Як формували та запроваджували систему інклюзивної освіти в Канаді, Австралії та Польщі.

Наприкінці другого десятиріччя ХХІ століття вже ніхто не сумнівається у важливості інклюзивної освіти. Саме вона сприяє створенню дійсно рівноправного, демократичного суспільства. Адже коли всі діти навчаються разом, то й інклюзивність перестає вважатися чимось особливим, а стає нормою життя. Школярі вчаться поважати інших, а відповідно – і самих себе.

Пропонуємо вашій увазі три приклади успішного втілення принципів інклюзивної освіти за кордоном. Саме орієнтація на досвід інших країн допоможе уникнути непотрібних помилок. Адже мета всіх реформ – це щасливе життя кожного громадянина України.

Канада

У Канаді інклюзивна освіта зародилася у кінці 1960-х років. Тоді дітям з особливими освітніми потребами дозволили навчатися у звичайних школах, але в окремих, ізольованих від інших дітей класах. За таких умов батьки та педагоги міста Гамільтон (провінція Онтаріо) об’єдналися для того, щоб протидіяти дискримінації.

У 1980-х роках інклюзивних шкіл стає більше. Діти з інвалідністю все активніше долучаються до загального шкільного життя. Прикметно, що інклюзія освіти ще не була закріплена на державному рівні як обов’язкова, але все більше шкіл добровільно долучалися до неї.

Від початку 1990-х років і дотепер у Канаді триває «Ера інклюзивної освіти». Законодавство кожної провінції було впорядковане відповідно до ідей інклюзивної освіти. Дискримінація за ознакою інвалідності була заборонена законом.

Інклюзивна освіта у Канаді розвивалася завдяки активному співробітництву учасників та організаторів навчального процесу. Уряд розширював співпрацю з навчальними закладами: поступово збільшував фінансування, дозволив школам самостійно розподіляти кошти, стимулював розвиток теоретичної бази інклюзивної освіти.

Держава дійсно чула поради батьків. Вони могли вільно обрати, де та за якою програмою навчатиметься їхня дитина, безпосередньо взаємодіяли з урядовими структурами та адвокатськими колами, а це спонукало вчителів бути більш уважними до батьківських порад. У Канаді діти з інвалідністю навчаються за індивідуальними планами, які складаються за активної участі дітей та їхніх батьків. Завдяки батькам школа дізнається про життя дитини, про її хобі, ідеї та прагнення.

Робота вчителів у Канаді передбачає універсальність. Медичний персонал та корекційні педагоги постійно надають практичні поради вчителю. Завдяки цьому він може самостійно надати дитині необхідну допомогу та підтримку, а у разі необхідності – рекомендувати учню звернутися до потрібного фахівця.

Кожна провінція несе відповідальність за базову освіту, враховуючи найвищий пріоритет – успіх кожної дитини. Для того, щоб система існувала без збоїв, на місцях створюються шкільні ради, до складу яких входять батьки, директор школи та зацікавлені члени громади. Тож успішне запровадження інклюзивної освіти в Канаді стало результатом злагоджених дій держави, батьків, громадянського суспільства та активних представників шкільного, адвокатського та громадського середовища. Саме така співпраця має стати прикладом для реформи інклюзивної освіти в Україні.

Австралія

У 2016 році Австралія посіла перше місце у рейтингу ООН за показниками рівня освіти. Але запровадження інклюзивної освіти не було легким.

У 1992 році було прийнято закон «Про дискримінацію інвалідів». Він забороняв обмеження прав людей з інвалідністю у різних сферах суспільного життя, і перш за все – у галузі освіти. Однак перші спроби включення дітей з інвалідністю в навчальний процес звичайних шкіл продемонстрували неготовність значної кількості вчителів пристосовуватися до нових умов роботи. Педагоги заявляли, що відчувають нестачу умінь та навичок не лише під час роботи з дітьми, але і для модифікації навчальних планів для учнів з різними освітніми потребами та можливостями.

Для покращення ситуації було ініційовано спеціальну підготовку педагогів. Самі ж учителі заявили, що основою успішної роботи має стати позитивне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами. Вони дійшли висновків, що негатив, який мав місце на перших етапах роботи з дітьми, швидко зник саме завдяки практиці взаємодії з дітьми з інвалідністю.

Досить швидко вчителі змінили ставлення до інклюзивного навчання, а потім це зробила і шкільна спільнота. Так школа стала відповідальною за пристосування до індивідуальних особливостей кожної дитини. Загалом близько 6% загальної кількості учнів у Австралії мають значні проблеми зі здоров’ям. Залежно від ступеня важкості хвороби дитини, передбачається 3 варіанти отримання освіти:

  • навчання у звичайному класі загальноосвітньої школи протягом усього терміну здобуття освіти;
  • навчання у «класі підтримки» загальноосвітньої школи;
  • навчання у корекційній школі.

Ніщо не може обмежити право батьків вільно обрати той чи інший навчальний заклад для дитини з особливими освітніми потребами.

Досвід Австралії показує, як вчителям необхідно мобілізувати свої сили та знання, не зупинятися перед труднощами. Адже саме педагоги є безпосередніми творцями будь-якої реформи в освіті.

Польща

З кінця 1970-х років польські освітяни почали звертати увагу на те, що спеціалізовані школи не можуть повною мірою задовольнити потреби дітей з особливими освітніми потребами. Такі заклади не готували дитину до самостійного життя, не сприяли її соціалізації.

За останні десятиліття в Польщі сформувалось три види шкіл для дітей з  інвалідністю: спеціальні, інтеграційні (або з інтеграційними класами) та загальноосвітні. Польське законодавство дає батькам право вільного вибору закладу освіти.

Ніхто не може примусити сім’ю віддати дитину до спеціальної або інтеграційної школи. Все залежить від того, як дитина буде себе почувати в тому чи іншому освітньому закладі.

Для того, щоб дитина з особливими освітніми потребами навчалася у тій чи іншій школі, батькам бажано отримати довідку від спеціалізованого консультаційного центру. Документ має засвідчувати ступінь проблем, містити рекомендації щодо організації навчання та вибору закладу освіти. Однак батьки не зобов’язані надавати таку довідку дирекції школи під час вступу дитини. Діагностика та отримання такої довідки має не обмежувати дитину з інвалідністю у правах, а має допомогти обрати школу, яка найкраще підійде саме їй.

Польська система освіти створена таким чином, що батьки дітей з особливими освітніми потребами мають постійно взаємодіяти з учителями. Так, за півроку до вступу до звичайної школи, батьки повинні почати активну співпрацю з учителями. Вони спілкуються, надають докладну інформацію про інтереси та вподобання дитини, обмінюються практичним досвідом.

Найбільшу популярність мають саме інтеграційні школи. Так у школі польського міста Зомбковіци-Шльонське навчаються учні з 19 населених пунктів. Її робота базується на інтегрованому підході, тобто діти з інвалідністю навчаються поряд з іншими дітьми. У класах із загальною кількістю 15-20 учнів, навчається від 2 до 4 учнів з інвалідністю. Усього у восьми класах школи навчається 37 учнів з особливими освітніми потребами. Вчитель такого класу має асистента (іноді ця людина теж може бути з інвалідністю, що дозволяє краще розуміти потреби та емоції дітей і ефективніше з ними працювати).

Досвід Польщі показує, що не потрібно поспішати: шкільна освіта має отримати високу матеріально-технічну базу. Через відсутність цього важливого чинника досі переважають не інклюзивні, а інтеграційні школи.


Світова практика запровадження інклюзивної освіти – це тривалий процес з багатьма «підводними каменями». З прикладів Канади, Австралії та Польщі видно, що запорукою успішності реформи в цих країнах є широка співпраця між учасниками навчального процесу. А головне – повага до кожного члена суспільства.

Підписуйтесь на нас у Telegram https://t.me/naurok
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Поширити у соціальних мережах
facebook viber telegram Twitter
Коментарі

Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.