Портрет. Т.Г. Шевченко – великий художник.

Загальноосвітня школа І-ІІІступенів с. Маяки

 

 

 

 

 

 

 

 

Портрет.

Т.Г. Шевченко – великий художник.

                                     Сацик О.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017р

 

 

 

 

 

 

Сацик Олена Степанівна

 

Портрет.

Т.Г. Шевченко – великий художник.

/Методичний посібник. - ЗОШ І-ІІІст. с. Маяки, 2017р./58c

 

В роботі розкрито один із видів і образотворчого мистецтва - портрет. Розроблено: конспект уроку «Портрет в живописі. Передача настрою в портреті. Створення композиції «Мій однокласник» і презентацію до нього. Розкрито творчість Т.Г. Шевченка, як художника. Подано крилаті вислови художника-поета, виховний захід «Шевченко-художник  і його жінки».

Призначена для вчителів образотворчого мистецтва, класних керівників.

 

 

 

 

Навчально-методичне видання затверджено методичною радою _____________________

Протокол №_______від______________2017року.

 

 

 

Зміст

      Передмова………………………………………………..4

1. Портрет…………………………………………………..6
   1. Портрет, як вид живопису………………………….6
   2. Види портретів………………………………………7
2. Конспект уроку 6 клас по темі: Портрет в живописі. Передача настрою в портреті. Створення композиції «Мій однокласник»…………………………………….13
3. Т.Г. Шевченко – художник…………………………….23

4.   Виховний захід для старшокласників

         «Шевченко художник і його жінки.»…………………36

Додатки

• Додаток1 Презентація до уроку 6 клас…………...42
• Додаток 2 Крилаті вислови Шевченка…………...47
• Додаток 3 Портрети Т.Г.Швченка…………….….56

Література……………………………………………...58

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

 

В образотворчому мистецтві портрет - це самостійний жанр, метою якого є відображення візуальних характеристик моделі. "На портреті зображується зовнішній вигляд (а через нього і внутрішній світ) конкретного, реального, яке існувало в минулому або існуючого в сьогоденні людини".  Портрет - це повторення в пластичних формах, лініях і фарбах живого обличчя, і одночасно при цьому його ідейно-художня інтерпретація.

Визначення портрета як твору мистецтва в західній культурі Нового часу включає 3 пункти  :

1. зображення є заміною відсутньої персони (функція нагадування)
2. зображення викликає емоції, почуття
3. зображення є переносним (транспортабельним) - справедливо для більшості випадків.

Портретний живопис має різноманітні функції. Багато з них були пов'язані з магією: схоже зображення людини було заступником даної людини. У Римській імперії портрети імператора були обов'язковим атрибутом судових процедур, позначаючи присутність власне правителя на засіданні. У будинках зберігалися посмертні маски, зняті з предків, і ці портретні скульптури забезпечували заступництво роду. На похоронах члена роду ці маски несли в похоронній процесії, позначаючи покійних рідних і предків. Інші товариства також використовували портрет як меморіальне засіб: єгипетські портретні скульптури, золоті микенские похоронні маски, фаюмські портрети  використовувалися при похованнях. Подібність було потрібно тут в магічно-сакральних цілях - щоб у загробному світі при взаєминах даного тіла і покинула його душі не відбувалося плутанини і невпізнавання. В Японії створюють скульптурні портрети покійних монахів, а черепа, обліплені так, щоб знову відтворити обличчя, в Океанії також є меморіальними об'єктами. Поширена традиція весільних портретів або портретів молодят, як увічнюють доконане таїнство.

"Величезні можливості портретного мистецтва давно усвідомлені і відчуті людством. Адже портрет здатний замінити відсутню або померлу особу, виступивши таким чином як його двійника, - особливість, яка часто використовується в літературі як мотив пожвавлення полотна. Ця риса робить портрет важливим не тільки в суспільному , але і в його приватному або сімейному якості. Багатозначно в соціальному ракурсі і присутність повторень і копій зображень одного і того ж особи в кількох споріднених сім'ях.  Портрети здатні зафіксувати людське життя починаючи з дитинства до глибокої старості. Завдяки цьому вони можуть претендувати на історичну достовірність, представляючи свого роду візуально зрозумілу сімейну хроніку і будучи носієм фамільного подібності ", пишуть дослідники російського портрета про складанні фамільних портретних галерей.

Темою портрета є індивідуальна життя людини, індивідуальна форма його буття.

Художники створюють портрети на замовлення - для приватних людей і громадських організацій, або ж натхненні власним інтересом або прихильністю до моделі. Портрети можуть бути важливими державними або сімейними знаками, що створюються для увічнення пам'яті зображеного. Часто спадщина художника включає величезну кількість портретів членів його сім'ї - але не тільки з причини його прихильності до них, а ще й тому, що родичі є безкоштовними і найбільш зручними натурщиками.

 

 

 

1. ПОРТРЕТ

1.1 ПОРТРЕТ ЯК ВИД ЖИВОПИСУ

 За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.

Портре́т (фр. portrait) — Мальоване або фотографічне зображення людини або групи людей. Відповідний жанр образотворчого мистецтва.

1.2 ВИДИ ПОРТРЕТІВ

 З ХVI провідне місце в житті тодішнього суспільства посів жанр портрета, розвиток якого розпочався з донаторських та надгробних зображень. Цей вид портрета був досить поширеним в українському мистецтві. Портрет Яна Рорбурта, Костянтина Корнякта. Найпопулярнішим був портрет світського призначення, спочатку погрудний, згодом у повний зріст. Невеликого формату ранні портрети об’єднані органічно цілим ренесансним сприйняттям людини. У таких портретах переплелися впливи західно-європейського мистецтва з традиціями українського живопису, якому належить провідна роль.

Портретистику можна розглядати у трьох найважливіших аспектах: філософському, жанровому, естетичному. Ми зупинимося на жанровому аналізі портрета. Здавалося б, що проблеми тут немає, оскільки журналістикознавство давно встановило й утвердило жанрові норми, про які ми можемо дізнатися з будь-якого журналістикознавчого посібника, підручника. А от чи відповідають ці норми сучасній публіцистиці — це актуальне питання.

Поглянемо на ті норми, які визначають портрет у системі жанрів. Розпочнемо, так званий, жанровий пошук. Але до того, як знайдемо різні визначення портрета, усвідомимо, що визначення — це та система ознак і характеристик явища, яка повинна охоплювати всю його суть і всі види, аби жодна найдрібніша частка не залишилася поза увагою.

Звичним є те, що портрет зараховують до художньо-публіцистичних жанрів, до нарису (є портрет-есе, портрет-зарисовка).

У М. П. Подоляка читаємо: «У центрі портретного нарису — людина. Не просто «робот», «істота», а людина з характером, з її духовністю, з конкретними вчинками, які розкриваються в суспільне значимих діях, конфліктних ситуаціях… Головна особливість нарису — розкриття духовного світу героя, окреслення його характеру». Не можна не погодитися з тим, що портрет повинен розкрити людину, яка є центром осмислення, але політичний портрет має своїм центром політичну ситуацію, історичний портрет ставить у центрі епоху і час, культурологічний — буття культури. І хоч пріоритетною залишається людина й її духовний світ, проте точкою відліку мислення про людину є ситуація -політична, історична, культурна. Портрет потребує не тільки і не просто людини, портрет вимагає осмислення людини у системі, і система не меншовартісна у цьому поєднанні. Проте це ще не є проблемою жанрового визначення, оскільки ми зайшли у царину публіцистичної філософії. Що перше: людина чи світ, який її творить і оточує? Це питання важливе, але не є принциповим для окреслення жанру. Визначення жанру повинне не просто охарактеризувати твір, як уже було зазначено, у всіх його особливостях, але має дати інструменти, якими можна його створити. Для цього звернемося до нарисових характеристик, оскільки більшість радянських дослідників портрет долучали до нарису і сучасні дослідники продовжують цю традицію.

Нарис — це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини.

Таке визначення, у різних варіаціях, ми знаходимо у більшості журналістикознавчих довідників і воно, на перший погляд, відповідає особливостям портрета. Але, окрім визначення у журналістикознавчій літературі, ми читаємо, що важливим для нарису є художнє бачення автора, тобто домисел навколо героя і кружляння фантазії навколо життєвої ситуації. Чи можливо це для політичного портрета? Адже політичний портрет — це аналіз, передусім, політичних фактів. Який може бути у ньому домисел, якщо він має представити політичні погляди політика? Так само й історичний портрет оперує фактами, які не повинні домислюватися, а повинні осмислюватися, залишаючись вповні реаліями минулого, а не витвором фантазії. Очевидно, що визначення портрета нарисовим не охоплює всі види портретів, а значить на сьогодні не є досконалим.

Є й інше визначення портрета: «До сюжетних нарисів належить портретний та проблемний. Портретний нарис оповідає про якусь цікаву людину, яка заслуговує на увагу… про життя і діяльність якої цікаво дізнатися читачам, слухачам чи глядачам. Мета портретного нарису — змалювати живі риси героя, сповістити про те нове, що він приніс до життя». Воно мало різниться від попередніх, хоч і зазначає, що портретний нарис є сюжетним, проте не слід забувати, що сюжетність притаманна будь-якому твору, навіть без елементів художності, оскільки сюжетність має безліч різних форм вираження. І це значить, що сюжетність не є показником суто портретним.

Визначення повинне охоплювати всі види і особливості явища. Які ж портрети ми маємо на нашому інформаційному полі? Поглянемо, чи відповідає теорія практиці.

За тематичною спрямованістю:

1. Літературний портрет. Має безліч форм. Портрет-роман. Портрет-дослідження (за формою статті — поширений у «Літературній Україні»). Портрет-есе. Портрет-сенсація (за тлумаченням автора — див. О. Бузина «Шевченко-вурдалака») та ін.

2. Політичний портрет. Посідає особливе місце у сучасній портретистиці. Є і формою аналізу політичної ситуації, і формою творення політичного образу-іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв’ю. Найчастіше політичний портрет твориться у формі статті — глобальний аналіз на основі значної сукупності фактів. Розрізняються політичний портрет і портрет політика. Читаємо у книзі «Політика, преса, влада»: «Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика — це не обов’язково виклад його політичних поглядів і дій в динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика — його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті людська індивідуальність поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору — політика як основна, професійна форма діяльності…». Тут, до речі, слід сказати, що якщо портрет політика може бути написаний і у формі нарису (есе чи зарисовки), і у формі статті, і у формі інтерв’ю, то політичний портрет у жодному разі не послуговується художньо-публіцистичними жанрами (хоч і не відмовляється від стилістичних прийомів, образності, тобто елементів художності, без яких тканина твору — мова є блідою і непринадною).

3. Історичний портрет. Подібно до портрета політичного історичний портрет користується різними жанровими формами залежно від мети та способу оповіді. Але слід пам’ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів. Історичний портрет у своєму справжньому сенсі частіше долучається до статті, тобто до аналітики. Сьогодні особливо популярні історичні портрети-книги (штрихи до портретів, мемуар-портрети, інші форми).

4. Культурологічний портрет. За рейтингом популярності близький до політичного портрета. Із великою цікавістю аудиторії до світського життя зіркового Олімпу суспільства (співаків, артистів, режисерів, продюсерів і т. п.) виникла ціла низка портретів-зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми. Ці портрети-зарисовки повідомляють зацікавлених читачів про найбуденніші, але найцікавіші для останніх відомості з життя Зіркового Світу, про звички, про вигляд, про спосіб відпочинку і т. д. Поряд з тим існують й серйозні культурологічні портрети, які користуються нарисовими чи аналітичними формами, висвітлюючи творчу діяльність представників культури.

5. Соціологічний портрет. Портрет рейтингів, графіків популярності тощо. Найнетрадиційніший серед портретів і найпопулярніший у період виборів, що демонструє своїх героїв у вигляді цифр., відсотків, таблиць.

6. Побутовий портрет, або портрет Простої людини.

Межі жанру портрета дуже рухливі, і часто власне портрет може поєднуватися в одному творі з елементами інших жанрів. 

• Історичний портрет - зображує якого діяча минулого і створюваного за спогадами або уяві майстра, на основі допоміжного (літературно-художнього, документального і т. п.) матеріалу. У поєднанні портрета з побутовим або історичним жанром модель часто вступає у взаємодію з вигаданими персонажами.
• Посмертний (ретроспективний) портрет - зроблений після смерті зображених людей по їх прижиттєвим зображенням або навіть повністю складений.
• Портрет-картина - портретую представлений в смисловий і сюжетної взаємозв'язку з оточуючими його світом речей, природою, архітектурними мотивами та іншими людьми (останнє - груповий портрет-картина).

• Портрет-прогулянка - зображення гуляє людини на тлі природи виникло в Англії в XVIII столітті і стало популярним в епоху сентименталізму

• Портрет-тип - збірний образ, структурно близький портрета.
• Костюмований портрет - людина представлений у вигляді алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа. (У найменування таких портретів звичайно включаються слова "у вигляді" або "в образі", наприклад, "Катерина II у вигляді Мінерви"). Розрізняють:
  • Алегоричний
  • Міфологічний
  • Історичний
• Сімейний портрет
• Жанровий портрет
• Автопортрет - прийнято виділяти в окремий піджанр.
• Релігійний портрет (донаторскій або ктиторський) - стародавня форма портрета, коли людина, яка зробила пожертву, зображувався на картині (наприклад, поруч з Мадонною) або на одній із стулок вівтаря (часто уклінним).
• Іноді при класифікації використовується становий принцип: купецький, селянський портрет, портрет духовної особи, блазнівської портрет, оскільки соціальне становище моделі впливало на певні методи репрезентації, використовувані художником.

За характером зображення  :

• Парадний (репрезентативний) портрет - як правило, передбачає показ людини в повний зріст (на коні, стоячи або сидячи). У парадному портреті фігура зазвичай дається на архітектурному або пейзажному тлі; велика опрацьованість робить його близьким до оповідної картині, що має на увазі не тільки значні розміри, але й індивідуальний образний лад. В залежності від атрибутів парадний портрет буває:

•            Коронаційний (рідше зустрічається тронний)
•            Кінний
•            В образі полководця (військовий)
•            Мисливський портрет примикає до парадного, але може бути і камерним.
•      Полупарадний - володіє тією ж концепцією, що і парадний портрет, але має зазвичай поясний або поколінь зріз і досить розвинені аксесуари
•      Камерний портрет - використовується поясний, погрудное, оплечное зображення. Фігура часто дається на нейтральному тлі.
•      Інтимний портрет - є рідкісною різновидом камерного з нейтральним фоном. Висловлює довірчі відносини між художником і портретируемой особливою.
•      Малоформатний і мініатюрний портрети, виконані аквареллю і тушшю.

Композиційним інваріантом портрета виступає така побудова, в результаті якого в центрі композиції, у фокусі глядацького сприйняття виявляється обличчя моделі. Історичні канони в сфері композиції портрета наказують певну трактування центрального положення особи по відношенню до позі, одязі, оточенню, фону і т. П.

За форматом (живописні):

• головні (оплечние)
• погрудний
• поясні
• по стегна
• покоління
• на весь зріст

Для мальовничих портретів також має значення точка зору, з якою художник "дивиться" на модель: якщо трохи знизу, то це додає образу відтінок монументальності, а якщо зверху, то більш рухомий. Зображення "лицем до лиця" з глядачеві найбільш нейтральні.

За форматом (скульптурні):

• Герма (одна голова з шиєю)
• бюст (голова і верхня частина тулуба, приблизно по груди)
• статуя (ціла фігура, з голови до ніг)

•      По повороті голови:
  •     в анфас (фр. en face , "З лиця")
  •     в чверть повороту направо чи наліво
  •     впівоберта
  •     в три чверті (фр. en trois quarts )
  •     в профіль. Профільне зображення передбачає певну форму ідеалізації моделі, нагадуючи про античних камеях і римської медалі. Профільний портрет - одна з найдавніших форм, оскільки для його створення було потрібно менше навичок малювання - людина в деяких випадках малювався не з натури, а через підсвічений напівпрозорий екран, на якому обводили його силует.
  •     так звані фр. En profil perdu (Буквально  загублений профіль), тобто зображують обличчя з потилиці, так що видно тільки частину профілю.

2.КОНСПЕКТ  УРОКУ  6 клас

 

Тема. Портрет в живописі. Передача настрою в портреті. Створення композиції «Мій однокласник»

Мета: ознайомити учнів з мистецтвом портрету в живописі, видами портретів, пригадати основні пропорції обличчя людини, вчити передавати настрій у портреті, розвивати спостережливість і окомір, формувати ціннісне ставлення до мистецтва.

Обладнання для вчителя: презентація, таблиця «Пропорції обличчя людини», «Колірне коло», зразки дитячих робіт, папір, гуаш,  пензлі, вода, ганчірка.

Обладнання для учнів: папір, олівець, гуаш, пензлі, палітра, вода, ганчірка.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності.

 “Для людини немає нічого цікавішого в світі, ніж сама людина,” –

стверджував німецький філософ Вільгельм Гумбольдт.

- Як ви розумієте це твердження ? (відповіді учнів)

Так, справді, кожна людина унікальна і неповторна, а спілкування з нею збагачує наш внутрішній світ.

- Пригадаємо, як називається зображення людини в образотворчому мистецтві.

- Що нам відомо про мистецтво портрету?

Дослівно слово «портрет» означає «риса в рису». Чи достатньо, на вашу думку цього визначення?

ІІ.  Повідомлення теми і завдань уроку.

- Сьогодні на уроці, тема якого “ Портрет в живописі. Передача настрою в портреті ”. Ми:

- познайомимося з мистецтвом портрета в живописі;

- пригадаємо основні пропорції обличчя людини;

- з’ясуємо, як передати настрій в портреті;

- виконаємо практичну роботу створення композиції «Мій однокласник».

ІІІ. Повідомлення    нового   матеріалу

Мистецтво портрету народилося кілька тисячоліть тому і завжди приваблювало  художників.

Високого рівня розвитку портрет досяг у Стародавніх  Єгипті. До  до цього часу вражає так званий портрет  юнака в золотому вінку.

- Що ми можемо сказати про цей портрети? Яким постає перед нами юнак?

(Його  відрізняє помітно великий інтерес до особистості людини, прагнення виявити його індивідуальні риси. Складається враження, що він написаний з натури.)

А який портрет є найвідомішим у світі?

-Ваші враження?  Чому, на вашу думку, цей портрет хвилює глядачів і досі?

З часів появи і до нашої доби найбільш вражаючим в портреті Мони Лізи  вважається усмішка, загадка якої не розгадана і досі…

Наступні часи подарували світові видатних майстрів портрету: Рембранта, Рубенса, Веласкеса .

Перед нами Портрет інфанти Маргарити роботи Дієго Веласкеса. (Інфанта (іспанською) - титул принцеси)

- Що хотів показати автор у своїй роботі?

Як, на вашу думку, чи завжди портрет має зображати одну людину?

Петер Пауль Рубенс. Автопортрет зі своєю дружиною.

- Якими постають перед нами молоді люди?

Ми вже зазначили, що на портреті може зображуватися не лише одна людина. Так, художник Рембрандт зобразив відомого голландського лікаря, доктора Тюльпа та його колег.

- Що привертає увагу в цій роботі? Що виражають вирази обличчя колег прославленого лікаря?

Шевченко створив багато портретів і автопортретів. Зокрема: Марії Василівни Максимович, Варвари Репниної, Катерини Абази і інші.

 

 

Шевченко, - "тихим ангелом" назвав Варвару Репнину. Варвара Репнина походила з вищого світу і була спадкоємицею українських гетьманів і російських вельмож. Мала душу лагідну і ніжну, зовнішність, якщо і не красиву, але милую.

Ще раз погляньмо на ці портрети, давайте з’ясуємо, які  способи зображення людини існують в портреті.

Існують портрети:

погрудні,

поясні,

на повен зріст.

одиночні,

парні,

групові

Отож, портрет - це жанр образотворчого мистецтва, в якому зображується людина або група людей, відтворюється зовнішність, індивідуальність, розкривається внутрішній світ.

Взагалі ж, слово портрет можна тлумачити дослівно як зображення зовнішності риса в рису.

ІV. Практична робота

 Чи було у вас коли-небудь відчуття, що всі китайці на одне обличчя? А африканці здаються вам однаковими? Один мій друг із Зімбабве признався мені, що саме важче для нього в Україні було навчитися розрізняти людей. Для нього всі білі були на одне обличчя! Це може здатися дивним, але лише на перший погляд. Очі, ніс, рот, брови, лоб, вуха, волосся знаходяться кожен на своєму визначеному місці. Вони відрізняються лише формою та кольором.

Існує певна «середня» схема пропорцій людського обличчя. Виявляється, що горизонтальна лінія – вісь очей – проходить точно по середині загальної висоти обличчя. Хоча спочатку може здатися, що нижня частина, де знаходяться ніс, рот і підборіддя, займає значно більше місця, ніж верхня. Так здається тому, що нижня половина обличчя більше насичена деталями, ніж верхня, де розміщені тільки лоб і тім’я.

Перейдемо до розміщення інших деталей обличчя. Якщо всю висоту голови прийняти за одиницю, то виявиться, що тім’я займе 1/7 частину цієї величини; лоб, ніс і відстань від  носа до нижньої точки підборіддя – по 2/7. Лінія рота розташовується приблизно на 1/3 цієї відстані. Ця величина – 1/7 висоти голови – виявляється модулем і для ширини голови. Вона вкладається по ширині 5 разів. Відстань між очима, довжина очей, відстань від крайніх точок очей до скронь, відстань між крайніми точками крил носа – все дорівнює цій величині. Кінчики рота (якщо людина не посміхається і дивиться прямо) знаходяться якраз навпроти зіниць. Верхня частина вух розташовується зазвичай на рівні надбрівних дуг, нижня – на рівні кінчика носа.

Запитання на повторення та закріплення матеріалу:

• Якщо ми приймемо за одиницю довжину ока, скільки разів вона вкладеться у висоту обличчя? – 7.
• У ширину обличчя? – 5.
• У висоту лоба, носа? – 2.
• Де розташовується лінія очей? – По середині.

 

Чи можемо ми приступити до виконання роботи?

Для того, щоб стати справжнім художником портретистом необхідно знати правила зображення обличчя людини, його пропорції, знати, як передати настрій та почуття того, кого зображаєш.

Давайте пригадаємо, основні пропорції обличчя людини.

Обличчя людини можна вписати в овал.

Якщо посередині провести вертикальну лінію, то вона поділить обличчя на дві частини – ліву та праву.

По  горизонталі умовно можна поділити на три рівні частини:

Лоб – від межі волосся до брів,

Ніс – від брів до основи носа,

Підборіддя – від основи носа до низу обличчя.

Під лінією брів розміщені очі, відстань між якими дорівнює ширині ока. А опускаючи вертикальні лінії з внутрішніх куточків очей, можна визначити ширину носа.

Наголошуємо, що ці пропорції – ідеальні. А кожна людина – індивідуальна і неповторна, тому зображення буде залежати від вигляду того, кого зображають.

Чи можна передати настрій в портреті?

А що передає настрій людини? (вираз обличчя)

подивіться на при посмішці розтягуються брови та навколо очей з’являються мімічні зморшки, кінчики рота піднімаються до верху.

А тепер зробіть сумний вираз обличчя. Як бачимо, брови зсуваються та піднімаються до верху, кутики рота опускаються до низу

Настрій передають  через міміку, а колір допомагає розставити акценти.

Як за допомогою кольору передати веселий настрій?

Які кольори потрібно поєднати для створення сумного образу?

Критерії оцінювання

Створення художнього образу

Композиція

Передача настрою

Кольорове рішення

Активна робота на уроці.

Нехай надихають вас на творчу роботу чарівні звуки музики.

V Підсумок

- Які завдання стояли перед нами на початку уроку?

- Що таке портрет?

- Які портрети художників-портретистів вас вразили. Чому?

- Як передати настрій у портреті?

Отож, легко чи важко писати портрет? Чи цікаво було вам відчути себе у ролі портретиста? Чи поглянули ви сьогодні на свого товариша новими очима? Чи довідались ви про щось нове? Що особливо вразило вас на уроці? Чи подобається вам ваша робота?

А зараз, як справжні художники, в правому нижньому куті поставте сьогоднішню дату і свій підпис. Обміняйтеся своїми роботами з сусідом по парті.

Чи подобається вам те, як вас намалювали? Прошу вас оцінити роботу своїх товаришів. Пам’ятайте, що ви повинні обґрунтувати свою думку.

Діти по черзі виходять, демонструють роботу свого сусіда по парті (свій портрет у виконанні товариша), виставляють йому оцінку, аргументуючи 1-2 реченнями.

Домашнє завдання

На наступному уроці ми будемо виконувати автопортрет у техніці живопису. Вам знадобиться люстерко або власна гарна фотографія, гуаш, пензлики, палітра, посуд для води, альбом. До наступного уроку ознайомтеся з репродукціями  портретів роботи різних художників. Придумайте для себе образ, який вам найбільше до душі (Принцеси, Попелюшки, царівни, футболіста, русалки тощо). Потренуйтеся малювати портрети своїх рідних.

 

 

 

 

 

 

 

3. Т.Г. ШЕВЧЕНКО  – ХУДОЖНИК.

Тарас Григорович Шевченко – видатний український письменник та поет, чия творчість зробила його не багато не мало, а символом українського народу та однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще із шкільної лавки добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, та от трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не лишень геніальним письменником, а і не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими, нажаль. У сьогоднішній статті маю намір познайомити вас із цією значно менш висвітленою стороною творчості видатного українця, познайомити вас із Шевченком-художником.

Потяг до живопису та малювання у Шевченка був з самих ранніх років його життя, ще будучи зовсім маленьким Тарас любив розмальовувати крейдою стіни хати, стіл, лавки, різними дивними чудернацькими візерунками, також з насолодою малював людей, тварин, пейзажі. Якось намалював п’яного дяка Богорського, в якого перебував на вихованні з 13 років, після смерті своїх батьків. Дяк образився на свій портрет і покарав юного художника. Згодом Шевченко втікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису перетворилась на незгасну пристрасть, Тарас цілеспрямовано шукає у навколишніх селах вчителя-маляра. І знаходить – спершу стає учнем диякона Ефремова, а згодом вчиться малярству ще в багатьох різних майстрів.

У 1828 році Шевченко стає наймитом Павла Енгельгарда, багатого росіянина дворянського походження. Енгельгарди були своєрідними тогочасними олігархами, адже їхня родина входила у четвірку найбагатших українських сімей. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді то було модно) і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно, де Шевченко ймовірно навчався у професора малювання Віленського Університету Рустемеса.

Одна з картин того періоду – «Погруддя жінки», написана простим олівцем у 1830 році, Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо ця гарна мрійлива панянка на картині була одною з його муз, хто зна…

І портрет пана Енгельгарда, зроблений аквареллю, 1833 рік.

У 1831 році Енгельгард разом із Шевченком переїздить до Санкт-Петербургу, тогочасну мистецьку та культурну Мекку Російської імперії. У Петербурзі талановитого хлопця помічають видатні російські художники Карл Брюллов та Василь Жуковський, які спільними зусиллями викупляють Тараса із кріпацтва та сприяють його вступу до Петербурзької академії мистецтв, а Карл Брюллов стає вчителем та наставником юного художника.

У майстерні Карла Брюллова відбувається його подальше мистецьке формування. В цей період Тарас знайомиться із творчістю відомих майстрів світового живопису: Рембрандтом, Рубенсом, Ван-Дейком, Веласкесом. А одною з заповітних Шевченкових мрій, якій так і не вдалось здійснитись було відвідати Італію та познайомитись із великим італійським мистецтвом епохи ренесансу. Шевченко закінчує академію мистецтв одним з кращих студентів, а його художні твори то і діло отримують різні премії та винагороди.

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. Босонога дівчина на центрі картини, символізує страждаючий український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, який сидись на землі (чимось схожий на козака Мамая) втілює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ця картина називається «Циганка гадає українській дівчині», написана у 1841 році, тут теж прослідковується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, але саму Україну.

У 1843 році Тарас покидає Петербург та відправляється у свою мандрівку Україною під час якої малює низку гарних українських пейзажів:

Костел у Києві, 1846 рік.

 

 

 

 

 

 

У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкаутової, ніжна та юна жінка, яка страждала від деспотизму свого чоловіка, викликала співчуття та симпатію художника. Вже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив у повісті «Княгиня» (вже написану у засланні) її швидку смерть. Цей образ був його останньою згадкою про свободу – при поверненні з маєтку князя на нього вже чекали жандарми, в яких був наказ арештувати Шевченка за активну участь у Кирило-Мефодіївському товаристві (створеному для боротьби проти кріпацтва) та за «обурливі» твори. Вирок був єзуїтським, Шевченка віддано у солдати із забороною писати та малювати.

10 років провів Шевченко у засланні, спочатку у Орський фортеці, потім у Новопетровському форті і тільки у 1857 році, вслід за смертю російського царя Миколи Першого завдяки енергійним клопотанням його друзів у Петербурзі він отримав довгоочікуване помилування. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника осягає незвичайної глибини, окрашене особистими стражданнями воно ще більше починає звертатись до вічних тем.

Серед майже 400 робіт того періоду виділяються акварельні пейзажі, зроблені під час експедиції географа А. І. Бутакова, до якого завдяки щасливому провидінню Тарас потрапив художником. Шевченко дуже любив природу і був прекрасним пейзажистом.

А це одна з кращих його картин пейзажного напрямку – «Пожежа у степу», написана у 1848 році, під час степного переходу із Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища – велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.

 

 

 

 

 

 

Автопортрети Т. Г. Шевченка.

Т.Г. Шевченко намалював близько 60 автопортретів.

Національний музей Тараса Шевченка

Колекція формувалась протягом 150 років, зараз налічує понад 34 тисячі експонатів (постійна експозиція музею складається із близько 2 тис експонатів і охоплює 16 залів).

     Найціннішою її частиною є близько 800 оригінальних картин, портретів,малюнків, офортів Шевченка, меморіальні речі – предмети побуту та малярське приладдя, рідкісні фотографії митця та його друзів,прижиттєві видання поета з його автографами.

 

 

 

 

 

 

 

 

Національний музей Тараса Шевченка

Пам’ятники Т.Г. шевченку

•                  На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.
•                  В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.
•                  За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.
•                  Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

 

 

 

 

В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році

 

 

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

 

Але не менше полум’я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають та будуть надихати ще не одне покоління українців.

 

 

 

4. ВИХОВНИЙ ЗАХІД ДЛЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

«ШЕВЧЕНКО ХУДОЖНИК І ЙОГО ЖІНКИ.»

Двоє ведучих по черзі читають (або розказують ) слова, а на екрапі появляються портрети жінок, які були причетні до Шевченка.

Хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, завсідник припортових петербурзьких трактирів, любитель рому і сигар, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було такого його не любити?

Втрачене кохання

Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи гірким через сльози. Малий кріпачок саме переживав свою чергову підліткову депресію, сховавшись від усіх на пасовиську за Кирилівкою. Рано осиротілий Тарас жалів себе, почуваючись особливо покинутим тут, на самоті, з самими тільки вівцями. І раптом прийшла вона — така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила його сльози Оксана, згодом з?явився в одній із рідкісних ліричних поезій Шевченка. (портрет Оксани)

Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.

Робити малюнки з пам’яті йому ще добре не виходило, і замість милого личка малої кріпачки на папері під його олівцем проступали обличчя прекрасних дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш, мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому місті. Так з’явився портрет "Погруддя жінки", в якому вгадуються риси обличчя французької актриси Адріани Лекуврер.

…Оксана Коваленко не стала дівувати, чекаючи повернення додому свого Тараса. Зрештою, до Кирилівки Шевченко приїхав знову аж через чотирнадцять років — уже як вільна людина, здібний столичний художник та поет. На той час Оксана уже три роки була одруженою і бавила двох доньок, народжених від кріпака з Педиківки К.Сороки.

Тарас не надто переймався втраченим коханням. Життя тільки починалося, а він був уже відомим автором скандальних поезій та вдатним портретистом. Його столичні знайомства відкривали йому двері на бали та прийоми, які влаштовували в Україні провінційні аристократи.

Нерозділене кохання

На одному з таких балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник, врівноважити який не зумів би найдотепніший "піфагор".

21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою", як згодом він назвав свою кохану в одному із віршів.

Ще один тимчасовий притулок у той час Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку Яготині. Княжна ще на тому балу у старої Волховської загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а не коханку. А княжна натомість своїх почуттів не приховувала. Зізнавалася у коханні до Шевченка в листах. Подарувала йому власноруч сплетений шалик. Навзаєм він подарував їй свій автопортрет. У Яготині Тарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга.

…Уже на засланні побритий у солдати Шевченко згадував про Закревську, присвятивши їй вірша "Якби зострілися ми знову". Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося, вона померла у 35-річному віці саме того року, коли поет отримав звільнення від 10-річної солдатчини. А от з Варварою Рєпніною вдруге він таки побачився — через п?ятнадцять років після першої зустрічі, перебуваючи проїздом у Москві, коли повертався із заслання. Але 50-річна дама не змогла пробудити в ньому ніжних почуттів.

До речі, на заслання у Казахстан Шевченко потрапив власне через жіночу образу. У найскандальнішій на той час поемі "Сон" Тарас дозволив собі порівняти першу леді Росії, імператрицю Олександру із засушеним опеньком, мовляв, така ж вона "тонка, довгонога". На відміну від теперішнього захоплення зовнішністю подіумних модельок, краса такого ґатунку тоді була не в моді, і ображений таким порівнянням російський імператор суворо покарав поета.

Кохання без взаємності

Десять років солдатського побуту остаточно скалічили особисте життя поета. Замість вишуканого товариства він мав компанію п?яних офіцерів, замість вродливих панянок його оточували замурзані казашки. Шевченку минав 44-ий рік, коли новий імператор підписав указ про помилування, а він уже почувався страшенно старим чоловіком. Тарас ще й відпустив собі кошлату бороду, з якою справді скидався на старезного діда. Але, як то буває, мріяв про молоденьку дружину, поряд з якою хотів повернути свою минулу юнь.

Повертаючись до Петербурга, Шевченко на декілька місяців зависнув у Нижньому Новгороді. І тут сповна відчув свою популярність. Жіночки з місцевого бомонду навперебій замовляли йому свої портрети, а художник оцінював їх прискіпливим оком.

"Серед жінок, як на підбір, жодної не тільки красуні чи гарненької, навіть стерпної не зустрів. Потвори і, як видається, переважно старі діви. Бідні старі діви!", — такий запис у щоденнику зробив він під враженнями від жіночого товариства у Нижньому.

Але спраглий кохання поет таки знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. Вперше він побачив її на театральній сцені 13 жовтня 1857 року. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди.

Заради її театральної кар?єри він викликав до Нижнього знаменитого актора Михайла Щепкіна, і той впродовж трьох днів грав у спектаклях разом з нею. Про її акторську гру Шевченко написав захоплену замітку до місцевої газети, яку згодом передрукувала московська преса.

Він вблагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси і зарахувати її до своєї трупи. Закоханий Шевченко зовсім втратив голову і готовий був полюбити усіх. "М.С. Щепкін, їдучи з Нижнього, просив мене полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально виконав його дружнє прохання. А сьогодні, прощаючись зі мною, Кишкін зі сльозами на очах просив мене полюбити його смиренну улюбленицю Вареньку Остаф?єву. І після таких милих обов?язків я скучаю", — записав тоді Тарас у щоденник.

Але молода актриса виявилася надто невдячною, а може, просто не наважилася пов?язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Врешті з 25-річним актором Максиміліаном Шмідтгофом вона переїхала у Казань, де й одружилися з ним.

Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у Петербурзі. Він мріяв придбати ґрунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий", — писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.

До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб.

Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж за перукаря Яковлєва.

Лише в 1904 році, по смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: ? травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…". Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.

За матеріалами: газети "Галицький Кореспондент" та malakava.com.ua

ДОДАТКИ

Додаток1

Презентація до уроку:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток2

Крилаті вислови Тараса Григоровича Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

Портрети жінок Т.Г. Шевченка

 

Оксана Коваленко, княжна Варвара Рєпніна, Ганна Закревська, княгиня Кейкуатова, Катерина Піунова, Марія Максимович, Агата Ускова, Ликерія Полусмак та ін. – увічнені в образах, створених геніальним поетом і художником – Тарасом Шевченком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Вердіна С.В. Секрети педагогічної майстерності. – Х.: Основа,

2008

2. Ворожейкіна О.М.100 цікавих ідей для проведення уроку.-Х.:

Основа, 2011

3. Как рисовать портрет. — М.: АртРодник, 2000. – 270с.
4. Колекція «Великі художники»: в 30 т. Т. 3: Леонардо да Вінчі. – К.: ЗАТ «Комсомольська правда - Україна», 2010. – 48 с.: іл.
5. Наволокова Н.П. Енциклопедія педагогічних технологій. – Х.:Основа, 2010
6. Нові технології навчання: науково – методичний збірник, В.35 –

К.: Н.М.Ц.,2003

7. Освітні технології: Навчально – методичний посібник. – К.:

А.С.К.,2002

8. Сомов ЮТ. Портрет.— М., 1987
9. Туріщева Л.В. Нетрадиційні уроки. – Х.: Торсінг плюс, 2008
10. Хилтон Дж. Студийный портрет. Руководство по классическому портрету. – М.: Титул, 1997. – 327 с
11. Шевченко художник. – К. 2010р. -120с.
12. Щипанов А.С. Юным любителям кисти и резца: Кн. для учащихся ст. классов. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1981. – 416с., ил.
13. Энциклопедический словарь юного художника.— М.: Педагогика,