ПОСТАНОВКА ПСИХОЛОГІЧНОГО ДІАГНОЗУ

Постановка психологічного діагнозу. Роботу виконала студентка 4-го курсу ПО-психологія Пархомець Амелія

Основною метою психодіагностики є встановлення психологічного діагнозу. У медицині діагнозом вважають висновок про характер і сутність хвороби та її позначення за прийнятою класифікацією. У шкільній психодіагностиці поглиблений і всебічний аналіз особистості спрямований на виявлення властивих їй якісно-кількісних особливостей, пов'язаних із з'ясуванням причинно-наслідкових зв'язків, виявленням конкретних причин недоліків або відхилень у розвитку з метою їх усунення через відповідні корекційні психолого-педагогічні впливи.

Багато діагностичних методик розроблялося відповідно до клінічних потреб, тому найрозвинутішими є уявлення про клініко-психологічний діагноз. Основні його завдання - опис порушень поведінки, що виявляються у професійному, сімейному житті, спілкуванні з людьми, а також з'ясованих при дослідженні; визначення психічних дисфункцій у сфері мотивації і пізнавальних процесів; визначення ролі психологічних механізмів у генезисі порушень (зумовлені ситуаційними чи особистісними факторами), наскільки розлади особистості детерміновані органічними чи психологічними чинниками (А. Лівіцкій)

. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДІАГНОЗ У БАГАТЬОХ ВИПАДКАХ ПОВИНЕН ҐРУНТУВАТИСЯ НА КЛІНІЧНОМУ (А. ЛІВІЦКІЙ). У КЛІНІЧНОМУ ДІАГНОЗІ ПСИХОЛОГ ЗНАХОДИТЬ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗЛАДИ, ЯКІ МОЖУТЬ "ПСИХОЛОГІЧНИМ ШЛЯХОМ" ВПЛИНУТИ НА ПОРУШЕННЯ ПОВЕДІНКИ, А ЛІКАР ПОВИНЕН ВРАХОВУВАТИ ДАНІ, ОТРИМАНІ ПСИХОЛОГОМ. ЦЕ ДОПОМАГАЄ ПОДОЛАТИ ТИПОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНОГО МИСЛЕННЯ ПРЯМИЙ ПЕРЕХІД ВІД ВЛАСТИВОСТЕЙ НЕРВОВОЇ АБО ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ, КОНСТИТУЦІЇ, ТЕМПЕРАМЕНТУ ДО ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ, ВІДНОВИТИ НАЙВАЖЛИВІШУ ІЗ ВТРАЧЕНИХ ПРИ ТАКОМУ ПЕРЕХОДІ ЛАНОК - ФОРМУВАННЯ ПСИХІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ.

У психології діагностують не захворювання, а психологічну індивідуальність або її окремі якості. Для виокремлення доступних емпіричному дослідженню психологічних ознак необхідно послуговуватися відповідними теоретичними уявленнями про предмет діагностики. Наприклад, при діагностуванні індивідуальних особливостей пам'яті такими ознаками можуть бути швидкість запам'ятовування, легкість відтворення тощо. Виокремивши ознаки, вибирають методи, з допомогою яких ці ознаки діагностують. Вибір методів ґрунтується на операціональному описі досліджуваних ознак. Так, швидкість запам'ятовування виявляється у кількості повторень, необхідних для заучування матеріалу.

У сучасній психодіагностиці діагноз не пов'язують з прогнозом можливих психічних захворювань. Його можуть поставити будь-якій здоровій людині. Психологічний діагноз має розгорнутий і комплексний характер, оскільки передбачає структурований опис комплексу взаємозалежних психічних властивостей - здібностей, рис і мотивів діяльності особистості.

За допомогою психологічного діагнозу констатують такі особливості людини: рівень розвитку креативності (винахідливість і гнучкість мислення); рівень вербального інтелекту (словесно-логічне (абстрактне) мислення); низький рівень здатності до концентрації уваги; риси соціальної екстраверсії (підвищена комунікабельність, товариськість); внутрішній локус контролю (підвищена відповідальність і включеність самооцінки у діяльність); проникливість меж Я (уразливість) на основі провідної мотивації досягнення соціального успіху та ін.

Важливий етап психодіагностичної роботи психолога — формулювання висновку про основні характеристики компонентів психічного розвитку або формування особистості дитини, що вивчалися, іншими словами — психологічний діагноз. Центральний, за визначенням Л. С. Виготського, вузловий етап, в ім'я якого розгортаються всі передуючі і виходячи з якого можуть будуватися подальші. Діагноз не просто ставиться за наслідками психологічного обстеження, але обов'язково припускає співвідношення отриманих в обстеженні даних з тим, як виявлені особливості виявляються в так званих життєвих ситуаціях (життєві показники). Велике значення при постановці діагнозу має віковий аналіз отриманих даних, причому з урахуванням зони найближчого розвитку дитини.

Види психологічного діагнозу (за Л. Виготським)Процес встановлення психологічного діагнозу український психолог Юрій Гільбух (1928-2000) розглядає як побудову і перевірку відповідної гіпотези, узагальнення фактологічного матеріалу. Він передбачає такі етапи: 1) констатація неблагополуччя у діяльності чи поведінці певної особистості; 2) усвідомлення можливих причин неблагополуччя; 3) аналіз конкретних особливостей і пропонування робочої гіпотези про найімовірнішу причину цього явища; 4) збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези;

 5) перевірка припущення за допомогою аналізу наявних даних (за непідтвердження первісної гіпотези її відкидають і висувають іншу); 6) формулювання психологічного діагнозу, який прогнозує подальший розвиток; 7) розроблення рекомендацій, програми психокорекційної або роз ви вальної роботи; 8) здійснення програми, контроль за її виконанням. Дані фіксують у психодіагностограмі - спеціальному документі, в якому відображають алгоритм вибору і перевірки певної гіпотези. Прикладом діагностограми є запропонована Ю. Гільбухом перевірка висновку вчителя про наявність специфічного відставання учня з математики

У психодіагностограмі обов'язково вказують методичні засоби (конкретні методики), за допомогою яких цей процес здійснюється. Отже, психологічний діагноз є важливою складовою психодіагностичної процедури, оскільки від його адекватності залежатимуть подальша робота психолога, допомога клієнтові. 

Серйозну помилку бачив Л. С. Виготський в спробі підходити до діагнозу як встановленню ряду симптомів або фактичних даних. Він підкреслював, що при науковому діагнозі, що базується на відомих симптомах, йдучи від них, ми констатуємо якийсь процес, що лежить в основі цих симптомів. Іншими словами, ми враховуємо не тільки наявність певних симптомів, але і причини, що викликають їх. При цьому слід мати на увазі, що можлива, з одного боку, надмірна спільність і невизначеність висновків, з іншою — дуже велика їх категоричність і однозначність. І те і інше неприпустимо, оскільки закриває можливість реальної роботи по розвитку дитини.

На думку К. Роджерса при вивченні поведінки дитини не тільки в лабораторних, але і в реальних життєвих ситуаціях ми повинні розуміти, що одержувані психологічні дані відрізняються і повинні відрізнятися певним, допустимим ступенем неточності. Він справедливо затверджував, що є велика різниця між достовірністю отриманих в конкретному дослідженні або обстеженні даних і достовірністю висновку. Висновки завжди відносні, оскільки робляться на підставі експериментів або спостережень, проведених по одній або декількох з можливих методик і напрямів і одному з можливих способів інтерпретації даних. Таким чином, діагноз повинен ґрунтуватися на критичному і обережному тлумаченні даних, отриманих з різних джерел.

Як показує досвід, значні труднощі в постановці діагнозу пов'язані з недостатньо чітким уявленням дитячого психолога про межі своєї професійної компетенції.Існує дві основні форми відставання в розвитку: 1) відставання, пов'язане з органічними порушеннями нервової системи, що вимагає клинико-психологічної або медичної діагностики і теорії; 2) тимчасове відставання і неадекватна поведінка, пов'язана з несприятливими зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку практично здорових дітей.

Важливо, щоб в тих випадках, коли у психолога виникають підозри про патопсихологічний або дефектологічний характер виявлених порушень, він не намагався сам поставити діагноз, а рекомендував батькам і в тактовній формі переконував їх звернутися до відповідних установ. Те ж відноситься і до проблеми соціальних чинників, що зумовили ту або іншу характеристику дитини. Психологічний діагноз повинен ставитися психологом в строгій відповідності з професійною компетенцією і на тому рівні, на якому може здійснитися конкретна психолого-педагогічна корекція або інша психологічна допомога.

Формулювання діагнозу обов'язково повинне містити і прогноз — професіонально обґрунтований прогноз шляху і характеру подальшого розвитку дитини. Причому прогноз, як наголошувалося, в двох напрямках: при умові, якщо з дитиною буде своєчасно проведена необхідна робота, і при умові, якщо такої роботи з нею своєчасно проведено не буде. Слід ретельно продумувати, кому і в якій формі повідомляти про діагноз і прогноз психічного і особового розвитку дитини. Підкреслимо ще один важливий момент: знайомлячи з діагнозом зацікавлених в ньому людей — вихователів, вчителів, батьків, дітей, — його перш за все потрібно перекласти на зрозумілий всім мову, очистити від наукової термінології, інакше діагноз не зрозуміється, а праця психолога виявиться марною.

Основні етапи психодіагностичного процесу. Основним змістом діяльності психодіагноста є реалізація психодіагностичного процесу. Перед його початком слід ознайомитися із об'єктивними і суб'єктивними показниками (бесіда, історія хвороби, висновки інших фахівців тощо) про обстежуваного, що дають змогу сформулювати дослідницьке завдання. Особливу увагу приділяють попередньому вивченню досліджуваного, його минулого і теперішнього станів. На цій підставі планують дослідження, окреслюють основні етапи роботи, необхідної для діагнозу і прогнозу. Діагностичний процес передбачає збір даних відповідно до завдання дослідження, їх перероблення та інтерпретацію, прийняття рішення (діагноз і прогноз) (Л. Бурлачук)

1. Етап збору даних. Етапу збору даних за допомогою діагностичних методик передує період ознайомлення з деяким комплексом об'єктивних і суб'єктивних показників (бесіда, історія хвороби, висновку інших фахівців і т. д.) про обстежуваного, в ході якого формується дослідницьке завдання. Автори всіх відомих діагностичних методик звертають особливу увагу на ретельне попереднє вивчення випробовуваного, необхідність обліку його минулого і сьогодення. 

У вітчизняній психодіагностиці розроблена оригінальна класифікація психодіагностичних ситуацій. В. І. Дружінін (1990) вважає існування чотирьох варіантів таких ситуацій: добровільна участь в обстеженні і самостійний вибір подальшої поведінки (наприклад, психологічна консультація); 2) примусова участь в обстеженні, але самостійний вибір подальшої поведінки (наприклад, обстеження студентів-психологів при розробці тестів); 3) примусова участь в обстеженні і вибір поведінки після обстеження нав'язаний (наприклад, тестування для визначення відповідності вимогам посади); 4) добровільна участь в обстеженні, але вибір подальшої поведінки нав'язаний (наприклад, професійний відбір).

При виборі методик слід керуватися і тим, що можна позначити як широту обхвату ними особових особливостей. Від цього залежить і точність діагностичного рішення, прогнозу. Л. Кронбах і г. Глесер рекомендують ступінчасту стратегію, при якій спочатку використовуються методики недостатньо стандартизовані, дозволяючі отримати найбільш загальні уявлення про особу (наприклад, проектні методики). Вони можуть завдати шкоди лише у тому випадку, коли засновані на таких методиках гіпотези і припущення про випробовуваний розглядаються як остаточні висновки. Діагноз і прогноз здійснюються на основі перевірки гіпотез за допомогою методик, що дозволяють отримати локальніші дані. 

Після формулювання діагностичного завдання, вибору відповідних методик і проведення дослідження отримані результати мають бути представлені в тому вигляді, який визначається особливостями використовуваних методик. «Сирі» оцінки перетворяться в стандартні величини, розраховується коефіцієнт інтелекту, будуються «профілі особи» і так далі

2. Етап переробки і інтерпретаціїБільшість фахівців в області психодіагностики згодна з тим, що кількісна оцінка отриманих результатів (у вигляді стандартних величин, профілів) вельми корисна. Проте існують суперечливі думки про те, яка дорога узагальнення даних дослідження веде до надійнішого прогнозу: клінічний, більш орієнтований на суб'єктивний досвід, інтуїцію, або статистичний, заснований на об'єктивних, формалізованих критеріях

Клінічний підхід спирається на аналіз в основному якісних показників. Його істотною особливістю є довіра до «суб'єктивної думки» і професійного досвіду. У «чистому» вигляді клінічний підхід недалеко вирушає від думок здорового глузду. Статистичний підхід передбачає облік об'єктивних (кількісних) показників, їх статистичну обробку у вигляді, наприклад, рівняння регресії або факторного аналізу. Роль суб'єктивної думки зводиться до мінімуму. Прогноз здійснюється на основі емпірично певних статистичних співвідношень. Питання про ефективність клінічного і статистичного прогнозу неодноразово обговорювалося психологами і до цих пір служить предметом дискусій

У повноцінному діагностичному дослідженні необхідно зробити обгрунтовані психологічні висновки, а тим самим здійснити вихід за рамки статистичних даних. У більшості діагностичних ситуацій необхідне гармонійне поєднання клінічного і статистичного підходів, а не їх зіставлення

3. Етап ухвалення рішення. Н. Сандберг і л. Тайлер виділяють три рівні діагностичних висновків. На першому рівні діагностичний висновок виноситься безпосередньо з тих даних, що є про обстежуваного. Наприклад, встановлено, що успішність виконання завдань методики дозволяє зробити висновок про відсутність розладів мислення. Це і служить основою для відбору. При такому «селекційному» підході психолога не цікавить, чому окремий випробовуваний не зміг виконати завдань тесту. Індивідуальний діагноз, а тим більше прогноз, не здійснюється. 

Діагноз на цьому рівні у відомому сенсі замкнутий в порочний круг, він повертає клініці її ж дані, але лише виражені в іншій системі понять. Ще Л. С. Виготський відзначав, що такого роду діагноз зводиться до переказу іншими словами вихідних даних, причому забезпечується «яскравим, переважно іноземним і незрозумілим ярличком».

Другий рівень передбачає створення свого роду посередників між результатами окремих досліджень і діагнозом. Як такі посередники Н. Сандберг і л. Тайлер вказують на описове узагальнення і гіпотетичний конструкт. Це означає, що, встановивши зниження рівня узагальнення, сповільненість темпу психічних процесів, узагальнюють ці дані як розлад мислення. Як гіпотетичного конструкта може виступати розкриття психологічної структури розладу. На цьому рівні дослідник дістає можливість планування подальших етапів діагностичної роботи, вибору конкретних методів дії.

На третьому, вищому, рівні повинен статися перехід від описового узагальнення, гіпотетичних конструктів до теорії особи. Створюється робоча модель випадку, що вивчається, в якій конкретні особливості даного індивіда представлені в цілісності і сформульовані в поняттях, що дозволяють найточніше і обгрунтовано розкрити психологічне єство явища, його структуру.

Типи діагностичних висновків, запропоновані Н. Сандберг і л. Тайлер, по суті, збігаються з рівнями в розвитку діагнозу, виділеними значно раніше російськими психологами А. А. Невським і л. С. Виготським. Перший рівень — симптоматичний (або емпіричний) діагноз, що обмежується констатацією певних особливостей або симптомів, на підставі яких безпосередньо будуються практичні висновки. Л. С. Виготський відзначає, що цей тип діагнозу не є науковим у власному сенсі слова. І річ не стільки в тому, що такий діагноз не встановлює причин, скільки в неможливості вказати на «єство процесу, лежачого в основі симптомів, в яких він виявляється». Другий рівень — етиологічна діагностика, що враховує не лише певні симптоми, але і причини, що їх викликають. І на цьому рівні ми стикаємося із значними труднощами, що можуть бути джерелом помилок.

Завершуючий рівень — типологічна діагностика, що полягає у визначенні типу особи в динамічному сенсі цього поняття. «Процес розвитку завжди розгортається в тому або іншому плані, він здійснюється за тим або іншим типом, іншими словами, все різноманіття індивідуальних ситуацій можна звести до певної кількості типових ситуацій...» (Л. Виготський). 

Психодіагностичне дослідження завершується розробкою програми дій, які необхідно здійснити у зв'язку з отриманими результатами, рекомендаціями по вибору оптимальних методів терапії захворювання, реабілітації і так далі. Підсумки діагностичного дослідження мають бути представлені в пояснюючих поняттях, тобто описуються не результати, отримані за допомогою конкретних методик із залученням спеціальної термінології, а їх психологічна інтерпретація. Використовувані терміни повинні «довизначатися» шляхом віднесення до відповідної теорії, наприклад «інтроверт по Айзенку» або «інтровертові по Роршаху». 

Список використаної літератури:1. Бодалєв А. А., Столін В. В. Загальна психодіагностика. - СПб., 2000. - 440 с. 2. Бурлачук Л. Ф. Психодіагностика: Посібник для ВНЗ. 2-е вид.- СПб.: Петербург, 2008.- 384с. 3. Лаак Я. Психодіагностика: проблеми змісту і методів. – М.: Видавництво «Інститут практичної психології», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. - 384с. 

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!