День народження Григорія Сковороди: як допомогти дітям зрозуміти видатного філософа

З видимого пізнавай невидиме.

3 грудня - 301 рік від дня народження видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди. Це людина, яка випередила свій час, якою захоплювалися сучасники і яку цитують нащадки, мандрівний філософ, яким захоплюється світ. 

Що ваші учні знають про нього? Чому про нього взагалі потрібно говорити та чому його трактати й афоризми досі є актуальними? Можливо, варто трохи більше уваги приділити цікавим фактам із життя Сковороди, які б показали його як цілком реальну людину, а не недосяжний ідеал? Розбираємося, разом!

Про музей

Безумцеві властиво жалкувати за втраченим
і не радіти з того, що лишилось.

У селі Сковородинівка Харківської області розташовувався Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди. Чому там, адже народився видатний філософ на Полтавщині? Бо саме у Сковородинівці він провів останні чотири роки свого життя. Тут він жив у маєтку поміщиків Ковалівських, оскільки товаришував із Андрієм Ковалівським, сином тодішнього власника хутора.

Музей Григорія Сковороди був надзвичайно популярним: тут постійно було людно, сюди приїздили з усієї країни. Цьогоріч у музеї планували гучно відсвяткувати 300-річчя з дня народження філософа. Але не судилося. У ніч із 6 на 7 травня 2022 року в музей влучила російська ракета, виникла пожежа. Вогонь швидко охопив усі приміщення, вони сильно постраждали. На щастя, найцінніші експонати заздалегідь вивезли в безпечне місце. 

Але навіть у цій сумній історії знайшлося місце для дива: з-під попелу дістали статую Григорія Сковороди, яка стояла в одній із кімнат. Вона теж пошкоджена, але не настільки сильно, щоб її неможливо було реставрувати. Світ ловив його та знову не спіймав.

Оскільки ракета поцілила точно в будівлю музею, а на багато кілометрів навкруги немає жодних стратегічних чи військових об’єктів, то можемо впевнено говорити про те, що росіяни цілились саме в музей. Тож якою була людина, яку рф ненавидіть настільки, що намагається знищити навіть пам’ять про неї?

Ерудит, поліглот, співак

Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить,
той ніколи не перестає вчитися,
хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

Зараз Сковороду назвали б багатогранною особистістю: здається, простіше сказати, в яких сферах він не досяг успіху, аніж навпаки. А почалося все з того, що в 7 років він пішов до чотирирічної дяківської школи в Чорнухах. Вчився він, вочевидь, добре, бо вже у 12 років вступив до Києво-Могилянської академії. І чого майбутній філософ там тільки не вивчав! І українську книжну, польську, німецьку, латинську та грецьку мови; і поетику, риторику, діалектику, логіку, етику, фізику та метафізику. 

Розкажіть дітям, що попри таке навантаження Григорій не став занудою: він відвідував різноманітні додаткові заняття, зокрема вчився музичної грамоти та грі на інструментах, а також був солістом у церковному хорі. І співав він чудово! Настільки, що в 1741 році без проблем пройшов конкурсний відбір до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни.

Тоді ж він покинув навчання та вирушив до Санкт-Петербурга. У придворній капелі виконував партії альта в операх, літургіях, брав участь у різних урочистостях. Про таку кар’єру в ті часи багато хто мріяв! Але Сковорода не був би самим собою, якщо б не вирішив знову раптово змінити свою долю: у 1744 році Єлизавета вирушила до Києва (поклонитися святим місцям), а Григорій був серед тих, хто супроводжував імператрицю. Назад він не поїхав. Натомість він повернувся до навчання в Києво-Могилянській академії.

І це був лише перший раз, коли Сковорода знехтував імператрицею. Запитайте дітей, як би вони реагували, отримавши запрошення зустрітися від Президента? А от Сковороду пропозиція побачитися із імператрицею Катериною ІІ не вразила. Ще менше його зацікавила її пропозиція переїхати до столиці. Він так і відповів посланцеві від імператриці: «Скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Можливо, це лише легенда, але яка ж чудова! До речі, запропонуйте дітям здійснити пошукову роботу та з'ясувати, якими ще легендами оповите ім'я Сковороди. 

In vino veritas!

Всяка їжа і пиття смачні й корисні,
але треба знати час, місце і міру.

Образ Сковороди-аскета настільки укорінений у нашій свідомості, що ми мимоволі передаємо його і дітям. Але насправді він був хоча і видатною, але цілком живою людиною. І це доводить історія про Сковороду та токайське вино.

Григорій Савич був дуже допитливим і мріяв побачити якщо не весь світ, то принаймні його частину. Аж ось і знайшлася можливість: він завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору». Що це за дивна комісія? Річ у тім, що династія Романових була в захваті від угорських вин, а особливо – токайского (певно, це передавалося генетично). А імператриця Єлизавета була настільки пристрастною шанувальницею токайских вин, що вирішила направити до Токаю постійну комісію, яка б пробувала та відбирала найкращі зразки для царського двору на місці, а потім – відправляла до Санкт-Петербурга. 

Дехто з дослідників вважає, що Григорій Савич потрапив до комісії в ролі дячка для похідної православної церкви, а дехто впевнений, що він поїхав у якості компаньйона голови комісії – генерала Федора Вишневського.

Отже, перед комісією стояло важливе завдання: відібрати дійсно найкраще вино. Адже його питиме сама імператриця! Тож на дегустаторів (заради об’єктивності!) перетворилися всі. Саме тоді Сковорода і познайомився із токайскими винами. Особливо йому подобалося десертне «Токай Асу». Втім, вином філософ не зловживав – міг зробити просто пару ковтків. 

Художник Борис Вакс, «Григорій Сковорода в Ковраї»

Запропонуйте дітям спробувати самостійно пошукати інформацію про подорож Григорія Савича до Токаю та дізнатися, чи обмежився він лише Угорщиною. У яких ще країнах побував філософ? А що він міг там побачити, чим зацікавитися, зрештою, які смаколики спробувати?

Шлях до себе

Життя наше – це подорож,
а дружня бесіда – це візок,
що полегшує мандрівникові дорогу.

Найбільша мандрівка філософа (мандрівка до самого себе) розпочалася в 1762 році. І тривала вона чверть століття. Складно й уявити, скільки пригод пережив Сковорода… А скільки легенд про цей період його життя! Запропонуйте дітям спробувати намалювати карту подорожей Григорія Савича та вигадати коротку веселу і повчальну історію про ці мандри. Чи реально так жити зараз? Нехай діти подумають над цим запитанням та спробують уявити таке життя в сучасному світі. А якими куточками України вони б помандрували та чому?

Але повернемося до Сковороди. Спочатку він жив життям пустельника на пасіці на березі Лопані в Гужвинському лісі (за 10 верст від Харкова). Саме тут він і почав писати свої відомі філософські байки – згодом вони увійшли до збірки «Байки Харківські». А це, до речі, перша збірка байок в українській літературі! 

А під час візиту до Острогозька Григорій Савич написав написав 6 чудових філософських діалогів – «Бесіда перша…», «Бесіда друга…», «Розмова про стародавній світ», «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар миру».

Насправді більшість творів, завдяки яким ми знаємо та любимо мандрівного філософа, написані саме в період подорожей, а не раніше. Тобто завдяки дорозі Сковороді вдалося те, в чому люди, на жаль, далеко не завжди досягають успіху: зрозуміти своє призначення та знайти себе. 

На жаль, за життя філософа не було видано жодного твору. Чому? Бо цензура вважала, що в них надто далеко відходить від Біблії та навіть ображає ченців. Дійсно, ідея, що аби пізнати Бога, потрібно спочатку пізнати себе, була для тих часів надто неординарною. Але попри все Сковорода був дуже і дуже відомою особистістю: його впізнавали, його запрошувати пожити до себе та поспілкуватися заможні люди, його уважно слухали. Оце так рівень, чи не так? 

А тільки уявіть собі, як би він прославився в епоху інтернету! До речі, Сковороді неабияк пасувало б блогерство. І це наступне завдання – нехай діти подумають, яка соцмережа сподобалася б Григорію Савичу (ми особисто голосуємо за Twitter, але тут можуть бути варіанти!), як би він її вів, що постив? Можна навіть створити профіль філософа в обраній соцмережі. 

Сковорода та сучасність

Любов виникає з любові;
коли хочу, щоб мене любили,
я сам перший люблю.

Запитайте учнів: чи вважають вони ідеї Сковороди не просто цікавими, а сучасними та актуальними? Напевно, думають так не всі. Ну хоча б тому, що 3 грудня буде 300 років від дня народження філософа, життя з того часу неабияк змінилось! Але річ у тім, що геніальність Григорія Савича полягає зокрема в тому, що його думки та поради актуальні в будь-яку епоху! Адже він вчив:

1. Бути щасливими. Він пропонував своїм учням спочатку розібратися, в чому полягає щастя саме для них, та потурбуватися про втілення власних бажань.
2. Не боятися зробити власний вибір, навіть якщо він здивує інших (це мандрівний філософ доводив усім своїм життям).
3. Розуміти, що кожна людина унікальна та наповнена власними талантами. Тож чи є сенс озиратися на інших? Краще йти власним шляхом!
4. Обирати справу до душі. Адже лише коли людина займається тим, що їй цікаво, вона стає справді щасливою (так-так, це про сродну працю!).
5. Завжди дбати і про душу, і про тіло. 
6. Шукати щастя в собі. Бо насправді тільки ми самі можемо змінити своє життя на краще. Неможливо стати щасливим за рахунок інших людей чи обставин. (До речі, саме про це зараз активно говорять психологи: ніщо і ніхто не зробить вас щасливими, якщо ви не навчитеся жити із самими собою та любити себе).

І наостанок запропонуйте учням перечитати відомі афоризми Григорія Сковороди, обрати ті, які найбільш подобаються, та спробувати витлумачити їх із огляду на сучасність. Наприклад, нам дуже подобаються ці:

• Бери вершину і матимеш середину.
• З усіх утрат втрата часу найтяжча.
• Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
• Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.
• Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
• Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.
• Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
• Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.