Позакласне читання 4 клас. Пауль Маар "Що не день, то субота" (уривок)

КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ

ПИСЬМЕННИКІВ

Ус д ти полюбляють читати казки. Дитяч письменники охоче вигадують неймов рних героїв  описують дивовижн пригоди. Героями сучасних казок можуть бути або незвичайн стоти, або звичайн д ти.

Головним героєм н мецького письменника Пауля Маара став вигаданий персонаж - Суботик. У своїх книжках письменник змальовує прекрасний св т дитинства, яке в нього було нещасливим, адже в н втратив мат р.

 Пана Пляшкера розбудив голосний сп в над сам с ньким вухом. Спочатку йому здалося, що це сон,  в н повернувся на другий б к. Але сп в не припинявся. Дзв нкий, пронизливий голос висп вував украй фальшиво:  Сп ть, татуню, люл -люл ,

 Сплять  слон,  носор г,  І стара овечка Моркван  Спить всю н ч без задн х н г.

 Сп ть, татуню, люл -люл ,

 Сп ть до ранньої зор ,  Хай насниться вам лисиця,  Що живе у димар .

 Вовк, що лазить по деревах,

 Слон, що плаває, як кит,  Крокодил, що аж у хмарах  Їсть ромашки на об д.

 Пан Пляшкер ураз прокинувся й с в у л жку. Надвор яскраво св тило сонце. Був нед льний ранок. А поруч сид в Суботик  висп вував. Пан Пляшкер пригадав усе: вчора в н прив в сюди цю загадкову стоту, цього голосистого Суботика, якого тепер не може спекатися.

–          Ти й дос тут ! – з тхнув в н .

–          Авжеж , татусю , – кивнув головою Суботик  заходився гризти кошика на папери .

–          Облиш мого кошика ! – засичав пан Пляшкер . В н не наважувався лаятись уголос – боявся пан Моркван .

–          О ! Кошик , виявляється , з картону ! – здивувався Суботик . – А картон мен дуже смакує !

 І з’їв кошика з ус м , що в ньому було . Пот м , плямкаючи , почав оглядати ст лець .

–          Не см й їсти мого ст льця ! – наказав пан Пляшкер  хутенько с в на нього .  – А ст лець з дерева ! – визначив Суботик  почав обнюхувати н жки . Але пан Пляшкер так поставив свої ноги , що Суботик , не м г п дступитися до ст льця .

Тод в н вил з на ст л  заходився їсти кв ти , що стояли у ваз .

–          М - м - м , дуже смачний салат , – сказав в н , наминаючи кв ти на повен рот .  – Не см й н чого тут їсти ! – вигукнув пан Пляшкер . В н був такий схвильований , що нав ть забув стишити голос .

 Але Суботик наче й не чув. В н запхнув вазу до рота й смачно захрумт в.

–          Скло з водою, – приказував в н, цмокаючи, – дуже смачна страва!

 Пот м Суботик п д йшов до грубки  почав старанно обнюхувати її.

–          Ти ба! Зал зна грубка! – вигукнув в н. – Зал зо мен теж смакує!  В д захвату в н аж оч закотив  погладив себе по живот .

–          Прошу тебе, не ч пай н чого в моїй к мнат ! – посп хом мовив пан Пляшкер, злякавшися, що Суботик з’їсть ще й грубку. На щастя, в н вчасно згадав, що, розмовляючи з Суботиком, треба завжди вживати слово "прошу".

 Суботик в дразу ж кинув обнюхувати грубку. В н нав ть вийняв з рота уламок вази, який не встиг проковтнути, обережно поклав його на ст л, а сам сумирно й чемно вмостився на ст льц .  – Ось таким ти мен б льше подобаєшся, – похвалив його пан Пляшкер. – Але де ж тепер узяти нового кошика на папери?

–          Завтра купимо, тату! Адже ми однаково п демо купувати для мене одяг. Мен так хочеться до ун вермагу!

–          Суботику , прощу тебе , послухай ! – сказав в н суворо .

 Суботик в дразу ж кинув см ятися й поглянув на пана Пляшкера .

–          Ти вже попоїв , – сказав той , – а я голодний . Доведеться знову заховати тебе в рюкзак  винести надв р . Зробимо прогулянку за м сто ! Збирайся  ход мо , б ж мо , лет мо !

–          Чудово ! Прогулянка за м сто ! – вигукнув Суботик .

 В н миттю зал з у рюкзак  засп вав :

 Стюардеси  п лоти ,

 Приготуйте вертольоти  І косм чн корабл ,  Що л тають круг Земл .

 Замет ть аеродроми –

 Вже йдемо ми ! Вже йдемо ми !

–          Ск льки тебе просити , щоб ти сид в тихо ! Кр м того , ми н куди не летимо . Ми п демо п шки .

–          Але ж ви щойно сказали , що ми полетимо , – заперечив Суботик  визирнув з рюкзака .

–          Я сказав "лет мо", маючи на уваз , що нам треба посп шати. А зараз, прошу тебе, сиди тихо, – сказав пан Пляшкер  зав’язав рюкзак. Тод одягся, завдав рюкзак з Суботиком на плеч  мовчки вийшов з к мнати.

 В н минув к лька вулиць, аж поки д стався на край м ста. Дал в н п шов полем. Нарешт скинув з плечей рюкзак  випустив Суботика.

–          Ой, як смачн кам нц ! – вигукнув той  почав надкушувати один по одному кам нц , що ними була всипана земля.

–          Суботику, ти поїж отут, а я тим часом п ду до л сової кав’ярн . Хай кожен з нас матиме ту страву, яка йому найб льше смакує, – запропонував пан Пляшкер.

–          Згода! – в дпов в Суботик  кивнув головою.

 Пройшовши трохи вперед, пан Пляшкер озирнувся  побачив, що Суботик сидить на рюкзаку. В руках у нього – здорова ломака, якою в н весело розмахує й вигукує:

–          А ось це – з дерева! Дерево, тату, смачн ше, н ж скло! Ой, як я люблю отаке ломаччя!

 Пан Пляшкер пройшов ще з п вк лометра, поки добувся до л сової кав’ярн . В н замовив об д, попоїв поринув у роздуми.

 В н думав про те, що Суботик завжди зчиняє галас, н коли не може втримати язика за зубами вгамувати його несила. І про те, що пан Моркван неодм нно вижене його з дому, коли побачить Суботика. І ще про те, що Суботик з’їв нав ть його кошика на папери та вазу з кв тами. В н, чого доброго, ще надумає з’їсти  ст л,  ст лець,  л жко.

 Подумавши про все це, пан Пляшкер вир шив: "Н , так дал не можна. Я б льше не триматиму в себе Суботика, хоча мен його й шкода".

 В н заплатив за об д  непом тно вийшов з кав’ярн через задн двер .

 Аби н хто його не пом тив, в н шов л сом, накинув величезного круга  зайшов до м ста з протилежного боку. Аж надвеч р д стався в н додому, втомлений  змучений докорами сумл ння.

 Тихесенько в д мкнув в н надв рн двер , прохопився до своєї к мнати, замкнувся й ув мкнув св тло. Тод роздягнувся, накрутив будильник  в дгорнув ковдру на л жку.

 На подушц спав Суботик!

–      Нарешт ви повернулися, тату! – пробурмот в в н кр зь сон. – Ви що, заблукали?

–      Як ти по-по-трапив до к мнати? – затинаючись, спитав пан Пляшкер.

–      В кно було в дчинене, от я й ул з, – пояснив Суботик. – Рюкзак я прин с додому. В н у шаф .

–      Тебе бачив хто-небудь? – злякано запитав пан Пляшкер.

–      Н хто, – запевнив його Суботик. А трохи помовчавши, додав винувато: – Я тут зробив шкоду, тату.

–      Боже м й! Що ти ще накоїв?

–      Я ненароком з’їв ручку в д в кна! Вона так смачно пахнула!

–      Ет! Хай їй грець, т й ручц ! Б льш як п вкопи лиха не буде! – сказав пан Пляшкер , в дсунувши Суботика вб к, л г у пост ль.

–      Ручка була м дна, – бурмот в Суботик. – Смачна була ручка!

 Пан Пляшкер вимкнув св тло,  обидва вони швидко заснули.