Портретний вернісаж «Любов – одна, її обличчя різні»(Літературно-музична композиція присвячена 149-річниці від Дня народження Л.Українки)

Портретний вернісаж

  «Любов – одна, її обличчя різні»

(Літературно-музична композиція присвячена 149-річниці  від Дня народження Л.Українки)

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, розвивати навички виразного читання, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

Виховний захід присвячено геніальній українській письменниці Лесі

Українці. Поезія Лариси Косач - потужна складова духовної скарбниці

українського народу та світової літератури. Діапазон її творчої спадщини

надзвичайно широкий, адже в ній роздуми про сенс життя і призначення

людини ,мрії про світлу будущину ,боротьбу проти духовного рабства і

байдужості,місію митця і мистецтва.

В епіцентрі поетичного світу-доля України.

Літературно - музичне свято – це спроба відтворити гаму душевних

переживань, духовних та творчих пошуків ,утвердження в свідомості і

почуттях вихованців патріотичних цінностей,переконань і поваги до

культурного та історичного минулого України.

Хід заходу

Звучать мотиви українських пісень.

Святково прибрана зала.

Ведуча.

Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через

його слово. 149 років тому на вкраїнському небосхилі спалахнула нова

яскрава зірка з доти нікому невідомим іменем.

ЇЇ життя – це легендарний подвиг жінки ,яка втілює в собі силу і

мудрість, талант і щиру душу.

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

Зацвіла твоя творчість барвами-

Промінь світла для всіх людей.

Стала зіркою ти провідною,

Ясной владаркой темних ночей.

Ми сьогодні з вами поведемо мову

Про чудову жінку, всім людям відому.

Оце перед вами, у квітах барвінку,

Наша поетеса ― Леся Українка.

В Новограді-Волинському Леся народилася.

У сім’ї великій гралася, любилася.

Учитель.   Ми сьогодні спробуємо привідкрити завісу її творчого та особистого життя. 

         Перша сторінка нашого спілкування «Любов народжується в сім’ї!»          

1. Учні знайомляться з цікавими фактами з життя Лесі Українки.

Ведучий 1.За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 року, народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка). (Фото Лесі Українки )

Ведучий 2. Її мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її освіту..

Вірш «Тішся, дитино, поки ще маленька»

Ведучий 1. У Лесі було двоє братів – Михайло і Микола – та три сестри – Ольга, Оксана, Ізидора.  Всі діти жили дружно.

Вірш «Були ми маленькими дітьми»

Ведучий 2. Дитинство! Незабутня пора, коли світ уперше розкриває нам свої таємниці. Дитинство – це весна людського життя.
Це початок становлення характеру, людської особистості. Як весняний струмок шукає собі шлях, так і дитина. Тому так важливо, щоб ця пора була зігріта ласкавим словом, збагачена піснею, музикою.

 У сім’ї Леся особливо товаришувала із старшим братом Михайлом та молодшою сестрою Олею.

 Саме Михайло та Ольга все життя залишалися її найближчими друзями та порадниками. Сестрі Леся присвятила вірш «Веснянка».

Ведучий 1.  Ще дівчинкою Леся співала разом з мамою українські пісні.

Тому не дивно, що знала їх дуже багато. Мати возила дітей до різних сіл і містечок. Там вони зачаровано слухали пісні, які селяни співали бодай чи не всім селом. Діти, а особливо Леся сприймали це все із великим захопленням.

Багато пісень увійшли у побут Косачів і стали там улюбленими піснями, наприклад, «Подоляночка».

Ведучий 2. Навесні 1882 року Косачі перебралися на постійне проживання до села Колодяжного. На лоні чарівної української природи Леся створила чудові зразки пейзажної лірики. Ось послухайте деякі з них.

Вірші «На зеленому горбочку»

«У маленькій хатинці»

«Уже весняне сонце припікає»

«Стояла я і слухала весну»

«Вишеньки»

«Літо краснеє минуло»

«Мамо, іде вже зима»

Ведучий 1. Грамоті поетеса навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже вміла гарно читати. А через рік самостійно писала коротенькі листи до бабусі та дядька Михайла.

Ведучий 2. Мати помітила вроджену музикальність дівчинки – і п’ятирічній дитині купують фортепіано. Вона починає навчатись грати на ньому, виявляє неабиякі музичні здібності.

Ведучий 2. Доля розпорядилась так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час заставила виборювати життя в щоденних муках. Під час свята Водохреща дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги у крижаній воді.

Ведучий 1. Спочатку боліла нога, потім – рука. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім нирок і легень. Тоді дівчинка засвоїла правило: щоб не плакати, треба сміятися.

Вірш «Як дитиною бувало»

Ведучий 2. Коли Лесі було дев’ять років, заарештували  її тьотю Елю. Щоб підтримати  тітоньку,  вона написала  свій перший вірш  «Надія».

Вірш «Надія»

Ведучий 1. Власний біль Леся навчилася тамувати. Ніколи не нарікала на долю. Свій біль виливала у поезії. Через хворобу музикально обдарована дитина змушена була відмовитися від гри на фортепіано.

Ведучий 2. Дівчинка пише лист-прощання до свого давнього друга. Так вона називала фортепіано.

Вірш «До мого фортепіано»

Ведучий 1. Змучена хворобою Леся постійно повинна перебувати на морі, де повітря вологе і лікує. Подорожуючи, одного разу поетеса проїжджала через Поділля.

Ведучий 2. Свої спогади і замилування нашим краєм вона втілила у поезію «Красо України, Подолля».

Вірш «Красо України, Подолля!»

Вірш «Вже сонечко в море сіда»

Ведучий 1. Якщо треба назвати Лесин твір, в якому найповніше виражені всі риси її обдарування і неможливо відокремити музику від поезії, то це – «Лісова пісня».

Ведучий 2. В образі головної героїні Мавки Леся втілила свою спрагу до життя, свої сподівання, спогади про свою весну.

Вірш «Давня весна»

Учитель.

Розповідь про Лесю Українку була б далеко не повною, коли б ми не торкнулися особистого життя поетеси, її почуттів.

Друга сторінка нашого спілкування  «Перша любов – це…»

1. Презентація про Лесю Українку і Сергія Мержинського.

Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського – туберкульоз легенів (сухоти). Він приїхав з Мінська, де служив на залізниці. Вперше про Мержинського згадується в листі до матері 21 липня 1897 р. З цього ж листа дізнаємося, що Мержинський живе в Ялті, в частині міста, де багато куряви і не видно моря. Будучи найбільш зворушливим і ніжним товаришем, він до себе викликав гаряче дружнє ставлення, але однак завжди почував себе самотнім.

Сергій закінчив Київський університет, був дуже освіченою й цікавою людиною, громадським діячем (соціал-демократом), шанувальником театру, робив переклади з англійської мови.  У Лесі з Сергієм було дуже багато спільного в поглядах на життя.З Сергієм Леся піднімалася на Ай-Петрі, де побачила незвичайну квітку – гірський едельвейс. Її поетична душа назвала квітку «ломикаменем». Саме в Ялті розцвіло їхнє кохання.
Але доля відміряла Сергію дуже короткий вік. Давня хвороба легенів несподівано активізувалася з небувалою силою. Він жив у своїх родичів у Мінську. Ще весною, коли Леся була в Мінську, викликали лікаря, який нічого втішного не сказав. Пожурились обоє, посумували, покладаючи надії на щедре літо і цілюще південне море. З наближенням зими Мержинському все дедалі гіршало… Батьки не схвалювали доньчиних почуттів. Вважаючи що вона марнує себе чужим лихом, коли сама ледве стала на ноги після стількох недуг. Вони недокоряли вголос, не перешкоджали чинити їй, як вона хоче. Однак мовчки засуджували все це. І від цього ставало ще тяжче. Коли раптом запроменіла крихітна надія, Леся планує разом з Сергієм вирушити на лікування до Швейцарії: “Я поїду, хоч би там що. Коли не стане на се моїх грошей, я позичу, дістану ще яку роботу і все-таки поїду. Як тільки з початком зими С.К. поправиться (я таки маю на се надію), ми з ним рушимо”. Чотири рази за 1901 рік вона, перемагаючи власний біль, їздила до нього. Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його кохання, які ніколи не зів’януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка все розуміють, але нічого не можуть змінити. Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці. Це був час надзвичайного трагічного напруження

2. Інсценізація «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами…».

3. Виразне читання вірша «Уста говорять: він навіки згинув»    

Учитель: 25 липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Васильовича Квітку, людину, яка через усе життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким іншим.

Третя  сторінка нашого спілкування  «Друга любов – це…»

1. Презентація  про чоловіка Лесі Українки Климента Квітку.

У 1907 році письменниця приїхала до Криму, щоб лікувати свого друга Климента Васильовича Квітку. Згодом ця людина стане її чоловіком. Климент був молодший від Лесі на дев’ять років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю.

Коли вона одружилася з Квіткою, їй було вже 37 років. Можливо, там не було палкої пристрасті, але поетеса відчувала потребу мати біля себе вірного друга. Климент Квітка завжди був поруч, коли їй було погано. Вони розуміли одне одного. Їх поєднувало щось глибоке, духовне. Леся вважала, що кохання — це перш за все самопожертва. Вона фактично врятувала чоловіка, наполігши на терміновій поїздці до Криму. Климент був у дуже поганому стані (також хворів на туберкульоз), однак теплий клімат і активне лікування допомогли.
Леся його називала Квіточка. А частіше - Кльоня.

Уявна зустріч з Лесею Українкою.

Виходить  учениця в образі Лесі Українки і читає:

      Горить моє серце,

      Чуєте люди!

      Його запалила іскра палкої любові до вас.

      Пісням і плачам, добру навчили і злу,

      Радощам і стражданням.

      Спасибі вам, люди.

      Я  не гніваюсь за свої муки,

       Не нарікаю на долю.

       Вони дали мені сил Прометеєвих,

       Терпіння народного,

       Я ними  житиму! 

       Я в серці маю те, що не вмирає!      

Учитель. У підсумку нашої зустрічі хочеться сказати, що саме завдячуючи батькам – Олені Пчілці та Петру Косачу – світ побачив таку люблячу натуру, як Леся Українка. У народі кажуть: «Від доброго дерева – добрий пагінець одійде, од добрих батьків – добра дитина». І Леся Петрівна батьківську любов до прекрасного понесла до людей. Думаю, що Леся Українка, незважаючи на хворобу та життєві негаразди, все ж таки була дуже щасливою людиною, бо доля подарувала їй кохання.  І хоча воно було недовгим, але  живе і донині у палких поезіях та спогадах сучасних письменників.