Позакласний захід для учнів 6 класу на тему:"Казковими доріжками" (за творами В.О.Сухомлинського)

Година спілкування для учнів 6 класу за творами В.О.Сухомлинського

 «Казковими доріжками»

 

Мета:  допомогти усвідомити й конкретизувати поняття "совість", "муки сумління»; розвивати здібності розуміти і аналізувати вчинки інших людей; вчити розбиратися у людських недоліках, представлених у  літературних творах; допомогти дітям зазирнути у свій внутрішній світ й "поговорити " із своєю совістю.  Вчити дітей інсценувати казку. Розвивати і збагачувати словниковий запас,  вміння передавати емоції, міміку, жести певного образу.  Ознайомити учнів з життям та творчим шляхом В.О. Сухомлинського, виховувати інтерес до його творчості. Вчити дітей бачити красу, відчувати красу природи.  Формувати у дітей почуття доброти до навколишніх людей.

 

Обладнання: фотографії  про життя і діяльність В.О. Сухомлинського,  надруковані вислови. Роздатковий матеріал: паперові сердечка, паперові пелюстки; підставка із свічкою для спалювання поганих думок, квітка учителя з побажаннями для учнів. Презентація: «Казкові доріжки » ( пейзажі, що відповідають почуттям людини під час читання  творів  В. О. Сухомлинського).

 

Оформлення дошки: епіграф уроку, намальоване крейдою велике серце, в якому написані людські почуття.

 

Учитель.  

     Сьогодні нашу годину спілкування  ми проведемо святково і подаруємо  собі хороший настрій  таким привітанням.

Учень.

Доброго дня! Мовим за звичаєм. Доброго дня! Всім вам ми зичимо.

Щастя й здоров'я вам кожної днини, миру і злагоди вашій родині.

Учитель.  

Доброго дня  бажаю вам я, всі ви кмітливі, ми - дружна сім 'я.

Бачу, ви працювати охочі,  тому і сяють допитливі очі,

Один одному посміхнемося і мерщій до роботи берімося.

Учитель.  28 вересня  день народження видатного українського педагога, нашого земляка В.О.Сухомлинського. Тож  сьогодні  ми ще раз згадаємо про цю велику людину і його різноманітну творчість.  Але спочатку наші бібліографи нагадають  нам хто такий Василь Сухомлинський, та розкажуть коротко про його життя.

 

( Повідомлення групи «бібліографів»)

Учні.  

     Народився Василь Олександрович Сухомлинський у 1918 р. в с. Василівка на Кіровоградщині в незаможній сім'ї.

      Батько його, Олександр Омелянович  працював столяром і теслею, майстрував інструменти та колеса.

     Мама, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. У Василя Олександровича було двоє братів — Іван і Сергій і сестра Меланія.

     Зимовими вечорами, коли мама сиділа над шитвом, вона розказувала дітям казки. Змалку батьки виховувати в дітей любов до книги.

       В 17 років він став  вчителем заочної школи. Згодом закінчив Полтавський педагогічний інститут, повернувся у рідну школу, де й працював учителем.

        В 1941 році добровольцем йде на фронт. Був двічі важко поранений, а коли повернувся знову працював у школі.

        Понад 35 років працював Василь Олександрович учителем і директором Павлишської школи. Був нагороджений званням Героя Соціалістичної  Праці.

        У педагогічному щоденнику він записував свої спостереження за поведінкою дітей. А потім складав повчальні оповідання та казки. Його твори заставляють замислитися. Він писав про  стосунки між людьми, закликав берегти рідну природу, бути  не байдужими до чужого горя.

Учитель.

      Василь Олександрович любив дітей і написав для них багато-багато цікавих повчальних казок. В його казках переважає доброта, бо сам він був доброю людиною і хотів, щоб діти  виростали добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили своїх батьків, свою рідну домівку і нашу велику прекрасну Батьківщину. Прочитайте слова, записані на дошці "Казки - це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови" – так говорив  В.О. Сухомлинський.

 

    Тож сьогодні ми з вами потрапимо в казкову країну, в чарівний ліс, де зустрінемось з казкою, а казки у нас сьогодні повчальні. Тож потрібно не тільки слухати, а й міркувати. І оскільки ми знаходимося у казковому лісі, то й  казки наші живі і  ви їх не тільки почуєте, а й побачите. Тож поспішаймо  казковою доріжкою. (Розпочинається презентація ).  

- Погляньте ось біжить нам назустріч дівчинка з «Усмішкою».

Учні. ( Виходить група учнів для інсценування казки. )

      Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі.  Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка.  Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала з метеликом. Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку.

« Зараз цей дідусь мені усміхнеться.  Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним?» «Усміхнись мені, дідусю!»   Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими. Страх оволодів серцем дівчинки.  І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Дівчинка заплакала.  Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.  « Ой, зараз знову буде холод по спині від сердитого погляду ». Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. « Яка приємна дівчинка йде мені на зустріч». « Мені бабуся усміхнулась !  І така добра та щира була її усмішка ».

    Цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли, заграв на срібних струнах жайворонок.

 

Учитель.

• Як ви гадаєте, чому навколо дівчинки  все так  сяяло і співало ?
• А чого все так стрімко змінилося?
• Ви були в такій ситуації, що від похмурого погляду у вас холодно було на сердці?
• А ви пробували позбавити людину такого холодного погляду?

 

     Учитель.  А ось по нашій казковій доріжці біжить Лисичка з новою казочкою «Як Наталя у лисиці хитринку купила»

 

Учні. ( Виходить група учнів для інсценування казки. )

Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось краму, прикритого білим рушничком. 

« Продаю хитринки, підходьте, люди,  дивіться хитринки в мене брати не баріться»

Ішла повз базар Наталочка.

« Я   вибираю ось цю хитринку: маленьку  дівчинку, яка приклала руки до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».

 Принесла Наталочка хитринку додому.

« Треба готувати уроки, але ж як не хочеться.

—    Мамо, у мене голова болить, не буду уроків вчити.

—    Добре, посидь, Наталочко.

—    Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.

—    Але ж у тебе голова болить,— здивувалась мама.

« Ой, як соромно. Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощів».

 Пішли вони з мамою на базар.

 «Де ж вона поділася? В кишенях немає. » — дивується Наталя.

• Мама, де ж поділася моя хитринка?
• Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.

—    А де ж моя совість? У чому вона?

—    У тому, що тобі стало соромно.

 

Учитель.

• А хто з вас купував такі хитринки у Лисички?
• І як ви себе почували, коли ними користувалися?

 

У  нашому лісі казкову доріжку перекрив потік води.

Учні. ( Виходить група учнів для інсценування казки. )

Андрійко й Ніна поверталися зі школи. Дорогу їм перепинив ярок. Пригріло сонце, розтанув сніг, і яром потекла вода. Стоять перед ним Андрійко і Ніна. «Ох, як бурхливо шумить потік.»Ось хлопчик швидко перебіг через потік і став на тому березі. (Озирнувся  Андрій)  «Ой, недобре я зробив. Як же мені соромно, мабудь почервонів. Як я не побачив, що Ніна - в черевичках?  Я ж у чобітках.  Як вона перебреде?                                   ( Перескочив назад )- Це я хотів узнати, чи глибоко. Бо переправлятися будемо разом. - Як?  Я ж у черевичках. (Ніна)- Чіпляйся мені за шию. Ніна так і зробила, і хлопчик її переніс.

Учитель.

• Чому хлопчик повернувся ?
• А хто з вас допомагав комусь із своїх однокласників ?
• А чи хватало у вас сміливості  виправити  якийсь свій не гарний вчинок ?

 

А ось подивіться зібралися учні і чомусь сильно радіють.

Учні. ( Виходить група учнів для інсценування казки. )

          П'ятикласники зібрались їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти.« Ура, ми поїдемо, побачимо багато нового, цікавого. »Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама.(  Приходить Галя до школи заплакана).— Чого це ти така сумна? — питають товариші.— Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

 Тяжко стало на душі в дітей.«  Як же можна радіти, веселитися, коли в однокласниці  горе? » « Давайте почекаємо, поки в Галі одужає мама. » « Так, давайте, тоді й поїдемо на екскурсію». Минуло три тижні. «Моя мама одужала — і ми всім класом  поїхали на екскурсію. » ( Галя ) « Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.» « Розуміти чуже горе — це велика людська краса.»

Учениця. ( Галя )

Цей світ, як казка, як безмежне диво! Захоплює, дивує, кличе ввись.

Життя чарівне, я така щаслива, і  ти до цього світу придивись.

Учитель.

• Які риси характеру  притаманні учням, які заради однієї дівчинки змінили свої наміри ?
• А хтось з вас був в такій ситуації, коли вам прийшлося змінити свої наміри заради свого товариша ?

 

  Учитель. Ви побачили і прослухали казочки. Але немає нічого кращого, ніж створене власноруч. Зараз ми всі разом складемо  повчальну  казку - оповідання.  Я покажу вам три картинки, такі собі  «опорні слова», а ви придумайте речення, можливо не одне,  але наша розповідь повинна бути лаконічною, а особливо повчальною.  ( Слайди: весна,квітучий ліс; перша весняна квітка; зів’яла квітка у руці людини ).

( Учні доповнюючи один одного складають казку чи оповідання. )

- Атепер змініть його, прибравши останню картинку.

Ось так, працюючи разом, допомагаючи один одному можна виконувати різні завдання.

• Чому дівчинці ( чи хлопчику )  стало соромно ?
•  Про які людські якості сьогодні  йшлася мова в казках та оповіданнях ? ( Совість, доброта ).
•  Ви, мабуть, досить часто чули від дорослих, які вас оточують, наступне: "Як вам не соромно?", "Де ви совість свою загубили?"
• А що ж таке совість ?  Що значить жити за совістю ?

     В мудрій книзі написано, що совість - це один із засобів, яким душа вчить людину правильним вчинкам. Совість - це "крик душі". Совість - це потужний голос серця на захист іншого і сила, яка руйнує людський егоїзм. ( Прикріплюються  вислови на дошці )

( Запитання до учнів. )

• Якщо ви зробили щось погане,  що ви відчуваєте через деякий час ?

( Починаю себе звинувачувати й сварити, жалкую про скоєне. )

      Учитель.  Тоді  кажуть, що у людини є совість, прокинулася, заговорила совість. Коли у людини є совість, вона розуміє, що поступила неправильно і некрасиво, вона ненавидить себе і страждає через свій негарний вчинок, говорять, що людина відчуває муки сумління. В народі у такому випадку говорять: " Стид, хоч і не дим, а очі виїсть". ( Прикріплюються  вислови на дошці )

 

• Яку людину називають безсовісною ?

( Яка не вміє слухати голос серця, яка любить сильно тільки саму себе і не думає про інших, майже не знає, що таке совість. Вона робить погані вчинки і не відчуває своєї провини. )

      Учитель.  Людина без совісті не бачить зла і неподобства. Вона поступово стає все гірше і гірше, тому що не відчуває мук сумління після поганих вчинків.

        Совість у нашій душі — це неначе вогник свічки (запалюю свічку), коли совість не спить — світло  і тепло в душі людській. Але свічка легко може погаснути ( задути ) тож людині потрібно оберігати свій вогник  - свою совість  все життя.  Кажуть : "Совість - учитель людини". ( Вислів на дошці ).  Людина, яка живе за совістю, має багато друзів, вона усміхається життю, вона чесна і порядна, їй радісно і легко живеться, а батькам учителі дякують за гарне виховання. Кожна людина повинна виховувати себе сама. Навчиться зазирати у своє серце, а воно підкаже, як правильно чинити. Адже совість живе у серці. ( Вислів на дошці ).

• А як ви гадаєте, чим повинно бути наповнене серце, щоб жити за совістю, за правилами честі ?

(  Після відповідей учнів на дошці з’являється велике намальоване  серце, в якому записані  людські якості: милосердя, совість, чесність, справедливість, любов до ближніх, шанобливість, доброта, щедрість, гідність, правдивість, лагідність, ввічливість, вдячність.)

• А з якими людськими якостями потрібно боротися ?

(  Лінивство, безсоромність, гнів, злість, жадність, гординя, заздрість, лицемірство, зухвалість,  підлість.) 

 

          Добрі якості поміщаємо у серце, а від поганих якостей потрібно позбавлятися.

- Я хочу вам запропонувати сьогодні зробити  один крок до очищення сумління. Зараз кожен з вас отримає  паперові серденька двох кольорів: червоне і чорне. На червоному я пропоную вам написати ту рису характеру, яку ви хотіли б мати (можна підглянути до нашого великого серця на дошці).

А на чорному сердечку напишіть негативну рису, яка у вас є, але якої ви хотіли б позбавитись. Будьте  щирими і чесними, тому що ніхто без вашого дозволу не читатиме ваші одкровення. А й більше: чорні сердечка ми складемо в ось цю скриньку, а після уроків підемо разом на вулицю і запалимо свічку - світло миру та любові  та й спалимо всі ваші чорні сердечка, разом з якими згорять всі ваші негативні риси.  

 

Учень.

Живи, добро звершай, та нагород за це не вимагай,

Хай оживає істина стара: людина починається з добра.

 

   Учитель.   Казки та оповідання В. Сухомлинського пронизані добротою.  Іноді вистачає лише доброго слова, щоб звеселити людину, зробити їй приємно, допомогти у біді. Недарма в народі говорять "Слово - лікує, слово - ранить".

     Дуже часто ви жалієтеся на те, що ваш сусід по парті вам заважає, просите вас відсадити. Я ж хочу, щоб ви гарно спілкувалися  з будь-яким із своїх однокласників, бо ви одна шкільна сім’я. Тож погляньте на свого сусіда по парті добрими очима, подумайте і напишіть на пелюсточці вашої квітки, яку ви «посадили» ще у 5-му класі, добре слово для нього. Підберіть такі слова, щоб від них стало приємно та радісно. У своїй душі віднайдіть чарівне тепло для іншої людини.

(У дітей на парті паперові пелюстки квітів. Діти пишуть добрі слова передають своєму сусіду по парті і кожен наклеює її  на свою квітку.)

        Прочитайте  ті слова, які ви отримали у свою адресу. Я сподіваюсь, що від отриманих слів кожному з вас  на серці стало тепло і радісно. Погляньте на мене, а я побачу по вашим обличчям: задоволені ви чи ні.

        Розпочали ми діти з казочки, а закінчили такими важливими поняттями, як совість і доброта. Тож, сподіваюсь, що і надалі ви будете уважними,  вдумливими читачами творів Василя Олександровича.

Учні.

 В душі одразу сонечко засяє і забринить проміння доброти,

Бо світ нас всіх, як мати пригортає, лиш серденько відкрий до світла ти!

 

Якщо людина добре серце має, вона іде у світ добро творить.

 В її очах любов і ласка сяє, така людина сонечком горить!

 

  Учитель.   Будьте і ви, як маленькі сонечка. Творіть добро і вам відповідатимуть любов'ю і щедрістю. Сьогодні ми з вами сказали стільки гарних слів, стільки сонячного тепла було у нас в класі, що погляньте, виросла квітка, з моїми побажаннями кожному з вас. ( Учитель показує квітку з  пелюстками-побажаннями кожному учню класу). Отримайте свою пелюстку і наклейте до своєї квітки. Подивіться, як розквітли ваші квіти.

     Я думаю, що ви сьогодні хоч трішки замислилися над тим, що таке совість, що добре, а що погано.

Учні.

Як людей полюбиш - пошануєш, силу для добра в душі відчуєш.

І закрутиться Земля скоріше,  якщо разом станемо добріші.

 

Доброта з роками не старіє. Доброта від холоду зігріє.

І якщо вона як сонце світить,  то радіють і дорослі, й діти.

 

          Закінчити наше свято я б хотіла словами В. О. Сухомлинського: « Інженером можна стати за п’ять років, учитися ж на людину треба все життя», він закликав «Виховуй у собі людську душу».

                Всім велике спасибі за плідну роботу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Народився Василь Олександрович Сухомлинський у 1918 р. в с. Василівка на Кіровоградщині в незаможній сім'ї.

      Батько його, Олександр Омелянович  працював столяром і теслею, майстрував інструменти та колеса.

     Мама, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. У Василя Олександровича було двоє братів — Іван і Сергій і сестра Меланія.

     Зимовими вечорами, коли мама сиділа над шитвом, вона розказувала дітям казки. Змалку батьки виховувати в дітей любов до книги.

       В 17 років він став  вчителем заочної школи. Згодом закінчив Полтавський педагогічний інститут, повернувся у рідну школу, де й працював учителем.

 

 

  В 1941 році добровольцем йде на фронт. Був двічі важко поранений, а коли повернувся знову працював у школі.

        Понад 35 років працював Василь Олександрович учителем і директором Павлишської школи. Був нагороджений званням Героя Соціалістичної  Праці.

        У педагогічному щоденнику він записував свої спостереження за поведінкою дітей. А потім складав повчальні оповідання та казки. Його твори заставляють замислитися. Він писав про  стосунки між людьми, закликав берегти рідну природу, бути  не байдужими до чужого горя.

 

 

      Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі.  Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка.  Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала з метеликом. Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку.

 

« Зараз цей дідусь мені усміхнеться.  Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним?» «Усміхнись мені, дідусю!»

 

    Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими. Страх оволодів серцем дівчинки.  І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Дівчинка заплакала.  Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.

« Ой, зараз знову буде холод по спині від сердитого погляду ».

 

    Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі.

« Яка приємна дівчинка йде мені на зустріч». ( Бабуся )

 

« Мені бабуся усміхнулась !  І така добра та щира була її усмішка ».

 

    Цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли, заграв на срібних струнах жайворонок.

 

Андрійко й Ніна поверталися зі школи. Дорогу їм перепинив ярок. Пригріло сонце, розтанув сніг, і яром потекла вода. Стоять перед ним Андрійко і Ніна.

 

«Ох, як бурхливо шумить потік.»

 

Ось хлопчик швидко перебіг через потік і став на тому березі.

 

(Озирнувся  Андрій)  «Ой, недобре я зробив. Як же мені соромно, мабудь почервонів. Як я не побачив, що Ніна - в черевичках?  Я ж у чобітках.  Як вона перебреде? 

( Перескочив назад )

- Це я хотів узнати, чи глибоко. Бо переправлятися будемо разом.

 

- Як?  Я ж у черевичках. ( Ніна )

                -    Чіпляйся мені за шию.

              Ніна так і зробила, і хлопчик її переніс.

 

 

Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось краму, прикритого білим рушничком. 

 

« Продаю хитринки, підходьте, люди,  дивіться хитринки в мене брати не баріться»

 

Ішла повз базар Наталочка.

« Я   вибираю ось цю хитринку: маленьку  дівчинку, яка приклала руки до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».

 

 Принесла Наталочка хитринку додому.

 

« Треба готувати уроки, але ж як не хочеться.

—    Мамо, у мене голова болить, не буду уроків вчити.

 

—    Добре, посидь, Наталочко.

 

—    Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.

 

—    Але ж у тебе голова болить,— здивувалась мама.

 

« Ой, як соромно. Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощів».

 

 Пішли вони з мамою на базар.

 

 «Де ж вона поділася? В кишенях немає. » — дивується Наталя.

• Мама, де ж поділася моя хитринка ?

 

—    Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.

 

—    А де ж моя совість? У чому вона?   —    У тому, що тобі стало соромно.

 

 

 

 

 

 

 

 

Доброго дня! Мовим за звичаєм.                            Цей світ, як казка, як безмежне диво!

Доброго дня! Всім вам ми зичимо.                         Захоплює, дивує, кличе ввись.

Щастя й здоров'я вам кожної днини,                      Життя чарівне, я така щаслива,

Миру і злагоди вашій родині.                                  І ти до цього світу придивись.

 

Живи, добро звершай,

Та нагород за це не вимагай,

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

 

В душі одразу сонечко засяє                                            Якщо людина добре серце має,

І забринить проміння доброти,                                        Вона іде у світ добро творить.

Бо світ нас всіх, як мати пригортає,                                 В її очах любов і ласка сяє,

Лиш серденько відкрий до світла ти!                               Така людина сонечком горить!

 

Як людей полюбиш - пошануєш,                                      Доброта з роками не старіє.

Силу для добра в душі відчуєш.                                        Доброта від холоду зігріє.

І закрутиться Земля скоріше,                                             І якщо вона як сонце світить,

Якщо разом станемо добріші.                                             То радіють і дорослі, й діти.

 

 

 

     П'ятикласники зібрались їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти.

« Ура, ми поїдемо, побачимо багато нового, цікавого. »

Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама.

(  Приходить Галя до школи заплакана).

— Чого це ти така сумна? — питають товариші.

— Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

    Тяжко стало на душі в дітей.

«  Як же можна радіти, веселитися, коли в однокласниці  горе? »  « Давайте почекаємо, поки в Галі одужає мама. »   « Так, давайте, тоді й поїдемо на екскурсію».

Минуло три тижні.  

 «Моя мама одужала — і ми всім класом  поїхали на екскурсію. » ( Галя )

« Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.»

« Розуміти чуже горе — це велика людська краса.»

 

     П'ятикласники зібрались їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти.

« Ура, ми поїдемо, побачимо багато нового, цікавого. »

Збиралася їхати й Галя.

(  Приходить Галя до школи заплакана).

— Чого це ти така сумна? — питають товариші.

— Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

    Тяжко стало на душі в дітей.

«  Як же можна радіти, веселитися, коли в однокласниці  горе? »

  « Давайте почекаємо, поки в Галі одужає мама. » 

 « Так, давайте, тоді й поїдемо на екскурсію».

Минуло три тижні.  

 «Моя мама одужала — і ми всім класом  поїхали на екскурсію. » ( Галя )

« Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.»

« Розуміти чуже горе — це велика людська краса.»