Позакласний захід "Літературна вітальня "Слова до нас по - різному приходять"

          ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ

«СЛОВА ДО НАС ПО-РІЗНОМУ                                                                                                                         ПРИХОДЯТЬ»

 

 

Звучить пісня « Тільки в нас на Україні».

Презентація «Поезія Антоніни Юхимівни Балан»

 

Ведуча:

«Якби мене хтось запитав, як я потрапила в письменники, то наймовірніше було б відповісти:  «Випливла на Хвилях Ірші». І це не просто образний вислів. Справді, коли я була школяркою, то найбільш трепетні хвилини переживала тоді, як писала перші свої вірші.

Потім були інші хвилі – то солоні, то гіркі, то лагідні. Бувало, що накривали з головою. Тоді приходили відчай і безнадія. І я зрозуміла: щоб не захлинутися, треба знати і сповідувати закони житейського моря так, як Мауглі знав і сповідував закони джунглів.

Маю рятівний круг – коло надійних друзів, якими дуже дорожу.

Пам’ятаю про берег – сільські пейзажі рідного Сколобова і батьківську хату за греблею, яку з обох боків обступила лепеха. Люблю спостерігати за ростом усього живого – травою в лузі, рослинами на городі та в полі... Тому в середовищі дітей, у бібліотеці, почуваю себе своєю. Діти думають, що це я навчаю їх, і не знають про те, що сама вчусь у них – безпосередності, молодості, вмінню радіти життю, щодня тягнутись угору – зростом, очима, серцем, переборюючи труднощі.

Світ дарований Богом для добра і любові. Цим почуттям перемагаю муку, зневагу, розчарування. Безмірно вдячна Всевишньому за те, що відчиняє мені двері до тайни... Хтось назвав її Поезією…»

 

Ведуча:

Ці слова належать Антоніні Юхимівні Балан – небайдужій жінці, що має Божу іскорку таланту та світлу душу, сповнену любові.

 

Читець.

Бувають дні щасливі й радісні мені.

На крилах я злетіла б до небес…

І приголубила б я світ увесь.

Подарувала б людям

Мир я назавжди,

Щоб не було війни,

Убивств замовних

Та всякої біди.

Увесь народ я пов’язала б

Українським рушником

І хоровод водила б

Над річкою та бережком.

                                        Вірш «Зерно поезії»

Ведуча 1.

Від мальовничого поліського села Сколобів веде до людей свою трудову поетичну стежку Антоніна Балан. Донька хліборобів, вона взяла від батьків у дорогу найголовніше – працьовитість, чесність, любов до людей, тобто те, що творить з умільця майстра, з викладача – учителя, з освіченої особи – інтелігента, з літератора – письменника і поета.

 

Ведуча 2.

Любов до поетичного слова закладалася з дитинства. Мама часто читала своїм дітям нові твори українських літераторів. Маленька Антоніна дуже зацікавилася поезією Лесі Українки і Тараса Шевченка, легко запам’ятовувала їхні твори. Вже з малечку писала вірші, навіть і гадки не маючи, що цим розпочне свій творчий шлях у загадкову країну поезії:

 

Чи хіба ж я винна: як родила мати –

Любов до поезії дала,

А коли купала, в купіль зілля клала.

Щоб свою вітчизну я любить могла.

 

Щоб зі сходом сонця я завжди вставала

І що подивилась, як блищить роса,

А в моєму серці все те вкарбувала,

Що моя Вітчизна - гордість і краса.

Ведуча 1

Відтоді у малої школярки зародилося бажання і собі віршувати. Її перша проба пера відбулася у шкільній стіннівці. Це зміцнило бажання писати не просто прозу, а гарні милозвучні строфи, які дедалі ставали вправнішими.

Читець.

 

Усім народам я бажаю

Великої любові до своєї рідної землі,

Дружби й поваги між людьми.

Я їм усім слова поезії

До серця донесу

І пророщу в серцях зерно

Поезії й її красу.

 

Ведуча 1.

У школі вчилася старанно. Багато читала., багато думала, мріяла і співала. Знала кожну стежину у навколишніх лісах, любила ходити туди сама.

 

Читець.

 

Моє Полісся,

Мій квітучий краю!

Які ж родючі тут поля.

Колись було: я пам’ятаю,

Пшеницею та житом

Засіяна була

Уся наша земля.

 

Ведуча 2.

                   Краса рідної природи надихала на поезію ще в дитинстві. Село потопало у буйних садах. Воно було дуже гарне у будь - яку пору року. Сад наповнювався квітами і кущами бузку, черемухи та калини:

 

Читець.

 

Стоїть черемуха

У нашому садку,

Мов наречена

В білому вінку.

І від краси цієї,

Серце завмирає.

В бузку зозуля тут кує

І чудо соловей співає.

 

Ведуча 1.

У 1962 році Антоніна Балан закінчила Дублінський культосвітній технікум і отримала диплом . З тих пір й почалася її трудова стежина. Працювала в сільській бібліотеці, методистом, бібліотекарем районної бібліотеки для дорослих, а пізніше в дитячій бібліотеці селища Володарськ _ Волинська. Завжди була діловою в роботі, уважною до людей, безкорисливою в громадських справах. Дуже любила свою професію, читачів, яких обслуговувала і яким віддала майже 40 років своєї праці. Своє професійне кредо вона виклала в поезії «Бібліотекар»:

 

Читець.

 

Її професія красива й скромна –

Для неї кращої нема.

З любов’ю й вмінням книги підбирає,

Багато знає вже вона…

Щоб відповідь на всі питання дати,

Про все на світі їй потрібно знати.

Ведуча 2.

Працювати з дітьми – було насолодою для неї. Людина, для якої поезія уже з дитинства стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника.

 

Читець.

 

Вікно розкрите на балконі,

І чути ніжні звуки

Скрипки й скрипаля.

Ці звуки скрипки

Немов сіють квіти

В луги зелені, на поля.

 

І слухаю я так уважно скрипку.

Скрипалю, любий,

В нас одна душа.

Ти в своїй музиці

Про все розповідаєш,

Про що розповідаю

Я в своїх віршах.

 

Ведуча 1

                 У передмові до збірки поезій «Конвалії для мами» Чорна Л. В. пише: « Кажуть, книжка письменника – це власноруч випещене деревце для спільного саду. Антоніна Юхимівна дуже добротно і розважливо готує грунт для своїх деревцят, віддано і чесно плекає свій молодий сад. Вона пише про те, що думає, чим живе, у що вірить. Її вірші не тільки пульсують чистими глибокими почуттями, вони розкривають складний і багатий інтелектуальний світ сучасної людини..»

 

Читець.

 

Бувають дні щасливі й радісні мені.

На крилах я злетіла б до небес.

Вирощую я квіти для краси,

На хліб я сію:

Пшеницю, жито та овес.

І приголубила б світ увесь.

Подарувала б людям

Мир я назавжди,

Щоб не було війни,

Убивств замовних

Та всякої біди.

 

Усім народам я бажаю

Великої любові до своєї рідної землі,

Дружби й поваги між людьми.

Я їм усім слова поезії

До серця донесу

І пророщу в серцях зерно

Поезії й її красу.

                                            Вірш «Зерно поезії»

Ведуча 2.

Кажуть, що бібліотекар – посередник між письменником і читачами. Як камертон, він налаштовує дитячі душі на музику слова, запалює в них почуття Краси, Добра і Правди. А якщо бібліотекар – поет? І мова мистецтва для нього – спосіб мислення і спілкування, а сторінки рідної літератури з давнини до сучасності – простір, де живе його душа. Інтелектуал і психолог, а до того ще й весела і легка у спілкуванні людина... Мабуть, про такого наставника можна тільки мріяти. Та для читачів Антоніни Юхимівни це не мрія, а реальність. У неї велике бажання служити слову, робити все для того, щоб діти полюбили рідну українську мову, щоб читання було цікавим і незабутнім.

 

Ведуча 1. Вірші Антоніни Юхимівни спонукають до переживань, бо відчувається, що розмову із читачами її веде душевна необхідність поділитися пережитим, побаченим, переболілим, що виливається у поетичний рядок, у здатність розкрити слово новою гранню.

 

Читець.

 

Крізь гілля і листя

Місяць задивився,

Заглянув у шибку, у моє вікно.

Він хотів спати,

Всі у місті люди

Уже сплять давно.

А мені не спиться,

Думка, мов та птиця,

В обріях літає десь у далині.

Хочеться співати,

Хочеться писати

Про усе хороше у цей час мені.

 

Читець.

У кожного серця –

своя Україна.

В одного вона –

підтята.

В другого вона –

проклята.

У того –

Тарасова круча.

У того –

рана пекуча.

Нестерпна,

як і в нозі колючка.

Коштовна,

як шлюбна обручка.

У когось –

медовії ріки.

У когось –

розп’яття навіки

У когось –

плато для герцю.

В поета вона –

замість серця.

 

Ведуча 2.

Антоніна Юхимівна  у числі перших – сміливих, чесних і відданих бійців за незалежність України. Вона пише, бо мовчати не може. Виливаючи свої почуття, прагне розбудити читача. Її твори – це освідчення, насамперед – в любові до рідної землі, назва якій – Україна. Для неї Україна є і небом, і зорею, і повітрям, і ковтком води. Її серце відкрите для людей.

Читець.

Моє Полісся, рідний краю,

Заквітчане у ніжний цвіт,

Я кращої землі не знаю,

Хоча б об'їхала весь світ.

Сади зелені в білих шатах

І ніжний голос солов'я,

В туман ранковий все повито,

Засмучена земля моя,

Кущі калини над водою

Задумано в цвіту стоять,

Берізки ніжною красою

Щось з вітром наче б гомонять.

До них я руки простягаю,

Молюсь до Бога між вітрів,

Його благаю і вмовляю:

Врятуй нам землю від гріхів,

Врятуй квітучу Україну,

Хоча й Чорнобиль ще димить.

За тебе, ненько Україно,

Душа і плаче, і болить.

І я в тривозі аж до болю

За долю рідної землі.

Що ж буде з нею і зі мною?!

На ній бо діточки малі.

                                      Вірш «Моє Полісся…»

 

Ведуча 2.

Антоніна Балан інтенсивно займається літературною творчістю, багато працює над словом, активно виступає у пресі, але тільки в 2006 році з’явилася друком перша збірка поезій «Золоті струни жіночого серця», яка ввібрала в себе всю повноту людського життя, солодку щемність та гіркоту спогадів і зачудування природою рідного Полісся.

 

Читець.

Розіслався туман над Іршею,

Хвилю котить в пшеничних ланах,

Я люблю Володарськ свій душею,

Рідне місто в поліських краях.

Як же гарно світанки стрічати

На вранішній зорі, у квітучих полях...

Босоніж ходила я й мати

В голубих, наче море, льонах...

Пісня жайворона срібним дзвіночком

Розсипає вранішню росу,

Заквітчана білим віночком,

Я матусі волошки несу.

Тож водила мене моя мати

Босоніж на вранішню росу,

Щоб могла я Вітчизну пізнати,

Щоб сприйняти поліську красу.

Моя колиска - рідне місто,

Де самоцвіти розсипа намисто,

Де зорі над Іршею ясно сяють,

Дівчата під баян співають.

І ніжна пісня лине над Іршею,

Я з нею поріднилася душею,

Із молоком ввібрала цвіт калини.

Я полісянка - родом з України.

 

                         Вірш «Я полісянка – родом з України»

 

Ведуча 1.

«Не знаю, чого в мені більше – письменниці чи просто людини? А врешті забуваю замислюватись над земними мірками і... віршую, чи то пак, вінчую слово. Воно є моїм фахом, смислом життя, і посередником між душею і Всесвітом, і райдугою, що з’єднує серця,» - каже Антоніна Юхимівна.

 

Ведуча 2.

Письменниця і просто людина... Два струмки її долі поєдналися в Слові. Майже чотири десятиліття щоденного спілкування зі школярами подарували їй за власним висловлювання поетеси, багато любові, радості і втіхи. Дитячі емоції – найсвітліші. Ними Антоніна Юхимівна щиро перейнялася і як жінка, і як мама, і як літератор. З тих почуттів народжуються її нові збірки віршів. Друга книжка віршів «Моє Полісся, мій квітучий краю!», вийшла в 2007 році . Творчий доробок поетеси продовжили книги «Повисли зорі над Іршею», «Незвідані дороги», «Червоні яблука», а в 2016році – остання «Конвалії для мами».

 

Ведуча 1.

Червоною ниткою в її поетичній творчості снується вічний образ української матері – берегині, матері  - солдатки.

 

Композиція з віршів «Моя Мадонна»

Читець 1.

Вірш «Посадила матуся калину»

Читець 2.

Вірш «Вдова солдата».

Читець 3.

Вірш «Рідній матусі».

Читець 4.

Вірш «Нема вже рідного села»

Читець 5.

Вірш «Моє село»

Читець 6.

Вірш «Материнська печаль»

Читець 7.

Вірш «Вишитий рушник»

 

Ведуча 2.

Говорять, воістину той, хто низько вклоняється Богині поезії, не може бути полишений довічної Небесної Благодаті Слова. «Мабуть, писати вірші мені призначено Богом. Це дуже важка робота, бо інколи мучуся, шукаю потрібні слова. Вірші ж народжуються часом з протесту, від хвилювання, а найвлучніші слова ніколи не лежать просто так, на поверхні»,– це слова поетеси.

 

Читець.

Я сію квіти по усій землі.

Щасливими усіх людей

Я хочу бачить

На всій планеті

Під сяйвом сонця

Не в темноті і млі…

 

Ведуча 1.

Відомо, що більшість поетів звертається до музи поезії, як до живої істоти. Вірші на замовлення не пишуться. Поезія – це пісня, що ллється з душі, це радість і сум. Усі, хто знайомиться з поетичним доробком нашої землячки, з певністю можуть стверджувати: її вірші легко доходять до сердець читачів і знаходять там пристрасний відгук, бентежать приспані почуття, хвилюють якимось надзвичайним щемом.

Ведуча 2.

Авторка пише: «Почуття – це головне, що передається від автора до читача. Поезія – це вічне шукання своєї – одної-єдиної-дороги до людей. Вона неможлива без хвилювання, сліз, переживань, що йдуть з глибини внутрішнього світу того, хто взявся за поетичне перо».

«Поезія приходить у світ так само органічно, як весна, як гроза, як веселка. Вона з’являється з необхідності щось урівноважити, привести в гармонію, бо без неї, як без будь-якої природної доброї сили, природного явища, світ не був би співмірним. І тому, скільки стоятиме земля проти неба, на ній будуть жити поети».

 

Читець.

Мистецтво Слова –

тому і мистецтво.

Що Слово у ньому –

не гра, не кокетство,

Не вправи убогі,

не лайка і бруд,

А дихання Бога

і творення труд

 

Звучить пісня «Блаженство під подихом краси»

(музика О.Мулярчук, слова Н.Горик)

 

Ведуча 1.

Вірші Антоніни Юхимівни – це гостре відчуття необхідності слова як особливої музики душі. Кожна поезія живе своїм власним, неповторним життям, в якому прагне бути ключем до незбагненного у всі часи питання:

«За яким же обрядом –

земним чи небесним –

Наші душі вінчає любов?»

 

Читець.

 

Роздумувала про життя тяжке,

Якби ж то могла його змінити –

Ті сльози, що котились по щоках,

Людям на щастя й радість замінити.

                                         Вірш «Роздуми»

 

Ведуча 2.

Письменник починається зі слова. Коли воно природне, чесне, відверте, віриш кожному його порухові, кожному жестові думки, простягаєш свою долоню назустріч кожній словесній краплинці, що мореві – рідня.

 

Ведуча 1.

Слова поетеси прагнуть доріг, просторів, щоб вітати новий день, не ховатися в любові, лунати співом новорічних щедрівок. Тож хай буде затишно їм біля читацьких берегів.

 

Читець.

Прокинутися.

Вирости із мрій,

В яких затісно.

Смакувати волю

Розпряжених бажань і почуттів.

Саму себе впізнати по очах,

Засвічених у дзеркалі сумному.

І нікому

Своєї не надлити гіркоти –

Своє самій допити.

Приректи себе

Стрічати день, як дань.

І без вагань

Довіритися сонцеві, дощеві –

Утішитись...

Та це уже деталі.

Прокинутись!

І жити далі.

 

Читець.

Все, що пошле мені ласкава доля, -

Краплину з лугу чи зернину з поля,

Усе, що живить дух чи завчасу

Мене долає тут, -

перенесу.

Перенесу туди мої медові,

Гіркі меди невинної любові,

Сльози німої трепетну росу

Якось в собі, в душу

перенесу.

Свої і людські тяготи й недуги,

Які в мені не знищені, не стерті,

З одного краю сутності на другий

Перенесу –

з народження до смерті.

 

Звучить пісня «Україно, любов моя»

(музика О.Харитонова, слова В.Серова)

 

 

Література:

1. Балан А. Ю. Золоті струни жіночої душі. Поезії та проза. – Житомир: «Полісся», 2006. – 80 с.

2. Балан А. Ю. Моє Полісся, мій квітучий краю! Поезії та проза. – Житомир: «Полісся», 2007. – 64 с.

3. Балан А. Ю. Конвалії для мами. Поезії та проза. – Новоград - Волинський: «Новоград», 2016. – 54 с.

4. Володарщино мила моя! Збірка поезій поетів _ земляків Володарщини. ТОВ «Принтер».

5. Зачекайте, літа…Збірка поезії. – Хорошів: БГЖО «Нитка Аріадни», 2016. – 136 с.

6. Зорі над Іршею. Поезії та проза. – Житомир «Полісся», 1997. -101 с.