КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти

педагогічних кадрів»

Відділ освіти Рокитнянської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Синявський опорний комунальний заклад загальної середньої освіти Рокитнянської районної ради Київської області

 

 

Глиняна О.О.

 

У СВІТІ

ЛІНГВІСТИЧНИХ КАЗОК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рокитне

2020

КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів»

Відділ освіти Рокитнянської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Синявський опорний комунальний заклад загальної середньої освіти Рокитнянської районної ради Київської області

 

 

 

 

Глиняна О.О.

 

У світі лінгвістичних казок

 

 

 

Методичний посібник

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рокитне

2020

У світі лінгвістичних казок:  методичний посібник  /  Глиняна О.О. –  Рокитне: 2020. – 52 с.

 

 

 

 

 

 

Розглянуто і схвалено на засіданні методичної ради районного методичного кабінету (протокол № 3 від 23.12.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У матеріалах методичного  посібника вміщені лінгвістичні казки, які допоможуть підвищити загальний рівень лінгвістичної освіти молодших школярів. Оскільки діти початкового шкільного віку дуже люблять казки, то можна широко застосувати їх при поясненні нового матеріалу та при формуванні граматичних понять.

Використання лінгвістичного тексту допоможуть вчителю збагатити інформаційний зміст уроку української мови, донести навчальний матеріал у цікавій нестандартній формі.

Посібник адресовано учителям початкових класів, вихователями груп подовженого дня.

 

 

Зміст
Передмова	…………5
Розділ І. У світі лінгвістичних казок	...............8
Казка про Мову	…………8
Казки про звуки та букви	…………10
Казки про будову слова	…………18
Казки про антоніми та синоніми	…………21
Казки про країну Морфологію	…………22
Казка про слова ввічливості	…………49
Лінгвістичні казки-загадки	…………51
Література	…………52

Передмова

 

Відповідно до типової освітньої програми для 1-2 класів та 3-4 класів закладів загальної середньої освіти метою мовно-літературної освітньої галузі є

формування мотивації вивчення української мови; розвиток особистості дитини засобами різних видів мовленнєвої діяльності; формування комунікативної та інших ключових компетентностей; розвиток здатності спілкуватися українською мовою для духовного, культурного й національного самовияву, послуговуватися нею в особистому й суспільному житті, у міжкультурному діалозі; розвиток логічного, критичного та образного мислення, мовленнєво-творчих здібностей.

[3, 4]

Досягнення поставленої мети передбачає виконання певних завдань, серед яких важливими є:

- розвиток зв’язного мовлення, уяви, пізнавальних здібностей, логічного, критичного та образного мислення школярів;

- дослідження мовних одиниць і явищ з метою опанування початкових лінгвістичних знань і норм української мови;

- залучення молодших школярів до практичного застосування умінь з різних видів мовленнєвої діяльності в навчальних і життєвих ситуаціях. [3, 4]

Дослідження учнями мовних одиниць і явищ з метою опанування початкових лінгвістичних знань, норм літературної вимови та правил українського правопису, формування у школярів умінь послуговуватися українською мовою в усіх сферах життя передбачає змістова лінія «Досліджуємо мовні явища».

Без сумніву, сучасного школяра мало що може здивувати, а тим більше, зацікавити. Особливо це стосується правил, визначень, орфограм, які здаються учням одноманітними і нецікавими, знижують бажання та інтерес до вивчення теми і предмета взагалі.

Зацікавити учнів вивчати мову можуть лінгвістичні казки. Казка входить у життя дитини із самого раннього віку, супроводжує протягом усього дитинства й залишається з нею на все життя. А наявність вигадки, фантастичності робить її ще більш цінною в порівнянні з іншими літературними жанрами.

В.О.Сухомлинський  вважав,  що  для  того,  щоб  дитина  була  розумна, допитлива та кмітлива, щоб закріпити в її душі чутливість до якнайтонших відтінків думки і почуттів інших людей, – потрібно виховувати, будити та надихати її розум красою слова, думки, а краса рідного слова розкривається, перш  за  все,  в  казці. [9, 103] Слова видатного  педагога    стосуються  традиційної фольклорної  казки, але в сучасних умовах розвитку лінгвістичної науки його слова точно підкреслюють важливість саме лінгвістичної казки.

Лінгвістична казка – це казка з лінгвістичним змістом, що перетворює звичайний урок в урок-казку. Школярі разом з героями подорожують по країні Мовляндії, проходять через різні випробовування, допомагаючи їм у скрутних ситуаціях.

Казку школярі готові слухати, переповідати, обговорювати. Їх захоплює сюжет, вони з непідробним інтересом стежать за діями незвичайних героїв, за розвитком подій, роблять власні відкриття і узагальнення. Нові лінгвістичні поняття й терміни, що їх позначають, стають для школярів доступними і зрозумілими. Разом з чарівником Дієсловом та його магічними словами –заклинаннями  «Що робити?» , «Що роблять?» діти прагнуть оживити все довкола, спонукати рухатися, працювати,  діяти.

Дуже часто великий інформаційний зміст правила лякає учнів і вони уникають роботи над ним. Інші вважають, що знати правила не обов’язково. Але ці думки є хибними, бо знання орфограм завжди потрібні у житті. А пояснення лінгвістичного матеріалу через казку дає можливість розбудити і зацікавити навіть байдужого учня.

Особливістю лінгвістичної казки є те, що всі її герої живуть за законами мови, взаємодіють відповідно до лінгвістичного наповнення понять. Конфлікт завжди закінчується розв’язанням мовного завдання. Кінцівка лінгвістичної казки містить відповіді на питання, що були поставлені перед дітьми на початку або питання, на які ще необхідно буде дати відповідь.

Лінгвістична казка – це дуже цікавий вид навчання. За допомогою неї можна із захопленням розповісти про правила української мови, члени речення, різні частини мови. Незважаючи на те, що лінгвістична казка з'явилася на світ набагато пізніше традиційної фольклорної казки, у неї є свої герої, елементи чарівності і казкові перетворення.

Використання лінгвістичного тексту на уроках мови підвищить зацікавленість учнів до навчального мовного матеріалу, систематизує їхні знання, продовжить роботу над розвитком логічного мислення.

 

 

Розділ І. У світі лінгвістичних казок

 

Казка про Мову

Колись дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем'я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, томупосмішка рідко торкалася їхніх обличь. А винні в цьому були вони самі. 

Багато років тому цей народ образив добру фею – Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів. Щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою. 

Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів. Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова –  добре. А дві – краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися. 

Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїхчарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казки про звуки та букви

Як виник алфавіт

Було це дуже давно. Жили собі у незвичайному царстві звуки. Все було б добре, коли б у їхньому царстві панував закон, порядок. Але звуки були незадоволені тим, що вимовляли їх так, як кому заманеться, а букв тоді ще не було.

От і вирішили звуки обрати собі царя. Голосні обрали А, а Приголосні – Б. Кому ж них бути царем? Почалися суперечки. Приголосних було більше, тому вони перемогли. Царем став Б. Він сильніше любив Приголосні, догоджав їм. коли збирав звуки на раду, то Приголосні садив на найпочесніші місця. А Голосні завжди сиділи десь у куточку.

Не хотіли Голосні терпіти приниження. Змовилися й утекли. У царстві стався переполох, замість слів виходили якість дивні звукосполучення.

Зрозуміли Приголосні, що без Голосних їм не обійтися. Пішли вони на розшуки. Багато царств обійшли, та все даремно. Приголосні розділилися на групи, продовжували пошуки. Одного разу втомлені Л, Ф, В, Т сіли перепочити. Раптом вони почули дивні слова, складені тільки з голосних. Зрозуміли Л, Ф, В, Т, що у цьому маленькому царстві проживають Голосні.

Тоді звуки вирішили намалювати себе і своїх друзів на папері.
Вийшли такі слова: „Ш...н...вн... Г...л...сн...! Пр...с...м в...б...ч...нн... .
П....в...рт...йт...сь. Ч...к................ м... ."

Листочки з дивним текстом розвішали по всьому царству. Коли Голосні побачили написи, то відразу здогадалися, що мало бути на місці пропусків. Кожен Голосний намалював себе. Всі разом Голосні вирішили повернутися.

Щоб жити у злагоді, звуки придумали створити склад букв, який вони назвали Алфавітом. З того часу звуки стали позначатися певними літерами. Але одна букви могла виражатися двома звуками (щ) або дві букви могли означати один звук (дз, дж). Букви і звуки про все мирно домовились і видали чіткі закони-правила. Царем обрали звук А. А царицею стала літера А. В алфавіті ця буква стоїть на найпочеснішому першому місці.

Казка про звуки

Колись давно в одній країні жили звуки. Одні з них дуже любили співати. Ви, напевне, здогадались, що це були голосні звуки? А інші любили сичати, дзижчати, пихкати, бубоніти, гарчати. Це були приголосні звуки.

І все було б добре, та не було в цій країні ніякого закону, кожен робив, що йому заманеться. Іноді стояв такий гармидер, що хоч світ за очі тікай.
Одного такого дня зібралися звуки на раду. Стали вони думати-гадати, як їм в країні лад дати. Голосні стали вихвалятися, що вони найкращі і найважливіші і тому повинні керувати країною. А приголосні , почувши це, розсердились, почали сичати і гарчати на голосні. Голосні злякались і втекли.
Стали вони жити окремо. І приголосні начебто заспокоїлись, та от біда: ні ті, ні інші не змогли спілкуватись між собою. Хочуть щось сказати, а виходить нісенітниця якась. І вирішили тоді звуки помиритися. Приголосні написали голосним листа: « Д_в_й_т_ б_д_м_ др_ж_т_!» А голосні їм відповіли : «_а_а_ _е _у_е_о_у_и_и!»
З того часу голосні і приголосні звуки ніколи не сваряться. Вони придумали свої закони в країні і назвали це правилами. Записати ці правила ім. допомогли букви. А найголовнішим правилом в країні став алфавіт. Всі букви в ньому стояли в певному порядку, кожна мала свою назву і позначала певний звук.

Службові слова

Колись у Королівстві Граматики жили слова. І кожна група слів жила  окремо. Окремо жили слова-назви предметів, слова-назви ознак, слова-назви дій. І от королева Граматика вирішила подружити їх і послала на допомогу   службові слова.

Так і бігають ці маленькі помічники з речення в речення. Скрізь треба встигнути, бо без них не можуть ні в гості сходити, ні на лаві посидіти, ні у вікно зазирнути.

Як маленька буква стала дорослою

Жила собі маленька буква. Її ніхто не хотів помічати: часто пропускали, недописували.
―Чому мене не помічають, чому часто пропускають учні?! ― жалілася дядькові Алфавіту.
― Ти маленька, тому й не помічають, ― поважно відповів стрий.
І надумала тоді буква свої справи налагодити: «Спробую-но я із середини речення переміститись на початок». І сталося диво. Почали всі поважати букву, писати її великою. Сподобалось це букві. І наважилась вона дати назву містам, селам, вулицям, річкам та морям, горам та долинам, прилаштувалась до імен, потім стала на перше місце в прізвищах. Пішла про неї слава по всій Мовляндії. Запишалася буква, розтовстіла, виросла. І тепер всі слова, в які вона потрапила, пишуться з великої букви.

 

Казка про приголосні звуки

Одного разу королева Фонетика запросила всі звуки на бал. Зазвучала музика і звуки почали танцювати. Голосні водили хоровод і приспівували собі.

Приголосні розібрались на пари і теж танцювали. Але вони були трішки незграбні і , танцюючи, пихтіли, шипіли і свистіли від старання. Ось які це були пари: [б]―[п],[г]―[х],[ґ]―[к],[д]―[т],[з]―[c],[ж]―[ш],[дж]―[ч],[дз]―[ц]. А інші пари прийшли на бал у м’якеньких черевичках. Вони плавно кружляли залою, м’яко ступаючи по підлозі. Це були пари:[д’]― [т’],[з’]―[c’],[дз’]―[ц’]. В кожній з танцюючих пар один звук був дзвінким, а інший ― глухим. Тому, танцюючи, дзвінкі звуки радісно вигукували свої імена, а глухі лише луню шепотіли імена своїх друзів.

Був на балу один дивний танцюрист. Поставивши руки в боки, він весь час танцював гопака, навіть, коли звучав вальс або мазурка. Він був геть глухий і зовсім не чув музики. Це був глухий звук [ф]. А оскільки пари в нього не було, то й нікому було підказати, яка музика зараз звучить.

Були на балу і звуки, які не танцювали. У них не було пари. Вони спостерігали  за танцюючими і дзвінко розмовляли між собою. Це були такі звуки: [в],[л],[л’],[м],[н],[н’],[й],[p],[p’].

З того часу так і повелося. Парні звуки на святах танцюють в парі зі своїми глухими друзями. А непарні звуки просто слухають музику і дивляться на танцюючих.

 

Казка про голосні та приголосні звуки

 

Дуже - дуже давно в одному королівстві, в старовинному паперовому замку жили - були брати - звуки. Жили вони в мирі і дружбі до тих пір, поки один із братів не сказав:

- Брати, але ж я найпотрібніший і найкращий з вас усіх, а ви всі нікому не потрібні!. Що тут сталося! Кожен звук почав кричати та розхвалювати себе!

- Я головний!, – кричав звук О. Бо я найкругліший.

- Ні, я найширший, отже – найважливіший, – кричав звук Ж. Навіть жук схожий на мене.

- Подумаєш, найширший! А у мене зате довгий хвостик і я умію гудіти, –

крикнув голосно звук У.

Звуки кричали і сперечалися так голосно, що розбудили фею Фонетику. Ця фея була відома своєю добротою і мудрістю. Вона негайно прилетіла до замку і взялася за справу. Фея покликала найкрикливіших і найгаласливіших братів А, О, У, Е, И, І та й назвала їх голосними. А інших, котрі спокійніші та менш галасливі, назвала приголосними. Приголосні звуки не могли так голосно кричати, як голосні, вони лише шипіли і свистіли. Фонетика сказала звукам, що кожен із них потрібен, і лише всі разом вони приносять користь людям. З допомогою звуків складаються слова, люди їх вимовляють і чують. Завдяки звукам люди спілкуються між собою.

Звуки з цікавістю слухали мудру фею Фонетику. Вони були вдячні їй за те, що Фонетика помирила їх.

І з тих пір в мирі і дружбі живуть голосні і приголосні звуки в своєму старовинному замку.

 

Казка про велику букву

 

Жила - була маленька буква. Її зовсім ніхто не помічав. Часто пропускали,

не дописували.

Образилася маленька буква і вирішила все змінити.

 – Спробую я із середини речення стати на початок, – сказала вона.

 І дивно: відразу із малої букви вона перетворилась у велику. Всі відразу помітили велику букву.

Сподобалось це їй. Але цього для букви виявилось замало. Вирішила вона

писатися на початку назв міст, сіл, річок, вулиць, морів, гір. Стали поважати букву ще більше. Щоб мати ще більший успіх, стала буква на початку імен, прізвищ, по батькові. Не забула завітати і до тварин і стати попереду в їх кличках. Стала вона попереду в словах Батьківщина, Вітчизна, Україна.

І тепер всі слова, в які вона потрапила, пишуться з великої букви.

 

 

 

 

 

 

 

Казка про глухі і дзвінкі приголосні

 

Давно - давно в королівстві Фонетики в чарівному палаці жили - були приголосні звуки. Жили вони мирно і дружно.

Одного сонячного дня зібрались приголосні на прогулянку до лісу. Взяли з собою на обід фісташки і піцу. Прийшли звуки на сонячну лісову галявину, поклали торбинку з їжею під дерево та й почали гратися, співати, веселитися. Ось і час обіду настав. Підійшли звуки до торбинки, щоб дістати їжу. Та бачать – торбинка порожня, а під деревом сидять білочка і зайчик та доїдають останні крихти піци і фісташок.

– Хочу фісташку і піцу, – закричали глухі звуки. – Які недобрі ці зайчик і білочка.

– Які гарні звірятка, – сказали дзвінкі звуки.

– І справді гарні, – погодились глухі звуки, – але хочу фісташку і піцу!

–Чи вам шкода їжі для звірят?, – запитали дзвінкі звуки.

– Ні, зовсім не шкода, але речення “Хочу фісташку і піцу” наше улюблене, бо в ньому є тільки приголосні глухі, і жодного дзвінкого приголосного. Не вірите? Перевірте! ХОЧУ ФІСТАШКУ і ПІЦУ.

 

Казка про чергування приголосних звуків

 

Пан Кухоль

У містечку Чудернак жив один смішний дивак.

Паном Кухолем він звався, завжди реготав, сміявся.

Пан подобався малечі, бо робив він дивні речі.

Він співав і жартував, усіх діток забавляв. Дітлахи з ним не скучали, і таке йому кричали:Наш пан Кухоль чухає за вухом,вушком ще й у вусі.Ще й танцює він ногами,Ніжками і на нозі.Вгору руку, рученьку підіймає,

У руці підказочку нам тримає.

У словах цих чергування ми маєм,

Чергування звуків вивчаєм:

Х-ш-с,

г-з-ж,

к-ч-ц.

 

 

Казка про ненаголошені Е та И

 

Жили собі два веселі брати - близнюки Е та И. Вони були дуже схожими. А ще брати любили жартувати, видаючи себе один за одного. От через те їх люди і путали. Бо у багатьох словах замість Е чується И і навпаки. І хоча братам робили зауваження, та вони на це не зважали.

Та дізнався про їх пустощі дядько Наголос.

– Це що за жарти? Припиніть негайно!, - наказав він братам.

—Я недозволю так жартувати і допоможу навести порядок. Тепер буду наголошувати Е та И, щоб чітко було їх чути. Почули це брати - близнюки і припинили свої пустощі. Бо знають, що з допомогою Наголосу їх будуть розрізняти.

 

 

 

 

 

Хто важливіший?

 

В одному царстві, яке називалось Фон, жили-були Голосні та Приголосні звуки.

Голосних було мало, всього шість, але їх дуже любили Слова. Кожний Голосний звук був у великій пошані. Особливо гарно звучали вони у піснях. У голосні звуки був закоханий Наголос, а на Приголосні навіть уваги не звертав. Одного разу найбільш заздрісний звук [з] став думати-гадати, як би провчити Голосні звуки. Він звернувся за допомогою до свого брата [с]. Зібрали брати на збори усі звуки. Звук [з] почав говорити, що Голосні звуки зазнаються,не скромно себе ведуть. Звук [с] почав суперечку з Голосними, які стали оправдовуватись. Усі звуки почали сваритися. Найбільш чутливий звук [о] сказав ображено: «Облиште суперечку. Якщо Приголосні звуки такі горді тазарозумілі, хай обходяться без нас. Я і всі брати дуже ображені, тому ми покинемо вас».

Не стало Голосних у царстві. Перестали співати пісні. По-іншому почали говорити. Приголосні ледве могли порозумітись між собою. Сумно стало жити...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казки про будову слова

 

Казка про будову слова

Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть.

Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.  Які  належати до різних частин мови і мають різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на­зиваються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню­ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того, щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові. Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча­ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.

 

 

Корінь

Спільна частина

Споріднених слів,

Коренем зветься –

Матінка їм.

Така ось родина:

День, денний та днина!

А днями, дня, днів

– одне тільки слово,

бо в нього, здається,

незмінна основа.

 

 

Закінчення

Служу я для зв’язку

Слів в реченні завжди,

Наприклад: є гора,

А стало – дві гори.

Закінченням звуть мене

Я є частина слова

Я змінне, як взуття.

Я зовсім не основа!

 

 

Казка про префікси З-, С-

Жили у країні Граматики префікси. Було їх дуже багато: Роз-, Без-, Під, Над-, Від-, Між-, Перед-... І були вони поважними, і пишалися собою, бо служили Українській мові – одній з найчарівніших мов світу. Шанували префікси порядок, вони завжди знали, де й коли стати, як змінити слово, як правильно писати.

Але в кожній сім'ї бувають проблеми... Префікси З- і С-, жваві пустуни, були великими друзями, їх завжди бачили разом. Як вітер, гасали вони наввипередки по палацу. Тільки й чути було: з-з-з-, с-с-с-. Не в одного з поважних префіксів аж голова йшла обертом від того гасання. А коли кликали всіх до роботи, З- і С- створювали такий безлад у країні! Уявляєте, як вони з розгону, не задумуючись, ставали коло якогось Слова!  Хто перший добіг, той і став. Так кого хочеш, можна збити з пантелику.

Поважні префікси часто соромили пустунів, закликали їх бути серйознішими, відповідальнішими, – одним словом, виховували... Особливо обурювалися префікси Роз- і Без-. "Ми теж можемо вимовлятися нечітко, але ж пишемо завжди однаково, бо інакше це було б неповагою до себе та й до інших префіксів взагалі!"

Але вмовляння не допомагали. І тоді префікси зібрали Велику наукову раду. Вони виступали з доповідями, сперечалися...

І нарешті ухвалили ПРАВИЛО:

Префікс С- пишеться перед буквами К, П, Т, X, Ф.

Префікс З- пишеться перед усіма іншими буквами.

З того часу префікси З-, С- пишуться за такими правилами. Бо ПРАВИЛА

є обов'язковими для виконання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казки про антоніми та синоніми

 

Казка про антоніми

Жили на одній вулиці по сусідству два хлопчики. І хоч однакові імена мали – Антони, були вони зовсім різні. Один низький, інший високий, одиндобрий, інший злий, один щедрий, інший скупий. Виросли Антони і вирішили подорожувати. Той пішов на південь, а той – на північ. А коли прощалися, один плакав, а інший – сміявся. Не судилося Антонам повернутися в рідне село, і в пам'ять про них люди стали називати протилежні слова антонімами.

 

 

 

Казка про синоніми

 

В далекому гірському селі жила старенька мама і було у неї троє синів. Мужній – звали старшого,  Хоробрий – середнього і Відважний – молодшого. Росли сини з дитинства чудовими людьми з добрими серцями і великою силою. Коли на рідне село напали вороги, благословила мати синів на бій. Перемагаючи ворога, вони були смертельно поранені. На очах у матері помирали сини від важких ран. З тих пір і стали імена синів однієї матері – «синонімами», хоч і звучать по-різному, та виходять з однієї сім'ї.

 

 

 

 

Казки про частини мови

 

Казка про країну Морфологію

За синіми морями, за темними лісами, за високими горами пролягли межікраїни Морфології, у якій правила королева. Країна була невеличка за розмірами –- усього 10 князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник,Дієслово, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук. Але багата була Морфологія. Кожне князівство займалося своїми справами. Іменник об'єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на їх ознаки.Числівник міг швидко і чітко перелічити все населення країни. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, енергійно і з готовністю завжди виконували будь-яку справу. А якщо хтось втомлювався, Займенник йогозамінював, а тому що, він був дуже тактовний, то не називав тих, кому була потрібна допомога. Прислівник же завжди контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці.

А такі князівства, як Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук були ледарями, працювати самі не хотіли, ніякої дії не виконували.

Королева країни Морфології розсердилася - вона не любила ледарів – і зробила їх слугами, примусила допомагати жителям усіх князівств.

                            

 

 

 

Віршована казка про частини мови

У казці цій я розповім

про всі частини мови:

Є самостійні серед них,

А деякі - службові.

Одні - самі собі пани,

Щось називають, діють...

А інші, наче кріпаки,

Лише служити вміють.

Ось є Іменник – він, як цар,

Мов превеликий государ.

У нього є свої питання:

Питання  що? – для неістот,

Питання  хто? – для всіх істот.

Порадником царя там був

Прикметник, знатний дворянин.

До речі, сам ніколи він

Не буде десь стоять один –

Завжди з іменником у парі.

Прикметник мав свої питання

Про всіх він знає: чий? чия?

Який? яке? які? яка?

Ознаки всіх він назива.

Іменник - цар жив у палатах,

Хоч і не дуже був багатий,

Скарбник у нього дивний є:

Рахує він і знає все.

І кількість, і число назве!

Ім'я «Числівник» мав за те,

Питання «скільки?» І «котре?».

Ось Дієслово - пан простий,

Він самостійний, запальний.

У нього є свої питання:

Що робить? та що зробить?

Дію всім він пропонує,

Бігать, рухатись зове.

Хоч він пан, та працю любить,

І без праці він на світі

І хвилини не живе.

Прислівник – обережний пан,

Стеріг він межі замку.

Ніхто туди не міг ввійти

Ні ввечері, ні зранку.

– Де? як? куди? і звідки ви?

Прислівник всіх питає,

Бо він порядок знає.

А от Займенник – хитрий пан,

Своїх питань не має,

Зате чужих собі набрав:

У всіх імен напозичав.

Щодо Прийменника, то він

вірний слуга усіх панів.

В єдине речення єднає

Прийменник всіх господарів.

І хоч питань своїх не має.

Проте усім допомагає.

Отож, шануйте кожне слово,

плекайте нашу рідну мову!

 

 

Казка про Іменник

Це було дуже - дуже давно, коли люди жили ще в печерах, вчилися писати, утворювали нові знаки для письма. Навколо них було багато різних речей, але от назв у цих предметів не було.

От і вирішили люди покликати за порадою старого мудреця Іменника, який жив неподалік. Мудрець цей знав імена всіх предметів. Коли мудрець прийшов до їхнього вогнища,  люди попросили його дати назву предметам, щоб можна було їх якось називати.

Став мудрець давати назви предметам, тобто імена речам. Всі питали:

– Що це?

– Стіл, - відповідав мудрець.

– А це що?

– Вогонь, камінь, сокира, – називав далі мудрець.

– Хто це?, – цікавились люди.

– Дівча, слон, тигр, людина тощо, – говорив мудрець.

От і стали згодом люди всі слова, що означають назву предмета і відповідають на запитання ХТО? або ЩО? називати іменниками.

І нині живе такий мудрець. Кожного дня він придумує назви предметам: телевізор, енциклопедія, ракета, комп'ютер і т. д.

                    

Чому іменник має таку назву

Є на світі звичайна і незвичайна країна Предметія. Звичайна тому, що живуть у ній предмети і речі, люди і тварини. А незвичайна тому, що у ній тільки два міста: Хто? і Що? У місті Хто? живуть люди і тварини. У місті Що? – всі інші предмети. Керує країною незвичайний король – Іменник. Так назвали його після того, як почав давати назви, клички, імена всім, хто жив у країні. І от, зібравшись на велику раду, вирішили жителі країни називатися іменем свого короля – іменниками.

 

Казка про Споріднені слова

 

Намалювала Марічка казкового птаха і потяглася вгору, щоб вирівняти спинку. Коли чує якісь звуки. Прислухалась дівчинка… Це казковий Птах заговорив! Підійшла вона до птаха ближче і чує: – Я з Країни Споріднених Слів!

Давай злітаємо разом до моєї країни. Я хочу познайомити тебе зі своїми друзями.

– Я згодна!, – сказала Марічка з радістю. Птах встав, стрепенувся, розправив крила, посадив на них дівчинку і вони полинули до казки.

Перед ними з'явився квітучий сад, а поруч – маленький вишневий садочок. Їх зустрів незвичайний садівник із садовими квітами на голові. Він привітався і гостинно запросив гостей до столу. Там були мед, який бджілки принесли з маленького садка, і багато овочів з присадибної ділянки.

Прилетіли зграйками незвичайні пташки. Кожна зграйка мала свій колір пір'я, наче утворилося кілька веселок.

– Хто це? – здивувалась дівчинка.

– Це мої друзі Споріднені Слова. І в кожній зграйці всі вони різні між собою, тому мають один корінь і колір. Їх ще називають спільнокореневими словами.

Подякувала Марічка загостинність. Повернув її Птах додому, знову став малюнком, а дівчинка щедовго пам'ятала ту казкову подорож до Країни Споріднених Слів.

 

 

 

 

 

 

 

Казка про роди іменників

Давним - давно в одній країні жив собі король. Звали його Іменник. Іменник в усьому любив порядок. Був він дуже багатим і пишався цим.

Одного разу він завів собі великий журнал, щоб вести облік своїх підлеглих.

Ось прилетів метелик. Іменник сказав: «Він мій!». Заспівав соловей: «Він мій!», прилетів горобець – «Він мій!», стрибнув коник-стрибунець – «Він мій!», йде хлопчик – «Він мій!». Коли ж король побачив дівчинку, то сказав: «Вона моя! Моя також земля, береза, осика, трава, білка і багато всього».

На все інше Іменник сказав: «Воно моє». Моє озеро, море, курча, кошеня, вікно, білченя та інше. Все було записано в журналі у три стовпчики: «чоловічий рід – він мій», «жіночий рід – вона моя», «середній рід – воно моє».

 

Казковий сон про істоти і неістоти

Жила - була дівчинка Олеся. Веселою, жвавою, щирою росла вона і було в неї багато друзів. Одного разу після тривалої хвороби сумною поверталася вона зі школи. Писали в цей день контрольну роботу. Олеся не змогла знайти у тексті слова - назви предметів.

Дівчинку не покидала думка: „Що ж це за такі слова-назви предметів? І що це за істоти і неістоти?

Довго не могла заснути Олеся. А коли заснула, то побачила дивний сон… Летить вонау казковому літаку над рідним краєм. Яскраве сонечко усміхається їй, хмарки біленькі пропливають мимо, небо стелить їй шлях, а теплий вітерець підганяє літак. Подивилась Олеся на їхні усміхнені обличчя і запитала: „Як вас звати?  Хто ви такі?" І дружно сонечко, небо, хмарки та вітерець назвали себе та ще й додали: „Ми – назви предметів і відповідаємона питання що?"

- А чи є у вас друзі? – запитала дівчинка.

- Все те, що ти бачиш на своєму шляху, це наші друзі, – відповіли ті. Летить Олеся над лісом і бачить в повітрі безліч співучих пташок, різних звірів на галявині і багато дітей, які милуються природою.

- А ви хто такі? – запитала дівчинка.

- Ми – назви істот, до яких ставлять питання „хто?" І живемо ми в дружбі зтими предметами, які відповідають на питання „що?".  Але, на відміну від них, ми можемо ходити, бігати, розмовляти і навіть провести тебе до рідної домівки...

З цими словами Олеся прокинулась від чарівної мандрівки. Сіла, швиденько обдумала все і зрозуміла свій сон. Напевно, все те, що оточує мене, - це предмети істоти і неістоти, які мають свої назви. До назв людей і тварин ставлять питання „хто?", а до назв інших предметів – „що?"

Усмішка засяяла на обличчі дівчинки, і з радістю Олеся побігла до школи.

 

Казка про відмінки

Не далеко, не близько,

Не високо, не низько,

За чорнильними морями,

Паперовими горами,

В граматичному царстві,

В лісі Іменників,

На галявині Відмінювання

Жили-були брати-відмінки.

Усіх гостей, які з’являлися на галявині, вони запрошували до себе. Навеликий круглий стіл ставили самовар, смачне печиво, варення, вмощувались зручненько і слухали уважненько, що розповідав їм гість. Кожного цікавило своє.

Називний питає Хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки роботи

І про себе чути лиш похвали.

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого –

Хоче знати він: Кого? Чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все Давальний дасть – не жаль йому,

Але хоче знать: Кому? Чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш і ти свому народу?

У Знахідного свої потреби:

Він – Кого? і Що ? – питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А Орудний хоче знать: Ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А Місцевий – Де? В якому місці?

Хоче знати – у селі чи в місті?

Все нове, про що дізнавались братики-гномики, було їм дуже цікавим. І відмінки завжди розповідали про ці зустрічі своїй матусі – Українській мові.

 

Казка про відмінки ІІ

До Іменника в гостину завітала вся родина.

Мов пелюстки у барвінку, розмістилися відмінки.

Місця вистачить усім, а було їх рівно сім.

Перший брат був головний

звався гордо НАЗИВНИЙ.

ХТО і ЩО він завжди знав, він предмети називав.

Другий братець РОДОВИЙ. Був він дуже діловий.

Не було з братів ні в кого лавки, шинку чи крамниці,

А у нього це було,

І кого лиш не було там - безліч різного народу:

Водія машини і пілота, вершника і пішохода.

Чого там тільки не було:

Цукерок, печива, пампушок, хліба, булок, паличок.

Всі ішли вони до КОГО? До відмінка РОДОВОГО.

То ж хіба не діловий був відмінок РОДОВИЙ?

Третій брат феноменальний

Ім'я щедре мав - ДАВАЛЬНИЙ

помогти завжди готовий,

Він нікому і ні в чому не відмовив.

Людям, звірам і рослинам все давав він без упину.

Всіх похвал найвищих гідний

Був четвертий брат ЗНАХІДНИЙ.

Він знаходив все усім,

І дорослим, і малим.

П'ятий брат був дуже мудрий,

звався п'ятий брат ОРУДНИЙ

КИМ лише не працював, ЧИМ лише не мудрував:

Лікарем та інженером, продавцем і шофером,

Був солдатом, офіцером, футболістом і боксером.

У ворота б'є м'ячем, захищає край мечем.

Треба правити комбайном, він спішить туди негайно.

По дорозі, по кільцевій ходить шостий брат МІСЦЕВИЙ

В капелюсі, при валізі він лишається на місці.

Як ходить весь час по колу,

Не зрушиш з місця ти ніколи.

Він не їздить ні на кому,

Він не їздить ні на чому.

Мабуть, він не знає втоми.

Всі навколо на машинах, на мопедах, поїздах

Лише він уперто топче по своїх старих слідах.

Пропадає десь одвічно

Сьомий брат - відмінок КЛИЧНИЙ

Всі гукають, друже, брате!

Де ж це він, всі хочуть знати.

Всі гукають: «Друже, друже!»

Бачить хочуть його дуже.

Після цього по хвилині й він з'явився у хатині.

От зібралися всі сім, cім братів, відмінків сім.

 

 

 

Казка про відміни іменників

Лиш сонечко зійшло, на світ благословлялось,

В країні Частин Мови вже сварка розгорялась.

Ой, що там коїлося, що творилось?

Іменники – братці усі посварились.

Ніхто не розбере, у чому, власне, річ:

Побились рис і гречка, і кочерга, і піч.

Товчуться сир і масло, сметана і кисляк,

І глечики з каструлями он витинають як.

Почула їх Граматика – мудріша із наук,

І дуже здивувалася: – Чому такий тут стук?

І мовили іменники таке:

не можем ми прийти до згоди,

Якого більше в нас народу?

Жіночий, чоловічий,

середній та спільний рід в нас є,

І кожен бо доводить нам своє.

Не можем вияснити, хто з нас головніший,

Хто в мові нашій є найважливіший.

І мовила Граматика на це:

Даю я вам таку пораду:

Ніколи не сваріться, і швидше помиріться.

І від сьогодні на весь час на групи я поділю вас.

У першій групі будуть ті,

Хто має -а та - я в кінці,

Рід чоловічий і жіночий –

І спільний рід сюди охоче.

У другу групу -

Чоловічий рід, із нульовим закінченням та о,

А також рід середній

В кінці якого - е та - о давно.

До третьої візьмемо слово «мати».

І з нульовим закінченням слова,

Що рід жіночий мають -

Хай всі це пам'ятають.

А у четверту ми візьмем малят:

В яких у непрямих відмінках

Є суфікси -ен-, -ат- та -ят.

Теля, лоша, а також левеня,

хлоп'я, дівча, курча і немовля.

І з того часу в дружбі всі зажили,

І більше не сварились, а дружили.

А групи ці відмінами назвали,

Щоб ви їх краще всі запам'ятали.

Як Дієслово з Іменником посварилось

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви,  дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

– Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
– А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

– Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

– А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою.

– Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

– Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

– Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

– Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

– Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

– Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені,– прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: «Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»

– Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

• Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що

він основна частина мови, найголовніша!

– Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

– Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника, Прислівника,Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!».  А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»

– І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

– А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.

З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.

 

 

 

 

Казка про Числівник

Було це дуже давно. Трапилося не передбачуване: сперечалися діти однієї матері – Мови. Кожен поважно і гордовито хвалився, доводив, що саме він єнайважливішим із них.

У розмову втрутився Числівник: „Сидіть усі тихо. Не сперечайтеся. Ви без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану спробуйте без мене купити в крамниці морозива, цукерок чи чогось іншого. Як бачите, серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і трироди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом".

 

Казка про Займенник

 

Давно це було. У країні Морфології стало неспокійно: зав'язалася суперечка між її мешканцями – частинами мови. Всі кричали, розмахували руками, доказували свої переваги над іншими.

Уперед поважно й гордовито виступив Іменник, його перебив Прикметник, доводячи своє право. У розмову втрутився Числівник, кажучи що без нього не можна обійтися.

Слухав, слухав цю суперечку ще один житель країни, та урвався терпець, і він мовив: „ Не тільки ви, а і я маю відмінки, роди і числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику. І тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їхню кількість та ознаки. Але я не називаю жодного з вас". Усі частини мови притихли.

 

 

Казка про розумний  числівник

     Одного разу зібралися всі числівники на  нараду і почали сперечатися, хто  з них найголовніший.

–  Я  дуже велике число, я – Тисяча, отже , я – головний.

– А я ще більше число, я – Десять тисяч, значить я головніший за всіх!

І почалась суперечка. Кожного разу знаходився числівник, який був найбільшим. І тільки числівник Один  стояв і мовчки на все дивився.

 – А ти чого мовчиш? – спитали у нього. 

– А що казати? Я думаю, що не треба шукати головного. Тому що без мене не буде ні Тисячі, ні Десяти тисяч, я – простий числівник, утворений з одного слова, а є ще числівники, утворені з  двох коренів, вони називаються складними (тринадцять), і бувають такі, які містять два або більше простих чи складених числівників, вони називаються складеними (сто двадцять). Ось так. А чи знаєте ви, що всі ми кількісні числівники, тому що відповідаємо на питання скільки?, і ми також можемо бути ще й порядковими, коли будемо відповідати на питання  котрий? –  відповів усім розумний  числівник Один.

 Всі числівники замислились і зрозуміли, що числівник Один сказав правду – не треба шукати головного, кожен на своєму місці – головний.

 

Займенники і Чарівник

    Якось у казковому лісі на зеленій галявині жили собі займенники. Їх було багато і всі дуже різні. Вони часто сперечались, а інколи навіть доходило до бійки.

    Одного разу проходив тим лісом чарівник. Дивиться, що на галявині мешкають дивні створіння. Одні сваряться, інші деруться, а деякі сидять і сумують.

– Хто ви такі і що трапилось? – запитав чарівник.  Диваки відповідали кожний своє:

– Щось!

– Нічого!

– Хто мені пояснить, що тут діється? – знову запитав чарівник.

– Кожний!

– Сам!

– Хтось!

– Ніхто!

– Той!

– Цей!

– Абихто! – знову наввипередки закричали займенники. Розгнівався чарівник та вигукнув:

– Стійте! Хай говорить хтось один. Хто тут головний?

– Я! Він! Кожний! Всі! – почулося на галявині.

– Зрозуміло. Ви не можете помиритися. Бо не можете поділитися. Цій біді я допоможу. – Чарівник махнув своєю паличкою і перед займенниками виріс чудовий будинок. Кожен поверх був підписаний назвою певного розряду займенників. От вони там і поселились, кожний на своєму поверсі.

На першому поверсі – особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.

На  другому – зворотний  займенник себе.

На третьому – присвійні: мій, твій, на, ваш, його, її, їхній, свій.

На четвертому – питальні: хто?  що?  який?  чий?  котрий?  скільки?

На п’ятому – заперечні: ніхто, ніщо, нічий, ніякий, ніскільки, нікотрий.

На шостому – відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки.

На сьомому – вказівні: цей, той, такий, стільки.

На восьмому – означальні: всякий, весь, кожний, інший, сам, самий, жодний

 (жоден).

На дев’ятому – неозначені: дехто, дещо, деякий, щось, хтось, що-небудь, хто-небудь, якийсь, будь-який, будь-хто, будь-що, абихто, абищо, абиякий,  хтозна-що,  казна-що.

Тепер вони мали власні кімнати, перестали  сваритися й охоче ходили один до одного на гостину і завжди запрошували свого мудрого чарівника - рятівника.

 

Казка про Займенники

У великому місті Українська Мова на одній вулиці жила собі сім’я іменників.

По сусідству з ним жила сім’я Займенників. Іменники пишались тим, що саме вони дають імена - назви всім предметам.

–  Ми дуже важливі, – хвалилися вони.

А Займенники були маленькі і скромні. Коли говорили Іменники, вони мовчали. Та одного разу сталась пригода. Застудились Іменники, у них пропав голос. Що ж робити? Що станеться з мовою? (показую малюнки предметів. Хто це? Що це?)

І тут на допомогу своїм сусідам прийшли скромні Займенники. Вони хоч і не могли називати предмети, але могли вказати на них. І сталося диво.

Замість хворого іменника «дівчинка» у реченні став Займенником «вона», замість хлопчика «він». А як легко вказували Займенники на себе і на своїх друзів.

      - Я, Ми, Ти, Ви! – весело вигукували вони.

Іменники зізнались, що цю роботу вони б ніколи не змогли так добре виконати. З того часу Іменники дружать із Займенниками, допомагають їм будувати речення.

А країна Українська Мова стала ще кращою та багатшою. Кількість займенників в Українській Мові невелика, але вживаються вони дуже часто.

 

 

Казка про частини мови

Ведуча: Одного разу Частини Мови – діти одної матері – зав'язали суперечку. Вони ніяк не могли з'ясувати, хто з них найважливіший.
Іменник поважно і гордовито промовив:

Іменник: Годі вам хвалитися! Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові?  Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом ...

Прикметник: Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне й просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.

Числівник: От сидіть тихо. Без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану, спробуйте без мене купити в крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.

Займенник: Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка?

Дієслово: То все байки. Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник завод. Чи знаєте без мене, що він робить або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.

Прислівник: Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з тих! Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова, і з Прикметником я трохи родичаюсь. У реченні можу бути лише обставиною.

Прийменник:   Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавше. То лише слабкодухі, такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник і Дієслово змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи їх або зв'язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде… школи». А покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи.

Сполучник: І нащо піднімати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко.

Частка: А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.

Вигук: Гай, гай, які часи, тепер настали. Діти одної матері не можуть погодитися. Ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.

Ведуча: Почувши суперечку між дітьми, до хати, увійшла усміхнена і по-святковому прибрана їх рідна мати Мова.

Мова: Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила людям у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і згода.

Разом: У дружбі і злагоді будемо здорові і щастя дамо нашій матері МОВІ.

Ведуча: Із того часу жителі країни Морфологія живуть у мирі й злагоді, допомагають один одному. Зараз ми з ними і познайомимося.

 

Іменник

Знайомтеся я – козак-характерник

– такий собі чаклун, бо вмію

перевтілюватися в різні предмети.

Відповідаю на питання ХТО? ЩО?

Звати мене ІМЕННИК.

Я узяв собі на плечі

Велике діло – визначати речі, –

Ім’я, найменування, і наймення:
Робота. Біль. І радість. І натхнення.
І всі мене люблять дуже,
Бо все-все я називаю –
Від землі до коровая.
Мама, мир і Україна,
Сонце, небо, світ, людина.
Звуки, букви, слово, мова –
Все – частина ця чудова!
ХТО? Сестричка, ненька, батько,
Пташка, білочка, зайчатко.
ЩО? Земля, ріка, діброва,
Книжка, зошит, ручка, школа.
Вивчіть цю частину мови!
 

Прикметник

 

Дозвольте відрекомендуватися. Я – художник, увесь час фантазую, щось малюю, розфарбовую. Моє ім’я – ПРИКМЕТНИК. Я завжди ходжу з пензлем і олівцем. Щойно ІМЕННИК перетвориться на якийсь предмет – я його відразу розмалюю, вияскравлю ознаку. Тоді відразу стає зрозуміло, який чи чий цей предмет.

Я даю іменнику-предмету

Якусь його ознаку чи прикмету.

ПРИКМЕТНИК – це частина мови,

Без неї вам не обійтись.

Ви вслухайтесь в слово пречудове,

 Йому, як другові, всміхться.

Земля – ЯКА? – ласкава, люба, рідна,

А сонце – щире, золоте,

А небо – лагідне, погідне,

Життя – прекрасне, золоте.

А очі в мами – добрі, ніжні,

А голос – чистий і дзвінкий,

А руки – теплі і надійні,

А погляд – сонячний, ясний.

Квітки у полі – білі, сині,

Червоні, жовті, голубі.

Хмарки у небі – бистрокрилі,

Весняні, літні й зимові.

 

 

Числівник

Добрий день! Я – вчений, люблю все підраховувати, тому і ходжу завжди з калькулятором. Інколи ця звичка підраховувати все дратує Прикметника, бо доводиться вислуховувати, скільки паперу, фарб, пензлів та олівців він перепсував, або, ще гірше, скільки літрів води використав Іменник, щоб позмивати ляпки Прикметника.

Моє ім’я – ЧИСЛІВНИК.

Числівник може визначить тобі

Число речей, порядок при лічбі.

Числівник числа вам назве,

У світ лічби вас поведе.

 

 

Займенник

Салют, я – таємничий агент 007: ходжу у темних окулярах, крислатому капелюсі, з піднятим коміром плаща та ще й затуляюся газетою. Я знаю все про всіх, але не вважаю за потрібне щось пояснювати. Тому й не називаю, а тільки вказую на предмет, його ознаку або кількість і відповідаю на питання ХТО? ЩО? ЯКИЙ? ЧИЙ? КОТРИЙ?  Я намагаюся приховати й навіть своє справжнє ім’я – ЗАЙМЕННИК.
 

Дієслово

  Вас вітає фокусник – спритний, жвавий, умію одночасно виконувати безліч дій. Інколи я видаюся фантастичною стоніжкою і сторучкою.

Я – ДІЄСЛОВО.

Дієслово – слово діє: 

Ходить, робить, носить, сіє, 

Слово плаче і радіє, 

Усміхається і мріє. 

Дієслово – слово діє: 

Вірить, любить і жаліє, 

Не злословить, не лукавить, 

Серця ближнього не ранить. 

Дієслово – слово діє: 

Народилось і зоріє, 

Розвивається і квітне, 

Слово любе, слово рідне! 

 

Прислівник

З мого зовнішнього вигляду ви зрозуміли, що я поліцейський. Між іншим вельми поважна й відповідальна особа в казковій країні. Маю силу - силенну обов’язків щодо наведення громадського порядку. І їх справно виконую я –Прислівник, адже навсібіч так і сиплю питання: ЯК? ДЕ? КОЛИ? КУДИ? ЗВІДКИ? ЧОМУ? З ЯКОЇ ПРИЧИНИ? З ЯКОЮ МЕТОЮ? НАВІЩО? З ЯКОГО ЧАСУ? В ЯКІЙ МІРІ?

Прислівник звик, незмінюваний в мові,

Ознаки різні виражать при слові.

Ознаку дії називаю,

А також місце, час, причину

Цієї дії визначаю,

І кожен цю частину мови знає.

Бо це – прислівник – всім відомий.

Незмінна ця частина мови.

На запитання ЯК? КОЛИ?

Готова всім відповісти.

Сміється сонце ЯК? – ласкаво,

Мандрує небом величаво,

А небо голубіє дивно,

Пливуть хмарини тихо, мрійно.

Дзвенить кохана мова чисто,

А кожне слово – урочисто.

Земля стрічає нас святково,

Сміються зорі загадково.

Сади цвітуть КОЛИ? – весною,

Улітку трав моря шовкові,

А восени врожай збирають,

Узимку снігу всі чекають.

Прислівників багато в мові,

Усі яскраві, всі чудові!

А ось і ми «ВЕСЕЛІ ПОМІЧНИКИ»  без яких не відбувається жодна подія в нашій казковій країні.

Я – Прийменник – частина мови,

Що має значення службове,

(це знаємо ми з вами)

Поєднує іменники

(числівники, займенники)

І здійснює у реченні

Зв’язки поміж словами.

Я – Сполучник. Скромну роль  маю,

Але слова я в мові сполучаю».

Сполучник – частина мови це службова,

Вона – контактності зразок,

Бо нею може здійснить мова

Між членів речення зв'язок.

А ще єднає, окрім того,

Частини речення складного.

А ось і я – Частка.

Слово я службове,

Але людині чесно я служу.

І будьте певні, в інтересах мови

І так, і ні, де треба, я скажу».

Частка знана серед слів службових,

А що нам знайома – й поготів;

Надає відтінків додаткових

Значенню окремих слів,

А також словосполучень,

Цілих речень

(мусить знати кожен учень – Треба вчити, час не жде!)

Ой ви що забули про мене? Ні так не можна, адже я особлива частина мови.
- Я – ВИГУК. Коли б я вмів говорити зрозуміліше, а то тільки від радості, горя

страху, здивування можу піднести голос.

Вигук може пролунать як дзвін,

У мові, мабуть, найщиріший він.

Особлива частина мови

(клас чи група незмінних слів);

Воле вияв людський вибуховий,

Вияв безпосередніх чуттів.

Виражає сумне й веселе –

Знають літні і дітвора.

Є, наприклад, і ґвалт, і леле,

Геть, гай-гай і агов, ура!

І хіба ж таки не цікаво,

Що є хай йому грець і браво,

Й ще частіше і ах і ох –

Вияв захвату і тривог.

 

У країні Службових частин мови

У далекій країно-мові Службових частин   було чотири королівства. У першому правив король-слово Прийменник, у другому – Сполучник, у третьому – королева-слово Частка. А четвертим був король Вигук.  Всі вони  служили самостійним частинам мови, були незмінними словами, не являлися членами речення, і не мали лексичного значення. Але відігравали службову  роль  у своїй країно-мові , а саме надавали всім словам певного відтінку та утворювали окремі граматичні форми.

У королівстві Прийменника всі підлеглі служили для вираження зв’язків між словами у реченні. У короля-слова Прийменника за походженням  було два принца: Похідний і Непохідний. Непохідний прийменник-принц грався простими прийменниками: на, під, за, над, в (у), через та інші. І називав їх первинними. Похідний прийменник-принц любив складати всі непохідні прийменники, утворювати складні: по+над= понад, по+ під=попід, по+між=поміж. І називав їх вторинними.   І так він мріяв стати великим математиком.

У королівстві Сполучника всі служили для зв’язку однорідних членів речення і частин складного речення. У короля-слова Сполучника за значенням було два принца-сполучника: Сурядний і Підрядний. На прогулянку вони ходили тільки зі своїми друзями. Принц Сурядний кликав друзів так: «Єднальні! Протиставні! Розділові!» А принц Підрядності гукав своїх друзів так: «Часові! Причинові! Умовні! Мети! Допустові! Наслідкові! Порівняльні!» І всі вони весело збігалися і гралися. За походженням всі вони були різні: похідні і непохідні, а за будовою – прості і складні. Та це не заважало їм весело проводити час.

Королева Частка була дуже вродлива і працьовита. Її поважали за те, що  вона завжди служила для творення морфологічних форм слова і надавала всім словам певних смислових чи емоційно-експресивних відтінків. Вона пишалася своїми принцесами. Першу звали Фразовою, у неї були такі подружки: вказівні, означальні, підсилювальні, обмежувально-видільні. Другу звали Модальною принцесою і в неї були такі подружки: стверджувальні, заперечні, спонукальні, питальні, власне-модальні. І двох найменших принцес звали Формотворчою і Словотворчою. Жили всі вони у мирі й злагоді. За свою вроду королева Частка була позбавлена прав виступати будь-яким членом речення і тому являлася незмінним словом.

Король Вигук був найшановнішим у  країні, бо він  завжди виражав почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх, ніколи не змінювався, не виступав членами речення. За походженням у нього було два принца: Первинний і Похідний. А за значенням у нашого короля  були такі міністри : емоційні, спонукальні, етикетні, звуконаслідувальні. Всі вони були нагороджені за гарну службу комами або знаком оклику.

Ось такі мирні королівства живуть у країні Службових частин мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казка про слова ввічливості

У великім лісі, серед високих могутніх дерев, була маленька затишна Галявина. Не повірите, але уся ця Галявина була ніби вкрита зеленою ковдрою злистків Суниці. А під цими маленькими зеленими Листочками було ціле море дозрілих ягід. Вони висіли на тонюсіньких стебельцях, що зігнулися до самої землі. Дозрілі, соковиті Сунички мріяли, аби їх скоріше зірвали!

На галявину вийшов маленький Їжачок. Він жив неподалік, в гарномубудиночку, що був збудований під могутнім дубом. Їжачок запросив у гості до себе Друга, із сусіднього лісу на чай із суничним варенням. Чай був приготовлений, а от Суниць він досі не знайшов. Хоча ретельно обійшов усю Галявину! Засумував Їжачок. Була гарна погода, лагідно світило Сонечко – і, доречі, воно (Сонце) було досить високо, а це означало, що половина дня вже пройшла! Треба було поквапитись – адже варення ще зварити потрібно… А Суниць немає!

Підняв голову Їжачок догори, бо він вирішив звернутися до привітного ласкавого Сонечка по допомогу. «Підкажи, Сонечко, де мені знайти суничних ягід на варення? Я шукаю цілий день, але всі ягоди ніби поховались від мене!», - попросив Їжачок.

Відповіло Сонечко Їжачку: «Але ж Ти стоїш на Суничній галявинці! Невже не знайшов жодної Суниці?» «Ні, не знайшов!», - відказує маленький Їжачок. «Та ти, мабуть, не ввічливо повівся. Ти привітайся, попроси ягід на варення у Галявини. Суниця – жива істота і теж любить ввічливість. Як і всі, хто живе у лісі».

Їжачок замислився, позіхнув і зрозумів, що не гарно повів себе.

– Добрий день Вам, зелені Листочки! Чи не підкажете Ви мені, де знайти Суниці, аби зробити варення? Я запросив Друга на чай і хотів пригостити його чимось смачненьким. Буду Вам дуже вдячний за допомогу.

Як почули зелені Листочки Суниці привітне прохання Їжачка, то відразу попіднімали свої листочки і показали великі стиглі ягоди, що висіли на стебельцях.

Назбирав Їжачок цілий кошик Суниць, поспішив додому, аби встигнути приготувати смачне варення до чаю. Але не забув перед цим ще раз подякувати Галявині, Сонечку і Листочкам зеленим…

«Дивно, –  подумав собі Їжачок, – виявляється, навіть із рослинами треба бути ввічливим. Та й не дивно, бо Вони також живі!..»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінгвістичні казки-загадки

 

Злита з хвостиком ця крапка,

невелика, власне, лапка.

Робить паузу, всім знайома.

Як вона зветься? (Кома)

 

Маленька, менша від мачини,

Ні з ким не стану на борню.

А при читанні, коли треба,

Й людини мову зупиню. (Крапка)

 

Що за знак – стрункий, мов спис,

Він над крапкою завис,

Спонука до поклику.

Хто ж бо він? (Знак оклику)

 

Він після речення вмостився

І власне схожий на гачок.

Всіх нас примушує питати

А сам ні пари з вуст – мовчок. (Знак питання)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Державний стандарт початкової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державного стандарту початкової освіти» від 21.02.2018 № 87.
2. Про внесення змін до Державного стандарту початкової освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.07.2019 №688.URL: https://base.kristti.com.ua.
3. Типова освітня програма для 1-2 класів закладів загальної середньої освіти, розроблена під керівництвом О.Я. Савченко. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження типових освітніх програм для 1-2 класів закладів загальної середньої освіти» від 08.10.2019 №1272 URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi
4. Типова освітня програма для 3-4 класів закладів загальної середньої освіти, розроблена під керівництвом О.Я. Савченко. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження типових освітніх програм для 3-4 класів закладів загальної середньої освіти» від 08.10.2019 №1273 URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi
5. Бондаренко О.А. Мовна гра в пізнавальній діяльності школярів // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010 - №6 – С.2.
6. Гольцер С.В. Методичний посібник з дитячої літератури. Ч.1.: Витоки дитячої літератури. - К.: Видавництво Т. І. Возяковой, 2004. - 72с.
7. Гурська В.В. Лінгвістичні казки на уроках мови. К. – 1991.
8. Сауляк Н.І. Нестандартний дидактичний матеріал для уроків рідної мови. Харків. – 2008
9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5 томах. Т. 3. К. 
10.  Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посіб./ Кол. авторів за ред. М. І. Пентилюк – К. : Ленвіт, 2015. – 320 с.