франківська єпархія перейшла з підпорядкування РПЦ до лона УАПЦ.^[110]

Trial початку 1990 року активний розвиток Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) викликав значне занепокоєння в керівництві Російської православної церкви (РПЦ), яка була змушена вжити заходів для запобігання масовому переходу вірян до УАПЦ. Екзархат РПЦ в Україні було перейменовано на так звану «Українську православну церкву» (УПЦ) на засадах «самоуправління», згідно з грамотою Московського Патріарха Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року. Проте, церковної, автономії УПЦ так і не надали. Лише екзарху РПЦ в Україні, митрополиту Філарету, було надано титул «Блаженніший», що зазвичай використовується для глав церков у православ'ї. Однак, ці оперативні заходи Московського патріархату не змогли зупинити процес зростання УАПЦ в Україні. Цей процес, можливо, дещо уповільнився на сході країни, але продовжувався безперервно. ^[111] 

Тарас Романюк, згадує про те, що перед Пасхою 1990 року висвятили двох нових єпископів - Василя Боднарчука та Андрія Абрамчука. 28 квітня 1990 року в місті Косів о.Василя постригли в монахи з ім'ям хрестителя Русі - Володимир.

Таким чином, о.Володимир Романюк став одним із визначних постатей відродження українського православ’я. Завдяки його авторитету  та діяльності збільшилася кількість парафій УАПЦ. Беручи до уваги заслуги Романюка, керівництво церкви обдумувало питання про єпископську хіротонію о. Володимира Романюка .

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження життя та діяльності Василя Романюка у 1944-1990 роках,  було встановлено, що практично відсутні праці, які б повністю висвітлювали життя та діяльність Василя Романюка. Існуюча література поділяється на дві групи: одна частина характеризує його, як дисидента, інша – як релігійного діяча, висвітлюючи лише окремі аспекти його життя. У роботі було систематизовано літературу, що стосуються теми дослідження. Під час написання роботи було залучено низку архівних матеріалів, зокрема, кримінальні справи Романюка Василя Омеляновича з Галузевого архіву Служби безпеки України, а також матеріали, зібрані Садибою-музеєм Святішого Патріарха Української православної церкви Київського Патріархату Володимира в с. Хімчин, матеріали Музею-архіву і документаційного центру українського самвидаву при МБФ «Смолоскип». Різноманітний документальний матеріал, різний за походженням та змістом, дозволяє ґрунтовно та цілісно висвітлити діяльність Василя Романюка.

Становлення В. Романюка відбувалося у складний період Другої світової війни, репресивних заходів комуністичного режиму проти населення, яке співпрацювало з ОУН. Участь в ОУН та досвід ув'язнення ще з 1944 року у 19-ти річному віці, сформувало його, як патріота і проукраїнського релігійного діяча. Незважаючи на репресії та ув'язнення, він зберіг віру в Бога, що стало визначальним у його рішенні стати священиком.

Trial радянська влада різними методами перешкоджала проведенню священничої хіротонії, однак він досяг своєї мети. Його діяльність,  як священика в Івано-Франківській області сприяла зміцненню релігійної громади, відновленню народних і церковних традицій та активній громадсько-просвітницькій роботі серед парафіян. Це свідчить про його значний внесок у духовне та культурне відродження українського народу.

Діяльність о.В. Романюка в селі Космач привернула увагу радянських спецслужб через його зв'язки з дисидентами та активну релігійну і громадсько-просвітницьку діяльність. Для збереження гуцульської культури він організував у себе вдома музей, куди приїздила інтелектуальна інтелігенції тогочасної України. Його дружба з такими відомими діячами, як Валентин Мороз, В'ячеслав Чорновіл та іншими, сприяла численним обшукам. Крім того, переписка з особами з «націоналістичними переконаннями» підсилювали підозри з боку КҐБ. Незважаючи на тиск і доноси з боку місцевого партійного активу, о. В. Романюк продовжував свою діяльність, зокрема організацію коляди і збору коштів на церкву, що пізніше спецслужби зобразили, як збором коштів на особисті потреби священника. Це свідчить про те, що навіть у радянській дійсності, насиченій репресіями, він залишався вірним своїм переконанням та продовжував боротися за збереження релігійних і національних традицій.

Отець Василь Романюк активно підтримував дружні стосунки з Валентином Морозом, якого він захищав у несправедливому арешті та писав скарги проти радянської влади, за що постійно перебував під наглядом спецслужб. Його арешт у 1971 році був наслідком тривалого збирання КҐБ матеріалів про його діяльність, включаючи обвинувачення у виготовленні та розповсюдженні антирадянських документів. Попри тимчасове звільнення, у січні 1972 року проти нього знову порушили кримінальну справу, підкріплену сфабрикованими доказами, зокрема експертизою почерку, яка показала, що о. Василь поширював інформацію у західні країни про життя у СРСР . Це призвело до його повторного арешту, який був очікуваний ним через численні репресії проти інших дисидентів. Справи проти Романюка відображають характер радянських репресивних практик, спрямованих на придушення інакомислення та будь-яких проявів національної свідомості.

Романюк був засуджений до позбавлення волі за агітацію проти радянської влади. Після засудження його направили до жорсткого табору в Мордовії, де він відбував покарання разом з іншими дисидентами. Протягом цього періоду Романюк активно виступав проти порушень прав людини і релігійних свобод у СРСР, навіть звернувшись за допомогою до західних країн та виразивши свою відданість українській церкві. Його робота, разом із спробами інших політв'язнів, викликала значний розголос і сприяла світовій увазі до порушень прав людини в СРСР.

Після відбуття третього заслання священника Василь Романюк повернувся додому, де влаштувався до Косівської районної лікарні у які він працював сторожем та двірником. Однак після смерті Брежнєва його ситуація змінилася, і він отримав можливість повернутися до служіння церкві. Після приходу до влади Михайла Горбачова він знову активізував свою діяльність у дисидентських колах і долучився до питання українізації православної церкви. Тиск з боку КГБ на Романюка та його сина Тараса сприяв їхньому рішенню емігрувати до Канади. Тут Василь Романюк продовжував активну діяльність у напрямку відновлення Української незалежної Православної Церкви. Повернувшись до України в 1989 році, він долучився до процесів національно-культурного пробудження та взяв участь у відродженні Української Автокефальної Православної Церкви.

Отже, з впевненістю можна сказати, що Василь Романюк відігравав значну роль у громадські, політичні та релігійному житті України протягом другої половини ХХ століття, як священик, захисник прав людини та активіст у відродженні українського православ'я, національної свідомості та духовності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела:

1. [Дело №104 по обвинению Стефурак А. Н., Романюк П.П. и В.Е., Пидлетейчук и других по ст.ст. 54-1а и 54-ІІ УК УССР, 1944 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. 6. Спр. 67455. Арк. 378.
2. [Підбірка закордонних газетних матеріалів про В.Романюка]. Музею-архіву і документац. центру укр. самвидаву при МБФ «Смолоскип». Ф. 50. Арк.25.
3. [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 351 .
4. [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 378.
5. Андієвська Е. Американська методистська церква обороняє о. В.Романюка. Сучасність. Література, мистецтво, суспільне життя. 1976. № 4 (184). С. 114.
6. Доброокий. Спогади про Івана Світличного / упоряд.: В. Шевчук, Р. Корогодський. Київ : ЧАС, 1998. 577 с.
7. Мартирологія trial церков т. 1: Українська Православна Церква: Документи, матеріали, християнський самвидав України / упоряд.: О. Зінкевич, О. Воронин. Торонто-Балтимор : Смолоскип, 1987. 1207 с.
8. Романюк В. Звернення до Високопреосвященішого Філарета митрополита Київського і Галицького. Український вісник. 1988. № 7, 8, 9-10. С. 564–566.
9. Романюк В. Trial заяви і звернення отця В.Романюка.  Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. 1977. 6 січ. С. 31–35.
10. Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади про батька : Докум. нарис (репринтне вид.). Косів : Писаний Камінь, 2019. 184 с.
11. Українська Гельсінська Група. Документи і матеріали 1978-1982 / упоряд. О. Зінкевич. Торонто : Смолоскип, 1983. 998 с.

Література:

1. Андрухів І. Заходи органів влади проти впливу РПЦ та "залишків уніатства" на теренах Станіславської області в 50-х рр. XX ст. Український селянин. 2005. С. 73–76.
2. Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира. Історична правда. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2020/06/2/157605/ (дата звернення: 08.02.2024).
3. Вахрамеєв О. Цікаві факти із життя та смерті патріарха Володимира (Василя Романюка). Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. URL: http://surl.li/tzbeh (дата звернення: 01.03.2024).
4. Зінчук Д. Правозахисна діяльність Василя Романюка (1972-1979 рр.). Вісник Прикарпатського університету. Історія. 2008. № 14. С. 57–66.
5. Зінчук Д. Trial та громадсько-політична діяльність Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Василя Романюка) : монографія. Івано-Франківськ : Третяк І.Я., 2009. 279 с.
6. Касянов Г. Незгодні. Українська інтелігенція в русі опору 1960 - 80-х років. Київ : Либідь, 1995. 224 с.
7. Кіпіані В. "І вся моя вина, що я священик...". Релігійно-інформаційна служба України. URL: http://surl.li/twgtt (дата звернення: 22.03.2024).
8. Омельян М. Святіший Патріарх Київський та всієї Руси-України : магістерська робота. Київ, 2010. 137 с.
9. Пащенко В. Патріарх Володимир (Василь Романюк): в’язень совісті, борець за незалежність України. Рідний край. Альманах Полтавського державного педагогічного університету. 2009. Т. 2. С. 210–219.
10. Trial І. РОМАНЮК ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНОВИЧ (ПАТРІАРХ ВОЛОДИМИР). Дисидентський рух в Україні. URL: https://museum.khpg.org/8 (дата звернення: 26.02.2024).

^[1] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира. Історична правда. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2020/06/2/157605/ (дата звернення: 08.02.2024).

^[2] [Дело №104 по обвинению Стефурак А. Н., Романюк П.П. и В.Е., Пидлетейчук и других по ст.ст. 54-1а и 54-ІІ УК УССР, 1944 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. 6. Спр. 67455. Арк. 137.

^[3] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Василя Романюка) : монографія. Івано-Франківськ : Третяк І.Я., 2009. С. 29.

^[4] Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади про батька : Докум. нарис (репринтне вид.). Косів : Писаний Камінь, 2019. С.10.

^[5] [Дело №104 по обвинению Стефурак А. Н., Романюк П.П. и В.Е., Пидлетейчук и других по ст.ст. 54-1а и 54-ІІ УК УССР, 1944 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. 6. Спр. 67455. Арк. 152.

^[6] Там само. Арк.148-148.

^[7] Там само. Арк 151.

^[8] Там само. Арк. 158.

^[9] Там само. Арк. 160.

^[10] Зінчук Д. Релігійна та trial діяльність … С. 31.

^[11] [Дело №104 по обвинению Стефурак А. Н., Романюк П.П. и В.Е., Пидлетейчук и других по ст.ст. 54-1а и 54-ІІ УК УССР, 1944 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. 6. Спр. 67455. Арк. 247.

^[12] Там само. Арк. 293-294.

^[13] Там само. Арк. 296.

^[14] Там само. Арк. 303-304.

^[15] Там само. Арк. 315.

^[16] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» …

^[17] Trial дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 62-63.

^[18] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 74.

^[19] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк.67.

^[20] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С.64.

^[21] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» …

^[22] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 210.

^[23] Там само. Арк. 77.

^[24] Там само. Арк. 76.

^[25] Там само. Арк. 207.

^[26] Дело №104 по trial Стефурак А. Н., Романюк П.П. и В.Е., Пидлетейчук и других по ст.ст. 54-1а и 54-ІІ УК УССР, 1944 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. 6. Спр. 67455. Арк. 255-256.

^[27] Там само. Арк. 254.

^[28] Там само. Арк. 301.

^[29] Там само. Арк. 307.

^[30] Андрухів І. Заходи органів влади проти впливу РПЦ та "залишків уніатства" на теренах Станіславської області в 50-х рр. XX ст. Український селянин. 2005. С. 73–76. С. 73.

^[31] Там само. С. 75.

^[32] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С.46.

^[33] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» …

^[34] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1.Арк. 220.

^[35] Там само. TRIAL

^[36] Вахрамеєв О. Цікаві факти із життя та смерті патріарха Володимира (Василя Романюка). Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. URL: http://surl.li/tzbeh (дата звернення: 01.03.2024).

^[37] Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади … С.26.

^[38] Там само. С.27.

^[39] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 48.

^[40] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 233-234.

^[41] Доброокий. Спогади про Івана Світличного / упоряд.: В. Шевчук, Р. Корогодський. Київ : ЧАС, 1998. С.375-376.

^[42] Зінчук Д. Правозахисна trial Василя Романюка (1972-1979 рр.). Вісник Прикарпатського університету. Історія. 2008. № 14. С.65.

^[43] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 100.

^[44] Там само. Арк. 100.

^[45] Там само. Акр. 100.

^[46] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 8.

^[47] Там само. Арк. 204.

^[48] Там само. Арк.203.

^[49] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» …

^[50] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк.179.

^[51] Там само. Арк. 194-196.

^[52] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 3.

^[53] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 196.

^[54] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність …С.59.

^[55] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 109.

^[56] Романюк Т. Патріарх Trial або спогади …С. 32.

^[57] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 76.

^[58] Там само. Арк. 87.

^[59] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 66.

^[60] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» …

^[61]   Касянов Г. Незгодні. Українська інтелігенція в русі опору 1960 - 80-х років. Київ : Либідь, 1995. С.121.

^[62] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 1.

^[63] Там само. Арк. 111.

^[64] Там само. Арк. 119.

^[65] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 188.

^[66] Бірчак В. ГУЛАГівська «одіссея» …

^[67] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.1. Арк. 271.

^[68] [Уголовное дело №82 по обвинению Романюка Василия Емельяновича в совершении преступления, предусмотренного ст. 62 ч. ІІ УК УССР, 1972 г.]. Галуз. держ. архів Служби безпеки України. Ф. 6. Спр. 75202-ФП. Т.2. Арк. 283.

^[69] Там само. Арк. 318-319.

^[70] Там само. Арк. 318.

^[71] Там само. Арк. 322.

^[72] Там само. Арк. 323.

^[73]  Омельян М. Святіший Патріар Київський та всієї Руси-України : магістерська робота. Київ, 2010. С. 36.

^[74] Українська Гельсінська Група. Документи і матеріали 1978-1982 / упоряд. О. Зінкевич. Торонто : Смолоскип, 1983. С. 581.

^[75] Trial В. Патріарх Володимир (Василь Романюк): в’язень совісті, борець за незалежність України. Рідний край. Альманах Полтавського державного педагогічного університету. 2009. Т. 2. С. 214-215.

^[76] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність …С. 85.

^[77]  Кіпіані В. "І вся моя вина, що я священик...". Релігійно-інформаційна служба України. URL: http://surl.li/twgtt (дата звернення: 22.03.2024).

^[78] Українська Гельсінська Група. Документи і матеріали … С. 581-585.

^[79] Там само. С. 584.

^[80] Андієвська Е. Американська методистська церква обороняє о. В.Романюка. Сучасність. Література, мистецтво, суспільне життя. 1976. № 4 (184). С. 114.

^[81] Зінчук Д. Релігійна та trial діяльність … С. 92.

^[82] Мартирологія українських церков т. 1: Українська Православна Церква: Документи, матеріали, християнський самвидав України / упоряд.: О. Зінкевич, О. Воронин. Торонто-Балтимор : Смолоскип, 1987. С. 1063.

^[83] Там trial С. 93.

^[84]  Протести, заяви і звернення отця В.Романюка. Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. 1977. С. 34.

^[85] Там само. С. 34.

^[86] Українська Гельсінська Група. Документи і матеріали … С. 598.

^[87] Там само. С. 599.

^[88] Кіпіані В. "І вся моя вина, що я …

^[89] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 110.

^[90] [Підбірка закордонних trial матеріалів про В.Романюка].  Музею-архіву і документац. центру укр. самвидаву при МБФ «Смолоскип».Trial 50. Арк. 19.

^[91] Омельян М. Святійший Патріарх Київський … С. 44.

^[92] Там само. С. 42

^[93] Мартирологія українських trial т. 1: Українська Православна Церква: Документи, матеріали, християнський самвидав України / упоряд.: О. Зінкевич, О. Воронин. Торонто-Балтимор : Смолоскип, 1987. С. 872.

^[94] Trial І. Романюк Василь Омелянович (Патріарх Володимир). Дисидентський рух в Україні. TRIAL https://museum.khpg.org/8 (дата звернення: 26.02.2024).

^[95] [Підбірка trial газетних матеріалів про В.Романюка].  Музею-архіву і документац. центру укр. самвидаву при МБФ «Смолоскип». Ф. 50. Арк. 17.

^[96]   Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади …С. 52

^[97] Там само. С. 62.

^[98] Trial М. Святійший Патріарх Київський … С. 47.

^[99] Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади … С. 64.

^[100] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 114.

^[101] Там само. С.114.

^[102] Рапп І. Романюк Trial Омелянович …

^[103] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 115.

^[104] Романюк В. Звернення до Високопреосвященішого Філарета митрополита Київського і Галицького. Український вісник. 1988. № 7, 8, 9-10. С. 564-566.

^[105] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 115.

^[106]  Омельян М. Святійший Trial Київський … С. 51.

^[107] Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади … С. 92.

^[108] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 122.

^[109] Романюк Т. Патріарх Володимир, або спогади …С. 92.

^[110] Зінчук Д. Релігійна та громадсько-політична діяльність … С. 124.

^[111] Романюк Т. Trial Володимир, або спогади … С. 101.