План-конспект уроку на тему "Утворення нових незалежних держав у Європі"

                                                                                                                 «___»__________20__ року

План-конспект проведення уроку  теоретичного навчання

з предмета «Всесвітня історія»

УРОК № 13

Розділ програми 3 (11). Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси

Тема уроку. Утворення нових незалежних держав у Європі

Очікувані результати

Знати: зміст понять «перебудова», «гласність», «Солідарність», «шокова терапія»; час перебудови в СРСР, «оксамитових революцій», розпаду СРСР, Югославії та Чехословаччини; вплив на розвиток регіону Центрально-Східної Європи політичних процесів в СРСР та «холодної війни».

Уміти: визначати роль СРСР у формуванні соціально-економічної та політичної ситуації у країнах Центрально-Східної Європи; роль етнічних проблем у дестабілізації ситуації в колишній Югославії; використовувати карту як джерело інформації про процес трансформації держав соціалістичного табору наприкінці 80-х років ХХ ст., встановлювати причини розпаду СРСР і падіння комуністичних режимів у Східній Європі; порівнювати трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи.

Тип уроку: комбінований.

Методи, прийоми, засоби: розповідь, пояснення, бесіда, опитування, практичні самостійні роботи: з карикатурами, ілюстраціями на історичну тематику, свідченнями, документами, історичною документацією.

Наочність: підручники, карти, відеосюжети, презентації.

Обладнання: електронна дошка або комп’ютерна техніка (комп’ютер, ноутбук) з       

                        проєктором.

Перебіг уроку

І. Організаційна частина уроку

Організація класу (групи), повідомлення теми та завдань уроку.

II. Актуалізація опорних знань

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

1. Назвіть складові перебудови соціалізму в країнах Центральної та Східної Європи.
2. Порівняйте політичні режими Польщі та Чехословаччини; Болгарії та Угорщині; Румунії та Югославії з режимом СРСР.

  IIІ. Мотивація навчальної діяльності

Робота з візуальним джерелом: розглянути карикатуру, відповісти на запитання й виконати завдання.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

План

1. Розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини

У ч и т е л ь. Економічна й політична криза в СРСР супроводжувалася боротьбою народів за звільнення з-під імперської влади Росії. Найактивнішими були країни Балтії, де наприкінці 1980-х років виникли потужні національні об’єднання — Народний фронт Естонії, литовський «Саюдіс» («Єдність»), Народний фронт Латвії, які відкрито домагалися виходу з Радянського Союзу. У листопаді 1988 р. проголосила відновлення державного суверенітету Естонія, а в березні 1990 р. — Литва.

На початку 1989 р. в Україні був утворений опозиційний Народний Рух України. Вимогу виходу із СРСР висунув Народний фронт Молдови. У республіках Закавказзя й Середньої Азії через невизначеність етнічних кордонів, складні соціальні, демографічні й екологічні проблеми відбулися криваві міжнаціональні зіткнення, які супроводжувалися руйнуванням будинків, вигнанням національних меншин з районів їхнього проживання. Спалахнув вірмено-азербайджанський збройний конфлікт, який тривав до 1993 р. Улітку 1990 р. Декларацію про державний суверенітет прийняли в РФ, а через рік першим президентом РФ став Борис Єльцин.

16 липня 1990 р. новообрана Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Аналогічні декларації проголосили парламенти Білорусії, Молдови, Грузії, Вірменії. Комуністична влада намагалася будь-що зберегти СРСР. На початку квітня 1989 р. радянські війська розігнали опозиційний мітинг у столиці Грузії Тбілісі. Серед загиблих мирних протестувальників були переважно жінки. У січні 1991 р. на вулицях латвійської столиці Риги та литовської столиці Вільнюса для залякування населення з’явилася радянська бронетехніка. Біля вільнюського телецентру відбулася кривава сутичка спецпризначенців з беззбройними людьми, які боронили телецентр.

Президент СРСР М. Горбачов прагнув  урятувати радянську імперію від розпаду. У березні 1991 р. було проведено всесоюзний референдум щодо збереження СРСР. Грузія, Вірменія, Молдова й Балтійські республіки відмовилися брати в ньому участь. Подальша доля СРСР залишалася невизначеною. М. Горбачов запропонував проект нового союзного договору, яким передбачалося значне розширення прав республік. Він сподівався, що керівники республік підпишуть договір наприкінці серпня 1991 р.

Проте вранці 19 серпня 1991 р. по радіо й телебаченню було оголошено, що М. Горбачов раптово «захворів» під час відпочинку в Криму. Влада перейшла до Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), до якого ввійшли вищі керівники СРСР. По суті, це був заколот з метою державного перевороту. Роль М. Горбачова в ньому остаточно не з’ясована. Б. Єльцин видав указ про невизнання перевороту й закликав не виконувати накази бунтівників. Тисячі людей вийшли на вулиці.

Керівництво України відмовилося підкорятися ДКНС. Зрештою заколот провалився, а його організаторів заарештували. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України більшістю голосів ухвалила Акт проголошення незалежності України. Наступного дня про свою незалежність оголосила Білорусь. Результати проведеного 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму щодо незалежності вразили: понад 90 % громадян, які взяли участь у голосуванні, висловилися за відновлення самостійної суверенної держави. Референдум продемонстрував марність сподівань на збереження СРСР. На початку грудня 1991 р. керівники України, Білорусі та Росії заявили про припинення існування Радянського Союзу.

Робота з відеоматеріалами

Відеосюжет «Серпневий путч 1991 р. — останній цвях у труну СРСР»

(укр.): https://youtu.be/SJVNJLj_qDg

Робота з картою: Розпад СРСР (1991). Утворення нових незалежних держав

Підручник § 11-12 с. 110: Всесвітня історія (рівень стандарту) : підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Павло Полянський. — К.: Грамота, 2019. — 256 с.: іл.

У ч и т е л ь. Події в Югославії розвивалися драматично. Давні національні суперечності між народами Югославії призвели до війни на етнічному ґрунті. Й. Броз Тіто вдавалося тримати ситуацію під контролем, реформувавши країну у федерацію з шести республік. Але навіть тоді економічно успішніші хорвати й словенці вважали себе жертвами дискримінації сербів. Після смерті югославського лідера, з початком «перебудови» в СРСР і демократичних змін у Східній Європі народи Югославії почали вимагати незалежності. На перших вільних виборах у республіках перемогли політичні сили, які виступали за вихід своїх республік зі складу СФРЮ. Додатковою проблемою було існування в складі кожної югославської республіки численних національних меншин, різних релігійних конфесій.

У 1991-1992 рр. чотири республіки — Словенія, Македонія, Хорватія, Боснія та Герцеговина — проголосили незалежність. Та якщо Словенія й Македонія відокремилися майже без втрат, то проти незалежності Хорватії, Боснії та Герцеговини виступило численне сербське населення республік. Уряд Сербії підтримав збройний опір сербського населення. Ідеологічні та регіональні відмінності спричинили етнічну громадянську війну, у якій кожна сторона захищала свої інтереси. Перемир’я підписували й порушували, місцеві військові загони підтримували своїх етнічних братів у сусідніх республіках. Через етнічні чистки були знищені цілі села. До 1993 р. сербські війська зайняли майже третину території Хорватії, а також дві третини території Боснії та Герцеговини.

Завдяки міжнародному визнанню незалежності Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії та Герцеговини, зусиллям Європейського Союзу та розміщенню збройних сил ООН за підтримки НАТО війну на Балканах було зупинено. Восени 1995 р. президенти Сербії, Боснії та Герцеговини, Хорватії підписали угоду про припинення вогню. Боснія та Герцеговина була визнана суверенною державою (столиця м. Сараєво); усі Балканські країни зобов’язалися сприяти поверненню додому біженців тощо. У грудні того ж року в Парижі було підписано мирний договір, який поставив крапку у війні на Балканах. Справи винних у геноциді під час війни на Балканах розглядає Міжнародний суд у м. Гаазі (Нідерланди).

У Чехословаччині загострилися міжнаціональні суперечності між словаками й чехами, тому два народи вирішили «розлучитися». Улітку 1992 р. був ухвалений закон, згідно з яким з 1 січня 1993 р. ЧСФР припинила своє існування, а Чехія та Словаччина стали незалежними державами.

Робота з відеоматеріалами

Відеосюжет «Як чехи та словаки утворили дві незалежні держави»

(укр.): https://youtu.be/kcVoLWnOCJ4

2. Політичні, економічні, соціальні та національні трансформації

У ч и т е л ь. Перехідний період держав Східної Європи від соціалізму до демократії й ринкової економіки ускладнювався тим, що нові уряди успадкували застарілу промисловість; за багато десятиліть у людей сформувалася соціалістична ментальність, коли до державного ставилися, як до чужого, а не спільного надбання. Звичка старших поколінь покладатися на державу, відсутність ініціативи та підприємливості — вирішення цих проблем потребувало як часу, так і чималих зусиль нової влади.

Завдяки свободі слова та вільній пресі громадяни східноєвропейських країн дізналися, що промисловість їхніх країн украй застаріла й неефективна. Промислові підприємства забруднюють довкілля й до того ж повністю залежать від постачання сировини із СРСР. Модернізація економіки та підвищення рівня життя людей було основним завданням нових урядів.

Наступним завданням була заміна скомпрометованих державних службовців фахівцями високого рівня. Засоби масової інформації та демократична опозиція нещадно критикували владу за нерішучість і зволікання з проведенням реформ. Основною метою зовнішньої політики новоутворених держав було оформлення членства в НАТО та ЄС.

Найрадикальніші зміни в економіці, які назвали «шоковою терапією», відбувалися в Польщі. Початок реформ був позначений скороченням соціальних програм, тимчасовим зростанням безробіття та зниженням рівня життя окремих соціальних груп населення. Однак поляки витримали випробування й невдовзі розпочалось економічне зростання. У результаті бурхливих змін на політичній карті Європи наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у Польщі з’явилося сім нових країн-сусідів. З усіма ними Польща уклала договори, які замінили угоди, що втратили чинність через розпад Організації Варшавського договору.

У Болгарії в першій половині 1990-х років при владі були соціалісти, а надалі — коаліційні уряди, які захищають європейський вибір Болгарії та її подальшу участь у євроатлантичному співробітництві.

У Чехії та Словаччині економічні труднощі перехідного періоду супроводжувались етнічними й релігійними конфліктами. Мирне «розірвання шлюбу», як назвали поділ Чехословаччини на Чехію та Словаччину, поразка В. Гавела на президентських виборах, економічний спад — ціна, яку обидві країни заплатили за створення окремих держав, перш ніж стали на шлях динамічного розвитку.

Робота з діаграмою

Підручник § 11-12 с. 112: Всесвітня історія (рівень стандарту) : підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Павло Полянський. — К.: Грамота, 2019. — 256 с.: іл.

3. Країни Центрально-Східної Європи на початку XXI ст., їхня роль у сучасних міжнародних відносинах. Експансія Росії в регіоні

У ч и т е л ь. Держави регіону на початку нового століття стали членами НАТО, ЄС та інших впливових міжнародних організацій. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні миру й стабільності на континенті й у світі.

Польща у XXI ст. — одна з найдинамічніших держав Європи, яка зуміла уникнути соціальних потрясінь. Країна однією з перших з-поміж постсоціалістичних держав почала проводити політику, спрямовану на інтеграцію в ЄС і НАТО. Польща брала активну участь у міжнародних місіях НАТО та ЄС, зокрема в операціях в Афганістані, Іраку, головувала в Раді Європейського Союзу.

Польща відіграє конструктивну роль у розвитку діалогу між Європейським Союзом і партнерами в Східній Європі, зокрема Україною. Переваги географічного положення Польщі мають важливе значення не тільки в традиційній системі Схід-Захід, а й на осі Північ-Південь, через Південну Європу до Середземномор’я та Близького Сходу.

Болгарія приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ) і Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі. У країні відбувся процес перебудови, завдяки якому швидко розвиваються наукоємні й інформатизовані галузі, сфера послуг. Сектор інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), бізнес-послуги та фінансовий сектор — найважливіші галузі економіки країни у XXI ст. Натомість інші галузі (наприклад, сільське господарство) скорочуються. У сфері міжнаціональних відносин увага влади й структур Європейського Союзу прикута до програм соціалізації ромів, які проживають у країні. Відносини Болгарії з її сусідами, як правило, є добрими.

Угорщина в процесі підготовки до вступу в НАТО та ЄС підписала договори з Румунією, Словаччиною, Україною, згідно з якими країни відмовилися від будь-яких територіальних претензій. Ці угоди стали підґрунтям конструктивних відносин на сході Європи. Однак питання про права угорської етнічної меншини в Словаччині, Румунії та Україні періодично стає предметом дискусій у двосторонніх відносинах. Так було в 2010 р., коли парламент Угорщини запропонував громадянство етнічним угорцям, які проживають за межами країни та є громадянами інших держав.

Чехія у XXI ст. є членом НАТО, ЄС, Організації економічного співробітництва й розвитку, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Ради Європи, Організації з безпеки та співпраці в Європі, Європейського митного союзу, Шенгенської зони, Європейської економічної зони й інших авторитетних міжнародних структур.

Словаччина на момент «розлучення» з Чехією була менш економічно розвиненою, тому країні знадобилося більше часу, щоб досягти високого економічного рівня. Особливо складними були 1989-1990 рр., коли словацька економіка переживала глибоку кризу. Переломним став 1998 р. — початок «шокової терапії». До кінця 1990-х років влада домоглася скорочення безробіття, залагодила етнічні суперечності з угорською та ромською меншинами. Спочатку словацькі реформи здійснювалися повільно, однак уже на початку 2000-х років Словаччина стала одним з європейських лідерів з реформування. Податкова, пенсійна, медична, освітня, соціальна й інші реформи, проведені в стислі терміни, змінили країну. У 2004 р. Словаччина офіційно стала членом НАТО та Європейського Союзу.

Проведені в Румунії реформи забезпечили швидке подолання товарного дефіциту й зупинили різке падіння життєвого рівня населення, що стабілізувало соціально-політичну ситуацію. Було відновлено приватну власність на землю. Зміни в країні, зокрема реформування судової системи та боротьба з корупцією, були умовою прийому Румунії в ЄС у 2007 р. У 1996-1997 рр. Румунія підписала важливі двосторонні договори з Угорщиною та Україною. Країна брала участь в операціях з підтримання миру в Афганістані, Анголі, Боснії, Косово й Албанії. Румунія надавала матеріально-технічну підтримку військовим операціям НАТО в Іраку у 2003 р., а після припинення воєнних дій брала участь у відбудові країни.

У XXI ст. відбувається політична, економічна й ідеологічна експансія Росії щодо країн Центрально-Східної Європи. Американська некомерційна організація «Альянс за забезпечення демократії» у 2017 р. у своєму дослідженні заявила про імовірність політичного втручання Росії з 2004 р. щонайменше в 27 країнах, зокрема в країнах Центрально-Східної Європи (Білорусь, Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Україна). У квітні 2007 р. в Естонії звинуватили хакерів, які використовували російські ІР-адреси, у масштабній кібератаці на естонський уряд, ЗМІ та банки. У 2008 р. кібератаки з Росії зупинили інтернет-трафік у Грузії, а згодом до країни вторгнися російські війська.

У 2017 р. було викрито причетність Росії до планування державного перевороту в Чорногорії, а також протидію вступу цієї балканської країни до НАТО. Неодноразово Росія намагалася взяти під контроль оборонну промисловість Болгарії, пов’язану із системою оборони НАТО.

Росія прагне утримувати в зоні свого впливу Білорусь, з території якої зручно загрожувати Польщі, країнам Балтії та іншим членам НАТО, а також Україні, здійснює експансію в різних формах проти інших країн Центрально-Східної Європи.

Найефективнішим засобом зупинення російської експансії є спільна позиція держав-членів НАТО.

Робота з історичною інформацією

Підручник § 11-12 с. 113, 115: Всесвітня історія (рівень стандарту) : підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Павло Полянський. — К.: Грамота, 2019. — 256 с.: іл.

Робота з історичними термінами

«Шокова терапія» — радикальні заходи, спрямовані на оздоровлення економіки, які на початковому етапі супроводжуються тимчасовими негативними явищами: стрімким зростанням цін, безробіттям тощо.

V. Узагальнення, закріплення та систематизація знань

Робота з таблицею

• Скласти таблицю «Виникнення нових держав на Балканах»

Запитання та завдання

1. Охарактеризуйте історичні обставини, унаслідок яких розпалися Радянський Союз, Чехословаччина та Югославія. Як Ви оцінюєте розпад багатонаціональних та утворення національних держав?

2. Які завдання постали перед країнами Центрально-Східної Європи після повалення комуністичних режимів?

3. Які проблеми вирішують країни регіону у ХХІ ст. та яку, на Вашу думку, роль вони відіграють у міжнародних справах?

4. Чи можете Ви назвати причини й пояснити природу експансіоністської політики СРСР щодо країн Центрально-Східної Європи?

Інтерактивна вправа «Коло ідей»

• Прокоментуйте твердження.

«Коли у Східній Європі відбулися «оксамитові революції», один із закордонних спостерігачів сказав, що потім усі повторювали: «У Польщі це забрало 10 років, в Угорщині – 10 місяців, у НДР – 10 тижнів, а в Чехословаччині – 10 днів» ».

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати §11-12 с. 109 підручника:

Всесвітня історія (рівень стандарту) : підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Павло Полянський. — К.: Грамота, 2019. — 256 с.: іл.

2. Підготувати матеріали для практичної роботи.

Викладачка                                       Антоніна ПЛІХТА