Посібник включає основні теоретичні відомості та сучасні методи побудови, оформлення малюнку, містить рекомендації правильного підбору матеріалів для малювання, перспективу побудову, тональне та колірне вирішення малюнку, приклади світлотіньових рішень, композиційну побудову малюнку (бачення з натури), побудову голови, поетапне малювання стрижок і зачісок. У додатках представлено зразки художніх робіт, на які можуть орієнтуватися здобувачі освіти під час виконання практичних завдань.

Рекомендовано викладачам предметів: «Оволодіння основами спеціального малювання», «Основи спеціального малювання», «Спеціальне малювання» професійно-технічних навчальних закладів та здобувачам освіти при вивчені предмету.

 

 

Автор: Зайчук О.М., викладач спеціального малювання,

спеціаліст першої категорії

Державного закладу професійної (професійно- технічної) освіти «Черкаське вище професійне училище легкої промисловості»

 

Рецензент: Скрябіна О.Ю., голова методичної комісії перукарської справи

Державного закладу професійної (професійно- технічної) освіти «Черкаське вище професійне училище легкої промисловості»

 

 

 

 

 

 

Схвалено методичною комісією перукарськоїсправи

Протокол № 7 від 05.02.2020 р.

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………...5

Розділ I. Основи спеціального малювання………………………………………6

1. Матеріали для малювання……………………………………………………...6

1.1 Засоби малювання ………………………………………………………………6

1.2 Техніка малюнку………………………………………………………………...7

2. Пропорції предмету……………………………………………………………...10

2.1 Метод візування…………………………………………………………………11

3. Перспективна побудова малюнку…..…………………………………………13

3.1 Тонова перспектива………………………………………………………….......14

3.2 Лінійно-конструктивна побудова…………………………………………….....15

4. Лінійна побудова малюнку…………………………………………………......16

5. Композиційна побудова малюнку……………………………………………..18

6. Світло і тінь в малюнку………………………………………………………...22

Розділ II. Спеціальне малювання……………………………………………...…28

7. Малюнок черепу………………………………………………………………...28

8. Анатомічна будова черепу……………………………………………………...31

9. Малюнок - портрет………………………………………………………….......34

10. Малювання голови в різних ракурсних поворотах….…………………..…43

10.1 Малювання голови в ракурсі «фас». Пропорції………………………..............43

10.2  Малювання голови в ракурсі «профіль».Пропорції………………………….44

10.3 Малювання жіночого обличчя………………………………………………...48

11 Малюнок елементів обличчя……………………………………………………49

11.1 Малюнок ока…………………………………………………………………...49

11.2 Малюнок вуст (рот)……………………………………………………………51

11.3 Малюнок носа……………………………………………………………....….53

11.4 Малюнок вуха………………………………………………………………….59

12 Малювання волосся…………………………………………………………....61

12.1 Поетапне малювання волосся………………………………………………….61

12.2 Поетапне малювання прямого волосся олівцем……………………………….65

12.3 Малювання кучерявого волосся……………………………………………….68

12.4 Поетапне малювання кучерів і локонів……………………………………..…69

12.5 Чоловічі конструктивні стрижки зачіски……………………………………...75

Висновок………………………………………………………………………........77

Список використаної літератури…………………………………………….......78

Додатки…………………………………………………………………………....80

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

     Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті. Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичного виховання людей. Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається за певними законами, що специфічно відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічність відображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їх естетичного сприймання.

 Велику роль в естетичному розвитку учнів відіграє малюнок, який пов’язаний із творенням кольорових образів дійсності і в цьому плані найкраще відображається в живописі. Малюнок - це один з найстародавніших, найбільш яскравих і поширених видів образотворчого мистецтва, що за допомогою графічних засобів передає навколишній світ. Це галузь духовного життя людей, в якій завжди знаходять вираз їх почуття, думки, інтереси і переконання людей. Тоном і лінією можна передати своє уявлення про життя і смерть, про добро і зло, про минуле і сучасне, свої мрії про майбутнє .

Малюнок - є мистецтвом відтворення дійсності за допомогою графічних засобів на будь-якій двовимірній поверхні. Художник, зображаючи дійсність, створює зорові кольорові образи. Колір, тон в мистецтві загалом – це  те саме, що звук у музиці. Малюнок відтворює видимий світ у всьому його багатстві і є вагомим чинником естетичного розвитку. Зорові враження від сприймання твору  органічно пов'язані з усіма іншими сторонами нашої свідомості.

Основним методом навчання образотворчого мистецтва є малювання з натури, яке ставить перед учнем завдання малювати предмет таким, яким  його бачить, так, щоб і інші могли встановити схожість намальованого з моделлю. 

Розділ I Основи спеціального малювання.

1. Матеріали для малювання.

 

 

 

1.1  Засоби малювання.

 

Основною метою малюнку є повне втілення авторського задуму. А для виконання цього завдання необхідними є матеріали – цілий арсенал малярських засобів. А оскільки наш блог присвячений саме малюнку олівцем, то круг звужується до кількох конкретних знарядь, про які ми детально вам розповімо далі. 

Почнемо ми з того, що і відрізняє обраний нами вид малярства від усіх його родичів – з олівця.

. 

мал. №1 Види олівців

 За допомогою олівця можна виконати як лінійні, так і тонально-живописні малюнки. Він ідеально підходить для креслення, малювання чи письма. Олівцем можна моделювати об’єм (за допомогою штрихування або ретушшю). Робочі площини олівця також задіяні в роботі: моделювання здійснюється не тільки кінцем грифеля, а також його боковою стороною.

Графітний олівець має характерний тон – сірий або сіро-чорний. На відміну від вугільного олівця, графітний не володіє великою силою тону і має сріблястий відблиск.

Якість графіту залежить від ступеню однорідності його маси. Поганий графіт дряпає папір, тому для навчання він не годиться.

 

 

1.2 Техніка малюнку.

 

Техніка малюнку вимагає використання олівців різної м’якості і твердості. Цей діапазон тісно пов’язаний з задачею, яку поставив художник, та зі стадією, на якій знаходиться малюнок в даний момент.

     

                       Тон       Європа     Росія

мал. №2 Визначення м’якості та твердості олівця

Для довготривалого навчального малюнку спочатку краще використовувати не дуже м’які олівці. Підійдуть: Т, ТМ, М, 2М. В європейській системі графітні олівці вищої якості мають 19 ступенів твердості. М’які  олівці (В) призначені для малюнку, а тверді (Н) – для креслення. НВ і F – середня твердість.

мал. №3 Твердість і мякість олівців

 

Для малювання рекомендується мати 4 олівця: В (для загальних робіт і нанесення тональних плям), а також м’які 2В, 4В та 8В (для об’ємних нарисів, швидких замальовок і нанесення густих тіней та інтенсивних чорних тонів).

Шкільні олівці мають 4 ступеня твердості. №1 відповідає 2В, №2 = В, №3 = Н, №4 = 2Н. Найкраще використовувати №2 та №3.

Важливою є форма заточування олівця. Ні в якому разі не можна використовувати точилку. Тільки лезо або канцелярський ніж. Заточувати олівець потрібно конусоподібною формою і лише з одного кінця – протилежного до номеру та ступеня твердості графіту. Дерев’яну частину заточують на 25-30 мм, а графіт – на

     

мал. № 4 Правильна форма заточування олівця

8-10 мм. Тонкий та гострий кінець графіту можна отримати за допомогою наждачного паперу.

Ластик повинен бути м’яким, білого кольору і призначеним спеціально для графітного стержня.

 

мал. №5 Ластик

 Папір вибирають в залежності від поставленої задачі. Наприклад, для довготривалого лінійно-штрихового малюнку краще вибрати щільний білий папір з трішки шорсткуватою поверхнею (як правило це стандартний ватман).

мал. №6 Папір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

мал. №7 Приклад роботи створеної на фактурному папері

Папір слід вибирати з фактурною поверхнею – він не повинен бути гладенький. Для тонально-живописного малюнку найкраще вибрати папір з «зерном», але для довготривалого малюнку він не підходить.

Більш досвідчені художники використовують ледь

тонований папір, який або купують, або виготовляють самі в домашніх умовах (за допомогою чаю, тютюну або акварелі). На такому папері сірий тон графітного олівця гарно виглядає і краще проявляє свої якості.

 

2. Пропорції предмету.

Від вміння точно визначати пропорції предметів залежать такі важливі якості малюнку, як виразність, гострота та ясність. Отже, співрозмірність зображених частин об’єкту по відношенню до цілісної картини – найбільш необхідна художня риса малюнку.

Особливістю пропорцій кожного предмету є їх очевидність. Греки, наприклад, бачили секрет правильних та красивих пропорцій у числових співрозмірах. Вони використовували математичний розрахунок та геометричну правильність побудови форм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

мал. №8 Визначення пропорцій

 

Правильні пропорції на прикладі Вітрувіанської людини ("Золотий переріз")

 Пошук пропорційних співвідношень предмету, який ми хочемо зобразити, починається з пошуку його «середини» – осьової лінії, яка розділяє масу форми на дві рівні частини. Порівнювання частин предмету по величині та висоті, довжині і ширині (це називається Мереологія предмету) дозволяє правильно визначити основні пропорційні закономірності. При цьому потрібно слідувати принципу «від загального до конкретного». Відштовхуючись від простих співвідношень частин зображуваного об’єкту, необхідно знайти і набагато менші співрозмірності та максимально привести їх до співвідношення цілого.

Найбільш відомим та простим способом визначення пропорцій предмету являється метод візування.

 

 

2.1 Метод візування.

 

мал. №9 Метод візування

 

 

 

 

 

 

мал. №10 Метод візування                                                                           

 Олівець потрібно тримати пальцями горизонтально витягнутої руки в положенні між очима та об’єктом малювання, при цьому він обов’язково повинен бути перпендикулярним до головного   променя

зору художника.

Переміщуючи олівець вздовж осей та ліній форми, потрібно «позначати» величини частин предмету на стволі олівця нігтем великого пальця (звісно, руки, яка його тримає). 

мал. №11  Метод візування

 

За допомогою олівця можна визначити нахил осей форми, а також місця точок сходження на лінії горизонту при перспективній побудові малюнку.

мал. №12 Метод візування

 

Визначення величини частин та нахилу осей форми методом візування

Особливості зорового сприйняття проявляються і в так званому ліпленні форми предмету тоном: об’єми в лінійній побудові малюнку здаються більшими, ніж об’єми тонального рішення.

Починаючому художнику недостатньо користуватись лише механічним способом визначення пропорційних співвідношень. Необхідно розвивати в собі «окомір» та відчуття пропорції, бо це – необхідні складові професійної підготовки художника.

 

 

3. Перспективна побудова малюнку.

В  основі побудови малюнку лежить лінійна, тонова та аксонометрична перспектива.

Пряма лінійна перспектива – це спосіб зображення просторових фігур на площині за допомогою центричного проектування. Центр ліній, що перспективно скорочуються, розміщений в глибині листка на лінії горизонту, яка знаходиться на рівні очей художника. Вона може бути низькою або високою в залежності від вибраної точки спостереження. Зображені на площині фігури розміщуються так, що крайні від них лінії, віддаляючись, знаходяться в точці перетину. Пряма лінійна перспектива дозволяє передавати глибину простору зображення, надавати його частинам правильні пропорційні співвідношення, виразити ракурсне скорочення предметів в залежності від специфіки їх зорового сприйняття.

мал. №13 Перспектива квадрату

За допомогою лише лінії можна зобразити предмет у просторі – вихідний найближчий об’єм виділяється більш чіткою лінією, а по мірі віддалення об’ємів стають світлішими і м’якшими.

Віддалення предметів, зменшення їх розмірів, характер ракурсного скорочення, а також перетин в композиційному та перспективному центрі основних вертикалей, горизонталей та вертикалей – все це повинно відповідати законам прямої перспективи.

 

 

3.2 Тонова перспектива. 

 

Тонова перспектива створює простір за допомогою тону: найближча форма виділяється за допомогою контрасту і найбільш щільного тону, а кожна наступна віддалена – світліша за попередню.

Оптико-геометричні моделі прямої лінійної перспективи створюють глибокий динамічний простір, в якому і розміщується зображуваний предмет. Лінійна перспектива дозволяє передавати на площині об’ємні форми предметів у будь-якому ракурсі чи перспективному скороченні.

 

мал. №14 Перспективна побудова кола

3.2 Лінійно-конструктивна побудова .

 

Лінійно-конструктивна побудова повертає художника до його «вміння бачити» предмети наскрізь.

Потрібно пам’ятати, що малюнок не повинен виглядати як креслення, його виконання лише підкорюється основним закономірностям перспективної побудови, а значну роль відіграють «натурне бачення» та мистецтво художнього розпізнавання.

 

мал. №15 Помилки при недотриманні перспективи

 

4. Лінійна побудова малюнку.

 

Лінія та тон являються основними образотворчими засобами малюнку.

Поняття «пластична виразність малюнку» пов’язане як з гнучкістю та характерністю лінії, так і зі здатністю людського ока широко охоплювати тонкі тональні градації та ефект «Світлотінь» в зображуваному моделюванні форми. 

 

 

мал. №16 Лінійна побудова малюнку

 

Звичайно, функція тіні не зводиться лише до позначення та уподібнення зовнішнього вигляду предметів. Її призначення – формувати простір зображення; вона дозволяє моделювати форму предмету завдяки композиційній та конструктивній силі, а також можливості породжувати пластичний образ.

Засобами лінії визначаються Пропорції предмету – вона є інструментом аналізу побудови форм і одночасно засобом власне створення цих форм. Лінія дозволяє не тільки будувати статичну форму предмету, а і позначати її різноманітні ракурсні динамічні повороти (див. – Статика і динаміка форми предмету).

При симетричності форми предмету лінія дозволяє визначити його центральну вісь; при ракурсній передачі форми предмету лінія визначає не лише сам його ракурс, а і можливий поворот цього предмету.

Невидимі грані форми малюнку наскрізь помічає допоміжна (додаткова) лінія, яка дозволяє найбільш достовірно будувати складну форму (наприклад, просторова та ракурсна побудова голови людини (Портрет) чи предмету (Натюрморт) тощо).

 

мал. №17 Лінійна побудова кубу

мал. №18 Лінійна побудова паралелепіпеду та циліндру

мал. №19 Лінійна побудова кулі

 

 

 мал. №20 Лінійна побудова конусу та пірамід

 

 

5. Композиційна побудова малюнку.

 

Бачення натури потребує підготовки та вміння з логічною послідовністю зображати її на площині. Це бачення досягається завдяки постійному тренуванню образотворчого мислення.

Розуміння конструкції форм з точки зору її просторової організації приходить разом із осмисленням зовнішніх ознак об’єкту малювання, його форми, розміру, прозорості, а також кольору і фактури. Саме тому починаючому художнику так необхідні знання композиційної побудови малюнку, конструктивної форми предмету, перспективи, світлотіні, специфіки пропорцій предметів та цілого ряду інших засобів для виконання малюнку.

 

мал. №21 Композиційна побудова малюнку,виконання малюнку в світло тіньовому відношенні акварельними фарбами

 

Жодне зображення не повисає в уявному просторі графічної площини саме по собі, поза явними та прихованими зв’язками з постійним полем образу, а також основними, діагональними та ортогональними лініями просторової організації. Будь-яке зображення, яке складається спочатку з геометричних, а потім об’ємних, напівоб’ємних та площинних елементів, виконане за правилами композиційної побудови малюнку. Логіка композиційної організації відповідає логіці пластичного мислення, суть якої полягає на взаємоорганізації та співвідношенні пластичних елементів та цілого.

«Сюжет» малюку будується в межах вибраного формату листка та повинен відповідати поставленій задачі і, головне – авторському задуму.

Основною метою композиційної побудови є виразна передача зображуваної форми з утворенням її пластичності та стриманої цілісності.

Питання композиції малюнку – це питання точності відображення реальності об’єкту, точності передачі натури, але при цьому дотримання задачі художника. Воно стосується передачі одного зображуваного елементу по відношенню до іншого на площині. І тільки за допомогою композиції можна досягти цілісного сприйняття зображення предмету, яке в подальшому дозволить співвідносити образи зримого світу з власними уявними образами та фантазіями.

Композиція – це математика пластичної форми малюнку. При незмінності загальних правил композиційної побудови характер композиції змінюється в залежності від стилю та жанру зображення – Пейзаж, Натюрморт, Портрет, абстрактна чи аналітична форма, декоративний, абстрактний чи імпресіоністичний стиль.

Композиція – це форма існування зображення, обов’язкова умова його буття як виразно-смислового.

Композиція, в залежності від початкового авторського задуму, функції та стилістичного характеру, може бути: статична і динамічна, симетрична і асиметрична, побудована по горизонталі чи вертикалі, побудована на співвідношенні діагональних осей або вписана в просту геометричну фігуру (коло, квадрат, трикутник). І в кожному з випадків вона являє собою і форму, і суть пластичного мислення художника, задачею якого є власне створення рівноваги пластичних елементів, надання їм виразності та створення відчуття синтетичної єдності.

мал. №22 Компонування композиції у формат 

Головним в композиційній будові є визначення композиційного центру малюнку. На ньому повинна розміщуватися основна форма, а доповнюючи об’єми та деталі малюнку створюють рівновагу і допомагають виділити головне в зображенні.

Перш за все художник шукає найбільш вигідне (в формальному плані) рішення композиції, розміщуючи предмет (об’єкт малювання) по горизонталі або по вертикалі. Зазвичай спочатку роблять попередній нарис на невеликому папері (аркуш блокноту, наприклад), проте без пророблення деталей. Його метою є вирішення основних планів розміщення головних об’ємів зображення, а також їх тональної побудови. Потім переходять до основного листа паперу і використовують знайдене композиційне рішення.

Художник має враховувати і те, що композиційний центр малюнку розміщувати потрібно не в геометричному центрі паперу, а трохи відходячи від перехрестя вертикальних та горизонтальних осей. Його розміщення врівноважується завдяки другорядним елементам. Важливим є і те, що відстань від зображуваних предметів до країв паперу повинна бути різною – так створюються необхідні для композиції «пустоти».

Визначившись з розміщенням предмету, його розміром, об’ємом та характером тональної проробки, художник приступає до довготривалого виконання елементів зображення, щоб на завершальній стадії роботи об’єднати їх в одне ціле.

Основний принцип послідовності – шлях від вирішення загальних задач на початковій стадії до узагальнення деталей натурної форми і приведення її до цілого на заключному етапі.

Поетапність – необхідний спосіб створення малюнку, в правильно вирішена композиція

мал. №23 Поетапність створення малюнку

являється основою успішності виконання кожної зі стадій роботи. При цьому необхідно слідкувати, щоб зображувані предмети досягали гармонії рівноваги форм та виразності пророблення деталей.

 

 

6. Світло і тінь в малюнку.

 

Градація світла і тіні: світло, напівтон, власна тінь, рефлекс, падаюча тінь – надають малюнку не тільки точність моделювання форми, а і створюють тонкий художній образ. Тон в чорно-білому малюнку може передавати і відчуття кольору, не втрачаючи при цьому передачу власного тону, а також забезпечувати читабельність силуету предмету та будувати цілісний простір зображення.

мал. №24   Світло та тінь в малюнку

Якщо Мистецтво лінійного малюнку передбачає нерівнозначність того, що передається всередині і ззовні лінійного контуру, то мистецтво тонального малюнку складається з чіткої співрозмірності між природними тональними співвідношеннями та всім світлотіньовим рішенням малюнку. Слід не забувати і про тональний масштаб, який передає всю гамму тональний відтінків та їх розтяжку при ліпленні форми між сусідніми світлотіньовими зонами, в межах який знаходяться проміжні зони. За допомогою властивих предмету світлотіньових градацій на об’ємі досвідчений художник виявляє найбільш характерні особливості форми, враховуючи її світлотіньові характеристики. В залежності від освітленості частин, граней, вигинів поверхні ми і сприймаємо зображувану форму.

 Освітлена і тіньова частини предмету створюють основні градації світла та

 

мал. №25 Градації світла та тіні

тіні. Освітлена частина має градації напівтонів, а тіньова – втричі збільшує ці градації: власна тінь, рефлекс, падаюча тінь. Рефлекси зазвичай темніші, ніж напівтони. Падаюча тінь утворюється в результаті освітлення предметі від освітлений частин форми, які затримують прямі промені світла. Вони характеризують форму, на яку падає світло. Предмети з рівною, плавною формою потребують м’якого світлотіньового рішення без різких перепадів та абсолютного поглиблення тіней.

 

мал. №26  Різниця між кулями, виповненими без та за допомогою світлотіні

Порівнюючи світлотіньові відношення поверхонь геометричної форми, художник прагне передати на малюнку тільки їх основні градації (світло, напівтон, власна та падаюча тіні). Ліплення тоном здійснюється тільки після ретельної Лінійної побудови малюнку. Це особливо важливо при вираженні тоном форми геометричних фігур, таких як куб, конус, циліндр, куля.

 

мал. №27 Приклади світлотіньових рішень

 

При тіньовому моделюванні форми кубу враховують характер освітлення, джерело світла та лінійно-конструктивні особливості співвідношення площин форми кубу. Нанесення тону починати потрібно з тіньової грані легким штрихуванням. Головне – плавно і поступово посилювати тінь, заповнюючи нею всю площину форми з градацією рефлексів, при цьому помічаючи виділення краєвого контрасту ближчої до нас форми. Після цього необхідно перейти до виявлення напівтону, враховуючи межі освітлених та неосвітлених граней кубу. Вони повинні легко читатися, особливо до верхнього кута тіньової поверхні, який є найближчим до джерела світла. Тіньову грань в нижньому куті кубу зазвичай висвітлюють, позначаючи при цьому падаюче та відбите від предметної площини світло (рефлекс). Падаючу тінь позначають після побудови її проекції від крайніх вертикальних ребер кубу і верхньої грані на площині предмету. Вона також повинна бути ясною та чистою біля нижньої основи кубу, оскільки більш віддалена від джерела світла. Запроектована падаюча тінь зазвичай «легша» за власну тінь кубу.

мал. №28  Світлотіньове рішення для кубу

 

Розподіл елементів світлотіні для конусу трохи важчий, ніж їх розподіл для кубу. При боковому освітленні найбільш світле місце конусу, поступово розширюючись з наближенням до основи, набуває форми витягнутого трикутника. Співвідношення світла і тіні, характер напряму ліній та побудова власної тіні предмету залежать від напряму променів світла, які падають на предмет, та від форми самого предмету. Контраст між світлом та тінню визначається на вершині конусу, його зменшення передбачено постійним збільшенням радіусу конічної поверхні.

 

мал. №29  Світлотіньове рішення для конусу

Моделювання кулі залежить від вміння будувати правильний круг. Після позначення лінії власної тіні, яка проходить по окружності кулі, можна починати ліплення його об’єму за допомогою штрихів. При цьому слід враховувати положення найбільш освіченого місця та границь тіньового контрасту.

мал. №30 Положення джерела світла відносно кулі

Ступінь освітленості по мірі зближення до них буде постійно зменшуватись і з часом перейде у власну тінь. Падаюча тінь від кулі – це завжди тінь від кругу, яка утворюється завдяки перетину променів світла, що ідуть по дотичній від джерела світла, на який власне падає тінь, до поверхні предмету. При віддалені поверхні кулі від очей контраст між світлом та тінню послідовно гасне (оскільки зменшується природна інтенсивність світла), а власна і падаюча тіні послідовно висвітлюються. Фон, на якому вирішена форма кулі, сприяє кращому виявленню об’єму кулі за допомогою світлотіні.

 

мал. №31Світлотіньове рішення для кулі

 

Світлотіньове рішення для циліндру включає в себе елементи всіх попередніх геометричних фігур, тому немає потреби розписувати кроки його побудови. Подаємо графічне зображення:

 

 

мал. №32 Світлотіньове рішення для циліндру

При тональному рішенні малюнку з фоном потрібно для себе чітко визначити: що являється більш темним – власна тінь предмету чи фон, на якому знаходиться наш предмет. Кращому та більш виразному тональному трактуванні форм сприяє знання тональної гами малюнку і техніки штрихування, яка визначає густину тону (при зближенні штрихів один до одного) та виразність всього малюнку.

 

Розділ II Спеціальне малювання.

7. Малюнок черепу.

 

При виконанні малюнку черепу першим етапом роботи є пошук композиційного рішення щодо його розміщення на форматі листа (див. Композиційна побудова малюнку). Складовими елементами цього етапу є пошук необхідних ракурсів: профільного, фронтального та в тричетвертному повороті. Після вибору потрібного ракурсу слід перейти до ескізу яйцевидної форми черепу, не уточнюючи при цьому деталі малюнку.

мал. №33 Череп людини в трьох ракурсах

 

 Для того, щоби правильно зрозуміти дану статтю рекомендуємо прочитати наступну: Анатомічна будова черепу, в якій детально описані основні елементи, з яких складається череп людини.

Під час розробки узагальненої форми черепу потрібно слідкувати, щоби середина цієї форми по горизонталі проходила трішки вище від рівня середини листа, при цьому об’єкт малювання не повинен різко відхилятись вліво чи вправо на аркуші. Розмір черепу має бути взятий практично в натуральну величину з обов’язковим дотриманням рівноваги всіх деталей малюнку по відношенню до загального об’єму.

Побудова симетричної яйцевидної форми голови відбувається на основі умовної осьової лінії, яка починається під потилицею, піднімається по середині зводу черепу, потім опускається по лобовій та носовим кісткам, проходить через центр верхньої та нижньої щелепи і закінчується на середині підборіддя. Ця лінія служить орієнтиром в різноповоротній будові черепу, а також фіксує симетричне співвідношення його форм. 

мал. №34  Людський череп (простий олівець)

Шов, який поєднує носові частини з лобовою, ділить череп на дві частини: мозкову (верхню) та лицеву. Перетин серединної та горизонтальної (та, що проходить через перенісся ) ліній утворюють хрестовину черепу, що дозволяє окреслити просторове положення всього об’єму голови.

Умовно череп можна поділити на три частини: нижня частина (від підборіддя до лемішу), середня (від лемішу до верхніх країв очних ямок) та верхня(від нижніх країв очних ямок до випуклої точки зводу черепу). Такий поділ дозволяє уточнити попередньо вибраний об’єм малюнку.

Розділення черепу на площини дозволяє уточнити Пропорції предмету малюнку. Таким чином, нижня третина черепу відділяється лінією, яка проходить між верхньою та нижньою щелепами; середня третина підкреслена нижньою межею очних ямок; верхня – лінією лобових бугрів, яка визначає границю повороту черепу з передньої на верхню площину.

Після встановлення пропорцій по вертикалі слід перейти до розподілу пропорцій по горизонталі: в нижній третині (а це ширина верхньої та нижньої щелепи), в середній (ширина скронь, скроневих дуг, носових кісток, грушовидного отвору та очних ямок), а також у верхній третині (ширина лобової кістки та цілого мозкового відділу). Слід не забувати, що ширина всього мозкового відділу є величиною більшою за ширину лицевого відділу черепу.

мал. №35 Голова людини в різних ракурсах

Наступний етап – визначення місць для більш дрібних елементів: надбрівних дуг, очних ямок, скроневих ліній, грушовидного отвору, носових кісток, зубів та інших деталей черепу. Подальша конкретизація дозволить допрацювати нахил (рух) та загальне співвідношення пропорцій, вигин серединної та поперечної ліній, величина деталей та їх співвідношення.

Малюнок слід виконувати застосовуючи допоміжні лінії, а також парні форми. Допоміжні лінії служать для полегшення вираження об’єкту, а парні форми допомагають у створенні цілісного симетричного об’єму. Об’єм на цій стадії роботи визначається основними поверхнями, які потім виявляються за допомогою тону.

Подальше пророблення малюнку черепу потребує приділення уваги як всій формі в цілому, так і кожній деталі окремо, яку слід розглядати як окрему площину. На переломах форм потрібно уточнювати світло і тінь в малюнку.

Часті перевірки, уточнення та співставлення тонів кожної з поверхонь призводять до гармонічного співвідношення елементів та узагальнення малюнку, як цілого. А досягнувши тональної єдності та відповідних пропорцій, форму черепу докінчують узагальненням штрихом та тоном.

 

 

8. Анатомічна будова черепу.

 

Загальна форма та розміри, а також пластика голови обумовлені будовою її черепу. Характер поверхні людської голови визначається впадинами та виступами, що є характерними ознаками цієї «сукупності кісток». Якщо не брати до уваги всю різноманітність індивідуальних рис обличчя кожної особистості, художник виконує малюнок – портрет, опираючись на однакову для всіх анатомічну структуру голови та систему побудови пластичних форм. 

мал. №36 Череп людини

Анатомічна характеристика черепу полягає в наступному: зверху, спереду та з боку він має яйцевидну форму, а ззаду нагадує кулю. Череп складається з двох відділів: великого за об’ємом мозкового та відносно незначного лицевого.

Мозковий відділ черепу служить для захисту мозку від зовнішніх подразників та складається з кількох кісток: лобова, клиноподібна (основна), потилична, ґратчаста, парні тім’яні, скроневі та слухові кістки. Всі вони визначають пластику голови. Кордон між лицевим та мозковим відділами проходить по кореню носових кісток, верхньому краю очниці, а тоді по зовнішньому слуховому проході.

На лицевому відділі розміщені зовнішні органи дихання, харчування та органи відчуттів. Цей сегмент менший за об’ємом і складається з мілкіших рельєфних кісток: верхня щелепа, вилична, носова , слізна та піднебінна кістки, нижня носова раковина, зуби, нижня щелепа, леміш, під’язикова та ґратчаста кістки. Верхня щелепа бере участь в утворенні очниць, носової та ротової порожнини. Вона є особливо важливою в структурі черепу, оскільки саме вона визначає висоту, розміри та форму лиця людини. Випукла вилична кістка та вилична дуга визначають тип та форму лиця, а також його національні ознаки.  

мал. №37 Схема будови черепу

Нижня щелепа є єдиною рухомою частиною лицевого відділу черепу людини. Вона має форму підкови та складається з тіла і двох гілок, розміщених під тупим кутом. І верхня, і нижня щелепи мають шістнадцять луночок під зуби. Під час освоєння анатомічної будови не слід забувати також про особливості зчленування кісток та характер фіксування на них лицевих м’язів.

Дуже важливим в малюнку є кут нижньої щелепи. Він є опорним моментом, оскільки демонструє характер будови голови та її Пропорції.

Парні носові кістки є невеликими та чотирикутними – беруть безпосередню участь у формуванні пластики носу. Зверху вони приєднуються до лобової кістки, а внизу – до лобового відростку верхньої щелепи. Від величини і форми вигину носових кісток, а також форми грушоподібного отвору та лемішу (відросток, який знаходиться в нижній частині носової порожнини) залежить характер і будова форми носу.

мал. №38  Малюнок черепу

 Окремо від черепу на передній поверхні шиї розміщена тонка під’язикова кістка у формі підкови, яка слугує для прикріплення багатьох м’язів шиї.

Отже, знання анатомічної будови черепу є дуже важливим  Малюнок черепу, а як наслідок – в процесі виконання Малюнку голови з живої натури.

 

 

9. Малюнок – портрет.

 

Важливе значення для малювання голови людини мають пропорції. Щоб правильно намалювати голову, спочатку потрібно зрозуміти, як його спорудити і які в неї академічні пропорції.

 

Відповідно до класичним каноном зображення людської голови, її розмір відповідає трьох із половиною модулями, рівним висоті чола, тому ми розділимо голову втричі з першою половиною частини.

Вигляд обличчя на фас.

Форма голови нагадує форму яйця, верхня частину доходів якого формується склепінням черепа, а нижня - щелепою. У фас голова симетрична, і це лінія симетрії є першу опору митця. Якщо ми проведемо вертикальну лінію, відділяють обличчя на частини, ми матимемо вісь симетрії, що дозволяє дотриматися пропорції під час зображення рис обличчя.

Відповідно до каноном зображення голови людини, воно дорівнює трьох із половиною відрізом, рівним висоті чола. Перша лінія зазначає розташування волосся, друга - очей, третя - носа і підборіддя.

 Голова, вигляд збоку.

У профіль голова видається більш круглої, ніж у фас. За класичним каноном,  також дорівнює трьох із половиною модулями. Для малюнка моди буде досить створити вертикальну вісь, відділяють голову на дві однакові частини. Ця вісь послужить допоміжної лінією для правильного розташування вух. Канон, встановлений для зображення голови у фас, служить також і зображення їх у профіль. Допоміжні горизонтальні лінії, створені для побудови голови у фас, використовують і для голови у профіль. Трикутник - геометрична постать, яка допомагає зобразити очей у профіль, і навіть підходяща для зображення губ.

Розмір голови у профіль також складається з трьох із половиною відрізків, які відповідають потилиці, розташуванню вух, підставі шиї і кінчику носа. Горизонтальні допоміжні лінії немає від вертикальних.

 У зображенні особи є певні співвідношень між його частинами. Обличчя можна розділити за горизонталлю втричі сегмента, відповідних розміру очі. Відстань між очима одно оку, це ж відстань визначає ширину носа. Очі має перебувати тій самій висоті, як і вуха. По вертикалі обличчя будується також із трьох часток, сама верхня - подвоєна ширина нижніх секцій, вона визначає довжину носа. Дві нижні секції показують становище губ і підборіддя. При малюванні губ потрібно враховувати, що верхня губа завжди тонше нижньої. Якщо до цих елементам додати дуги брів, ми матимемо прийнятну схему для малювання особи.

Коли академічний канон малювання голови людини освоєно, ми мусимо навчитися узагальнювати. Можна спростити форму голови, малюючи його вигляді овалу. Йому наноситься вертикальна вісь симетрії. І на цій вертикальної осі відзначаються риси обличчя, наносяться чотири лінії, відповідні лінії волосся, висоті очей, носі і губах. У цьому лінія висоти очей повинна бути практично у центрі голови. За цією лініях ми схематично малюємо різні частини

Коли академічні пропорції голови людини засвоєно, ми мусимо навчитися узагальнювати їх, звести до кільком базовим розмірам і простих геометричних форм.

Приклад канонізації пропорцій особи по Штратцу наведено У. П. Воробйовим 1932 р. Горизонтальна лінія, проведена лише на рівні зіниць очей, ділить розмір висоти голови на рівні верхню і нижню половини. Верхня половина своєю чергою ділиться на лобовий відділ і науковотехнологічна галузь, відповіднуволосяному покриву. На межі між ними по серединній лінії перебуває точкатрихион що означає кордон волосся.

Відстань від цього точки до підборіддя відповідає одному умовному модулю яких і визначає висоту особи, посилалися на даний приклад поділу пропорцій особи, аби уявити, який не відповідної дійсності було б картина людства, за умови, що всі обличчя було б побудовано за таким одноманітному стандарту. Але такі канонізовані пропорції особи людини створювалися лише навчання у майстерень художників України та скульпторів.

У різні часи в різних народів вимоги до зображення людини диктувалися релігійними і становими поглядами й обумовленими ними естетичними правилами. Невипадково, як свідчить історія мистецтва, у різні історичні епохи було створено численні скарги й суворі канони зображення людей, відхилення яких суворо каралися. Проте, оскільки канони найчастіше лишесхематизировали справді наявного людини, сьогодні мають лише історичне значення науці, так мистецтва. Створення геометричній моделі особи, універсального всім людей, як складно, а й безперспективно. Жодна їх неспроможна враховувати безлічі індивідуальних форм обличчя в людей однієї расової належності і тим більше численних народів, які населяють Землю. Проте антропометричні моделі залишаються у певною мірою прийнятними в академічних класах малювання.

Наукова антропологія описання типів обличчя спирається на об'єктивні критерії, враховують індивідуальні особливості. Однією з показників, які характеризують особу людини, є лицьової індекс I (лицьової покажчик). Він визначається за такою формулою: 1 = Висота лицьовогочерепа/Скуловой діаметр * 100%

Висота лицьового черепа вимірюється між точкаминазион — місцем перетинуносолобного шва змежносовим (точка лежить на жіночих корені носа) ігнатион — найбільш виступає донизу точкою нижнього краю нижньої щелепи.Учитиваемий у формуліскуловой діаметр — цей період між точкамизигион, т. е. найбільш виступаючими точками на латеральної поверхніскуловой дуги.

Відповідно до твердження грецького скульптора Поликлета Сикионского, жив в V столітті до зв. е., особа повинна складати 1/10 від довжини всього тіла людини. Леонардо так Вінчі вважав, що висота голови становить 1/8 від довжини тіла. На думкуФритша розмір голови людини за висотою вкладається 73/4 десь у розмірі довжини тіла. Ці спостереження ставляться до дорослого людині.

У розуміння законів будівлі особи значний внесок зробив художник Альбрехт Дюрер. У 1528 р. він видав чотири книжки щодо пропорцій тіла людини, у яких багато уваги приділялася особі. А. Дюрер запропонував систему координат, у якій визначалося точне становище кожної анатомічної деталі. Втім, пропорції людського особи виявилися лише суворо індивідуальними, а й надзвичайно стабільними, які зберігаються протягом усього життя індивіда, попри органічні трансформації, що відбувається безупинно. Через те що вони захоплюють все відділи особи, гармонія відносин не змінюється.

Цікаво розглянути дані, опублікован іКуетельтом в 1848 р. Він поміряв відстані від верхівки голови до верхнього краю орбіти і по ротовій щілини, і навіть — дистанцію між медіальними кутами очей і довжину ротовій щілини і дорослі людей. З'ясувалося, що це величини групи літніх людей 18—20 років й у групі осіб у віці 30—50 років залишалися не змінювалась. Ці дані свідчить про збереженні пропорцій між відділами особи. Проте пропорції голови й обличчя із віком змінюються. То в новонародженого розмір голови у висоту (загалом 12 див) становить 1/4 частку всієї довжини тіла. У у віці 7 років голова займає меншість довжини тіла, саме 1/6. У дорослого за середньої висоті голови 22,5 див їхня частка в довжині тіла становить 13%.

Очевидно, що розміри тулуба і кінцівок збільшуються після народження швидше, ніж розмір обличчя на висоту.

У новонародженого висота особи становить приблизно 1/5 частина довжини тіла, а й у дорослої людини — трохи більше 1/8. Слід, проте, помітити, що це пропорції досить умовні, а індивідуальні відхилення дуже великі.

Є обізнані дуже високого зросту зі звичайними їхнього віку розмірами голови й обличчя: висота обличчя в таких людей становить чи 8, а 9 частин 17-ї та тим більше од загальної довжини тіла.

Не ставили завдання аналізувати варіанти статури людини. Повертаючись до описаним вище твердженням, можна підкреслити їх академічність і притаманну їм неспроможність в обліку різноманітних форм людського тіла.

Асиметрія особи відома давно. Вона обумовлюється асиметрією черепа. А. П. Бистре (1957), вивчив велику кількість черепів людини, довів це дуже переконливо. До такого ж висновку дійшли і М. М. Герасимов (1949), займаючись відновленням особи за черепом. Він грунтовно простежив проекцію на м'які покрови особи всіх нерівностей черепа з кожної боці голови. Отже, вдалося визначити місце розташування брів на реконструйованому особі, рівнів очей, шкірних складок і навіть асиметрію усмішки.

Помилково вважати симетрію особи неодмінною умовою його краси. Змішування спадкових чорт неспроможна не позначитися в очах дитини. Для оцінки краси особи важлива сукупність ознак та невелика асиметрія, притаманна, до речі, особам всіх покупців, безліч зовсім не відумаляющая достоїнств портрета. Навіть під час скульптурних зображеннях Венери Мілоської і Аполлона Бельведерского їх обличчя немає повноїбилатеральной симетрії. Із цілковитою підставою можна сказати, що немає жодної особи з явною суворої симетрією правої та скільки лівої половини. Мабуть, тому Клавдій Гален (130—201 рр. зв. е.) писав, що "справжня краса виявляється у досконало призначення І що перша мета всіх частин — доцільність структури". Безсумнівно мав рацію П. Ф.Лесгафт (1905), пишучи, що "при гармонійному розвитку всіх м'язів і м'язових груп обличчя втратила б певне вираз. Індивідуальність рис обличчя купується внаслідок частого вживання відповідних м'язів".

Отже, можна припустити фактом асиметрію особи, т. е. нерівнозначність правої та скільки лівої його половинок: одне з них, зазвичай, ширше, інша вже, одна вище, інша нижче. Причиною асиметрії служить здебільшого нерівноцінність конструктивних елементів кісткового черепа. На особі людини посилення асиметрії обумовлюється специфічністю міміки (фізіологічна асиметрія).

 У. У.Михлеев і Л. Р. Рубін (1958), П. П. Цвєтков і У. П. Петров (1966) у своїх працях розглядають такі закономірності асиметрії особи. Якщо один половина особи вища, вона і вужча. І тут брову розташована вище, ніж протилежної, ширшим половині особи, очна щілину крупніша. Око загалом здається зверненим догори.Носогубная складка в цій боці особи більш виражена, більш прямолінійна. Відповідно до думки фахівців, яких цитував У. П. Воробйов (1932), ліва половина особи зазвичай вищі правої. Багато авторів і він вважають, що права половина особи крупніша лівої, різкіше виступає, висловлює мужність. Ліва ж половина загалом м'якше, відбиває риси жіночності. П. П. Цвєтков і У. П. Петров (1966) вважають, що доцільніше виділяти правий і лівий типи біологічної асиметрії особи. Вони звертають уваги те що, щозакрепившаяся в очах несиметрична усмішка скривлена убік широкої половини особи. При нерівномірному зміщення брів завзятіше і вище піднімається брову на вузької боці особи.

Асиметрія особи давно спостерігається відбитка загальної асиметрії тіла. Було зроблено спроби реставрації особи на портреті по точної половині фотографії і його дзеркального відбитку. Права і ліва половини давали різні зображення. Не збігалися і з вихідним варіантом.Мимическая асиметрія, хоч і нашаровується на диспропорції правої та скільки лівої половинок лицьового черепа, має й свої власні детермінанти. Встановлено, що іннервація правої мімічної мускулатури багатшими, руху голови і очей вправо відтворюються охочіше.  Зрозуміло також, що виражена асиметрія особи при патології як підкреслює природну асиметрію, а є результатом багатьох інших причин, потребують спеціального вивчення (патологічна асиметрія).

Важливими показниками для характеристики лицьового черепа служить величина лицьового кута, т. е. кута між глазнично-ушной горизонталлю і лінією, що з'єднуєверхненосовую іпростион. Він утворюється нормальної горизонталлю (пряма лінія між точкоюпорион — на верхньому краї зовнішнього слухового хідника та нижньої точкою нижнього орбітального краю очниці) і лінією між точкаминазион іпростион.

Вважають, що у середньому відстань між вухами має бути одно відстані від брови до нижнього краю підборіддя, а відстань між зовнішніми кутами очей має відповідати такого від верхньої межі носа до верхньої межі підборіддя (край нижньої губи). До пускається збіг довжини ротовій щілини і відстані від лінії змикання губ краюподбородочного виступу. Втім, пропорції висоти, ширини і профілю особи змінюються із віком, проте середні абсолютні показники відповідних розмірів доки вважаються на рівні достовірними внаслідок обмеженої кількості вимірів. У новонародженого обличчя короткий та широке проти загальними розмірами голови, котра, за обсягу увосьмеро перевищує обсяг особи. Чоловий індекс новонароджений становить 62—63%, така невеличка величина характеризує дуже широке обличчя і зумовлена тим, що висота обличчя вдвічі менший за нього ширини (т. е.скулового діаметра). У дворічної дитини лицьової індекс збільшується до 79%, обличчя залишається широким.

 Як бачимо, впостнатальном періоді зміна пропорцій особи дитини пов'язано основному з закономірностями абсолютного і відносного збільшення висоти особи з допомогою становлення зубочелюстного апарату. Після 5—6-летнего віку зміна розмірів, визначальних лицьової індекс, сприяє формуванню чи широкого, чи вузького, чи середнього особи індивідуума, що регулюється механізмами не видовий, а індивідуальної спадковості.

При старінні однією з головних чинників зміни пропорцій особи є зміни зубочелюстного апарату, пов'язані з атрофією альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп після випадання зубів. Через війну атрофії альвеолярних відростків шийки зубів починають виступати над краєм ясна і зуби здаються подовженими. Після випадання всіх зубів альвеолярні відростки щелеп розсмоктуються і зникають. Висота верхньої та нижньої щелеп зменшується. Результатом пристосування дозакриванию рота після випадання зубів є поступове збільшення кута між гілкою і тілом. Цей кут стає тупим. Центральна частина тіла нижньої щелепи іподбородочное піднесення висуваютьсякпереди і зближуються ловить облизня. У цьому, природно, змінюється величина лицьового індексу, оскільки обличчя дедалі менше за висотою, аскуловой діаметр не змінюється чи незначне. Принаймні, внаслідок повного випадання зубів обличчя стає значно ширшим, а загальна тенденція зміни особи при старінні виражається зменшенням у тому чи іншою мірою висоти лицьового черепа.

Малюнок голови людини – основа портретного жанру в живописі. Він вважається найважчим видом малювання та потребує відчуття як формальних співвідношень, які лежать в основі цього малюнку, так і натури, за якою стоїть жива людина. Важливим є те, що виконання портрету передбачає передачу настрою людини, її соціальне положення, душевний стан, вік, схильність до різних почуттів та думок. У порівнянні з іншими видами малюнку портрет є найбільш формалізований технічно та найменше цією технікою зв’язаний: його ціллю є передати настрій людини, яку зображуємо, а не просто її зовнішній вигляд. 

мал. №39 Малюнок портрету

 

При виконанні саме малюнку портрету вірність побудови та «взяття» форми повинні бути послідовними, а також чітко продуманими. Малюнок людини завжди був доволі важким завданням. Але проходячи його, художник отримує можливість динамічно та творчо виразити свій власний почерк малювання та авторську манеру, яка виробляється з досвідом. Досвід також визначає ідеальність виконання роботи.

Процес малювання людини розбитий на декілька навчально-творчих етапів. Перш за все потрібно засвоїти пластичну анатомію, паралельно практично вивчаючи різноманітні пропорціональні співвідношення голови. Потім слід приступити до ескізного нарису форми, спостерігаючи за моделлю в різних ракурсах. Пластична анатомія дає художнику більш глибокі знання форми голови та лиця, що потім дозволить йому передавати невловимі з першого погляду особливості характеру зовнішності, а також вікові, статеві на національні риси зображуваної людини. Тут особливо чітко повинні взаємодіяти набуті знання з гострим оком та художнім відчуттям.

 

 

10. Малювання голови в різних ракурсних поворотах.

 

Малюнок голови людини включає декілька типів. Перш за все (опираючись на анатомічні та антропологічні знання) це малюнок черепу та виконання з гіпсу частин лиця: рот, вуха, очі, ніс, губи. Найзручніше приступати до малюнку голови людини, яка виконана з гіпсу, тоді з часом можна буде перейти до виконання малюнку з натури.

Важливим є не тільки знання пропорційних співвідношень, а і вміння моделювати об’єм в різних поворотах та ракурсах. Анатомічна будова черепу вчить як передавати характер об’ємної форми голови.

 

 

10.1 Малювання голови в ракурсі «фас». Пропорції.

 

1. Малюємо коло. Не потрібно малювати ідеальний коло, але чим точніше, тим краще - коло допоможе вам визначитися з пропорціями голови. Лінії малюйте легко, це орієнтовні лінії, які ми потім зітремо. Кінцевий результат повинен бути таким як на малюнку, тільки без цифр. Зверніть увагу, як цифри ділять голову на чотири частини. І центральна горизонтальна лінія ділить голову навпіл:
    

 мал. №7 Початкова побудова малюнку голови в ракурсі «фас»

2. Розмітьте основні елементи голови. Використовуйте напрямні лінії щоб розташувати очі, рот, ніс, вуха, підборіддя і т.д. Лінії малюйте легко на той випадок, якщо ви зробите помилку:
 

мал. №8 Розміщення елементів обличчя

3. На даному етапі  близькі до закінчення побудови. Можете затемнювати і промальовувати ділянки обличчя - очі, ніс, волосся і т.д.

 

 

10.2. Малювання голови в ракурсі «профіль». Пропорції.

 

1. На даному етапі намалюйте два круга не далеко один від іншого. упевніться, що обидва кола рівні і знаходяться на одній лінії. малюйте напрямні лінії легко, без натиску олівця. Зауважте, що цифри ділять НЕ намальованим голову на чотири частини, рівні між собою:

 

мал. №9 Розміщення голови в ракурсі «профіль»

2. Зверніть увагу, як елементи особи співвідносяться з лініями, які ви намалювали. Елементи особи малюйте легко на випадок будующих виправлень:

 

мал. №10 Розміщення та промалювання  елементів обличчя

3. Приблизно так має виглядати ваше обличчя перед промальовуванням:

 

 Напрямні лінії, створюючи об'ємні "дротяний" каркас для голови:
 

мал. №11 Побудова чоловічого обличчя в різних ракурсах.

 

 

 

 

мал. №12 Побудова чоловічого обличчя в різних ракурсах.

 

мал. №13 Побудова чоловічого обличчя в різних ракурсах.

 

 

10.3 Малювання жіночого обличчя.

 

мал. №14 Жіночі обличчя в різних ракурсних поворотах

 

 

11. Малюнок елементів обличчя.

11.1 Малюнок ока.

 

 

мал. №15 Анатомічне розташування очі у фас і в профіль.

Приклади малювання очей, які можуть служити гарною вправою:
 

мал. №16 Приклади пар очей в ракурсному повороті «анфас»

 

 

мал. №17 Приклади різних пар очей

11.2 Малюнок вуст (рот).

мал. №18 Анатомічне розташування губ у фас і в профіль.

 

Приклади малювання губ і рота:



 

 

 

11.3 Малюнок носа.

 

 

мал. №19 Анатомічна замальовка носа у фас і в профіль.

 

мал. №20 Прості геометричні побудови носу та їх конструктивна промальовка.

 

Приклади побудови і замальовок носа:

Для вправ у малюванні носа можна використовувати картини або малюнки відомих художників, фотографії, гіпсові скульптури або просто дзеркало.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11.4 Малюнок вуха.

мал. №21 Анатомічне розташування вуха в побудові.
 

Приклади малювання вуха:

 

Контурні малюнки вуха з простим штрихуванням:
 

Малювання вуха, використовується  гравюри Борга.

Змальовування  - це одиніз класичних методів навчання малюванню:
 

12. Малювання волосся.

12.1 Поетапне малювання волосся.

Перш ніж почати малювати волосся, легко намітьте контур черепа. Якщо ви малюєте волосся, не враховуючи форму голови, їх обсяг може виявитися недостатнім і ви ризикуєте порушити пропорції (частина голови буде виглядати зрізаної). Волосся лягають за формою голови, але не прилягають до неї дуже щільно. Для більшості людей з довгим волоссям до їх зростання додається як мінімум 2 см «висоти волосся», а також щонайменше по 2 см в сторони.

Напрямок

Щоб намалювати природно хвилясті волосся,  треба зрозуміти їх структуру, розташування пасом. Довге волосся у вільному стані падає вниз, деякі пасма змінюють напрямок, огинаючи плечі. Це схоже на рух якоїсь поточної маси. Простими і вільними штрихами потрібно намітити основну структуру волосся.

Тон (тіні, півтіні, освітлені ділянки.

У будь-якому обсязі волоссю присутні дуже багато різних за тоном ділянок, і перш ніж  безладно наносити штрихи, потрібно витратити  трохи часу і визначити, де знаходиться джерело світла і як  впливає на тон волосся . Якщо  працюєте з фотографії, на якій освітлення занадто м'яке, спробуйте збільшити контрастність.  Можна використовувати безкоштовні графічні редактори, наприклад, gimp, потрібно отримати зображення волосся, на якому всього три тони (темний, середній, світлий). Штриховані виділені темні ділянки опрацювання деталей і малюнок виходить  більш цілісним.

Текстура.

В середньому на голові людини росте 150 000 волосся, і сама ця думка може позбавити сміливості художника-початківця. Перш за все,  не обов'язково витрачати 90% свого часу, ретельно прорисовуючи кожен волосок. Насправді цей етап можна виконати так швидко, що він, можливо, стане  улюбленим моментом. Ключ до створення текстури - використання впевнених чітких штрихів, які наносяться відповідно до напряму волосся.
  Працюючи послідовно, наносьте штрихи невеликими частинами, в той же час дотримуючись загального спрямування, в якому струменить пасмо. У темних місцях не бійтеся натискати сильніше (використовуючи графітовий олівці від 6В до 8В). Щоб висвітлити освітлені ділянки, стисніть ластік- клячка, щоб отримати тонкий щільний край, і проводьте ним в потрібному напрямку. Після кожного використання ластік-клячка відразу стає занадто брудним, не потрібно проводити ним повторно, загинаємо забруднений край і підготавлюємо (ущільните) чисту ділянку, можна опропрацювати більше або менше деталей в залежності від того рівня реалізму, до якого прагнемо.

 Детальне малювання невеликого пучка волосся.

Коли створюємо перший шар олівцевих штрихів, застосовуємо різну товщину ліній, використовуючи комбінацію тупих і гостро заточених олівців, а також механічних олівців з тонким грифелем. Коли  створюємо кожен штрих, регулюємо тиск від сильного в темних територіях, до слабкого на тих ділянках, які  хочемо залишити світлими. Звертайте штрихи всередину, так вони будуть слабшати природно ближче до світлої середині пасма. Додаємо другий шар штрихів. На цій стадії зазвичай використовують олівець 0,5 НВ-4В для окремих чітких торкань (ретуші, натяків) і дуже тупий 6В, щоб частково заповнити білий простір і не перевантажити. Продовжуємо наносити штрихи, поки  не досягнемо бажаного результату. Якщо  хочемо зобразити дуже блискуче волосся   або різке освітлення, зберігаємо окремі пасма дуже світлими і чистими. Використовуємо ластик, якщо це необхідно. Кінчики волосся малюємо, накладаючи штрихи від заснування до кінця. Так волосся буде сходити нанівець природним чином і не будуть виглядати занадто грубо і неприродно.

Корисні техніки.

Малювання волосся це не просто нанесення нудних однакових ліній. Використовувати техніки, показані нижче, щоб зробити малюнок більш цікавим і привабливим.

   -    конусоподібне звуження
   -   часткове перекриття
   -    виділення випадкових пасом
   -   різна товщина ліній

 

 Втілюйте теорію на практиці, на прикладі міні уроку. Використовуючи олівці 4В, 6В, 8В.

 

12.2 Поетапно малювання прямого волосся олівцем.

Малювати пряме волосся олівцем поетапно досить легко. Це той тип волосся, де потрібно просто штриховка у напрямку росту волосся. Починаємо малювати волосся олівцем з начерку. Робимо начерк олівцем маркування «3В».

 

Коли начерк готовий, починаємо штрихувати. Від проділу волосся, олівцем Н штрих у напрямку росту волосся. Біля проділу штрихування повинно бути більш темним олівцем -  використовуючи олівці «2В» - «3В». Коли  малюєте волосся олівцем біля проділу, використовуйте розтушовку – кілька штрихів, потім розтушовку, і знову кілька штрихів.

Коли бачемо, що проділ волосся виглядає добре, можна йти вниз від нього. Просто, у напрямку волосся зверху вниз потрібно багато штрихувати, довгими штрихами. Обов'язково виділяйте темні ділянки волосся.

За світлими штрихами малюйте і темним олівцем «3В» або «4В». Темний олівець добре зілльється зі світлим, що додасть більшої реалістичності волоссю. Це добре видно на наступному малюнку.

Наступний етап – продовження попереднього. Це досить нудно – постійно штрихувати волосся олівцем. Але не зупиняємось до того моменту, коли побачимо, що виходить потрібний тон. Використовуйте розтушовку ватною паличкою, потім знову накладайте штрихи олівцем.

Починаємо штрихувати праву сторону, пропускаємо деякі місця, тому що це будуть світлі відблиски на волоссі. Світлі штрихи малюємо олівцем маркування «Н».

На останньому етапі, поверх штрихів світлим олівцем, накладаю штрихи темним олівцем «3В». Точно також як я малював волосся олівцем з лівого боку голови. Можна ластиком трохи витирати по штрихами – це теж зробить світлі відблиски на волоссі і додасть більшої реалістичності волоссю.

Після чого, можна подивитися на малюнок і поправити його там, де це потрібно. Як бачимо, немає абсолютно нічого складного в малюванні волосся. Якщо  малюєте волосся темніше або світліше, відповідно і твердість олівців потрібно підбирати під відтінок волосся.

 

12.3 Малювання кучерявого волосся.

Малювання локонів – відмінний спосіб потренуватися в створенні правильної текстури!
 

1. Малюючи локон, використовуючи форму усіченого циліндра. Завдяки цьому зображення буде реалістичним і об'ємним.
2. Іноді допомагають асоціації. Уявляйте на місці локона стрічку або серпантин, завитки якого розтягуються. Використовуйте плавні лінії і уникайте прямих ліній, щоб досягти ефекту гладкості і реалістичності волосся (на цьому етапі візьміть олівець 4В).
 3. Зверніть увагу на освітлення. У цьому прикладі освітлена частина в центрі. Як видно на малюнку, освітлені ділянки волосся на передній поверхні локона повинні бути світліше в порівнянні з розташованими в глибині (використовуйте олівець 6В).
 4. Кучеряве швидкі штрихи, щоб додати текстури. Ідіть від одноманітних, рівних і нудних ліній – додайте штрихи, які перекривають один одного або злегка вибиваються випадковим чином. Підходьте творчо, розглядайте волосся на фотографіях або навіть в дзеркалі для натхнення. На завершальному етапі працюйте олівцями 4В і 8В.

У кожної людини є свої характерні особливості зовнішності. Це можуть бути яскраві очі, повні губи або колечка кучерів. Такий тип волосся, як здається, непросто малювати, уч все набагато простіше. У цьому ви дізнаєтеся як намалювати учерявее волосся   крок за кроком.

 

12.4 Поетапне малювання кучерів і локонів.

Тут показані три типи завитків: хвилі, локони і кучері барель.

Щоб намалювати кучері, малюємо діагональні прямокутники і з'єднуємо протилежні кути двома лініями, як зазначено на зображенні.
 

Спробуємо застосувати це на практиці. Намалюємо основу голів двох дівчат. В однієї дівчини будуть хвилясте волосся, а в іншої локони.

 

Малюємо очі, ніс і рот. Дівчата на зображенні дивляться через плече, тому додамо лінії шиї і плеча.
 

  Намалюємо пасма чубчика. Так як  намалювали ніс, легко визначити, де знаходиться проділ. Малювати кучері досить складно, доведеться потрудитися.

  Тепер намалюємо волосся обрамляють обличчя. Тут вже видно, в якої зі дівчат, який тип волосся. У дівчини праворуч локони. Намалюємо основну схему волосся і вирішимо, де розмістимо локони.

 

  Додамо деякі деталі. Намалюємо невеликі лінії, щоб показати напрямок волосся.

  Тепер малюємо волосся на потилиці. Для початку краще намітити основу, щоб потім легше було малювати. Зверніть увагу, що зачіска з локонами виходить досить об'ємною. У дівчини з лівого боку природні кучері, закруглятися на кінцях волосся.

 

 Тепер, як і на потилиці малюємо кучері з боків. Просто продовжуємо додавати їх, щоб вийшла зачіска. Подивіться, як правильно повинні лежати кучері. Так як гравітація тягне локони вниз, верхня частина волосся випрямляється.

 

Тепер намалюємо волосся на маківці. Пам'ятайте, що під дією сили тяжіння волосся не можуть бути занадто об'ємними на маківці. Додамо кілька ліній, щоб показати напрямок волосся. Тепер можна попрацювати над кольором.

 

Не будемо вдаватися в подробиці процесу фарбування волосся, але покажемо кілька кроків.

1. Нанесемо основні кольори.

2. Додамо тіні. Зверніть увагу, з якого боку падають тіні на кучері.

 3. Додамо світлі кольори для відблисків в центрі кожного завитка.

4. Згладжує відблиски, щоб вони виглядали більш реалістично і додаємо більше тіней.

 

12.5 Чоловічі конструктивні стрижки, зачіски.

 

Стрижки

 

 

 

Зачіски

 

 

Напрямки виштриховування чоловічого волосся в залежності від укладки волосся.

 

 

 

 

 

Висновок:

 

       Посібник  виконує значну частину роботи для вивчення предметів: оволодіння основами спеціального малювання, спеціальне малювання, надає читачу набути та розширити свої знання в мистецькому напрямку з практичного так і теоретичного навчання, як:  за правильним підбором вибрати художні засоби, визначети  пропорцій, побудувати грамотно  конструктивну  побудову відповідного предмета та інше .

Включає основні теми художнього пізнання дійсності поряд з науковим творенням образів, що за допомогою графічних засобів може  передавати  уявлення, навколишній світ, минуле і сучасне де основним методом навчання є малювання малюнку з натури , яке ставить перед читачем завдання виконувати малюнки, начерки такими, якими він їх бачить, так, щоб і інші могли встановити схожість намальованого.

Посібник слугує помічником не тільки для досвідченого художника, але і є настільною книгою для  першопочатківця який тільки набуває перші знання з художнього напрямку. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К., 1984.

2. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. /Підручник  – К., 1990.

3. Власов В.М. Вивчення образотворчого мистецтва.  - 1994., №4.

4. Горбатенко Ю.І. Формування зображальних вмінь: Вчитель – учень. // Мистецтво та освіта., 1999, №2.

5. Демчук М. Планування нетрадиційних занять /Образотворча діяльність //Палітра педагога, 2000, №4.

6. Захарова В.М. Методические указания к курсу “Изобразительное искусство и методика руководства изобразительной деятельностью детей”. – М., 1981.

7. Концепція професійно – художньої освіти /Постанова президії АПН України. – К., 2000.

8. Клименко А.Р. Малюнок вчителя. / Методичні рекомендації. – Харків, 1998.

9.   Кириченко М.А. Образотворче мистецтво /Підручник. – К., 1992.

10. Кириченко М.А. Основи образотворчої грамоти. – К., 1982.

11. Кузин В.С. Начерки и зарисовки. - М., 1970.

12. Кузин В.С. Основи обучения изобразительному искусству . - М., 1977.

13. Молева Н.М. Вьідающиеся художники – педагоги. – К., 1991.

14. Образотворче мистецтво. Альбом – посібник./ Укл. С.К. Трач, В.М. Мельник. – Тернопіль, 2000.

15. Основи викладання мистецьких дисциплін: Навчальний посібник / О.П. Рудницька та ін. – К., 1998.

16. Одноралов Н.В. Материальі в изобразительном искусстве. – М., 1988.

17. Панченко Н. Роздуми про образотворче мистецтво. // Початкова школа., 1999, №6.

18. Полякова Г.А., Божко Л.І., Лейбіна О.О. Образотворче мистецтво. //Навчально-методичний посібник. – Харків, 2001.

19. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів України. Образотворче мистецтво. /автори: Л.М. Любарська, М.І. Резніченко/. – Тернопіль, 2001.

20. Проців В.І., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво: Навчальний посібник . – К., 1992.

21. Романів Ю.Методи наочного навчання. // Освіта., 1998, №7.

22. Ростовцев Н.Н. Академический рисунок. - М., 1973.

23.   Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительно искусства в школе. – М., 1980.

24. Ростовцев Н.Н., Соловьев С. А. Техническое рисование. - М., 1980.

25. Солотвин В.Р. Наочність та обладнання шкільного кабінету образотворчого мистецтва: Методичні рекомендації. - Одеса., 1998.

26. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителя изобразительного искусства. - М., 1981.

27. Школа изобразительного искусства: в 10 т. – М., 1987 – 1992.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №1

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №2

 

 

 

 

 

 

Додаток №3

 

 

 

 

Додаток №4

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №5

 

 

 

 

Додаток №6

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №7

 

 

Додаток №8

 

 

 

 

Додаток №9

 

 

 

 

 

Додаток №10