Чи є у вас учні, які добре знають навчальний матеріал, творчо виконують письмові завдання, але роблять все можливе, щоб не відповідати усно? Вони просто не можуть або не хочуть починати говорити чи навіть висловлювати свою думку. А сьогодні це вміння є одним із найголовніших! Адже у нашому конкурентному світі потрібно вміти справляти позитивне враження та швидко висловлювати свої ідеї.
Існує чимало чинників, які спонукають дітей бути «мовчунами» на уроках:
- сором’язливість;
- страх зробити помилку;
- боязнь розчарувати вчителя чи однокласників поганою відповіддю;
- нестача мотивації чи зацікавленості навчанням;
- низький рівень знань із навчального предмету;
- вплив репутації «суворого вчителя», який покарає за погану відповідь;
- невпевненість у якості власних знань та ідей (небажання говорити «загальновідомі речі»);
- негативний досвід виступу на уроці чи під час ведення дискусії.
Усі вони можуть однаково негативно впливати на дітей будь-якого віку. Також часто даються взнаки індивідуальні психологічні особливості школярів (характер, темперамент тощо). Тож учителю потрібно знайти особливий підхід до кожного учня та допомогти йому відкрити свій потенціал. Адже якісна освіта – запорука успішної самореалізації особистості.
Створіть у класі доброзичливу атмосферу
Це нормально, коли людина поводиться обачно та намагається добре продумати кожне сказане слово. Та погодьтеся, якщо ви добре знаєте оточуючих, якщо в колективі панує доброзичлива атмосфера, то страх висловлюватися перед іншими швидко проходить. Тож частіше використовуйте такі форми роботи, які дозволять об’єднати дітей, виховати у них доброзичливе ставлення до інших та пояснити, що думка кожного однаково важлива. Також нагадайте учням, що потрібно уважно слухати співрозмовників, не перебивати і бути ввічливими.
Також варто частіше цікавитись думками школярів щодо навчальних питань і повсякденних проблем. Це дозволить показати, що думка кожної дитини важлива для вчителя. Тоді активність учнів на уроці буде спрямована не лише на отримання оцінок, а й стимулюватиметься щирим бажанням розказати своїм однокласникам та педагогу щось дійсно цікаве.
Використовуйте для дискусії спеціальні жести
Іноді школярі не хочуть відповідати, адже бояться реакції однокласників та шуму, який може здійнятися під час їхнього виступу. Щоб послабити таке напруження, запропонуйте дітям створити набір умовних жестів, які можна використовувати під час обговорення. Наприклад, домовтеся з ними про сигнали, які матимуть значення «так», «ні», «гарна ідея», «недостатня аргументація» тощо. Використовуючи їх, слухачі можуть миттєво висловлювати свою думку, а доповідач – краще реагувати на зауваження.
Такі елементи роботи дозволять залучити до обговорення більше дітей, адже застосовуючи відповідні жести, вони також ставатимуть учасниками дискусії. Крім того, саме так діти можуть ще раз показати, що мають власну думку. А отже, вони зможуть хоча б тезово поділитися нею з іншими школярами. Саме це може стати першим кроком до включення «мовчунів» в активну роботу.
Допоможіть створити ланцюжок відповідей
Часто діти, яким складно відповідати усно, пишуть непогані роботи. І це можна легко використати: успішність у письмовій роботі може стати стимулом для розкриття ораторського потенціалу. Тож запропонуйте школярам висловити ідеї у своїх зошитах. Під час виконання роботи уважно відстежуйте відповіді школярів та запропонуйте їм поділитися думками з іншими учнями. Для того, щоб краще мотивувати дитину, можна сказати, що «ця ідея дуже цікава – розкажи про неї іншим».
Так учням буде значно легше висловитися, адже їхня ідея вже сформована, її треба лише прочитати. Крім того, похвала вчителя неабияк піднімає самооцінку школярів, надає додаткової ваги їхнім старанням. Так, із кожною новою відповіддю варто просити учнів висловлюватися більш детально та проводити короткі колективні обговорення.
Частіше об’єднуйте дітей у команди
Нерідко школярі намагаються не відповідати на уроках, побоюючись висловлюватися перед іншими учнями. Чудовий спосіб позбутися невпевненості – систематично об’єднувати дітей у команди для спільного виконання завдань. Це формує звичку призвичаюватися до нових умов роботи та навчає спілкуватися.
Наприклад, можна запропонувати дітям створити навчальний проект. Працюючи над ним, вони отримають неабиякий досвід комунікації. Учні будуть презентувати власні ідеї для членів своєї команди, а вже згодом – для всього класу. Також намагайтеся відслідковувати ідеї та думки, які формулює конкретна дитина. Це дозволяє краще зрозуміти її індивідуальні особливості та дібрати потрібні методи для налагодження взаємодії.
Використовуйте елементи гри
Безсумнівно, гра – це один із найбільш дієвих засобів зацікавлення дитини навчанням. Ігрові форми роботи просто необхідно використовувати для того, щоб показати: спілкування на уроках може бути цікавим та продуктивним. Наприклад, під час перевірки домашнього завдання чи на уроці корекції знань можна погратися звичайним гумовим м’ячем. Учитель ставить запитання і кидає м’яч одному з учнів. Кожна дитина, яка отримає його, повинна відповідати на запитання педагога чи висловлювати власні ідеї щодо нього. Це зробить роботу невимушеною, а інтенсивний темп дозволить усім школярам взяти активну участь у роботі.
Частіше застосовуйте на заняттях ігрові форми роботи, які включатимуть різні мовленнєві активності. Наприклад, можна організувати тематичні дебати, реалізувати проект судового засідання чи провести ток-шоу.
Поясніть, що конструктивна критика – це добре
Іноді школярі не хочуть відповідати на уроці, адже бояться зауважень учителя. Але вміння критично оцінювати факти є одним із найголовніших у ХХІ столітті. Тож спонукайте дітей щиро висловлювати свою думку, піддавати конструктивній критиці твердження інших та говорити «ні». Навчайте школярів шукати помилки та фейки (яких нині дуже багато). Також учні мають навчатися коректно висловлювати зауваження і з розумінням ставитися до помилок інших людей.
Запропонуйте дітям активно ставити запитання і вчителю, і однокласникам. Адже для того, щоб сформулювати запитання, необхідно продемонструвати власну ерудицію і знання матеріалу. Крім того, відповідь на таке запитання стає адресною і сприяє розвитку дискусії.
Поясніть учням, що помилятися – нормально
Чимало дітей дуже бояться помилитися. Але ж всі ми добре пам’ятаємо, що «не помиляється лише той, хто нічого не робить». Тож не втомлюйтеся пояснювати учням, що робити помилки – нормально. Головне – вчасно виправити їх і зробити відповідні висновки. Діти мають бути готові висловлювати свої ідеї, чути критику, відстоювати власну точку зору та робити потрібні висновки.
І не втрачайте нагоди хвалити дітей за успіхи. Та пам’ятайте, що компліменти мають бути винагородою за якісну роботу та мотивацією для подальшої наполегливої праці.
Зверніться за допомогою до батьків і своїх колег
Іноді одному вчителю складно зрозуміти причини того, чому дитина не бажає відповідати на його уроках. Можливо, їй нецікавий саме цей предмет. Або вона вважає, що має занадто низький рівень знань. А може, дитина банально боїться суворого педагога.
Але тут потрібно діяти дуже обережно, щоб учні не сприймали таку допомогу як примус. Батьки можуть ненав’язливо мотивувати дитину, допомогти їй дібрати найбільш ефективні методи підготовки до уроків, запропонувати цікаві ідеї виконання завдань та презентації їх результатів.
А як ви мотивуєте школярів бути активними на уроках? Діліться своїми ідеями та напрацюваннями з колегами!
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.