Пошукова робота. Історико-географічна експедиція "Історія міст і сіл Миколаївщини Львівської області"

Про матеріал

Виховання підростаючого покоління на культурно-історичних цінностях нашого народу.

Перегляд файлу

Миколаївська гімназія

Роботу виконали:

учні 5(9)-Б класу

Керівник роботи:

вчитель географії

Пурій Галина Степанівна

Зміст

Анкета.
Найдавніші відомості про с. Криниця.
Історична довідка. Життя після кріпацтва.
Загальні відомості про Криницю.
Природний світ. Ріки.
Легенди села.
Каплиця в Криничках.
Перша церква Різдва Пресвятої Богородиці 1692 р.
Будівництво костела.
Українська греко-католицька церква 1998 р.
Православна церква 1991 р.
Школа 1945-1990 рр.
Пошукова робота.
Видатні особистості села.
Криниця сьогодні.
Список використаної літератури.

$F:\media\image1.png$

ГЕРБ с. КРИНИЦЯ

Україна (Галичина) Львівська область

Миколаївський район село Криниця

Анкета

Повна назва:_____________________________________ село Криниця

Країна _______________________________________________ Україна

Регіон _______________________________________Львівська область

Район__________________________________________ Миколаївський

Сільська рада_______________________________________ Криницька

Засноване ______________________________________________1250 р.

Населення _____________________________________1100 мешканців

Площа ________________________________________________1,8 км²

Густота населення________________________________ 601 чол. / км²

Географічні координати_______ 49* 25’ 46’’ пн. ш.; 23* 49’ 54’’ сх.. д.

Середня висота над рівнем моря____________________________ 279 м

***

Є ще село, де річка витіка,

Вода – немов кришталь, сльоза пречиста.

Здається, що невидима рука

Благословенно розсипа намисто.

Воно червнево росами ряхтить,

Нанизане на звивистий струмочок.

І кожна квіточка божественно пахтить

Рудими зорями в купальські ночі.

Ця соромлива крихітка-ріка

Вкривається шовковим жабуринням.

І важко відшукать такі слова,

Щоб передать, яке тут небо синє,

Як вітер пестить горду лепеху,

І хмарки димом фіміаму плинуть…

Якщо з поганим це дитя-ріку,

То, мабуть, з нею й душі наші згинуть.

Найдавніші відомості про с. Криниця

Село Криниця на нашій Україні, як і тисячі інших, неповторне. Воно, як писанка, приваблює своїми природніми джерелами, архітектурними, історичними і духовними пам’ятками, овіяне місцевими легендами і оспіване самобутніми піснями.

З найдавніших часів, в епоху каменя і металу-міді, що датується на нашій території У-ІІІ ст. до Різдва Христового, відомо про 15 поселень людей цієї доби Миколаївського району, в тому числі на території теперішніх земель с. Криниця.

Немає сумніву в тому, що на землях сьогоднішнього села виникли поселення в найдавніший час, в епоху первіснообщинного ладу, в той самий час, коли виникли поселення на ріці Дністер: Розвадів, Верин, Дроговиж, Рудники.

Це були поселення нового кам’яного віку. Про це свідчать численні знаряддя праці, які в наш час знаходять як речові докази цих часів. І не тільки знаряддя праці, а й знаряддя боротьби, побуту, навіть житло. Вони виготовлені із кременю та річкового каменю.

В шкільному історико-краєзнавчому музеї зібрано колекцію кам’яних сокир, крем’яних ножів, голок, скребачок, проколок, рубил тощо. Зібрано колекцію гончарного посуду, шнурової кераміки.

Загальні відомості про с. Криниця

Село Криниця знаходиться в південно-західній частині Миколаївського району за 55 км від м. Львова. Із заходу на схід через село Криниця проходить шосейна дорога Дрогобич-Пісочна-Львів. Із півдня на північ протікає річка Нежухівка і є межею сіл Рудники-Криниця. Із самого села витікає річка Вербівка (15 джерел є на території села), яка впадає в Дністер.

Загальна площа села становить 1854 га. Село межує з південної сторони з селами Більче, Болоня, з північної - з с. Гірське, Раделичі, зі східної - з селом Рудники та з західної - з с. Меденичі. Нараховує 360 дворів, і станом на 01.01.2006р. - 1020 чол.

Село Криниця складається із частин, які є назвами вулиць.

Середниця. Вона починається від центральної Дрогобицької вулиці і проходить в північному напрямку в сторону с. Гірського впродовж 1,5 км. Це середина села.
Каліча. Проходить від центра села на схід, впродовж 200 м. Так називається тому, що на цій вулиці була колись кузня, а босоногі жителі, які приходили до кузні у справах, калічили ноги.

Спортивна. Проходить паралельно до Дрогобицької вулиці у південній частині села. Починається від стадіону на захід і веде до вулиці Гамерики.
Гамерика. Називається від прізвища Гамера Лейби Ісаковича, який мав корчму і тут жив. Вона починається від вул. Дрогобицької і продовжується до с. Більче в південному напрямку 1 км.
Центральна Дрогобицька. Проходить в напрямку Дрогобич - Миколаїв. Протяжність її до 3 км.
Зелена. Паралельна до Дрогобицької і проходить зі сходу на захід довжиною 2 км.
Молодіжна. Цю вулицю заселяють молоді сім’ї. Довжина - 2 км.
До с. Криниця належить Замістя (за мостом), Хутір і Шлявщина. Село Криниця розташоване на території південно-західної частини Львівської області в південно-західному напрямку від районного центру м. Миколаєва. Воно межує на передньому Передкарпатському прогині на захід від Стрийсько- Жидачівської котловини.

Якщо стати на межі сіл Криниця-Більче, що біля Більчанських ставів, обличчям на південь, то добре видно підковоподібні заглибини, вигини, які продовжуються аж у Карпатах, а в надвечір’я видно вдалині сині гори Карпат.

Село віддалене від м. Миколаєва на 20 км, від м. Львова на 57 км.
На території села знаходяться 15 природніх джерел, які знаходяться біля старої дерев`яної церкви, автозупинки, магазину ,моста,будинку «Просвіти»,церкви,в криничках, на башті.

Зимою і влітку вода має 7-8 градусів тепла. Тиск води та рівень однаковий. В суху погоду рівень води падає.

Санстанція м. Миколаєва періодично бере воду із цих джерел на апробацію. Завжди оцінюють цю воду екологічно чистою. Тому тут, в центральному джерелі, що серед села біля церкви, щодня, щогодини, в будь-який час дня і ночі, проїжджаючі зупиняються набрати цієї цілющої води.

Легенди села

Українські землі протягом століть піддавалися грабіжницьким нападам, спустошенням і винищенням як міжусобними війнами, так і монголо-татарами, турками, москалями, поляками, французами, австріяками, німцями. Відбивати ворожі напади не встигали, та й сил було мало. Для свого порятунку люди вибирали недоступні місця, ліси, болота. Таким місцем були ліси на схід від Лисої Гори - територія сьогоднішнього села. На зміну одним колонізаторам приходили інші. І кожний із них намагався не тільки поневолити народ, а й знищити будь-які прояви національного життя. Забороняли мову, пісню, нищили обряди, звичаї, релігію.

Та народ жив, живе і відроджується, опираючись на ті надбання, що створили в давнину наші предки. Ось кілька легенд про заснування с. Криниця.

Кожне село в Україні має якусь свою привабливість. Криниця славиться природніми джерелами, з яких б’є ключем цілюща вода, і легендами.

Перша легенда про заснування села говорить про те, що на Лисій Горі була сторожова вежа і жили в цій околиці добрі і працьовиті люди.

І ось одного разу на сторожовій вежі запалав вогонь - сигнал нападу ворогів. Це були монголо-татари, які пограбували, спалили місто Бич (Дрогобич) і рушили на Меденичі. Вартові з Лисої Гори встигли попередити селян. Із своїми пожитками селяни втекли в східному напрямі в ліси, в болота, за З км. Гостинно прийняв їх ліс. А ще великим скарбом виявилась тут цілюща вода, що витікала ніби із серця лісового велетня. П’ючи цю воду, люди відчували, як сила і здоров’я повертаються в їх зморене тіло.

Тоді, вирубуючи ліс, освоюючи землю, було започатковано будівництво осель, заснування села Криниця.

Точної дати заснування села немає. Це приблизно середина 13 століття. Можна здогадуватися, що заснування села Криниці було саме тоді, коли спалили Бич (Дрогобич).

За легендою, яка досить вірогідна, але, на жаль, через відсутність писемних згадок не може бути підтвердженою, село Криниця виникло близько 1241 року.

Друга легенда про заснування с. Криниця говорить про те, що сюди приїхав пан поміщик на прізвище Криницький, поляк по національності. Став господарювати, надбав великі маєтки, тому і село назвали Криницею. Найстаріша жителька села Криниця Кутковська Марія Антонівна, якій було 93 роки, розказувала в 1965 році про те, що її мама, Людвіга Смольницька, приїхала в с. Криницю з паном Криницьким. В нього була багато років служницею - бонною (вихователька дітей).

Поміщик Криницький привіз з собою жінку з Турова і як посаг - селян-кріпаків. Австрійський уряд всіляко сприяв поміщикові, помагав закріпачувати селян. З переказів відомий факт говорить про те, як селянка-кріпачка вкрала в пана мішок зерна, щоб прогодувати дитину і себе, та втекла із села. Прізвища не встановлено.

Третя легенда. Про цілющу і святу воду.

Колись давно в Криничках, на відстані 2 км від центру села, жив багатий пан. Йому належав великий ліс, сад завжди чистий і доглянутий. Мав він багато худоби, яку випасали пастухи. Одного разу щось із коровами сталось, вони почали сильно ревіти, стали неспокійні. Страшне ревище змусило пастухів гнати корів, але вони не йшли. Раптом з’явилося незвичайне явище - сяйво із небес. Худоба стала на коліна і схилила голови. Пастухи і собі вклякли, осліплені сяйвом. А коли підняли голови, то побачили вгорі у величному ореолі зображення Пречистої Діви Марії, яке виблискувало неземними проміннями якраз над джерелом. Пройшов деякий час - і видіння зникло. Та не зникла пам’ять про нього, і на тому місці згодом побудували капличку. Вона сьогодні охайна, чиста, свята.

Природний світ. Ріки

Ріка Нежухівка бере початок із джерела, яке виходить на північному схилі Карпатських гір у Сколівському районі села Нежухів і впадає у р. Дністер поблизу с. Устя, є межею між с. Криницею та с. Рудниками. Це права притока р. Дністер. Довжина річки в межах району – 22 км, середній похил – 4,7 %. Заплава річки суглинкова та супіщана, яка весною затоплюється водою.Швидкість течії – 0,5 м/с. Ширина річки – 2-6 м. Дно піщано-суглинисте. Льодостав встановлюється в третій декаді грудня.

$F:\криниця фото\IMG_6276.JPG$

Вербівка – бере початок із джерел на території села, впадає в р. Нежухівку, а згодом в Дністер.

Старожили розказують про те, що вода річки Вербівки була чистою і всі криничани користувалися цією водою і водою з джерел. Копаних криниць не було, вони появилися згодом.

В час німецької окупації 1942-1944 роках війт села Даум - німець по національності, зобов’язав кожного господаря підтримувати порядок в річці проти свого господарства. І був порядок, було чисто!

Тепер майже кожний господар викопав криницю на своєму подвір’ї. Залежно від рельєфу глибина криниць різна, від 4 до 20 метрів.

Все таки річку Вербівку треба берегти, не допускати її забруднення, бо чиста річка - це обличчя села, це культура села, це здоровий спосіб життя!

Вода - скарб для кожної людини.

Щасливі ми, ті, хто має річку свого дитинства, озеро чи став. У спекотне яскраве літо вони були нашою рідною стихією. Вода виколихувала нас. Ми швидко росли, заворожені лагідністю чистої хвилі, повнотою чогось величного, святкового. Дивилися на плин води, і світла печаль охоплювала нас. Усе пливе. Усе змінюється. І ми теж пливемо по хвилях свого життя між берегами радості та суму. Пливемо в завтрашній день, рік, століття. Вода здійснить свій великий коло обіг і знову повернеться до витоків річок. А як же ми, люди? Чи повернемося знову до своїх чистих джерел дитинства? Чи забруднемо їх нечистотами?

$F:\криниця фото\IMG_6278.JPG$

Перша церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1692 р.

Церква в селі Криниця започаткована 1692 року і є недіючою на даний час. У тому році привезли церкву із села Болоня, де церква стояла з 1635 р- 57 років, не була задіяна (є припущення, що вона була похідною козацькою церквою) і її становить - 316 років. Вона стоїть на горбочку в центрі села і носить ім’я Різдва Пресвятої Богородиці.

$F:\криниця фото\IMG_6254.JPG$

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Відновлювалася в 1855 році. Вона має металеву огорожу, вхідну браму. При вході на подвір’ї росте дві липи. Мабуть, вони мають стільки років, що й сама церква. Обвід 2-х лип становить 4 м 65 см, висота -16 м. Ясен, обвід - 4 м 75 см, висота - 16 м.

На подвір’ї є кілька поховань, написи зроблені польською мовою.

$C:\Users\User1\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\IMG_6256.jpg$ $C:\Users\User1\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\IMG_6257.jpg$

Неподалік побудована дзвіниця. Є лише 1 дзвін. Кажуть, що ще один дзвін закопаний, але не відомо де.

Згідно архівних даних 1938-39 років видно, що ця церква збудована за часів Б. Хмельницького і для козацького війська. Її можна було за 1 день розібрати і перевезти в інше місце. Вона з’єднана зарубом і дерев’яними кілками, немає жодного цвяха.

Такі церкви мали стати опорними центрами для зміцнення духовних позицій на західноукраїнських землях, в тому числі у Криниці.

Більшість селян відвідували церкву. Цього вчив і вимагав священик. Довгий час священик і дяк були єдиними грамотними людьми в селі, які вчили катехизації своїх парафіян.

Місця в церкві не вистачало. Бувало, що суперечки переходили до витіснення з храму. Тоді парафіяни просили священика взяти дозвіл на будівництво великого храму. Австрійська і польська держави відмовили і зразу почали будувати не церкву, а костел, надіючись, що криничани перейдуть на католицтво.

За архівними даними в селі Криниця в 1939 році проживало 1668 чоловік, з них: 1481 — українці, 59 - поляки, 33 -євреї і 95 німців.

Будівництво костела

В 1934 році було розпочато будівництво костела у селі Криниця. Польща була впевнена в тому, що вона навічно осіла у Галичині, тому запросила на будівництво ЗО німецьких інженерів-будівельників. На Башті знайшли і розробили глиняний кар’єр. Це на віддалі від села Криниця 3 км з лівої сторони у напрямі на Дрогобич. Там же виробляли цеглу вручну, підсушували і згодом у печах випалювали кам’яним привізним вугіллям. До села привозили цеглу фірами-возами. Помічниками на будівництві була шляхта. Селян до роботи не брали. В той час 1935-1939 рр. через село Криницю проходила група циган і один із них сказав, що у цьому костелі ніколи не буде правитися Служба Божа. Дійсно... Поляки, німці не правили Служби Божої. Але криничани-українці перебудували, відновили, посвятили, помалювали, зробили огорожу, Іконостас, і священик править Святу Літургію.

Розміри костела - довжина 28м, ширина 18м, висота 37м. Покритий бляхою. Костел мав „гнізда” для встановлення годинника, однак його привезли в село, але не встигли поставити, бо назрівала II світова війна. Костел не був освячений. В радянський час служив як збіжевий магазин, склад дусту, металу, цементу і т.д.

В час німецької окупації цей костел був обведений колючим дротом і гестапо туди зганяло тих українців, яких насильно вивозили на роботи в Німеччину. Так із с. Криниця вивезено 26 чоловік.

Первинний вигляд костела. Костел після перебудови на греко-католицьку церкву

Будівництво УГКЦ, 1998 р.

Відомо, що у 1934 році було започатковано будівництво нового костела в с. Криниця з метою дальшого ополячення поневоленого польською окупацією населення. В 1939 році роботи по завершенню будівництва були припинені, тому що почалася Друга світова війна. І ось через 50 років у 1989 році після розпаду Союзу УГКЦ вирішила відновити свою діяльність.Тому, що стара дерев'яна церква стала місцем суперечок релігійних конфесій, вирішили використати польський костел для потреби УГКЦ.

Суперечності продовжувалися... Тоді церковний комітет ГКЦ звернувся із заявою до колгоспу про звільнення приміщення костела від складу всякого майна (зерно, арматура, дуст, цемент).

Заяву колгосп задовільнив.

Всі обов'язки по реставрації будинку взяла на себе УГКЦ.. Проектні роботи були виготовлені у травні 1995 року. Всі документи знаходяться в церкві. Були пожертвування із діаспори тих українців, які мають коріння тут в с. Криниця. Були пожертви і від тих, які залишили село. А таких, що виїхали є 25 сімей.

Віконні рами виливали з металу у м. Новому Роздолі. Всі штукатурні зовнішні роботи виконували своїми силами.

Всі чотири куполи моделювали і покривали бляхою, хрести монтували окремо і закріплювали на даху, дзвони перенесли із старої церкви.

Посвячення церкви відбулося 8.11.1998 року. Це було приурочено до свята церкви Царя Христа, яке відзначається в останню неділю жовтня.

На даний час виготовлена красива огорожа з металевих частин і декоративної червоної цегли. Виготовлено огорожу- перила для хору і інше. Дзвіницю-дзвін вміщено в основному вхідному куполі, в якому є віконні отвори, через які звук дзвону розходиться по всьому селі.

$C:\Users\User1\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\IMG_6246.jpg$

Будівництво православної церкви Царя Христа, 1991 р.

$C:\Users\User1\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\IMG_6275.jpg$

В центрі села, на горбочку, між старою дерев'яною церквою і школою, при асфальтній дорозі заклали у 1991 році фундамент нової церкви. Треба було тільки дивитися, любуватися, і дивуватися як масово і старі і малі працювали на всіх етапах будівництва. Потрібно було сфотографувати стареньку жінку, яка в правій руці тримала палицю, підпираючись, а в лівій руці несла шуфлю, йдучи на будівництво церкви.При певній допомозі, тоді ще колгоспу, швидко було закладено фундамент, згодом стіни, дах покрито бляхою, поштукатурено всередині та ззовні. На сьогоднішній день 15.04.2003 р. вже встановлено всю церковну атрибутику. На всіх сторонах головного купола різнокольоровими камінцями викладено образ Св. Михаїла- Гавриїла. Це дуже прикрашає церкву.

Всередині церкви вся окраса Дому Господнього нова. Це Престол, Тетрапод, Іконостас, хоругви, зимове опалення, доріжки, світильники та інше.

Відбулося посвячення церкви. Прибуло сім священиків. Зібралося багато народу.

Майже одночасно почали в Криниці будувати два великі храми - Православний і Греко-католицький і майже одночасно закінчили будувати. Це приводило до великих фінансових потреб, браку трудових ресурсів. Проте криничани вносили посильні грошові внески на будівництво храму. Сьогодні село прикрашають два великі красиві однокупольні храми. Добре те, що куполи двох церков, тобто двох конфесій, прикрашають однакові за формою хрести з нержавіючої сталі. Це - добра ознака! Різниця в тому, що храм православний збудований з заходу на схід, а греко-католицький храм та капличка з півдня на північ.

Чи була спроба криничан будувати храм в часи окупаційних держав - Польщі, Австрії, Росії? Так, спроба була. За час польської окупації, коли в селі Криниця мав парафію священик Сьокало. На вимогу віруючих священик звертався до польської влади з проханням дозволити розпочати будівництво нового храму. Йому не дозволили.

В той час польський уряд боявся українського національного відродження і вирішив започаткувати будівництво костела з тим, щоб домогтися переходу криничан на польську католицьку віру.

Це робилося в той час, коли в с. Криниця проживало 1500 чол. українців, а польських сімей було лише кілька (35 чол.).

Масового переходу українців на польський-латинський обряд не відбулося.

Священики двох конфесій дбають про зміцнення двох позицій, вводять елементи духовного збагачення віруючих, особливо молоді. їх проповіді відзначаються духовно багатими емоційними, сучасними науково-обґрунтованими, дохідливими аргументами.

Каплиця в Криничках

Невідомо коли і ким в Криничках було поставлено примітивну, маленьку, дерев'яну капличку і за звичаєм, за традицією сюди приходили люди з усіх околиць помолитися. І цілюща вода, яка тут б'є ключем, помагає всім християнам, які поєднують щиру молитву з свяченою, лікувальною джерельною водою.

Але ворожа влада до християнства не могла миритися з віруючими в Бога. Каплицю перенесли з Криничок на сільський цвинтар і там вона стояла. Люди і сюди приходили молитися, а деякі ставили свічечки, запалювали їх... І одного разу почав горіти столик, тканина, квіти, рушник, тільки не образ. Вогонь не зачепив образу Матері Божої. Перехожі помітили пожежу, пригасили... а образ непошкоджений, урочисто перенесли знов із цвинтаря у Кринички. Але ця подія вже відбулася у вільній, незалежній Україні в 1995 р. На той час в Криничках вже було збудовано нову каплицю і центральне місце в ній посів образ Божої Матері, той, котрий не згорів у каплиці.

Тому віруючі християни мають тверде переконання в тому, що ні ворожа рука, ні вогонь, ні інше лихо не могло знищити Образ Божої Матері. Мати Божа і нині допомагає, благословляє, потішає тих, хто до неї прибігає.

Будівництво каплички Божої Матері

В Криничках на віддалі від села Криниця 1,5 км збудовано нову цегляну каплицю розміром 4x5 і висотою 8 м.

$C:\Users\User1\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\IMG_6261.jpg$

$F:\криниця фото\IMG_6260.JPG$

Фундатором на каплицю є Білинська Іванна Миколаївна, криничанка, яка проживала в Америці.

За тиждень до смерті вона заповіла своїм онукам, які проживають в с. Криниця збудувати на кошти бабці каплицю в Криничках. Для цього Білинська І. виділила (прислала) 5 тис. доларів для спорудження каплиці.

Внуки виконали заповіт бабці.

Головні майстри брали символічну зарплату. Всі допоміжні і основні роботи виконували криничани безплатно

Посвячення каплиці відбулося 26 травня 1996 р. Тепер щороку в останню неділю травня тут, в Криничках, проводиться відпуст-проща так, як це робиться в Гошеві, Грушеві.

На перше посвячення каплиці священик запросив священиків всіх конфесій сусідніх сіл. З усіх перерахованих сіл прийшли парафіяни з процесіями, хоругвами і фанами. Весь сад в Криничках був заповнений людьми.

Від того часу тут щороку проводяться відправи, молитви до Господа Бога та Пресвятої Діви Марії. Сюди приходять віруючі з усіх околиць. Вони впевнені, що щира молитва і цілюща вода помагають кожному, хто сюди приходить.

А ось недавно встановилася ще одна добра християнська традиція - проводити духовні заходи на місці з'яви Божої Матері в саду за селом Криницею. Тут щомісяця 13 числа в саду відправляє Службу Божу священик Ярослав. В такий спосіб віруючі відзначають широко відому подію з'яви Пресвятої Діви Марії в Фатімі 13 травня 1917 року.

Історична довідка. Життя після кріпацтва

Село Криниця, як і галицька земля, стало провінцією австрійського, а згодом і Польського королівства (із 1919 року по 1939 р.р.)

Звільнившись від кріпацтва селяни одержали горбисту землю, порізану невеликими короткими рівчаками, мало родючу. Таким селянам не вистачало хліба до нового врожаю.

Все населення займалося сільським господарством і в ньому переважало заняття льонарством. Вирощували такі с/г культури, як: льон, жито, просо, гречку, ячмінь, кукурудзу, картоплю, коноплі, пшеницю (рідко). Розводили сади, рідко займалися бджільництвом. Крім биків, коней, розводили овець, кролів, птицю.

Льонарство

Майже кожна сім’я вирощувала багато льону і конопель. Ці культури були трудомісткі, але давали великий прибуток, достаток в одязі, харчуванні (олія).

Вся сім’я майже цілорічно працювала при вирощуванні льону, переробці його, ткацтві полотна, пошиттю одягу.

Селяни знали як підготовити попередник для посіву льону, знали строки посіву, підживлення попелом, прополювали льон від бур’янів.

Коли льон відцвів, достиг, його виривали, стелили, висушували на сонці. Вдома на спеціальних державках відділяли головки від стебла. Головки льону просушували і молотили ціпами. Насіння льону везли в олійницю, там мололи зерно на жорнах і на металевих бляхах нагрівали. Згодом у видовбаних в колоді ямах закладали суміш льону і витискували олію. Олії вистачило майже на цілий рік для заправи різних страв. Що залишилося - продавали на базарах.

Приблизно місяць льон повинен був пролежати на скошеній траві, щоб розм’якло стебло. Згодом його збирали, в’язали у снопи. Дома на ямі підсушували, або в хаті в печі і на терлицях і витирачках відділяли паздеро від льону-волокна. А ще згодом чесали льон-волокно на металевих щітках.

.Очищений льон пряли веретенами вручну. Вели облік на мотовилах і виходили пасма. Одне пасмо мало 10 м нитки.В хаті стояв ткацький верстат для виготовлення полотна. Пасма ниток намотувалися на валок і кросна і ... ткач снував човником з ниткою направо, наліво, притискав лядою - і виходило полотно. Сільські умільці придумали ніжну і ручну прядки без веретена. В кожній хаті була така прядка. Майже одночасно почали виготовляти вдосконалені ткацькі верстати, їх було понад 10. Сувій полотна треба було кілька тижнів відбілювати, тобто поливати розпростерте полотно на траві, коли добре гріло сонце, і як тільки підсохне знов і знов поливати водою, поки полотно не стане білим. У весняні дні по всьому селі вздовж річки на кладках прали полотна. Прали одночасно одне і те полотно двоє людей. Таким чином льонарство, його переробка, виробництво полотна і всіх знарядь праці було найголовнішим промислом на селі. Воно залучало до фізичної праці все населення і звичайно давало прибутки. Майже ніякого одягу і харчових продуктів криничани не купували. Це був натуральний спосіб господарювання на селі!Серед криничан виділялися умільці різних спеціальностей. Це були боднарі, які вміли виготовляти бочки і в’язати їх дерев’яними прутами так, що вони надійно заміняли металеві обручі. Столяри виробляли двері, вікна, ціпи, лопати, граблі. Ковалі- стельмахи виробляли дерев’яні вози, сани. Згодом їх оковували металевими частинами. Плуги і борони були дерев’яні, їх теж оковували металом.

Видатні особистості села

КОСТЯК Степан Степанович, народився в с. Криниця Миколаївського району Львівської області 8 лютого 1947 року в селянській сім'ї.

В 1953 році був прийнятий в перший клас Криницької загальноосвітньої школи, яку закінчив в 1961 році. Для отримання повної середньої освіти поступив в цьому ж році в Стрийську середню школу №1, яку закінчив в 1964 році.

Вищу освіту отримав протягом 1964 - 1968 років в Вищих прикордонних училищах в м. Алма-Ата та Москва.

Після випуску займав офіцерські посади в структурах прикордонних військ. В 1973 році витримав конкурсні іспити для навчання на педагогічному факультеті військової Академії, яку успішно закінчив в 1977 році, отримавши освіту викладача історії.

Протягом 1977-1979 викладав історію у Вищому прикордонному військовому училищі. З 1979 по 1982 рік стаціонарно навчався в ад'юнктурі (аспірантурі) при кафедрі історії Військової академії. В 1982 році успішно захистив дисертацію на військово-історичну тематику і отримав вчену ступінь - кандидат історичних наук. В 1986 році отримав вчене звання доцента при кафедрі історії.

З 1982 по 1993 рік займався викладацькою роботою у вищих військових закладах, в тому числі і військовій Академії, і займав посади старшого викладача, заступника начальника кафедри, начальника кафедри історії.

За особистим бажанням в лютому 1993 року переїхав для проходження військової служби в прикордонні війська України, де займав керівні посади в структурах прикордонних військ (Державної прикордонної служби) України в м. Львові, Одесі та Києві. За роки служби в прикордонних структурах нагороджувався більше ніж 20 державними нагородами. За особистий вклад в розбудову прикордонних структур України став почесним прикордонником одного із прикордонних загонів Півдня України.

В 2002 році за особистим бажанням звільнився в запас Збройних Сил України, але продовжує працювати в структурах Державної прикордонної служби України.

Бере участь в підготовці навчально-методичних, навчальних та інших посібників. Підготовлено більше 15 різних видань на історичну тематику, загальним обсягом до 40 друкованих сторінок.

Мацейко Володимир

Криничани можуть гордитися випускником, відмінником Криницької школи Мацейком Володимиром. Він перший офіцер Незалежної України. Сьогодні він має звання капітана, продовжує навчання у Військовій академії.

Вдовичин Петро

До старшого покоління військових 50-х років належить Вдовичин Петро. Він проявив великі здібності на службі. Танкіст-навідник, артилерист, водій вищого класу. Має ряд нагород.

Гарасим Євстахій Степанович

Першим в селі лікарем з вищою освітою є криничанин Гарасим Євстахій Степанович. Працює в Новому Роздолі. Про нього ходить неабияка слава, щирого, порядного, доброго фахівця, толерантного працівника. Про це говорять всі криничани, та й не тільки криничани.

Чайківський Мар'ян Карлович

Перший криничанин за всю історію села, та ще в час посиленого атеїзму, який закінчив духовну семінарію. Працював священиком в селі Солонське ще за радянської влади. Згодом він виїхав у США, одержав парафію священика.

Криницький Володимир Васильович

Він перший із криничан пішов у монастир. Вже багато років там віддає свої знання, зусилля, молитви Богові і людям.

Коваль Іван Йосипович

Він закінчив в 1990 році Криницьку школу, згодом Меденицьке СПТУ, а ще згодом поступив у Дрогобицький педінститут. Працював учителем української мови і літератури в селі. Виїхав в Запоріжську область, там працював вчителем, заступником директора школи, згодом поступив у Духовну академію, яку закінчив і працював священиком. Пішов із життя в розквіті сил.

Школа 1945 -1990 рр.

В 1945-1947р.р. в с. Криниця була початкова (1-4 класи) школа. Навчання проходило у будинку, який збудували німці для своїх потреб, адже їх було в селі 95 чоловік; вони виїхали перед початком другої світової війни до Німеччини.

Держава не виділила коштів для будівництва нової школи. Радянська влада розпорядилася зруйнувати маєтки поміщиків і з цього матеріалу будувати "нову школу". Звичайно, що будувати нову школу із старого матеріалу неможливо. Але будували. В даний час є п'ять класних кімнат, два кабінети - директора і заступника. Внутрішні стіни згодом стали порохном, обсипалися, підлога зогнила, дах протікає, стеля прогнулася, лише кілька дубових стовпів підтримують всю споруду

В 1947р. був останній випуск 4-го класу.

Коли в селі явилася школа, діти носили торби, до яких пришивали шнурочок, ґудзик. У такі торби клали грифельну дощечку, рисік для письма. Лише згодом появилися зошити. На полуденок у торбу брали кусок хліба або підсмажений біб, насилений на нитку.

В 1948р. криничани пішли в 5-й клас у Більченську школу і згодом в 6-й і 7-й класи (це 3,5 км із Середниці).

В 1952 році в с. Криниця було відкрито школу для 1-7 класів.

$F:\криниця фото\IMG_6247.JPG$ І вже у цій школі проводилася певна навчально-виховна робота.

В 1960р. школу було електрифіковано і газифіковано. В село Криницю було направлено вчителів із східних областей України. Місцевих, криницьких вчителів не було. Директор і заступник теж були із східних областей. Вчителів з вищою освітою теж не було. Це був 1953-й рік. Лише згодом почали приходити місцеві кадри вчителів.

$F:\криниця фото\IMG_6248.JPG$

Шкільна реформа

В 1968р. було введено восьмирічне навчання. В школі вже працювало 12 вчителів. 8 з них мали вишу освіту.

В колгоспі було задіяно перший дитячий садок. Він знаходився в хаті німця Меке, який виїхав із села перед війною в Німеччину.

В 1968р. було ліквідовано неграмотність і малограмотність. Це завдання виконали вчителі. В школі було організовано вечірню, середню, заочну школу. Бажаючі криничани приходили у вечірні години, вчилися, слухали уроки і ... одержували атестати за середню освіту. З ініціативи дирекції школи при сприянні колгоспу було виділено земельну площу для стадіону.

Сьогоднішні вирослі тополі свідчать про те, що Криницький стадіон був перший серед сусідніх середніх шкіл.

Пошукова робота

В школі діє історико-краєзнавчий музей, площа якого 2,5x3,5 метра, тому є велика потреба у збільшенні приміщення. Різноманітних експонатів нараховується дуже багато. Кожний експонат має свою історію.

Сьогодні в музеї є 7 кам'яних сокир, кілька кремінних різців, скребок, проколок, рубил, крем'яна куля і ін. Кістки вимерлих тварин - бивень мамонта, кістка таза мамонта, два зуби мамонта, монети різних країн і різного часу, культові речі. Кам'яні і крем'яні вироби були в широкому вжитку довгий час.Ця епоха іменується енеолітом (енеос - мідь, літос - камінь) і датується на нашій території три тисячі років до нашої ери.

Вже відомо 15 поселень цієї доби в районі сіл Більче, Верин, Криниця, Крупської, Рудники, Тростянець. У цей час була широко розповсюджена досконала техніка обробки кам'яних знарядь праці шляхом ретушування з обох сторін і їх шліфування. Про ознаки ведення землеробства говорить знайдена кам'яна мотика.

Для того, щоб експонатам дати правильну обґрунтовану наукову назву, було запрошено археолога Львівського університету ім. І.Я. Франка,який дав високу оцінку музею.

Колекція посуду та ткацьких приладь

Понад 30 експонатів гончарного посуду зібрано в музеї. Це горщики різної форми, різного віку, різного кольору, в тому числі шнурової кераміки. Це збанки, горнятка, тарілки. Одній із них понад 150 років. Більш загадкова є грецька посудина - амфора, призначена для олії чи вина. Вона висотою до 60 см, з вузькою шийкою.

В музеї зібрано весь інструмент для переробки і виробництва ткацького полотна: це натуральні терлиці, витирачки, спеціальні круглі дротяні щітки, ручні веретена, ніжні і ручні прядки, з допомогою яких кількість пряжі збільшується у кілька разів і якість її краща. Є кілька державок, з допомогою яких відокремлюють головки льону від стебла. Колекція полотняних виробів

Більше десятка сорочок чоловічих, жіночих висять в музеї. Найцінніше в них те, що всі вони мають вишивки, а вишивки ці - краса творіння жіночих рук. Понад 30 різних вишивок, різних узорів, одна краща за іншу. Деякі екскурсанти, оглядаючи експонати в музеї, змальовували узори для себе.

Ще більшою прикрасою музею є вишивані рушники. Серед них є дуже стародавні і ... сучасні. Більшість із них мають релігійне призначення. їх навішують на образи, застеляють кошички, коли освячують паски, несуть короваї на весіллі, прикрашають портрети Т.Г. Шевченка і І .Я Франка.

Різниця між вишивками полягала не тільки у підборі кольорів ниток, але й у формі узорів. І часто дівчину лише по самій вишиванці можна було пізнати, з якого вона села. Відомо, що між двома світовими війнами в с. Криниця проживав 71 римо-католик (поляків). Вони менше одягали вишиванок, а більше міський одяг. Це приводило до зменшення популярності вишиваних робіт. Колекція шалянів старовинного одягу

Це був дорогий одяг, який привозили із-за закордону і одягали лише на свята. Це - куцани, лейбики, запаски, спідниці, горсетки, хустини. Деякі з них мають нашивки золотими нитками (узори), блискучими різнокольоровими Кружечками і прикрашені бісером.

Колекція нашийних жіночих коралів складається з кількох шнурочків натуральних і штучних червоних корал (різних відтінків).

Колекція дзвіночків

Один із них нагадує звук зимового морозяного дня, коли по наїждженій дорозі мчить пара коней із саньми-залубнями, а на кінських шлеях прикріплені ось такі дзвіночки, і вони розносять малиновий голос. Так було завжди, коли пан Шехович виїздив кіньми, щоб усі чули, що це їде він, Шеховичу, давали дорогу та й кланялись, бо він був знатною, найшанованішою людиною села. Крім цього, такі дзвіночки застерігали, попереджали перехожих про те, щоб ніхто не попав під коні, щоб не було аварії. Інші дзвіночки попереджали перехожих про наближення священика, який їхав з Божими Дарами до хворого, а всі зустрічні люди повинні були зняти шапки, хреститися і приклонити коліна. Дзвіночки сповіщали про наближення священика при посвяченні хат на Йорданські свята. Колядники теж повідомляли господарів про своє наближення дзвіночками.

В селі є три церкви. Кожна має свій дзвін. Дзвоном кличуть на Святу Літургію. Хлопці виявляють свою радість на Великдень тим, що можуть в той день дзвонити до самого вечора.

А ще в церкві є кадильниця, до якої прикріплені маленькі дзвіночки. їхня мелодійність і кадило мають цілющу властивість.

В селі ходить легенда, що десь є закопаний дзвін. Його закопали, щоб сховати від більшовиків.

Колекція файок

Сьогодні ніхто не курить файкою в селі. Але вдалося зібрати 6 штук керамічних, хоча поблизу був цех, майстерня по їх виготовленню. Можливо, що це має зв'язок з Миколаївськими гончарами, адже там було багато славних гончарів.

Колекція ламп

Електрика в селі появилася в 1957р. До цього світили лампами, в які заливали нафту. Такі лампи висіли на стінах, серед хати під стелею, на столі. Були дорожні лампи, одягнуті в дротяну сітку. Всі вони були різних конфігурацій, розмірів.Були лампи свічкові. Це була дерев'яна коробка з ручкою, а стінки були з скла. Найбідніші світили сухими трісками на припічку, а збоку варилася їжа-страва. Деякі віруючі християни ставили лампади біля образів. В лампаду вливали жирлій, вставляли гніт.

Козацька порохівниця

У сусіда Лудіна було знайдено козацьку порохівницю в даху-стрісі. Вона виготовлена великим художником-різьбярем з рогів оленя і була призначена для зберігання пороху для стрільби. Можна додуматися, що порохівницю міг носити знатний, багатий козак, який мав пістоль. Можливо, що хтось із криничан був у війську гетьмана Петра Конашевича- Сагайдачного, який народився в селі Кульчиці Самбірського району, а можливо, порохівниця належала і самому гетьману.

Подібна порохівницю зберігається у Львівському історичному музеї.

Козацька натуральна шабля

Вона поржавіла, вищерблена, без ручки, але гостра. У музеї є дві ручки для шабель. Можливо, що і ця шабля належала гетьману Сагайдачному.

Є два куски панцеру. Один - шкіряний із набитими металевими кружечками, заклепаними.

Другий - металева кольчуга, вибита чеканкою з візерунком. Є металеві кайдани, які замикаються на ключ. А для кого вони призначені: для людини чи тварини - невідомо.

Учні виготовили (згідно малюнка) макети бойової коси, бойового списа, гака.

Збір експонатів до сільського музею продовжується.

Для ведення домашнього господарства зібрано такі знаряддя праці: дерев'яна лопата, якою саджали хліб (пиріг) у піч, помело, коцюба, граблі, вили, ціп, праник, вагівниця, макогін, нецки, дерев'яні черевики, візівці, вертикальна пила, вісний ніж, свердла, циркуль, коса, песик (визувати чоботи).

Учнівська полотняна торба

Цінним експонатом є учнівська полотняна торба з накривкою і ґудзиками. Кожний учень носив таку торбу на плечах до школи. В торбі була грифельна дощечка, рисік, адже зошитів ще не було. Все написане на грифельній дошці учень писав, вчитель перевіряв і тут же учень витирав все написане, писав нове. Звичайно, що красивого письма не можна було домогтися. Але те, що діти почали вчитися писати, читати і рахувати, то був надзвичайний подвиг...

Лише згодом появилися пера, чорнила, каламарі, зошити, олівці, крейда.

Станом на 1931 рік грамотність сільського населення становила 61,5%. Неграмотних було 36,8%..

Список використаної літератури

1. Крип'якевич. Історія України.

2. Церковні архіви с. Криниця.

Миколаївщина. Т. 1. С. 206-207. Збірник наукових статтей, Львів - 2002.
Миколаївщина. Т. 2. С 42,128-130,104,107,224. Збірник наукових статтей, Львів - 2002.
Газета «Громада» від 11.07.06 р.
Газета «Сільські вісті» 01.12.06 р. Центральний Державний архів України.
Архіви криницької школи 1953 - 1995 рр.
Архіви домашні 1953 - 2007 рр.
Газета «ЗВУ» 23.11.2001 р. С.6.
Газета «ЗВУ» 13.06.1993 р. «У вірі і надії».
Газета «ЗВУ» 24.06.2003 р. «Рідна церква».