Вступ

Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм.

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимі до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті складається враження непосидючої дитини, яка постійно відволікається і на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їхніми інтересами і здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом.

Предмет дослідження – психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей.

Об`єкт дослідження – організація навчально-виховного процесу для обдарованих дітей.

Мета нашого дослідження – виявити психологічні особливості та психічні проблеми обдарованих дітей.

Основні завдання:

1 – дати аналіз поняття „обдарованість” та її видів, виявлення обдарованої дитини;

2 – розглянути методи діагностування обдарованих дітей;

3 – проаналізувати проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей

4 – проаналізувати особливості організації навчально-виховного процесу обдарованих дітей.

 

 

 

 

 

1.  Поняття «обдарованість» та її види.  Виявлення обдарованої  дитини.

Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда.

Мало знайдеться в психології проблем, які по кількості досліджень, що тим чи іншим чином її торкалися, можуть зрівнятися з проблемою інтелектуальної обдарованості. Левова частка всіх існуючих тестів присвячена визначенню рівня інтелектуального розвитку, а тому апріорі має справу з інтелектуальною обдарованістю. Водночас у сфері сутнісного визначення поняття справа є далеко неоднозначною. Багато в чому таке становище зумовлено тим, що тут зустрічаються кілька глобальних психологічних проблем, які до цього часу не мають навіть зближеного трактування в психології.

1. Який психологічний зміст поняття "обдарованість".

2. Який психологічний зміст поняття "інтелект".

3. Який психологічний механізм інтелектуальної обдарованості.

4. Що таке психологічний механізм взагалі.

Кожне із поставлених запитань потребує не просто окремого наукового дослідження - таких досліджень сотні й тисячі, а поєднання результатів цих досліджень в якусь єдину теорію, що могла б бути сприйнята більшістю науковців, мала реальне підґрунтя і могла бути застосована в практичній роботі, бо саме практика вимагає і вимагала від психології достатньо прогностичного інструментарію для раннього виявлення інтелектуально обдарованих особистостей. Для цього попередньо слід відповісти на кілька базових запитань:

По-перше, що взагалі означає термін "обдарована особистість"? Який зміст у нього вкладається?

По-друге, що ми чекаємо від інтелектуально обдарованої особистості? Який психологічний зміст вкладаємо в це поняття? Які характерологічні риси притаманні саме інтелектуально обдарованій особистості?

Зараз практично маємо гранично протилежні погляди на феномен обдарованості.

Обдарованість виявляється в перші 10-15 років життя - обдарованість можна визначити лише за реальними результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом внутрішнього саморозвитку особистості і реалізується незалежно від впливу оточення - обдарованість це лише потенційна можливість, її реалізація прямо залежить від суспільної стимуляції.

Оскільки для підтвердження правильності кожного із вищезазначених поглядів наводиться безліч достатньо вагомих аргументів, слід розглянути можливість існування двох внутрішньо різних явищ - обдарованості-потенції та обдарованості-реалізації. Якщо з другою обдарованістю все більш-менш ясно (обдарована людина пройшла своє життя, правильно використавши надані їй інтелектуальні можливості, та досягла високих результатів у тій діяльності, яка нею була обрана), то перша обдарованість - обдарованість-потенція ставить перед дослідниками низку суттєвих запитань, і в першу чергу - як визначати обдарованих дітей, і що з ними робити. І тут на перший план виступає взагалі кардинальне для розуміння обдарованості питання, що вважати її ранніми ознаками. Назвемо ті з них, які виокремлюються більшістю дослідників.

1. Підвищена пізнавальна активність (О. М. Матюшкін, Н. С. Лейтес, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон).

2. Здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв'язання (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, О. М. Матюшкін, Р. О. Семенова-Пономарьова).

3. Підвищений рівень розумового розвитку (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова).

4. Підвищена потреба в розумових навантаженнях, здатність отримувати задоволення від процесу пошуку розв’язання завдань (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, Н. С. Лейтес).

5. Раннє усвідомлення мети і цілей своєї діяльності ( Ю. З. Гільбух, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон, Р. Екберт).

6. Раннє оволодіння знаннями у вибраній спеціальності.

7. Виявлення високого інтелекту, здатності мислити, хороша пам'ять уже в ранньому дитинстві (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон).

8. Яскраво виражена незалежність, надання переваги індивідуальній роботі перед груповою, індивідуалізм (Ю. З. Гільбух).

9. Почуття самоповаги, самоусвідомлення, творчої сили та вміння контролювати себе (Ю. З. Гільбух).

10. Уже в ранньому дитинстві намагання дружити та контактувати з дорослими та дітьми значно старшими за себе.

П. Емпатія, здатність розуміти почуття та потреби інших людей (О. М. Матюшкін, Е. Торранс, Л. Холл).

12. Висока сензетивність до новизни стимулу (О. М. Матюшкін).

13. Здатність до передбачення, глибинного прогнозування, розвинуті фантазія, інтуїція, бажання побачити проблему під незвичним кутом зору (О. М. Матюшкін, Л. І. Туктаєва).

14. Здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки (О. М. Матюшкін).

15. Здатність вийти за рамки завдання (Д. Б. Богоявленська, Л. І. Туктаєва).

Представлений далеко не повний список ознак обдарованості все ж дає змогу виокремити кілька напрямків роботи з виявлення психологічних механізмів, що визначають найефективнішу роботу обдарованих дітей порівняно з їх менш успішними однолітками. Найбільш визнані дослідниками ознаки явно вказують на наявність трьох груп чинників, вплив яких прослідковується в характеристиках більшості обдарованих особистостей. Це фізіологічні чинники обдарованості, психологічні та соціальні чинники. Внутрішній взаємозв'язок між ними продовжує залишатися недостатньо вивченим і потребує подальших досліджень.

Існує загальна і спеціальна обдарованість.

Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.

Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.

Антинауковими є фаталістичні погляди на обдарованість як на властивість, що нібито притаманна лише деяким «обраним» індивідам.

Для психології важливими є розробка теорії обдарованості як цілісного і системного вияву особистості, а також вивчення особливостей реалізації обдарованості у різні вікові періоди життєдіяльності людини, її індивідуальних відмінностей.

Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом. Людина істота соціальна, її психіка як цілісне утворення опосередкована трудовою діяльністю, вихованням, спілкуванням з іншими. Усі ці соціальні фактори мають вирішальний вплив на формування і яскраві вияви обдарованості особистості.

Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.

Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття «обдарована дитина» застосовувати поняття «ознаки обдарованості дитини».

Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений.

Спеціальні дослідження, в тому числі проведені автором, доводять – кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися. У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється “емоційне захоплення” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви.

Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню).

Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін.

Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи: системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності; суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов.

Значущою характеристикою принципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проблематизацію. В останні роки популярності набуває “підхід з різними рівнями” (ЛОС). Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу.

Виходячи із зазначених вище положень, нами зроблено спробу створення програми соціального (комунікативного) розвитку дошкільників. Програма містить три рівні розвитку.

Перший з них передбачає розвиток у дітей необхідного всім дошкільникам рівня спілкування. Цей рівень визначається базисною програмою виховання та навчання дошкільників, у Білорусії – це програма «Проліска». Другий рівень ставить завдання розвитку навичок спілкування для комунікативно-здібних дітей певної вікової групи. Частково ці завдання також представлено у програмі «Проліска». Нарешті, завдання третього рівня спрямовані на дітей, які мають яскраво виражені ознаки комунікативної обдарованості, щоб дати їм можливість проявити свої потенційні вміння й розвивати їх.

Критеріями й показниками ефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лише комунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей; збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативної обдарованості, зростання інтересу дітей до творчості.

Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична, наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.

У результаті вивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі істотно важливі здібності, що у сукупності утворять структуру розумової обдарованості. Перша особливість особистості, що може бути виділена таким чином, — це уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. На уроці учень не відволікається, нічого не пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддає себе цілком тому, що його зацікавило. Друга особливість особистості високообдарованої дитини, нерозривно зв'язана з першої, полягає в тім, що готовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у працьовитість, у невгамовну потребу трудитися. Третя група особливостей зв'язана безпосередньо з інтелектуальною діяльністю: це особливості мислення, швидкість розумових процесів, систематичність розуму, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової діяльності.

Зазначені здібності, що у цілому утворять структуру розумової обдарованості, за свідченням численних психологічних спостережень над обдарованими дітьми, виявляються в переважній більшості таких хлопців і відрізняються лише ступенем виразності кожної з цих здібностей, узятої окремо. Якщо ж говорити про специфічні розходження в обдарованості, то вони виявляються головним чином у спрямованості й інтересів. Одна дитина після якою-небудь періоду шукань зупиняється на математику, іншої — на біології, третій захоплюється художньо-літературною творчістю, четверта — історією й археологією і т.п.

Здібності відчуття, механічній пам'яті, емоційній збудливості, психомоторики, темпераменту розвиваються на основі уроджених задатків. Задатки — це обумовлені спадкоємними генами можливості розвитку анатомо-фізіологічних і ними деяких психічних властивостей, що визначаються, дійсне розвиток яких залежить від їхньої взаємодії із середовищем.

Моральні якості особистості, як усі властивості спрямованості, не мають задатків зовсім і формуються тільки в процесі виховання. Але і здібності, що мають задатки, розвиваються з них далеко не безпосередньо. Із задатків гарного слуху можуть у процесі розвитку особистості в залежності від умов життя сформуватися і музичні здібності, і здібності радіоакустика. Задатки гарного зору можуть перетворитися в художні здібності й у здібності годинникаря чи радіоелектронщика.

Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості.

Це - насамперед створення оптимальних умов для прояву і становлення творчих можливостей учнів, що має на увазі в першу чергу зняття обмежень, бар'єрів, що прямо придушують творчий ріст дітей. Тому обов'язковим моментом програми є вимога гнучкості в її організації, що допускає зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту навчальної програми. Ця гнучкість програм дозволить, з одного боку, забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення, а з іншого боку – дозволить максимально через власний вибір і зусилля просунутися тим, хто на це здатно. Оскільки дорівнює високі вимоги до усім відбивають бажання учитися в одних, а занижені – гальмують розвиток інших, то в цій ситуації індивідуалізація навчання забезпечує індивідуальний темп навчання і визначає характер і міру навчального навантаження в зоні найближчого розвитку учня, але за умови створення мотиваційних передумов власного руху учня.

Другий напрямок, по якому намічене здійснення індивідуалізації навчання це воля у виборі профілю навчання, з огляду на схильності особистості. З цією метою в загальну систему об’єднання вводиться мережа дослідницьких об'єднань, що надають учнем не тільки можливості вибору напрямку дослідницької роботи, але і просування в предметі (принцип реалізації особистості – Шадріков В.Д.).

Ускладнювати програму шляхом збільшення навчального навантаження на учня можна тільки до визначеної межі, не викликаючи перевантажень. Подальший розвиток можливостей учня повинний проходити в рамках включення його в дослідницьку роботу, тому що формувати творчі здібності можна лише через включення у творчий процес.

Дослідницька діяльність забезпечує більш високий рівень системності знання, що виключає його формалізм.

Наступний напрямок здійснення індивідуалізованого навчання полягає в активізації ролі педагога в підборі індивідуальних прийомів навчання на основі рекомендацій психологів, а також розробленої технології особистісно-орієнтованого, різнорівневого навчання.Усі три названих напрямки можуть дати оптимальний ефект лише за умови формування пізнавальної спрямованості і вищих духовних цінностей.

Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

У сучасній вітчизняній школі таке малоймовірно, тому що матеріальна база і підготовка вчителів залишають бажати кращого. Хоча, як і скрізь, є творчо обдаровані педагоги, що дають можливість прорости і вирости обдарованим дітям.

Не можу не згадати свого шкільного вчителя малювання. Його погляд на світ настільки незвичний і оригінальний, що часто залишається не зрозумілим навколишніми. Коли я училася в школі, ми усі вважали його «дивним» ,тому що просто не розуміли його, що не вписується в наш «звичайний» світ. Тільки через багато років ми почали розуміти, як багато ми втратили, радуючись своєї заурядності і не в силах оцінити творчий порив нашого вчителя, що і в навчання вводив дуже багато творчих ідей. І дотепер не зупиняється…Зараз у нього учиться мій син, що говорить, що він дуже дивний, але тепер я можу пояснити, що це не чудність, а просто інший погляд на життя, погляд художника, погляд людини творчого.

 

 

 

 

 

 

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Форми і методи навчання обдарованих дітей

Одним з важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Учні з підвищеними навчальними даними мають сприятливі морально-психологічні можливості для активної навчальної діяльності і ці можливості дозволяють підготувати роботу, більшу за обсягом та інтенсивністю з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчальних можливостей, а не стримувало б цей процес через недостатню завантаженість учнів.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам. учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Відносно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру: а) повне задоволення запитів найбільш підготовлених дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою; б) створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених в тій чи іншій галузі діяльності; в) забезпечення можливостей для широкого прояву творчих елементів в їх навчальній і позашкільній роботі; г) прилучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; д) попередження розвитку в них переоцінки своїх можливостей, ліній через систематичну не завантаженість.

Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації.

У методах навчання цих учнів мають переважати самостійні роботи, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням має націлюватись на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенос знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашнє завдання таким учням повинні мати творчий характер.

Названі моменти у навчальних заняттях на уроках повинні доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи, яка організовується у вигляді виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участі у масових заходах тематичного характеру: вечорів любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін., огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з вченими і т.п.               Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в обласних, міських та інших олімпіадах. Важливо при цьому керувати позакласним читанням учнів. Необхідні і контакти вчителів з позашкільними установами, де займаються школярі. Вчителі вивчають інтереси та нахили учнів і допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

Стримують розвиток обдарованих дітей: відсутність соціально-матеріальної бази, поля прояву різнобічних талантів дітей, їх творчості; формалізована, механізована і автоматизована система навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності.

«У природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному може дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь моєї педагогічної системи» – стверджував В.О. Сухомлинський.

Оптимізація процесу навчання. Оптимізація процесу навчання – це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого (в межах оптимального) функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.

До критеріїв оптимізації процесу навчання належать:

а) ефективність процесу навчання – результат успішності навчання учнів, а також їх вихованості і розвитку; б) якість навчання – ступінь відповідності результатів навчання вимогам всього комплексу цілей і завдань навчання, ступінь відповідності результатів максимальним можливостям кожного школяра в певний період розвитку; в) оптимальність витрат часу та зусиль учнів та учителів, відповідність діючим гігієнічним нормам.

Вибір певної структури процесу навчання завжди пов’язаний з прийняттям педагогом рішення про завдання, зміст, форми і методи навчання. Такі рішення приймаються з різним рівнем обґрунтованості, з різною впевненістю в те, що вибраний комплекс засобів є найкращим для даних умов.

Мають місце такі види вирішень: а) машинальне, що приймається ще до того, як осмислюється інформація, в основному рефлекторно; б) інтуїтивне, що базується на інтуїції; в) асоціативне, що опирається на асоціації з попередніми рішеннями; г) пробне – ґрунтується на методі проб і помилок; д) імовірнісне – передбачає деяку оцінку ймовірного результату рішення; е) детерміноване – найповніше обґрунтоване, що опирається на знання причинно-наслідкових зв’язків і інших зв’язків у системи, які дозволяють науково передбачити результати.

Основні вимоги до вибору цілісної структури процесу навчання: а) цілісне охоплення процедурою вибору всіх основних компонентів процесу навчання; б) опори на всі принципи дидактики; в) послідовне врахування цілей навчання, можливостей системи, завдань навчання, специфіки змісту і форми його організації при виборі методів навчання; г) врахування діагностичного характеру засобів і видів навчання, їх переважаючої спрямованості на вирішення певного кола завдань, наявність у зв’язку з цим сильних і слабких сторін у кожного з них, необхідність опори на сильні і нейтралізація слабких сторін; д) орієнтація вибору на раціональне розмаїття засобів навчання з метою максимально важливого врахування особливостей учнів і комплексної реалізації всього кола завдань навчання; е) динамічний підхід до вибору структури процесу, що відображає динаміку самої системи, в якій проходить навчання, тобто виключення з практики шаблонної структури навчання для учнів певного класу, зміну характеру навчання з розвитком школярів.

Найтиповіший підхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:

а) аналіз змісту навчального матеріалу: складність змісту, його характер (основний, теоретичний, експериментальний), спосіб подання інформації (словесний, наочний, практичний), логічний підхід до викладу (індуктивний, дедуктивний), характер пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, пошуковий, репродуктивно-пошуковий), новизна змісту (повна, часткова, мінімальна); б) аналіз пізнавальних можливостей учня: рівень вихованості, рівень освітньої підготовки, ступінь трудності матеріалу для даного класу, домінуюче ставлення до навчання, типовий характер пізнавальної діяльності, рівень навичок навчальної праці, темп навчальної роботи, стан впливу мікро середовища; в) самоаналіз можливостей педагога: наявність належної навчально-матеріальної бази, володіння класом, атмосфера стосунків між педагогом і учнями; г) конкретизація цілей і завдань навчання: освітні (формування знань, спеціальних умінь з предмета, навичок навчальної праці, позитивного ставлення до навчання), виховні (моральні, етичні, трудові якості, світогляд), розвитку (інтелектуального, емоційного), д) конкретизація змісту навчального матеріалу: забезпечення політехнічного характеру змісту, між предметних зв’язків, виховного характеру змісту, розвиваючого характер; е) вибір форми навчання: тип уроку, групові, індивідуальні форми роботи в класі і вдома; є) вибір методів навчання: словесні, наочні практичні; стимулювання пізнавальної діяльності учнів, методика контролю і самоконтролю; темп навчання.

Пізнавальні прагнення обумовлюються базальними потребами людини, зокрема дитини, підлітка, юнака, їх реалізація відбувається в діяльності, що узгоджує вияв пізнавальних потреб з іншими, підсилюючи або витісняючи їх. Пізнавальні прагнення, реалізовані в пізнавальній діяльності, є засобами самовідновлення та самозбагачення духовно-інтелектуальної сфери людського розвитку. Спонукальні чинники актуалізації пізнавальних потреб і пізнавальної діяльності полягають в усвідомленні мотиву, який містить у собі прийняття мети й зосередження волі.

У загальносуспільному контексті обидва чинники - суспільного мотиву й суспільної волі - взаємопов'язані, а їх рівновиявленість є найголовнішою умовою дійової врегульованості спонукальних можливостей у сфері формування стійкого вияву освітніх потребі домагань дитини, підлітка, юнака.

Проведений теоретичний аналіз філософської, зокрема, культурологічної, історичної, педагогічної, психологічної та медичної літератури дав змогу виявити розвиток протягом періоду, що охоплює понад два з половиною тисячоліття (починаючи з людинознавчих уявлень Древньої Греції і Скіфії), основної суспільної мети виховання - мети людської досконалості. Культура, що поєднує в собі науку, мистецтво, літературу, освіту, політику, господарювання (економіку), інші галузі, є засобом досягнення людиною цієї мети. Так, набуття матеріального добробуту з мети, що періодично опановує значні суспільні групи при втраті ними інших сенсів життя, перетворюється на засіб досягнення вищої мети, наприклад, здоров'я, а ця мета стає засобом досягнення іншої - освіченості. Проте й освіта є тільки засобом набуття людиною досконалості.

Ідея людської досконалості дає змогу створювати засобами культури виховний ідеал, збагачувати його, втілювати в усіх сферах суспільного й державного життя. Реальне втілення ідеалу служить утворенню української виховної норми.

Доцільно визначити важливу психогігієнічну властивість викладених понять норми, ідеалу та мети - їх не стримуючий, не обмежуючий (депривативний), а розвивально-творчий характер, що є продовженням природної традиції розвитку єства української нації.

В основу досягнення суспільної мети ми поклали розроблений в ході нашого дослідження цілісний заохочувально-спонукальний механізм, який охоплює найголовніші сфери духовно-інтелектуального та матеріального обслуговування суспільства й держави. Встановлювані ним умови поширюються на індивідуальні ролі в суспільстві кожного українського громадянина.

Методологічною засадою розроблення цього заохочувально-спонукального механізму є принцип ідейно-реалістичної єдності кожного з його компонентів. Так, за цим принципом, кожне з дійових підкріплень, заохочень, стимулів освітніх домагань особистості обумовлюється відповідним місцем у системі поглядів на загальносуспільну й конкретну освітню мету. Водночас мотивація освітніх прагнень і домагань особистості відображається у відповідних дійових підкріпленнях, заохоченнях і стимулах. Цим самим долаються негативні вияви невідповідності між проголошуваним і здійснюваним, розриві слова й діла, ідеального та реального, які призводять до суспільних, мікросоціальних і особистісних дисгармоній як психогенних умов виникнення психофізичної захворюваності. Причини цього явища полягають не в технологічному невмінні утворити систему як цілісний механізм реалізації мети, а в змінюваності ідеологем, які почергово кладуться в її основу, і пов'язаній з цим необхідності їх творців залишати незавершеними, незаповненими важливі частини механізму як запобіжну, резервну сферу для маніпулювання суспільною свідомістю.

Для уникнення цієї методологічної помилки в новостворюваній освітній системі слід виходити з того, що зміст має визначати форму. Таким змістом, що існуватиме доти, доки житиме український народ, є його культура, яка ґрунтується на триєдності і відтворює собою тріаду суспільно-особистісного самоусвідомлення: мову, звичаєвість та історичну пам'ять.

Обдарованість дитини є її творчим потенціалом, тим природним даром, через який виявляється родова сутність людини. Цей природний дар (обдарованість) розкривається завдяки розвиткові здібностей, через високий ступінь яких виявляється талановитість людини. Отже, обдарованість, як потенційна можливість розкриття талановитості, властива кожній людині з народження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Система роботи вчителя з обдарованими дітьми на уроках трудового навчання.

 

Завданя вчителя – управляти процессами творчого пошуку, йдучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності школяра.

Вчитель розвиває творчі здібності обдарованих дітей:

1. Підхоплює думки учнів і оцінює їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість тощо.

2. Підкреслює інтерес дітей до нового.

3. Заохочує оперування предметами, матеріалами, ідеями. Дитина практично вирішує дослідницькі завдання.

4. Вчить дітей систематичній самооцінці кожної думки.

5. Виробляє у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок.

6. Іноді ровесники ставляться до здібних дітей агресивно, це необхідно попередити. Найкращим засобом є пояснення здібному, що це характерно, і розвивати у нього терпимість і впевненість.

7. Пропонує цікаві факти, випадки, технічні та наукові ідеї.

8. Розсіює страх у талановитих дітей.

9. Стимулює і підтримуй ініціативу учнів, самостійність. Підкидає проекти, які можуть захоплювати.

16. Розвиває критичне сприйняття дійсності.

17. Вчить доводити починання до логічного завершення.

18. Під час занять чітко контролює досягнуті результати та даває завдання підвищеної складності, створює ситуації самоаналізу, самооцінки, самопізнання.

19. Активно залучає до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.

24. Відзначає досягнення вихованців, підтримує та стимулює активність, ініціативу, пошук.

 

 

 

 

В кожній дитині дрімає творча жилка. І саме вчитель повинен її розбудити і розвинути. Одні учні мають здібності до музики,інші до рішення математичних зада, ще ішні до мистецтва складання паперу (орігамі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Орігамі може бути цікаво людям різного віку. По-перше, це діти. За допомогою орігамі дитина отримує можливість розвивати свої творчі навички, створювати своїми руками красиві іграшки та геометричні фігури з паперу. По-друге, це любителі. Зробити оригінальний подарунок близьким і просто зробити щось своїми руками з паперу - одне задоволення. По-третє, орігамі це завжди красиво і оригінально. 
         Взагалі всі виготовлені вироби повинні мати суспільно-корисну призначення, тобто можливість його використання в школі, в класі, будинку, в прикрасі, для гри, як подарунок. 
Значне місце орігамі займає в освіті та розвитку дитини: 
· Вчить дітей різним прийомам роботи з папером, таким, як згинання, багаторазове складання, надрізання, склеювання. 
· Розвиває у дітей у дітей здатність працювати руками, привчає до точних рухів пальців, у них удосконалюється дрібна моторика рук, відбувається розвиток окоміру. 
· Вчить концентрації уваги, тому що змушує зосередитися на процесі виготовлення виробу, вчить слідувати усним інструкціям. 
· Стимулює розвиток пам'яті, так як дитина, щоб зробити саморобку, повинен запам'ятати послідовність її виготовлення, прийоми та способи складання. 
· Знайомить дітей з основними геометричними поняттями: коло, квадрат, трикутник, кут, сторона, вершина і т.д., при цьому відбувається збагачення словника дитини спеціальними термінами. 
· Розвиває просторову уяву - вчить читати креслення, по яких складаються фігурки і представляти по них вироби в обсязі, допомагає розвитку креслярських навичок, так як схеми вподобаних виробів потрібно замальовувати в зошит. 
· Сприяє створенню ігрових ситуацій, розширює комунікативні здібності дітей. 
· Удосконалює трудові навички, формує культуру праці, вчить акуратності, вмінню дбайливо й економно використовувати матеріал, утримувати в порядку робоче місце. 
· Велика увага при навчанні орігамі приділяється створенню сюжетно-тематичних композицій, в яких використовуються вироби, виконані в техніці орігамі. 
         Походження мистецтва складання паперу не відомо, але можливо, це було звичайною справою в багатьох країнах, де використовувався папір. Елементи складання у стилі орігамі знаходять місце навіть у космічних технологіях. Орігамі - ідеальний спосіб проведення дозвілля. 
 Учням подобається складати фігурки з паперу, що розвиває в учнів художній смак і творчі здібності дітей, активізує їхню уяву і фантазію. 
 

 

 

 

 

 

 

4. Орігамі - мистецтво складання паперу.

4.1. Відкриття паперу.

 

У давнину китайці використовували для письма дерев'яні і бамбукові дощечки і шовк. Спосіб запису знань на дощечках був об'ємним і тому незручний (відомий факт, коли літератор династії Хань ( 206 г . до н.е. - 220 г . н.е.) Дуфань Шо написав для імператора статтю на трьох тисячах деревних стовбурів). А шовк, хоч і був прекрасним матеріалом для письма, але був занадто дорогим. Тому в справу йшли навіть найменші його обрізки, які змочували і розтирали між каменями. Отриману кашку наливали на рівну поверхню і сушили під гнітом. Це була ще не папір в строгому сенсі слова, але вже крок до її виготовлення. Подібну технологію використовували і східні туркмени для виготовлення найтоншого повсті. Для цього вони розпускали у воді невеликі шматочки вовняної нитки. Потім їх відловлювали ситом, відкидаючи на спеціальний прес, віджимають і сушили. 
До III ст. до н.е. китайці замінили шерсть і шовк більш доступним матеріалом - рослинними волокнами, використовуючи для цього товчену кору шовковичного дерева і подрібнені стебла бамбука. Вийшов абсолютно новий матеріал - папір. Офіційною ж датою "появи" папери в Китаї вважається 105 г . до н.е., коли чиновник Цай Лунь зробив офіційну доповідь імператору про існування такої технології. 
Висушені листки спресованого волокнистого матеріалу виявилися чудовим матеріалом для письма. Імператор Хен Сюай навіть видав спеціальний указ, що забороняє писати на дереві і що пропонує використовувати для письма папір. 
У VI - VII ст. н.е. в Китаї вже мали ходіння паперові гроші Фей-Тянь ("літаючі монети"). Ймовірно, це були перші паперові гроші в 
історії людства. У VI ст. н.е. в Китаї вже виготовляють справжні паперові книги. 
Китайці ревно зберігали секрет виготовлення паперу. Технологію її виробництва було заборонено вивозити за кордон. Однак, згідно з легендою, на початку VII ст. н.е. мандрівний буддійський чернець Дан Хо, про який сучасники говорили, що він був "багатий знаннями і вмів робити папір і туш", добирається до Японії, де розкриває секрет бумагоделія. Сталося це, як стверджують "Японські хроніки" в 610 році. А через століття японці вже виробляють власну папір, яка за якістю перевершує китайську. 
Спочатку папір в Японії отримували з коконів шовкопряда. Їх варили, розкладали на рогожу, промивали у річковій воді, перетирали в однорідну масу, яку після відціджування води сушили. Верхній шар, або шовкову вату видаляли, а на рогожі залишався тонкий волокнистий шар, який після висушування перетворювався на аркуш паперу. 
Незабаром сировину замінили більш дешевим - тими ж стеблами бамбука, корою, коноплями, ганчір'ям. З'являється багато дрібних майстерень, які виробляють папір. Перша велика паперова фабрика в Токіо виникла в 1870году. До того часу в країні було вже більше 35 тисяч майстерень, де папір виготовляли вручну. 
Старовинна технологія виробництва паперу зберігається в Японії і до сьогоднішнього дня. Майстрам, що опанував таємницями давніх ремесел, присвоюється звання "живий скарб" і виділяється значна стипендія. Разом з найбільшими фабриками, що виробляють щодня кілометри паперу в рулонах, працюють маленькі майстерні, де виробляють вручну окремі дорогі аркуші паперу "ваші". Цей папір дуже міцна - вона витримає кілька тисяч згинів. На папері "ваші" після закінчення. Першої Світової війни був підписаний Версальський договір про світ. 
 

4.2. Виникнення орігамі.

 

Ще в давнину, в Китаї папір використовували самим різним чином, в тому числі і в релігійних обрядах. Наприклад, спочатку було прийнято на похороні разом з небіжчиком спалювати і весь його домашній скарб - щоб забезпечити йому подальший шлях на небесах. Однак пізніше з ощадливості реальні речі помірно були замінені спеціальними смужками паперу, на яких писалися лише назви речей (подібні смужки паперу з надрукованими побажаннями процвітання і щастя у наші дні можна купити в дріб'язкових крамницях Китаю). 
З паперу ж виготовлялися та різноманітні корисні у побуті речі, подібне до знаменитих підвісних ліхтариків. При їх виготовленні використовувалася і прийом складання. Однак складання фігурок з квадратних аркушів паперу не отримало в Китаї такого ж назви, як у Японії. Ймовірно, це пояснюється тим, що японці використовували папір не лише для письма, виробництва ширм, парасольок, вікон і навіть одягу, а й для наочної демонстрації деяких світоглядних ідей філософії дзьої-буддизму. 
Буддисти були перші, хто звернув увагу на дріб'язок і знищив поділ світу на високе і низьке (на відміну від західного зосередження на загальних законах, пристрасті до великого, що приводить до поділу мистецтв на високі і низькі, занять на важливі і не дуже). Вони звернули свою увагу на все, що неміцно, на мить, на найменшу дещицю, з чудовою метою - щоб зловити в ній, в дрібниці, дихання вічності, бо у світі все пов'язане з усім. Вони шукали в найпростішому прояви єдиної і неподільної істини - мокато - бо будь-яка трохи містить її, і треба вміти її, Істину, там виявити. 
Буддизм взагалі шукав істину в багатьох напрямках, і кожен прийняв його народ знаходив свій особливий шлях до неї. Говорячи про шляхи в буддійському розумінні, варто підкреслити, що різні шляхи до Істини в ньому не конкурували між собою, а швидше доповнювали одне одного, так як всі вели в єдиному напрямку - до єдиної і неподільної Істини. 
Кілька років тому середній європеєць ледь чув про папери, а японець вже був оточений нею. У 50-х роках XV століття, в містечку Майнці видатний німецький винахідник Йоганн Гуттенберг вперше на західноєвропейської папері ручного виробництва надрукував біблію. Це була одна з перших паперів, виготовлена ​​спеціально для друку. 
Високо цінувалася міцність паперу "ваші" в піротехніку. Вона йшла на виготовлення корпусів і гільз ракет для феєрверків. Японська папір використовувалася для непромокальних фіранок в екіпажах, мотузок і тонких тросів, застосовувалася в медицині (пластир). З паперу, скрученої в тонкі мотузки, плели і вив'язувались різні футляри, кошики й коробочки для окулярів, музичних інструментів. 
Перша японська папір був дуже високої якості. Папір зроблена взимку, була більш красива на вигляд і приємна на дотик. Ці якості купувалися завдяки холоду, який охороняв волокна від псування. 
Взагалі ж красу, приховану в речах, японці відкрили в IX - XII століттях, в епоху Хейах (794 - 1185) і навіть позначили особливим поняттям "моно - ноаваре". Це відкриття йде від синто, віри в те, що кожна річ, кожне явище, навіть слова, містять у собі ками - божество. Синтоїзм, взагалі, дуже схожий на наше язичництво. Для синтоїстів ками живе, поселяється особливо охоче у всьому, що незвично. Наприклад, в папері. А тим більше в закрученому в мудрований зигзаг гохей (Додаток 1), який висить перед входом в синтоїстські святилища і вказує на присутність божества в храмі. Існує 20 варіантів складання гохей, і ті, які складені особливо незвично, залучають ками. З IX століття в Японії живе звичай зміцнювати гохей на поясах борців сумо перед початком сутички. 
До цих пір складають у Японії ката-сиро - вісім ляльок з білого паперу, яких розставляють для запобігання нещасть по всіх восьми напрямках простору; складають гофу - паперові амулети, і нагаси-біна - символ сімейної гармонії: він і вона в паперовому кімоно на круглому ложі. Для вигнання злих духів і очищення храмів синтоїсти до цих пір користуються харам - гуси - мітелкою, складеної з смужок білого паперу. Взагалі роль паперу в синто дуже велика, і виробам з неї надається езотеричний сенс. 
У періоди Камакура (1185-1333 рр..) Та Муроматі (1333-1573 рр.). Орігамі виходить за межі храмів і досягає імператорського двору. Аристократія і придворні повинні були володіти певними навичками в мистецтві складання. Записки, складені у формі метелика, журавля, квіточки абстрактної геометричної фігури були символом дружби чи доброго побажання для коханої людини. Ними вдавалося часом виразити більше уваги, любові, ніж це можна було зробити словами. Уміння складати стало одним з ознак гарного освіти і вишуканих манер. Різні знатні родини використовували фігурки орігамі як герб і печатку. Придворна дама Мурасакі Сікібу, що жила в XI столітті, згадує у своїй книзі "Гандзі моно гатарів" ("Повість про блискучого принца Гандзі") про різновиди орігамі - мистецтві складання листів, коли сам лист перетворилося в хитромудрий конверт з прикрасою. 
У періоди Адзуті-Момояна (1573-1603гг.) І Едо (1603-1867гг.) Орігамі з церемоніального мистецтва перетворилось в популярний проведення часу. Тоді папір перестала бути предметом розкоші та орігамі почало поширюватися і серед простого народу. Саме тоді, триста - чотириста років тому, винаходиться ряд нових фігурок, які пізніше стають класичними. Серед них і японський журавлик (цуру) (Додаток 2) - традиційний японський символ щастя і довголіття. 
Мистецтво орігамі в Японії стало традицією, яка передається з покоління в покоління, в основному по жіночій лінії. Історики стверджують, що за манерою складання і набору фігурок можна було визначити провінцію Японії, в якій виросла і навчалася дівчина. 
Отже, до появи орігамі причетний синтоїзм, який звернув увагу буддистів на таємницю місця паперу. Важливим виявилося також і подібність звучання японських слів "папір" і "божество" - "камі". В уявленнях японців виникла якась містична зв'язок між релігійними ритуальними та виробами з складеному паперу. Не випадково перші орігамі з'являються в синтоїстських храмах. Один з ритуалів з їх використанням полягав у виготовленні невеликих паперових коробочок Санбі, які наповнювали шматочками риби і овочів, підносячи їх як жертвопринесення богам. 

4.3. Перші книги з орігамі.

 

Першим японським виданням з орігамі вважається книга "Сенбадзуру оріката", яка вийшла у світ в 1797 році. Переклад її назви "як скласти тисячі журавлів" явно натякає на старовинну легенду, яка стверджує, що тисяча складених класичних паперових птахів допомагає здійснити бажання. Книга повністю присвячена складанню однієї єдиної моделі - журавлика. Різноманітність ж 49 увійшли до неї моделей будується на різному поєднанні журавликів між собою. Наприклад, вони можуть мати вигляд гірлянди, в якій фігурки з'єднані між собою кінчиками крил або дзьобами (Додаток 3). Для складання такої конструкції роблять заготовки з смуг або прямокутників з недовведеннимі до кінця надрізами, які перетворюють заготівлі в набори квадратиків. Авторів "Сенбадзуру оріката", вважається настоятель храму Рокан. У тому ж 1797 році він випустив книгу »Чашінгура оріката", в якій було показано, як за допомогою складання і ножиць зробити з паперу головних персонажів популярної в той час п'єси "Чашінгура". 
У 1845 році в Японії видається книга "Кан-но-Мадо", що в літературному перекладі означає "зимовий вікно", або точніше "вікно середини зими". Вона включає інструкції, здебільшого словесні, як складати кілька десятків класичних фігурок з паперу та графічні ілюстрації готових моделей. Знавці історії орігамі стверджують, що саме в "Кан-но-Мадо" вперше друкується схема складання базової форми "жаба" і самої фігурки на цій основі. Поява цієї книги в період Токугава (1603-1867гг.) Не випадково. Саме цей час характеризується початком "демократизації" орігамі - перетворення цього заняття з ритуально-храмового дійства у популярний дозвілля. Назва книги вказує на орігамі, як на заняття, за допомогою якого можна приємно скоротати довгий зимовий вечір. Але є й інше тлумачення назви - як натяк на орігамі, як на світ скромних знань, які можна з неї підкреслити. 
У 1879 році директор школи для дівчаток Сани Нобузоу зробив для своїх маленьких учениць книгу з орігамі, яка містить інструкцію складання 20 нескладних класичних фігурок. У 1885 році Окамото Консекі видав книгу для дітей з орігамі "оріката", яка пізніше була переведена на англійську мову. 

4.4. Поширення орігамі по світу.

 

Новий етап у розвитку орігамі почався після другої світової війни і пов'язаний з ім'ям знаменитого японського майстра Акіро Йошизава. 
Акіра Йошизава є визнаним світовим майстром орігамі, що зумів вдихнути в стародавню японську традиційну розвагу щирий дух творчості й підняти його до дійсного мистецтва 
Акіра Йошизава є визнаним світовим майстром орігамі, що зумів вдихнути в стародавню японську традиційну розвагу щирий дух творчості й підняти його до дійсного мистецтва, вершини якого поки доступні небагатьом. 
Акіра Йошизава народився в 1911 р . 14 березня в префектурі Точігі провінції Канто в багатодітній сім'ї. 
З орігамі Акіра вперше зіткнувся в три роки, коли сусідка склала йому паперовий човник. Метушня з нею старших братів незабаром привела фігурку в повну непридатність, і Акіра спробував зробити таку ж самостійно. Незважаючи на свій юний вік, це йому вдалося! Можливо, саме тоді зародилася в його душі любов до складання. 
У 22 років Акіра Йошизава влаштовується на машинобудівну фабрику, де крім основної роботи вивчає нарисну геометрію під керівництвом свого виконроба. Незабаром його успіхи на цьому поприщі стають настільки значними, що молодій людині доручають учити новачків читати креслення. При цьому він активно використовує орігамі, пояснюючи за допомогою складання ази геометричних понять. Ці заняття мають успіх і викликають непідробний інтерес не тільки в його учнів, але й у власників фабрики, і Акіра одержує дозвіл займатися орігамі в робочі години. 

Перед другою світовою війною Акіра Йошизава зустрічає Ісао Хонду, який, будучи на 23 роки старший за нього, в 1931 р . написав книгу з орігамі і збирає матеріал ще для однієї. Йошизава пропонує включити туди свої оригінальні винаходи, які вже були у нього на той час. Однак війна путають всі ці плани. Але і в цей складний час Акіра приділяє час складанню. Він влаштовує виставку орігамі для поранених, розвішуючи яскраві фігурки над ліжками солдатів. 
Ситуація змінюється тільки в 1950 р ., Коли Йошизаві надається можливість продемонструвати свої роботи на виставці прикладного мистецтва і вони мають величезний успіх. 
Акірі пропонують виступити на з'їзді профспілки з розповіддю про роль орігамі в освіті. Несподіваний щасливий поворот долі приносить майстрові певну популярність, після чого він вирішує зробити заняття орігамі своєю професією. 
Черговим поворотним моментом у житті майстра стала публікація його паперових фігурок у газеті «Асахі Граф». Акіра їздить по країні і виступає з лекціями у школах та університетах. Його моделі публікуються на сторінках різних періодичних видань. Роком пізніше, в 1953 р ., Його роботи стають відомі на заході, в1954 р . японською мовою виходить його перша книга «Нове мистецтво орігамі» 
Повторюся, що бурхливий розвиток орігамі почалося тільки після другої світової війни, головним чином, завдяки зусиллям всесвітньо відомого майстра-орігамісти Акіри Йосідзави. 
Цей дивовижний чоловік народився в 1911 році. Під час другої світової війни він був службовцем військового заводу. Саме тоді у нього визріло рішення надати традиційного в Японії мистецтву складання нового звучання. Він зробив орігамі авторським, придумавши сотні оригінальних фігурок. Саме він винайшов єдину універсальну систему знаків, за допомогою яких можна записати схему складання будь-фігурки. 
Нове відродження орігамі так само тісно пов'язане зі страшною трагедією, що стався 6 серпня 1945 року, коли "люди" вирішили випробувати атомну бомбу на людині, підписавши смертний вирок місту Хіросіма. Наслідки жахливого експерименту були жахливі: з 420 тисяч жителів міста загинуло 80 тисяч. Протягом наступних 20 років від наслідків опромінення померло ще 200 тисяч осіб. Серед загиблих було багато дітей. Саме тоді серед дітей, приречених на загибель, виникла легенда про вільну птаху, символі життя - журавликів. Діти щиро вірили, що, змайструвавши з паперу 1000 журавликів, вони зціляться і залишаться живі. 
У пам'ять про жертви атомного бомбардування в Хіросімі заклали парк Світу. У травні 1958 року там було відкрито монумент, присвячений загиблим дітям. Пам'ятник зображає бомбу, на вершині і з боків якої розміщені фігури дітей з піднятими до неба руками. 
Дванадцятирічна дівчинка, чия смерть стала приводом для спорудження пам'ятника, встигла зробити тільки 644 журавлика. Але хвиля дивовижною дитячої солідарності прокотилася по всіх країнах світу. Японія стала отримувати мільйони посилок з усіх континентів нашої планети з безцінним вантажем - паперовими журавликами, зібраними в гірлянди по 1000 штук. Ці гірлянди і сьогодні прикрашають пам'ятник і є символом протесту проти війни. 
Рух "1000 журавликів" відродив інтерес до орігамі. По всьому світу стали видаватися барвисті книги, буклети, журнали, присвячені цьому мистецтву. Зараз центри орігамі відкриті в 26 державах планети. Орігамі розвивається, в багатьох країнах створені товариства орігамісти, людей, у житті яких орігамі грає не останню роль, кожен рік проводяться виставки, конференції, і все більше людей дізнаються про цей чудовий занятті. 
Кожна країна прийняла орігамі по-своєму, відповідно зі своєю культурою та традиціями. 
В Англії мистецтво складання розвивається вже понад чверть століття. Форми його існування устоялися і навіть стали кілька традиційними. Орігамі для британців ще один вид клубної діяльності, привід для того, щоб зібратися разом і добре провести час. Продемонструвати свій новий винахід і навчитися складати чуже, зустрітися з друзями, почути новини. 
В Америці справи йдуть так само, тільки поставлено все з американським розмахом. Якщо у Великобританії орігамі пройнятий чисто англійським індивідуалізмом, то в США орігамісти виступають великою дружною командою. Але суть залишається незмінною: орігамі - привід для спілкування. 
У Голландії орігамі сприйняли як суто прикладне мистецтво. Орігамі в країні тюльпанів те саме вишиванню подушечок і плетіння килимків. 
У Росії так вийшло, що більшість дорослих орігамісти - педагоги, а юні складивателі - їхні учні. Орігамі поширюється серед викладачів і розглядається як засіб навчання і розвитку учнів. 
У цьому місті створено Петербурзький Центр Орігамі, який займається розповсюдженням мистецтва орігамі не тільки в місті, а й у країні. 
У багатьох школах Санкт-Петербурга ведеться викладання орігамі в початкових класах. На думку відомого російського популяризатора орігамі С.А. Афонькіна, заняття можна проводити в 1-4 класах замість уроків праці, уроки орігамі можуть бути введені в сітку годин розкладу навчального закладу як постійний предмет. Орігамі можна зробити факультативним предметом або проводити заняття в групах продовженого дня або гуртках. 
Повернемося до Японії. На початку XX століття Японія широко відкрила двері решті світу, і європейці почали знайомитися з класичними фігурками, виконаними в техніці орігамі: жабою, рибкою, журавликів, квіткою ірису. 
Однак було б зовсім несправедливо стверджувати, що Європа до цього часу була абсолютно незнайома з складанням. Іспанія може похвалитися своїм власним, незалежним, відкриттям деяких фігурок, наприклад пташки - "пахаріти". Так називається древня класична фігурка, яка стала символом орігамі в Іспанії. Відомий орігамісти Вінсенте Паласіос вважає, що багато що вказує на появу цієї моделі вперше в Толедо в XII столітті. Якщо це припущення, вірно, то, без сумніву, пахаріти є першою традиційної складеної європейської фігуркою (можливо, однією з перших в усьому світі). 
Перші згадуються в стародавніх європейських документах млини, що виготовляють папір, існували в Толедо вже в XII столітті (в Італії вони з'явилися на століття пізніше). Саме слово "пахаріти" (птах) стосовно фігуркам має в Іспанії два значення - назва конкретної моделі, або взагалі будь-яка фігурка, складена з паперу. Саме мистецтво складання фігурок з паперу називається в Іспанії "робити пахаріти", а самі фігурки - "різні інші пахаріти". Зберігся датований 1563 роком малюнок Антона Ван Дер Вінгерде "Астрологічний квадрат, що перетворюється на пахаріти на тлі міста Толедо". 
І все ж папір був матеріалом рідкісним і дорогим. Частіше (у Європі) складали тканина - коміри (в костюмах XVI - XVII ст.), Чепчики та інші головні убори, які носили сестри милосердя, черниці, покоївки. 
На початку XIX століття німецький педагог, творець перших дитячих садів Фрідріх Фребель вперше почав пропагувати складання з паперу як дидактичний метод для пояснення дітям деяких простих правил геометрії. Можливо, саме з його подачі школярі різних країн світу тепер знайомі з невеликим набором "фольклорних" фігурок з паперу. 
Любителем орігамі був Льюїс Керрол - автор "Аліси в Країні Чудес" і "Аліси в Задзеркаллі", викладав математику в Оксфорді. Записи в щоденнику Керрола свідчать про те, яке захоплення охопив його, коли він навчився складати з паперу іграшку, що видаються при сильному помаху нею гучний хлопок. 
Умів складати фігурки з паперу і російський письменник Лев Толстой. У чернетці до статті "Що таке мистецтво?" Він пише: "Нинішньої зими одна мама навчила мене робити з паперу, складаючи і вивертаючи її відомим чином, півників, які, коли їх смикаєш за хвіст, махають крилами. Вигадка ця від Японії. Я багато разів робив цих півників дітям, і не тільки діти, але завжди всі присутні великі, що не знали цих півників, панове, і прислуга веселить і зблизилися від цих півників, всі дивувалися і раділи: як схоже на птахів ці півники махають крилами. Той, хто вигадав цього півника, від душі радів, що йому так вдалося зробити подобу птиці, і почуття це передається, і тому, як не дивно сказати, твір такого півника є справжнє мистецтво ". 
Видатний іспанський поет і філософ Мігель де Унамуно написав пародійно-серйозний трактат з орігамі, і придумав новий особливий спосіб складання паперу, що дозволив створити йому багато нових кумедних фігурок. Опис тих фігурок, які він складав за чашкою кави або чаю, можна знайти в англійському перекладі його "Нарисів і монологів" (M. Unamuno, essays and Soliloquies, Knopf, 1925). Ортега-і-гарсетом в книзі про свого друга Унамуно розповідає, як одного разу філософ склав з паперу кілька фігурок для маленького хлопчика, який запитав його, розмовляють між собою пташки. 
У 1937 році в Лондоні виходить в світ книга Маргарет Кемпбел "Виготовлення паперових іграшок", в якій вперше згадуються три традиційні на сході базові форми - "водяна бомба", "птах", "жаба" . У 1946 році схема складання класичного японського журавлика публікується в одному з англійських дитячих журналів. 
 

4.5. Типи і форми орігамі.

 

У Японії відомо кілька типів орігамі. Виникли вони в різні часи, що обумовлювалося не тільки різними технологіями виготовлення схожих виробів, а й появою кольорового паперу, а також цілями виконання того чи іншого предмета. 
Ашіе-та орігамі є паперову ляльку, зроблену за допомогою спеціальних розрізів і згинів. Особа ляльки малюється прямо на папері, а костюм може бути намальований або приклеєний. 
Нішикі-та орігамі - в цьому типі використовують різнобарвну папір, малюнок на яку наносять за допомогою дерев'яних колодок. Він був популярний з пізнього періоду Тайще до початку періоду Шева (1926 р.). На ляльках, виконаних у цьому стилі, робили акуратні розрізи і пензликом розмальовували риси обличчя і предмети одягу. 
Касанеорі орігамі представляє собою спеціальний згин, отриманий при згинанні декількох різнокольорових аркушів паперу, змішаних відносно один одного. Останній лист паперу кладеться тільки певного кольору. Це визначається церемонією і чи подією, в яких використовується даний тип орігамі. 
Кавари-та орігамі - це тип орігамі, для якого використовується папір, віддрукована з роздільними малюнками на кожному шматочку паперу. Згинання окремих елементів виробу то відкриває, то ховає різні фігури, зображені на окремих частинах, створюючи химерні картинки. Цей тип орігамі використовується в різних дитячих змаганнях і конкурсах. 
Кірітсунагі орігамі передбачає виготовлення кількох з'єднаних Фігур. Кращим прикладом є "цуріфуне" - зграя журавликів. Вона робиться з квадратного аркушу паперу, який надрізаний на маленькі квадратики, з'єднані з центральним великим квадратом. Існує 49 різних способів розрізання паперу, і заготівля буває досить складною. "Сембазуру" має на увазі складання і прикраса будинку журавликами як талісман, як бажання збутися мрії. Зазвичай для цього типу орігамі використовується японський папір "ваші", яка може згинатися до 30 шарів. 
Ці типи орігамі не знайшли широко використання в інших країнах світу, так як вони тісно пов'язані з різними церемоніями, ритуалами і святами, властивими лише Японії. Однак складання, засноване на використанні квадратного аркуша паперу і традиційних форм орігамі, знайшло застосування в освіті та мистецтві багатьох країн. 
Як говорилося раніше, мистецтво складання йде з далеких віків, з того часу, коли у свідомості людей не було різниці між живою і неживою природою. Мабуть, тоді, поряд з гохей, Таті, ноші, каташіро з'явилися і коробочки самбо, в які клали невеликі шматочки овочів і риби, підносячи їх як жертвопринесення. Самбо в Японії було дуже тісно пов'язане з релігією, на самому початку (приблизно кілька сторіч тому) мистецтво орігамі існувало як храмове, надзвичайно регламентоване за технікою виконання. Кількість виробів було невелике. На них відпрацьовувалися прийоми роботи з папером як з матеріалом, на якому можна не тільки писати і малювати, але з якого можна виконувати різні паперові фігурки. Саме в цей час люди стали розуміти, що для орігамі потрібні певні сорти паперу. Вона повинна бути еластичною, добре зберігати лінії перегинів, не бути ламкою і ворсистим. У той час мистецтво орігамі знали деякі, папір був дуже дорогий і не було розроблено схем виконання того чи іншого виробу. Техніка та прийоми роботи з папером передавалися безпосередньо від людини до людини. Накопичувалися і традиційні вироби для того чи іншого ритуалу або церемонії. Поступово склалася традиційна форма орігамі, в основі якої лежали базові форми "Журавлик" , "Жаба"  і т.п. 
З часом стали з'являтися майстри, яких не влаштовували рамки традиційної форми орігамі. Вони шукали нові базові форми для виконання своїх виробів. Використовували не тільки лист квадратної форми, але і прямокутник, ромб, п'ятикутники і шестикутники, коло, трикутник. Це розширило можливості орігамі і дозволило створювати вироби, які з квадратного аркуша зробити не можливо. Кошо Ушіяво говорив: "Орігамі - це світ, в якому кожен, хто може зобразити речі з єдиного аркуша паперу, відчуває радість творця". Вироби стали більш особистісними, більш творчими і різноманітними. 
Це особливо проявлялося при виготовленні масок. Характер виконавця, його емоційний стан знаходять відображення у виробі: розміри рота, очей і носа ніколи не бувають однаковими, кожна маска має своє "обличчя". 
Творча форма орігамі стала активно розвиватися, коли майстри принципово відмовилися від використання ножиць. У цій формі орігамі замість надрізів стали використовувати кілька аркушів паперу для виготовлення окремих частин фігурки і подальшого їх з'єднання. Верблюд, вільно стоїть на ногах, у якого можлива зміна нахилу голови, - один із прикладів такої форми. Деякі фігурки, наприклад, черепаху, виконують, ділячи аркуш навпіл і потім складаючи передню та задню частини окремо. Для того щоб зробити на основі маски фігурку людини чи божества, буде потрібно додатково один-два аркуші паперу. З них складають верхню і нижню частини тулуба. 
Часто при виготовленні складних виробів у творчій формі орігамі використовують бази і елементи традиційної форми. Такі вироби відносяться докомбінованій формі . 
З другої половини XX століття складатися новий тип орігамі - модульний. Багатьох провідних майстрів орігамі в Японії, Європі і США не влаштовували вироби, в основі яких використовувалися базові форми, що мають в основі певну кількість гострих сегментів. Поступово, у міру збільшення кількості фігур, отриманих з цих баз, складання стає стереотипним. Цей факт і спонукав орігамісти створювати абсолютно нові базові форми, не схожі на все, що було створено й досі. В основному ці базові форми створювалися і створюються на математичних, архітектурних, художньо-графічних факультетах провідних інститутів і університетів світу. Для створення нових форм виробів знадобилися знання вищої математики, нарисної геометрії, комп'ютерної графіки. 
Модульні орігамі заперечує використання ножиць і клею, для з'єднання використовуються складки і кишеньки, що утворюються в процесі виготовлення модуля (Додаток 8). У цього типу орігамі є зачарування, властиве головоломці, хоча він вимагає хороших знань геометрії та стереометрії. 

5. Навчально-методичні рекомендації щодо виконання виробів у техніці "Оригамі".

5.1. Умовні позначення і виконувані операції.

 

У міжнародній літературі по орігамі давно склався певний набір умовних знаків, необхідних для того, щоб замалювати схему складання навіть самого складного виробу. 
Умовні знаки відіграють роль своєрідних "нот", дотримуючись яких можна відтворити будь-яку роботу. Кожен орігамісти повинен знати ці знаки й уміти користуватися ними для записів. Крім знаків, існує невеликий набір прийомів, які зустрічаються досить часто. Зазвичай вони даються в книгах без коментарів. Вважається, що будь-який новачок вміє виконувати їх на практиці. 
Міжнародні умовні знаки разом з набором нескладних прийомів і складають своєрідну "абетку" орігамі, з якою повинен бути знайомий будь складиватель. 

Велика частина умовних знаків була введена в практику ще в середині XX століття відомим японським майстром Акірі. В останні десятиліття до цих знаків додалося декілька нових. До введення будь-яких додаткових позначень слід ставитися дуже обережно, і вже, звичайно, зовсім не варто "винаходити велосипед" і намагатися записувати схеми складання якось по-своєму. Усі позначення в орігамі можна розділити на лінії, стрілки і знаки. (Додаток 9) 

5.2. Базові форми.

 

Навчання мистецтву орігамі необхідно починати не тільки з окремих елементів виробів, але і з "школи орігамі" - з базових форм. Слід добре знати основні базові форми виробів, що дозволить зрозуміти обриси і характер виготовленого предмета, а при створенні власних виробів - підібрати найбільш відповідний варіант бази. 
Один важливий класичний підхід до розробки орігамі полягає в понятті бази. База - проста складена форма, яка може бути розвинена в безліч різних фігурок. Формально поняття бази в орігамі не було розвинене до початку 1900 року, найбільш традиційні фігури були створені, спираючись на одну з одинадцяти класичних базових форм, і розробники орігамі в середині 1900-х типово покладалися на базу, як стартову точку. Далі ми розглянемо ці 11 форм. (Додаток 10) 
Чотири базові форми відбуваються зі східної культури - основа паперового змія, основа риби, основа птиці і основа жаби. Основа катамарана має західні корені. Основа млинця досить проста, щоб з'явитися в обох культурах. База водяної бомби і подвійний квадрат також використовувалися в обох культурах. Останні, насправді, є вивернутими версіями один одного. 
Згини, виконані при створенні цих форм, ділять кути і грані навпіл набагато частіше, ніж будь-яким іншим довільним способом. 
З базових форм можна зробити безліч фігур як плоских, так і об'ємних. Деякі базові форми є проміжним етапом при виконанні більш складних баз. Наприклад, з бази "квадрат" можна зробити базові форми "журавлик", "жаба". Базові форми можна використовувати і як самостійні геометричні фігури при вирішенні різних геометричних завдань у початковій школі. Складання базових форм допомагає дітям засвоїти такі поняття, як "трикутник", "квадрат", "трапеція", "прямокутник"; вирішувати завдання на теми: паралельні прямі, перетин прямих, поділ відрізка, поділ кута, площа. 
Назва базових форм у багатьох країнах однакове, хоча це чисто умовні назви і можуть бути варіанти 
Трикутник - це одна із двох самих простих базових форм. Для того щоб її скласти, необхідно зробити всього лише одну складку - провести діагональ квадрата. 
Книга - наступна проста базова форма. Як і при складанні трикутника, нам достатньо зробити всього одну складку. 
Двері - базова форма двері виходить з книги. 
  У оздушний змій - ще одна досить проста базова форма. Вона виходить з трикутника. 
Блін - Складки цієї форми здаються дуже простими, але, на мій погляд, це одна з найбільш перспективних базових форм. Зверніть увагу, що, складаючи квадрат, ми знову прийшли до квадрату. Значить, ми можемо скласти з нього одну з базових форм. Такі базові форми називаються блінчатимі базовими формами. 
Риба - Назва говорить сама за себе. Перед вами голова, хвіст і два плавця. Залишилося тільки додати їм потрібну форму. 
Подвійний трикутник - інша назва подвійного трикутника - водяна бомба. 
Подвійний квадрат - якщо ви виверне подвійний квадрат навиворіт, то отримаєте подвійний трикутник. 
Будинок - назва вибрана виходячи з зовнішнього вигляду фігурки. 
Птах - у птиці є крила, голова і хвіст. Є вони і в цієї базової форми. 
Катамаран - з цієї форми дуже просто робиться пахаріти. А також безліч кусудам. 
Жаба - з цієї форми можна скласти як жабу, так і квітка. 
З базової форми "Журавлик" можна скласти: кінь, журавлика, лелеки, слона, корову, північного оленя, мавпу, ворону, спанієля, горобця, коника, бабку, маску Будди, який стоїть журавлика, зірку ... 
З базової форми "Капелюх" можна скласти: горилу, сомбреро, жабу, морську черепаху, квіти, летючу мишу, ракету ... 
З базової форми "Верблюд" можна скласти: жирафа, верблюда, зайця, кенгуру, білку, слоненяти, лебедя, коропа, вівцю, оленя, маску Смерті, ослика, квіти ... 
З базової форми "Поні" можна скласти: стрибаючого поні, ліхтарик, маски японської опери, гортензію, рамки для фотографій, орнамент ... 
Природно, що олень, зроблений з базової форми "Журавлик", буде відрізнятися від оленя, зробленого з базової форми "Верблюд", не тільки за технікою виконання, але і за можливостями тієї базової форми. 
До базових форм можна віднести і модулі, які служать основою для виготовлення не тільки геометричних і архітектурних форм, а й створення фігурок тварин, птахів і квітів. Кількість модулів, що використовуються при виготовленні фігурки, може коливатися від чотирьох до декількох сотень. В основному вони скріплюються без допомоги клею, для цієї мети в модулях є різні поєднання кишень і клапанів. 
Основною вимогою, що пред'являються до модулів, є їхня повна ідентичність. Навіть невеликі відхилення в розмірах найчастіше призводять до неможливості складання виробу. 

5.3. Техніка складання паперу.

 

Відпрацьовуючи техніку складання різних елементів виробів орігамі, слід звернути особливу увагу на правильне виконання згинів. Вони повинні бути практично "гострими" і шари паперу в них повинні щільно прилягати один до одного. В іншому випадку при накладенні згинів один на одного в подальших операціях відбувається зміщення елементів і неможливо створити красиве, акуратне виріб. Тому після виконання кожного окремого етапу роботи потрібно перевіряти "гостроту" всіх згинів. 
При відпрацюванні згинів для отримання голови, дзьоба, лапи, хвоста слід звернути увагу, на частину якої тварини або птиці схоже те, що вийшло під час складання. Важливо знати особливості їх будови в житті, зрозуміти можливості стилізації. Це допоможе виконувати вироби за схемами, а також удосконалювати їх і розробляти власні моделі. 
При відпрацюванні техніки складання симетричних згинів (виконання ніг, дзьоба, елементів квітів) не варто згинати боку щільно стикувати один з одним, тому що при наступних операціях вони можуть налазити один на одного і псувати зовнішній вигляд виробу. При грубі помилки такого роду виріб скласти іноді просто неможливо. 

5.4. Варіанти виробів орігамі.

 

Вивчивши техніку складання та базові форми, можна приступати до виготовлення самих виробів. Не варто починати з цікавих, але складних фігурок. Навіть при великому бажанні їх зробити, не нагромадивши досвіду у виконанні простих і середньої складності виробів, вони не вийдуть якісними. 
Спочатку варто виконувати роботи, в яких базові форми не акцентрірованни або відсутні, тобто виготовлення фігурки почати з квадрата, трикутника, прямокутника, а потім з найпростіших базових форм: "Паперовий змій", "подушка", "Стулки дверей" і т.п . Ці найпростіші форми та вироби з них можна використовувати на уроках математики при поясненні властивостей геометричних фігур і площини. 
У схемах, що починаються з якою-небудь базової форми, процес її виготовлення опускається, оскільки учні вже повинні знати цю форму і мати досвід складання її. При виконанні подібних виробів слід звернути увагу на те, як сама базова форма впливає на кінцевий результат і прийоми роботи з нею в процесі виготовлення фігурки. Наприклад, з базових форм "Журавлик" "Верблюд" можна зробити кілька видів журавликів, які будуть відрізнятися не тільки зовнішнім виглядом, але і технікою виконання, хоча для деяких з них базові форми будуть одні і ті ж. 
У деяких роботах, особливо в комбінованій формі орігамі, при виконанні окремих деталей, складових виріб, базою для них служить будь-яких етап виконання основної частини виробу. 
При виготовленні виробів, що складаються з декількох окремих деталей, модулів або готових виробів (гірлянди, кулі, рамки і т.п.), слід звернути увагу на стандартність і акуратність їх виконання. Нехтування цим призводить до неможливості стикування частин або до поганого зовнішнім виглядом готової роботи. При виготовленні такого типу виробів слід для всієї роботи вибирати один сорт паперу (маються на увазі товщина, щільність, еластичність). 

5.5. Організація роботи.

 

Учні, які просто механічно копіюють процес складання, не отримають жодної користі від цього. 
Здається, що дуже просто скласти фігурку з листочка паперу, однак насправді це вимагає високого творчого потенціалу. Захоплення орігамі, допомагаючи розвивати спостережливість, передбачає різні знання. Адже для того щоб зробити, наприклад, пташку чи тварина в техніці орігамі, необхідно знати їх форму, рухи і звички: інакше собака не буде схожа на собаку, а горобець на горобця. А перш ніж зробити маску, потрібно дізнатися характер персонажа. Якщо цього не зробити, робота не дасть повного задоволення і залишиться суто механічним повторенням рухів педагога. Крім того, необхідно бачити і відчувати об'єкт, який ви хочете зробити. 
Сучасні стандартні форми паперу для орігамі: квадрат, прямокутник, ромб, рівносторонній трикутник, трапеція, прямокутний одно-стегновий трикутник, п'ятикутник, шестикутник, коло, еліпс, півколо. Як правило, увігнуті багатокутники, такі, наприклад, як зірка, не використовуються. 
При виконанні виробу потрібно бути впевненим, що вихідний лист відповідає формату, який потрібен. Якщо це не перевірити, то під час складання будуть виникати перекоси і накладання окремих елементів. Загинати або складати лист акуратно, з'єднуючи один куточок з іншим рівно і точно. 
Існують 4 підготовлених згину для квадрата: по одній діагоналі, по іншій діагоналі, згин навпіл по директрисі (як книжку) зліва направо і зверху вниз. Ці згини повторюються в багатьох виробах. 
Коли всі ці питання відпрацьовані можна переходити до виконання нескладних фігурок або орнаменту. Природно, необхідно знати досить багато про виконуваному предметі. 
Дуже важливо в думках зробити начерк вироби, а потім вже переносити його на папір. Ці ескізи та замальовки допоможуть у подальшій роботі над обраною фігуркою. У процесі виготовлення форма тварини може прийняти більш абстрактний вигляд, але він повинен бути завжди впізнаваним. 
Є певна точка зору на розуміння краси орігамі. Сприймати орігамі як мистецтво можливо тільки маючи тонкий смак. Це мистецтво дуже особистісне, так як вироби, що їх різними людьми, несуть відбиток їхніх характерів, схильностей, інтересів. Не випадково в даний час мистецтвом орігамі активно займається вища школа в багатьох країнах світу. 
Важко зрозуміти це мистецтво, не займаючись малюнком, ліпленням, ікебаною. Живописцю потрібно полотно, скульпторові необхідний простір для орігамі потрібен тільки аркуш паперу. Але в аркуші паперу закладені незліченні можливості, в ньому міститься безліч "невидимих" ліній складання, які необхідно вибрати для отримання потрібної форми чи елементу. Правильно складена папір чи ні, залежить тільки від вашої майстерності і окоміру. Для створення нової фігурки, людина повинна бути з достатньою уявою, щоб побачити лінії, за якими можна було б скласти хоч що-небудь. 
У той час як інші види мистецтва залежать від кистей, фарб, різців та інших інструментів, в орігамі основний інструмент - пальці рук, і їх необхідно тренувати. Для цього підходять вправи на виконання окремих фігур оригамі (таких як дзьоб, лапа, голова, нога) і простих базових форм. 
Ускладнення завдань при виготовленні робіт в традиційній формі можливо за рахунок поступової відмови від схем складання, виконання складних виробів тільки по готовому виробі (зразок). Хороші результати дає форма навчання, коли за власним сценарієм з одного аркуша паперу послідовно виконуються всі персонажі і необхідні предмети. 

 

5.6 Мистецтво орігамі як можливість розвитку математичних здібностей дітей.

 

Однією з перших країн, які використовували можливості орігамі в освіті, була, природно, Японія. В кінці періоду Мейджі (1868-1912) і початку періоду тайшей орігамі використовували як спосіб навчання у дитячих садах і в початковій школі, особливо з того моменту, коли кольоровий папір отримала широке розповсюдження. На початку періоду Шева (з 1926), коли в японської освіті упор робився на розвиток творчості і зображальності, орігамі стали критикувати, тому що вважалося, що діти складають листи за стандартними лініях, що не сприяє розвитку уяви. 
Однак незабаром орігамі знову отримало високу оцінку в якості освітнього методу. Особливо використовували орігамі для навчання таких понять, як "площину", "геометричне тіло" і їх взаємини. 
Математична освіта є основним для людей багатьох професій, тому велика увага приділяється пошуку нових методик навчання. У вирішенні цього завдання, найважливіша роль належить початкової ланки навчання - початковій школі. Підвищення ефективності навчання математики та геометрії в початкових класах є умовою успішного вивчення основ геометрії та алгебри в наступні роки. 
Особливої ​​актуальності набуває проблема навчання елементам геометрії в початкових класах. У геометричному матеріалі багато спільного з художнім сприйняттям, оскільки велике місце в геометрії належить образному мисленню. Мислення молодших школярів наочно-образне і наочно дієве. 
Мистецтво орігамі як не можна краще дозволяє використовувати вікові особливості дітей початкової школи, створювати різноманітні програми курсу математики, виходячи з їх можливостей. Ще в XIX столітті німецький педагог Ф. Фребель заснував інтегрований курс навчання математики за допомогою орігамі, на основі якого можна поліпшити і зробити міцними геометричні знання і вміння дітей. У наш час у Японії, США, Росії, ФРН та інших країнах навчання геометрії за допомогою мистецтва орігамі практикується не тільки в початкових класах, але і в середній та вищій школах. Які ж основні пункти можуть увійти в курс вивчення геометрії за допомогою орігамі в початковій школі? 
1. Визначення знань з геометрії на початковій стадії навчання за даними завданням і підбір відповідних виробів орігамі для виправлення помилок: 
- Визначити горизонтальні, вертикальні і похилі лінії (Додаток 11, рис.1); 
-Дати назви зображенням; 
- Знайти на зображенні все трикутники (Додаток 11, рис. 2); 
-Знайти на зображенні всі квадрати; 
-Скласти квадрат, суміжні боку, діагональ. 
За допомогою цих завдань, а також виготовлення нескладних базових форм ("Подушка", "Паперовий змій", "Капелюх", "Квадрат", "Риба", "Поні", "Стулки дверей", "Шолом") і фігурок орігамі ( "Зайченя", "Звірята", "Голуб", "Зайчик", "Бульдог", "Стаканчик", "Гусак", "Пташка"), в яких присутні дані поняття, визначаємо, якими знаннями володіють учні. 
2. Визначивши рівень знання геометрії у дітей та усунувши з допомогою найпростіших завдань помилки і неточності, можна перейти до більш складним виробам, які мають інші геометричні форми (ромб, трапеція, прямокутник, варіанти різних трикутників). Для цього можна використовувати такі вироби орігамі: базові форми "Журавлик", "Жаба", "Катамаран", "Динозавр", і фігурки "Коршун", "Медуниця", "Ракета", "Щеня", "Снігур", "Зірка "," Лебідь ". 
Після виконання цих робіт можна задати наступні питання: 
- Які геометричні фігури ви знаєте? 
- Де і які геометричні фігури можна побачити будинки, в школі, на вулиці? 
- Чи можна з геометричних фігур скласти якусь тварину чи птаха? 
- Чи можна знайти тварина, рибу або птицю, схожих на геометричну фігуру або групу фігур? 
- З яких геометричних фігур можна скласти квадрат, ромб, прямокутник, трапецію? 
У процесі роботи учнів над фігурками орігамі слід звернути їхню увагу на ті геометричні фігури, які виходять на кожному окремому етапі роботи. Так як перші роботи досить прості, особливу увагу потрібно звернути на техніку виконання елементів і прийоми, використовувані в окремих технологічних операціях. Особливість цих прийомів в тому, що вони дають можливість дітям закріпити основні геометричні поняття. 
При проведенні перших занять слід звертати особливу увагу на помилки: нерівність сторін, не паралельність сторін і ліній перегинів, нерівності кутів при їх поділі навпіл. Подібні помилки не дозволять виконати складні вироби, де багато різноманітних перегинів з декількома шарами паперу. Безумовно, багато з похибок пояснюються недостатньо розвиненою моторикою та координацією руху дітей. Але основним недоліком молодших школярів є нерозуміння математичного сенсу виконуваних фігур. 
3. Після 10 - 15 занять орігамі, на яких виконуються вже більш складні вироби ("Курча", "Будиночок", "Морський котик", "Папуга", "Пілотка", "Метелик", "Тюлень" і т.п.), потрібно перевірити ступінь просування молодших школярів в оволодінні геометричними поняттями і здатність ними оперувати. Для цього можна запропонувати їм такі завдання: 
- Розфарбуй всі квадрати (Додаток 12); 
- Розфарбувати всі трикутники; 
- Розфарбувати всі геометричні фігури у відповідні кольори (Додаток 13); 
- Підібрати необхідні геометричні фігури і з них скласти зображення лисеняти; 
- Зображення якоїсь тварини, риби або птиці перетворити в геометричну фігуру і розділити її на ряд більш простих і знайомих геометричних фігур. З кольорового паперу вирізати ці елементи і скласти зображення заданого тварини; 
- Підібрати підходящу базову форму і скласти фігурку раніше запропонованого тварини, риби або птиці. 
Ці завдання можна видозмінювати в залежності від віку дітей, рівня їх підготовки, інтересів. Особливо ефективно можна використовувати геометричні основи орігамі під час позакласної роботи з математики. 
При виконанні орігамі будується своєрідний алгоритм діяльності, при якій дитина, часто навіть без допомоги вчителя, фіксує увагу на кожному етапі роботи, прагнучи усвідомити всю використовувану знакову систему. Слід відзначити і ще одну з особливостей орігамі - оборотність процесу складання, яка передбачає також оборотність розумової діяльності. 
Отже, з усього вище сказаного можна зробити висновок, що оригамі має такими особливостями: По-перше, можливістю контролю процесу створення моделі на кожному етапі. По-друге, воно розвиває вербалізацію (свого роду рефлексію власної роботи). По-третє, передбачає фіксацію основних моментів роботи. По-четверте, використовує всі основні геометричні поняття. По-п'яте, дозволяє поєднувати планометрію і симетрію. 

Схема лотоса

Лілія

 

Робимо велику лілію. Квадрат вирізаємо з цілого аркуша А4.		Складаємо звичайний базовий квадрат.		Загинаємо куточки до середини.
З одного боку два куточка.	І з іншого боку два куточка.		А тепер відгинаємо куточки.
Кожен куточок розправляємо, як показано на фото.	Ось що вийде, коли розправимо один куточок.		Розправили всі чотири куточки.
Фіксуємо середню лінію	Верхні куточки закібаем до середини.		До середини загнуті два куточка.
Потягнувши за серединку, між нашими загнутими куточками, вивертаємо пелюстка.	Ось що у нас повинно вийти.		Середній куточок загинаємо вгору.
Те ж саме робимо з усіма пелюстками - 4 рази.	Пролістнем нашу заготовку один раз.		Нижні куточки загинаємо до середини.
Для кожної пелюстки по два куточка.	Ось що отримаємо в підсумку.		Розправляємо пелюстки. Кожна пелюстка накручуємо на олівець.

  Наша лілія готова

Астра

 

1.Для такої квітки нам знадобиться: 6 великих рожевих зірок, 4 маленькі рожеві зірки, і 2 маленькі зелені.

2. Відкриваємо документ WORD, вибираємо функцію "Малювання", в "автофігури" вибираємо 16-кінцеву зірку. Розміщуємо 6 зірок на аркуші формату А4. Від кута до кута зірки виходить приблизно 10 см.

3.Еще нам знадобляться зірки меншого розміру. Для цього зменшуємо велику зірку на 20%, для цього клацаємо курсором по зірці лівою кнопкою, з'явиться таблиця "формат автофігури", у графі "розмір" масштаб "по висоті" 100% зменшуємо до 80%, аналогічно обираємо масштаб "по ширині". маленька зірка виходить приблизно 8 см. від кута до кута. Аналогічно маленьким рожевим зіркам, робимо зелені (їх розмір теж 8 см.)

4. Отже, роздрукували, вирізали і отримали 6 великих рожевих зірок, 4 маленьких рожевих зірки, і 2 маленьких зелених.

 

 

 

5. Розрізаємо промінчики зірки, не дорізаючи до серединки

 

6. Всі промінчики складаємо навпіл

 

7. На серединку наносимо клей ПВА. Приклеюємо другу велику зірку в шаховому порядку, так приклеюємо всі шість великих зірок. Потім приклеюємо дві маленькі рожевих зірки. Склеюємо зелені зірки. До зелених клеїмо дві маленькі рожевих (так само в шаховому порядку)

 8. Тепер заготівлю квітки перевертаємо на зворотний бік і приклеюємо маленьку заготівлю з зеленими листочками до квітки

 

 9. Тепер потрібно зробити серединку квіточки. Для цього беремо смужку жовтого паперу довжиною 10 см і шириною 2 см. Складаємо навпіл, нарізаємо під кутом

 

10. Скручуємо на зубочистці квіточку, кінчик кріпимо краплею клею.

 

 

11. Для стеблинки беремо дріт, на кінчику знімаємо ізоляцію (приблизно 1,5 - 2 см). Обмотуємо дріт зеленої пряжею.

 

12. У серединці квітки шилом проробляємо отвір, вставляємо дріт (тим кінчиком, де знята ізоляція), кріпимо краплею клею "Момент", бокорезами відкушуємо зайву дріт, залишивши приблизно 0,5 см. Зверху приклеюємо жовту серединку.

Тюльпани

 

 

1. Щоб зробити листок, візьми квадрат зі стороною 15 см, склади по діагоналі і розігніть.
 

2. Склади до середини.
 

3. Склади до середини з іншого боку.
 

4. І знову складовій всі шари паперу.
 

5. Ретельно пропрасувати лінії згину і переверни.
 

6. Надай вигнуту форму (кінчик можна накрутити на олівець).
 

7. Візьми соломинку для коктейлю і смужку паперу шириною 1 см. Змаж смужку клеєм і обмотай соломинку.
 

8. Щоб зробити квітку, зблизь 105 модулів по схемі Трикутний модуль. Перші два ряди з'єднуй, поставивши модулі на коротку сторону.
 

9. Коли в першому і другому ряду буде по 4 модулі, одягай модулі третього ряду.
 

10. Збери три ряди по 15 модулів у кожному і замкни їх у кільце.
 

11. Акуратно, притримуючи всі краї, виверни кільце так, щоб модулі дивилися короткою стороною назовні.
 

12. Вдягни ще два ряди (по 15 модулів).
 

13. З шостого ряду починай збирати пелюстки. Вдягни 4 модулі, на них - 3 модуля, на них - 2 модуля, і в кінці - 1 модуль.
 

 

14. Поверни фігурку, пропусти два куточка і знову збери пелюстка. Пропусти ще два куточка і збери останній пелюстка.
 

15. Встав в отвір соломинку. Щоб головка тюльпана добре трималася, треба зробити потовщення на кінці соломинки. Можна, наприклад, обмотати папером, змастити клеєм і закріпити. Можна використовувати клейову масу або навіть пластилін (але від нього на папері з часом можуть утворитися жирні плями).
 

16. Один квіточку теж можна оформити у вигляді невеликого букетика.

 

 

Чайный сервиз.

 

       

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

Чашка. У підставі 20 модулів розміром 1/32 аркуша А4. Починаємо збирати як лебедя. Піднімаємо на 12 рядів. У моїх чашках в 5 ряду додано 5 модулів (по одному через рівний проміжок) Візерунок робимо будь, форму теж можна сформувати будь-яку. Для ручки я використовувала 12 модулів розміром 1/64 аркуша А4. Ось і все. На одну чашку йде близько 280 модулів. Помножимо на 6 чашок, це 1680 модулів.

 

Блюдце. У підставі 15 модулів розміром 1/32 аркуша А4. Рядів 10. Починаємо збирати як лебедя, тільки не вивертаємо. В 4 ряду кількість модулів подвоюємо, тобто на кожен модуль одягаємо по два модулі наступного ряду, виходить в 4 ряду 30 модулів. У шостому ряду додаємо ще 15 модулів. Далі ряди закінчуємо по 45 модудей. Взагалі збирати можна як завгодно і додавати скільки хочеш, головне щоб форма була розплющити, тобто схожа на тарілку. Можна взагалі в підставі взяти 10 модулів, коротше треба експерементувати. В одному блюдце близько 300 модулів, на 6 блюдце 1800 модулів.

 

Чайник. У підставі взяти 20 модулів розміром 1/16 аркуша А4. Збираємо так само, як і лебедя. В 4 ряду подвоюємо кількість модулів, виходить 40. Далі піднімаємо на 17 рядів, по ходу роботи не забивавем надавати форму. Візерунок знову ж будь-хто. У 18 ряду модулі одягаємо короткою стороною, краще приклеїти, а то триматися не будуть. У 19 ряду модулі ставимо гострим подвійним куточком. Кришечку можна зробити будь-яку, я зробила трояндочку для торта. Носик і ручку дивіться по малюнку. Близько 20 рядів

2 через1.

Торт

 

 

 

 

 

 

 

Торт на День народження (низькокалорійний)

 

 

Рецепт торта

Спочатку приготуй трикутні модулі орігамі, складені з прямокутників різних розмірів.

• Модуль-1: 1/4 аркуша білого паперу формату А4, 175 білих і  

   7 зелених.

• Модуль-2: 1/8 аркуша А4, 166 білих і 14 зелених.

• Модуль-3: 1/16 аркуша А4, 14 білих і 14 зелених.

• Модуль-4: 1/32 аркуша А4 (60х38 мм), 7 білих і 7 зелених.

Для тарілочки знадобиться приблизно 130 штук Модулів-4 (кольори - за вибором).

1. Візьми  42 Модулі-1 для першого ряду і стільки ж для  другог. З'єднуй модулі таким чином. Перший ряд: модулі стоять на короткій стороні, другий ряд: модулі стоять на довгій стороні.

2. Коли складеш 4 модуля в першому ряду і 3 у другому, відразу ж починай збирати третій ряд. Модулі на довгій стороні, надягають в шаховому порядку.

3. Продовжуй збирати три ряди одночасно. У третьому ряду теж 42 модуля.

4. Замкни всі ряди в кільце.

5. Переверни на іншу сторону і, акуратно натискаючи пальцями на краї, вивертай фігуру. Краю повинні йти до центру, а середина - вгору. Переверни і надінь четвертий ряд Модулів-1.

6. Візьми 7 зелених Модулів-1 і надінь їх на кожну шосту пару куточків.

7. Візьми 14 Модулів-2 і надінь їх з боків від великих зелених.

8. Вдягни 14 Модулів-3 з боків від Модулів-2 і надінь в серединки 7 Модулів-4.

9. Візьми така ж кількість білих модулів, як зелених точно таких же розмірів. Надінь їх не в шаховому порядку, а прямо на зелені модулі. Нижній ярус торта готовий.

10. Верхній ярус торта виконуй точно так само, як нижній, тільки з Модулів-2. Кожен ряд роби з 22 модулів. Так само збирай три ряди відразу, замкни в кільце, виверни і надінь ще 2 ряди. Всього у верхньому ярусі 5 рядів.

11. Тепер потрібно зробити підставку для торта - тарілочку. Замкни в кільце, вставляючи один в одного приблизно 130 Модулів-4 (або Модулів-3). Виріж коло з щільного паперу, його розмір повинен підходити під нижній ярус (приблизно 20 см), приклей до нього кільце.

12. Для того, щоб нижній ярус торта не розповзався, зроби опору всередині торта. Наприклад, можна відрізати частину маленької пластикової пляшки.

13. Постав нижній ярус на опору. Якщо в підставі утворилися великі відстані між модулями, їх можна закрити, вставляючи в проміжки Модулі-2 кишеньками назовні.

14. Постав верхній ярус рівно в центр нижнього. Постарайся кожному куточку верхнього ярусу знайти паз в нижньому ярусі. Це можна зробити, допомагаючи зубочисткою. Коли всі пази підібрані, верхній ярус легко увійде в нижній. Трохи вдавити його.

     Так виглядає зверху готовий торт.

     Можна приступати до прикраси.

Рецепт трояндочок

Для трояндочок знадобиться Модулів-4 (60х38мм): рожевих - 27 штук, жовтих - 27 штук, червоних - 9 штук, зелених - 16 штук.

2. Щільно накрути ці модулі на тонку паличку (шпажку, стрижень авторучки, зубочистку). При накручуванні довга сторона повинна залишатися на одному рівні.

3. Скорочення заготовки повинні мати достатньо рівний торець, щоб стояти на столі.
 

1. Розгорни інші 6 модулів і трохи накрути куточки на паличку
    
2. Виріж кружок діаметром 25 мм з паперу того ж кольору. Змасти клапани клеєм. 
    
3. Трохи зведи разом половинки модуля і приклей його на гурток.
    
4. Приклей на гурток ще 2 таких же модуля.
    
5. Приклеюй так само наступне коло пелюсток всередині першого кола. Для цього половинки сильніше доведеться зводити разом.
    
6. Встав дві згорнуті в трубочку заготовки одна в іншу. Змасти торці клеєм і приклей їх в центр. 
    
7. Останню заготівлю-трубочку злегка розверни, змасти торець клеєм, приклей її навколо перших двох трубочок. 
    
8. Розочка готова. 
    

Пелюстки трояндочок

1. Щоб зробити листочок, розгорни два модулі, змасти клапани клеєм.
    
2. Встав клапани в кишеню іншого модуля.
    
3. Зі зворотного боку клапани іншого модуля треба підклеїти.
    
4. Місце з'єднання буде центральній прожилком аркуша. Накрути на паличку куточки з боків від центральної прожилки.
    
5. Трохи стисни листочок ззаду, формуючи потрібні обриси.
    

Прикрашаємо торт

Трояндочки і листя можна розташовувати на торті на свій розсуд.

 

ВИСНОВКИ

Одним з найважливіших компонентів, що сприяють створенню і підтримці на високому рівні науково-технічного, політичного, культурного й управлінського потенціалу країни, є налагоджена система пошуку і навчання обдарованих індивідуумів. Формування інтелектуальної еліти, яка, власне кажучи, задає темп розвитку науки, техніки, економіки, культури, визначає ефективність цього розвитку.

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, навчання, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини, талановитих фахівців і плідному їх використання. Виховання і навчання обдарованих дітей - важка і широкомасштабна задача.

Увага до обдарованої дитини не повинна вичерпуватися лише періодом її навчання. Досвід показує, що значні труднощі обдаровані люди переживаують і в періоді професійного самовизначення, і надалі, у самому процесі творчості. Іншими словами, таланту потрібна постійна турбота всього суспільства.

Отже найважливішими принципами, що забезпечують методологічну надійність умов розвитку обдарованості, є чинники їх народності та природовідповідності. Суб'єктна теорія, суб'єктний підхід щодо вивчення творчості, здібностей, обдарованості таїть у собі ще багато нез'ясованого. Потребують свого розкриття різні за своїм характером зв'язки між неусвідомлюваною та усвідомлюваною інформацією про власне "Я", специфіка суб'єктної детермінації мотивів творчості на різних вікових етапах, а також висвітлення методологічних концепцій тих авторів, які внесли свій вклад у розкриття закономірностей розвитку людської психіки і разом з цим поглибили уявлення про первісні джерела детермінації розвитку здібностей.

Гармонія здібностей і діяльності людини досягається за умови, по-перше, свободи вибору діяльностей, по-друге, вибору діяльності відповідно з покликанням.

Виявлена на підставі даного методу структура комунікативних установок конкретного суб'єкта дає можливість оцінювати ступінь його соціальної адаптації, рівні зрілості його особистості, ступені і форми конфліктності, чи успішності-неуспішності в тих чи інших професіях, співвідношенні раціонального й емоційного начал, альтруїстичності тощо.

У інтелектуально обдарованих школярів пізнавальна потреба спрямована на досягнення результату, а у творчо обдарованих — на сам процес пізнання.

 

Список використаної літератури

1. Азарова Л.Н. Как развивать творческую индивидуальность младших школьников // Журнал практического психолога. - 1998. - №4. - С. 83.                                            2. Гильбух Ю.З. Внимание: одаренные дети. - М.: Знание, 1991.                                                    3. Красноголов В.О. Визначений поняття «обдарованість» в зарубіжній психолого-педагогічній літературі // Обдарована дитина. — 1998. — №5—6.   

 4. Красноголов В.О. Комплексна психодіагностика якостей. Визначення творчої індивідуальності дітей і шляхів її розвитку // Обдарована дитина. — 1999. — №

5. Лейтес Н.С. Бывают выдающиеся дети // Семья и школа. - 1990. - №3.              

6. Лейтес Н.С Воспоминания, размышления, беседы. // Психологический журнал. - 1992. - № 1.                                                                                                   

7. Матюшкин А.М. Концепция творческой одаренности // Вопросы психологии. - 1989. - №6. - С. 29-33.

8. Артемов А.В. «Декоративно-прикладне мистецтво», вид., М., 1990 р . 
9. Афонькін С.Ю. Уроки орігамі в школі і вдома. Експериментальний підручник для початкової школи. М, «Яким», 1995 
10. Афонькін С.Ю., Афонькіна Є.Ю. Все про орігамі. Довідник. С-Пб: «Кристал», М: «Онікс», 2005 
11. Баранов Н.В. «Мистецтво країн і народів світу», вид., М., 1989 р . 
12. Банк орігамі - мистецтво складання грошей, «Центральний банк Росії» 
13. Бистрова О.М. "Основи культурології", вид., М., 1995 р . 
14. С.М. Білимо «Завдання з геометрії, які вирішуються методами орігамі» (Додаток до журналу «Орігамі») 
15. Вигонів В.В. «Практикум з трудового навчання» «Академа» вид., М., 1999. 
16. Гагарін Б.Г. «Конструювання з паперу», вид., Ташкент, 1988 р . 
17. Даванова В.М. Уроки праці для початкової школи. Посібник для учнів, вид., Москва-Ставрополь 2000 р . 
18. Демидова А.П. Довідник з трудового навчання, вид., М., 1989 р . 
19. Долженко Г.І. 100 орігамі. Ярославль, «Академія розвитку», 1998 
20. Журнали «Орігамі» (за період з 1998 по 2003 рік) 
21. Інтернет сайт www.origami-school.narod.ru                                              
 

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………….1
 

1. Поняття «обдарованість» та її види.

    Виявлення обдарованої дитини…………....……………………………...2

 

2. Форми і методи навчання обдарованих дітей …………………………..9

 

3. Система роботи вчителя з обдарованими дітьми  на уроках

    трудового навчання ………………………………………………………..13
 

4. Орігамі - мистецтво складання паперу

   1.1 Відкриття папе ……………………………………………………………16                         

   1.2 Виникнення орігамі……………………………………………………….17
   1.3 Перші книги з орігамі…………………………………………………..…19
   1.4 Поширення орігамі по світу……………………………………………...19
   1.5 Типи і форми орігамі……………………………………………………...23

 

5. Навчально-методичні рекомендації щодо виконання виробів у

техніці "Оригамі"
   2.1 Умовні позначення і виконувані операції……………………………….26
   2.2 Базові форми……………………………………………………………....26
   2.3 Техніка складання паперу………………………………………………...28
   2.4 Варіанти виробів орігамі……………………………………………….…28
   2.5 Організація роботи……………………………………………………......29 
   2.6 Мистецтво орігамі як можливість розвитку математичних

      здібностей дітей…...……………………………………………………….. 30 
 

6.Схеми виконання виробів у техніці орігамі

   3.1 Лотос……………………………………………………………………….33

   3.2. Лілія………………………………………………………………………..34

   3.3  Астра……………………………………………………………………….36

   3.4 Тюльпан…………………………………………………………………….40

   3.5 Чайний сервіз………………………………………………………………46

   3.6 Торт…………………………………………………………………………49

 

Висновок ………………………………………………………………………...58
Список використаної літератури ..…………………………………………..59