Позакласний захід «Андріївські вечорниці»

Відділ освіти Барвінківської районної державної адміністрації

Барвінківської районної ради Харківської області

опорний заклад Барвінківська ЗОШ I-III ступенів №1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОЗАКЛАСНА РОБОТА

 

 

Виховний захід із елементами народознавства

«Андріївські вечорниці»

 

(Звичаї та традиції Слобожанщини. Зимовий період)

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала  вчитель української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії

Лєбєдєва Ольга Станіславівна,

класний керівник 8-Б класу

 

 

 

 

 

                              2018

 

 

 

Мета:

• ознайомити учнів із звичаями та традиціями Слобожанщини зимового періоду (з використанням народознавчих елементів);
• навчати використовувати  у повсякденному житті традиції та звичаї свого народу;
• виховувати почуття відповідальності за долю батьківщини.

 

Сценарій заходу

 

Автор:

Серед осінньо-зимових свят виділяється, мабуть, найцікавіше — день Андрія Первозванного, чи, як його ще назива­ють у народі, Калита. Свято припадає на 13 грудня і є ло­гічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівча­та шукали собі пару для майбутнього подружнього жит­тя. До прийняття християнства свято називали Калитою. Потім первісна назва була замінена на свято Андрія Перво­званного. За стародавньою християнською легендою апос­тол Андрій Первозванний проповідував християнство в Царгороді, на побережжі Чорного моря та околицях Киє­ва. В староукраїнському літописі, що датується ХІП століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчався у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла,  пішов у Дніпрове гирло. Відтіль              поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». І, вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...»

Таким чином, як переповідає переказ, апостол Андрій пер­шим приніс християнську віру в Київ. Там на честь святого Андрія Первозванного і з’явилось свято.

Звичаї й обряди в день цього святого мають дохристи­янський характер: ворожіння, заклинання, ритуальне кусан­ня «калити» (коржа з білого борошна).

 

Прибрана світлиця.

На столі глечики, миски з їжею.

Господиня:

Господи, господи! Як подумаєш, коли це ми дівува­ли, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать. А тепер... От чекають, поки ніч настане. Ні, що не кажіть, а світ перемінився. Ось, хоч би хлопці, які ж вони тепер? Тьху на їх хист, та й годі! Чи такі були колись? Як налетять, було, так що орли-соколи! А зараз що? Потопче на одному місці, повихиляється, покорчиться, якби його судороги схопили, а ти навіть не відчула, що в руках хлопця побувала...

От скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ой-ой-ой, куди все це подівалось? А, хоч заспіваю пісню, згадаю молодість.

Співає пісню.

                           В цей час хтось стукає в двері. Чути сміх.

Господиня схоплюється з місця, бере в руки хліб на рушнику, який лежав на столі.

Дівчата:     Добрий вечір вашій хаті, уклін господині!

             Чи веселі вечорниці у нас на Вкраїні?

Дівчина:      Добрий   вечір  вам, господине, і вам, молодиці.

             Чули, що в отій хаті будуть вечорниці?

Господиня: Добрий вечір, добрий вечір, любі гості! Просимо,                      просимо.

                           Аби щастя було в хаті,

                           Аби ми були багаті,

                           Аби було любо, мило,

                           Аби всі були щасливі!

                      В нашій хаті раді гостям!

                Дівчата сідають на лавках біля столу.

Дівчина: А які пахощі! Напевно, все смачне.

Хапають все зі столу.

Дівчина: Годі-бо, дівчата, почекаймо на хлопців. А ви, паніматко,  чому сумні, самі співаєте?

Господиня:  А то ж сама. А ви б хотіли, цокотухи, щоб на вас  уже тут хлопці чекали, в танок взяли, розвеселили! Гай-гай! Минув той час.

Дівчата:  Дівчата, а ми самі почнемо вечорниці, нехай їх за­видки беруть.          Починаймо пісню.

Пісня «На Україні я родилася».

Чути стукіт в двері.

Дівчата: Ой, дівчата, хлопці вже ідуть.

Хлопець (стукає):Пустіть до хати.

Дівчата: Гарненько попросіть.

Знову стукіт.

Дівчата: Агов... Хто такий?

Хлопець: Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий, пустіть до хати.

Дівчата: Не пустимо до хати, бо дуже вас багато.

Хлопець (знову грюкає): Пустіть ліпше, а то буде гірше.

Дівчата: А візьмемо рогатини, поламаєм ваші спини.

Хлопець:            Біла курка ряба, перебита нога,

                       Хто, хто перебив?

                       Чотири лозини, п’ята палка,

                       Виходь до нас, Наталка!

                       Нашу кішку деруть,

                       Тобі палку дадуть.

Дівчина:         Назарко, Назар пішов на базар,

                 Купив порося, воно вирвалося.

Хлопець: Дівчатонька, голуб'ятонька, та ми не прийшли сва­ритися, а миритися,                                                     гостинці принесли.

Дівчина: Дивіться, дівчата. А то з ким прийшов наш Степан  на вечорниці?

Хлопець: Дівчата! Та ви що, забули? Та ж сьогодні Андріїв день! Балабухів вже напекли?

Дівчина: А й справді, дівчата, сьогодні Андріїв вечір.

Господиня: Хоч не знаємо, звідки ви - чи з полудня, чи з півночі – в нашу хату  забрели, просимо, просимо всіх-всіх сісти і разом пісню заспівати.

              Хлопці входять і сідають поміж дівчатами,

Дівчина:           Андрію, Андрію на  тебе льон сію.

                 Ой, Андрію, візьми тарілку.

                 Ой піди до льоху,

                 Принеси гороху,

                 Горох кипить, а Андрій рипить...

                 Горох збігає, а Андрій з хати втікає.

                 Горох на миску, Андрій за ложку.

          Хлопці сміються, а Андрій штовхає  когось з хлопців.

Хлопець: Ой, Наталочко, Наталко, бери-но качалку, добре тісто качай, а нам  пампушки подавай.

Дівчата: Гаразд. Тільки заспівайте та розкажіть, де були.

Хлопець: Розкажи, Назаре, як втікав від дядька, а відчинив хвірточку, чи дістав хворостинкою?

Хлопець: А що в дядька? В дядька собака п'яний в червоних штанях лежить на санях, хотів штани зняти, щоб хазяїну віддати.

Хлопець: Як собака п’яний, не були б штани рвані.

                  Подерлись на мені штани,

                  Як не маєте віри,

                  Подивіться на діри.

Показує свої штани.

Хлопець:  А я таки забути не моя у, як Антін в дядька Василя крав козу.

Хлопець:          Антон козу веде,

                  Антонова коза не йде,

                  Він її уздою —

                  Вона Його гузою;

                  Він її віжками

                  Вона його ріжками.

Хлопець:  Його дядько дігнав і козу відібрав.

Хлопець: Тоді ми ледве сюди втекли!

Хлопець: Ось так ми сюди і попали!

Дівчина: Тітонько, а як колись Андріїв вечір святкували?

Господиня: У цей вечір дівчата робили різні гадання: яка доля чекає, хто буде її суджений, коли вийде заміж.

Дівчина: А хіба можна вгадати свою долю?

Дівчина: Не вірю я в ці гадання.

Дівчина: А ви колись гадали, тьотю?

Господиня: Авже ж, пам’ятаю, як напекла коржів та закликали  собаку небіжки Варварки (царство їй небесне), так він зразу й мого злизав. Так ото я й вийшла заміж за  свого Петра.

Дівчина: Дівчата, давайте й собі    напечемо балабухів. Тітонь­ко, муку маєте? А вода є?

Господиня: Е, дівчата, не на звичайнісінькій воді замішуються балабухи, треба ту воду в роті приносити з джерела, щоб не засміятись, і на тій воді замісити тісто. Тож прошу, дівчата, воду носити.

Дівчина: Василю, а твій пес добре зголодніє, поки ми напече­мо, поїсть всі балабухи.

Дівчина:  Дівчата, ідемо пекти.

Хлопець: Поки дівчата напечуть балабухів, давайте потанцює­мо,  та так, щоб аж живчики задрижали.

Грає музика.

Дівчата: Тітонько, а які танці танцювали  колись на вечорницях? Може, нам покажете?

Господиня показує двом, трьом парам, а вони танцюють декілька танців.

Вбігають дівчата з балабухами:

Дівчина: Ось, напекли, а які гарні! Давай розкладемо. Галю, ти наготувала папірці з іменами?

Дівчина: Наготувала.

Розкладають, приводять собаку до балабухів.

Дівчина: Ой, мого першого з’їв!

Господиня:  Мабуть, тобі першій заміж іти.

Дівчата: Галю, йтимеш заміж, то нас за головних дружок проси.

Галя: Добре, добре.

Дівчина: А давайте погадаємо на тарілках. Мені баба розказувала. Під тарілки кладеться мірта,  перстень, ключ, лялька.

Господиня: Дівчата! А тепер ідіть і вгадуйте свою долю.

                      Мірта - ще походиш в дівках.

                      Лялька - зрадить тебе твій милий.

                      Ключі - бути тобі господинею.

                      Перстень - скоро буде весілля.

Дівчата: А зараз хлопці, ворожіння для вас. У миску з водою кидають свій перстень, задумують бажання, і якщо дістануть зубами, то бажання збудеться! Хто хоче попробувати? Ідіть, хлопці.

Господиня: А за мого дівування були такі, що визивали духів.

Дівчина: А як то можна викликати духа? Мабуть, злий прихо­дить?

Господиня: О 12 годині ночі ставали перед дзеркалом, запалю­вали свічку, робили певні рухи свічкою і говорили: «Суджений ряджений, явись до мене, жаданий». І в дзеркалі з'являється образ хлопця.

Дівчина: А голос було чути? Чи нічого не говорив?

Господиня: Були і такі, що голос чули. Запитає дівчина, чи скоро заміж вийде, а голос промовляє «Вийдеш!» А голос такий густий, наче з-під землі.

Дівчина: Ой, як страшно, аж волосся дибки стає.

Господар: Та цур йому. Таке страшне оповідаєте. Це сам сатана виходить, не при хаті згадуючи. (Хреститься). Я вам краще щось веселеньке розкажу. (Розказує).

Входить  баба Палажка.

Баба Палажка: А за мого дівування гадали так: при свічці палили папір і на стіні відбивались різні видіння

Дівчина: А що ви тоді побачили?

Баба Палажка:  Пам’ятаю, як сьогодні, підпалили ми папір і чекає­мо, в що перетвориться ватра. Загас папір,  я бачу переді мною - замок великий на горі,                            а кругом густо дерев. А з гори, себто з того замку, на коні їде верш­ник, так і напливає на мене. І молодець стрункий такий. Хоч я і не вірила в ці гадання, але зі своїм Петром добре живемо.

Дівчина: Дівчата, давайте погадаємо і ми.

Одна дівчина приносить свічку, папір зминають, кладуть на тарілки, запалюють свічку, гасять світло. Дівчата підпалюють кожна свій папір.

Баба Палажка (підходить до дівчат):  Ой дивний в тебе малюнок відбився. Що це: наче  карета гарна, ніби казкова. Це твій наречений, іде лісом... Мабуть, чужий буде, не з нашого села.

Дівчина: Дівчата,а в мене світлиця, бачите, наче два вікна, стіл, а за столом двоє.

Дівчина: То ти, напевно, з Іваном, тітки Василини сином.

Дівчина: Що до нього щовечора виходиш (всі сміються). А що це означає?

Баба Палажка:  Не що інше, як козак молодий, та ще й з шаблею.

Дівчина: Точнісінький Микита, бо дуже товстий.

Всі сміються.

Дівчина: Та то замість шаблі палиця, щоб твого собаку одганять.

Сміються.

Дівчина: Ой, лишенько! Дівчата, нема нічого, одна темна пляма.

Дівчина: Таце ж скриня.

Дівчина: Ой, тільки не видно, чи повна.

Дівчина: Звісно, що повна, будеш багата.

Баба Параска: А в тебе що, Наталю?

Дівчина: Не покажу.

Дівчата: Мабуть, щось недобре.

Хлопець: Дівчатонька, досить ворожити, краще заспівайте, а ми вам поможемо.

Співають.

Хлопець: Дівчата, хлопці! Давайте пограємо в калиту. Дівча­та, спекли калиту?

Дівчата: Спекли.

Хлопець: Давайте сюди. Прив’яжемо її ось тут. Ви, хлопці,   під’їжджайте до калити на кочерзі, підскакуйте і ку­сайте калиту. А біля калити посадимо писара, хто  засміється, того він помітить.

Писар говорить: «Як засмієшся, я тебе буду по зубах писати».

Дівчина: Після ворожіння корж розламують і роздають при­сутнім зі словами «Калита, калита, солодка була. Тепер ми її з’їли, за нареченим полетіли».

Хлопець: Дівчата! І що це все?! Більше нічим сьогодні нас не почастуєте?

Виходять дві дівчини.

Дівчата: Зараз, зараз, через ворожіння ми і забули.

Дівчина: Милі гості, просим сісти,

                Вареники будем їсти.

                Вареники непогані,

                Вареники у сметані.

Хлопець: Дівчата! Досить ворожити вам. А зараз послухайте нас.

Хлопець: Дівчино Оксано! Відгадай загадку.

                  Як вгадаєш, вийдеш заміж.

                  Не вгадаєш - погуляєш.

Хлопці загадують загадки, ті не можуть їх відгадати.

Хлопець: Погуляйте ще, дівчата! А то дуже заміж хочете.

Господар: Дівчата! А я знаю, котра заміж швидше вийде. Ану, роззувайтеся. Хлопці, допоможіть.

Переставляють чоботи до порога: чий перший  стане на поріг, та перша заміж вийде.

Дівчина: В кожній хаті на Вкраїні

                 Вареники варять нині,

                 Це вареники знаменні.

                 Як їх родичі пельмені.

                 Вас чекають у макітрі

                 Вареники дуже ситні-

                 Білолиці, круглолиці,

                 Із добірної пшениці.

Хлопець: Е, ні! Так діла не буде. Що це таке: вареники з сиром та задарма. Давайте зробимо так: хто проспіває одну лінійку з пісні, в якій згадується верба чи калина, тому  даємо вареник.

В кожному варенику написане бажання

Господиня: Хлопці! Дівчата! Заколядуйте. Сьогодні вже й коля­дувати годиться.

Всі колядують 1-2 коляди.

Дівчина: Досить сидіти, хлопці, йдемо ще хвірточки позні­маємо.

Хлопець: Дякуємо господині за теплу хату, а молодим дівча­там - за стіл               багатий, а дядьку Гнату - на свята гостей багато.

Господиня: Дівчатка, як підете додому і дійдете до перехрестя двох доріг,         то запитуйте у зустрічних чоловіків їхні імена. За повір'ям, ім’я першого зустрічного буде ім'ям судженого. І ще не забудьте взяти з собою по дві ложки - завтра мені повернете. Як підете до того перехрестя, вдарте об ложку і кричіть: «Залай, за­лай, собачко, і завий, завий, сірий вовче». А потім голосно скажіть: «Суджений, прийди до мене». Якщо почуєте сміх, крики, то це знаменує добру долю. Дівчата, запам'ятайте, що сни в Анд­рія віщі. Спати лягайте не там, де        завжди. Під ліжко поставте на ніч миску з водою, покриту зверху соломинкою, або дощечкою, що імітує місток. У сні по­бачите судженого, який вас і переведе через цей місток.

Господиня  (і до всіх в залі):   Дорогі друзі! Ми раді, що сьогодні не було байду-

жих, що наші вечорниці допомогли вам оцінити скарби нашого народу.­

 

 

Список використаной літератури

 

 

1.   Бріцина, О.Ю., Довженюк, Г.В., Шумада, Н.С. Український фольклор. Хрестоматія 5-11. О.Ю., Бріцина, Г.В., Довженюк., Н.С., Шумада. К.: Освіта, 1998. – 750с.
2.   Павлюк, С.П., Горинь Г.Й., Кірчіва Р.Ф. Українське Народознавство: Навчальний посібник. /.П., Павлюк, Г.Й., Горинь, Р.Ф., Кірчіва. Л.: Фенікс, 1994. – 608с.
3. Шлов, І.Я. Українознавець: Дослідження/ Спроба першого прочитання наукових праць М.Ф. Сумцова. І.Я., Шлов. Х.: Майдан, 2000. – 172с.