Позакласне читання 4 клас. Памела Треверс "Мері Поппінс" (уривок)

Казки зарубіжних письменників. Позакласне читання 4 клас. Мері Поппінс(уривок)

Книга про Мері Поппінс англійської письменниці Памели Тревер розповідає про незвичайну няню, яка не лише любить своїх підопічних Джейн та Майкла, а й уміє власноруч творити справжні дива. Прочитавши уривок “Коржики з імбиром” ти довідаєшся, які несподіванки можуть чекати нас у звичайній крамниці солодощів, а також разом із героями твору розгадаєш таємницю золотих зірок.“Мері Поппінс”Памела Тревер

Знайомтеся. Молода, струнка, з маленькими, проникливими очима. Охайна та з чудовими манерами. Ідеальна няня!Мері Поппінс

Знайомтеся. Джейн, Майкл та близнята Джонс і Барбі Бенс та їхні батьки. Цій сім’ї негайно потрібна була найкраща няня за найменшу платню

— Мері Поппінс, а додому ми не підемо ніколи? — розвередувався Майкл. — Як хочеш, то вертайся додому, — невдоволено кинула вона. — А ми підемо купувати коржики з імбиром. Вона рушила вперед, котячи візка. Джейн із Майклом, пішли слідком, і враз Джейн помітила, що вони йдуть кудись не туди... — Але ж, Мері Поппінс, ви ж наче казали, що ми йдемо купувати коржики з імбиром, а це ж зовсім не та дорога, кудою ми завжди по них ходимо, — почала була вона, та вмить урвала, спіймавши на собі погляд Мері Поппінс. — Хто має все покупляти — я чи ти? — запитала Мері Поппінс. — Ви, — сказала Джейн дуже сумирним голосочком. — Невже? А я думала — навпаки! — насмішкувато промовила Мері Поппінс. Вона злегка крутнула візок, повернула його за ріг і зненацька зупинила. Джейн з Майклом і собі раптово спинилися позад нього і несподівано побачили, що стоять перед крамничкою. Чуднішої крамнички вони зроду не бачили. Вона була дуже маленька і дуже занедбана. У вітринах висіли

злинялі стрічечки барвистого паперу, а на полицях стояли облуплені коробочки з шербетом, хтозна-колишні солодцеві палички і дуже давні, дуже тверді яблучка в ірисі. Між вітринами були низенькі темні двері, куди Мері Поппінс і повезла візок, а Джейн із Майклом рушили за нею. У тьмяній крамничці діти все ж розгляділи засклений прилавок, що тягся вздовж аж трьох стін, і під склом унизу лежали рядками коржики з імбиром. Вони були так густо всіяні позолоченими зірочками, що від того вся крамничка ніби аж світилася. Джейн із Майклом озирнулися, дуже цікаві побачити, хто їх обслужить. І неабияк здивувалися, коли Мері Поппінс гукнула: — Фенні, Енні, де ви? Голос її ніби відбився луною від усіх стін тьмяної крамнички. І ледве він пролунав, як за прилавком з'явилися дві жінки небачено великого зросту й потиснули Мері Поппінс руку. Тоді перехилилися обидві над прилавком, нечувано гучними голосами промовили до дітей: "Доброго здоров'я!" — і

потиснули їм руки. — Доброго здоров'я, міс!.. — Майкл замовк, силкуючись угадати, котру з них як звуть. — Мене звати Фенні, — промовила одна з велетенських жінок. Голос у неї був дуже сумний, начебто вона не вірила, що це її так чемно вітають. — Який сьогодні гарний день, — ввічливо сказала Джейн до другої сестри, що вже з добру хвилину тримала руку дівчинки в своєму здоровенному кулаці. — Я — Енні! — сумно повідомила вона. — А взагалі-то людей міряють не по словах, а по ділах. — А що це я чую? — химерний тонесенький голосок лунав десь близько. І ось з-поза скляного прилавка виринула та, що говорила. Не диво, що вона мала такий тонісінький голосочок: вона й сама була крихітна й тендітна. І здалася вона дітям старою як світ — з манісіньким жмуточком кіс на голові, тонесенькими, мов патички, ніжками й сухеньким зморшкуватим личком. А проте вона підбігла до них так легко й весело, як молоденька дівчина. — Ну-ну, оце несподіванка! Господи, та це ж Мері Поппінс з Джоном і

Барбарою Бенкс! Що — і Джейн з Майклом тут? Ну, яка ж бо й справді люба несподіванка для мене! Такої я не зазнала, відколи Христофор Колумб відкрив Америку. Правду вам кажу! Вона захоплено всміхалась їм. І її ноженята в невеличких м'якеньких черевичках аж пританцьовували. І зненацька зробила щось дуже чудне. Вона відламала в себе на руці два пальці і простягла один Джонові, другий Барбарі. Та найдивовижніше з усього було те, що замість відламаних пальців умить виросли нові, — Джейн з Майклом добре бачили це. — Просто цукор собі, їм не зашкодить, — сказала старенька до Мері Поппінс. — Все, що дасте їм ви, місіс Коррі, може принести їм тільки користь, — відповіла Мері Поппінс напрочуд люб'язно. — От шкода! — не втерпів Майкл. — Якби це були м'ятні цукерки!— Ну, часом виходять і м'ятні цукерки, — радісно сказала місіс Коррі, — ще й до того дуже смачні! Я сама частенько їх смокчу, як не можу вночі заснути. Дуже добре на шлунок.

— А що з них вийде наступного разу? — спитала Джейн, з великою цікавістю дивлячись на пальці місіс Коррі. — Отож! — підхопила місіс Коррі. — У тому-то й штука! Я ніколи не знаю заздалегідь, на що вони обернуться. Іду на ризик, як сказав колись Вільгельм Завойовник своїй матері (я сама чула), коли вона умовляла його не братися завойовувати Англію. — Ви, мабуть, дуже старі! — сказала Джейн заздро зітхаючи, як подумала, чи знатиме вона хоч коли-небудь стільки, скільки знає місіс Коррі. Місіс Коррі закинула назад свою маленьку голівку з жмутиком сивих кіс і зайшлася пискливим сміхом. — Стара! — вигукнула вона. — Та я просто пискля проти своєї бабусі. Ото таки справді стара жінка, як хочете знати! Ну, але й сама я пожила на світі чималенько. Як-не-як, а коли світ робився, — пам'ятаю, я ж бо тоді була вже далеко не дитина. Ох і веремія ж тоді зчинилася, леле!

Вона несподівано урвала і так і вп'ялася в Джейн із Майклом своїми маленькими оченятками. — Ой лишенько, я собі розбалакую, а вас ніхто не обслуговує! Напевне, голубонько, — звернулась вона до Мері Поппінс так, як звертаються до дуже давніх добрих знайомих, — напевно ж, ви всі прийшли по коржики з імбиром? — Щира правда, місіс Коррі, — чемно відказала Мері Поппінс. — Чи не хочете, голуб'ятонька, поклювати чогось смачненького? Сьогодні їх приготовано особливим чином — цей спосіб я знаю від Альфреда Великого. З нього був чудовий кондитер, я добре це пам'ятаю, хоча якось коржики в нього пригоріли. Скільки вам? Джейн з Майклом поглянули на Мері Поппінс. — Кожному по чотири, — сказала вона. — Отже, всього дванадцять. — Візьміть тринадцять! — весело мовила місіс Коррі. І Джейн з Майклом набрали аж тринадцять — просто цілу гору — чудових,

темних, величезних коржиків з імбиром, і на кожному блищала золота паперова зірка. Майкл не втерпів і відкусив ріжечок одного з них. — Добрі? — писнула місіс Коррі, і, коли він ствердно кивнув, вона з тієї втіхи підхопила руками сукню і пішла в танок. — Ура, ура, пречудово! — гукала старенька своїм тонесеньким, дзвінким голосочком. Та ось вона спинилася і вмить споважніла. — Одначе затямте: я не роздаю їх дарма. Я беру за них плату! Кожний з вас платить три пенси. Мері Поппінс розщібнула гаманець і дістала звідти три монетки по три пенси. Вона дала по монетці Джейн і Майклові. — Ну ж бо, — сказала місіс Коррі, — приліпіть мені їх на сукню. Там їхнє місце. Вони аж тепер придивились до її темної довгої сукні і раптом побачили, що вона вся всипана монетками в три пенси, як маскарадне вбрання яскравими блискітками.

— Мерщій-бо! Приліпіть! — знову сказала місіс Коррі, потираючи руки з радісної нетерплячки. — Вони не впадуть, самі побачите! Мері Поппінс перша ступнула до неї і приліпила монету на комір сукні місіс Коррі. На диво Джейн і Майклові, монета пристала. Тоді й вони приліпили свої — Джейн — на праве плече місіс Коррі, а Майкл — на облямівку сукні спереду. — Просто диво! — сказала Джейн. — Яке ж тут диво? — захихотіла місіс Коррі. — Принаймні не найбільше з див.— І вона по-змовницькому підморгнула Мері Поппінс. — Мабуть, нам уже час іти, місіс Коррі, — сказала Мері Поппінс. Місіс Коррі підступила до дітей ближче і подивилася на них якимось загадковим, поважним і допитливим поглядом. — А ось що мені цікаво, — повільно мовила вона.— Що ви зробите з паперовими зірочками?

— О, ми їх ніде не дінемо, — сказала Джейн. — Ми складаємо зірочки. — Ах, он як, складаєте? А де ж ви їх держите? — очі місіс Коррі були приплющені, але дивилися ще гостріш, як досі. — Ну, — почала Джейн, — я свої — під носовими хусточками у верхній лівій шухляді комода. — А я в шафі, на нижній полиці, в коробці з-під черевиків. — Верхня ліва шухляда в комоді і коробка з-під черевиків у шафі, — повагом промовила місіс Коррі, ніби запам'ятовуючи це. Потім вона перевела погляд на Мері Поппінс і легенько кивнула їй головою. І Мері Поппінс ледь помітно кивнула у відповідь. Вони ніби мовчки про щось змовилися. А тепер бувайте здорові. Приходьте якнайскоріше. Я на вас чекаю! Голосочок місіс Коррі лунав дедалі тихіше, все завмираючи, а тоді зовсім затих, — незчувшись, як і коли, Джейн з Майклом опинилися на вулиці: вони йшли за Мері Поппінс, що знов читала свій список. Діти озирнулись

назад. — Слухай, Джейн, — здивовано сказав Майкл, — її й сліду немає! — Отож я й дивлюся, — розгублено озвалася Джейн. І справді, крамнички не було. Вона десь зникла. — Дивина! — сказала Джейн. — А то ні? — підхопив Майкл. — Ну, зате коржики добрі! І вони обоє так узялися до коржиків — заходились вигризати з них чоловічка, квітку, чайничок, — що незабаром забули, як та крамничка дивно зникла. Та їм довелося згадати про все це вночі, коли давно вже погасили світло і вважалося, що діти міцно сплять. — Джейн, Джейн, — зашепотів Майкл. — Хтось наче скрадається сходами, ось послухай! — Ц-с-с! — цитьнула з свого ліжка Джейн, бо й вона чула чиюсь ходу.

Та ось двері відчинилися, ледь рипнувши, і хтось увійшов до кімнати. Це була Мері Поппінс у пальті й капелюшку — готова до виходу. Вона швидко, але дуже легесенько, сторожко перейшла кімнату. Джейн з Майклом завмерли в ліжках і стежили за нею напівзаплющеними очима. Ось вона підбігла до комода, витягла шухляду і зараз же засунула. Тоді навшпиньки підійшла до шафи, відчинила її і щось туди поклала чи щось узяла звідти, — діти не побачили. Шух! Дверцята шафи умить зачинилися, і Мері Поппінс швидко вийшла з кімнати. Майкл сів у ліжку. — Що вона робила? — лунко прошепотів він до Джейн. — Не знаю. Може, забула рукавички або черевички, або... — Джейн раптом замовкла. — Майкле, чуєш? Знизу, так ніби з садка, вони почули чиїсь голоси: там стиха, дуже поважно й захоплено про щось перемовлялися.

Джейн миттю скочила з постелі й поманила Майкла. Вони босоніж підкралися до вікна і визирнули надвір. Внизу у Вуличці перед їхньою хвірткою стояла одна невеличка і дві здоровенні постаті. — Місіс Коррі з міс Фенні й міс Енні! — пошепки сказала Джейн. І то справді були вони. Така кумедна трійця! Місіс Коррі заглядала крізь хвіртку Будинку Номер Сімнадцять. На велетенському плечі міс Фенні гойдалися дві довжелезні драбини, а міс Енні тримала в одній руці здоровенне відро із чимось таким, ніби клей, а в другій — величезну малярську щітку. Тихесенько відчинились і знов зачинилися надвірні двері, і на доріжці до хвіртки почулася чиясь хода. Місіс Коррі заусміхалася й замахала рукою, побачивши Мері Поппінс, що підходила до них з кошиком у руці. А в кошику вона несла щось таке, від чого, здавалось, розходилося тьмяне таємниче світло. — Мерщій, мерщій, нам треба квапитися, часу обмаль! — сказала місіс Коррі

і взяла Мері Поппінс під руку. Джейн з Майклом побачили, як усі четверо пройшли Вишневою Вуличкою, тоді звернули трохи ліворуч і вийшли на пагорб. Там, нагорі, де вже не було будинків, а тільки росла трава й конюшина, гурток зупинився. Міс Енні поставила додолу відро з клеєм, а міс Фенні скинула з плеча драбини й поставила їх сторч. Потім сама вона взялась тримати одну, а міс Фенні другу. — Що це вони збираються робити? — не втерпів Майкл. Він аж рота роззявив з дива. Але Джейн навіть не довелось йому відповідати, бо наступної ж миті він і сам усе побачив. Тільки-но міс Фенні та міс Енні прилаштували драбини так, що вони одним кінцем стояли на землі, а другим уперлися в небо, місіс Коррі, підхопивши однією рукою кінчик сукні, а другою відро з клеєм, ступнула на нижній щабель однієї драбини й побралася догори. Мері Поппінс із кошиком у руці

полізла вгору другою. Далі Джейн з Майклом побачили щось небувале. Вибравшись на вершечок драбини, місіс Коррі вмочила щітку в клей і мазнула по небі. А Мері Поппінс узяла з кошика щось блискуче і приліпила на те місце. Коли ж вона прийняла руку, діти побачили там зірку з імбирного коржика... Як тільки зірка опинялася на небі, вона починала яскраво мерехтіти, кидаючи на всі боки блискотливе золоте проміння. — Це ж наші! — від зворушення ледве вимовив Майкл. — Це наші зірки! Вона думала, що ми спимо, й забрала їх. А Джейн мовчала. Вона, не змигнувши оком, дивилася, як місіс Коррі все мазала небо клеєм, Мері Поппінс ліпила туди зірки, а міс Фенні й міс Енні пересували драбини далі, щоразу коли один клапоть неба був увесь заліплений. Аж ось вони й скінчили. Мері Поппінс помахала кошиком, показуючи

місіс Коррі, що там більше немає зірок. Тоді обидві спустились додолу, і весь гурток рушив з пагорба вниз. Унизу стукнула хвіртка. На доріжці почулася хода. Потім стиха рипнули надвірні двері. І ось діти почули, як Мері Поппінс вийшла сходами нагору, навшпиньки перебігла їхню кімнату і зайшла до другої, де вона завжди спала поміж ліжечками Джона й Барбари. Коли її кроки стихли, Джейн з Майклом перезирнулися. Тоді, не промовивши й слова, разом кинулися до комода й заглянули у верхню ліву шухляду. Там лежала тільки купка носовичків Джейн. — Я ж тобі казав! — промовив Майкл. Потім вони підбігли до шафи й витягли коробку з-під черевиків. Вона була порожня. — Як же це? Чому? — Тільки й сказав Майкл, сівши на краєчек ліжка і дивлячись на Джейн.

Але Джейн не сказала нічого. Вона розгублено сиділа біля нього, обхопивши руками коліна. Нарешті вона труснула головою, відкинула з чола коси, випросталась і звелася на ноги. — Мені цікаво одне, — сказала вона, — чи то зірки — з золотого паперу, чи золотий папір — із зірок? Відповіді на своє питання вона не дістала. Та вона й не сподівалася на це. Вона знала, що відповісти їй міг би тільки хтось куди мудріший за Майкла.

Мері Поппінс. МА Й К Л Е Р І Д Ж Й Н М Б И Р К О Р І З Р К И Т Р Хлопчик, головний герой казки. ………. Поппінс Сестра Майкла. Жінка, яка працює в крамниці. З чим були коржики, які полюбляли діти. Що було на імбирних коржиках? Діти мали заплатити за коржики …… пенси.

Перекажи за планом

Домашнє завдання“Сонячні вітрила” с.98-104 Читати і переказувати за планом