Позакласний захід «Це тихе сяйво над моєю долею…» Тарас Шевченко і Варвара Рєпніна: історія стосунків

Позакласний захід з української літератури в 9 класі

«Це тихе сяйво над моєю долею…»

Тарас Шевченко і Варвара Рєпніна: історія стосунків

Хід свята

Учениця

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

такі вже рідні і такі чужі.  

 Ця казка днів — вона була недовгою.

Цей світлий сон — пішов без вороття. ..

Це тихе сяйво над моєю долею —

воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко

Учитель 

Жінки в житті і творчості Тараса Шевченка займають особливе місце. Мати Катерина, се­стри - Катерина і Ярина, подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова. І окремо -  княжна Варвара Рєпніна. Їй, правнучці гетьмана Кирила Розумовського, небозі декабриста Сергія Волконського, високоосвіченій, інтелігентній, духовно багатій   жінці, названій сестрі поета, при­свячуємо цей урок.

Учениця

Уперше 35-літня Варвара Рєпніна побачила Тараса Шевченка у своєму родовому ма­єтку в Яготині навесні 1843 року. Він справив на неї сильне враження.                                    

Варвара

Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого. З усіма він увічливий, із старшими шанобливий і тому його всі люблять. Но­сив модний тоді сірий довгий сурдут "у талію" з ок­самитовим коміром і модний, високо, аж під підбо­ріддя, зав'язаний шаль — крават. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Русявий. На пер­ший погляд, його обличчя видавалося звичайним.
Але кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували його невеликі, але виразні очі, що світилися надзви­чайним розумом і дивною добротою. Очима тими він підкорив собі вже не одне серце. У товаристві три­мався вільно і з тактом.             

Учень 

Таким по­став він перед родиною Рєпніних і яготинським товариством, де всів же знали про його дитинство і молодість. Княжна побачила в Шевченкові  барда української незалежності і писала своєму колишньому   вчителеві швейцарцю Ейнерові.    

Варвара

Роз­повідали, що він ба­гато перетерпів, що він страшним досві­дом купив право громити сильних. Говорили про це між собою, бо ніхто не насмілювався торкнутися повісті його життя в розмовах з ним самим: усі його любили бажали і йому щастя й успіху.

Учениця  

Княжна Варвара Рєпніна була душею старого гетьманського дому. Добра, дотепна, мила й ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим, роздавала все, що мала, брала най­активнішу участь у житті тих, хто звертався до неї за порадою. Глибоко ненавиділа кріпацтво. Свої пе­реконання, щирість вдачі і простоту вона успадку­вала від батька; а від матері -  палкість почувань і пристрасний темперамент. Щедро розсіваючи нав­коло проміння своєї чистої душі, діяльною любов'ю до ближніх вона надолужувала брак особистого ща­стя: деспотична мати не дозволила їй побратися з молодшим братом російського поета Баратинського, ад'ютантом батька, в якого дівчина закохалась. Ця рана серця зробила її ще сентиментальнішою. Зламане особисте життя стало безрадісним. Вихо­вана в ідеалах і настроях першої чверті XIX ст., вона піддавалася впливам містичної літератури, що в Росії та й на Україні ще в 40-х рр. знайшли собі добрий грунт.

Учень 

З'явившись у Яготині, Шевченко порушив сонну одноманітність життя родини Рєпні­них. Вериги, що їх штучно наклала на себе княжна, впали, душа попливла по майже забутому морі вра­жень, фантазій, душевних поривів, і настав момент, коли вона сказала собі, що Шевченко - обранець її серця, а потім признавалась, що коли б відчула з його боку любов, то, може, відповіла б йому й при­страстю.             

Учениця

Психологічні портрети Шевченка, як людини і поета, княжна змалювала у своїх спога­дах мистецьки яскраво і об'єктивно правдиво.

Варвара

Шевченко їв і пив, як усі смертні, і кожен, увійшовши до кімнати, де він перебував з молодими людьми, ніяк не міг би поставити його вище за інших. Годинами він міг віддаватися найпустішій банальній розмові і навіть, як здавалося, захоплюватися нею. Він був добрий до слабкості, легкодухий до жорстокості, нерішучий і водночас похапний аж до необдуманих вчинків. Його не мож­на було не любити, а і для всіх, хто щиро любив його, був джерелом турбот, безупинних переходів від захоплення до обурення, від співчуття до охолодження.

Учень

Шевченко - поет у повному розумінні цього слова: своїми віршами, він полонив усіх, викликав у слухачів сльози ніжності й спів­чуття, прихиляв до себе старих і молодих, холод­них і палких. Читаючи свої чудові твори, ставав чарівником: музичний голос переливав у серце слу­хачів глибокі почуття, що владно панували тоді над ним самим. Був обдарований більше ніж талантом -  генієм, і чутлива та добра душа його налаштову­вала ліру на високе й святе.

Інсценізація

Варвара

Якби я коли-небудь палко бажала багат­ства, то це зараз... Якби в мене ще були мої брильянти!

Шевченко

Варваро Миколаївно, ваші брильянти - то ваша щира душа, прихильна до мене... В нашому просвіщенному государстві завжди починати якесь добре ді­ло, та ще для рідного нараду, та ще рідною мовою, важ­ко і майже небажано. Без надійних людей і без грошей не втну либонь нічого. Помагайте, сестро, будьте ласка­ві, ви маєте і силу, і славу, і любите ту країну, що я тепер заходився малювати.

В а р в а р а

Чи ж треба мені пояснювати? Кажіть, що належить робити.

Шевченко

По­ширенням видання буде зручно зайня­тись під час дво­рянських виборів - у Полтаві, в Чернігові...

Варвара

А в Києві? Створе­на ж спеціальна комісія при канце­лярії губернатора ...з вивчення па­м'яток старовини. Там працюють Максимович, Кос­томаров, Юзефович. Ця комісія вам могла б допо­могти і порадами, і коштами.

Шевченко

Я чув про цю, ко­місію ще в Петер­бурзі від Куліша.. Сам думав зв'язатися з нею чи на службу стати.

В а р в а р а

Я знаю голову тієї комісії — Писарєва. Мо­жу хоч зараз написати рекомендаційного листа до нього. Комісія знаходитися при Київському університеті.

Шевченко

До речі, я збираюся завітати до університету. Думаю там влаштуватися викладачем малювання.

Варвара

Мамин двоюрідній брат, граф Уваров, — мі­ністр освіти. Я гадаю, що він зважить на мої прохання. Я й тут могла б вам допомогти.

Шевченко

Варваро Миколаївно, особливо не турбуй­тесь, у мене теж є друзі в Києві -  допоможуть.

Варвара

Ми все про малювання. Сподіваюся, що й перо не лежить у вас без діла. Це був би жахливий злочин.

Шевченко

Мудра сестрице, перо справді трохи за­лежалось, хоч, певна річ, я постійно маю його під рукою. Дякую за турботу і допомогу.

Варвара

Моя допомога - краплина в морі. Але з Божою поміччю здійснимо вами задумане, тільки не знай­теся з людьми дріб'язковими й негідними. Не гнівайтесь
на мої вічні проповіді! Я вам набридла, як гірка редька, алея ваш найщиріший друг, найрідніша сестра і не можу не говорити вам правду.              

Шевченко

Вибачте, сестро, за те, що завдаю вам постійних клопотів.

Варвара

Багато чесних і благородних душ бажають вам добра.  

Учень

Шевченко і в Яготині працював над серією малюнків "Живописна Україна". Не за­лежалось і перо. На один з літературних вечорів у маєтку Рєпніних Тарас приніс свою поему "Слепая". Сюжет "Слепой" був вигаданий, однак поштовхом до написання стала страшна звістка про трагедію подруги дитячих літ поета —Оксани. Тому своїй божевільній героїні він теж дав це ім'я, глибоко пе­реживаючи її муки, адже його Оксаночка, зведена москалем, теж збожеволіла, як і зведена батьком-паном героїня поеми.             

Учениця читає уривок з поеми "Слепая".

Варвара

О, якби я могла передати вам усе, що пережила, слухаючи ці рядки. Які почуття, які думки, яка краса і який біль! Лице моє було мокре від сліз, і це було щастя... Я відчувала нестерпний біль у грудях... Спочатку нічого не могла вимовити, а коли схаменулась, то сказала: "Я замовлю золоте перо й подарую його вам". Того дня перед сном, я так гаряче молилась, я так пристрасно
любила весь світ... 

Учениця 

У серці княжни спалахнула любов. І хоч у її житті це було вже вдруге, та у стуженій за щастям душі почуття розцвіло всіма квітами перших палких, чистих переживань, коли закохане серце ра­дісно молиться і хоче обійняти увесь світ. Як у кож­ної пристрасної натури, любов у княжни обернулася егоїстичним бажанням заволодіти всім єством коха­ного. Ревнувала свого обранця до всіх.

Учень

На одному з весіль поет добре розважився. І це ніби гострим ножем пронизало її серце. Варвара написала і вручила Шевченкові алегорично­го листа. Коли на другий День після літературної вечірки вони зосталися вдвох, вона запитала, чи Шев­ченко не гнівається на неї за лист-алегорію. Тарас не розгнівався, а навпаки, був дуже зворушений. Він розхвилювався, якийсь час не показувався в то­варистві, а у відповідь на листа княжни написав по­ему. Написав по-російськи, бо княжна української мо­ви не знала.

Учениця

За кілька днів увечері поет з'явився. Був веселий, жартував і вручив княжні листок спи­саного паперу. Це була присвята до поеми "Тризна"з написом: "На память 9-го ноября 1843 года, княжне Варваре Николаевне Репниной".

Учень читає присвяту до поеми "Тризна"

Учениця

Читаючи присвяту, княжна відчу­ла, що коли дозволить собі піддатися почуттю, яке її охопило, - то кинеться Шевченкові на шию. Але перемогла себе. Прочитавши написане вдруге, тремтячим голосом вимовила: "Дайте мені ваше чоло". І на очах у всіх подякувала поетові "чистим поцілунком".

Учень

Протягом найближчих днів усе ми­нало спокійно. Визначився стиль стосунків княжної і поета: дружня відвертість і простота. Незабаром по­ет виїхав з Яготина на десять днів, а коли повернув­ся, то стримувані княжною почуття прорвалися: по­бачивши, як він входить до їдальні, Варвара одна з усього товариства підвелася з крісла, але поет привітався зі всіма загальним поклоном. Княжна, як шко­лярка, почервоніла, крутнулася і втекла. Вона не зва­жила на те, що її поведінка викликала у присутніх здивування.

Учениця

Другого дня, ввечері, поет отри­мав від княжни повість під назвою "Дівчинка". У чотирьох розділах авторка описала етапи свого духов­ного життя. Спочатку - перші неясні мрії дванадця­тилітньої дівчинки про любов, трепет дівочої душі, коли "безіменна любов ласкаво кивала їй головою", а серце сповнювалося радісним передчуттям щастя і гріховних солодощів. Далі описала переживання у віці 18 - 25 літ. А наприкінці порівнювала себе, не­молоду вже людину, "з лірою з порваними струнами, що від них зціліла лише одна християнська любов, як місточок через безодню до людей".

Учень

Сповідь княжни вразила Шевчен­ка. Чуйний і добрий, він був зворушений до глибини серця. Почуття свої передав у письмовій відпові­ді авторці, закінчивши її словами: "О добрий анге­ле! Ти укріпив захитану в мені віру в існування свя­тих на землі". Але княжна чекала не цієї "канонізації", а ''живої" реакції на свою сповідь.

Учениця

Мати Варвари, довідавшись від княгині Кейкуатової про написану дочкою "Дівчин­ку", забажала ознайомитися з доччиним твором. Княжна Варвара прочитала матері і свою повість, і відповідь Шевченка. Княгиня суворо зауважила до­ньці, що вона занадто легко пускається в сердечні зізнання, а почувши відповідь, що Шевченко для неї не чужий, що вона його любить і довіряє йому, ска­зала, що це безсоромність.

Учень

У найближчі по тому дні Шевченко і княжна в очах усього оточення мали вигляд двох закоханих, що посварилися. Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його дуже збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молити­ся на цю дивну аристократку, в якій відкрив для себе стільки духовної краси. Але чи до цього почуття вдячності, щирої симпатії й приязні домішувалось глибше почуття, що єднає двох? Очевидно, ні.

Учениця

Сумний настрій Шевченка мав свою причину: він був переконаний, що Варвара йо­го покохала, і це завдавало йому душевних страж­дань Тарас досі ніколи не зустрічав такої співзвуч­ної собі жіночої душі і в жодної із жінок не бачив такого захоплення ним, але його почуття не було коханням, як у княжни. Думка про моральні муки, які чекали Варвару, була для молодого поета нестерп­ною, як і можливе припущення, що вона сама зізнається йому в коханні.

Учень

Це була кульмінація їхніх непро­стих, досить напружених стосунків. Шевченко не простягнув руку, як чекала Варвара, не притулив її до свого серця. Княжна все зрозуміла. Вона опа­нувала собою, погодилася бути названою сест­рою, говорила про те, як допомагає їй ужитті ві­ра. Прощаючись, Шевченко сказав: "До побачен­ня, сестро..." А княжна мучилася, переживала і "з туги та смутку навіть заслабла: вісім днів нічого не могла їсти і дуже змінилася після хвороби.

Учениця

Капніст, друг родини Рєпніних, на прохання старої княгині приїхав до Яготина і мав з Варварою кілька розмов. Він цілком виключав мож­ливість такого зближення між княжною й поетом, яке могло б привести їх до шлюбу. Закидів княжні, що вона у своїх симпатіях до Шевченка зайшла занадто далеко, а їхній шлюб зробив би його нещасливим. На думку Капніста, Шевченкові треба виїхати з Яго­тина. У княжни стиснулося серце...

Учень

Остання зустріч Шевченка з княж­ною була дуже сердечною. Варвара, трималася спо­кійно, і гідно. У розмовах з поетом навіть спромоглася сказати, що могла б полюбити його дружину, якби він одружився. Проте Шевченко відчував інше, був стриманим, холодним, мовчазним. Так, принай­мні, їй здавалося.

Учениця

Коли нарешті 10 січня настав час від'їзду Шевченка, княжна у сльозах кинулася йому на шию, потім перехрестила його чоло. Поет вибіг з кімнати. Покидаючи Яготин, мав певність, що зали­шає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хви­лини життя.

Варвара

Я тебе, чекала роки й роки,

Райдугу пускала з рукава

На твої задумані мороки,

На твої огрозені слова.

Я б тобі схилилася на груди, -

Замість терну розсівала мак.

Та мені зв’язали руки люди:

"Хай страждає, - кажуть, - треба так"

Я тебе чекала роки й роки...   

Уривок з поеми - симфонії  І.Драча

"Смерть Шевченка".

Заключне слово вчителя