Польський рух в Україні. Польське повстання 1863–1864 рр. та його наслідки для поляків і українців

Польський рух в Україні. Польське повстання 1863–1864 рр. та його наслідки для поляків і українців

Поляки в Україні 19-го столітття. Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. Поляки брали у часть іу військово-землеробській колонізації Півдня. України, заснувалиряд селищ у складі поселенців козацького полку.

Поляки в Україні 19-го столітття. Водночас чимало поляків, що втратили маєтки, поселилися у. Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві та інших містах. За переписом 1897 року їх кількість становила 1,6 % населення України(без західних земель). Таким чином, у 30—40-х рр. XIX ст. поляки на правобережжі з панівної нації перетворилися на соціально пригнічений етнос, який у подальшому помітно зменшився кількістю.

Польський національно-визвольний рух. Характерною рисою польського руху на підвладних Російській імперії етнічних польських землях було те, що він постійно переслідував одну мету — відновлення політичної незалежності Польщі. Всі польські лідери категорично виступали проти можливості будь-яких політичних зв’язків із Росією в майбутньому

Польський національно-визвольний рух. Суперечки існували лише щодо майбутнього політичного устрою Польщірадикально налаштована течія (так звані червоні), що складалася з інтелігенції, робітників і частини буржуазії, прагнула створити демократичну республіку, в якій всі мали б рівні права, а селяни отримали б землю;ліберальна течія (так звані білі), що представляла інтереси великих землевласників, виступала за збереження певних феодальних привілеїв і проти передання землі селянам.

Передумови повстання Причиною повстання стало прагнення передової частини польського суспільства здобути національну незалежність і відновити державність. Піднесенню польського національного руху сприяли успіхи у визволенні та об'єднанні Італії, зростання демократичних сил у європейських країнах, утворення та діяльність таємних радикально-демократичних організацій у Росії.

Передумови повстання У червні 1862 «червоні» утворили Центральний Національний Комітет (ЦНК) провідну роль грали Я. Домбровський, 3. Падлевський, Б. Шварце, А. Гіллер (розробив план збройного повстання).

Передумови повстання У підготовці до повстання брали участь члени «Комітету російських офіцерів у Польщі», одним із засновників і керівників якого був українець А. Потебня. Комітет передбачав, що повстання в Польщі дасть поштовх для загальноросійської революції. Початок повстання призначили на весну 1863 року.

Повстання почалось у січні 1863 р., коли патріотично налаштована польська молодь організувала збройні виступи у найбільших містах Царства Польського (таку офіційну назву мали польські етнічні землі, що входили до складу Російської імперії). 22 січня 1863 р. розпочався відкритий збройний конфлікт із російським імперським режимом, який увійшов в історію під назвою Січневого повстання.

Польські повстанські загони навесні 1863 р. поширили свою діяльність на територію Білорусі, Литви та Правобережної України. Повстання підтримали й окремі українці, які вважали, що перемога поляків сприятиме також і звільненню українців. 22 січня 1863 р. розпочався відкритий збройний конфлікт із російським імперським режимом, який увійшов в історію під назвою Січневого повстання.

Повстання підтрималиукраїнець А. Потебня організував загін із 300 осіб, який почав боротьбу проти російських військ на Правобережній Україні.

Повстання підтримали Підполковник А. Красовський вів агітацію серед солдатів Київського гарнізону, закликаючи їх не йти проти польських патріотів.

Повстання підтримали. На території Південно-Східної Польщі під Любліном діяв великий повстанській загін, який очолював українець Іван Нечай.

У збройних загонах на Київщині і Волині брала участь переважно польська шляхта. Найбільші з цих загонів під проводом В. Рудницького, Е. Ружицького намагалися чинити опір царським військам, але вже наприкінці травня змушені були перейти австрійський кордон. 22 січня 1863 р. розпочався відкритий збройний конфлікт із російським імперським режимом, який увійшов в історію під назвою Січневого повстання.

У травні 1863 ЦНК перетворився у Національний уряд (НУ) створив розгалужену підпільну адміністративну мережу (поліція, податки, пошта тощо), яка тривалий час успішно діяла паралельно з царською адміністрацією. 22 січня 1863 р. розпочався відкритий збройний конфлікт із російським імперським режимом, який увійшов в історію під назвою Січневого повстання.

Від початку повстання виявились значні розбіжності між «білими» і «червоними».«Білі» розраховували на інтервенцію західних держав і протистояли радикальним соціально-політичним планам «червоних». Спроби поставити на чолі повстання диктаторів — спочатку Л. Мєрославського від «червоних», а потім М. Лянгевича від «білих» — не принесли бажаних наслідків. Західні держави обмежилися дипломатичними демаршами.

Кінець повстання Ще влітку 1863 цар призначив генерал-губернатором Литви і Білорусі (Північно-Західного краю) М. Муравйова, а намісником Королівства — Ф. Берга, які з метою придушення повстання вдалися до жорстоких репресій та терору.17 жовтня 1863 «червоні», опанувавши НУ, призначили нового диктатора — генерала Р. Траугутта. Спроби останнього посилити повстання зазнали невдачі.

Одночасно на початку березня 1864 уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на вигідніших для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865. Кінець повстання

Одночасно на початку березня 1864 уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на вигідніших для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865. Кінець повстання

Кінець повстання Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні учасників стратили, тисячі вислали до Сибіру або віддали до армії, а їхнє майно конфіскували. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польсько-литовських національно-визвольних повстань XIX століття, сприяло зростанню національної свідомості широких верств суспільства колишньої Республіки Обидвох Народів.

Відношення українців У Правобережній Україні діяло близько 20 партизанських загонів, що складалися переважно з представників польської шляхти. Усі спроби повсталих залучити на свій бік українських селян успіху не мали. Активну участь у повстанні взяли лише 500 українців. Більшість селян не підтримала виступу поляків, бо не схвалювала включення українських земель до Польської держави. Вони подекуди навіть допомагали російським військам проти поляків.

Робота з історичним джерелом

Домашня робота. Прочитати параграф 17, п.5. ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863—1864 рр. ТА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ. Порівняйте польські національно-визвольні повстання 1830—1831 і 1863—1864 рр. та ставлення до них українського суспільства. Чим воно було обумовлено та які наслідки мало?