Посібник для тренерів та вчителів "Техніка і тактика гри у футбол"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розробив:

Інструктор фізичної культури

Величко І.В.

 

 

 м.Таврійськ

2019

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ		7
І Розділ. Техніка гри		8
1.1. Техніка польового гравця		8
	1.1.1. Удари по м’ячу	9
	1.1.2. Зупинки	18
	1.1.3. Ведення м’яча	20
	1.1.4. Відволікаючі дії (фінти)	22
	1.1.5. Відбирання м’яча	24
	1.1.6. Вкидання м’яча через бокову лінію	27
1.2. Техніка гри воротаря		27
	1.2.1. Ловлення м’яч	27
	1.2.2. Відбивання м’яча	29
	1.2.3. Переведення м’яча	30
	1.2.4. Кидки м’яча	31
1.3. Вправи на розучування технічних прийомів		31
	1.3.1. Вправи на розучування техніки пересування	31
	1.3.2. Вправи на розучування ударів по м’ячу	32
	Удари ногами	32
	Удари головою	33
	1.3.3. Вправи на розучування зупинки м’яча	35
	Зупинка ногами	35
	Зупинка грудьми	35
	Зупинка головою	36
	1.3.4. Вправи на розучування ведення м’яча	36
	1.3.5. Вправи на розучування відволікаючих дій	37
	1.3.6. Вправи на розучування відбирання м’яча	37
	1.3.7. Вправи на розучування вкидання м’яча	37
	1.3.8. Вправи для розучування техніки гри воротаря	38
ІІ Розділ. Тактика гри		39
2.1. Тактика нападу		41
	2.1.1. Індивідуальна тактика	41
	Дії без м’яча	42
	Дії з м’ячем	42
	2.1.2. Групова тактика	43
	2.1.3. Комбінації в парах	44
	2.1.4. Командна тактика	45
	2.1.5. Основні принципи організації нападу	47
2.2. Тактика захисту		48
	2.1.1. Індивідуальна	48
	2.1.2. Групова тактика	49
	2.1.3. Командна тактика	51
	2.1.4. Захист проти швидкого розгортання нападу	51
	2.1.5. Захист проти поступового розгортання нападу	51
	2.1.6. Тактична підготовка футболістів	52
2.3.  Вправи для навчання тактичних дій		54
Література		59

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Активна рухова діяльність школярів у процесі занять фізичною культурою і спортом сприяє запобіганню переван­тажень і перевтоми. Доцільність і ефективність рухової дія­льності, як і будь-якої іншої, залежить від системи її реалі­зації, глибини наукового обґрунтування. Важливо, зокрема, знати характер і ступінь впливу на організм тих чи інших вправ, правильно варіювати навантаження. Усе сказа­не стосується й одного з найбільш популярних, масових і улюблених школярами видів спорту — футболу.

Футбол розвиває силу, швидкість, витривалість, сприт­ність, сміливість, рішучість, наполегливість, силу волі, по­чуття товариськості. Кожен футболіст має можливість ви­ховувати в собі ініціативність, самостійність і творчу акти­вність, але він не повинен забувати про інтереси колективу і про взаємодію з партнерами по команді. Опанувати техні­кою і тактикою гри у футболі школярі можуть на уроках і в секціях, фізичної культури, футбол розвивається швидкими темпами характер гри постійно змінюється у бік інтенсифі­кації діяльності усіх футболістів під час матчу.

 

 

 

 

І Розділ. 

                                ТЕХНІКА ГРИ

У ході матчу футболістам доводиться зупиняти м'яч, ве­сти його, передавати один одному, бити по воротах і т.д. Якщо гравець виконує ці дії недостатньо швидко і неточно, то і команда в цілому затрачає зайві зусилля, що є серйоз­ною перешкодою до досягнення перемоги. Від того, наскі­льки уміло володіє футболіст усією різноманітністю техніч­них засобів і як їх застосовує, залежить ефективність його дій.

Освоюючи техніку, футболісти спочатку вчаться вико­нувати окремі прийоми і їх поєднання. Велике значення має особисте прагнення того, хто тренується, його наполегли­вість у роботі.

За характером ігрової діяльності в техніці виділяються два розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний із розділів складається з конкретних прийомів, що виконуються різними способами.

1. Техніка польового гравця

 

Техніка пересувань включає в себе біг, стрибки, зупинки, повороти. Оптимальне застосування прийомів пересуван­ня дозволяє успішно вирішувати тактичні завдання в атаці й обороні — відкривання для одержання м'яча, вибір пози­ції, закривання гравця, підстраховка і т.д.

Ходьба футболіста дещо відрізняється від звичайної хо­дьби, оскільки він пересувається по футбольному полю, зле­гка зігнувши ноги в колінах. Цим забезпечується зручне вихідне положення для зміни ритму і швидкості пересуван­ня. Ходьба чергується з бігом.

Біг — основний спосіб пересування у футболі — застосо­вується в основному для виходу на вільне місце, пересліду­вання суперника, зайняття певної позиції в обороні.

Біг спиною вперед, приставними кроками, перехресни­ми кроками — специфічні способи пересування, які вико­ристовуються, як правило, у поєднанні зі звичайним бігом.

Футбол багатий різноманітними стрибками, котрі вико­ристовують при ударах по м'ячу в безопорному положенні, зупинках м'яча й у деяких відволікаючих діях. Застосову­ються стрибки вгору, вбік, уперед. Виконуються поштовхом однієї чи обох ніг.

Ефективний спосіб — зміна напрямку руху. Залежно від місцезнаходження суперника після раптової зупинки здійснюються ривки в різних напрямках, відходи з м'ячем і без нього. Звичайно застосовуються два способи зупинки: ви­падом і стрибком.

1.1.1. Удари по м’ячу

Удари по м'ячу — це основний спосіб ведення гри. їх ви­конують ногою і головою, і вони вимагають точного вико­нання.

Удари по м'ячу ногою, незалежно від способу виконан­ня, можна розділити на два види: прямі (мал. 1) і різані (мал. 2, 3).

При прямому ударі м'яч летить в напрямку заподіюва­ного удару. Якщо ж напрямок удару здійснюється в якій-небудь стороні від центру               Мал.1                           ваги м'яча, то це різаний удар. Такий удар не можна називати неточним: ним потрібно ко­ристуватися так само, як і іншими, траєкторію польоту ви­бирати (передбачати) особливо ретельно.

Точне і своєчасне виконання удару по м'ячу дозволяє заощаджувати сили, швидко і планомірно розвивати               Мал. 2                                          ата­ки, змушувати польових гравців і воротаря суперників час­тіше помилятися. Адже гра складається з великої кількості ударів і передач на різні відстані. По тому, наскільки успіш­ні ці дії, судять і про видовищну красу футбольного дво­бою.

Удари по м'ячу ногою виконують такими способами: внутрішньою стороною стопи; внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому; носком; п'ятою. Удари здійснюються по нерухомому м'ячу, по м'ячу, що котиться чи летить з місця, у русі, у стрибку, з                                                  Мал. 3                                          поворотом, у па­дінні і т.д. Можна виділити основні фази рухів, котрі є за­гальними для багатьох спо­собів.

Попередня фаза — розбіг. Його довжину і швидкість визначають залежно від інди­відуальних особливостей футболістів і фактичних завдань. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою; розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок.

Підготовча фаза - постановка опорної ноги (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною ногою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто бли­зьке до максимального, розгинання в тазостегновому суг­лобі і згинання в колінному, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої по­верхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно спри­яє подовжений на 35 — 50 % останній крок розбігу.

Робоча фаза — ударний рух і проводка. Ударний рух починається з активного згинання в тазостегновому сугло­бі в момент постановки опорної ноги, причому кут, утво­рений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом спо­стерігається "гальмування" стегна. Різким захльостуючим рухом гомілки і стопи б'ють по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілкостопному і колінному сугло­бах, що дозволяє збільшити масу вдаряючої ланки. Час зітк­нення м'яча і стопи варто зберегти якомога довше, оскіль­ки швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проводка багато в чому визначає напрямок м'яча.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в ос­новному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані (мал. 4). Ударний рух почина­ється з одночасного згинання стегна і повороту назовні удар - ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться стро­го під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 4 Удар по м’ячу внутрішньою стороною стопи

 

Правильний удар внутрішньою частиною підйому може бути дуже сильним і точним. Застосовується при середніх і довгих передачах, "прострілах" уздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій (мал. 33). Розбіг під кутом у 30—60° віднос­но м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорну ногу ставлять на

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 5 Удар по м’ячу внутрішньою частиною підйому

зовнішній звід підошви. Тулуб трохи на­хилений у бік опорної ноги. У момент удару носок відтяг­нутий донизу.

Удар середньою частиною підйому роблять з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю (мал. 6). Замах і ударний рух виконують в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягну­тий донизу. Умовна вісь, яка ніби з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і проводки строго вертикальна.

Мал. 6 Удар по м’ячу середньою частиною підйому

 

Удар зовнішньою частиною підйому найчастіше засто­совується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньої і зовнішньої частин підйому подібна. Від­мінності полягають у тому, що під час ударного руху гоміл­ка і стопа повертаються всередину (мал. 7).

Мал. 7 Удар по м’ячу зовнішньою частиною підйому

Удар носком (мал. 8) використовують, коли треба зне­нацька, без підготовки вдарити по цілі. Місце початку роз­бігу, м'яч і ціль — на одній лінії. Останній крок розбігу — замах, У момент удару носок трохи піднятий.

 

Мал. 8 Удар по м’ячу носком

 

Удар п'ятою через складність виконання застосовується рідше; він незначний за силою і точністю, Перевага його — у несподіванці для суперників (мал. 9).

Мал. 9  Удар по м’ячу п’ятою

Опорна нога на рівні м'яча. Для замаху ударна нога про­носиться над м'ячем уперед. Удар виконують різким рухом ноги назад. Стопа паралельна до землі.

Удари по м'ячу, що котиться, в основному не відрізня­ються від ударів по нерухомому м'ячу. Головне завдання - скоординувати швидкість відповідного руху з напрямком і швидкістю польоту м'яча. При ударі по м'ячу, який котиться від гравця, опорну ногу ставлять збоку — за м'яч. При ударі по м'ячу, що ко­титься назустріч, вона не доходить до м'яча. Якщо м'яч ко­титься збоку, то раціонально виконати удар ногою, котра ближча до м'яча. В усіх випадках відстань від місця поста­новки опорної ноги до м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.

Удари по м'ячу, котрий летить. Швидкість м'ячів, котрі летять, звичайно вища, ніж тих, що котяться, тому головна трудність полягає в тому, щоб визначити місце зустрічі з м'ячем, котрий летить. Удари по м'ячах, що опускаються і низько летять, подібні структурою руху до ударів по м'ячах, які котяться (мал. 10). Удари з поворотом і з напівльоту мають деякі осо­бливості.

Мал. 10  Удар по м’ячу з поворотом

Удар з поворотом вико­ристовується для зміни на­прямку польоту м'яча і ви­конується середньою час­тиною підйому (мал. 11). Опорну ногу розвертають у напрямку удару. Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба почи­нається ударний рух у горизонтальній площині.

Мал. 11  Удар по м’ячу, котрий летить

Удар з напівльоту виконується середньою чи зовнішньою частиною підйому відразу ж після відскоку м'яча від землі (мал. 12). Опорна нога ставиться ближче до місця його приземлення. Гомілка в момент удару і проводки вертикальна, носок відтягнутий.

 

Мал. 12 Удар по м’ячу з напівльоту

Удари по м'ячу головою — ефективний спосіб ведення гри. Вони використовуються як завершальні і для передач парт­неру. Виконують їх без стрибка й у стрибку. Найчастіше за­стосовуються удари середньою і боковою частиною лоба.

Удар серединою лоба. Вихідне положення при ударі без стрибка — стійка з розташуванням                               Мал. 13 Удар по м’ячу

ніг у невеликому кроці (мал. 13).                        головою без стрибка

Роблячи замах, тулуб відхиляють назад, нога, що стоїть позаду, трохи згинається, і маса тіла переноситься на неї. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з розги­нання ніг, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла перено                  

ситься на ногу, що стоїть  попереду.

При ударі в стрибку роблять поштовх угору двома чи однією ногами (мал. 42). Після відштовхування тулуб від­хиляється назад. Удар по м'ячу здійснюють у найвищій точці стрибка.

                                                                  Мал.14 Удар по м’ячу

                                                                    головою в стрибку

По важкодосяжному м'ячу, котрий летить (3—4 м від гравця), удар головою виконується в падінні.

Удар боковою частиною лоба використовують, коли м'яч летить збоку від гравця (мал. 15). Вихідним положен­ням є стійка "ноги нарізно" (30—50 см). Якщо м'яч набли­жається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляють вправо. Ударний рух починається з розгинання ніг і випрямлення тулуба. Маса тіла переноситься на ліву ногу.                                                  Мал. 15 Удар по м’ячу

боковою частиною лоба                                       

1.1.2. Зупинки

Зупинка м'яча ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів Підготовча фаза — зайняття вихідного положення — ха­рактеризується перенесенням маси тіла на опорну ногу, яка трохи зігнута для стійкості. Ногу, котра зупиняє, посила­ють назустріч м'ячу.

Робоча фаза — поступливий (амортизуючий) рух зупи­няючою ногою, котра трохи розслаблена. У момент стикан­ня з м'ячем (чи трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється.

Завершальна фаза — зайняття необхідного положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься у бік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка м'яча внутрішньою стороною стопи (мал. 16). Щоб зупинити м'яч, який котиться, ногу виносять назустріч йому. Стопа розвернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи зупиняючу ногу відводять назад до рівня опор­ної ноги.                                 Мал. 16 Зупинка м’яча          

                                                    внутрішньою стороною стопи

 

При зупинці м'ячів, котрі низько летять, у підготовчій фазі зупиняюча нога більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, котрі високо летять, зупиняють у стрибку.

Зупинка м'яча підошвою (мал. 17). Коли м'яч, який ко­титься назустріч, наближається, ногу виносять уперед. Но сок піднятий вгору під кутом 30— 40°. Поступливий рух назад незна­чний.

 

 

 

 

 

Мал. 17 Зупинка м’яча підошвою

 

Для того, щоб зупинити підош­вою м'яч, котрий опускається, тре­ба точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент доторкання м'яча до зе­млі його накривають (але не дав­лять) підошвою.

Зупинка м'яча підйомом. При зупинці м'ячів, котрі опускаються з високою траєкторією, стопа зупиняючої ноги розташована паралельно до землі (мал. 18). Поступливий рух здійснюється донизу — назад.                                 Мал. 18 Зупинка м’яча підйомом

 

Зупинка м'яча стегном. Стегно розташовують під пря­мим кутом до м'яча, котрий летить (мал. 19). М'яч стика­ється із середньою частиною стегна. Поступливий рух здійс­нюється донизу — назад.

 

 

 

 

 

 

Мал. 19 Зупинка м’яча стегном                  Мал. 20 Зупинка м’яча грудьми

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст сто­їть обличчям до м'яча (мал. 20), ноги на ширині плечей чи невеликого кроку (50—70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводять на­зад, плечі і руки висувають уперед.

1.1.3. Ведення м'яча.

Ведення м'яча здійснюється за допомо­гою всіляких переміщень, у процесі яких застосовується біг (іноді ходьба). Відповідно до тактичних завдань, удари по м'ячу при веденні виконують з різними послідовністю, рит­мом і силою. Якщо треба швидко подолати значну відстань, м'яч "відпускають" від себе на 10—12 м. При протидії супер­ника потрібно постійно контролювати м'яч і не "відпускати" його далі ніж на 1—2 м. Необхідно зазначити, що часті удари знижують швидкість ведення.

При веденні середньою частиною підйому роблять пере­важно прямолінійний рух. Ведення внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Най­більш універсальним є ведення зовнішньою частиною під­йому. При веденні стрибаючих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном чи головою.

Ведення зовнішньою частиною підйому (мал. 21) вико­нують несильними ударами в нижню частину м'яча, щоб надати йому зворотного руху, завдяки чому він не віддаля­ється надмірно від гравця.

Мал. 21 Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому

 

При веденні внутрішньою частиною підйому (мал. 22) гравець спрямовує м'яч перед собою, носок ноги перед до­торком до м'яча трохи вивертає назовні Стопа не напру­жена. Ведення правильне, не Мал. 22 Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому                                    

 

якщо м'яч постійно під контро­лем, на дуже близькій відстані і темп бігу порушується. У таких умовах супернику дуже складно відібрати м'яч.  

Ведення серединою підйому (мал. 23) — один із важких способів переміщення з м'ячем. Підштовхування м'яча пе­ред собою серединою підйому здійснюється при злегка від­тягнутій донизу стопі. Рух її більш неперервний, ніж при веденні внутрішньою частиною підйому, однак управляти м'ячем складніше, оскільки менша його поверхня стикання з ногою.

Мал. 23 Ведення м’яча серединою підйому

 

1.1.4. Відволікаючі дії (фінти).

Здійснюються в безпосередньо­му єдиноборстві із суперником, щоб подолати його опір і створити необхідні умови для подальшого ведення гри.

Виділяють дві найбільш загальні фази відволікаючих дій — підготовку і реалізацію. Інсценування намірів у пер­шій фазі відповідає підготовчій частині техніки виконання ударів по м'ячу, зупинок і ведення. Природним демонстру­ванням дій визначається і бажана відповідна реакція супер­ника. У другій фазі реалізуються справжні наміри футболі­ста, їй властива значна варіативність, котра обумовлюєть­ся ігровими ситуаціями і тактичними міркуваннями.

Фінти "відходом" ґрунтуються на принципі несподіва­ної і швидкої зміни напрямку руху. При атаці супротивни­ка спереду застосовується відхід випадом. Зближаючись із суперником, на відстані 1,5— 2 м від нього, поштовхом пра­вої ноги футболіст здійснює широкий випад уперед. Супер­ник намагається перекрити зону проходу і переміщається у бік випаду. Різким поштовхом лівої ноги робить крок впра­во. Зовнішньою частиною підйому правої ноги м'яч поси­лається вправо — уперед. Якщо супротивник атакує поза­ду, застосовується фінт "відходом" з переносом ноги через м'яч (мал. 24).

Мал. 24 Фінт «відходом» з переносом ноги через м’яч

Фінти "ударом" по м'ячу виконуються під час ведення, після передачі м'яча партнером, після зупинки. Зближаючись із суперником, роблять замах ударною ногою на м'яч. Реагуючи на це, суперник намагається відібрати м'яч чи перекрити зону удару за допомогою випаду, шпагату, підкату, що пов'язано зі сповільненням руху чи зупинкою. За­лежно від ігрової ситуації у фазі реалізації відбувається від­хід уперед, вправо, вліво чи назад (мал. 25).

Мал. 25 Фінт «ударом»

Фінт "зупинкою" м'яча ногою застосовується під час ве­дення і після передачі м'яча партнером. У першому випадку інсценізується спроба зупинки з м'ячем. Атакуючий супер­ник сповільнює рух. У цей момент відбувається прискорен­ня з м'ячем (мал. 26) У другому випадку після передачі стають у підготовче положення для зупинки м'яча. Суперник атакує гравця. Однак той, замість зупинки, пропускає м'яч, повертається на 180° й оволодіває ним.

Мал. 26 Фінт «зупинкою»

1.1.5. Відбирання м'яча.

Відбирання м'яча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи "відпустить" м'яч від себе. Є два різновиди відбиран­ня: повне і неповне. При повному — м'ячем оволодіває сам відбираючий чи його партнер. При неповному — м'яч від­бивають на певну відстань чи за бокову лінію.

Відбирання м'яча у випаді дозволяє прийняти м'яч на відстані 1,5—2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік м'яча роблять випад,                                                                                                                                            Мал. 27

Важкодосяжні м'ячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті (мал. 27).               

Відбирання перехопленням застосовується, коли суперник, рухаючись із м'ячем назустріч, відпускає його від себе. Захисник повинен уловити цей момент і рі­зким рухом оволодіти м'ячем чи відбити його, поставивши на його шляху ногу. Відбирання м'яча поштовхом у плече (мал. 28 — 29).              

Цим спо­собом користуються переважно тоді, коли футболіст, котрий во­лодіє м'ячем, дає можливість атакувати себе збоку. Суперники зрівню­ються у швидкості пересування. По­штовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притис­нута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втра­тивши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати м'яч, і цього досить, щоб відібрати його.

 

 

 

 

Мал. 28                                                         Мал. 29

Відбирання м'яча підкатом (мал. 30). Підкат — це один з найбільш технічно складних прийомів відбирання м'яча.

Футболісту часто доводиться атакувати суперника не спереду, а збоку від нього, коли він уже пробіг мимо і немає можливості відібрати м'яч за допомогою поштовху плечем без порушення правил. Рухаючись в одному напрямку з ата­куючим, той, хто захищається, намагається вибити в нього м'яч носком, підйомом, зовнішньою, внутрішньою сторо­ною стопи чи підйому або підошвою. Щоб відібрати м'яч чи вибити його в підкаті, гравець повинен зробити склад­ний                                              маневр.                                                                       Мал. 30 Відбирання                              

                                                                                     м’яча підкатом

Слід зазначити, що підкат дає можливість віді­брати м'яч у межах правил у тих випадках, коли зробити це інакше вже неможливо. Гравець, котрий опанував технікою підкату, може запобігти безлічі небезпечних ситуацій. Од­нак неправильне виконання підкату приводить до штраф­ного удару на небезпечній відстані від воріт.

Оскільки підкат виконується в процесі швидкого руху, гравець повинен мати відмінне почуття темпу, позиції, умі­ти ковзати ногою по поверхні поля і швидко вставати.

Техніка виконання підкату така: перебуваючи трохи по­заду і збоку від суперника, захисник починає згинати в ко­ліні опорну ногу, ковзаючи по ґрунті, а іншою — зупиняє м'яч чи вибиває його з-під ноги атакуючого.

Правилами регламентується саме те, що вибивати м'яч під­катом дозволяється лише тоді, коли гравець хоча б однією ногою доторкається до землі, тобто ніби ковзає по ній, при цьому, природно, граючи в м'яч, а не в ногу суперника.

1.1.6. Вкидання м'яча через бокову лінію (мал. 31).

При вки­данні тулуб відхиляється назад, руки з м'ячем за головою, ноги зігнуті в колінних суглобах. Кидок починається з енер­гійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кис­тьовим зусиллям у бік вкидання. Щоб збільшити дальність, вкидання використовують після розбігу з падіннями

Мал. 31 Вкидання м’яча через бокову лінію

1.2. Техніка гри воротаря.

Технічні прийоми гри воротаря і польового гравця істотно різняться. Це зумовлено тим, що воротарю в межах штрафного майданчика дозволено гра­ти руками. Воротар користується і необхідним арсеналом техніки польового гравця.

1.2.1. Ловлення м'яча

Основний спосіб техніки гри ворота­ря. Найчастіше він ловить м'яч обома руками. Залежно від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча ловлення ви­конують знизу, зверху чи збоку. Ловлення м'яча, точка пе­ретинання траєкторії якого з лінією воріт через ігрову ситу­ацію знаходиться на значній відстані від воротаря, здійс­нюється в падінні. Воротар постійно переміщується до та­кої передбачуваної точки.

Ловлення знизу використовується для оволодіння м'я­чами, котрі котяться, опускаються і низько (до рівня живо­та) летять назустріч воротарю. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз (мал. 32). Долоні звернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі чи трохи зігнуті. М'яч підхоплюють кистями знизу і підтягують            Мал. 32 Ловлення м’яча,

до живота.                                                              которий котиться знизу

Ловлення зверху застосовуєть­ся для оволодіння м'ячами, котрі летять по середньовисокій (на рів­ні грудей і голови), високій і спад­ній траєкторії (мал. 33). Займаю­чи вихідне положення, воротар виносить ледь зігнуті руки уперед чи уперед — вгору. Долоні, повернені до м'я­ча, з розставленими і напівзігнутими пальцями, утворять своєрідну півсфе­ру. Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступ­ливого руху кистей і зги­нання рук.                                        Мал.33 Ловлення м’яча зверху

М'ячі, котрі високо ле­тять, слід ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловлення у падінні — ефективний спосіб оволодіння м'я­чами, направленими зненацька, точно і сильно убік від во­ротаря; перехоплення передач уздовж воріт; відбирання м'я­ча в ногах у суперника.

Відомі два варіанти ловлення: без фази польоту і з фа­зою. Перший варіант застосовують звичайно для ловлення м'ячів, котрі котяться на відстані 2—2,5 м збоку від ворота­ря. Попередньо воротар робить широкий крок, спрямову­ючи руки до м'яча. Падіння відбувається "перекатом": спо­чатку до землі доторкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки загороджують шлях м'ячу.

Для ловлення м'ячів, котрі летять на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту (мал. 34). Попе­редньо роблять один чи два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча. Поштовх робить ближня до нього нога. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до м'яча. Ловлення здійснюють у фазі польоту. Після оволо­діння м'ячем — групування. Приземлення

відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на пле­че, тулуб і ноги.

 

 

 

 

 

Мал. 34 Ловлення м’яча в падінні

 

1.2.2. Відбивання м'яча.

Якщо не можна виконати ловлення (через протидію суперника, велику силу удару, важкодосяж-ність м'яча і т.д.) — м'яч відбивають. Назустріч м'ячу, кот­рий летить, швидко виноситься одна чи дві руки. Відбиван­ня здійснюють найчастіше долонями (іноді удар м'яча при­падає на передпліччя). М'яч рекомендується спрямовувати в бокову сторону від воріт.

М'ячі, котрі летять на значній відстані від воротаря, слід відбивати однією рукою в падінні.                                                                                                                                               Мал. 35 Відбивання м’яча

Щоб перепиняти "прострільні" і "навісні" передачі, во­ротарю необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цьо­го застосовується удар по м'ячу одним чи двома кулаками. Воротар відбиває м'яч на місці, у кроці, після різних перемі­щень і, особливо часто, у стрибку (мал. 35).

 

1.2.3. Переведення м'яча.

До переведень відносяться дії воротаря, мета яких — спряму­вати м'яч, котрий летить у ворота, через верхню пере­кладину. В основному пе­реводяться м'ячі, котрі ле­тять сильно і по високій траєкторії над воротарем чи збоку від нього. Пере­ведення трохи нагадує від­бивання м'яча. Його вико­нують однією чи двома руками (мал. 36). Важкодосяжні м'ячі переводять­ся в падінні.

Мал. 36 Переведення м’яча руками в стрибку

1.2.4. Кидки м'яча.

Кидки виконуються однією і дво­ма руками. Кидок однією рукою дозволяє більш точно направити партне­ру м'яч. Застосовуються такі способи кидка: звер­ху і знизу. Найбільш роз­повсюджений кидок звер­ху. У цьому випадку м'яч можна направити по різ­них траєкторіях, на значну відстань і з достатньою точністю (мал. 37). Кидки вико­нуються на місці й у кроці. Використання їх у русі суворо регламентується правилами.

 

 

 

 

Мал. 37 Кидок м’яча згори

 

1.3. Вправи на розучування технічних прийомів

 

1.3.1.  Вправи на розучування техніки пересування

 

1. Поєднання пересувань "біг, ходьба, біг".

2. Біг з раптовою зупинкою і поворотами різними спосо­бами.

3. Дріботливий біг з переходом на звичайний.
4. Ривки 10— 15 м.
5. Пробігання дистанції в 10 — 15мз ходу.
6. Біг "змійкою" між предметами.

7. Біг спиною вперед, за сигналом, з поворотом, на при­скорення.
8. Пересування лівим, правим боком приставними кро­ками, перехресним кроком.
9. Пересування приставними кроками з поворотом кру­гом через кожних два кроки.

 

10. Біг зі зміною напрямку "змійкою".
11. Біг по віражу.
12. Біг за лідером, котрий змінює напрямок.
13. Біг з наступанням на кожну точку, нанесену на дистан­ції.
14. Пересування стрибками вліво і вправо.
15. Стрибки через квадрат 60 х 60 см і 80 х 90 см.

 

1.3.2. Вправи на розучування ударів по м'ячу.

Удари ногами.

1. Удари по м'ячу в стінку. За 2—3 м від стінки учні вико­нують удари по нерухомому м'ячу низом з місця.
2. У парах. Два футболісти за 3—4 м один від одного і по черзі низом роблять передачі після зупинки м'яча.
3. З розбігу. Учні після двох-трьох кроків бігу в повіль­ному темпі б'ють по м'ячу низом у стінку.
4. 3 подачі партнера. Учень стає збоку від партнера і внут­рішньою стороною стопи низом спрямовує до нього м'яч. Партнер з розбігу б'є по м'ячу в стінку.
5. Футболісти займають позицію з інтервалами 9—30 м і по черзі посилають м'яч один одному з невеликого розбігу. Спочатку вправу виконують після зупинки м'яча, а потім в одне доторкання.
6. Учні з відстані 10 —12 м прагнуть потрапити в мішень, позначену на стінці. Виконується лівою і правою ногою.
7. Удар по воротах. Воротар рукою низом посилає м'яч назустріч футболісту, котрий з розбігу завдає сильного удару по воротах з 10 —15 м.
8. Футболісти в парах передають м'яч один одному ни­зом в одне доторкання на відстань 10 —15 м.
9. Гравці на відстані 10 —15 м по черзі передають м'яч один одному різаним ударом в обвід стінки шириною 2м, встановленої між ними.

 

10. М'яч встановлюється на 15—20 м від воріт, попереду від м'яча на відстані 6 м ставиться стінка шириною 3м. Грав­ці різаним ударом посилають м'яч у ворота.
11. Удари по м'ячу з льоту і напівльоту. Гравець кидає м'яч партнеру, який знаходиться на відстані 5 — 6 м; після першого чи другого відскоку від землі партнер б'є по м'ячу з льоту заданим способом.
12. Два гравці безперервно передають м'яч один одному з одноразовим відскоком від землі.

Удари головою.

1. Гравець підкидає м'яч руками над собою і наносить по ньому удар головою в напрямку до стіни.
2. Гравець підкидає м'яч руками над собою і вдаряє по ньому вгору, намагаючись зробити якнайбільше ударів.

 

3. Один гравець, ударяючи руками м'яч об підлогу, на­правляє його іншому. Після відскоку м'яча другий гравець б'є по ньому головою у бік першого.
4. Два гравці по черзі накидають м'яч по дузі третьому. Третій у стрибку ударом по м'ячу головою направляє його то вправо, то вліво.
5. Гравці стають у колону по одному. Перший, з відстані 10 м від колони, кидає м'яч по дузі так, щоб він не долетів до другого на 2—3 м. Другий біжить назустріч м'ячу й у стрибку б'є його головою в напрямку першого гравця, а сам стає в кінець колони і т.д. Через якийсь час другий гравець заміняє першого, третій —другого і т.д.
6. Два гравці стають поруч. Третій накидає м'яч по кру­тій траєкторії між ними. Вони в боротьбі за м'яч ударом голови направляють його третьому.
7. Перший гравець стає в 7—8 м від цілі, другий збоку накидає йому м'яч. Перший ударом голови направляє м'яч у ціль.
8. Гравець стає в 7—8 м від воріт. Двоє інших, розташу­вавшись по обидва боки від воріт, по черзі посилають м'ячі по напіввисокій траєкторії так, щоб вони пролетіли біля першого гравця. Він ударом голови намагається забити м'яч у ворота.

 

 

 

1.3.3. Вправи на розучування зупинки м'яча

Зупинка ногами

1. Гравці стають попарно на відстані 5—6 м обличчям один до одного і по черзі виконують удар по м'ячу і зупин­ку м'яча, що котиться назустріч їм.
2. За 3—4 м від стінки учні направляють у неї м'яч ни­зом, а коли він відскакує, зупиняють заданим способом.
3. Два гравці, відстань між якими 5—6 м, по черзі низом передають його третьому. Він повинен робити рух вправо чи вліво і зупиняти м'яч.
4. Гравець підкидає м'яч ледь вище голови так, щоб він опускався поруч із плечем з боку зупиняючої ноги, і зупи­няє м'яч заданим способом.

6. Два гравці по черзі посилають м'яч один одному уда­ром з рук по крутій траєкторії. Після відскоку м'яч зупиня­ють заданим способом.
7. Учень жонглює м'ячем, потім підбиває його вгору і зупиняє, не даючи упасти на землю.

Зупинка грудьми

1. Гравець зупиняє м'яч грудьми після кидка партнера.
2. Два гравці по черзі накидають один одному м'яч по різних траєкторіях і зупиняють його грудьми.
3. Гравці по черзі з напівльоту направляють м'яч споча­тку рукою, а  потім ногою один одному і зупиняють його грудьми з поворотом на 45 — 90 °.

Зупинка головою

1. Гравець підкидає вгору м'яч і зупиняє його головою.
2. Двоє гравців, відстань між якими 2—3 м, по черзі на­кидають один одному м'яч руками ледь вище голови і зупи­няють його.
3. Гравець з напівльоту посилає м'яч по невисокій траєк­торії партнеру, котрий зупиняє м'яч головою, бере його в руки і, у свою чергу, так само посилає м'яч назад.

1. Ведення м'яча різними способами по прямій лінії.
2. Ведення м'яча по коридору шириною 50—60 см зі змі­ною способу ведення, ведучої ноги (лівої і правої) і темпу.
3. Гравець веде м'яч по колу в зоні, обмеженій двома кон­центричними колами, роблячи на кожен крок одне дотор­кання до м'яча.
4. Ведення м'яча по прямій із прискоренням.
5. 7—8 гравців з м'ячами здійснюють ведення в центра­льному колі, змінюючи напрямок і темп руху. Завдання — уникнути зіткнення.

1.3.5. Вправи на розучування відволікаючих дій (фінтів)

1. Гравець веде м'яч, довільно виконуючи рухи, що ви­вчаються
2. Гравець веде м'яч, перед стійкою виконує фінт і про­довжує рух з м'ячем.
3. Один гравець веде м'яч перед іншим, котрий діє пасив­но, робить фінт і продовжує рух.
4. Один гравець виконує фінт проти іншого гравця, кот­рий повільно наближається і діє пасивно. Потім, у міру за­своєння прийому, другий протидіє першому, перепиняючи йому шлях ногами.

 

1.3.6. Вправи на розучування відбирання м'яча

1. З розбігу гравець виконує відбирання м'яча в пасив­ного суперника.
2. Гравець відбирає м'яч у суперника, котрий здійснює ведення в повільному темпі.
3. Гравець зустрічає суперника, котрий веде м'яч, і нама­гається відібрати його.

1. Гравці кидають м'яч двома руками через голову в стін­ку, знаходячись від неї за 2—3 м.
2. Кидки м'яча двома руками з-за голови один одному.
3. Два гравці вкидають один одному м'яч, зробивши два-три кроку і з розбігу.
4. Два гравці вкидають м'яч один одному по коридору на відстані 10 — 15 м.
5. Вкидання м'яча на точність у кола, які знаходяться на полі.

 

1.3.8. Вправи для розучування техніки гри воротаря

Один із факторів готовності воротаря до дії — правиль­ний вибір вихідного положення. При навчанні стійці вико­ристовують вправи, пов'язані зі стартовими рухами, вико­нуваними в різних напрямках з вихідного положення зви­чайним, приставним і перехресним кроком, стрибками, па­діннями, перекидами, перекатами.

Техніку володіння м'ячем починають вивчати з ловлен­ня м'яча двома руками на місці, у русі, стрибку. Виконуєть­ся серія ударів чи кидків рукою з відстані 6—8 м по заданій траєкторії на воротаря чи убік від нього (1—-2,5 м). Поступово збільшується сила ударів (кидків), а потім відстань, змінюються параметри траєкторії. Паралельно з ловленням засвоюються кидки м'яча рукою. На початку навчання по­даються вправи, основна мета яких — розвиток техніки і формування точності кидків, а потім — збільшення даль­ності, ускладнення траєкторії польоту м'яча і зростання точ­ності.

Засвоєнню техніки ловлення і кидків м'яча сприяє широ­ке використання рухливих (з елементами кидків і ловлення) і спортивних ігор (баскетболу і гандболу).

У підготовці воротарів велику увагу слід приділити на­вчанню ловлення м'яча в падінні. Після ознайомлення з тех­нікою падіння "перекатом" у сторони розучується техніка ловлення м'ячів, котрі котяться і низько летять, на відстані 1,5—2 м від воротаря. Щоб освоїти ловлення м'яча в падін­ні з фазою польоту, на початку навчання використовують­ся вправи на засвоєння всіх компонентів складної структу­ри падіння (переміщення, відштовхування, ловлення у фазі польоту, групування, приземлення). Потім ідуть завдання — ловити м'ячі, котрі котяться і летять по різних траєкторіях на відстані 2—2,5 м від воротаря.

Для вивчення переведення і відбивання рекомендують­ся вправи, що використовуються при вивченні ловлення м'яча.

ІІ Розділ. 

                                    ТАКТИКА ГРИ

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, гру­пових і командних діях у нападі і захисті. Тактичні завдан­ня, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, стану поля, кліма­тичних умов.

Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами.

Воротар повинен досконало володіти технікою гри, умі­ти правильно вибирати місце, швидко оцінювати обстановку, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м'яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру "у воротах" з діями «на виходах». Воротар — перший організатор атак.

Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м'ячем і без ньо­го, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки.

Основні вимоги до граючого в захисті: колективно й індивідуально вміло діяти в зоні; своєчасно протидіяти пере­дачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за верховий м'яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положен­ня "поза грою".

При організації нападу захисник» «повинні: відкривати­ся для одержання м'яча від воротаря; після оволодіння м'ячем своєчасно і точно виконувати передачі партнерам; не­сподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи "простріл" із флангу; завершувати атаку ударом по воротах.

Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати ата­ки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на висо­кому рівні виконавської майстерності.

Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптовості в розвитку атаки за допомогою переведення м'яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль се­редини поля й активна участь у завершенні атак.

Основні дії в захисті: протидії швидкому розвитку у від­повідь атаки супротивника за допомогою контролю за ближнім у даній зоні чи персонально закріпленим суперни­ком; протидія передачі й ударам по воротах; страховка парт­нерів і взаємодія з ними.

Нападаючі повинні вміти поєднувати індивідуальні і гру­пові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершаль­ні атаки в умовах постійного єдиноборства.

Основні дії в атаці: розташування на грані положення "поза грою" і своєчасний відхід назад для одержання м'яча; швидкісний маневр по флангу з подальшою передачею чи прострілом м'яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак.

При переході в оборону нападаючі контролюють дії за­хисників чи вступають у єдиноборство з найближчим суперником, котрий володіє м'ячем. У захисті беруть участь за­лежно від ситуації.

2.1. Тактика нападу.

Організація дій команди, котра володіє м'ячем, з метою взяття воріт суперника відноситься до так­тики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, варіювання темпу і напрямку розвитку атаки, багатст­во технічних прийомів єдиноборства —усе це створює важкі умори для суперника.

2.1.1. Індивідуальна тактика.

Індивідуальна тактика нападу — це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіс­та, що ґрунтуються на його умінні з декількох можливих вирішень у даній ігровій ситуації вибрати найбільш правиль­не. Вона включає дії без м'яча і з м'ячем.

 

 

Дії без м'яча.

Для оптимального вибору позиції з метою одержання м'яча використовується відкривання. Від того, наскільки гравці швидко і правильно відкриваються, скіль­ки «пропозицій» робиться партнеру з м'ячем, залежить ефек­тивність комбінацій. В усіх випадках необхідно керуватися таким:

• відкривання виконувати несподівано для суперника і на
  високій швидкості; воно не повинне утруднювати дій парт­нерів;
• не рекомендується занадто зближатися з гравцем, що
  володіє м'ячем, — це гальмує розвиток атаки;
• уважно стежити за тим, щоб не опинитись в положенні
  "поза грою". . 

Ефективним маневром є відволікання супротивника, тоб­то демонстративне переміщення у певну зону з метою пове­сти за собою опікуна і тим самим забезпечити свободу дій партнерам. Якщо атакуючий гравець не справляється в єди­ноборстві із суперником, один із партнерів повинен переміс­титися в цю зону і створити чисельну перевагу.

Багаторазове поєднання відкривань, відволікань і ство­рення чисельної переваги називається маневруванням.

Дії з м'ячем.

Якщо партнери закриті і немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба па­м'ятати, що без м'яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м'яча гальмує розвиток атаки.

Обведення — найважливіший засіб індивідуального по­долання оборони. Розрізняють такі види обведення: за до­помогою варіювання швидкості і зміни напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинне бути самоціллю.

Атакуючі дії завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м'яча залежить від конкретної ігрової ситуації.

 

2.1.2. Групова тактика.

Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох чи декількох гравців, об'єднаних виконан­ням тактичної комбінації. Вся гра складається з ланцюга таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають заздалегідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізова­ними — які виникли в ході матчу.

Комбінації при стандартних положеннях дозволяють
заздалегідь розташувати гравців у найбільш небезпечних для
суперника зонах.

Мета комбінацій при вкиданні м'яча з-за бокової лінії — зберегти м'яч у своєї команда (у взаємодії з воротарем чи партнером) або вивести гравця на ударну позицію.

Комбінації при кутових ударах мають два основних ва­ріанти. У першому виконується подача м'яча у штрафний майданчик (в зону 11-метрової позначки, на ближню чи дальню стійки), У другому — розігрування кутового удару з подальшим ударом по воротах.

Комбінації при штрафних ударах у безпосередній близь­кості від воріт суперника завершуються ударом по ворогах чи розігруванням м’яча, щоб вивести одного з партнерів на зручну для взята воріт позицію.

Комбінації при вільних ударах пов'язані з розігруванням м’яча (відкидання для удару, гра "у стінку", передача на вихід і т.д.).

Комбінації при ударах від воріт виконуються переважно за участю воротаря. Воротар (іноді польовий гравець), вибиває м'яч партнеру, котрий відкрився, чи грає з одним із захисників і, одержавши відповідну передачу, посилає м'яч у поле.

Комбінації в ігрових епізодах поділяються на взаємодії в парах, трійках і т.д. Сполучною ланкою цих взаємодій є передачі.

Ефективність передач залежить від технічної майстерно­сті футболіста, його тактичного мислення й уміння бачити поле, маневреності партнерів, обумовленої кількістю "про­позицій" гравцю з м'ячем,

 

2.1.3. Комбінації в парах.

Один з найбільш ефективних спосо­бів обігрування суперника за допомогою партнера — це гра у «стінку». Футболіст, що володіє м'ячем, зближається з партнером, різко передає йому м'яч і на максимальній швид­кості кидається за спину суперника. Партнер в один доторк посилає м'яч, щойно отриманий від товариша по команді, у бік руху останнього — "на хід".

Комбінація "схрещування" застосовується на середині поля чи на підступах до штрафного майданчика. Переслі­дуваний суперником гравець просувається з м'ячем попе­рек поля,  його партнер біжить назустріч. Будучи вільним від опіки, у момент зустрічі він одержує м'яч і діє відповід­но до Ігрової обстановки.

Комбінацію "передача в одне торкання" застосовують переважно з метою виграшу часу і простору для маневру.

Вона дає можливість несподівано і швидко змінювати на­прямок атаки перегрупувати сили.

Комбінації в трійках зі "зміною місць" дозволяють обігрувати суперника завдяки переходу гравця зі своєї зони в зону партнера після того, як той "вивів" звідти протидію­чого суперника.

Комбінація "пропускання м'яча" найчастіше застосову­ється при завершенні флангових атак. Активно виходячи на прострільну передачу й імітуючи удар, атакуючий неспо­дівано пропускає м'яч партнеру, котрий розташувався у вигідній позиції.

 

2.1.4. Командна тактика.

Командна тактика нападу являє со­бою організацію колективних дій усієї команди для вирі­шення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу.

При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидко­стях повинне в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач забезпечувати виведення одного з парт­нерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов'язкове своє­часне виконання довгих передач уперед з метою "відрізати" суперників; перша передача повинна, як правило, на­правлятися "диспетчеру", котрий оцінює обстановку, швид­ко направляє м'яч на лінію атаки; у завершальній фазі ата­ки використовувати награні комбінації з найкоротшим ви­ходом нападаючих до воріт; гравці середньої лінії зобов'я­зані швидко створювати другий ешелон атаки.

При поступовому розгортанні нараду здійснюється три­валий контроль за м'ячем з використанням коротких і серед­ніх передач. Організована оборона суперника вимагає від атакуючих виконання серії багатоходових комбінацій, ши­рокого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля в розрахунку на прорив захисних побудов в одній із ланок. Основні вимоги:

• застосування точних пере­дач і активне маневрування по всій ширині поля;
• постійна готовність до несподіваної передачі в передок» лінію атаки, тобто до швидкісного прориву;
• варіювання напрямку ата­ки з одного флангу на інший;
• ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравці» се­редньої лінії і захисників.

2.1.5. Основні принципи організації нападу.

 При системі 1+4+3+3 команди звичайно грають із двома крайніми і центральними нападаючими або з двома центральними і крайнім.

Основне завдання крайніх нападаючих — обіграти своїх "опікунів" у єдиноборстві чи за допомогою партнера. На­далі доцільні вихід до лінії воріт і подача м'яча верхом чи простріл уздовж воріт, "зрізання кута", тобто вихід на удар­ну позицію.

Центральний нападаючий при підключенні в атаку гравця середньої лінії повинен обманним маневром вивести опікуна з центральної зони. Нападаючі маневрують по шири­ні поля, а їх зони займають партнери.

Два гравці середньої лінії (атакуючий і "диспетчер") ви­суваються на передній рубіж, третій — діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії — безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку.

Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсут­ності одного з крайніх нападаючих його зону часто займає крайній захисник.

При системі 1+4+4+2 обов'язкова наявність не менш двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспет­чера. Один з основних тактичних варіантів — штучне звіль­нення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Напа­даючі багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання "гострої" передачі або утворюючи своєрідні "вікна" — вільні зони для підключення партнерів.

Крайні захисники систематично беруть участь у напа­ді, діючи як крайні нападаючі, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі.

 

2.2. Тактика захисту.

Гра в захисті припускає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи ускладнити атаку­ючим можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповідними на дії атакуючих і обумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спря­мована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м'ячем і організацію успішної атаки.

2.2.1. Індивідуальна тактика.

Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника — і коли він володіє м'ячем; і без нього. Борючись проти суперника, котрий не володіє м'я­чем, футболісти в захисті здійснюють закривання і перехоп­лення.

Закривання — переміщення з метою перешкодити супернику одержати м'яч. Той; що обороняється, розташовується між суперником і своїми воротами. Позиція залежить від співвідношення сил суперників, швидкості бігу, персональ­ного завдання. Чим ближче суперник до воріт, тим щільні­ше його треба закривати.

Перехоплення — дія гравця з метою оволодіння м'ячем, спрямованим опікуваному супернику. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки обстановки, вмілого вибо­ру позиції, своєчасного виходу до м'яча, швидкості і т.д.

У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м'ячем, ті, що обороняються, повинні відібрати його чи перешкодити пе­редачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м'яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м'ячем, переслідувати його і зберігати атакую­чу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гра­вець розташовується в безпосередній близькості від того, хто володіє м'ячем, і перекриває зону найбільш гострої пе­редачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтісни­ти суперника до бокової лінії.

2.2.2. Групова тактика.

Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнуванні комбіна­цій суперника.

Щоб безпосередньо допомогти партнеру, котрий програв єдиноборству використовують страховку.

Протидія комбінації "гра в стінку" обумовлюється міс­цем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні, у більшості випадків треба розташуватися так, щоб мати можливість перехопити першу пе­редачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від комбінації.

При протидії комбінації «схрещування» ті, що обороняються, повинні особливо уважно контролювати дії гравця у якого опинився м’яч, щоб перепинити йому шлях до воріт

Протидіючи комбінації "пропускання м'яча", захисни­ки готові перехопити "пропущений" м'яч або швидко переключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м'яч ад­ресований.

Ефективним методом оборони є створення штучного положення "поза грою". Захисник, що знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням супротивника і керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення "поза грою" у зоні між централь­ною лінією і штрафним майданчиком.

Побудову "стінки" виконує команда, у ворота якої призначений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих, що обороняються, — убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Звичайно в "стінку" стають 4—5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападаючий). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпо­середньо протидіє йому.

 

 

2.2.3. Командна тактика.

Командна тактика в захисті зводиться до організації колективної взаємодії, котра дозво­ляє успішно відбивати атаки суперника і після цього пе­реходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необ­хідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися і забезпечити взаємну страховку захис­них ліній.

 

2.2.4. Захист проти швидкого розгортання нападу.

При втраті м'яча слід рішуче атакувати суперника, котрий оволодів м'ячем, намагаючись перешкодити першій передачі і зму­шуючи його помилитися чи зробити малорезультативні пе­редачі найближчим партнерам.

Якщо суперник починає активне маневрування, потріб­но щільно "закрити" своїх підопічних або протидіяти роз­витку атаки в зонах.

При атаці по центру гравці захисних ліній щільніше кон­центруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж на­пад ведеться по флангу, вони переміщуються у бік напрям­ку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому — у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який займає позицію позаду лінії оборони.

 

2.2.5. Захист проти поступового розгортання нападу.

При здійсненні командних дій даного виду ті, що обороняються, відходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосередження нападаючих по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м'яч з неодмінною організацією страховки.

Командні дії в обороні підрозділяються на персональ­ний, зонний і комбінований захист.

Персональний захист — це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від супер­ника на відстані, яка дає можливість перехопити адресова­ні йому м'ячі, атакувати його в момент прийому м'яча.

При зонному захисті — гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборон­них дій є "передача" суперників один одному.

Комбінований захист — найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно і раціонально поєднує принципи персонального і зонного захисту; одні гравці можуть, за за­вданням, тільки опікувати своїх суперників, а інші — грати переважно в зоні.

2.2.6. Тактична підготовка футболіста.

Тактична підготовка здійснюється в процесі теоретичних і практичних навчаль­но-тренувальних занять.

Під теоретичною підготовкою футболістів слід розумі­ти навчання системи знань, необхідних для ведення гри.

Вона повинна бути направлена на використання отри­маних знань на практиці.

При підготовці до проведення теоретичних занять з юни­ми футболістами вчителю рекомендується:

а) визначити мелодичну форму проведення теоретичного заняття (бесі­да, опитування, розбір гри чи настанови);

б) визначити кіль­кість часу для даної теми;

в) підготуватися до проведення заняття, склавши короткий конспект.

Усні повідомлення вчителя підкріплюються наочни­ми посібниками — малюнками з різними тактичними комбінаціями, макетом футбольного поля, класною дош­кою.

Учням пояснюють окремі компоненти гри (дій футболіс­та в атаці, обороні, взаємодії в різних ситуаціях).

Особливе місце в теоретичних заняттях з тактики займа­ють настанови щодо майбутньої гри і розбір минулої. Учи­тель висвітлює учням загальний план гри з урахуванням сильних і слабких сторін супротивної команди й окремих суперників. Визначається як тактика всієї команди, так і завдання кожному гравцеві, обговорюються варіанти взає­модій, комбінації при стандартних положеннях.

У процесі розбору гри, що відбулася, вчитель аналізує й
оцінює вдалі і невдалі дії всієї команди, її ланок і окремих
футболістів по виконанню наміченого плану. При цьому слід
активізувати і розвивати самостійне тактичне мислення
юних футболістів, заохочувати їх, залучати до обміну дум­ками.             

Основний метод навчання тактики й удосконалювання в ній - багаторазове повторення ігрових і спеціальних, вправ на освоєння індивідуальних і трупових тактичних дій у конкретній обстановці.

Використовуються різноманітні тренувальні вправи.

2.3. Вправи для навчання тактичних дій

Всі індивідуальні дії футболіст повинен уміти виконува­ти в тісному взаємозв'язку з партнерами по команді.

2. Ігрові вправи 2x1; 2 х 3; 3 х 2; 3 х 3; 4 х 2; 5 х 5; 6 х 6; з
   одним нейтральним; 7 х 7; 8 х 8 — на удосконалювання вміння у виборі місця, у відбиранні м'яча, організації оборони й
   атаки. Ці вправи виконуються на обмежених ділянках поля,
   без обмеження торкань м'яча, у три, два й одне торкання з
   цільовими завданнями (персональна опіка). Розміри май­данчика збільшуються залежно від кількості тих, хто бере
   участь у вправі.

5.   Гравець А робить передачу партнеру Б і відкриваєть­ся вздовж бокової лінії. Гравець Б здійснює зворотну пере­дачу А і робить ривок у напрямку воріт. А робить передачу
   Б (мал. 38).
6.   Уздовж середньої лінії гравці А і Б ведуть м'ячі назу­стріч один, одному і, не доходячи до середнього кола, роб­лять передачі до різних воріт. Гравець А передає м'яч на
   вихід гравцю Б, а Б — А.

13.           Гравці А і Б ведуть м'яч назустріч один одному і роб­лять взаємні передачі. Обмінявшись м'ячем, А і Б роблять передачі верхом на хід Г і В, які б'ють по воротах. Зміна: А в колону В, Б — у колону Г, В — у колону А, Г – в колону Б.
14.           Гравець з колони Б веде м’яч, робить довгу пере­дачу на гравця колони А, продовжує біг до протилеж­них воріт, одержує передачу від тренера і б'є по воротах. Гравець А робить те ж саме. Гравець, що пробив по воротах, переходить в іншу команду.

 

Література

 

1.  Вихров К.Л. Футбол в школе. К.: Радянська школа, 1990 – 192 с.

2. Демчишин А.П., Артюр В.М., Демчишин В.А., Фалес Й.Г. Рухливі і                 спортивні  ігри в школі. К.: 1992, - 175 с.

3.  Івойлов А.В., Титар В.А. Спортивні ігри. Н.: Основа,1993 - 216 с.

4.  Ковалев В.Д., Голомазов В.А., Керамис С.А. Спортивные игры.

  М.: Просвещение, 1988, - 304 с.

5.  Махов В.Я. Теорія і методика навчання рухливих і спортивних ігор. К.:                 ІЗМН, 1996, - 160 с.

6. Портных Ю.И. Спортивные игры и методика преподавания. М.:                               Физкультура и спорт, 1986,- 256 с.

7. Попов А.В., Хапко В.А. Спортивные игры в коллективе физкультуры. К.:                 Здоровье, 1989, – 122 с.

8. Тимошенко О.В., Мішаровський Р.М.. Махов В.Я. Основи теорії та                                методики викладання спортивних і рухливих ігор. К.: Освіта, 2006,- 212 с.

9. Цирик Б.Я., Лукашин Ю.С. Футбол. М.: ФиС, 1975,- 192 с.