Позакласний загальношкільний захід "Свято гумору" для учнів 9-10 класів.

Свято гумору

З досвіду роботи

                             вчителя української мови і літератури

Збаразького ліцею

Тернопільської обласної ради

Єднаковської Ірини Ігорівни

 Свято гумору

Ведучий 1: Добрий день Вам, добрі люди!

                   Хай завжди Вам добре буде!

                   Хай усмішка уст торкає,

                   Хай журба Вас обминає!

Щоб Ваш настрій був чудовий,

А день – завжди кольоровий,

Щоб сміялись Ви всяк час, -

Свято гумору у нас!

Ведучий 2: Давайте забудемо про все сумне, пробачимо прикрощі та образи. Сьогодні ми будемо радіти і веселитися! У своїй Книзі Премудрості цар Соломон написав: «Веселе серце благотворне як ліки, а сумовитий дух сушить кістки». Сучасні медики говорять, що посмішка підвищує гемоглобін крові, знижує тиск. Одна посмішка продовжує життя на п’ять хвилин.

Учні: Усмішка свідчить про щось хороше.

Усмішка свідчить про турботу.

Усмішка свідчить про розуміння.

Усмішка свідчить про злагоду.

Усмішка свідчить про успіх.

Усмішка свідчить про вдоволення.                 

Усмішка свідчить про вдячність.

Візьміть із собою  усмішку на весь день.

Із нею йдіть на роботу і повертайтеся додому.

Нехай усмішка серця відбивається на вашому обличчі.

І ви будете, як сонце, для інших.

Тому що осяяли день кожного, з ким зустрілися. 

Пісня «Усмішка».

Ведучий 1: Для українського народу характерне яскраво виражене почуття гумору. Він багато пережив і перетерпів, бідував і голодував, страждав і плакав, був рабом і наймитом, але ніколи не втрачав життєстверджуючого оптимізму, віри у краще життя і тонкого гумору.

 Ведучий 2: Наша українська мова – яскрава, барвиста, влучна, -  кожне слово має безліч відтінків і змістових, і емоційних. І немає у нас письменника, який би не звертався у своїй творчості до гумористичних тем. В’їдливий сарказм, тонка іронія, веселий гумор наповнюють сторінки творів українських письменників – від класиків до сучасників.

 Ведучий 1: Леонід Глібов, Степан Руданський, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Остап Вишня, Степан Олійник, Павло Глазовий, Євген Дудар і багато інших митців слова саме сміхом звертали увагу читачів на суспільні та людські вади, викривали те потворне, що було у характерах та звичках.

   Ведучий 2: Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинцях на Поділлі (нині Вінницька область) в родині священика. У 17 років почав віршувати. Тяжко бідував, захворів на туберкульоз, після Петербурзької медико-хірургічної академії жив і працював у Ялті. Від виснажливої праці та важкої хвороби помер молодим, 4 травня 1873 року.

Ведучий 1: Визнання і слава прийшли через 15 років після смерті. Степан Васильович Руданський залишив нащадкам самобутній гумористичний жанр – «Співомовки». Це мистецьке поєднання поетичного слова, народної пісні та народного гумору. З анекдотичних ситуацій, у які потрапляють герої «Співомовок», струменить український оптимізм, завзяття, філософське сприйняття проблем, щирість влучного слова.

Читець: «Добре торгувалось»  (сценка: автор, чумак, два купці).

Читець: «Циган з хроном»  (сценка: автор, циган, мужик, сідуха).    

Читець: «Варенікі, варенікі» (сценка: автор, москаль, господиня).

Пісня «А мій милий вареничків хоче» (можна інсценізувати».

Читець: «Баба в церкві».

Читець: «Вовки».

Пісня «Омелько» (з інсценізацією, Омелько – хлопчик-товстун рухами відтворює слова пісні).

 Ведучий 2: Безсмертні образи сільських плетух, баби Параски та баби Палажки, створив корифей українського письменства Іван Нечуй-Левицький. Скільки сміху викликають їхні безкінечні сварки та суперечки! Але ми підслухаємо розмову двох інших героїв – братів Кайдашенків, Карпа і Лавріна.

Сценка: двоє хлопців в українських костюмах «копають» заступами сцену, починають говорити, потім перестають копати, стоять, спершись на лопати.

Лаврін: Карпе! А кого ти будеш сватати? Адже ж оце перед Семеном тебе батько оженить.

Карпо: Посватаю, кого трапиться.

Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої от Палажки немає на всі Семигори.

Карпо: То сватай, як тобі треба.

Лаврін: Якби на мене, то я б сватав. В Палажки брови, як шнурочки; як моргне – ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо: Ні, вже доладна! Ходить так легенько, наче горох в ступі товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце трохи з перцем!

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то і перекинешся.

Карпо: Коли в Химки очі,як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє…

Лаврін (замріяно): Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

Карпо: Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи на спасівку.

Лаврін: То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря гарна й трохи буркотлива, і в неї серце з перцем. (Беруть лопати і йдуть зі сцени).

Пісня «Скрипка би не грала…»

Жартівливі конкурси:

Хто швидше полущить качан кукурудзи (двоє-троє учасників з глядачів лущать в тарілки кукурудзу на час та хто охайніше).

Конкурс «гурманів»: хто швидше з’їсть тарілку вареників.

Ведучий 1: Ох, ці хлопці і дівчата! Яких тільки смішних ситуацій не створювала фантазія письменника, описуючи їхні залицяння та загравання. Ось погляньте на Проню Прокоповну та Голохвастова із комедії «За двома зайцями» Михайла Старицького.

Сценка із комедії «За двома зайцями» Михайла Старицького.

Проня довго ходить по кімнаті, вибирає пози, потім лягає на канапу з книжкою в руці. Голохвастов іде з залу під пісню із кінофільму «Моя мама має добре серце…»

Голохвастов (входить тонно, у шляпі і рукавичках, при палиці, тре часто руку об руку). Честь імею, за велікоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому! Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює.) Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а пред усього вам, Проню Прокоповно! (Про себе.) Що вона, чи спить часом? (Одкашлює дужче.) Горю, палаю од щастя, і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас…

Проня (скинувши очі.) Ах, це ви?! Бонджур! А я так зачиталась! Мерсі, што пришлі…

 Голохвастов (витягує папіроску). Звольте! Закуріть.

Проня закурює, Голохвастов курить і озирається.

Проня. Ваша папіроска шкварчить.

Голохвастов. Ето в грудє моєй-с!

Проня. Чого?

Голохвастов. Од любви!

Проня. Ах што ви!

Голохвастов. То єсть тут у нутрє у мене такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крізь огонь готов пройтись!

Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвастова.) Ах, ето ви кавалерські надсмєшкі!.. Может, по кому другому, у вас столько баришень…

Голохвастов. То ви пущаєте критику; я своєй душці, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє хіба там, гдє ваша душа, - і більше ні в котрому мєстє.

Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?

Голохвастов.  Ах, Проню Прокоповно, не рвіть мене, как паклю. Потому відітє, какой я погібший єсть человєк.

Проня. Чого ж погібший?

Голохвастов. Потому здєсь у мене, у мене (показує на серце) такоє смертельноє воспалєніє завелось, што аж шипить!

Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвастов. То ви би там увіділі, што золотими слов’янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но вжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрел би: не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!

Проня. Ах, когда б тому була правда? (Набік.) Чого він навколішки не встає?

Голохвастов. Да пущай мене алад»яль скорчить, когда, значить, брешу! (Набік.) Ну сміліше! (Стає навколішки.) В груді моєй Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную, прошу у вас руку і серце!

Проня. Ой, мамочко! Я так стривожена!.. Так сталось несподьовано…я…я…вас, ви знаєте…чи ви мене обманюєте, чи любите. Я ще молода…не знаюсь у цім ділі.

Голохвастов. Ви не вєрите? Так знайте ж, що я нікого так не любив, не люблю і не любитиму, окремя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!

Проня. Так дуже любите?

(Схиляється до нього)

Голохвастов. То єсть говорю вам – кип’яток.

Проня. Ой страшно!

Голохвастов. Не безпокойтесь…обхождєніє понімаю.

Проня. І я вас дуже люблю. Душка мой!

(Дає руку і цілує його.) Я согласная бути вашою половиною. От только просить благословення…Папонько, мамонько! (Йдуть зі сцени.)

Жартівливі конкурси:

Хто швидше і рівніше намотає двометрову стрічку на олівець.

На гімнастичній палці на шнурочках прив’язано за хвостики два яблука. Кому з двох учасників вдасться без допомоги рук вкусити яблуко. Гімнастичну палку за кінці тримають двоє ведучих на висоті рота учасників.

Пісня «Водограй».

 Ведучий 2: Неперевершеним сатириком і гумористом був Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко). Народився 13 листопада 1889 року у містечку Грунь (хутір Чечва) Зіньківського повіту на Полтавщині в селянській сім’ї. У родині було 17 дітей, вони змалку були привчені до праці. З 1919 року починає друкувати у газетах фейлетони, памфлети. Один із найяскравіших його творів – «Мисливські усмішки», у яких автор дотепно розкриває секрети полювання, дає жартівливі та іронічні поради, опоетизовує природу, висміює браконьєрів, хвальків та брехунів.

Сценка з «Мисливських усмішок», «Як варити і їсти суп із дикої качки».

Ведучий 1: Гостре перо сатирика підхопили Степан Олійник та Павло Глазовий. Їхні усмішки, гуморески, фейлетони, памфлети викривають вади сучасного нам суспільства, висміюють людську жадібність, пристосуванство, хитрість, лицемірство, небажання знати і шанувати рідну мову, звичаї, народ.

Учні читають гуморески Степана Олійника «Пес Барбос і незвичайний крос» та «Синок-математик».

«Пес Барбос і незвичайний крос» можна показати короткометражним фільмом за участю Віцина, Моргунова, Нікуліна на мультимедійній дошці через проектор.

Ведучий 2: Павло Глазовий, як ніхто інший, зумів у гумористичній формі висвітлити наболілі проблеми сучасності: байдужість до національної спадщини, рідного слова, міщанство, егоїзм, бездушність. Але чи ми тільки сміємося, читаючи його поетичні рядки? Чи частіше задумуємося, що не все так просто, що автор висловлює наболіле, сокровенне, закликає нас зробити вибір, визначитися, хто ти – патріот чи перекотиполе.

Інсценівка П. Глазового «Кухлик» (учні у костюмах, на сцені – інтер’єр магазину).

Автор.

 Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

Дід. Покажіть кухлик той, що з краю.

Автор. Продавщиця:

Што? Чево?

Я нє понімаю.

Дід.

Кухлик, люба, покажіть,

 Той, що збоку смужка.

Продавщиця.

Да какой же кухлик здєсь,

Єслі ето кружка!

Автор.

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

Дід.

На Вкраїні живете

Й не знаєте мови.

Автор.

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

Продавщиця.

У мєня єсть свой язик.

Ні к чєму мнє мова

Автор. І сказав їй мудрий дід.

Дід.

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика,

Та не має мови.

Гуморески Павла Глазового «Куца Фенька», «Пончик і Симпопончик» із інсценізацією.

Ведучий 1. Веселим, тонким гумором наповнена збірка «Куміада», читаючи яку можна пройти разам з кумами їх життєвий шлях – від веселої дитячої безтурботності і до духовної та моральної зрілості. Їх карколомні, неймовірні пригоди розвеселять і примусять замислитись над нашим життям і життям України.

 Учні читають гумореску «Як вареники варили кум і я» та «Кумова молитва».

Танець під пісню Поплавського «Сало», в кінці пісні дівчатка беруть заздалегідь приготовані тарілки з канапками (чорний хліб, сало і огірок) та несуть в зал і пригощають глядачів.

Ведучий 2. Сміх – це сильна зброя. Він не тільки тішить і розважає, а й заставляє задуматися над своїм життям, життям оточуючих, суспільства. І майстерність гумориста полягає в тому, щоб невимушено і ненав’язливо вести читачів за собою, силою слова викликати сміх і сльози, радість і сум, тривожні і радісні думки, мрії та сподівання.

Ведучий 1. Французький письменник Віктор Гюго сказав: «Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя». Гумор тисячами маленьких промінців зігріває нас, його не буває забагато. Тільки усміхнена, доброзичлива людина здатна викликати взаємну усмішку і хороший настрій. Павло Глазовий написав:

Від малого до старого –

Всі ми любим щирий сміх.

Із веселого й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить,

Чим і бажаний для всіх

Шанувальників своїх.

Ведучий 2. То ж смійтесь на здоров’я, радійте сонячному дню, весні, створюйте хороший настрій собі та один одному, нехай веселий сміх та щира усмішка супроводжують вас усе життя, а із складних життєвих ситуацій допомагає вийти з честю незгасний оптимізм та почуття гумору. Хай вам щастить!

Пісня «Бажаємо щастя».