Емоційний інтелект проти руйнівних емоцій: як розпізнати шкідливі думки

Під час війни ми переживаємо неймовірно гострі емоції. Якщо подібні враження минають без наслідків – добре. Втім, коли емоція починає домінувати та виводить із рівноваги, варто замислитись над причинами її появи.

Для цього нам знадобляться навички емоційного інтелекту (EQ), що допоможуть вчасно помітити той самий небезпечний момент, коли нормальні емоції переходять у нав’язливі чи руйнівні. Тож розглянемо низку психічних станів та спробуємо зрозуміти, який вплив вони мають на наше самопочуття.

Страх – наш помічник?

Відчувати страх не соромно, адже він насправді мобілізує тіло і психіку. Якщо ви знаходитесь у небезпечному регіоні або очікуєте наступу ворогів, страх є нормальною реакцією. Значно гірше, коли страху немає, адже це вказує на звикання до небезпечної ситуації або на хибні психологічні установки. 

Так, відсутність страху в очевидно загрозливій ситуації (якщо, звісно, ви не найманець із десятком військових кампаній за спиною) говорить про:

1. Недооцінку/ігнорування небезпеки. Ви несвідомо применшуєте небезпеку, аби уникнути стресу або прийняття небажаних чи доленосних рішень. Імовірно, коли прийде реальна небезпека, ваша реакція на неї може виявитися несподіваною, запізнілою і аж ніяк не спокійною.
2. Переоцінку власних можливостей. Ви переоцінюєте власну готовність або рівень контролю над ситуацією.
3. Ви звикли до обстрілів та змирилися з тим, що небезпечно зараз усюди. Це є прикладом адаптації (психіка стає нечутливою до певних подразників), що здатна зробити людину безтурботною і неуважною до власної безпеки. Намагайтеся не нехтувати правилами безпеки, не ігнорувати повітряну тривогу тощо.

Тож якщо ви боїтеся, це означає, що ви усвідомлюєте небезпеку та визнаєте її ймовірний вплив на себе. Лише за таких умов можна ухвалювати зважені рішення, що допоможуть уникнути зайвих проблем.

Гнів, злість, ненависть як реакція на несправедливість

Компанія Мета змінила правила своїх соцмереж, дозволивши користувачам висловлювати погрожувати росіянам або путіну. Цей випадок красномовно демонструє, як змінюються правила у воєнний час. Те, що було заборонене, толерується, стає нормою чи навіть заохочується.

Звісно, багатьох громадян такий підхід неабияк турбує. Вони відчувають сором за гнів, який сприймається як втрата людяності й уподібнення загарбнику. Але варто мати на увазі, що така реакція може бути наслідком блоку на здорову агресію. Нас із дитинства вчили бути чемними, не битися, не ображати інших. Але всі ці навички є корисними в цивілізованому суспільстві та виключно у спокійні часи. 

Навряд ви станете пояснювати тигру, який хоче вас з’їсти, що варто бути чемним і поважати чужі кордони. Щось подібне відбувається й під час війни. Правила поведінки мирного часу стають шкідливими та блокують здатність до виживання або раціональних вчинків. Тож варто відкласти реакції мирного часу та перелаштуватися на військові рейки.

Звісно, це не означає, що потрібно відкинути людяність. Просто не забувайте, що агресія може бути як руйнівною, так і захисною, конструктивною. Саме останню нам варто плекати, адже вона підтримує бадьорість та створює настрій, потрібний для перемоги або довгострокової боротьби.  

Зауважити: мета ворожої пропаганди – знищити оптимальний бойовий настрій населення супротивника. Це можна робити через нав’язування почуття провини, покинутості, зневіри (нас уже здали; Захід нічого не може; поширення повідомлень про капітуляцію), переконань, що не все так однозначно, тож треба охолонути, сісти, подумати. Чи варто пояснювати, що прийняття подібних тез сприяє втраті впевненості та налаштованості на перемогу? Людська психологія влаштована таким чином, що перемоги у війнах, зокрема таких жорстоких як Друга світова, здобуваються тоді, коли свідомість стає чорно-білою, а сумнівів у праві власного народу на перемогу не існує.

Надмірна опіка над іншими як причина сорому

Мені соромно, що я не на фронті. Що я поїхав, а родичі лишились в окупації. Соромно бути в безпеці, поки інші воюють. Якщо вас охоплюють подібні думки, то ви зіткнулись із «феноменом уцілілого». У такому стані люди можуть відчувати себе непотрібними, втрачають здатність радіти безпеці, втрачають сенс життя та соромляться, якщо іноді дозволяють собі радіти. 

Більшість громадян, які втекли від війни, а також частина тих, хто проживає у відносно безпечних регіонах, мають комплекс провини. У разі появи подібних думок варто пригадати, що під час бойових дій від вас залежить не так і багато. Тож якщо ви відчуваєте сором, нагадуйте собі наступні тези:

• Залишившись удома, ви не зупинили б артилерію, авіаційні бомби та ракети. Найімовірніше, ви опинилися б у такому ж безпорадному становищі, як й інші цивільні. А от знаходячись у безпечному регіоні, можна фінансово допомагати близьким, які лишилися в рідному місті. Або налагодити побут, якщо родичі забажають переїхати.
• Кожен обирає власний шлях сам. Якщо друзі або родичі відмовились їхати, не варто відчувати вину або злість за їхнє «хибне рішення».
• Кожен обирає, як діяти відповідно до власного характеру або темпераменту. Тож якщо вам страшно знаходитися, наприклад, у місті неподалік фронту, якщо ви відчуваєте жахливу паніку під час кожної повітряної тривоги та боїтеся за своє життя, якщо ви не можете нормально працювати чи навчатися, то дійсно краще перебратися до більш безпечного місця. 
• Якщо ви провели кілька тижнів під обстрілами або в окупації, немає нічого поганого в тому, аби смачно поїсти і знову відчути себе людиною. Мета ворога – забрати в нас нормальне життя, частиною якого є прості радощі, прогулянки, смачна їжа. А от налагодивши максимально нормальний побут на вільній території, ви створюєте острівець саме того життя, за яке ми всі боремось.

Зауважити: Якщо вас переслідує почуття провини, спробуйте скласти список того, що втратили саме ви: домівка, звичний спосіб життя, плани. Також не рекомендується порівнювати власні почуття і обставини з почуттями і обставинами інших. Завжди знайдеться хтось, кому важче, ніж нам. Безсумнівно, під час війни ми маємо висловлювати співчуття і підтримку, але це не означає умисного створення у власному житті того ж настрою і тих самих проблем, що панують в окупації.

Використовуйте навички емоційного інтелекту, аби вчасно помітити деструктивні емоції та сценарії поведінки у колег і школярів. Під час війни емоційна саморегуляція є навичкою, що підтримує в нас працездатність та дозволяє пристосуватися до обставин. Із її допомогою спробуйте створити в себе і учнів настрій, що налаштує їх на спротив та перешкоджатиме психологічному виснаженню.