Посібник з образотворчого мистецтва для учнів початкових класів на тему: "Вчимося малювати"

       Управління освіти молоді і спорту Дубровицької                

                                   райдержадміністрації

 

              Туменський навчально – виховний комплекс

                    «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів –

                             дошкільний навчальний заклад»

 

 

До творчої скриньки

вчителя

початкових   класів

                         (випуск І)

 

Вчимося малювати

 

 

 

 

                                                                                        

Богатько Марія Василівна – вчитель початкових класів Туменського

навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа

І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

У посібнику викладено основи кольорознавства, правила і прийоми малювання пейзажу й натюрморту,  особливості виконання  роботи акварельними фарбами та  гуашшю

 

 

 

Посібник рекомендовано вчителям початкових класів для використання на  уроках образотворчого мистецтва

 

 

 

Рецензент: Гузич Тетяна Данилівна, директор Туменського навчально –  виховного комплексу «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів –

дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

Рекомендовано методичною радою Туменського навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа  І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» (протокол № 3 від 29. 01. 2016 р.)

 

 

 

                                         Вступ

    Важливе значення  у формуванні  всебічно – розвиненої людини, здатної до активної участі в усіх сферах людської діяльності, має образотворче мистецтво – один із навчальних предметів  загальноосвітньої школи, що сприяє моральному та естетич­ному вихованню учнів.

  Учитель образотворчого мистецтва повинен досконало володіти основами образотворчої грамоти, знати методику образотворчого мистецтва, адже діти дуже чутливі до яскравих кольорів, цікавих форм навколишніх предметів. Йому слід постійно вдосконалю­вати методику викладання образотворчого мистецтва, вивчати передовий досвід кращих учителів, цікавитись відповідною літера­турою, дбати про належне обладнання уроків і високий науково – методичний рівень класних занять та позакласної роботи. У навчанні дітей образотворчої грамоти велике значення має вміння вчителя методично правильно провести словесне пояснення послідовності виконання завдання. Крім того, слід супроводжува­ти це пояснення зарисовками на класній дошці чи аркуші паперу. Учитель повинен практично допомагати учням у малюванні олів­цем, фарбами та іншими матеріалами.    

  Відомий український педагог В. Сухомлинський писав: «Дитячий малюнок, процес малювання – це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось з навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять у нього як творці краси, дістаю­чи насолоду від неї».

  Малювання широко застосовується в практичній діяльності спеціалістів різних професій і поширюється на всі галузі людсь­кої діяльності.

 

 

 

 

  Живопис – один з основних видів о6разотворчого мистецтва, який художньо передає навколишню дійсність на площині за допомогою фарб. Це стародавній вид образотворчого мистецтва, історія якого пов'язана з появою в печерах зображень звірів і сцен полювання за багато тисячоліть до нашої ери. Він виник і роз­вивався у тісному взаємозв'язку з малюнком. Основою живописної грамоти в усі часи було правдиве зображення реаль­ної дійсності. Твори,  в яких правдиво передано фарбами все багатство навколишнього світу, називають­ся живописними. За характером використання фарб розпізнають олійний, темпер­ний, акварельний та  гуашевий живопис.

   Олійний розпис – це різновид живопису, який активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі XIV–XV ст. у країнах Західної Європи.

Полотно й картон спочатку покривають спеціальним ґрунтом, щоб фарба добре зберігалася. Далі  виконують на заґрунтованому полотні малюнок, а потім уже пишуть пензлем олійними фарбами, розводячи їх вибіленою олією або спеціальними розчинниками. Фарби, основу яких складають рослинні олії, під час висихання іноді темніють, що пов'язано з кольоровими особливостями ґрунту. Здебільшого це трапляється з темноґрунтовими полотнами, тоді як білий ґрунт дає можливість зберегти кольорове багатство.

  Темпера – це малопрозора густа фарба, яка розводиться водою. Основу такої фарби складає яєчний жовток. Вона приваблю­є своїм «бархатистим», насиченим тоном. Трудність у роботі тем­перою полягає в швидкому висиханні її, в незмивності, що усклад­нює внесення правок. В основному цю технологію використовували іконописці, малюючи на спеціально заґрунтованих дерев'яних дошках. У подальшому темперою писали і на полотні, спираючись на принципи олійного живопису.

  На папері пишуть аквареллю і гуашшю. Ця техніка найдоступніша і використовується у навчальному процесі в дитсадках і школах. Тому педагоги й оволодіватимуть аквареллю та гуашшю, якими бу­дуть вчити малювати своїх вихованців.

  Акварель (франц. – вода) – живопис фарбами, які розво­дять водою. Характерна особливість цих фарб – прозорість, що дає кольоровий ефект при просвічуванні паперу крізь шар фарби. Білу фарбу в акварелі не використовують, білий колір дає папір, на якому виконується малюнок. Акварельна технологія передбачає малювання на папері, який може бути сухим і вологим. Розчинену у воді фарбу накладають на папір тонким шаром, що дає змогу освітлювати чи затем­нювати фарбу без додавання білої, яка знижує яскравість кольору. Шкала темних і світлих відтінків в акварелі обмежена, тому аква­рельні картини порівняно бліді, передати в них матеріальність форм навколишньої дійсності важче, ніж іншими техніками.              

 

Ця фарба не стійка до вологи і світла, втрачає з часом свій первісний колір, якщо її не зберігати в особливих умовах. Тому акварель не застосовують для виконання станкових тематичних картин.

  Гуаш – живопис непрозорими, покривними фарбами. На відміну від акварелі гуаш має домішку білила і клею, від чого втрачає про­зорість, легко перекриває будь – який колір і дає відразу насичений тон. Отже, гуашшю можна працювати і на кольоровому папері, до­биватися цікавих живописних вирішень.

  За призначенням живопис поділяють на монументальний, станковий, декоративний, декораційний і мініатюру.

  Монументальний живопис тісно пов'язаний з архітектурою. Живописці – монументалісти різних епох прагнули до тем, які б завжди хвилювали людей. Призначення архітектурних споруд визначало тематику, жанри монументальних розписів. Живописець – монументаліст прагнув, щоб кожен образ твору і навіть деталі обстановки в цьому живописі мали особливу значущість, сприймались велично, монументально, як символ чогось піднесеного, вічного. До монументального живопису належить фреска і мозаїка. Фреска – різновид живопису, який виконується водяними фарбами по вологій штукатурці на стінах  громадських приміщень. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а багатошаровість у фресковому живописі заборонена. Мозаїка – різновид живопису, що виконується набором дрібних кольорових камінчиків або непрозорого скла – смальти, які скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення – мозаїчне панно. Фресковий і мозаїчний живопис використовують переважно для оздоблення інтер'єрів культових споруд.

  Станковий живопис – живописні картини, які кріпляться під час роботи на спеціальному станку – мольберті. Виник станковий жи­вопис ще в античні часи. На Русі художники малювали на дошках, а з XVII ст. – на полотні.

  Декоративний живопис покликаний прикрашати приміщення па­лаців, соборів, будинків культури, театрів орнаментальними зобра­женнями, побутовими сценами, мотивами казок та ін.

  До декораційного живопису належать театральні декорації, оформ­лення вулиць, площ. Він звичайно виконується гуашшю і має тимча­совий характер.

  Мініатюра відрізняється малими розмірами і тонким виконанням в емалі, гуаші, акварелі, олії, лаку. Прикладом лакового мініатюр­ного живопису є палехські та федоскінські шкатулки, пудрениці.

  За тематикою і предметом зображення живопис поділяється на такі жанри: портретний –  зображення в живопису конкретної людини або групи людей; історичний – змістом живо­пису є історія суспільства; батальний – відображає події, пов'я­зані з воєнними процесами; побутовий – відображає щоденне життя людей; анімалістичний –  зображення тварин; пейзаж – зображення природи, її явищ; натюрморт – зображення неживих предметів, дарів природи, їх краси, різнобарвності, різноманітності і багатства.

  Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, розмірами та формою, а й кольором. Колір – основ­ний зображуваль­ний і емоційний засіб живопису, за допомогою якого передаються кра­са й багатство ре­ального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарв­лення. Це одна з невід'ємних ознак будь – якого предмета, причому дуже мінлива. Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів, використовують кольоровий спектральний круг, який розділений на певну кількість частин. На ньому виділяють три основ­ні кольори: червоний, жовтий та синій. Між ними знаходяться так звані похідні кольори, що утворилися внаслідок злиття двох поряд розміщених основних (червоний + синій = фіолетовий, синій + жовтий = зелений, жовтий + червоний = оранжевий).

 

  Кольоровий круг ділиться на дві частини: теплі кольори (червоно – жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла), та холодні кольори (синьо – зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду, далини, місячного світла). Найтеплішим кольором є оранжево – червоний, а найхолоднішим – синій.

 

  Білий колір утворюється при зібранні всіх кольорових променів спектра в один, при злитті трьох основних променів (червоного, жовтого і синього) або їхніх поєднань: червоного і зе­леного (поєднання жовтого з синім), жовтого і фіолетового (поєднання червоного з синім), синього й оранжевого (поєднання чер­воного з жовтим). Промінь спектра, який треба доповнити до іншого променя, щоб мати білий, називається взаємодоповняльним променем. Взаємодоповняльні кольори в крузі визначають проведенням діа­метра через відрізки червоного, синього чи жовтого кольору. Для червоного кольору взаємодоповняльний – зелений, для синього – оранжевий, для жовтого – фіолетовий і навпаки. Отже, у кольо­ровому крузі кожному з теплих тонів відповідає діаметрально про­тилежний холодний тон. Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьма кольорами спек­трального круга, трьома основними і трьома похідними. Якщо взаємодоповняльні кольори розмістити парами, то матимемо найяскравіші контрастні поєднання теплих і холодних кольорів. Змішуванням взаємодоповнювальних кольорів на палітрі дістанемо сірий колір.

  У кольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (барвисті) та ахроматичні (безбарвні). До хроматичних кольорів належать усі кольори спектра та їхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін.). Дані кольори характеризуються трьома ознаками: кольоро­вим тоном, ясністю і насиченістю. Одночасне порівняння предметів за цими ознаками є методом визначення світлотіньових і кольорових відношень.

                          

До ахроматичних  кольорів відносять кольори, яких немає в спектрі (білий, різні відтінки сірого, чорний). Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясні­стю, тобто один із них світліший, а інший темніший.

                           

                                         Пейзаж

  Образотворче мистецтво - це жанр, який створений для того, щоб тішити погляд. Природно, що живописці в першу чергу прагнули зобразити те, що захоплювало їх самих. Так з'явився пейзаж.

Пейзаж - це жанр живопису, в якому об'єктом зображення є природа та її явища; це краса природи, перенесена на полотно за допомогою кистей і фарб.

  Головним у зображенні пейзажу є відтворення художниками реальної дійсності. Тобто, малюючи пейзаж, вони правдиво передають кольором ту частинку природи (етюд), яку бачать перед собою.

  Етюд - це запис стану природи, ефектів освітлення, колористичних особливостей, несподіваних композицій. В етюдах найважливішою є достовірність: «нічого від себе, все від природи». Художники пишуть односеансні, короткочасні та багатосеансні етюди.

  Односеансні живописні етюди - це етюди, в яких художники найточніше передають характерний стан природи, який вразив їх першої миті (дерева різних порід, кущі, будівлі, колодязі, мости з цікавою дорогою чи стежкою).

 Короткочасні етюди - це вправи на відтворення одного з простих мотивів різного стану природи (вранці, ввечері, опівдні, в сонячну, похмуру та дощову погоду). Вправи з передачі певного стану природи дають змогу накопичувати професійні знання, уміння та навички, набувати впевненості у визначенні зорових вражень і використанні живописних засобів.

Багатосеансні етюди - етюди, що розраховані на два-три сеанси. Кількість сеансів на виконання складного етюду залежить не лише від складності пейзажу, а й від зміни освітлення його. Тому багатосеансні етюди слід писати у той самий час і при тому самому освітленні пейзажу. У роботі над багатосеансними етюдами пейзажу значна увага приділяється зображенню хмар,форма і колір яких дуже різноманітні.

Корисно писати етюди не лише з натури, а й з пам'яті, оскільки цікаві для зображення короткочасні стани природи (райдуга, захід чи схід сонця) неможливо намалювати з натури, а в творчій композиції цікаво зображувати їх з великою життєвою переконливістю.

  Любов до природи, спостережливість, прагнення правильно передати натуру (характер предметів, їхню будову, розташування в просторі, кольорові співвідношення) - це якості, які дозволяють художникам виконувати поставлені завдання з творчої роботи над пейзажем. Все це є могутнім засобом естетичного розвитку, зорової пам'яті, спостережливості, просторового мислення. В картинах видатних пейзажистів головне - це ідея твору і його зміст, а кольорові та тонові співвідношення сприяють найбільш образному виявленню головного. Одні картини пейзажу породжують глибокі думи, інші змушують замислитися над вічними питаннями життя, оскільки вони наповнені філософським змістом.

  Треба подолати дуже складний шлях вивчення природи і набуття художньої майстерності, щоб створити пейзажну картину, яка б емоційно хвилювала глядача, а природа сприймалася б у нерозривному зв'язку з почуттями і настроєм людини.

 

                   Послідовність малювання пейзажу.

 

1. Малювання пейзажу починають з композиційного розміщення основних образів (дерев, будівель), добиваючись пропорційності всіх розмірів натури між собою і відносно цілого.

2. Малюнок виконують легкими штрихами.
3. Малюнок для акварелі має бути чітким і виразним.
4. Виконуючи малюнок олівцем для акварелі, бажано не користуватися гумкою, щоб не псувати поверхню паперу.
5. Робота аквареллю розпочинається з планування послідовності виконання пейзажу: спочатку визначають основні кольори — малювати починають із визначення співвідношення дерева щодо неба і землі.
6. Потім уточнюють колір неба біля горизонту й у верхній частині етюду, а також віддаленого плану землі.
7. Завершується робота аквареллю зображенням деталей: гілок дерева, трави на землі та ін.

 

 

 

 

                       Натюрморт

  Натюрморт - це жанр живопису, в якому об'єктами зображення є неживі предмети, що об'єднані в єдину композиційну групу, пов'язані смисловим змістом несуть у собі певну ідею (букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуду, килимів, меблів тощо).

Вони діляться на дві великі групи: природні предмети і речі, зроблені руками людини.

  До природних об'єктів належать квіти, плоди, харчі, риба, дичина тощо. їхньою особливістю є недовговічність. Вирвані з природного середовища, вони приречені на швидку загибель: квіти в'януть, плоди загнивають, дичина псується. Тому одна: функцій цього жанру — надати незмінність мінливому, закріпити нестійку красу, здобути хід часу, зробити тлінне вічним. Це надає натюрморту глибини і філософського змісту.

   Предмети, виготовлені людиною, як правило, зроблені з довговічних матеріалів металу, дерева, кераміки, скла. Вони є відносно стабільними, а їхні форми — стійкими. Такі предмети значно довше служать та вносять соціальний зміст в натюрморт. В такому натюрморті порушується теми праці і творчості.

  При таких відмінностях природні та штучні предмети мають і загальні риси, що дозволяють органічно об'єднати ці предмети в натюрморті. І ті, і інші є частиною інтер'єру, відносно невеликі за розмірами, гармонійно поєднуються один з одним (вази і квіти, посуд і фрукти).

  Величезна різноманітність предметів нескінченно розширює можливості художників, які протягом багатьох століть намагаються з допомогою оточуючих їй речей висловити своє розуміння світу, свої думки та Інтереси, свій настрій, прагнуть у кожному мазку відобразити пульсацію життя, і у кожного творця це виходить по-своєму. В одних натюрмортах переважає реальність, в інших -майстерність. У кожного живописця своє відання світу, але спільним головним завданням для них є будити в людині прекрасне, викликати в неї почуття переживаннями, змусити поглянути по-новому на навколишній світ, розгледіти в звичних предметах, надзвичайну суть.

  Перші натюрморти помітили на фресках Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Збереглися вони й у мозаїках, хоча їх створення ще тоді було пов'язане з певними труднощами - смальта, скляні камінці, якими викладали мозаїки, завжди дорого коштували. Темперний та олійний живопис прискорили створення картин, і натюрморт з часом став окремим жанром. Він також часто збагачувався зображенням розписів (на підносах, чашках), дрібної скульптури (бюстів, статуеток; барельєфів, різьблення на вазах) та ін.

Натюрморт може мати як самостійне значення, так і бути складовою частиною композиції жанрової картини. Він є найкращим засобом вивчення закономірностей форми, освітлення та кольору. При розкритті теми необхідно враховувати символічне значення предметів, рослин, що, безсумнівно, впливає на характер натюрморту, який може бути ліричним, інтимним, урочистим і т.д., а також створює деяку особливість, індивідуальність тієї чи іншої роботи.

Натюрморт затвердив естетичну цінність звичних буденних речей. Своїм живописом натюрмористи переконали світ у тому, що прості речі несуть певний сенс і велику красу.

 

                     Послідовність малювання натюрморту

 

1. Спочатку треба вибрати два-три предмети, які б поєднувались за змістом, були цікаві формою і кольором.
2. Предмети мають частково прикривати один - одного, щоб натюрморт був природнім.
3. Натюрморти доцільно компонувати на білому або спокійному кольоровому фоні, щоб на ньому виразно виділялася натура.
4. Треба вивчити натуру та перенести її олівцем на папір.
5. Починаючи малювати акварельними фарбами, передусім треба з'ясувати, яке місце в натюрморті найтемніше, а яке найсвітліше, які фарби будуть використовуватись - теплі чи холодні.
6. Послідовність накладання фарби має бути від найсвітлішого до найтемнішого кольорів. На кожному предметі має бути полиск(блиск), світло, півтінь, рефлекс, власна та падаюча тінь.

 

 

            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  Література

 

1. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. –  К.: Мистецтво, 1981, – 178 с.

2. Величко Ю.В. Український живопис. – К.: Мистецтво, 1989, – 191 с.

3. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчителя. – К.:

Радянська школа, 1975, – 224 с.

4. Демченко І. Творчий розвиток школярів засобами образотворчого мистецтва. – Рідна школа, 2002, – 64 с.

5. Кириченко М. А., Кириченко І. М. Основи образотворчої грамоти. – К.:Вища школа, 2002, – 190 с.

6. Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання. – К.: НДПІ, 1971, –- 135 с.