Терміни і поняття. Соціальна нерівність — система відносин у суспільстві, яку характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (грошей, влади, освіти і престижу) між різними стратами, або верствами, населення. Держава добробуту (англ. welfare state) — це термін, яким узагальнено характеризують політику держави, що має на меті забезпечення надання низки таких основних послуг, як охорона здоров'я, належний рівень освіти (зазвичай безкоштовної) завдяки державному фінансуванню.
Як відбувалося відновлення економіки та зменшення соціальної нерівності після війни?Тотальний характер і значна тривалість Другої світової війни призвели до безпрецедентних матеріальних збитків. Руйнування інфраструктури, крах міжнародної торговельної системи, чергове перекроювання кордонів, мільйони убитих та скалічених чоловіків і жінок, поява великої кількості біженців та переміщених осіб творили сумні перспективи швидкої відбудови економіки. Економічні наслідки війни були не однаковими для різних держав. Якщо Канада і США отримали від військової кон’юнктури зиск, не зазнавши безпосередніх руйнувань, то Європа скидалася на руїну. До невпізнаності було зруйновано Берлін, чималої шкоди завдано Лондону, Дрездену та Роттердаму. Руйнування в Центрально-Східній Європі, зокрема в Польщі та Україні, були ще більшими. Незрячий (праворуч) і його супутник на руїнах у Берліні незабаром після закінчення війни.http://surl.li/oiwax
Як відбувалося відновлення економіки та зменшення соціальної нерівності після війни?Незрівнянно більших збитків, аніж в роки Першої світової війни, зазнали транспортні мережі (залізниці, дороги, мости) та житлові об’єкти: у Німеччині зруйновано 40% усього житла, у Великій Британії — 30%. У скрутному становищі перебувало сільське господарство, наслідком чого стала нестача продуктів харчування. Украй важкою і напівголодною видалась зима 1946-1947 рр. для Північно-Західної Європи. Ознаками повсякденного життя європейців у перші повоєнні роки стали інфляція, різкий спад виробництва, безробіття, нестача товарів першої необхідності.
Як відбувалося відновлення економіки та зменшення соціальної нерівності після війни?До 1947 р. у відбудові економіки Європи спостерігався незначний поступ. Не виправдались сподівання, що Велика Британія та Франція за допомогою колоній швидко відновлять свою економіку, давши таким чином імпульс господарському відродженню усієї Європи. Натомість такий поштовх зуміли дати США, що були стурбовані не так розладом структури європейської економіки, як небезпекою поширення комунізму. Американська політико-економічна потуга виступила стабілізаційним чинником для всієї світової ринкової економіки. Станом на 1945 р. Сполучені Штати виробляли понад 50% світової продукції (приблизно учетверо більше, ніж СССР), американський долар більшість країн почали активно використовувати не тільки для міжнародних торговельних розрахунків, але й для накопичення валютних резервів. Упродовж 1945-1947 рр. США через приватні фірми на основі продовження угод ленд-лізу спрямували в Західну Європу близько 9 млрд дол. Водночас, «план Маршалла» стимулював відновлення європейської економіки і сприяв господарському піднесенню. Реалізація подібних проектів несла позитив і для американської економіки, звільняючи внутрішній ринок Сполучених Штатів від «зайвих» товарів, а отже — запобігаючи перевиробництву. Плакат, створений у США для пропаганди плану Маршалла в Європі, 1950 рік
Як відбувалося відновлення економіки та зменшення соціальної нерівності після війни?Якнайшвидше відновлення економіки було важливим з огляду на потребу уникнення соціальних потрясінь. По війні були розвинуті закладені ще в міжвоєння основи сучасної соціальної держави, або «держави добробуту». Саме в цьому контексті й варто розглядати повоєнні соціальні реформи у Великій Британії («Обличчям до майбутнього» Клемента Еттлі), США («Справедливий курс» Гаррі Трумена), ФРН («Добробут для всіх» Людвіґа Ергарда). Економічне піднесення 1950-1960-х років дало змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. Тож на Заході вдалося створити ефективні системи соціального забезпечення, що передбачали соціальну допомогу і страхування громадян. Працездатне населення було охоплене різноманітними видами страхування: на випадок безробіття, від нещасного випадку, на випадок хвороби, пенсійним забезпеченням тощо. Залежно від країни, соціальні видатки становили 50-60 % національного бюджету. Розквіт американської «держави добробуту» припав на 1960-ті рр., що пов’язано із економічними успіхами країни та реформами адміністрацій Дж. Кеннеді та Л. Джонсона (програми перетворень «Нові рубежі» та «Велике суспільство» відповідно).
Як відбувалося відновлення економіки та зменшення соціальної нерівності після війни?Дещо іншим шляхом у ліквідації соціальної нерівності пішли країни, де при владі перебували комуністи. Порівняно більша роль держави в економічних процесах дозволяла безболісно перерозподіляти ресурси на користь соціальної сфери. І хоч плата за комунальні послуги була невеликою, медицина й освіта безкоштовною, зарплата стабільною — соціальні стандарти життя населення в країнах соцтабору залишались на невисокому рівні. Про цілковите викорінення соціальної нерівності в Совєтському Союзі говорити теж не доводиться, позаяк партійна номенклатура (партійні працівники, керівництво республік, областей, районів) перетворилась на привілейовану верству населення, представники якої володіли широкими можливостями. Таким чином, післявоєнна система добробуту гарантувала мінімальний рівень справедливості, зменшила соціальну нерівність й зміцнила політичну стабільність.
Міркуємо і діємо!1. Чому, на вашу думку, керівництво Великої Британії, США, ФРН значну увагу в повоєнний період приділяло становленню «держави добробуту»? 2. Яку роль відігравав «план Маршалла» для розвитку господарства європейських країн та для американської економіки? 3. Порівняйте вигляд італійських та совєтських автомобілів, висловіть припущення про лідирування відставання економіки комуністичних країн від ринкових економік. Автомобіль ЗАЗ 965 «Запорожець», СССР, ЗАЗ «Комунар», 1961 рік. Автомобіль ФIAT 500, символ італійського «економічного дива», 1957 рік. Автомобіль ФIAТ 124, Італія, 1966 рік. Автомобіль ВАЗ 2101 (Лада 1200), СССР, 1966 рік
Політика зменшення соціальної нерівності 60-80 роках ХХ ст. У Франції 1980-і роки пройшли під знаком президента-соціаліста Франсуа Міттерана (1981-1995). За цей період на 10 % збільшилася мінімальна заробітна плата, а пенсії та сімейні допомоги - майже на чверть. Однак через інфляцію заходи уряду не змогли суттєво поліпшити матеріальне становище більшості французів. Велике розчарування в населення викликало розорення дрібних підприємств, скорочення робочих місць і зростання безробіття. Франсуа Міттеран
У Канаді внутрішня політика прем'єр-міністра П'єра Трюдо (1980-1984) ґрунтувалася на ліберальних принципах. Зокрема, уряд зрівняв у правах англоканадців і франкоканадців, проводив політику багатокультурності, скасував смертну кару. Також було звільнено від податків громадян з низькими доходами, підвищено пенсії та соціальну допомогу, організовувалися громадські роботи, поступово зрівнявся статус жінок і чоловіків. П’єр Трюдо
РОЗВИВАЄМО КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯУ ФРН сьогодні домінує трактування терміна «соціальна держава» як організації, яка допомагає слабким, прагне вплинути на розподіл економічних благ у дусі принципів справедливості, для забезпечення гідного людини існування. Соціальна держава керується уявленнями, відповідно до яких кожна людина має можливість і зобов'язана забезпечувати себе та утримувати сім'ю. Відповідальність суспільства настає лише тоді, коли вимоги людини не задовольняються державою належним чином, що іменується соціальною допомогою. Чи можна назвати сучасну Україну «соціальною державою»? Субсидії за комунальні послуги - це соціальна допомога?
В останні десятиліття уряди багатьох західних країн приділяють значну увагу програмам охорони здоров’я, на це виділяються значні кошти з бюджету, за рахунок страхових внесків, які сплачують як працюючі, так і роботодавці; забезпечується лікування та профілактика найманих працівників та пенсіонерів, а людям, які не мають страхового полісу, допомагає держава. Наприклад політика адміністрації американського президента Білла Клінтона у 90-х рр. XX ст. була спрямована на полегшення податкового тягаря середнього класу, надання податкових пільг підприємствам, що створюють нові робочі місця, щорічне підвищення на 20 млрд доларів інвестицій у федеральні програми, здійснення реформи системи охорони здоров’я. Схожі програми існують і в інших країнах - Німеччині, Австрії, Франції, Великій Британії, скандинавських країнах. Білл Клінтон. Політика зменшення соціальної нерівності 90ті - на початку ХХI ст.
Президент США Барак Обама (2009-2017) ініціював ухвалення закону про захист споживачів, започаткував реформу системи соціального страхування, що захищала представників середнього класу від банкрутства, а також реформу медичного страхування. Також реалізовувалися програми фінансової допомоги студентам, які брали кредит на освіту, розвивалась альтернативна енергетика, будувалися нові автошляхи. Барак Обама. Політика зменшення соціальної нерівності на початку ХХI ст.
Зменшення соціальної нерівності відбувається через податковий механізм - запровадження високих прогресивних податків на високі прибутки. У багатьох країнах, зокрема в Швеції, Норвегії, Німеччині, Сполучених Штатах (на певних етапах їхнього розвитку), запроваджено прогресивну податкову шкалу, за якою високі прибутки обкладаються високими податками. Це означає, що людина, яка отримує прибуток, наприклад, у 10 тис. умовних одиниць, сплачує податок 30 %; та, що отримує 50 тис. прибутку, сплачує 50 %, а 100-тисячний прибуток обкладається 70 % податку. Не всім це подобається, проте сучасна демократична держава прагне піклуватися про всіх своїх громадян. Однак тезу про зменшення соціальної нерівності поділяють не всі дослідники цієї проблеми. Міжнародна група аналітиків під керівництвом французького економіста Тома Пікетті у грудні 2017 р. оприлюднила доповідь, в якій на підставі конкретних статистичних даних було зроблено висновок, що розвинені країни за масштабами соціальної нерівності скотилися до рівня 1913 р. Хоча зростання нерівності на Заході відчувалося вже давно, у доповіді Пікетті вперше представлено документально обґрунтовану картину цього феномену. Ряд аналітиків вважає, що «вибухове» зростання нерівності поряд із глобальним потеплінням є однією з головних загроз людству.
Звісно, становище нинішніх «бідних» на Заході неможливо порівнювати з початком XX ст.: ми бачимо прогрес охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення. Розрив складається на рівні соціальних можливостей: нижчі верстви суспільства ніколи не подолають класовий бар’єр і не скористаються благами сучасної цивілізації. Навіть у такій соціально орієнтованій країні, як Німеччина, найзаможніші 10 % суспільства мають 40 % національного багатства, а на найбідніших 50 % припадає лише 17% - як і 100 років тому. У який спосіб людство може подолати цю проблему? Науково доведено, що зменшити нерівність дозволить правильно побудована прогресивна шкала оподаткування. Цього домагаються соціально орієнтовані країни Європи, однак у США і низці інших країн є, навпаки, тенденція до зниження податків для надбагатих осіб і корпорацій, що знову ж таки підсилює соціальну нерівність. Спеціальний доповідач ООН з прав людини Філіп Алстон опублікував викривальну доповідь, у якій написав, що за президентства Дональда Трампа США стають «світовим чемпіоном з екстремальної нерівності». Цьому сприяють ухвалена нещодавно податкова реформа та урізання багатомільярдних соціальних програм. За словами Алстона, «американська мрія швидко перетворюється на американську ілюзію».