Посібник для самостійної роботи студентів з предмету "Українська мова за професійним спрямкванням"

Міністерство охорони здоров’я України

Полтавський базовий медичний коледж

 

 

 

 

 

Посібник

для самостійної роботи студентів ВНЗ І—ІІ рівнів акредитації медичних училищ та коледжів

з предмета «Українська мова

(за професійним спрямуванням)»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава

2012

Посібник для самостійної роботи студентів ВНЗ І—ІІ рівнів акредитації медичних училищ та коледжів з предмета «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

 

Укладачі:

С. І. Дворнік — викладач-методист, викладач вищої категорії Полтавського базового медичного коледжу;

С. В. Каленіченко — викладач Полтавського базового медичного коледжу.

 

Посібник розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних дисциплін Полтавського базового медичного коледжу (Протокол № 3   від     2012 р.).

 

Рецензенти:

 

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Перед вищими медичними навчальними закладами І—ІІІ рівнів акредитації поставлено завдання підготувати висококваліфікованих грамотних фахівців, які повинні не лише досконало володіти знаннями фаху, але й грамотно користуватися сучасною українською літературною мовою в усіх сферах, особливо в професійній та офіційно-діловій.

Відповідно до програми дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів І—ІІІ рівнів акредитації, затвердженої МОН і МОЗ України в 2011 році, та навчальних планів у посібнику подані методичні рекомендації для вивчення тем, визначених для самостійного опрацювання.

Мета посібника: поглибити знання студентів щодо норм сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні, основних вимог до складання та оформлення професійних документів, збагатити словниковий запас термінологічною, фаховою лексикою, підвищити загальномовний рівень шляхом опрацювання літератури, запропонованої для самостійної роботи, формувати практичні навички ділового спілкування, навчити застосовувати набуті знання практично, розвивати комунікативні здібності.

 

Зміст

Передмова……………………………………………………………….     3

Тема1. Культура  мовлення  під   час  дискусії……………………....     5

Тема 2. Управління мовленням та його структурування за допомогою                   тематичної  організації,  зв’язності  та злитності …………………………..    14

Тема 3. Основні правила  ділового спілкування …………………….    26

Тема 4. Типи термінологічних  словників ……………………………    37

Тема 5.Складноскорочені слова, абревіатури і графічні скорочення…   42

Тема 6. Морфологічні норми сучасної  української  літературної                      мови. Числівники,  прийменники  та  дієслівні  форми  у професійному  спілку-ванні …………………………………………..................................................     47

Тема 7. Синтаксичні  норми сучасної  української  літературної                  мови. Складні випадки керування та  узгодження  у професійному  мовленні……………………………………………………………………….      55

Тема 8. Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничих звітів, виробничих протоколів, витягу з протоколу …………………………     61

Тема 9. Укладання  фахових документів………………………………      69

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 1

Тема: Культура мовлення  під час дискусії.

Актуальність теми: уміння вести дискусію.

Навчальні цілі:

знати: поняття «дискусія та її види», «культура мовлення»;

вміти: правильно вести дискусію, здійснювати регламентоване спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української мови, доречно використовувати моделі звертання, привітання,  ввічливості, володіти культурою публічного виступу.

 

Матеріали до аудиторної самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Поняття «літературна мова», «мовна норма», функції мови; вимоги до мовлення та мислен-ня; поняття «риторика», основ-ні завдання риторики.	Вміти укладати власний виступ відповідно до вимог публічного висту-пу та завдань риторики.
«Основи психології та міжособове спіл-кування»	Сучасні теорії міжособових стосунків, бар’єри в спілкуван-ні, його рівні.	Дотримуватися етикету під час дискусії.

 

Зміст теми

Найважливіше мистецтво — це мистецтво переконання. Ним можна оволодіти лише у процесі комунікації.

Скільки людина живе — стільки спілкується, і цей процес спілкування (усі його види) називається комунікацією.

Дискусія — публічне обговорення певного суперечливого питання чи проблеми.

Дуже часто у професійному мовленні, в окремих виробничих ситуаціях, вирішуючи певну проблему, відстоюючи свою точку зору, люди вступають у дискусію.

Ділова дискусія — це обмін думками стосовно якогось питання з дотриманням певних правил і за участю всіх або окремих її учасників. Майже кожне підприємство або фірма обговорюють ділові питання на засіданнях груп або комісій. Чимало ділових зборів і нарад також проводяться у формі дискусій. Під час масової дискусії всі учасники, за винятком голови, знаходяться в рівному становищі. Голова керує ходом дискусії і робить остаточні висновки.

Групова дискусія характеризується тим, що спеціально підготовлена група обговорює питання — дискутує перед аудиторією. Мета такої дискусії — обговорення можливих варіантів розв’язання проблеми, протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації. У груповій дискусії можуть брати участь від трьох до десяти опонентів. Основний комунікативний засіб – діалог, який одночасно ведуть тільки двоє учасників.              Ділова суперечка широко застосовується під час обговорення розбіжностей у ситуації, коли немає єдиної думки щодо обговорюваного питання. Це процедура, у якій один доводить, що якась думка правильна, а інший — що вона помилкова. На практиці суперечки проводяться в неупорядкованих, неорганізованих формах, а також без дотримання загальноприйнятих правил і принципів.

Виступ під час дискусії — це роздум проблемного характеру. Автор такого роздуму намагається знайти вирішення певної виробничої проблеми чи складного питання. Оскільки чимало проблем, які постають перед суб’єктами медичної  сфери, не передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний характер.

Організація дискусії передбачає три етапи:

1. підготовчий(на цьому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу, визначити час і місце проведення дискусії).
2. основний (на цьому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Учасники дискусії мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. Кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. Усі повинні поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не можна перебивати того, хто виступає).
3. заключний.

Дискусія не повинна тривати понад три години. Для повідомлень надається 15—20 хвилин, для виступу — 3—5 хвилин.

Дискусія відрізняється від полеміки та диспуту.

Полеміка має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах.             

Методи ведення дискусії:

1. «Мозковий штурм» — це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому шляхом вільного висловлювання розкриваються думки всіх учасників.

Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасників дискусії, ставите їм завдання та просите всіх висловити свої думки щодо його вирішення : ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свої думки про ідеї інших чи давати їм оцінку. За кілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

2. «Дерево рішень» застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому. Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач із великою точністю заносить у колонки переваги й недоліки кожного з них. У ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце після логіки та організації дискусії займає культура мовлення. Адже не так уже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватись елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т. п.,  вміння лаконічно висловлювати свою думку, не допускати двозначного трактування своїх висловлювань і позицій.

  Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна допускати, щоб одна із сторін мала більше часу для виступу.

  Не можна допускати, щоб якась зі сторін переходила на силові методи ведення дискусії. Сила голосу — це ще не вирішення проблеми,  не наближення до найкращого розв'язання суперечки. У жодному разі не можна під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів.

Уміння переконувати потребує глибоких знань, навичок, життєвої мудрості і є необхідною складовою частиною більшості публічних виступів.  Досвід спілкування між людьми засвідчує, що домогтися, аби співбесідник змінив свою думку, легше, ніж змінити його переконання, оскільки переконання складаються протягом тривалого часу і є системою поглядів, тоді як окрема думка порівняно легко змінюється. Дуже нелегко змінити риси характеру людини — авторитарність, агресивність, егоїзм, аморальність, потяг до пиятики, азартних ігор, тому що за ними стоять певні типи світогляду і комплекс мотивів, бажань, спонукань. Проте  це можливо, але  потребує докорінної перебудови внутрішнього світу людини, що не так легко  зробити. У цьому разі покладатися лише на аргументи не можна, а слід враховувати цілий комплекс чинників, від яких залежить зміна поглядів людини. До самої людини, яка спромоглася переконати, слухачі можуть ставитися як з довірою, так і з недовірою.

  Довіру викликає, зазвичай, авторитетна людина, яку добре знають. А до незнайомця найчастіше ставляться з сумнівом чи недовірою, які він має долати пристойним зовнішнім виглядом, приємними манерами, поведінкою, вмінням встановлювати із слухачами контакт, впевненістю у відстоюванні власних поглядів. Крім того, щоб ваші слова прийняли на віру, треба бути відомим фахівцем з обговорюваного питання або посилатися на певний авторитет. Істотне значення має кількісний склад слухачів і ступінь знайомства з ними. Так, якщо переконати слід небагатьох знайомих людей, то легше врахувати їх індивідуальні особливості і досягти успіху, якщо ж аудиторія велика, слід зважити на те, що їх об’єднує (професія, вік, рівень освіченості). Відома також закономірність: чим поважніша людина за віком, тим менша імовірність, що вона змінить свої погляди, і навпаки, молодих людей значно легше переконати, ніж старших за віком. Як правило, люди намагаються відкинути інформацію, що не узгоджується з їхніми звичками чи особливостями характеру (курець не любить слухати аргументи про шкідливість куріння, а лінивий — заклики до праці). У таких випадках найдієвішими є аргументи, коли особі непомітно нав’язують якусь думку, що потім викликає реакцію, відповідну певним навичкам і прагненням цієї особи. Наприклад, більшого ефекту в бесіді з курцем досягнемо, якщо підкреслимо силу його характеру і висловимо впевненість, що цю звичку він може подолати. У цьому разі ми використовуємо відомий психологічний феномен: прагнення людини до визнання. Якщо ж стимулювати це прагнення, то воно дає позитивні результати.

  Слід мати на увазі, що переконати людину під час дискусії легше, ніж у процесі лекції. Але до такої дискусії треба готуватися: визначити головні проблеми, зосередитися на способах їх розв’язання. У дискусії зважайте на аргументи опонента, визнавайте їх, і це спонукатиме опонента зважити і на ваші аргументи. У разі перемоги не тріумфуйте, щоб опонент не відчув гіркоти поразки, не озлоблювався проти вас. Дуже добре буде, якщо вам вдасться переконати учасників дискусії, що ваша думка є результатом спільних зусиль пошуку істини усіх, хто брав участь у диспуті (дискусії). У книжці І. Томана «Мистецтво говорити» наведено поради щодо того, як завоювати довіру людей:

•   цікавтеся людьми, які вас оточують, їхньою роботою, турботами й радощами;
•   вживайте більше слів, що підкреслюють шанобливе ставлення до людей;
•   намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка це заслуговує;
•   не допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою;
•   не стверджуйте нічого, що неспроможні довести.

  У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

•   усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;
•   не пропустити жодного важливого фактора;
•   усі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;
•   ніхто не відхилявся від суті справи;
•   було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких — ні.

Із досвіду спілкування, з почутого сьогодні  сформулюймо основні правила ведення дискусії:

1.     Говорити по черзі.
2.     Не переривати того, хто говорить.
3.     Критикувати ідеї, а не особу; поважати всі висловлені думки.
4.     Не змінювати тему дискусії.
5.     Усі мають однаковий час на виступ.

 

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Маємо актуальне питання: «Що нам треба зробити для здобуття якісної освіти?»

 Навпроти з кожного критерію поставте цифру  1, якщо  це є для вас найважливішим чинником, 3 — другорядним. Потім зіставте результати.  Спробуйте  аргументувати свій вибір письмово.

Мотивація.                                                                                              Фінанси.

Сучасні підручники, навчальні комп'ютерні програми.

Сприятливі побутові умови.

Уведення нових предметів.                                                        Підключення до Інтернету.

Психологічний комфорт у колективі.             

Можливість вивчати курси за вибором студента.

Колектив однодумців.                                                               Природні здібності.

Висококваліфікований наставник.                                               Стабільність у суспільстві.      

Профільність відповідно до інтересів студентів.

Самоосвіта.                                                                                     

Наявність мети в майбутньому.

Сучасний навчальний заклад.

 

Вправа 2. 

Відредагувати  речення, визначити вид норми, що  порушено.

1. По  технічним  причинам  аптека  тимчасово  не працює.

2. Адрес діагностичного кабінету слідуючий: м. Полтава, вул. Жовтнева, 15. 

3. Із-за власної необережності  він  отримав травму.

4. На зустрічі з провідними фахівцями Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації присутня  більша половина колектива.

5. Ліки приймайте згідно припису лікаря.

6. У  грудні  місяці в Полтаві    було  відкрито  обласний  перинатальний  центр.

7. Треба  враховувати  особливості  і   специфіку роботи медичної сестри амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

8. Осягнення  вершин  професійної  майстерності — постійна  і  щоденна  праця медичного працівника.

9. Для усунення нежиті досить трьох днів.

10. Для  зборів  багаточисленного колективу було виділено актову залу.

11. Я рахую, що  це  питання  можна  розглянути в  слідуючий  раз.

12. Мова  йшлася  про нові   технології  виробництва  лікарських препаратів.

            13. На слідуючій неділі на протязі двох днів у лікарні відбуватиметься збори  сімейних лікарів.

14. На адрес лікарні поступив грошовий перевод за медичні послуги.

15. У  випадку  невиконання  умов  договору одна  із  сторін  вправі  розторгнути  його.

16. Ми  розробили  необхідні  міри  по  поліпшенню  умов  праці.

17. Я  даю  добро  на  виробництво  цієї  продукції.

18. Я  настоюю  на  звільненні  Петренка  з  посади.

19. Я  прийшов  до  такого  висновку.

20. На  зборах  виступали  слідуючі  працівники: Петренко, Лісовий, Загребельна.

21. Дана справка не заміняє санаторно-курортної карти і не дає хворому права поступлення в санаторій.

22. Студенти приймають участь у наукових конференціях.

23. Прошу надати відпустку по хворобі.

24. Призначили зробити кардіограму серця.

25. Пацієнт впав у обморок.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке мова і мовлення?
2. Назвіть основні ознаки культури мовлення.
3. Від чого залежить вибір типу мовлення?
4. Що таке риторика? Назвіть закони риторики.
5. Що таке дискусія?
6. Охарактеризуйте правила ведення дискусії.
7. Від чого залежить організація виступу?
8. Бар’єри у спілкуванні та особливості їх подолання.

 

Рекомендована література:

основна: Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування / З. Мацюк, Н. Станкевич: [навч. посібник]. — К.: Каравела, 2008. — С. 52—61.

додаткова: Пентилюк М. Культура мови і стилістика / М. Пентилюк: [пробний підручн. для гімназій гуманітарного профілю]. — К.: Вежа, 1994. — С. 3—5, 7—11, 16, 25—27, 29—31.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна  робота № 2

Тема: Управління  мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитності.

Актуальність  теми: набуття комунікативного досвіду студентів, сприяння розвитку  їхніх креативних здібностей.

Навчальні цілі:

знати: поняття «текст», «змістовий зв’язок між частинами тексту», «тема і мікротема», «точність», «логічність» мовлення;

вміти: використовувати набуті знання у процесі мовленнєвої діяльності.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Складові компоненти тек-сту, тема і мікротема, нове  і дане; послідовний і пара-лельний зв'язок речень у тексті.	Будувати текст, поєд-нуючи речення в тексті, правильно користую- чись засобами зв’язку.
«Основи психології та міжособове спіл-кування»	Мовленнєва діяльність, змі-стовність, точність та логіч-ність мовлення.	Розвивати мовленнєву діяльність.

 

Зміст теми

Термін текст  у  сучасному  мовознавстві  позначає  кілька  неоднакових мовних явищ: 1. реально висловлене (написане та ін.) речення або сукупність речень; 2. уся сума (сукупність) актів мовлення, створених колективом носіїв цієї мови; 3. текст — водночас і процес вирішення екстралінгвістичних завдань мовними засобами, і продукт цього вирішення; 4. текст — це об’єднана смисловим зв’язком  послідовність  одиниць  мовлення:  висловлень,  абзаців, розділів та ін.

А. П. Коваль зазначає, що об’єктом для дослідження часто служать  письмово  зафіксовані  і  структурно  оформлені  тексти,  які з’явилися в процесі спілкування. Поняття «текст» тут визначається як організований за законами даної мови завершений комунікативний акт.

Учені відзначають, що до складу тексту входять:

•        речення, поєднані між собою;
•        надфразові єдності або складні синтаксичні цілі.

Надфразова  єдність  складається  з  двох  частин:  1.  текстовий суб’єкт  (ця  частина  подібна  до  підмета  і  логічного  суб’єкта); 2. текстовий предикат (ця частина подібна до присудка і логічного предиката). Текстовий суб’єкт (С) означає те, про що говориться в тексті. Текстовий предикат (П) — це те, що говориться в тексті про текстовий суб’єкт. Текстовий суб’єкт і текстовий предикат виражаються цілими реченнями — одним, двома або кількома.

Проаналізуємо текст:

Банк створив акціонерний капітал. Виходячи з інтересів банку та з метою захисту вкладів акціонерів від інфляції, статутний капітал банку систематично збільшується. Він є найвищим серед комерційних банків України.

У цьому тексті перше речення — суб’єкт, в якому йдеться про банк, що створив капітал. А всі наступні речення становлять предикат. У них конкретизується думка, виражена суб’єктом.

У  «Граматиці  української  мови» вказується:  «Крім  засобів зв’язку між компонентами у складному синтаксичному цілому, існують ще загальні принципи об’єднання частин у складне синтаксичне ціле. Таких принципів два. Вони виявляються у двох способах зв’язку — способі паралельного зв’язку і способі ланцюгового (послідовного)  зв’язку  — між частинами зв’язного тексту».

У наведеному вище короткому тексті перше речення пов’язане з  будь-яким  наступним  реченням  послідовним  (ланцюговим) зв’язком, тому що певний елемент першого речення стає вихідним пунктом наступних.

Паралельний зв’язок виникає між реченнями однорідного складу. При паралельному зв’язку речення самостійні, не зв’язані граматично з іншими.

Вони  поєднані  лише  смисловими  відношеннями, випливають із значеннєвої структури зв’язного тексту. Найчастіше такий зв’язок ґрунтується на смислових відношеннях переліку, зіставлення  або  протиставлення. Такі  складні  синтаксичні  цілі  призначені для опису послідовно змінюваних подій, станів, картин.

Наприклад: Грім і гуркіт потрясли все. Вся земля, все здригалося під тягарем залізного потоку. Страшні танки в наступі! (О. Довженко). Об’єднує ці три речення логічне начало — співвідношення загального (Грім і гуркіт потрясли все) і часткового(Вся земля, все здригалося під тягарем залізного потоку; Страшні танки в наступі!).

Ланцюговий (послідовний) зв’язок — найбільш поширений, він виникає між реченнями неоднорідного складу. Елементи попередніх речень повто-рюються в наступних або заміщуються вказівними словами — займенниками, займенниковими прислівниками. Наведемо приклад ланцюгового зв’язку:

Сосна росте  на пісках, на скелях, на позбавлених рослинності та ґрунту кам’яних розсипах. Вона закріплює їх та захищає круті схили від обвалів і зсувів, зупиняє сипучі піски, оберігає від замулення річки. Завдяки сосні пощастило приборкати безкраї Олешківські піски, які протягом віків захоплювали все нові землі на півдні України. Колишня піщана пустеля перетворилася нині на зелений сосновий бір.

Л. В. Скуратівський зазначає, що ці речення поєднані ланцюговим зв’язком. Схематично це можна показати так:

С 1,  ↔ П 1 С 2.  ↔ П 2 С 3.  ↔ П 3 П 4.

Якщо прочитати будь-який відрізок тексту, то можна зробити висновок, що кожен із них:

1. структурно і за змістом замкнений;

2. має свою стильову маркованість;

3. характеризується набором стильових ознак (за цими ознаками його можна віднести до певного стилю);

4. ці ознаки відіграють роль у забезпеченні цілісності тексту.

За формами реалізації тексти поділяють на усні  і  писемні.

Публіцистичні, наукові, інформаційні тексти можуть бути і усними, і писемними.

Інші тексти можуть існувати лише в одній із форм: в усній — судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо; у писемній — епістолярні твори, твори художньої літератури, офіційні документи, у т. ч. резолюції, накази, протоколи, характеристики, акти, телеграми.

Важлива роль у оформленні тексту належить графічним засобам — поділу на абзаци, розділовим знакам (писемна форма), інтонації (усна форма). Вони допомагають забезпечити комунікативну спрямованість і структурну організацію тексту на різних його рівнях.

Наукове знання може бути виражено у різних видах первинних текстів:  усних  (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми у колі фахівців); письмових (доповідь, дисертація, стаття, монографія тощо).

У тексті є  зміст знання  (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі суспільних наукових комунікацій. Спілкуючись, науковці мають можливість уточнити зміст понять, а іноді у ході обговорення виникає нове знання.

Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки і властивості виявляється в жанрі наукової монографії (книга, дисертація).

Близькими до наукової монографії є підручники для вузів. Вони відрізняються наявністю визначень, чіткістю побудови і викладу.

У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, однієї зі сторін, зв'язаних з тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою.

Отже,  усі типи наукових текстів ( доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття) у різному ступені демонструють наукове знання, його семантику.

Спрощено представляють наукове і технічне знання документи, зокрема: технічні посібники з експлуатації і ремонту комп’ютерів, медичних апаратів, технічні проекти й описи лікарських препаратів.

Учені стверджують, що різні форми репрезентації семантики наукового знання відбивають різну, заздалегідь задану міру глибини  його  представлення.  Досягнувши  досить  високого  рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних  зв'язків  у  вигляді  різних  компресованих  текстів.

Особливу групу таких текстів, що представляють наукове знання, складають вторинні документи (тексти). Це словники, енциклопедії,  класифікатори,  рубрикатори,  стандарти  на  терміни,  нормативні довідники, реферати, анотації, популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама. Усі ці типи текстів

• передають наукове знання вже в компресованому вигляді,

• прагнуть зосередити увагу на найголовнішому.

Тому енциклопедія, галузевий енциклопедичний і тлумачний термінологічні словники відрізняються, як правило, великою глибиною відображення самого знання.

Зауважимо, що структура текстів формує і кристалізує наукове знання. Чим стрункіша типова архітектоніка тексту, тим суворіша мова опису понять, уживання термінів. Одночасно на мову науки у всіх типах текстів впливає і мовна норма як така. Загальноприйнятною є думка, що саме норма виступає тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати.

Науковець-дослідник сам порушує питання про моноаспектність чи поліаспектність даної науки, галузі знання. У випадку поліаспектності виявляються основні напрямки, установлюються зв'язки і взаємини, з одного боку, окремих аспектів між собою, а з іншого боку — наукових напрямків із сусідніх і суміжних наук. Саме на цьому етапі дослідник повинен уважно ознайомитися з основними моментами в еволюції даної науки, з тим, як відбувається процес її диференціації.

Найчастіше глибина дослідження визначається метою дослідника: створення галузевої енциклопедії, термінологічного словника, лінгвістичного забезпечення конкретних інформаційно-пошукових систем.

Зміст сучасного наукового знання в цілому єдиний для фахівців з різних країн. Тому справедливо вважають, що наука як знання одна для держав і народів. Так, наприклад, системи представлень про види тварин і рослин у біології, про хвороби в медицині, про типи рельєфу в географії, про навігаційні прилади в техніці в основі своїй єдині для всіх фахівців у даній галузі знання, що говорять англійською, російською, німецькою чи французькою мовами.

Але якщо зміст наукового чи науково-технічного знань про предмет у принципі єдиний у фахівців з різних країн, що говорять різними мовами, то модель логіко-понятійної системи цього знання може бути представлена:

1. штучною мовою, що має інтернаціональний характер (система латинських позначень у біології, медицині, символів у хімії, математиці, фізиці);

2. або ж — національною мовою.

Часто поважні науковці не розуміють, чому люди, які добре володіють іноземною мовою, не розуміють змісту статті і монографії із суднобудування чи біохімії, написаних цією ж іноземною мовою?

Пояснити це просто: вони не можуть зрозуміти змісту таких текстів не тільки і не стільки тому, що не знають термінів, а насамперед тому, що їх свідомості не властива понятійна модель знання даної науки. Цим можна пояснити і те, що переклади з мови на мову вузькоспеціальних досліджень, зроблені великими вченими у своїй галузі знань, як правило, є кращими від перекладів, зроблених філологами.

Велике значення у зближенні наукового знання із системою мови має входження знання в терміносистеми окремих наук. Найчастіше терміносистеми  знаходять  своє  вираження  у  національних  мовах (системи англійської, російської — у термінах з радіофізики, біології тощо). На етапі моделювання терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної природної мови. Терміни, слова і словосполучення творять лексико-семантичне поле, вибудовуються в лексико-семантичні парадигми.

Отже, усяке наукове знання втілюється в тексти і пізнається лише через тексти.

Важко переоцінити роль наукового знання і мови у формуванні наукового тексту. У той же час можна виділити цілий ряд інших компонентів, що грають не меншу роль у формуванні наукового тексту.

Серед них: прагматика, комунікативне середовище, традиції тексту.

Прагматична спрямованість дослідження визначає свої компоненти наукового тексту, як на рівні макроструктури, так і на власне мовному рівні.

У змістовному плані сюди відносяться:

• визначення мети і завдань роботи;

• вказівки на те, кому вона призначена, адресована;

• практичне значення проведеного дослідження.

У  плані  макроструктури  це  прикнижна  анотація  і  відповідні фрагменти  передмови.  Вказівки  на  те,  як  користуватися  книгою, знаходимо в підручниках, словниках, енциклопедіях. Фактор прагматики знаходить найрізноманітніше вираження в різних мовах. Найчастіше це модальні слова, частки, прислівники, адвербіальні конструкції.

Фактор  комунікативного  середовища  виступає  як  прояв  тих інформаційних зв'язків і відносин, у які включений дослідник. У процесі створення спеціального тексту, як правило, обов'язково враховуються:

• обсяг професійних знань;

• спеціалізація й інтереси тих, кому адресується цей текст.

Через вказівки на рівень знань, необхідних для розуміння і засвоєння відповідного матеріалу, а отже, через фактор комунікативного середовища в текст проникають і саме через текст реалізуються інформаційні зв'язки вчених між собою. З науковцем, що живе закордоном, можна спілкуватися через його книги і мати уявлення про його наукові інтереси.

Учені  вказують,  що  комунікативне  середовище  визначає  наявність різних зв'язків між кожним новим текстом і текстами, які створено раніше. У структурі наукового тексту це знаходить вияв у вигляді зачину статей, книг, які частково розв'язують уже давно підняту в науці проблему. Отже, нова робота вводиться в рамки вже існуючих проблем.

Саме історія науки, стан розробки тієї чи іншої проблеми не тільки формують наукове знання, про що сказано було вище, але диктують і багато в чому визначають характер авторського викладу, структуру тексту. Постаті вчених-попередників незримо присутні в кожній серйозній науковій праці.

У самому тексті зазначені моменти знаходять висвітлення:

• в огляді літератури;

• у системі посилань і виносок;

• у коментарях.

У монографіях подібний огляд може займати цілу главу, бути розсіяним по окремих главах. У висновку науковець співвідносить отримані нові результати з досягненнями попередників. Обов'язковими є вказівки на новизну,  положення, що захищаються, ідеї дослідження. Ці частини книг, статей перенасичені прізвищами вчених, географічними назвами, найменуваннями робіт, датами.

Щоб бути зразковим, професійне мовлення має характеризуватися такими головними ознаками:

1. правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі;

2. змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання; різнобічне й повне розкриття теми, уникання зайвого;

3. послідовністю і логічністю, тобто говорити і писати послідовно, виділяючи мікротеми і встановлюючи зв'язок між ними; забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; виділяти «дане» і «нове» у висловлюванні; уникати логічних помилок;

4. багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у рамках відповідного стилю (використання слів у переносному значенні, крилатих виразів, порівнянь, метафор; урізноманітнення граматичної будови речення, вживання відокремлень, однорідних членів, вставних слів, звертань, стилістичних фігур);

5. точністю, яка значною мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу; дібрати якнайточніше слово, яке б відповідало конкретному контексту, допомагає розгалужена система синонімів та паронімів української мови (привести — призвести; діловитий — діловий; особистий — особовий — особливий; закрити — зачинити; відношення — ставлення).

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Прочитайте обидва тексти. Що спільного в них і чим вони відрізняються? Визначте «дане» і «нове» у кожному реченні. Чому текст лівої колонки неправильний?

Велику роль відіграє при таких  впливах поєднання  звуків, їх гармо-нійність і ритм. Одні й ті самі звуки можуть по-різному впливати людей. Ще древній лікар Асклепій успішно використовував для лікування бага-тьох хвороб музику і співи.

Ще древній лікар Асклепій успішно використовував для лікування бага-тьох хвороб музику і співи. Одні й ті самі звуки можуть по-різному вплива-ти людей. Велику роль відіграє при таких  впливах поєднання  звуків, їх гармонійність і ритм.

 

Вправа 2.

Прочитайте. Знайдіть синоніми і поясніть їх значення. Чи можна їх замінити іншими? Як зміниться зміст речень?

1.Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає. Плаче козак молоденький, долю проклинає (В. Забіла). 2. Ой брате, мій брате, сизокрилий орле, покидаю тобі всі розкоші мої. Всі розкоші мої і діток маленьких, а сам полечу у чужу сторону, в чужу сторононьку шукать таланоньку. 3. На вас, завзятці юнаки, сподіванку єдину: в вас молода ще грає кров, в думках у вас немає бруду, і в серці гріється любов до обездоленого люду (М. Старицький). 4. У нас кохати — полюбить сповна і серце з милим вік не розлучати (А. Малишко).

 

Вправа 3.

Знайдіть у реченнях порушення логічності. Відредагуйте речення і аргументуйте виправлення.

Кожна хвороба має свої індивідуальні ознаки. У мовленні лікар уживав місцеві слова і діалектизми. Студент медичного коледжу подружився з друзями по навчанню. Лікар — людина передових і прогресивних поглядів. У січні місяці відбулося засідання гуртка «Зелена аптека». Це дуже здібна і перспективна на майбутнє медична сестра.

 

Вправа 4.

Вибрати лексично правильні варіанти.

1. а) хворобу легше попередити, ніж її лічити;

б) хворобі легше запобігти, ніж її лікувати;

в) хворобу легше відвернути, ніж її лічити.

2. а) ці студенти будуть відраховані, якщо вчасно не подадуть необхідні документи;

б) ця група студентів буде відрахована, якщо вчасно не подадуть необхідні документи;

в) ця група студентів буде відрахована, якщо вчасно не подасть необхідних документів.

3. а) обільне виділення слюни;

б) сильне виділення слини;

в) сильне виділення слюни.

4. а) провірте сітківку ока;

б) перевірте сітківку ока;

в) перевірте сітчатку ока.

5. а) не виконав завдання із-за хвороби;

б) не виконав завдання через хворобу;

в) не виконав завдання по хворобі.

6. а) часто непритомнію;

б) часто падаю в обморок;

в) часто млію.

7. а) синяк у ділянці правого виска;

б) синяк справа, на скроні;

в) синець справа на скроні.

8. а) треба провести забір крові;

б) треба взяти пробу крові;

в) треба взяти аналіз крові.

9. а) хворий прокинувся;

б) хворий проснувся;

в) хворий пробудився.

10. а) внематочна вагітність;

б) позаматкова вагітність;

в) позаматкова беременність.

11. а) спасти від смерті;

б) врятувати від смерті;

в) вберегти від смерті.

12. а) вчасне оказання родопомочі;

б) вчасна допомога породіллі;

в) вчасна допомога рожениці.

 

 

Вправа 5.

Яка форма слів у наведених парах є правильною? Складіть з вибраним словом речення.

Алергійний — алергічний;

периферичний — периферійний;

анестезуючий — анестезувальний;

гранулюючий — гранулювальний.

 

Питання для самоперевірки

1. Поясніть поняття «текст».
2. Назвіть складові компоненти тексту.
3. Охарактеризуйте паралельний та послідовний зв'язок речень у тексті.
4. Назвіть головні ознаки правильного мовлення.

 

Рекомендована література:

основна: Гриценко Т. Українська мова за професійним спрямуванням / Т. Гриценко: [навч. посібник]. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — С. 166—177.

додаткова: Пентилюк М. Культура мови і стилістика / М. Пентилюк: [пробний підручн. для гімназій гуманітарного профілю]. — К.: Вежа, 1994. — С. 19—25.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 3

Тема: Основні правила ділового спілкування

Актуальність: набуття комунікативного досвіду, реалізація евристичних здібностей, формування професійної майстерності спілкування та конкурентно-здатності сучасного фахівця.

Навчальні цілі:

знати: поняття «етика ділового спілкування», сутність, особливості етики ділового спілкування, види ділового спілкування, етичні норми та нормативи;

вміти: застосовувати правила ділового спілкування практично.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Функції і стилі мови, закони риторики.	Доречно використовувати за-кони риторики, дотримуватися норм усного професійного мовлення та відповідних сти-лістичних засобів.
«Основи психології та міжособове спілкуван-ня»	Вербальне та невербаль-не спілкування, бар’єри в спілкуванні.	Доречно використовувати за-соби вербального та невер-бального спілкування, долати бар’єри у спілкуванні, дотри-муватися мовленнєвого етике-ту.

 

Зміст теми

1.     Поняття етики ділового спілкування.

Об’єкт вивчення етики ділового спілкування — ділове спілкування, предмет — його моральний та психологічний аспекти, етичні та психологічні механізми. Етика ділового спілкування пов’язана з такими дисциплінами, як соціологія, психологія, філософія, а також з менеджментом та маркетингом.

Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у суспільстві, іншими словами, про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, етика — наука, а мораль — реальне явище, яке вона вивчає.

Мораль — форма суспільної свідомості, спрямована на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.

Психологія — наука про факти, закономірності та механізми психіки.

Оскільки і етика, і психологія вивчають поведінку людей у взаємодії, у процесі їх спільної діяльності, то можна сказати, що етика ділового спілкування — дисципліна, що виникла на стику етики та психології.

  

2.     Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії.

Саме через спілкування вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини. Менеджмент базується на розумінні ролі й знання механізмів спілкування. Це функція керівництва людьми. Менеджер, керівник витрачає на спілкування близько 80% робочого часу. Тому спілкування для них процес, що пов’язує всі основні види управління. Більшість зарубіжних підприємців вважає, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності. Нерезультативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Американський мільйонер Д. Рокфеллер стверджував, що спілкування з людьми — це товар, за який він готовий заплатити більше, ніж за щось інше.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

1.  сприймання та передача інформації;

2.  взаємодія, взаємовплив, обмін думками, ідеями;

3. сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання самого себе та інших.

Отже, спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

Безумовно, без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найбільш тяжким покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

 

3.     Ділове спілкування та його особливості.

Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики діло­вого спілкування: співрозмовники є особистостями, значущи­ми одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважа­ти діловим, якщо його визначальним змістом виступає соці­ально значуща спільна діяльність.

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов’язані з предметом спілкування, який визначає  сутність і  дає змогу визначити його спрямованість. Так, існує спілкування інтимне, професійне, ділове та ін.

Ділове спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці: зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню таких зобов’язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим. 

Розглянемо особливості ділового етикету в єдності з етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективній взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, працівників будь-якої установи з клієнтами. Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі встановлений порядок поведінки, що задовольняв би всіх учасників, які обговорюють певну проблему. В офіційній сфері діє міжнародний принцип, за яким ставлення до особи визначається її  статусом  чи посадою, яку вона займає. У цій сфері кожна особа є представником фірми, організації, навіть держави, і тому етикетні правила вимагають ставитися до неї з повагою, незалежно від віку чи статі. Молода людина може бути керівником великої фірми, а підлеглий бути за віком таким, як його батько. Тому діловий етикет передбачає, що на рівних спілкуються ті, хто займає однакове становище, скажімо, в бізнесі чи в політиці. Ділова жінка, яка хоче мати успіх у бізнесі, не може розраховувати на якесь особливе ставлення до себе.

Є певні особливості етикету в організаціях, де працюють люди. Тут різновидом етикету є службовий. Службовий етикет — це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де відбувається їхня професійна діяльність — на виробництві, у будь-якій організації. Дотримання правил і вимог етикету є обов'язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайнятих загальним виробничим процесом. Доведено, що добрий настрій позитивно впливає як на здоров'я людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та корпорації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведінки, у яких передбачено етичні норми взаємин та правила службового етикету.

   На роботі людина проводить більшу частину свого життя, а відтак їй приємніше працювати там, де панує взаємоповага й усі дотримуються етичних норм та правил етикету. У службових стосунках доречною формою спілкування є звертання до всіх на «Ви». Вихований співробітник завжди пропустить жінку,  притримає перед нею двері. Якщо вони в однакових умовах, то чоловік не буде сідати, якщо жінка стоїть. У гардеробі чоловік допоможе жінці одягтися, хоч у службових умовах він цього може й не робити. Жінка на роботі також має дотримуватися певних правил (зокрема, на її столі мають бути лише речі, потрібні для роботи). Чепуритися краще в спеціально встановленому місці, а не в кабінеті, де знаходяться колеги, а тим більше клієнти.

Інтелігентна людина, помітивши помилку, якої припустився інший працівник, вкаже на неї тактовно та доброзичливо, до того ж наодинці. Краще, коли людина ставитиметься нетерпляче не до чужих, а до власних помилок — у цьому разі буде менше підстав для неприязні співробітників, для виникнення конфліктів.

 

4.     Культура ділового спілкування.

Під час опитування студенти інститутів, коледжів, учні старших класів м. Києва на запитання «Що таке культура спілкування?» відповідали, що це: «Сукупність вмінь людини аналізувати вчинки інших людей, поважати їх; складова культури мовлення; вміння поводитися культурно, мати добру вимову; вміння у будь-якій ситуації знайти правильний та делікатний підхід; бажання бути культурним та приємним співрозмовником». Як бачимо, опитувані не диференціюють культуру мовлення, мови, поведінки та спілкування.

Про що ж свідчить аналіз трактувань, наведених у літературі? Так, культура поведінки, культура мовлення і мови, культура спілкування в житті найчастіше постають у єдності. Проте людина, ввічливо та доброзичливо звертаючись до інших, може вживати слова, порушуючи граматичні правила. Іноді її дії начебто відповідають нормам поведінки, прийнятим у цьому суспільстві, однак успішно спілкуватися вона не може, тому що не розбирається у психології, психічному стані людей, особливостях їх темпераменту, характеру тощо. Тому вона і не може знайти такі способи і засоби спілкування, які б найбільшою мірою відповідали ситуації. Культуру спілкування найчастіше плутають з культурою мовлення. Культура мовлення — це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, яка вживається з метою встановлення контакту та підтримки доброзичливої тональності спілкування, становить мовленнєвий етикет. Водночас етикет — це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських взаємин, поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу. У словниках він ототожнюється з культурою поведінки.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини загалом. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Для кожної епохи розвитку людства характерна певна культура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям.

Безперечно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того, щоб спілкування було успішним, потрібні вміння. А їх набувають з досвідом. Отже, культура спілкування  у вузькому розумінні — це сума набутих людиною знань, вмінь і навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

 

5.     Професійна культура та мораль.

Культура, до якої людина приєднується з дитинства, багатогранна. Це художня культура, культура життєвого самовизначення, економічна культура, політична та правова, інтелектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та сімейних відносин, професійна культура. Культура спілкування тісно переплітається з усіма вищезазначеними видами культур.

Найбільш яскраво людина виявляється в діяльності з іншими під час виконання професійних обов’язків. Від культури поведінки, говоріння, слухання та мови часто залежить результат професійної діяльності. Тому професійна культура розглядається  як відповідність поведінки, говоріння, слухання, мови у професійній діяльності загальноприйнятим принципам, насамперед моральним.

Є цілий ряд професій, представникам яких треба не тільки знати, а й діяти відповідно до моральних принципів, оскільки об’єктом їхньої діяльності є людина. Серед них слід зазначити професії вчителя, лікаря, судді, священнослужителя. Сюди можна включити і «недавні» професії менеджера та маркетолога.

Професійна мораль — це те, що конкретизує загальнолюдські цінності (норми, принципи, поняття) у конкретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика.  Коли говорять про професійну етику, мають на увазі, що це такі моральні обов’язки, у яких відбивається ставлення представника певної професії до колег, об’єкта праці,  партнерів,  суспільства загалом. Це усвідомлення своєї моральної відповідальності й готовність виконувати свій професійний обов’язок.  Центральним поняттям професійної моралі є поняття професійного обов’язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральних цінностей спеціалісту допомагає професійна совість, гідність, честь, справедливість. Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, розв’язання з ними ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнесмена з партнерами, керівника організації з підлеглими. На жаль, серед тих, хто сьогодні займається бізнесом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним законодавством і моральними цінностями.

Останніми десятиріччями моральні цінності у професійній діяльності змінилися — раніше вищими були суспільні  інтереси, тепер — індивідуальні. Кожен прагне власного збагачення, досягнення успіху за рахунок інших. Професійна діяльність повинна  спрямовуватися на досягнення індивідуального та суспільного блага. Так діє справжній професіонал.

 

6.     Невербальні засоби та етикет ділового спілкування.

Ділове спілкування стає  ефективнішим,  коли в ньому поєднані всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням ділового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, звертають увагу на зовнішній вигляд одне одного. Тому одяг ділової людини має бути охайним, відповідати конкретній ситуації. Що і як одягати на зустріч залежить від того, відбудеться вона вдень чи ввечері, влітку чи взимку, буде офіційною чи дружньою. Звичайно, недоречними на діловій зустрічі будуть відкрита сукня, сильні парфуми, надто яскравий макіяж.

Вітаючись, треба трохи нахилити голову, почекати, що і як співрозмовник відповість на вітання, а потім, посміхнувшись, підійти до нього, не забуваючи про необхідність дотримуватись відповідної дистанції. Господар повинен спочатку запропонувати присісти гостю, а потім сідає сам. Якщо господар хоче, щоб гостю було зручно, він пропонує йому самому обрати місце, куди сісти. Гість сам обере для себе найзручнішу дистанцію. Бажано, щоб співрозмовник при цьому не сидів спиною до дверей та інших людей, бо це може викликати в нього тривогу.

Завершуючи розмову, бажано встати, спокійно попрощатися. Доречно відзначити позитивні результати, що були досягнуті під час бесіди, виказати надію на продовження зустрічей. Щоб підкреслити особливу пошану до людини, варто зустріти її біля дверей, а після завершення розмови провести до дверей.

Отже, розвиваючись та оволодіваючи різними засобами спілкування (як вербальними, так і невербальними), людина самовдосконалюється і підвищує культуру своєї поведінки і спілкування.

 

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Обговоріть питання.

1. Антуан де Сент-Екзюпері казав, що спілкування — це розкіш. У чому ж полягає цінність спілкування?

2. Який рівень спілкування ви можете назвати високим?

3. Що дають вам знання з етики і психології для майбутньої професійної діяльності та особистого життя?

4. Як впливають етичні норми на спільну діяльність людей?

5. Чи потрібно мати на виробництві спеціальну психологічну службу або спеціалістів з етики?

6. Якщо хворому після розмови з лікарем не полегшало, то це не лікар.

 

Вправа 2. 

Висловіть свою згоду чи незгоду з наведеними твердженнями. Свою думку обґрунтуйте.

Вибачатися — значить закладати основу для майбутньої образи.

Фанатик — той, хто вперто й ревно відстоює думку, що вам не подобається.

Самозакохана людина — це та, яка  виглядає кращою  від  вас.

Треба мати залізні нерви, щоб бути привітним щодня з тою самою людиною.

За допомогою доброго слова й револьвера ви можете домогтися набагато більше, ніж одним тільки добрим словом.

Якщо вам нема чого сказати, нічого й не говоріть.

Ніколи не робіть самі те, що можуть зробити за вас інші.

Якщо з вами у всьому погоджуються, перевірте, чи слухають вас.

Якщо людина стане раптом говорити все, що думає, їй не повірять. І будуть праві. Що це за людина, яка говорить усе, що думає?

Суперечка — це коли кожний із двох намагається першим сказати останнє слово.

Не варто ображатися на правду. Краще помститися тим  самим.

Якщо ви впевнені у своїй правоті, ваш моральний обов’язок — підкорити своїй волі всякого, хто з вами не згодний.

Неприємно, коли про тебе багато говорять, та ще гірше, коли про тебе зовсім не говорять.

Три знаряддя має лікар: слово, рослину і ніж.

Перо в руках медиків має бути не скальпелем, а патерицею пророка; у кожнім слові, поясненому, розтлумаченому, розглянутому з усіх боків, але не препарованому, повинно пульсувати життя.

 

Вправа 3.

Прочитайте текст уголос. Чи погоджуєтеся ви з порадами майбутньому медику?

Умій відчувати поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ — радість, горе, біду, нещастя.

Умій бути вдячним. Почув похвалу — дякуй і радій, що ти рухаєшся в напрямку до людської досконалості. Почув докір, осуд — дякуй за те, що тебе вчать жити по-людськи.

Умій правильно бачити навколо себе щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й потворну убогість і наготу.

Умій жаліти і шкодувати, берегти й оберігати; умій побачити ту безмежно дорогу людську цінність, де від золотої купи залишилося кілька зернинок, від яскравого і гарячого багаття — кілька жаринок, від багатого плодозбору — кілька яблук.

Умій бути скромним, оберігати себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості.

Умій співпереживати й співчувати.

(В. О. Сухомлинський)

 

Питання для самоконтролю

1. Поясніть поняття «етика ділового спілкування».

2. Охарактеризуйте види ділового спілкування.

3. Що таке мовленнєвий етикет?

4. Назвіть основні норми усного професійного мовлення.

5. Які ви знаєте засоби спілкування? Охарактеризуйте їх.

Рекомендована література:

основна: Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування / З. Мацюк, Н. Станкевич: [навч. посібник]. — К.: Каравела, 2008. — С. 81—109.

додаткова: Гриценко Т. Українська мова за професійним спрямуванням / Т. Гриценко: [навч. посібник]. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — С. 56—70.

Пентилюк М. Культура мови і стилістика / М. Пентилюк: [пробний підручн. для гімназій гуманітарного профілю]. — К.: Вежа, 1994. — С. 29—31, 58—60, 63—65.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 4

Тема: Типи термінологічних словників.

Актуальність: значення термінологічних словників для мовленнєвої діяльності.

Навчальні цілі:

знати: типи термінологічних словників;

вміти: правильно користуватися термінологічними словниками.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Поняття «термін», «термі-нологія», типи терміноло-гічних словників	Користуватися термі-нологічними словника-ми
«Фармакологія», «Анато-мія людини», «Фізіоло-гія»	Термінологію медицини	Оперувати медичними термінами

 

Зміст теми

Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися в церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу — двомовні перекладні, у яких церковнослов'янські слова передавалися «простою мовою».

Найдавніший з таких словників мав назву «Лексись с толкованіємь словенских словь просто». Цей невеличкий рукописний словник лише через три століття після написання був надрукований з передмовою архімандрита Амфілохія в «Чтениях в обществе истории и древностей российских при Московском университете».

У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований словник Лаврентія Зизанія (Тустановського), у якому церковнослов'янська мова теж перекладається «простою мовою».

В українській лексикографії помітною є праця Памви Беринди, видана в Києві 1627 р. і перевидана в Кутеїні (Білорусія) 1653 р.

XIX ст. відзначилося появою важливих праць з діалектології та етнографії. Велося збирання діалектної, розмовної та етнографічної лексики, були спроби укладання словників з використанням переважно цих матеріалів. Одним із таких словників був «Словарь малорусскаго наречія» О. Афанасьєва-Чужбинського, виданий у 1855 р.

У 1893—1898 рр. у Львові вийшов друком «Словарь російсько-український» М. Уманця і А. Спілки. У створенні цього словника брала участь велика група інтелігенції Києва, Умані, Одеси. Організатором словникової справи був М. Комаров (М. Уманець і А. Спілка — псевдоніми, перший — М. Комарова, другий — колективу його співавторів). Словник містить 37 000 заголовних слів у російській частині. Український матеріал зібрано на основі записів живої народної мови та опрацювання художніх, наукових, публіцистичних творів. Але ілюстрацій у словнику небагато, і в основному наводяться вони з етнографічного матеріалу (пісні, думи, приказки та ін.). Словник перевиданий у 1896—1898 рр. та в 1925 р. Наприкінці XIX ст. опубліковано «Русско-малороссийский словарь» Є. Тимченка.

Найбільш повними з пізніших словників були двотомний «Російсько-український словник» С. Іваницького й Ф. Шумленського (Вінниця, 1918) та «Словник української мови» Д. Яворницького (Катеринослав, 1920), що мислився як додаток до «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка. Тобто в ньому містилися слова, відсутні в останньому або ж подані в іншому значенні. На жаль, опубліковано лише перший том «Словника української мови» Д. Яворницького, на літери А—К. Решта лишилася в рукописі.

На 1918 р. припадає вихід у київському видавництві «Поступ» першого в Україні «Словника чужих слів, що вживаються в українській мові» З. Поптенка.

У 1918—1930 рр. з'явилося чимало словників термінологічних, потребу в яких особливо відчувала школа. Протягом 1924—1933 рр. надруковано три томи «Російсько-українського словника» Академії наук УРСР (у межах А—П). У 1937 р. Інститут мовознавства видав великий однотомний «Російсько-український словник». Його реєстр поповнився новими на той час словами. У 1939 р. був знову створений колектив для укладання двомовного російсько-українського словника, однак наступні події, пов'язані з війною 1941 —1945 рр., роботу над словником на певний час припинили.

 

 

Класифікація термінологічних словників

Ознака	Вид, тип словника
І. Видова класифікація словника
1. Класифікація за інформаційним складником
Широта охоплення термінологічної лексики	Універсальні, багатогалузеві, галузеві, вузь-когалузеві
Спосіб опису лексичного значення слова	Перекладні (двомовні, багатомовні)
	Праці енциклопедично-довідкового типу (тлумачні, тлумачно-перекладні, довідники, енциклопедії, енциклопедичні словники)
Час творення термінів	Словники сучасної термінології, словники історичної термінології
Опис термінологічної лексики, який ґрунтується на різних рівнях мови	Орфографічний, словотвірний, синтаксис-ний, семантичний
Склад основного тексту, кількість залучених творів	Моновидання, збірник
2. Класифікація за матеріальним складником документів
Структура, кількість одиниць	Серійні, однотомні, багатотомні
Матеріальна форма носія інформації	Кодексові, дискові, комбіновані
Характер знакових засобів	Текстові, матричні, комплексні
Спосіб документування	Друковані, електронні
Призначеність для сприйняття	Людиночитні, машиночитні
Канал сприйняття	Візуальні
Повнота відображення мовної лексики	Повні, середні, короткі, мінімуми
Порядок розміщення лексичного матеріалу	Формальні (алфавітні, алфавітно-гніздові)
	Логічні (систематичні, систематично-алфавітні)
3. Класифікація за обставинами існування в зовнішньому середовищі
Первинність виходу в світ	Оригінальні, передруки й перекладені
Місце створення	Корпоративні, загальнодержавні, зарубіжні
Поширеність вживання термінології	Словники загальновживаної термінології, словники індивідуально-авторської термінології
ІІ. Типологічна класифікація словника
Цільове призначення	Довідковий, науковий, науково-популярний, виробничий чи навчальний документ
Читацьке призначення	Для широких кіл, для окремих категорій фахівців

 

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Випишіть лікувальні засоби, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях зі словника Машковського М. Д. «Лікувальні засоби» (Машковський М. Лікувальні засоби / М. Машковський: [ у 2-х т., 4-е вид., перероб., випр. і доп]. — М.: «Видавництво Нова Хвиля»; Видавник С. Б. Дивов, 2002. — 540 с.

 

Вправа 2.

Поставте наголос і правильність наголошення звірте за словником.

Флюорографія, випадок, запитання, клептоманія, клаустрофобія, медикаменти, бюлетень, кропива, ознака, симптом, сеча, недуга, легеневий, фармація, амнезія, більмовий, кишковий, токсикоманія, джгутовий, корисний, паремія, кон’юнктивіт, фаховий, пологовий, щелепа, показник, диспансер, епілепсія, викидень, різкий, паховий, лікарський, багатошаровий, очний, пільговий, регіональний, термометр, експертний, новий.

 

Вправа 3.

Перекладіть терміни українською мовою.

Абсцедирующий, деэмульгирующий, замораживающий, обезболиваю-щий, угнетающий, анестезирующий; бесплодие; выписка из медицинской карты; головокружение; дата поступления больного; жалобы больного; заведующий отделением; запущенная болезнь; исследование крови; корь; костыль; кровоподтек; участковый врач; слабительное; рвота; противостолбнячная сыворотка; свертывание крови; приемное отделение, натощак; обеззараживание; отек; ощущение слабости; падать в обморок; пищеварение; предрасположенность к болезни; принять срочные меры; свертывание крови; столбняк; тяжелобольной; язва двенадцатиперстной кишки; отпуск по болезни; заболевший пневмонией; безвредный; волдырь; вскрытие; комбинированный препарат, маточный, первичный, пупочный, аллергический, сопутствующий, сетчатый, синтезирующий, подъязычный, противосвертываю-щий, окисляемость.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття: «термін», «термінологія», «термінологічний словник».

2. Які ви знаєте типи термінологічних словників?

 

Рекомендована література:

основна: Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування / З. Мацюк, Н. Станкевич: [навч. посібник]. — К.: Каравела, 2008. — С. 81—109.

додаткова:  Гриценко Т. Українська мова за професійним спрямуванням / Т. Гриценко: [навч. посібник]. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — С. 56—70.

Сучасна українська мова / за ред. О. Пономарів: [підручник]. — К.: Либідь, 2001. — С. 90—103.

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 5

Тема: Складноскорочені слова, абревіатури і графічні скорочення.

Актуальність: уникнення надлишкової інформації, повторів, економія мовної енергії, упорядкованість та регламентація мови.

Навчальні  цілі:

знати: явище абревіації, зміст, відмінювання, класифікацію абревіатур залежно від їх структури та вимови, використання у ЗМІ, політичній та діловій сфері, творення складноскорочених слів, правила скорочування слів;

вміти: правильно утворювати, писати та використовувати складноскоро-чені слова та абревіатури в мовленнєвій діяльності.

 

Матеріали доаудиторної самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Явище абревіації, зміст, відмі-нювання, класифікацію абре-віатур залежно від їх структури та вимови; творення складно-скорочених слів, правила скоро-чування слів	Правильно утворювати, писати та використову-вати складноскорочені слова та абревіатури в мовленнєвій діяльності

 

Зміст теми

Абревіатура ─ скорочене складне слово, утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв та лексикалізація графічних скорочень.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури ─ утворені з початкових літер слів, які входять у вихідне словосполучення:

•        буквенні: СНД, МЗС, СБУ, МВФ, ТСН;
•        звукові: ДАІ, ЦУМ, СНІД, НАН, ВАТ, ЗМІ.

2. абревіатури складового типу ─ утворені усіченням основ двох слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол, Бенілюкс, військкомат, нардеп, міськком.

3. абревіатури змішаного типу ─ утворені з початкової частини або частин слів і повного слова: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, генпрокурор, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Нацбанк.

4. комбіновані абревіатури ─ утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, АвтоЗаЗ.

За змістом абревіатури можна поділити на:

•        назви держав (ПАР, США, ФРН);
•        назви міжнародних організації (МАУ, ЮНЕСКО, ООН, ВООЗ);
•        назви партій (УРП, УНА, УХДП);
•        назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);
•        назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ, ФФУ, НБА, МОК);
•        назви телевізійних агентств і програм (УТ, УТН, УНІАН);
•        назви підприємств, установ, організацій (ЛОРТА, РЕМА);
•        назви літературних об’єднань (ВАПЛІТЕ);
•        назви видавництв, видань, газет і журналів (СУМ, СІЧ, ГУ);
•        назви відділів, відділень, факультетів (журфак, юрфак, біофак);
•        назви посад (завкафедри, генсек, санінструктор);
•        назви документів (спецзамовлення, техплан, спецпроект);
•        назви матеріалів, виробів, машин, пристроїв (апарат УЗД).

Творення складноскорочених слів мусить відповідати таким вимогам:

1. слово має легко «розгортатися» в повне найменування;

2. не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові;

3. відповідати нормам українського правопису.

Відмінюються абревіатури:

1. які утворюються з початкового складу прикметника і повної форми іменника за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу (педінститут, медсестра);

2. які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовнішньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твердої групи (нардеп, жек, загс).

Не відмінюються абревіатури:

1. у яких другий елемент має форму непрямого відмінка (завканцелярії, комроти, начштабу);

2. ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни (ПТУ, ЗАТ).

У діловому спілкуванні використовують також графічні та текстові скорочення, тому їх використовують лише на письмі. Зазвичай, скорочення позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:

1. крапкові (ім., див., с.);

2. дефісні (ін-т, б-ка, р-н);

3. із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

4. нульові ─ на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць (20 хв., 5 кг., 300 грн.);

5. комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.).

Стандартними є такі типи скорочень:

1. поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт., обл., р-н.;

2. назви посад і звань: асист., доц., проф., канд.;

3. назви дат і календарних термінів: н. е., м-ць., р.;

4. грошові одиниці та числові назви: грн., тис., млн.;

5. форма звертання: п., гром.;

6. фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, мл, км;

7. найменування документів: квит., накл.;

8. текстові позначення: див., пор., напр., табл.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями.

Правила користування скороченнями:

1. слово має закінчуватися на приголосну;

2. слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос.);

3. не можна скорочувати в тексті ключових слів;

4. написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

 

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

1. Утворіть ініціальні абревіатури:

синдром набутого імунного дефіциту, вірус імунного дефіциту людини, Українська медична стоматологічна академія, Міністерство охорони здоров’я України, Всесвітня організація охорони здоров’я.

2. Утворіть абревіатури зі словосполучень:

військовий комісаріат, завідувач відділення, Кабінет Міністрів, спеціальний кореспондент.

3. Утворіть абревіатури змішаного типу:

медична сестра, туристичне бюро, дипломатичний кур’єр.

 

Вправа 2.

Провідміняйте абревіатури:

медсестра, вуз, СНІД, ВІЛ.

 

 

Вправа 3.

Наведіть приклад графічних та текстових скорочень.

 

Питання для самоконтролю:

1.               Що таке абревіація? І чим зумовлена активізація процесу творення абревіатур?
2.               Класифікація абревіатур залежно від їх структури та вимови.
3.               Поділ абревіатур за змістом.
4.               Вимоги до творення складноскорочених слів.
5.               Відмінювання абревіатур.
6.               Використання абревіатур.
7.               Правила скорочування слів.

 

Рекомендована література:

основна: Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: [навч. посібник] / З. Мацюк, Н. Станкевич. — К.: Каравела, 2008. — С. 157—164.

додаткова: Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. — Х.: Торсінг, 2001. — С. 336—346.

Медвідь А. Практикум з  ділової української мови:  [навч. посібник] / А. Медвідь. — К.: Здоров’я, 2002. — С. 98.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 6

Тема: Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Числівники, прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні.

Актуальність: правильне застосування числівників, прийменників та дієслівних форм у професійному мовленні.

Навчальні цілі:

знати: поєднання числівників, прийменників та дієслівних форм з різними частинами мови у професійному мовленні;

вміти: правильно та доречно користуватися числівниками, прийменниками та дієслівними формами у професійному мовленні.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Розділ «Морфологія»	Застосовувати набуті знання з розділу «Мор-фологія» (числівники, прийменники та дієслівні форми) у професійній діяльності

 

Зміст теми

Числівники у професійному мовленні

Величезна кількість числових назв зустрічається в ділових паперах, і вони вимагають спеціального оформлення:

1. простий кількісний числівник, який називає однозначне число, що не має посилань на одиницю виміру, в документах записується словом (Академія планує набрати на фармацевтичний факультет близько п’яти груп).

Якщо однозначне число супроводжується найменуванням одиниці виміру, воно пишеться цифрами (Для проведення дослідів лабораторія замовила 30 літрів спирту).

Числівники, якими позначають часові межі, теж записуються словами.

2. Складні і складені числівники записуються цифрами, якщо тільки ними не розпочинається речення.

3. Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням (Студентів ІІ курсу було відправлено на першу виробничу практику).

4. Складні слова, у яких перша частина вказує на цифрове позначення, можуть записуватись комбіновано (20-відсотковий і 20 %).

Великого значення слід надати вибору форм однини чи множини числівників.

Форма однини рекомендується:

1. якщо вживаються числівники на позначення великої кількості (На змагання прибуло 100 учасників);

2. якщо у складі речення є слова типу мало, багато, група, решта, частина, більшість).

Форма множини рекомендується:

1. якщо вживаються числівники до десяти (Два студенти запізнилися на заняття);

2. при однорідних членах речення (Багато викладачів і студентів відвідали конференцію).

Зв'язок числівника з іменниками:

1. числівники один і порядкові числівники узгоджуються у роді, числі, відмінку з іменником;

2. числівники половина, третина, чверть вживаються разом з іменником у родовому відмінку множини та однини;

3. числівники неозначено-кількісні, збірні, власне кількісні від 5 — з іменником у Р. в. множини;

4. числівники два, три, чотири, обидва — з іменником у Н. в. множини;

5. півтора, півтори, дробові числівники — з іменником у Р. в. однини;

6. числівники тисяча, мільйон, мільярд, сотня, десяток, дюжина, пара, сила, маса, юрба, табун — з іменником у Р. в. множини (як у прямому відмінку, так і в непрямих).

Вживання прийменників у професійному мовленні

Кожна мова має свої специфічні особливості у вживанні прийменників.

Російському прийменнику по в українській мові відповідають:

а) прийменник по:  видно по глазам — видно по очах;

б) орудний відмінок без прийменника: украинец по происхождению — українець родом;

в) прийменник з: по обеим сторонам — з обох боків,по моей вине — з моєї вини;

г) прийменник за: медик по образованию — медик за освітою;

ґ) прийменник на: по адресу — на адресу, по просьбе — на прохання;

д) прийменник через: отпуск по болезни — відпустка через хворобу, по недоразумению — через непорозуміння;

е) прийменник у, в: по направлению к больнице — у напрямі до лікарні;

є) прийменник до: по воскресенье включительно — до неділі включно;

ж) інші засоби: по получении — після одержання; комиссия по составлению протокола  — комісія для складання протоколу.

Російському прийменнику в відповідають в українській мові:

а) прийменники у, в: завернуть в бумагу — загорнути в папір;

б) прийменник до: ходить в больницу — ходити до лікарні;

в) прийменник на: порвать в клочки — порвати на клоччя;

г) інші засоби: в один день — за один день.

Російському прийменнику при в українській мові відповідають:

а) прийменник при: аптека при заводе — аптека при заводі;

б) прийменники біля, коло, поруч: при входе — біля входу;

в) прийменники за, під час: при условии — за умови, при исполнении — під час виконання;

г) інші засоби: при воспоминании — від згадки, при часах — з годинником.

Російському прийменнику на в українській мові відповідають:

а) прийменник на: на столе — на столі;

б) орудний відмінок без прийменника: приехать на автобусе — приїхати автобусом;

в) інші засоби: на следующее лето — наступного літа.

Російському прийменнику из-за в українській мові відповідають:

а) прийменник з-за, із-за: из-за облаков — із-за хмар;

б) прийменник через: из-за болезни— через хворобу;

Вживання дієслівних форм у професійному мовленні

Найпоширенішими формами дієслова у діловому мовленні є форма теперішнього часу І чи ІІІ особи множини (сповіщаємо, повідомляємо, нагадуємо, запрошуємо, запевняємо, комісія ухвалила, інститут прохає).

Недоконаний вид здебільшого виражається складеними формами (Комісія буде продовжувати роботу з 15 години). Доконаний вид часто вживається з префіксами (Терміново провести збори. Прошу завізувати документ).

У розпорядчих документах треба вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу (пропоную, наказую). Наказовий спосіб у діловому стилі в основному виражається в інфінітивній формі. Інфінітив використовують для категоричних висловлювань (створити медкомісію, відкликати з відпустки лікаря, зупинити кровотечу негайно, пройти терміново профогляд). Менш категоричні форми висловлюються за допомогою безособових форм дієслова (не рекомендується вживання).

Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, замінюється пасивна форма дієслова на активну форму (Ви не висловили своїх пропозицій…). Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то треба вживати активну форму (Академія не гарантує).

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Запишіть словосполучення, замінивши цифри словами та поставивши у відповідній формі іменники.

189 (дільниця); 777 (пацієнт); 14 (грам, мікстура); 100 (мл., сироп); 1(процент, розчин, нафтизин); 500 (мл., фізрозчин); 220 (вольт); 2 (ом).

 

Вправа 2.

Перекладіть текст українською мовою.

а) Валидол — 25—30 % раствор ментола в ментоловом эфире изовалериановой кислоты. Форма выпуска: таблетки по 0,06 или капсулы по 0,05 и 0,1 г, жидкость во флаконах по 5 г. Применение: под язык по ½ таблетки до полного рассасывания или по 2—5 капель на кусочке сахара, по 0,05—0,1 г в капсулах. Действие: резорбтивно оказывает успокаивающее влияние на центральную нервную систему, рефлекторно вызывает расширение сосудов. Показания: стенокардия, неврозы, истерия, тошнота, рвота, морская и воздушная болезнь.

б) Сон является физиологической потребностью человека. Человек приблизительно 1/3 своей жизни проводит во сне. При лишении сна в течении 3—5 суток появляется непреодолимая потребность во сне. Если дальше препятствовать наступлению сна, то у человека развиваются тяжелые психические нарушения. Продолжительность суточного сна зависит от возраста. Во время сна наступает ряд изменений в организме. Ограничивается связь с окружающей средой, так как понижается восприятие органами чувств внешних раздражений.

 

Вправа 3.

Перекладіть словосполучення з прийменниками українською мовою, порівняйте прийменники, вживані в українській та російській мові.

Принять к сведению, при таких условиях, при жизни, войти в палату,  по просьбе пациента, видно по глазам, называть по имени, по ошибке,  в случае необходимости, ни в коем случае, в большинстве случаев, при случае, при удобном случае, по случаю болезни, за неимением, не по силам, несмотря на, по непредвиденным обстоятельствам, по просьбе, по специальности, по требовании, не по плечу, по поручению, по собственной инициативе, в пользу больного, в защиту, меры по предупреждению, по постановлению, по указанию, в знак согласия, в защиту.

 

Вправа 4.

Запишіть прийменникові сполучення українською мовою, перевірте, чи правильно ви користуєтесь ними у своїх ділових паперах.

Прийти по делу, по собственной воле, при любой погоде, по образцу, не по силам, по закону, принять на работу, поставить в пример,  по всем правилам, речь по вопросу, пришлось по вкусу,  принять во внимание, принять к сведению, работать по схеме, на следующий день, по рецепту врача, врач по призванию, с марта по июнь, по истечению времени, папка для бумаг, войти в контакт, вопреки желанию, расписка в получении.

 

Вправа 5.

Перекладіть текст українською мовою. Випишіть дієслова і визначте їх морфологічні ознаки (спосіб, час, вид, особу, число). Зробіть висновок, які форми дієслів притаманні подібним текстам (рецептам, інструкціям, рекомендаціям).

Отвары представляют собой водяную вытяжку лечебных веществ из лекарственных трав путем варки. Измельченное сырье помещают в эмалированный или фарфоровый сосуд и заливают холодной водой. Воду нагревают до закипания и оставляют кипеть в течение 10—30 минут. Затем процеживают через вату, марлю или тонкую ткань. Этот способ экстрагирования применяется при использовании трудно набухающих частей растений — корневищ, коры. Отвары пьют холодными.

 

Вправа 6.

Вилучіть неправильні словосполучення, які не відповідають нормам літературної мови.

Ужити заходів, прийняти заходи; брати участь, прийняти участь; вплинути, здійснити вплив; вирішити, розв’язати, забезпечити рішення; боротися, проводити боротьбу; не можна визнати задовільним, не може бути визнаним задовільним; не з’являються на заняття, мають місце випадки неявки на заняття; прошу надати мені відпустку, прошу Вашого дозволу про надання мені відпустки; треба направити, повинен бути направлений; присутні одностайно схвалили, одностайне схвалення дістала.

 

Вправа 7.

Виправте помилки у реченні.

Під час шкіряних захворювань лікарськими рослинами показання визначаються лікуючим лікарем. Використовуючі з лікувальною метою корні мають жовтий відтінок і дуже солодкий на смак. У складі цієї рослини містяться речовини, котрі виявляють обезболюючу, антисептичну, та заспокоюючу дію.

 

Вправа 8.

Запишіть речення, виправивши помилки.

Супроводжуючи гостей, нас приємно вразило їхнє бажання якнайбільше дізнатися про лікарські рослини нашого краю. Уважно прослухавши пояснення лікаря, йому не треба було докладати особливих зусиль для опанування правил самолікування. Прослухавши передачу, яку веде Н. Зубицька, у мене з’явилося бажання глибше ознайомитися з її діяльністю.

 

Питання для самоконтролю

1.               Дайте визначення понять: «числівник», «прийменник», «дієслово».
2.               На які групи поділяються кількісні числівники?
3.               Назвіть основні типи відмінювання кількісних числівників.
4.               Як записують в документах кількісні та порядкові числівники?
5.               Як пов’язуються числівники один, половина, третина, чверть, троє, п’ять, два, три, чотири, обидва, півтора, півтори, одна друга, тисяча, десяток з іменниками?
6.               Які морфологічні ознаки має прийменник?
7.               Охарактеризуйте морфологічні ознаки дієслова?
8.               Назвіть всі відомі вам дієслівні форми.
9.               Дієслова якого способу та виду вживаються у діловому мовленні. Наведіть приклади.

 

Рекомендована література:

основна: Світлична Є. І. Українське ділове мовлення / Є. І. Світлична, А. А. Берестова, А. Є. Прийомко, О. Ю. Бронникова: [підручник]. — Х.: Майдан, вид-во НФАУ, 2000. — С. 94—103, 111—136, 147—154.

додаткова: Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. — Х.: Торсінг, 2001. — С. 218—230, 239—266, 271—282.

Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: [навч. посібник] / З. Мацюк, Н. Станкевич. — К.: Каравела, 2008. — С. 187—196, 202—211.

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 7

Тема: Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні.

Актуальність: розвивати мовленнєву компетенцію, вміння правильно будувати речення різних конструкцій.

Навчальні цілі:

знати: типи зв’язку в реченні (керування, прилягання, узгодження);

вміти: правильно утворювати словосполучення з різними типами зв’язку та складати з ними речення.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Типи зв’язку (керування, прилягання, узгоджен-ня).	Правильно утворювати словосполучення з різни-ми типами зв’язку.

 

Зміст теми

У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний,  беземоційний, стандартизований.

Типова ознака ділового стилю ─ використання віддієслівних іменників, які створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, надають документам офіційності.

У ділових документах часто вживають розщеплені присудки ─ заміна однослівного присудка двослівним: погодитись ─ висловити згоду, перевірити ─ провести перевірку, рекомендувати ─ надати рекомендацію.

Переваги  їхнього використання у діловому мовленні узагальнюються так:

•        не всі словосполучення «дієслово + іменник» мають однослівний відповідник: виявити увагу, вести справу, визнати провину;
•        «дієслово + іменник» та відповідник мають різні значення: провести операцію ─ оперувати, зробити огляд ─ оглянути;
•        у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки;
•        іменник, що входить до складу розщепленого присудка, точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення: наїхати ─ зробити наїзд, переговорити з кимось ─ вести переговори;
•        розщеплений присудок може бути поширений означеннями: надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;
•        багатослівний присудок краще фіксується в пам’яті, інформація в цьому випадку не втрачається.

Дієприслівникові (дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв’язку з іншою дією,  часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци.

Паралельні конструкції ─ це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення.

Порядок слів у реченні

Порядок слів ─ властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів:

•        підмет стоїть перед присудком;
•        узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом;
•        неузгоджене означення, виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником, вживається після означуваного слова;
•        додаток займає позицію після слова, яке ним керує;
•        обставини вживаються довільно;
•        місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити.

Однорідні члени речення ─ члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні.

Вимоги до використання однорідних членів речення:

1. поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу;

2. члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто однорідний ряд ─ це видові поняття, об’єднані родовим;

3. при побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу.

Діловий стиль вимагає особливої чіткості в погодженні головних членів речення ─ підмета і присудка.

Особливості координації присудка з підметом

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 71, 381 тощо), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент склав іспит;

2. якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у формі множини;

3. при підметах із числівниками від п’яти і більше присудок може стояти і в однині, і в множині;

4. підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість, багато, чимало, кілька, декілька, трохи вимагають від присудка форми однини;

5. при складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням іменника у Н. в. з іменником в О. в., присудок ставиться у множині, якщо вказує на рівність двох осіб;

6. при підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині;

7. коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто, присудок вживається в однині;

8. якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою;

9. коли підмет виражений родовою та власною назвою, присудок узгоджують із загальною, родовою назвою;

10. якщо підмет виражений абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова.

 

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Утворіть словосполучення з різними типами зв’язку.

 

Вправа 2.

Перекладіть українською мовою. Порівняйте словосполучення. Чим вони відрізняються? Визначте тип зв’язку.

Болеть гриппом, симптомы болезни, отпуск по болезни, по направлению к больнице, любовь к медицине, дежурный по отделению, приблизиться к решению проблемы, требование на лекарства, амбулаторная карта больного, взять по рецепту врача, выписка из истории болезни, журнал регистрации результатов анализов, рапорт дежурной медсестры, сопутствующие болезни.

 

 

 

Вправа 3.

Прочитайте речення. Поміркуйте, що в них неправильно. Виправте помилки і відредаговані речення запишіть.

Учора я і мій брат, ми ходили до лікарні. Він добре розуміє і співчуває товаришеві, який нещодавно захворів. Вона не була впевнена у свої сили. Треба встановити керівництво і контроль за роботою гуртка «Педіатрія». Більш за все я люблю і захоплююсь історією медицини.

 

Вправа 4.

Доповніть подані речення так, щоб іменна частина складеного присудка стала відокремленою прикладкою.

Бактерії — одноклітинні мікроорганізми… Ферменти — специфічні білки…  Лікарські рослини — джерело одержання лікарської сировини…  Фармацевт — спеціаліст з вищою або середньою фармацевтичною освітою… Фільтрація — проціджування рідини через фільтр…

 

Вправа 5.

Доповніть кожне з поданих речень так, щоб при цьому утворилися

1. складносурядні речення:

Двері до лікарні були відчинені, і…  Операцією були задоволені, а …  Сім’я переїхала до Харкова, зате…  Ще мить — і…

2. складнопідрядні речення:

Реакція відбувається через те, що…  Суміш вийде однорідною, коли…  Не використовуйте препарати без дозволу лікаря, щоб…

3. безсполучникові речення:

Чисельні лікарські засоби надходять із зарубіжних країн, …   Організм старіє — …    Звідси такі висновки: …  Стало раптом зрозуміло: …  

 

 

 

Вправа 6.

Складіть реченням за схемами, використовуючи подані слова та словосполучення як узагальнюючі слова.

УС: ______, _____, ______, _____.

УС: _____, ______ і ______.

І _____, і _____, і _____, і _____ — УС.

_____ і _____, ______ і ______ — УС.

Таблетки, лікарські рослини, медичні інструменти, лікарські препарати, хімічні елементи, антибіотики, мікстури.

 

Питання для самоконтролю

Дайте визначення понять: «словосполучення», «тип зв’язку», «керування», «прилягання», «узгодження», «підмет», «присудок», «означення», «обставина», «додаток».

 

Рекомендована література:

основна: Світлична Є. І. Українське ділове мовлення / Є. І. Світлична, А. А. Берестова, А. Є. Прийомко, О. Ю. Бронникова: [підручник]. — Х.: Майдан, вид-во НФАУ, 2000. — С. 168—200.

додаткова: Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. — Х.: Торсінг, 2001. — С. 319—325.

Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: [навч. посібник] / З. Мацюк, Н. Станкевич. — К.: Каравела, 2008. — С. 211—229.

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 8

Тема: Оформлення довідково-інформаційних документів (виробничих звітів, виробничих протоколів, витягу з протоколу).

Актуальність: формувати культуру писемного ділового мовлення.

Навчальні цілі:

знати: реквізити довідково-інформаційних документів та особливості їх оформлення;

вміти: правильно оформляти виробничі звіти, протокол, витяг з протоколу.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Офіційно-діловий стиль, протокол та виробничий звіт	Володіти офіційно-діло-вим стилем, правильно оформляти виробничий звіт та протокол

 

Зміст теми

Звіт

Слово «звіт» має декілька значень:

1. письмове чи усне повідомлення офіційній особі або організації про свою роботу, виконання завдань, доручень і т. ін.;

2. докладна розповідь, інформація і т. ін. про що-небудь.

 За змістом (залежно від характеру виконаної роботи) розрізняють  прості  і  складні, текстові і цифрові (статистичні). Останні пишуться на друкованих бланках, а текстові — на звичайному папері за вказаною схемою.

Звіти повинні бути конкретними, стислими.

Реквізити звіту:

1. штамп установи;

2. заголовок (указати, яка установа та за який період і яку роботу звітує);

3. текст (спочатку потрібно зробити вступ про завдання, поставлені перед установою чи конкретною особою, що звітується; потім проаналізувати та описати виконану роботу; зробити певні висновки, бажано вказати перспективи розвитку даної галузі виробництва, висловити свої пропозиції чи зауваження);

4. підпис укладача звіту;

5. дата складання;

6. печатка.

Якщо звіт великий за обсягом, то він поділяється на частини, кожна з яких має свої заголовки. Печатка установи і підпис керівника мають місце лише у звітах, скерованих за межі установи.

Звіт

про участь у міжнародній виставці

«Охорона здоров’я — 98», яка проходила

у Києві з 24.10.98 до 27.10.98 р.

начальника відділу збуту фармацевтичного

об’єднання «Дарниця» Перепелиці Я. В.

Міжнародна виставка «Охорона здоров’я — 98» відбулася у приміщенні Палацу спорту. Кількість учасників виставки — 196. Серед них багато зарубіжних підприємств — виробників ліків, вітамінів, медичного обладнання. Фармацевтичне об’єднання «Дарниця» було представлене на спеціальному стенді усією своєю продукцією. Частково були виставлені зразки продукції, інформація про те, що виробляє об’єднання. На виставці працювали 4 працівники об’єднання.

За час роботи виставки проведено переговори з 152 потенційними замовниками продукції. Підписано 85 контрактів на поставку готової продукції та 36 контрактів на закупівлю сировини для потреб об’єднання.

 

29.10.98                                 (підпис)                      Я. В. Перепелиця

 

Протокол

Протокол — це один із найпоширеніших документів колегіальних органів, нарад, обговорень тощо.

У протоколі обов’язково фіксуються місце, число, мета проведення зборів, конференції, наради, склад присутніх, відсутніх, запрошених, зміст доповідей і виступів з винесених у порядок денний питань.

Оскільки у протоколі записують ухвалу, що стосується певного співробітника, то керівник має право вимагати від нього виконання доручених йому завдань (за ухвалою зборів).

Протокол веде секретар чи інша спеціально призначена керівником особа.

На оформлення протоколу дають 2—3 дні. Кожен протокол має номер (порядкову нумерацію вони мають з початку року, а навчальні заклади — з початку навчального року). Порядковий номер протоколу вказує на кількість проведених засідань.

За обсягом фіксованих даних розрізняють три групи протоколів:

1. стислі;

2. повні;

3. стенографічні.

Стислими називаються протоколи, у яких, крім назви документа, номера, дати, назви організації, кількості присутніх, порядку денного, назви питання і хто висловився, записано лише ухвалу.

Перелік виступаючих і зміст їхніх виступів не записують.

Повними називають протоколи, у яких записують виступи доповідачів, ухвали.

Стенографічні протоколи — це документи, у яких усі виступи записано дослівно.

Реквізити протоколу:

1.     назва виду документа;
2.     порядковий номер протоколу (Протокол № 1);
3.     назва зборів, засідання, конференції, наради тощо;
4.     назва організації, установи, фірми, де відбулися збори;
5.     дата проведення  зборів (засідання, конференції тощо), ліворуч і нижче від назви організації пишуть дату, а праворуч — місце проведення (назва міста);
6.     кількісний склад учасників (з нового рядка записують слово «Присутні» і вказують їх кількість. Якщо присутніх багато, то після слова «Присутні» записують: «Реєстраційний список присутніх додано», а в протоколі зазначають їх загальну кількість. Потім з нового рядка записують слово «Відсутні» і вказують їхню кількість, у дужках зазначають прізвища і ініціали відсутніх та причину відсутності);
7.     голова зборів, секретар;
8.     порядок денний;
9.     текст протоколу;
10. перелік додатків (із зазначенням кількості сторінок);
11. підписи голови та секретаря зборів (засідання, конференції).

Кожне питання протоколу описується за схемою «СЛУХАЛИ — ВИСТУПИЛИ — УХВАЛИЛИ».

Ці слова потрібно друкувати великими літерами. Перед словом «СЛУХАЛИ» ставлять римську цифру, що вказує на номер питання у порядку денному.

Після слова «СЛУХАЛИ» ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу потрібно вказати ініціали й прізвище доповідача, тему доповіді (повідомлення), наприклад:

І. СЛУХАЛИ:

Доповідь головного лікаря Полтавської обласної клінічної лікарні імені М. В. Скліфосовського Скалянського Є. В. про реформування медичної галузі.

Далі у протоколі переказується зміст доповіді або ж вказується, що текст доповіді додано до протоколу. Аналогічно оформляється розділ «ВИСТУПИЛИ».

Виступи можна записувати:

1. від імені 1-ої особи однини, наприклад:

Рекомендую цю інформацію довести до відома всього медичного персоналу лікарні.

2. у формі 3-ої особи однини (непряма мова), наприклад:

Твердохліб І.Г. зазначив, що необхідно поліпшити…

3. у безособовій формі, наприклад:

У виступі зазначалося, що реформування галузі медицини планується завершити до 2015 року.

У розділі «УХВАЛИЛИ» записується чітко сформульоване рішення, яке може складатися з двох чи кількох пунктів. Ухвала може мати вигляд резолюції, яка складатися з двох частин:

1. констатуючої,

2. резолюційної.

У констатуючій частині вказують, яке значення має обговорене питання, зазначають досягнення і недоліки. А в резолюційній частині — заходи, спрямовані на виконання поставлених завдань.

 

Протокол № 17

загальних зборів студентів

ІІ  курсу   відділення лікувальної справи

Полтавського базового медичного коледжу

10.01.12                                                                                м. Полтава

Голова — Григор’єва І. М.

Секретар — Коростиленко Л. П.

Присутні: головна медична сестра ПОКЛ Сидоренко О. К.,завідувач відділення лікувальної справи Фесенко Л. М., методичні керівники практики: Рябека Т. І., МироненкоЛ. В., Рубаненнко О. Б.,  студенти ІІ курсу (список додається).

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

1. Підготовка та проведення студентської виробничої  практики.

І. СЛУХАЛИ:

Інформацію методичного керівника виробничої практики Рябеки Т. І.

ВИСТУПИЛИ:

Мироненко Л. В., Рубаненко О. Б. з пропозиціями про розподіл студентів на підгрупи та  визначення завдання для кожної підгрупи і час відпрацювання.

Усього виступило 16 осіб.

УХВАЛИЛИ:

1. Доручити методичним керівникам  практики Мироненко Л. В., Рубаненко О.Б., Рябеці Т. І. поділити студентів на підгрупи, призначити час роботи та здійснювати контроль відповідно до графіка проходження практики.

 

Голова зборів                           (підпис)                        І. М. Григор’єва

Секретар                                      (підпис)                        Л. П. Коростиленко

 

Витяг із протоколу

Витяг із протоколу — це документ, що містить певну частину протоколу. Витяг складають на вимогу осіб чи окремих підприємств.

Реквізити:

1.     назва виду документа;
2.     номер протоколу;
3.     дата протоколу;
4.     заголовок до тексту (переносять з оригіналу протоколу);
5.     текст витягу ( зі вступної частини протоколу беруть пункти «Голова», «Секретар», «Присутні», потрібний номер порядку денного і опис цього питання за схемою «СЛУХАЛИ — УХВАЛИЛИ»);
6.     дата видачі витягу;
7.     підпис (переносять реквізити з протоколу, голова і секретар не підписуються);
8.     печатка.

 

ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ № 24

засідання профспілкового комітету

ТОВ «Студентська аптека»

від 25 лютого 2011 р.

Присутні: завідувач аптеки Кравцова Л. Г., голова профспілки Сіроштан Т. Б., члени профспілкового комітету.

І. СЛУХАЛИ:

Інформацію прибиральниці Власенко В. М. про скрутне матеріальне становище її сім’ї та клопотання про надання їй матеріальної допомоги.

УХВАЛИЛИ:

Надати Власенко Вікторії Михайлівні матеріальну допомогу у розмірі 250 гривень.

 

Оригінал підписали:

Голова                                                                                 В. І. Мартиненко

Секретар                                                                           С. М. Ковальов

З оригіналом згідно:

Секретар                                      (підпис)                          О. В. Пугач

 

Матеріали для самоконтролю

Вправа 1.

Перекладіть словосполучення українською мовою.

В довершение ко всему, вовлекать в работу, исходные данные, отчет, на должном уровне, придавать значение, принести вред, стечение обстоятельств, без снисхождения, бросать на произвол судьбы, для видимости, прийти к решению, с вашего согласия, свести на нет, с готовностью, час от часу не легче, назвать по фамилии.

 

Вправа 2. 

Напишіть  звіт  про експедицію в Карпати з метою збору лікарських трав.

 

Вправа 3.

Складіть протокол зборів працівників аптеки, на яких розглядалося не менше ніж два питання.

 

Вправа 4.

Складіть витяг з протоколу засідання студентської ради Полтавського базового медичного коледжу, де на порядку денному розглядалося питання призначення іменної стипендії міського голови.

 

Рекомендована література:

основна: Гриценко Т. Українська мова за професійним спрямуванням / Т. Гриценко: [навч. посібник]. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — С. 335—341, 402—421.

додаткова:  Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. — Х.: Торсінг, 2001. — С. 94—96, 100—106.

Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування / З. Мацюк, Н. Станкевич: [навч. посібник]. — К.: Каравела, 2008. — С. 270—273.

Світлична Є. І. Українське ділове мовлення / Є. І. Світлична, А. А. Берестова, А. Є. Прийомко, О. Ю. Бронникова: [підручник]. — Х.: Майдан, вид-во НФАУ, 2000. — С. 228—232, 250—252.

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота № 9

Тема: Укладання фахових документів.

Актуальність: формувати вміння грамотно укладати фахові документи.

Навчальні цілі:

знати: види фахової документації;

вміти: правильно укладати фахові документи.

 

Матеріали  доаудиторної  самостійної роботи

Базові знання, вміння, навички, необхідні для засвоєння теми

Предмет	Знати	Вміти
«Українська мова»	Офіційно-діловий стиль	Правильно застосовувати засоби офіційно-ділового стилю при укладанні до-кументів
«Основи сестринської справи»	Фахова документація	Правильно укладати  до-кументацію

 

Зміст теми

І. Медична документація стаціонару:

1. медична картка стаціонарного хворого;

2. статистична картка вибулого зі стаціонару (заповнює палатний лікар одночасно з епікризом після виписування хворого);

3. журнал реєстрації осіб, прийнятих на стаціонарне лікування (заповнює медсестра приймального відділення лікувально-профілактичного закладу);

4. термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння.

ІІ. Медична документація терапевтичного відділення:

1. Документація лікаря:

•        історія хвороби (медична картка стаціонарного хворого);
•        картка хворого, що вибув зі стаціонару;
•        листок непрацездатності, що видається хворому після виписування зі стаціонару.

2. Документація постової медичної сестри:

•        листок лікарських призначень;
•        температурні листи;
•        журнал передачі чергувань;
•        журнал руху хворих у відділенні;
•        журнал обліку наркотичних речовин;
•        журнал обліку хворих із високою температурою тіла;
•        вимоги до харчоблоку лікарні;
•        журнал видачі медикаментів;
•        журнали зі списками хворих, яким необхідно провести те чи те лабораторне або інструментальне дослідження;
•        журнал для реєстрації списку хворих, які потребують консультацій лікарів-фахівців.

3. Документація процедурного кабінету:

•        журнали реєстрації внутрішньовенних струминних, внутрішньовенних краплинних ін’єкцій, переливання крові, плазми, кровозамінників та білкових препаратів, взяття крові для біохімічних досліджень, визначення групи крові, резус-фактора, взяття крові для визначення інфекційних захворювань;
•        журнали обліку шприців, голок, систем для краплинного введення різних медикаментів, флаконів з кров’ю, плазмою;
•        різні інструкції, що стосуються санітарного оброблення приміщення, стерилізації інструментарію, надання невідкладної допомоги;
•        таблиці протиотрут.

ІV. Документація старшої медичної сестри:

•        журнал руху хворих; журнал обліку наркотиків;
•        журнал обліку спирту;
•        журнал вимог до аптеки;
•        журнал адміністративно-господарських обходів;
•        графіки роботи молодшого та середнього медичного персоналу, табелювання їхньої роботи.

ІІІ. Медична документація поліклініки:

1. медична картка амбулаторного хворого;

2. статистичний талон для реєстрації остаточних діагнозів;

3. талон на прийом до лікаря;

4. щоденник роботи дільничної (патронажної) медсестри;

5. щоденник роботи-лікаря;

6. відомість відвідувань у поліклініці (амбулаторії), диспансері, консультації вдома.

 

 

Зразки медичної документації

Вимога № _______

до аптеки №  __________

 

Відділення ________________________________   дата _________________

№	Назва	Одиниця виміру	Вимагається	Відпущено	Ціна	Сума

 

Старша медсестра  ________________
Зав. відділенням  _________________

 

 

 

Журнал

запису викликів лікарів додому за _______________ 201 ___ р.

 

№	Дата, час виклику	ПІП хворого	Р.н., вік	Адреса	№ дільниці	З якої причини здійснено виклик

 

Виклик первинний, повторний, активне відвідування	Дата виконання виклику	Ким викликаний виклик	Підпис виконавця виклику	Діагноз	Надана допомога, куди направлений хворий

 

 

Журнал

реєстрації амбулаторних хворих

за __________________  201___р.

 

№	Числа місяця	Хворий уперше чи повторно звернувся	ПІП	Стать	Р.н.	Домашня адреса

 

Місце роботи (для школярів ─ школа, клас)	Діагноз	Призначене лікування	Примітки

 

Журнал

реєстрації аналізів та їх результатів

Розпочатий  ____________   201__ р.

Закінчений  ______________  201 ___р.

 

Дата	№	ПІП хворого	Відділення, палата, дільниця	Діагноз	Назва і результат

 

Аналіз	Примітки

 

 

 

Лист призначення наркотиків

 

Історія хвороби № __________

Прізвище хворого ____________________________

Поступив ___________________________________

Дата операції _________________________________________________

Дата призначення	Назва наркотиків	Підпис лікаря	Година й доза введення	Підпис медсестри

 

 

 

Направлення

 

в _______________________ лікарню ________________ відділення

Направляється _____________________________________________

вік _____________  на стаціонарне лікування/ обстеження з приводу

__________________________________________________________

__________________________________________________________

 

Дата                                                                   Лікар _______________

 

Рапорт чергової медсестри

________________________________ відділення

на  ______________   201 ___р.

 

№	Скільки хворих	Скільки ліжок	Чоловіча чи жіноча палата	Було хворих ____________________ Поступило _____________________ Виписалось _____________________ Є хворих ________________________

 

1. Пацієнти, що поступили:

1. 1. ________________________________________

1. 2. ________________________________________

1. 3. ________________________________________

2. Виписані:

3. З підвищеною температурою:

4. Тяжкохворі:

Чергова медсестра  ___________________

ТАЛОН до виклику консультанта Прізвище  _____________________ Спеціальність __________________ Ім’я  ___________________________ По батькові ____________________ Дата виклику  __________________ Дата виконання виклику  ________ ______________________________ Виклик вручений  ______________

ВИКЛИК лікаря-консультанта Головному лікарю І міської лікарні   Прохання виділити лікаря-консультанта ___________________ спеціальність для консультації хворого   ___________ ____________________________________ в інфекційному відділенні 5-ї міської лікарні Головний лікар _________________ Зав. відділення  _________________ Дата 201 ___ р.   час ________

 

 

 

 

 

Міністерство охорони                                                    Медична документація

здоров’я України                                                            Форма 058/о

___________________

___________________

назва лікувального закладу

 

Термінове повідомлення

про інфекційне захворювання, харчове, гостре, отруєння,

незвичайну реакцію на щеплення

 

1. Діагноз ___________________________________________________________

2. Прізвище, ім’я, по батькові __________________________________________

______________________________________  3. Стать ______________________

4. Вік (для дітей до 14 років дата народження)_____________________________

5. Адреса: населений пункт _____________________  район _________________

____________   вулиця ___________________   будинок ______  квартира № ___

6. Назва й адреса місця роботи (навчання, дитячого закладу) ________________

____________________________________________________________________

7. Дати:

захворювання ________________________________________________________

первинного звертання (виявлення) ______________________________________

встановлення діагнозу _________________________________________________

наступного відвідування дитячого закладу, школи _________________________

госпіталізації ________________________________________________________

8. Місце госпіталізації ________________________________________________

9. Якщо отруєння ─ вказати, де воно сталося, чим отруєний потерпілий _______

____________________________________________________________________

10. Проведені первинні протиепідемічні заходи і додаткові відомості _________

____________________________________________________________________

11. Дата і година первинного повідомлення (телефоном та ін..) до СЕС _______

____________________________________________________________________

Прізвище того, хто повідомив _________________________________________

Хто прийняв повідомлення ___________________________________________

12. Дата і година надсилання повідомлення ______________________________

Підпис того, хто надіслав повідомлення _________________________________

Реєстраційний № ______________________ у журналі ф. № _________________

санепідемстанції

Підпис того, хто отримав повідомлення ____________________________

 

 

 

 

 

 

Міністерство охорони

здоров’я України

___________________

___________________

назва лікувального закладу

Інвалід ВВВ (РА, ЗСУ), посв. №:                                  Медична документація

Учасник ВВВ, посв. №:

Код ОКУД:

 

Медична картка амбулаторного хворого

Код хворого                                                                           Ч/Ж

1.Прізвище _______________2. Ім’я, по батькові _________________

3. Дата народження ___________4. Тел. дом. _______________________

служб. _________________________

5.Адреса _______________________________________________________

_______________________________________________________________

6.Місце роботи (навчання) _______________________________________

_______________________________________________________________

7. Закріплені для диспансеризації:

у даному закладі____________________________________________

номер (назва) лікарської дільниці _____________________________

в іншому закладі _________________________________________

_______________________________________________________________

Вкладка для хворого на грип, ГРЗ, ангіну

(захворювання первинне, повторне)

Дата ____________________. У поліклініці, удома (підкреслити)

Скарги: головний біль, нежить, біль в очах, у грудях, м’язах, кашель, біль у горлі ─ помірний, сильний, загальна слабкість.

Початок: раптовий, поступовий, після переохолодження.

Об’єктивне обстеження:

Т ______ С, пульс ______, АТ ________.

Загальний стан: задовільний, середньої тяжкості, тяжкий.

Мигдалики: набряклі, гіперемовані, нашарування __________________

_______________________________________________________________

Шкіра: суха, волога, чиста, висипання _____________________________

Лімфатичні вузли: _____________________________________________

Серце: ________________________________________________________

Дихання: везикулярне, жорстке, хрипи (сухі, вологі, дзвінкі).

Живіт: м’який, неболючий, болючий, випорожнення ________________

_______________________________________________________________

Діагноз: основний ________________ Л/л № ___________________

супутній _________________ із ____________ до ________________ року.

Відвідання хворого вдома, відвідання хворим поліклініки

Лікар ________________________Дата ______________________

Сигнальні відмітки

Група та R-належність крові _____________________________________

Алергія ________________________________________________________

Тип реакції ____________________________________________________

Переливання крові (коли, скільки) _________________________________

Щеплення (коли, які, проти чого) __________________________________

Реакція ________________________________________________________

Хірургічні втручання ____________________________________________

Цукровий діабет _________________________________________________

Інфекційні захворювання ________________________________________

_______________________________________________________________

Повторне відвідання (у поліклініці, удома)

Скарги ____________________________________________________

Загальний стан __________________________________________________

Т ______ С, пульс ______, АТ ________.

Об’єктивно ____________________________________________________

Діагноз ________________________________________________________

Л/л із ______ до ____________________ року

Лікар _________________________________________________________

Повторне відвідання (у поліклініці, удома)

Скарги _________________________________________________________

Загальний стан __________________________________________________

Т ______ С, пульс ______, АТ ________.

Об’єктивно ____________________________________________________

Діагноз ________________________________________________________

Л/л із ______ до ____________________ року

Лікар _________________________________________________________

Лікування ______________________________________________________

_______________________________________________________________

_______________________________________________________________

Обстеження ____________________________________________________

_______________________________________________________________

_______________________________________________________________

Консультація ___________________________________________________

_______________________________________________________________

_______________________________________________________________

«____» _______________ року

Лікування ______________________________________________________

_______________________________________________________________

_______________________________________________________________

Обстеження ____________________________________________________

_______________________________________________________________

_______________________________________________________________

Консультація ___________________________________________________

_______________________________________________________________

_______________________________________________________________

 

Матеріали для самоконтролю

1. Заповніть паспортну частину медичної картки амбулаторного хворого.

2. Напишіть термінове повідомлення до СЕС.

3. Напишіть рецепт.

 

Питання для самоконтролю

Назвіть відомі вам фахові документи молодшого медичного персоналу.

 

Рекомендована література:

Медвідь А. Практикум з ділової української мови / А. Медвідь: [навч. посібник]. — К.: Здоров’я, 2002. — С.  29—37, 53—55, 160—192.