Із зародженням літератури людство неодноразово задавалося питанням – чи є якийсь універсальний сюжет, формула? Знайти його вдалося Джозефу Кемпбелу, який ввів поняття «мономіфу» – мега-сюжету, що лежить в основі багатьох історій: від казок до романів. Концепція, винайдена дослідником міфології, є вкрай простою, але дає ключ до класифікації і глибшого розуміння багатьох текстів.
Що таке мономіф?
Уперше термін з’явився у науковій праці «Герой із тисячею облич» (1949). Згідно з теорією Кемпбела, подорож героя поділяється на кілька етапів. Зі звичайного світу герой потрапляє у незвичний, сповнений небезпек і випробувань. Там він чинить подвиги, у ході яких отримує дар (магічний предмет, титул, наречену) і опиняється на межі смерті, але дивовижним чином рятується. З отриманим даром він повертається додому та несе мудрість/добробут іншим людям.
Таким чином, в основу багатьох історій, на думку дослідника, покладено одну сюжетну структуру, що відображує класичний сюжет – дорослішання, ініціація та застосування здобутих знань на благо суспільства. З варіаціями ця історія повторюється у казках та міфах різних народів, що вказує на її надважливе значення для розвитку культур у будь-яких куточках нашої планети.
Структура мономіфу
У найпростішому вигляді його етапи можна відобразити як: відбуття – ініціація – повернення, що відповідає перетворенню молодого члена суспільства на зрілу і сильну особистість.
Як правило, на початку казки герой мешкає з батьками, утім, певна проблема, особа чи внутрішнє відчуття спонукають його покинути дім. Таку ситуацію називають «покликом до мандрів». Інколи герой намагається відкинути поклик та відмовитися від долі, але вона у будь-якому випадку наздоганяє його.
Обираючи шлях, герой отримує магічне заступництво (боги, гноми, чарівні звірі, фея-хрещена та ін.). Інколи це стається одразу, а інколи після того, як персонаж перетинає кордон безпечного світу та стає на шлях пригод. Долаючи перешкоди, мандрівник демонструє винахідливість, хоробрість, повагу до старших тощо. Переборюючи спокуси та долаючи перепони, він дорослішає та нерідко здобуває королівський статус (стає рівним батьку/матері/наставнику).
Далі герой опиняється в обставинах, які прирівнюються до смерті (перебуває у череві тварини, спить мертвим сном, порубаний на шматки, зварений у казані тощо.), але виходить із них неушкодженим, чи навіть із новими можливостями (незворотна якісна зміна), долає основну проблему, перемагає лиходія, отримує магічний предмет (або статок) та повертається додому.
У деяких випадках повернення відбувається без проблем, тоді як у інших персонаж має втекти від велетня чи відьми, або стикається зі заздрістю (братів чи сестер) удома, але закріплює свій новий статус, одночасно позбавляючися неприємностей, які спонукали його піти з дому на початку.
Де його можна застосувати?
Казки та міфи мають найбільш універсальні сюжети, тому знайти риси мономіфу в них дуже просто. Дванадцять подвигів Геракла, міфи про Одіна, спуск богині Інанни у потойбіччя, пригоди Гільгамеша… Усі вони мають спільні елементи – подорож, проблема, потяг до пригод, випробування, повернення у світ із новою силою/знаннями.
Цей же шаблон легко віднаходиться у багатьох казках:
- «Червона шапочка» – життя з матір’ю; хвороба бабусі; подорож заради допомоги; зустріч із вовком, який з’їдає дівчинку (ініціація) та нове народження з черева звіра цілою та неушкодженою.
- «Гензель і Гретель» (аналогічні історії: «Хлопчик-мізинчик», «Івасик-Телесик», численні сюжети, де дві сестри почергово відправляються у ліс, аби служити чаклунці, ведмедю, або лісовому духу) – життя з батьком; похід у ліс (ініціація); зустріч із чаклункою та її вбивство; повернення додому зі скарбами.
- «Білосніжка» – життя з мачухою; спроба вбивства і потрапляння у ліс; зустріч із гномами; отруєне яблуко; воскресіння та повернення на трон.
- «Три апельсини» – життя при дворі; прокляття старої жінки; початок подорожі; зустріч із трьома феями; проникнення у сад зі сторожем і викрадення апельсинів; загибель двох дівчат, що виходять з чарівних апельсинів і порятунок третьої; підступ старої прачки, яка видає себе за наречену; розкриття обману.
За аналогічною схемою можна розглядати книги чи романи. Варто пам’ятати, що художня література описує конкретні випадки і ситуації, тоді як казка, навпаки, тяжіє до універсального, узагальненого досвіду. Саме тому остання демонструє мономіф у найбільш чистій його формі.
Частково або повністю етапи мономіфу присутні у таких книгах, як: «Подорож Нільса з дикими гусаками», «Убити пересмішника», «Володар перстів», «Квіти для Елджернона», «Анна Кареніна», «Аліса в країні чудес», «Гамлет» та ін. Аби зробити аналіз цікавішим для дітей, можете розглянути етапи мономіфу у відеоіграх, або популярних пригодницьких фільмах: «Голодні ігри», «Чорна пантера», «Моана», «Король лев» , «Назад у майбутнє» та ін.
Попросіть учнів проаналізувати казки: «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Снігова королева», «Дикі лебеді», «Віслюча шкура», «Гидке каченя», «Красуня і чудовисько», «Колобок» (приклад невдалої ініціації через пихатість головного героя та неповагу до тварин-предків) використовуючи такі запитання:
- Де та з ким живе герой на початку?
- Як виглядає поклик до подвигу, подія, що вириває з буденного, звичного світу?
- Хто його/її друзі, помічники?
- Які випробування?
- Коли відбувається критична, найбільш небезпечна ситуація?
- Чи вдалося герою без перешкод повернутись додому (можливо, він знаходить щастя на новому місці)?
Завдяки цьому аналізу учні знайдуть багато спільного у казках, фільмах та міфах. Навіть там, де зовсім не очікували! Крім того, вони навчаться розуміти будову сюжету, адже мономіф відповідає одній із найбільш популярних сюжетних структур.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.