Позакласний захід "Галицький дзвонар"
Галицький дзвонар
“Мелодія” Мирослава Скорика
Під музику звучить вірш
Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Та ж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню…
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби й незарослі рани
Нове сім'я, новії надії,
І вдихаєш дух життя рум'яний.
Ведучий 1. Іван Франко – це безмежна країна, яка досі не має своєї наукової карти. Є в ній місцевості й дороги, добре знані кожним зі шкільної парти. Але є околиці, у які спробуємо зазирнути й ми, подорожуючи разом із героями його творів, щоб глибше зрозуміти неповторний світ Франка.
Ведучий 2. 160 років тому, 27 серпня 1856 року, у селі Нагуєвичі, що неподалік від Львова, народився Іван Франко.
(Роман Завадович «Поет-каменяр»)
Читець 1. В Нагуєвичах на горбку
стояла хата у садку,
а збоку — кузня майстра Яця,
меткого Якова Франка.
Там цілі дні кипіла праця,
бо справна в коваля рука.
Дзвеніли молоти луною,
веселою та голосною,
їх пісня над селом неслась.
Читець 2. У Яця був синок Івась,
розумний і кмітливий хлопчик,
до книжки брався все охоче,
то й порішили батько-мати:
«Івася треба в школу дати!»
Читець 3. Пішов малий Івась до школи
в Дрогобич-місто. Вільну волю,
братів і друзів, ліс і поле —
усе, що палко так любив,
Івась-школярик залишив.
Учився пильно і завзято,
Читав книжок дуже багато...
Читець 4. Померли рано батько й мати,
та не вернувсь у рідну хату
Івасик, круглий сирота.
Вже інша кликала мета
у світ, велична і свята:
своє знання, любов і сили
віддати батьківщині милій.
Читець 1. З Івася він Іваном став,
та вчитися не перестав.
Учивсь у Львові та у Відні
і завжди думав:
Іван Франко. «Краю рідний,
о, як би помогти тобі
в тяжкій неволі і журбі?
Щоби чужим не був слугою,
щоб управляв ти сам собою,
щоб був щасливий і багатий
у власній вільній хаті?»
Читець 2. І присягнувсь Іван завзятий
талант і розум дужий свій —
всього себе на службу дати
Вітчизні любій, дорогій.
Читець 3. За те була йому пошана:
народ назвав Франка Івана
провідником-Каменярем,
що безупинно день за днем
у бурю, дощ і непогоду
ламає молотом граніт.
І для невільного народу
будує шлях у кращий світ.
Читець 4. Франко — то гордість і окраса
свого народу і землі.
Він, мов молодший брат Тараса,
обидва — волі ковалі.
Ведучий 1. Іван Франко завжди з теплом і любов’ю згадував батьківську кузню.
Читець. У долині село лежить,
Понад селом туман дрижить,
А на горбі, край села
Стоїть кузня немала.
А в тій кузні коваль клепле,
А в коваля серце тепле,
А він клепле та й співа
Всіх до кузні іззива.
Яків Франко. "Ходіть, люди, з хат і з поля!
Тут кується краща доля.
Ходіть, люди, порану,
Вибивайтесь з туману!"
Ведучий 2. У кузні малий Іван слухав розповіді селян про тяжку працю, злидні та неврожаї, бачив нужденних заробітчан. У дитячу душу глибоко запало побачене і почуте. Він зрозумів, як тяжко живеться людям, і усвідомив, що за кращу долю треба боротися. Вогонь кузні та батьківська любов зігрівали душу великого письменника.
Звучить пісня «Червона калино,чого в лузі гнешся».
Іван Франко: Пісне, моя ти сердечна дружино.
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
Ведучий 1. Іван Франко навчався у Дрогобицькій гімназії, Львівському та Чернівецькому університетах, а у Відні захистив наукову роботу. Він є автором більше шести тисяч творів різних жанрів. Особливе місце у творчості письменника посідають його твори для дітей. Дуже популярна і нині його збірка казок "Коли ще звірі говорили”.
Ведучий 2. Прислухайтесь ! Це знову плаче киця на кухні...
Автор:
Плакала киця на кухні,
Аж їй очиці попухли.
«Чого ж ти, киценько, плачеш?
Їсти чи питоньки хочеш?»
Киця:
«Ні їсти, ні пити не хочу,
З тяжкої жалості плачу.
Сам кухар сметанку злизав,
На мене, кицюню, сказав.
Хтів мені лапки побити,
Чим же я буду ходити?»
Автор:
«Скажи ж нам, киценько мила,
Як ти ся в нього просила?»
Киця:
Я му сказала: «Ой, пане,
Хай тобі жаль мене стане!
Не бий ти кицю мізерну,
Я тобі шкоду поверну,
Настане ранок майовий,
Піду я в поле на лови;
Походжу мало чи много,
Зайчика зловлю малого,
Тобі принесу живого.
Горобці, в стрісі укриті,
І перепілонька в житі,
Все те моя буде здобич,
Як мені буби не зробиш.
А як полудне настане,
Пригріє сонце весняне,
Скриються зайчики й птахи,
Я влізу в воду по пахи,
Я всі броди переброджу,
Наставлю хвостик, як вудку,
Наловлю рибок я много,
А все для тебе, їй-Богу.
Ведучий 2. Казковий світ – чарівний і неповторний. Мандрувати його стежками завжди цікаво й повчально. Казка вимагає особливої атмосфери, тому вона – символ домашнього затишку, родинної злагоди. Сьогодні ми з вами поринемо у світ казки.
Ведучий 1. Тож будьте мов ангелики,
Щоб казка чарівна
Сполоханим метеликом
Не пурхнула з вікна.
А казка закликає нас
В невидані світи
Веселками устелені…
Ходім мерщій туди.
Ведучий 2. Інсценізація казки “Лис Микита”
- Царю, будь мій рідний тато,
Поблагослови в се свято,
Щоб на прощу йти я міг!
- То шкода, сину,
Що так швидко йдеш в чужину!
-
Царю,— ох, цить!
Серце в мене краєсь тоже!
Та що вдіємо! Що боже,
Богу треба заплатить!
- Так, так, мій друже!
Радує мене се дуже,
Що такий побожний ти,
Рад би я тобі й від себе
Для мандрівної потреби
Хоч чим-будь допомогти.
- Ца… рю,
Дуже ласкав ти… Ось бач:
Я і торби в путь не маю!
А в Медведя у Бурмила
Доброго кожуха сила,—
Він шматок віддасть, я знаю…
- Схоче чи не схоче дати,
Ми накажемо зідрати! —
Мовив Лев.— Ну, ще чого?
- Дуже ласкав ти, мій царю!
Чобіток би ще хоч пару.
Бач, я босий! Як його
Тільки світ чимчикувати,
Ноги шпигать та збивати!
Скалічію де-небудь!
А он має Вовк дві парі,
То одну чей схоче в дарі
Відступить мені в ту путь.
- Що там схоче чи не схоче! —
Крикнув Лев та аж тупоче.—
Гей, там! У тюрму підіть,
Із Бурмила торбу здріте,
А з Неситого здійміте
Пару Лисові чобіт!
Ви ж, моя дружино славна,
Щоб усім зробилась явна
Ласка наша для Микити,
Проведіть його з гонором
До могили там, під бором!
Я ж іще піду спочити.
- Слухай, Базильку,
Ти зажди на нас тут хвильку,
Ось траву собі щипли!
Ти ж, Зайцуню, любий свату,
Потрудись зо мною в хату!
Знаєш, жінка там моя
Як почує чутку тую,
Що на прощу я мандрую,
То-то буде плач!..
Тож ходи, мій друже давний,
Вид твій духу її додасть!
- Бідна жінка!
Я її, як рідну маму,
Рад любить!
- Микито! Ти тут!
Діти! Батько ваш жиє!
Любий! Що ж? Біда пройшла?
Говори-бо швидше, швидше!
Я гадала, що ти згиб вже…
Ох, що сліз я пролила!
- Радуймось!
Цар наш —
Дарував мені провини,
І від нинішньої днини
В ласці царській тішусь я.
Вороги ж мої запеклі
Мусили стулити рило,
Ще й попали в темний льох.
А отсей фальшивий Заяць,
Відданий мені у власть:
Чи живим його лишити,
Чи відразу задушити,
Скоро викупу не дасть!
-Базю! Чесний отче,
Лис мене тут з'їсти хоче!
Базю, Базю, ох, рятуй!
-Зараз тихо будь, драбуго!
Ось тобі від мене штука!
І всім злюкам то наука,
Щоб Микити стереглись!
А тепер послухай, люба,
Як мені грозила згуба
І як вибрехався я!
-Голово моя ти мила! —
Лиш одно тото негарно,
Що ти нас покинеш марно
І на прошу йдеш кудись.
-Жінко,
Ти гадаєш, що я дійсно
Зараз дурень став якийсь?
Чи я паломник, абощо?
Що там Лев мені і проща?
Я тепер сміюся з них!
Я ж лишусь з тобою дома,
А про прощу ні ду-ду!
-Яцю, де ти? Кільку пору
Я вже тут на тебе жду!
-Базильку, друже,
Ти не гнівайся так дуже!
Нічим нам тебе занять.
Яць там з жінкою моєю,
І з маленькою сім'єю
Преприязно гомонять.
-Кажеш: гомонять приязно?
Але ж бо я чув виразно
Яців крик: «Рятуй!»
-Правда, як Лисиця
Вчула, що нам тре проститься,
Вмліла і на землю хляп!
Тут-то Яць — здоров най буде! —
Жбухнув їй води на груди
Та й почав рятунку звать:
«Ой-ой-ой, рятуй, Базильку,
Моя тітка вмре за хвильку!»
Та тепер вже благодать.
-Ну, то дякувати богу!
Я гадав, що Яця мого
Там зо шкіри хто дере.
-Базю, чи ж тобі не стидно?
Яць прийде,
Ще й дарунків набере.
Тебе, мій друже,
Я просити хочу дуже
До царя листи та занести.
-Добре, гляди лиш,
Щоб де в мене не згубились,
Не зламалась би печать!
-
Правда є! Зажди хвилину,
Я в медвежую торбину
Зав'яжу їх, можеш брать!
- Ось, Базуню мій любезний,
Тут в тій торбі лист грубезний
І два меншії лежать.
Ти неси їх осторожно,
А розв'язувать не можна,
Бо зламається печать.
Тільки будь ти все притомний,
Не чинися надто скромний!
Смілість виграє в війні.
Мов цареві: «На листи ті,
Я дораджував Микиті,
Їх завдячив він мені».
- От тепер я буду знати,
Хто мені добра хотів!
А і край весь заговорить:
«Бачте, Цап який стиліст.
Ну, прощай же! Дасть бог, може,
Я й тобі віддячусь тоже,
То не будеш жалувать!
Прощавай!
Отсей дурень квадратовий
Є секретар гоноровий!
Ух, аж б'є на мене млість!
Що за лад! Яка держава!
Дурням в ній гонори й слава,
А членом суду,
Що мене судив на згубу,
Чи ж не був сей глупий Цап?
Але я помстивсь на тобі!
Будеш жив чи ляжеш в гробі,—
Вже не змиється сей хляп,
Що прилип на твоїй пиці;
Стане притчею в язиці
Слово те: дурний, як Цап!
Ведучий 1.
А Ти знаєш, що мати Івана Франка називала його Мироном? Це було своєрідне «домашнє» (поганське) ім’я, яке давали довгожданим дітям, аби ті не стали жертвами злих духів.
Ведучий 2.
Маленький Івась був унікальною дитиною. З раннього дитинства хлопчик полюбляв блукати лісом, розмовляти з деревами та пташками. Через це односельці прозвали малого «лісовою душею». Подейкували, що він володів надзвичайними здібностями.
Ведучий 1.
Один випадок зі свого магічного дитинства Франко описав у автобіографічному оповіданні «Під оборогом». Там йдеться про хлопчика, такого собі юного мольфара, якому вдалося відвести від села грозову хмару. Думки дослідників творчості Франка збігаються: швидше за все, схожий факт таки мав місце у біографії письменника.
Ведучий 2. Дивовижно, що така незвичайна дитина не стала сільським ворожбитом чи знахарем, а зробила вагомий вклад у розвиток європейської науки та літератури. Ось про які цікаві факти з життя Франка дізналися семикласники після прочитання повісті “Захар Беркут”.
- трейлер “Захар Беркут”;
- сценка “ГАЛИЦЬКИЙ ДЗВОНАР”
Дійові особи: Олег та Владислав.
За столом сидить хлопець і пише. Перед ним відкрита книга Івана
Франка і підручник з української літератури. Заходить друг.
- Привіт! О! Ми навіть такі вчені, що конспектуємо з художньої книги.
- Ти читав повість Івана Франка «Захар Беркут»?
- Не мав би роботи!
- Але ж ваш клас трохи випереджує програмні завдання . Ми ось зараз, власне, і вивчаємо твори Франка.
- Для мене це вже пройдений етап. Ми навіть твір вже писали за цією повістю.
- А як ти писав, не читаючи твору?
- У мене така класна шпора була. Списав слово в слово. Навіть здивував учителя оригінальним висловленням думок. Він ще й допитувався мене, чи я сам писав, чи списав.
- А ти що?
- Доводив йому, що я геній!
- Насправді ж, хто автор твору?
- У мене сусідка— відмінниця, навчається у гімназії. Оце і дозволила мені списати витвір її уяви.
- Познайом.
- N0 ргоЬІеms. Тільки для цього потрібно надягати маску мудрості і шурувати у бібліотеку, бо у мене таке враження, що їй у місті відомі лише три стежини: до школи, до бібліотеки і додому.
- Гаразд. Ходімо у бібліотеку.
- Тільки не сьогодні. Мій день розписаний до хвилини. Зараз іду в піцерію. Старий виділив кілька гривень на честь зарплати, а я любитель фруктових піц. Потім— теніс. Увечері— дискотека. Ходімо зі мною. Фондую скромненький підвечірок.
- Даруй. Сьогодні не можу. Оце прочитав біографію Франка і в моїй душі наче щось перевернулося, ніби відкрилося нове бачення світу Ми ось із тобою байдикуємо, насолоджуємося молодістю, а Франко у нашому віці важко працював. До нього ще такого титана літературної праці історія не знала. Уявляєш, він написав понад чотири тисячі праць. Вірші, оповідання казочки для дітей, прозові й драматичні твори для дорослих. Він був ходячою багатотомною енциклопедією.
- Це ж не дивно. Він геній.
- І цей геній дуже часто залишався без обіду. Наші піци йому могли лиш наснитись. Дуже часто він не мав грошей і на шматок хліба. І помирав у великих злиднях, хоч мав учений ступінь доктора філософії.
- І що, не був пенсійно забезпеченим?
- Про що ти питаєш? Яке пенсійне забезпечення? Сьогодні Львівський університет носить його ім’я, а тоді йому, мудрішому від усіх ІНШИХ професорів, не дозволили працювати в цьому університеті.
- Але чому?
- Бо він був революціонером, боровся за права бідних. Тричі народ висував його кандидатуру на виборах посла сейму і тричі йому відмовили. Був кілька разів засудженим за соціалістичні ідеї, помирав дуже хворим у темній холодній кімнаті у великій бідності.
- Але чому?
- Був гордим, щоб просити допомоги в інших, а літературна праця не принесла статків. Сумно і боляче. Ще тоді його називали галицьким дзвонарем, та недодзвонився він до милостивих сердець земляків, хоча його перша збірка «З вершин і низин» була новою вершиною української революційно-демократичної поезії після Шевченка.
Олег підходить до Владислава, кладе руку на чоло
- Та не зачіпай ти мене!
- Ти з таким піднесенням розповідаєш, що я думаю, чи ти часом не захворів. І відколи ти став таким сумлінним учнем? Розказуєш на усі 12 балів.
- Будь ласка, стань серйозним, вдумайся в те, що я сказав. Над цим гріх іронізувати. Франко перш за все подбав про нас. Ось послухай:
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі
Кращу долю в боротьбі.
Олег сплескує в долоні, вигукує: «Браво!»
- Та прокинься ти! Подумай, скільки він витерпів. Адже він жертвував своїм життям заради майбутнього. Маючи світлу, мудру голову він не схилив її перед поневолювачами, а своєю титанічною працею достукувався до сердець людей, щоб вони подивилися правді у вічі і боролися за свої права
- Ну що ж, за це я йому дуже вдячний, що він достукався, і я сьогодні маю можливість не голодувати, а насолоджуватися піцами, хотдогами, досягненнями науки і техніки: телевізором, комп’ютером.
- Я ще не все тобі розповів. Іван Франко ще перекладав твори зарубіжних письменників українською мовою.
- І для чого? Що своїх письменників мало, чи що?
- Знаєш, якщо всі мислитимуть так, як ти, то нашій державі ніколи не стати багатою і квітучою. Ми повинні вивчати зарубіжну літературу, щоб ознайомитися із життям, побутом інших народів. Також потрібно перекладати твори наших письменників іншими мовами, щоб різні народи знали про нас.
- То нехай цим займаються вчені, письменники, а мені що до них?
- У тебе феноменальна пам’ять. Я знаю, що ти краще від усіх володієш англійською у класі. Чому б тобі не сісти і не перекласти одне з оповідань чи віршів Франка англійською мовою і не відправити в якусь англомовну газету?
- А що я з цього матиму?
- Можливо, тобі пришлють якийсь гонорар.
- У доларах?
- Напевно.
- Гаразд. Дякую за ідею. Я подумаю.
- Ти подумаєш... А мені від розмови з тобою хочеться плакати. Іван Франко працював день і ніч, писав, їздив по селах, організовував мітинги, віче, сільські кооперативи і що він з цього мав? Яку вигоду? А зараз тільки й мови: гроші! гроші! гроші! І ти такий же.
- Який світ, такий і я.
- І тобі не сором так говорити?
- Гаразд, не злися. Перший гонорар я передам у сирітський будинок. Стану меценатом. Якщо, звичайно, щось перекладу.
- Іди з очей! Не можу тебе слухати і бачити. Іван Франко був сином коваля, а став великим мислителем, генієм, а ти? Інтелігентський синочок заховався за плечі багатенького батька і розтринькує його гроші по барах, комп’ютерних залах, дискотеках.
- А що, Іван Франко теж проганяв з очей таких політично несвідомих, як я?
- Ні.
- Ах ти, революціонер! Узявся мене виховувати, а сил не вистачає. Показуй, що там перекладав. Можливо, допоможу і зароблю собі на співавторство.
- А як же з баром?
- Гадаю, через мою відсутність не збанкрутує. Схожих на мене у місті чимало. Ти підкинув цікаву ідею. Тільки хто знає, чи вельмишановні газетярі, англійські чи американські, захочуть друкувати наші переклади.
- Можливо, і не захочуть. У нас у цій справі жодного досвіду.
- Ти казав, що Івана Франка називали галицьким дзвонарем. Так?
- Так.
- Організуймо у школі англомовну газету «Галицький дзвонар» і друкуватимемо у ній свої перші переклади. Згода?
- Згода.
- Тоді гайда в бібліотеку, візьмемо твори Івана Франка, заодно і зубрилці доведемо, які ми мудрі, як багато книг читаємо. Це добра нагода для знайомства.
- А, можливо, не потрібно здіймати галасу, а спробувати перекласти щось із шкільного підручника?
- Я не робитиму кар’єри на творах із шкільної програми.
- Зрозуміло. Ну що ж, пішли в бібліотеку, пане кар’єристе.
- Не пане кар’єристе, а пане редакторе «Галицького дзвонаря».
- Гаразд. Ходімо, пане редакторе «Галицького дзвонаря».
Ведучий 1.
Франко жив і творив, випереджаючи час. Велика філософія життя, розгорнена у творах Франка, до кінця ще не збагнена. Як актуально і сьогодні звучать слова Каменяра! Як не вистачає нам Великого Мойсея! Послухайте поезію Франка польською, німецькою та англійською мовами.
Ведучий 2.
Малим хлопчиною Іван Франко, взявши з батьківської кузні вогонь любові до скривджених і знедолених, проніс його крізь своє життя, вказуючи їм дорогу до волі… Його часто не розуміли і карали свої і чужі, а він вперто йшов дорогою до землі обітованої. Його не зупиняли ні наруга, ні тюрми, ні ненависть ворогів та своїх патентованих патріотів. Чув себе сином свого народу і зрадити йому не міг. На завершення виступу пейзажна замальовка від Івана Франка.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку