Позакласний захід "Кохання у житті і поезії Б.Пастернака"

Виховний захід

Кохання у житті і поезії Б.Пастернака

Мета:   розглянути вплив на лірику поета жінок і почуттів до них Б.Пастернака у різні періоди життя, відобразити їх роль в творчості поета, формувати в учнів уявлення про своєрідність творчої манери поета, викликати інтерес до особистості Б.Пастернака, розширювати кругозір, розвивати естетичний смак в учнів.

   Учні дізнаються , що спонукало Б.Пастернака взятися за перо, які події в житті дали натхнення.

Обладнання:  електронна презентація; мультимедіапроектор; ноутбук

Хід заходу

Вступ

Слово вчителя

Відомо, жінка - найважливіший коментар до творчості будь-якого поета. Адже читаючи любовну лірику, ми насамперед намагаємося вгадати, кому присвячені твори і чий образ зашифрований у ліричних рядках. Однак трапляється й так, що на роль прототипу ліричної героїні претендують відразу кілька жінок. Так, в образі Лари у своєму знаменитому романі Борис Пастернак запам'ятав риси відразу трьох жінок, яких він любив в різні роки свого життя.

Основна частина

Слайд 1

Ведучий 1

   "Особисте життя поета - це дорогоцінний коментар до його творів». У всіх великих авторів було саме так, і Борис Пастернак не став винятком. Адже практично в кожному його творі,і у віршах , і в прозі, відбивається образ жінки-музи, яка була з ним поруч ... "

Герцен О.І.

Слайд 2

 Поет легко закохувався , через його життя, а значить і творчість, пройшло багато жінок. Загальне ставлення до жінок і кохання взагалі  Борис Леонідович висловив у  вірші, який написав в зрілому віці.

Читає учень

"А я пред чудом женских рук,

Спины, и плеч, и шеи

И так с привязанностью слуг

Весь век благоговею.

 Но, как ни сковывает ночь

Меня кольцом тоскливым,

Сильней на свете тяга прочь

И манит страсть к разрывам."

 Ведучий 2

   Ця пристрасть до розривів буде переслідувати його все життя. Часто поет сам розривав стосунки, знаходячи новий предмет пристрасті, часом ініціаторами розриву будуть кожані жінки, але найстрашніше, коли роз'єднує двох сама доля. Такий досвід у Пастернака був двічі. Біль втрати особливо яскраво виражений у вірші "Розлука":

 Відео «Розлука»: https://www.youtube.com/watch?v=S10qHH5ZkRI

Слайд 3

Ведучий 1

   Іда Висоцька - юна жінка, яка, хоч і не стала супутницею генія, але мимоволі стала його музою, натхненницею, і хотіла вона цього чи ні, свідомо чи несвідомо зробила юного Бориса Пастернака істинним поетом, провівши його через страждання відкинутого кохання.

   Кожен, хто знає історію кохання Пастернака до юної Іди Висоцької, може по своєму уявляти її роль у долі поета. Історія їх стосунків була порівняно недовгою, але бурхливою і суперечливою.

Ведучий 2
  Ще в Москві Борис давав репетиторські уроки юній дівчині - Іді Висоцькій, дочці багатого власника приватної торгової фірми.

   Він викладав їй математику. Насправді ж закоханий юнак давав їй, як сам напише згодом, «нерегулярні уроки невідомо чого.Вже в чотирнадцять років Пастернак зрозумів, що закоханий.

   Іда Висоцька після закінчення гімназії поїхала вчитися в Кембриджський університет. Вона багато подорожувала  Європою. Проводам і прощанню з нею присвячено вірш Пастернака «Вокзал».

Читає учень 

Вокзал, несгораемый ящик
Разлук моих, встреч и разлук,
Испытанный друг и указчик,
Начать – не исчислить заслуг.

 Бывало, вся жизнь моя – в шарфе,
Лишь подан к посадке состав,
И пышут намордники гарпий,
Парами глаза нам застлав.

 Бывало, лишь рядом усядусь —
И крышка. Приник и отник.
Прощай же, пора, моя радость!
Я спрыгну сейчас, проводник.

 Бывало, раздвинется запад
В маневрах ненастий и шпал
И примется хлопьями цапать,
Чтоб под буфера не попал.

 И глохнет свисток повторенный,
А издали вторит другой,
И поезд метет по перронам
Глухой многогорбой пургой.

 И вот уже сумеркам невтерпь,
И вот уж, за дымом вослед,
Срываются поле и ветер, —
О, быть бы и мне в их числе!

 Ведучий 1
   Коли Іда з сестрою Жозефіною і батьками прямувала  в Берлін, вона вирішила  відвідати  свого московського вчителя, бо знала, що він в Марбурзі. 

   Побачивши предмет своїх таємних мрій, закоханий Пастернак  робить їй пропозицію – плутано, сумбурно, як це міг тільки він. Вихованій панянці таке спонтанне вираження почуттів здалося диким, вона ледве відбилася від бурхливого натиску поета і рішуче йому відмовила. Потім цю свою першу трагедію душі Пастернак висловив у геніальному вірші «Марбург»

Відео «Марбург»: https://www.youtube.com/watch?v=jOu3BWL_aW8

Слайд 4

Ведучий 2

Та відмова стала для нього другим народженням і тому благом: 16 червня 1912-го - день становлення Пастернака-поета. Пізніше він напише: «Той удар - джерело всього». Цей перший душевний біль допоміг йому усвідомити, що його шлях - поезія, що він народився поетом. Саме після тієї  відмови Пастернак прийме рішення назавжди повернутися до Москви. «Прощавай, кохання! Прощавай, філософія!» - напише він німецькою.

   Історія нерозділеного кохання до цієї дівчини стала однією з тем прозової книги «Охоронна грамота», написаної ним через два десятиліття. А вулиця в Марбурзі, де колись жив юний Пастернак, тепер носить його ім'я.

Слайд 5

Ведучий 1

   А в 1917 році двадцятип'ятирічного поета несповідимі шляхи Господні завели в  Балашов (районний центр саратовської області), де його чекало нове кохання - до Олени Виноград, майбутньої винуватиці і адресатки знаменитої пастернаківської книги. 

   Він був знайомий з нею ще з 1909 року, в попередній збірці "Близнюк у хмарах" є присвячений їй вірш, де про їхню зустріч і почуття які раптово спалахнули Пастернак сказав: "Як з полиці життя моє дістала і пил обдула". І ось через 8 років - нова зустріч, коли з іскри першого боязкого почуття розгорається полум'я кохання. 

Ведучий 2

   В основі роману Пастернака і Виноград лежало сильне фізичне тяжіння. У цих віршах кожне слово дихає пристрастю. В. Катаєв називав чуттєвість - головною рисою поезії Пастернака, цитуючи рядки які врізались у пам'ять : «Навіть антресоль при вигляді плечей твоїх трясло». Пастернак не соромиться саме цієї відвертої тілесності.

 Відео «Здесь прошелся загадки таинственный ноготь»: https://www.youtube.com/watch?v=aUEWPP1D4uQ

 Ведучий 1

   Його поетичний щоденник любові до Олени Виноград став великою книгою любовної лірики.

  Читає учень

Любимая,- жуть! Когда любит поэт,
Влюбляется бог неприкаянный.
И хаос опять выползает на свет,
Как во времена ископаемых.

Глаза ему тонны туманов слезят.
Он заслан. Он кажется мамонтом.
Он вышел из моды. Он знает - нельзя:
Прошли времена и - безграмотно.

Он видит, как свадьбы справляют вокруг.
Как спаивают, просыпаются.
Как общелягушечью эту икру
Зовут, обрядив ее,- паюсной.

Как жизнь, как жемчужную шутку Ватто,
Умеют обнять табакеркою.
И мстят ему, может быть, только за то,
Что там, где кривят и коверкают,

Где лжет и кадит, ухмыляясь, комфорт
И трутнями трутся и ползают,
Он вашу сестру, как вакханку с амфор,
Подымет с земли и использует.

И таянье Андов вольет в поцелуй,
И утро в степи, под владычеством
Пылящихся звезд, когда ночь по селу
Белеющим блеяньем тычется.

И всем, чем дышалось оврагам века,
Всей тьмой ботанической ризницы
Пахнет по тифозной тоске тюфяка,
И хаосом зарослей брызнется.

Це було кохання-суперництво, кохання -поєдинок. 

По стене сбежали стрелки.
Час похож на таракана.
Брось, к чему швырять тарелки,
Бить тревогу, бить стаканы?

С этой дачею дощатой
Может и не то случиться.
Счастье, счастью нет пощады!
Гром не грянул, что креститься?

Ведучий 2

   Ця любов, здавалося, підкорювалася силам вищого порядку, більш серйозними, ніж їх сварки, ревнощі, взаємні образи. Катастрофа назрівала в небесах. Катастрофічні пейзажі в кінці книги: палаючі торфовища, буря, гроза. На читача обрушується словопад, в якому відчуття безперервності промови, її енергії і напору, щедрості і надлишку важливіше кінцевого сенсу. Сама енергія мовного потоку передає енергію вітру, дощу, почуття.

Читає учень

Любить - идти,- не смолкнул гром,
Топтать тоску, не знать ботинок,
Пугать ежей, платить добром
За зло брусники с паутиной.

 Пить с веток, бьющих по лицу,
Лазурь с отскоку полосуя:
"Так это эхо?" - И к концу
С дороги сбиться в поцелуях...

 Так пел я, пел и умирал.
И умирал, и возвращался
К ее рукам, как бумеранг,
И - сколько помнится — прощался.

 Ведучий 1

   З березня по жовтень 1917-го - в ці півроку Пастернак пережив весь спектр важкої любовної драми, від надії на повну взаємність до озлоблення і мало не до бою, і кохана, як і революція, в результаті дісталася іншому: не тому, хто любив по-справжньому, а тому, хто виглядав надійніше. Олена інтуітивно  усвідомлює, що їй потрібен інший - більш спокійний, твердий, зрілий, урівноважений. Пастернак був чужий їй за своєю природою. Відносини їх остаточно зіпсувалися, і незабаром вона виходить заміж за власника мануфактури під Ярославлем Олександра Дородного.

 Пастернак у відчаї:

 А ночь, а ночь! Да это ж ад, дом ужасов!
Проведай ты, тебя б сюда пригнало!
Она - твой шаг, твой брак, твое замужество,
И шум машин в подвалах трибунала.

   Безповоротність її кроку порівнюється тут з безповоротністю «дізнань трибуналу». 

Ведучий 2

Увы, любовь! Да, это надо высказать!
Чем заменить тебя? Жирами? Бромом?
Как конский глаз, с подушек, жаркий, искоса
Гляжу, страшась бессонницы огромной.

Слайд 6

 У лютому 1918-го Пастернак прозріває - вона його не кохала, чому він не міг повірити, вона обрала іншого, з чим він не в силах був примиритися, вона йому брехала - і це заважає йому попрощатися з нею чисто, по лицарськи. Про це - його цикл «Розрив» - кращий в його книзі «Теми і варіації». 

О ангел залгавшийся, сразу бы, сразу б,
И я б опоил тебя чистой печалью!
Но так — я не смею, но так — зуб за зуб!
О скорбь, зараженная ложью вначале,
О горе, о горе в проказе!

 О ангел залгавшийся,— нет, не смертельно
Страданье, что сердце, что сердце в экземе!
Но что же ты душу болезнью нательной
Даришь на прощанье? Зачем же бесцельно
Целуешь, как капли дождя, и, как время,
Смеясь, убиваешь, за всех, перед всеми!

 Ведучий 1

«О стыд, ты в тягость мне», «позорище моё»... Але за гордими обіцянками  «от тебя все мысли отвлеку» -

відчайдушне визнання:

 Пощадят ли площади меня?
Ах, когда б вы знали, как тоскуется,
Когда вас раз сто в теченье дня
На ходу на сходствах ловит улица!

    Про Олену нагадує все, і розпач досягає такого градуса, що соромитися нічого - не соромиться він і визнати свою поразку: 

Помешай мне, попробуй. Приди, покусись потушить
Этот приступ печали, гремящей сегодня, как ртуть в пустоте Торричелли.
Воспрети, помешательство, мне, – о, приди, посягни!
Помешай мне шуметь о тебе! Не стыдись, мы — одни.
О, туши ж, о туши! Горячее!

Ведучий 2

 Завершується цей цикл рядками приголомшливої сили: 

Відео «Рояль дрожащий пену с губ оближет»:

 https://www.youtube.com/watch?v=Y2VMNXv1zP8

Слайд 7

 Ведучий 1

   У 1922 році Пастернак одружується на юній художниці Євгенії Лур'є, дочці власника паперової крамниці. Вона була миловидна: горде обличчя з тонкими рисами, велике опукле чоло, таємнича принадна посмішка, схожа на посмішку Мони Лізи.

Ведучий 2 

   Її красу Пастернак оспіває потім в збірнику «Друге народження» перед тим як піти до іншої. Щось у ній було від італійських мадон, щось від жіночих образів Ботічелі ...

Слайд 8

   Звичайно, Пастернак не любив Євгенію Лур'є так одержимо, як Олену Виноград, але знаходив у ній ідеальну співрозмовницю, споріднену душу, вона належала до його кола, відповідала йому взаємністю, а більшість мемуаристів називали її однією з найбільш одухотворених жінок, яких їм траплялося бачити.

   У вересня 1923 року у них народився син Євген, незвичайно схожий на батька і обличчям, і голосом.

   Сім'я їх проіснувала десять років, з кінця 1921 року 1931 го року.

Слайд 9

Ведучий 1

   Стосунки у них були нерівні, деколи вельми напружені. Євгенія була вкрай вимогливою, нетерпимою, дуже цінувала свою творчу та особистісну незалежність. Вона вважала себе не меншим талантом, ніж Пастернак, і, хоча гаряче любила, але не хотіла заради цієї любові жертвувати своїм даром художника, присвячувати життя інтересам чоловіка, як це зробила колись мати Бориса, талановита піаністка. Євгенія змушувала його виконувати домашню роботу: Пастернаку доводилося латати синові панчохи, варити для всієї родини суп. Грошей не вистачало. Цей період життя поет відбив у вступі до поеми «Спекторський»:

 Я бедствовал. У нас родился сын.
Ребячества пришлось на время бросить.
Свой возраст взглядом смеривши косым,
Я первую на нем заметил проседь.

 Ведучий 2

   А потім у житті Пастернака з'явилася інша. Дружина, здавалося б, тонка інтелігентна жінка, дізнавшись про існування суперниці, повела себе дивно - пішла в міськком партії. Напевно, на таке можна було зважитися тільки в повному відчаї, втративши голову, бо сподіватися повернути таким чином  Пастернака було, м'яко кажучи, наївно.

   Хоча поет був безпартійним, його викликали для серйозної розмови. На подив працівниці міськкому, Пастернак спокійно вислухав її вмовляння і запитав, що йому належить робити. Йому запропонували написати письмову обіцянку виправитися. Пастернак під диктовку написав це «зобов'язання» і пішов.

Ведучий 1

   Це було дуже для нього характерно: не сперечатися, чи не доводити свою правоту, роблячи  при цьому так, як він вважав за потрібне.

  Він не любив тих, хто «завжди правий». Пізніше в «Докторі Живаго» Пастернак скаже вустами свого героя: «Я не люблю правих, тих хто не падав, і не оступався. Їх чеснота мертва і малоцінна. Краса життя не відкривалася їм ». Його мучило почуття жалості до  жінки, яку він хотів покинути. Він болісно шукав слова, які допомогли б їй гідно перенести цей удар.

Відео «Не волнуйся, не плачь, не труди»:   https://www.youtube.com/watch?v=XFlRC5N9gAQ

 Ведучий 2

    Пастернак ще довго вагався з ким залишитися   — з тією, яку кохав, чи тією, яку жалів, так що готовий був в інші хвилини пожертвувати своїм щастям і щастям коханої. Він писав вірші одночасно і тій жінці, до якої йшов, і тій, від якої йшов. І вірші тій, яку він залишав були сильнішими і пронизливішими.

 Читає учень

Стихи мои, бегом, бегом.

Мне в вас нужда, как никогда.

С бульвара за угол есть дом,

Где дней порвалась череда,

Где пуст уют и брошен труд,

где плачут, думают и ждут.

Где пьют, как воду, горький бром

Полубессонниц, полудрем.

Есть дом, где хлеб как лебеда,

Есть дом, так вот бегом туда...

О, как она была смела,

Когда едва из-под крыла

Любимой матери, шутя,

Свой детский смех мне отдала,

Без прекословий и помех

Свой детский мир и детский смех,

Обид не знавшее дитя,

Свои заботы и дела...

Ведучий 1

   Вони роз'їхалися. Євгенія дуже страждала. Втрата чоловіка була для неї горем, яке зламало її життя.  Все життя вона присвятила синові Євгену, якого боготворила. Пастернак постійно відвідував їх, дружньо ділився своїми справами і турботами, матеріально забезпечував до кінця своїх днів. Але почуття провини перед ними мучило його все життя. Про ці почуття провини, про спогади, від яких нікуди подітися - його пронизливий ностальгічний вірш:

Відео «Годами когда-нибудь в зале концертной»: https://www.youtube.com/watch?v=1AwvxKhC7Jo

Слайд 10

Ведучий 2

  Наприкінці 1929-го року Пастернак познайомився з Зінаїдою Нейгауз, дочкою генерала, дружиною знаменитого музиканта Генріха Нейгауза.

Зінаїді Миколаївні:

Ты появишься у двери  

В чём-то белом, без причуд,

В чём-то впрямь из тех материй,  

Из которых хлопья шьют. (1931)

Ведучий 1

   Почуття яке між ними спалахнуло призвело до розпаду обох сімей. Нейгауз був кумиром і другом Пастернака. Доводилося «кроїти по живому, до крові кроїти», за словами самого поета. У цьому коханні він негайно зізнався Генріху.

   Пастернак боровся за цю жінку  відчайдушно. Навіть намагався покінчити з собою - випив  йоду, після чого приголомшений Нейгауз поступився йому дружиною.

Зінаїда була гарна: висока, струнка, яскрава брюнетка. Подовжений овал смаглявого обличчя, матова шкіра, величезні блискучі темно-карі очі підказували порівняння з живописом італійських майстрів. І справді мати її була італійкою.

Читає учень

 Красавица моя, вся стать,
Вся суть твоя мне по сердцу,
Вся рвется музыкою стать,
И вся на рифмы просится...

 Красавица моя, вся суть,
Вся стать твоя, красавица,
Спирает грудь и тянет в путь.
И тянет петь и — нравится.

 Відео «Никого не будет в доме» : https://www.youtube.com/watch?v=vovYiufFidY

Слайд 11

Ведучий 2

  У цій пісні на вірші Пастернака - відчуття дива, з якого життя почнеться з Нового року, як з чистого аркуша. У почутті до Зіни поет у той момент був абсолютно щирий. У ній його полонило все - безпосередність, простота, прямота, - все, від чого дев'ять років по тому він не буде знати куди подітися.

   Влітку 1932 року вийшла книга Пастернака «Друге народження» - назва, пов'язана з новим етапом в особистому житті. Ця книга - літопис зрілого і разом з тим шаленого кохання, книга життєстверджуюча, де поет рвучко і захоплено говорить про світ, де любов осмислена як животворяща сила, як вища гармонія.

Відео "Любить иных — тяжёлый крест...»:  

 https://www.youtube.com/watch?v=E3vqvibLHFQ

Слайд 12

  Ведучий 1

   Роль красуні була чужа Зінаїді. Вона не гребувала ніякою роботою.  Зінаїда Миколаївна прекрасно вела будинок, вміло організовувала побут, створювала необхідні умови для роботи поета, в домі панували чистота, ідеальний порядок, неухильно дотримувався режим. Смачні обіди, хрустка від крохмалю білизна, доглянутий сад, слухняні діти - все було на її плечах.

Ведучий 2

   Вона була зразковою дружиною і господинею, і Пастернак дуже цінував це в ній настільки, що присвятив їй безсмертні рядки: 

И я б хотел, чтоб после смерти,
как мы замкнёмся и уйдём,
тесней, чем сердце и предсердье,
зарифмовали нас вдвоём.

Ведучий 1

   Зіна і Борис були зовсім різні. Друзі Пастернака не розуміли, що він  знайшов у Зіні, вона така приземлена, груба, вульгарна жінка.

Наприкінці 30-х це була вже огрядна жінка з важким, грубим обличчям, самовпевненими манерами. Пастернак відчував страх перед її залізним характером, здригався від металевого звуку її голосу. «Що робити, - зітхав він, - вона з родини жандармського полковника». 

Слайд 13

Ведучий 2

 У жовтні 1946 року Пастернак знайомиться з Ольгою Івінською - співробітницею журналу «Новий світ», куди поет приніс першу книгу свого роману «Доктор Живаго», що називався тоді «Хлопчики і дівчатка». Ользі було 34 роки, вона була дуже гарна, молода золотоволоса жінка.

Зі спогадів О. Івінської: «Я була просто вражена передчуттям, що пронизує мене поглядом мого Бога. Це був такий вимогливий, такий оцінюючий, такий чоловічий погляд, що помилитися було неможливо: прийшла людина, єдино необхідна мені ». 

Читае учень

О женщина, твой вид и взгляд
Ничуть меня в тупик не ставят.
Ты вся как горла перехват,
Когда его волненье сдавит.

 Ты создана как бы вчерне,
Как строчка из другого цикла ,
Как будто не шутя во сне
Из моего ребра возникла .

 И тотчас вырвалась из рук
И выскользнула из объятья,
Сама смятенье и испуг
И сердца мужеского сжатье.

Ведучий 1

Пастернаку тоді було 56. Він був старший за Ольгу на 22 роки. Але ні він, ні вона цієї різниці не помічали.

 Вона часто відчиняла йому двері о сьомій ранку в японському халаті з китицями, і це увічнено у вірші Ю. Живаго «Осінь»: 

Відео«Осень»: https://www.youtube.com/watch?v=VM1nCG-y4eU

Слайд 14

Ведучий 2
   На самому краю села Ізмалково, на пологому березі ставка Івінська на прохання Пастернака зняла крихітну кімнатку з терасою. Ці три квадратних метри теплого і затишного житла, освітлюваного помаранчевим шовковим абажуром, стали притулком закоханих.

  Тут народився вірш «Недоторка»

Читає учень

Недотрога, тихоня в быту,
Ты сейчас вся огонь, вся горенье.
Дай запру я твою красоту
В темном тереме стихотворенья.

 Посмотри, как преображена
Огневой кожурой абажура
Конура, край стены, край окна,
Наши тени и наши фигуры.

 Ты с ногами сидишь на тахте,
Под себя их поджав по-турецки.
Все равно, на свету, в темноте,
Ты всегда рассуждаешь по-детски.

 Замечтавшись, ты нижешь на шнур
Горсть на платье скатившихся бусин
Слишком грустен твой вид, чересчур
Разговор твой прямой безыскусен.

 Пошло слово любовь, ты права.
Я придумаю кличку иную.
Для тебя я весь мир, все слова,
Если хочешь, переименую.

 Разве хмурый твой вид передаст
Чувств твоих рудоносную залежь,
Сердца тайно светящийся пласт?
Ну так что же глаза ты печалишь?

Ведучий 2

   Одного разу в різдвяну заметіль Пастернак з Івінською приїхали в гості до піаністки Марії Юдіної. Вони заблукали по дорозі, довго плутали серед однакових будиночків і ніяк не могли знайти потрібний будинок. І раптом вони побачили миготливий вогник канделябра у вигляді свічки. Це виявилося вікно, де їх чекали. Цей вогник свічки, який промайнув в ночі крізь заметіль, зіграв символічну роль у всьому їх подальшому житті. На наступний день Пастернак приніс до редакції вірш: про любов, про віковічну заметіль, про невгасимий вогонь свічки. Вірш «Зимова ніч», який увійшло до скарбниці світової лірики.

Відео «Свеча горела» : https://www.youtube.com/watch?v=5Nlvruv3Vbg&amp%3Bfeature=related

Ведучий 1

    Їх зустрічі чергувалися болісними поясненнями, сварки - примирення. Івінська намагалася пред'являти на Пастернака якісь свої «бабські права» (за її висловом), вимагаючи, щоб він пішов з сім'ї. А він ненавидів сімейні сцени, за своє життя їх досить спробував.              .

   Пастернак вважав, що вони не повинні підштовхувати життя, воно саме підкаже їм потрібне рішення, як в ту різдвяну ніч підказав їм потрібне вікно вогник свічки. Він сподівався на Бога, що той за нього розбереться в плутанині їхніх стосунків. Але Бог не діяв, життя йшло своєю чергою, і їм самим доводилося шукати якісь форми існування. 

Читає учень

Не плачь, не морщь опухших губ.
Не собирай их в складки.
Разбередишь присохший струп
Весенней лихорадки.

 Сними ладонь с моей груди,
Мы провода под током.
Друг к другу вновь, того гляди,
Нас бросит ненароком.

 Пройдут года, ты вступишь в брак,
Забудешь неустройства.
Быть женщиной — великий шаг,
Сводить с ума — геройство.

 А я пред чудом женских рук,
Спины, и плеч, и шеи
И так с привязанностью слуг
Весь век благоговею.

 Но как ни сковывает ночь
Меня кольцом тоскливым,
Сильней на свете тяга прочь
И манит страсть к разрывам.

Слайд 15

Ведучий 2

   У жовтні 1949-го  Ольгу Івінську заарештували. Як було сказано у вироку суду, «за близькість до осіб, підозрюваних у шпигунстві». Цією близькою особою був Пастернак. Він потрапив не просто в крамольні поети, але в англійські шпигуни. У цьому була своя «логіка»: в Англії жив і помер його батько, залишилися сестри. Значить - шпигун.

   Івінській дали п'ять років таборів з відбуванням їх в Мордовії.

Читає учень

Как будто бы железом,
Обмокнутым в сурьму,
Тебя вели нарезом
По сердцу моему.

 И в нем навек засело
Смиренье этих черт,
И оттого нет дела,
Что свет жестокосерд.

 И оттого двоится
Вся эта ночь в снегу,
И провести границы
Меж нас я не могу.

Ведучий 1

   Пастернак писав їй, весь цей час допомагав її сім'ї: матері, дітям. Якби не він - ті б не вижили.

У 53-му Ольгу звільнили. Їхня любов і близькість воскресли.

Читає учень

Все в ней жизнь, все свобода,
И в груди колотье,
И тюремные своды
Не сломили ее...

 Перед нею в гостиной
Не встает он с колен.
На дела их картины
Смотрят строго со стен.

 Впрочем, что им, бесстыжим,
Жалость, совесть и страх
Пред живым чернокнижьем
B их горячих руках?

 Море им по колено,
И в безумьи своем
Им дороже вселенной
Миг короткий вдвоем.

Ведучий 2

   Останній раз вони бачилися на початку травня 1960 року. Через декілька днів з Борисом стався інфаркт. Потім з'ясувалося, що у Пастернака ще й рак легенів. Ольга не змогла бути з ним поруч - за чоловіком доглядала дружина Зінаїда. Саме вона зі своїм почуттям обов'язку, відповідальності і самопожертви робила для Бориса все можливе. Наприклад, коли Пастернак вже не міг рухатися, вона привезла рентгенівський апарат з Кремлівської лікарні у будинок, щоб зробити необхідне обстеження. Складно собі навіть уявити, яких зусиль їй це коштувало!

Ведучий 1

  Ольга плакала під вікнами Пастернака, а Борис відправляв їй короткі записки, в яких просив не шукати з ним зустрічей. Письменник вважав, що так буде краще і для нього, і для неї, і для Зінаїди, якій він багато в чому був зобов'язаний.

30 травня 1960 його не стало.

Слайд 16

Ведучий 2

   А як же його музи? На жаль, долі їх виявилися дуже трагічними.

   Іда Висоцька  виїхала за кордон  вийшла заміж за банкіра Фельдцера.

Ведучий 1

   Олена Виноград вийшла заміж. Шлюб з власником мануфактури великого щастя Олені виноград не приніс. Проте вона благополучно дожила до 90 років і померла в 1987 році

Ведучий 2

   Перша дружина, Євгенія Лур'є, після розлучення кілька разів опинялася в психіатричних клініках, а до кінця життя ставала все сумніша і мовчазніша. Вона постійно перечитувала роман «Доктор Живаго» і зніяковіло говорила, що у неї багато спільного з головною героїнею роману.

Ведучий 1

   Зінаїда Пастернак після смерті чоловіка залишилася без засобів до існування. Його твори не видавали, пенсію за чоловіка, незважаючи на всі клопоти вельми іменитих друзів, отримати так і не вдалося. За рік до смерті, вже будучи важко хворою, вона написала «Спогади» про своє життя з Борисом - такі ж прості і наївні, якою була сама Зінаїда і якою любив її Пастернак. Вона також претендувала на прообраз Лари в «Докторі Живаго».

Ведучий 2

   Ольгу Івінський після смерті письменника знову заарештували. На цей раз жінку звинуватили в контрабанді - Ольга отримала гонорар, що прийшов з-за кордону за публікацію роману «Доктор Живаго». З таборів вона повернулася через чотири роки і прожила довге життя. Вона теж написала спогади про свої стосунки з Борисом «Роки з Пастернаком і без нього», які закінчила так: «Коханий мій! Ось я кінчаю роботу, заповідану тобою. Прости мене, що написала так; я не могла і ніколи не змогла б написати на рівні, якого ти вартий ... Велика частина прожитого свідомого життя було присвячено тобі, як буде присвячений і її залишок ... »

Ведучий 1

   Ось такі чудові жінки були в житті Бориса Пастернака.

Уже в самому фіналі життя поет напише звернення-подяку до всіх жінок, зустрінутих ним на шляху:

«Всем им, вскользь промелькнувшим где-либо

И пропавшим на том берегу,

Всем им, мимо прошедшим, - спасибо,

Перед ними я всеми в долгу.»

Висновок

Слово вчителя

   Ось такі чудові жінки були в житті Бориса Пастернака. Я зустрічала таку думку, що Пастернак нікого не любив, окрім себе і що його егоїзм зашкалював. Так, він був людиною, що захоплюється, Поетом з великої літери, йому потрібно було горіти, кохати. Може, він любив саме почуття любові, але він ніколи не кидав тих, кого колись любив.

    Борис Пастернак займає чільне місце у світовій поезії. Це поет великого і абсолютно своєрідного обдарування, який істотно збагатив культуру сучасного російського вірша. Поезія Пастернака в рівній мірі мальовнича і музикальна. Ім’я Бориса Пастернака - неповторного російського лірика - залишиться в історії літератури назавжди. Людям завжди буде потрібна його одухотворена, чудова і сповнена життя поезія.

Використана література та інтернет-джерела:

1.Пастернак Б. Л. Собрание сочинений: в 5 т. Т. 5 : Письма / сост. и коммент. Е. В. Пастернак, К. М. Поливанова. – М.: Худож. лит., 1992.

2.Пастернак Б. Л. Стихотворения и поэмы. – Ашхабад, 1987.

3.Бударагин М. История и любовь / М. Бударагин // Вопросы литературы. – 2004. – № 5 (9-10). – С. 239-250.

4.Воспоминания о Борисе Пастернаке: сборник / сост. Е.В. Пастернак, М. И. Файнберг. – М.: Слово, 1993.

5.Шапир Максим. «... А ты прекрасна без извилин...»: Эстетика небрежности в поэзии Пастернака / Шапир Максим // Новый мир. – 2004. – № 7. – С. 149-171.

6.http://youtube.com/watch?v=S10qHH5ZkRI

7.https://www.youtube.com/watch?v=1AwvxKhC7Jo

8.hthttp://pasternak.niv.ru/pasternak/bio/lyubimye-zhenschiny-pasternaka.htmtps://www.youtube.com/watch?v=S10qHH5ZkRI

9.http://h.ua/story/219127#ixzz3tZWkvyrz

10.https://www.youtube.com/watch?v=1AwvxKhC7Jo

11.https://www.youtube.com/watch?v=Wlc0iKkHpPU