Поурочний план з всесвітньої історії для 9 класу на тему: "Франція в період консульства та імперії."

Поурочний план

Всесвітня історія 9 клас

Тема: Франція в період консульства та імперії.

Мета: а) начальна – розказати про те, що вищі органи влади за Конституцією 1799 року; (після державного перевороту 18-го брюмера VIII року республіки) (9 листопада 1799 р.);

             б) навчальна – розказати про те, що Конституція 1799 року оформила військову диктатуру на чолі з Наполеоном Бонапартом. 1802 р. Бонапарт за допомогою плебісциту одержав звання довічного першого консула. Травень 1804 р. Наполеон прийняв титул імператора Франції. На імператорський трон його благословив Папа.

             в) практична – праця з історичними джерелами.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: атлас, карти та підручник з всесвітньої історії.

Хід уроку: а) опитування вивченого матеріалу;

                    б) опитування історичних дат і термінології.

Імперія - велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор і яка містить у своєму складі завойовані території інших народів і держав.

Висновки:

1. Із запровадженням посади першого консула владу буржуазії, здійснювану раніше за участі представницьких органів, тепер фактично було усунено.

2. Установлення імперії майже нічого не змінило в органах центральної влади — перший консул одержав звання імператора, про що було записано в Конституції 1804 року.

3. З проголошенням імперії вся повнота виконавчої та законодавчої влади зосередилася в руках Наполеона Бонапарта.

4. Зміцнення особистої влади Наполеона супроводжувалося зміцненням могутності всієї імперії.

5. У країні встановилася буржуазна військово-бюрократична монархія - бонапартизм.

Бонапартизм - особлива форма правління буржуазною державою, за якої главою її став імператор, який спирався на чиновницько-офіцерську верхівку суспільства, а буржуазію було усунено від влади.

Економічний розвиток Франції на початку XIX ст.

1. Франція залишалася сільськогосподарською країною.

2. Селянство підтримувало Наполеона за те, що їм дали гарантії на володіння землею і не відновлювалися феодальні повинності.

3. Наполеон Бонапарт сприяв розвиткові промисловості. Було засновано Товариство заохочення національної промисловості.

4. Успішно розвивалася промисловість, особливо вовняна, текстильна, шовкова, металургійна.

5. Пожвавилася підприємницька діяльність, розвивалися ринкові відносини.

6. Підприємствам надавалися державні воєнні замовлення. Заохочувалося виробництво зброї та військового спорядження.

7. Було вдосконалено і впроваджено у виробництво машини.

8. Для кредитування промисловості створено Французький банк.

9. Здійснено реформу фінансової системи, введено нову грошову одиницю — франк.

10. У завойованих країнах ліквідовували внутрішні кордони і митниці.

Внутрішня політика Наполеона Бонапарта:

1. Наполеон Бонапарт уклав союз (конкордат) з папою Пієм VII (1801 p.), за яким було відновлено культ католицької церкви, визнано католицьку релігію як релігію більшості французького народу.

За це католицька церква відмовлялася від претензій на конфісковані і розпродані ще за часів революції церковні землі та зобов’язувалася підтримувати уряд Наполеона.

2. Дворянам-емігрантам надано амністію (прощення) та дозволено повернутися до Франції.

3. Дворянам, які повернулися до Франції, повернули не- продані землі, але за ними було встановлено нагляд.

4. Якобінців переслідували та висилали з Франції.

5. Було знищено місцеве самоврядування.

У містах замість виборних комун призначали мерів.

6. Для управління департаментами призначали чиновників — профектів.

7. Було створено міністерство поліції.

8. Демократичні газети закривали.

9. Заарештовували багатьох роялістів.

10. Було підтверджено антиробітничі закони Установчих зборів, що забороняли союзи робітників, а за участь у страйках суворо карали.

11. Своїм маршалам, генералам і великій буржуазії імператор надавав титули герцогів, князів, графів.

12. Наполеон дбав про збільшення та боєздатність армії.

За 15 років правління він мобілізував на військову службу 2,5 млн рекрутів.

Конкордат - договір між папою римським як главою католицької церкви та будь-якою державою, який регулює правове положення католицької церкви в цій державі та відносини її з папським престолом.

Висновки:

• Наполеон Бонапарт зберіг ті завоювання революції, які були вигідні великій буржуазії і селянам-власникам.

• У внутрішній і зовнішній політиці він захищав інтереси великої буржуазії.

Кодекси Наполеона:

За часів правління Наполеона було розроблено і впроваджено в життя цілу низку кодексів (зводів законів).

1804 р. Цивільний кодекс, який згодом назвали Наполеоновим кодексом.

Ґрунтувався на законодавстві Французької революції. Кодекс замінив 360 місцевих кодексів.

1. Було підтверджено загальні права громадян та рівність усіх перед законом, але гасло Французької революції “Свобода! Рівність! Братерство!” було замінено гаслом “Власність. Свобода! Рівність!”.

2. Забезпечено право на свободу підприємницької ініціативи і діяльності.

3. Було підтверджено право приватної власності та свободу ділових угод.

4. Закріпив здобуту під час революції власність за її новими господарями.

5. Ліквідував всі феодальні пережитки, закріпив купівлю- продаж землі.

6. Регламентував питання наймання на роботу.

7. Забезпечував право на свободу підприємницької ініціативи.

8. У сімейному праві збереглися цивільний шлюб Та розлучення, але рівний розподіл майна було обмежено спадкоємцями чоловічої статі.

9. Одружених жінок визнано “неправомочними” укладати контракти, дружина і діти не мали майнових прав, а майно дружини розглядалося як повна власність чоловіка.

1808 р. Комерційний (торговий) кодекс, який юридично забезпечував комерційну діяльність, інтереси торговців, буржуазії, банків, бірж тощо.

1811 р. Кримінальний (карний) кодекс, який уводив жорстокі покарання за пошкодження чи крадіжку приватної власності. В ньому закріплювалися принципи судового процесу, якому характерна гласність судочинства, вводився суд присяжних, презумпція невинуватості.

Висновки:

1. Кодекси Наполеона юридично узаконили всі зміни, що відбулися в країні в період революції, і закріпили панування буржуазії.

2. Цивільний кодекс юридично закріплював основи буржуазних відносин і став завершенням процесу формування цивільного права у буржуазному суспільстві.

3. Вони діяли і в тих державах, які були залежними від Франції.

4. Відіграли важливу роль у зруйнуванні феодальних відносин в Європі і дальшому розвиткові буржуазного суспільства і буржуазного права.

5. Цивільний кодекс встановлював безправне становище жінки у сім’ї, її повну залежність від чоловіка.

6. Кодекси законів до сьогодні є юридичною основою буржуазної державності.

Війни Наполеона

Війни консульства та імперії були завойовницькими, грабіжницькими, несправедливими на відміну від воєн Франції періоду Великої революції 1789—1799 pp.

Ці війни несли народам Європи пограбування й іноземне поневолення.

Мета воєн Наполеона:

1. Завоювання нових земель і встановлення свого панування в Європі та світі.

2. Встановлення своєї воєнно-політичної та торговельно- промислової гегемонії в Європі.

3. Одержання перемоги у боротьбі з Великою Британією за світову колоніальну першість.

4. Намагання утвердити новий порядок у Європі.

5. Прагнення одержати величезні матеріальні цінності.

1800 р. Наполеон спрямував свої війська в Північну Італію та розгромив австрійську армію в битві біля Маренго.

1801 р. Між Францією та Австрією було підписано мирний договір, за яким Австрія визнала лівий берег Рейну та Бельгію французькими володіннями.

Встановилося панування Франції і в Італії.

1802 р. В Європі настав мир після підписання договору між Великою Британією та Францією, але він був короткочасним.

1803 р. Війна в Європі відновилася.

Основні суперники — Велика Британія та Франція. Франція не мала достатньо сильного флоту, щоб перемогти Велику Британію на морі, а Велика Британія не мала достатньої армії, щоб перемогти Францію на суходолі.

Наполеон почав готувати десант на територію Великої Британії та зосередив на березі Ла-Маншу, в Булоні, експедиційний корпус чисельністю 130 тис. вояків.

Проти Наполеона разом з Великою Британією виступили Австрія та Росія.

Наполеон відмовився від планів висадження десанту на територію Великої Британії та спрямував свої війська до Німеччини. Він вирішив розгромити австрійську армію до об’єднання її з російською. Жовтень 1805 р. Австрійська армія капітулювала, і Наполеон увійшов до Відня.

21 жовтня 1805 р. Розгром франко-іспанського флоту біля мису Трафальгар силами англійського флоту на чолі з адміралом Нельсоном.

Грудень 1805 р. Битва біля с. Аустерліц французьких військ проти російських і австрійських, які втратили 15 тис. убитими і 20 тис. пораненими.

То була велика перемога Наполеона.

1806 р. Утворилася четверта антифранцузька коаліція у складі Росії, Великої Британії, Пруссії та Швеції. Війну проти Наполеона почала Пруссія.

За сім днів сталося сім битв, у яких прусську армію було повністю знищено.

Французькі війська вступили до Берліна.

Серпень 1806 р. Припинила існування Священна Римська імперія німецької нації, заснована в X ст. німецьким імператором Оттоном 1.

З XIV ст. німецького імператора вибирали великі феодали-курфюрсти, а з XV ст. імператори були з династії Габсбургів.

Останнім імператором був Франц 11 Габсбург.

Він повинен був відмовитися від титулу імператора Священної Римської імперії та залишатися лише австрійським імператором.

Континентальна блокада

21 листопада 1806 р. Наполеон підписав Берлінський декрет про континентальну блокаду (ізоляцію) Великої Британії. Цей декрет заборонив усім залежним від Франції державам торгувати з Великою Британією. Був перерваний і поштовий зв’язок. Він мав намір задушити Велику Британію економічно, закривши для неї ринки Європи. Основною метою Наполеона було захистити французьку промисловість від конкуренції економічно розвиненішої англійської, підірвати економічну могутність Великої Британії і змусити англійський уряд припинити військові дії проти Франції.

У 1807 р. Наполеон наказав конфіскувати нейтральні судна, що заходили в порти Великої Британії та її колоній. У свою чергу флот Великої Британії перехоплював нейтральні судна, що йшли з товарами до Франції.

Однак своєї мети континентальна блокада не досягла.

1807 р. Тільзітський мир Росії та Франції.

Умови миру були важкими для Росії:

• змушена була визнати всі територіальні й політичні зміни, здійснені Наполеоном у Європі;

• довелося приєднатися до континентальної блокади проти Великої Британії.

1808 р. Наполеонівські війська вторглися в Іспанію.

Народ Іспанії розпочав національно-визвольну війну проти французьких завойовників.

1810 р. Після нової перемоги над Австрією імперія Наполеона досягла вершини своєї могутності.

Причини тимчасових успіхів Наполеона:

1. За роки революції у Франції було створено добре озброєну революційну армію.

2. Війська були переконані в необхідності боротьби з феодальними монархіями за визволення європейських народів від феодального та абсолютистського гніту.

3. Нова стратегія і тактика, вироблена в революційних війнах, забезпечувала перевагу французьких армій у битвах проти військ феодальних держав.

4. Французька армія під проводом Наполеона використала, вдосконалила й розвинула досвід революційних воєн Франції.

5. Організаторські та воєнні здібності самого Наполеона, його полководницьке мистецтво.

6. Серед командного складу Наполеона були такі прославлені генерали, майстри воєнного мистецтва, як Ней, Даву, Бертьє, Мюрат, Макдональд, знані в усій Європі.

 

7. Наполеон уміло використовував протиріччя між своїми противниками.

Наслідки воєн Наполеона в Європі до 1810 року

• Ослабили великі феодальні монархії Європи.

• Відбувалося об’єднання дрібних феодальних держав, запроваджувалися буржуазні порядки.

• Війни несли поневолення і страждання народам Європи, але водночас сприяли підриву феодальних порядків і розвиткові капіталізму.

Висновки:

1. Наполеонівські війни виявили агресивний характер бонапартизму.

2. Завойовницькі війни Франції того періоду призвели до утворення величезної імперії з населенням 75 млн душ, що втричі перевищувало населення Франції.

3. У низці країн сприяли підриву феодальних порядків і розвитку капіталізму.

На шляху до світового панування Франції потрібно було розгромити Росію. На кордонах Росії Наполеон створив герцогство Варшавське — військовий плацдарм для готування нападу Франції на Росію.

Починаючи кампанію проти Росії, Наполеон мав армію 614 тис. вояків, із якої 444 тис. перетнули російський кордон.

Французька армія була неоднорідною за своїм складом: окрім французів, у ній були італійці, поляки, німці, іспанці, португальці та інші.

Російська армія налічувала 227 тис. військовиків.

Була переділена на три армії:

Перша. Командував М. Барклай де Толлі. Ця армія прикривала петербурзький напрямок.

Друга. Командував її. Багратіон. Захищала центр Росії. Третя. Нечисленна армія О. Тормасова. Захищала південний напрямок.

У ніч з 11 (23) на 12 (24) червня 1812 р. Армія Наполеона вторглася на територію Росії без оголошення війни. Російські армії почали відступ.

Кінець липня 1812 р. Армії Багратіона і Барклая де Толлі об’єдналися в районі Смоленська. Розгромити армії по частинах Наполеон не зумів.

4 (16) — 6 (18) серпня 1812 р. Битва за Смоленськ. Французька армія зазнала значних втрат. Після кровопролитних боїв російська армія залишила місто.

Висновки:

1. Обороною Смоленська завершився перший етап війни з Росією, коли було значною мірою підірвано могутність французької армії.

2. Наступаючи від Смоленська на Москву, Наполеон мав лише 200-тисячну армію.

17 (29) серпня 1812 р. До ставки російської армії прибув М. І. Кутузов, якого цар Олександр І призначив головнокомандувачем російської армії.

М. Кутузов прийняв рішення дати генеральний бій перед Москвою. Він стався за 124 км від Москви, біля с. Бородіно.

26 серпня (7 вересня) 1812 р. Бородінська битва.

М. Кутузов розташував російські війська так:

• правий фланг добре захищався річкою,

• на лівому фланзі було побудовано штучні земляні укріплення — флеші, які зайняла армія Багратіона,

• у центрі розташувалася батарея і війська генерала Раєвського.

Наполеон дотримувався наступальної тактики, але прорвати оборону французи не спромоглися.

У цій битві Наполеон утратив: 58 тис. солдатів, 200 офіцерів, 47 генералів, загалом — 43% особового складу армії.

Проте поразка французів під Бородіно ще не означала поразки Франції у цілому.

1 (13) вересня 1812 р. На раді в Філях Кутузов, щоб зберегти армію, вирішив залишити Москву.

2 (14) вересня 1812 р. Французькі війська ввійшли в столицю. В Москві не було ні боєприпасів, ні продовольства.

2 (14) вересня — 7 (19)жовтня 1812 р. Час перебування французів у Москві. Російська армія зайняла позиції на Калузькій дорозі біля с. Тарутіно, прикриваючи Калугу й Тулу, де містилися значні склади зі зброєю і продуктами харчування.

Російська армія чисельно зросла до 120 тис. вояків. Було укріплено артилерійський парк, збільшено кінноту.

6 (18) жовтня 1812 р. Наполеон почав відступ з Москви і спрямував свої війська до Калуги.

12 (24) жовтня 1812 р. Наполеон зазнав поразку під Малоярославцем та був змушений відступати зруйнованою смоленською дорогою.

Кутузов використав новий тактичний маневр — паралельне переслідування французької армії.

У битви він не вступав, а йшов паралельно з армією Наполеона, знищуючи французькі загони, які відставали. Не давали спокою французам і загони партизанів.

Одним із видатних керівників партизанського руху був підполковник Денис Давидов. Партизанський загін Герасима Курина налічував 6 тис. душ, загін Федора Потапова — З тис. душ, загін Єрмолая Четвертакова — 4 тис. душ.

До річки Березини дійшли залишки французької армії. Остання битва на р. Березині довершила розгром французів. Від смерті й голоду врятувалося лише 30 тис. вояків — усе, що залишилося від великої армії Наполеонана початку кампанії 1812 р.

Битва під Лейпцигом

Поразка й знищення наполеонівської армії в Росії відіграли значну роль у краху Французької імперії.

Весна 1813 р. Було створено шосту антифранцузьку коаліцію у складі Росії, Пруссії, Великої Британії, Швеції, Іспанії та Португалії.

Жовтень 1813 р. Триденна “битва народів” поблизу Лейпцига, в якій союзники остаточно розгромили армію Наполеона. У битві з обох сторін узяли участь 500 тис. вояків.

31 березня 1814 р. Союзні війська вступили до Парижа і відновили династію Бурбонів. Королем став брат Людовика XVI Людовик XVIII.

30 травня 1814 р. Було підписано мирний договір між Францією та союзниками. Франція повинна була повернутися до кордонів 1792 р.

Наполеона змусили зректися престолу і заслали на о. Ельбу.

«Сто днів» Наполеона (20 березня — 22 червня 1815 p.)

Наполеон вирішив знову захопити владу, розраховуючи на:

• невдоволення селян претензіями колишніх емігрантів, які хотіли повернути феодальні повинності та свої землі, конфісковані у них під час революції;

• невдоволення буржуазії, бо англійські товари заполонили Францію, що стримувало розвиток власної промисловості.

• невдоволення робітників, жителів міст дорожнечею, інфляцією, безробіттям.

Із невеликим загоном Наполеон висадився на півдні Франції та рушив на Париж. Знову зайняв престол, але тримався при владі лише 100 днів.

20 березня 1815 р. Наполеон вступив до Парижа.

Людовик XVIII втік за кордон.

Битва біля Ватерлоо

18 червня 181.5 р. Битва біля Ватерлоо, в якій наполеонівську армію розгромили англійські та прусські війська.

З цією битвою повністю припинилася політична діяльність Наполеона.

Йому довелося вдруге зректися престолу і відправитися на о. Св. Єлени, де він згодом і помер.

Висновки:

1. Війна європейських держав з агресивною імперією Наполеона закінчилася перемогою європейської коаліції та відновленням абсолютизму у Франції.

2. Крах імперії Наполеона Бонапарта продемонстрував авантюризм і неспроможність агресора завоювати світ знищенням держав.

3. Почала складатися нова система міжнародних відносин. У Європі настав період реакції:

• відновлення феодальних династій,

• відновлення частини привілеїв дворян,

• придушення нових суспільних рухів.

Причини краху імперії Наполеона:

1. Піднесення національно-визвольної війни в європейських країнах, окупованих французькими військами.

2. Безперервні тривалі війни знекровили Францію, згубно вплинули на її економіку.

3. Наростання економічної кризи у Франції внаслідок численних воєн і континентальної блокади, наслідком чого було:

• розорення буржуазії,

• велике безробіття,

• продовольча криза;

• інфляція, дорожнеча.

4. Уряд Наполеона поступово втрачав підтримку різних верств населення Франції.

Буржуазія була невдоволена:

• невдалою боротьбою з її головним суперником — Великою Британією;

• кризою промисловості, яка не знаходила ринків збуту. Селянство було:

• розорене довготривалими війнами;

• невдоволене численними призовами в армію.

Так, у 1800 р. було призвано в армію 30 тис. душ; із 1801 р. по 1805 р. — щорічно призивалося по 60 тис. душ; із 1806 р. по 1809 р. — по 80 тис. душ; у 1810 р. — 110 тис. душ; у 1811 р. і 1812 р. — по 120 тис.; у 1813 р. — 140 тис.;

• невдоволене численними втратами в перебігу війни. Загальна чисельність убитих і померлих від ран французів — вояків і офіцерів із 1805 р. по 1815 р. перевищила 400 тис.

Робітники були невдоволені:

• безробіттям,

• дорожнечею.

Усе населення Франції було невдоволене:

• високими податками,

• важким становищем, яке склалося внаслідок воєн, бо через хвороби та з інших причин французьке населення зменшилося на 1 млн душ.

5. Поразка Наполеона в російській компанії, яку сам Наполеон визнав “найбільшою помилкою”.

6. Торговельна, морська та промислова перевага Великої Британії, подолати яку Наполеон так і не зміг.

7. Дії союзних армій 1813— 1814 рр. і могутній національно-визвольний рух в Іспанії та деяких інших поневолених Францією країнах.

Антифранцузькі коаліції

Мета створення коаліцій:

• придушити у Франції революцію;

• відновити монархію;

• зупинити поширення революційних ідей у Європі;

• розгромити війська Наполеона і перешкодити його загарбницьким планам.

Рейнський союз Франція створила з південних німецьких держав під своїм протекторатом.

Віденський конгрес (жовтень 1814 р. — червень 1815 р.)

Жовтень 1814 р. У Відні було скликано конгрес усіх європейських держав (окрім Туреччини).

Мета конгресу

1. Намагався створити в Європі такий порядок, який унеможливив би будь-який демократичний або національно-визвольний рух.

2. Це була спроба європейських феодальних монархій затримати розвиток капіталізму і відновити феодальні порядки.

3. Країни-переможці прагнули винагородити себе за рахунок Франції, а також інших слабших країн Європи.

На Віденському конгресі було 216 делегатів, але всі справи вирішували представники лише чотирьох держав — Великої Британії, Австрії, Пруссії, Росії.

Англійську делегацію очолював міністр закордонних справ — лорд Каслєрі,

австрійську — канцлер Меттерніх,

прусську — король Фрідріх — Вільгельм III,

російську — імператор Олександр 1.

Інших делегатів, зокрема 20 государів з різних країн, після урочистого відкриття конгресу на ділові засідання не запрошували. Для них влаштовували бали, маскаради, театральні вистави, полювання і прогулянки.

9 червня 1815 р. Відбулося заключне засідання конгресу в повному складі, де було проголошено рішення конгресу, що їх представники чотирьох держав ухвалили на своїх закритих засіданнях.

В основу рішень Віденського конгресу було покладено такі принципи:

• покарати Францію й ті країни, які їй допомагали у війнах проти коаліції;

• нагородити країни-переможниці, а також ті країни, що допомагали коаліції в боротьбі проти Франції;

• створити в Європі такий порядок, щоб не змогла спалахнути нова революція.

Підсумки Віденського конгресу

1. Тимчасово відновив панування феодальної реакції в Європі.

2. Закріпив нове співвідношення сил внаслідок розгрому наполеонівської імперії на користь держав-переможниць.

3. Конгрес не зважав на національні прагнення народів.

4. Створив підчас Віденського конгресу “Священний союз” у складі Росії, Австрії та Пруссії.

5. Більшість європейських монархій було спрямовано на боротьбу з революційним та національно-визвольним рухом у Європі.

Закріплення вивченого матеріалу.

Завдання додому: опрацювати відповідний параграф підручника.