Позакласний захід "Лунай стоголосо, українська пісне!"

            Тема: Лунай стоголосо, українська пісне!

Мета заходу: Поглибити знання учнів про пісні і літературного походження . Віднайти історію створення пісні та її авторів. Розширити знання учнів про українські пісні та її виконавців. Розвивати естетичний смак. Виховувати любов і пошану до української пісні , рідної землі ,батьків. Виховувати почуття прекрасного

Гасло заходу: Покажіть мені народ ,у якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями

                                                                                                                                     М.Гоголь

                                                               Перебіг заходу

Учитель: Шановні друзі, гості нашого свята! Сьогодні ми зібралися з вами , щоб поговорити про її величність – Пісню. Відомий югославський учений А. Люкшич зазначав , що українська поезія найбагатша і найкрасивіша у Європі . А якщо до такої поезії додати музику , то народжується пісня ,яка дзвенить , зачаровує ,бентежить. Бо українська пісня – це душа народу.

   А пісня – це душа.

З усіх потреб потреба.

Лиш пісня в серці ширить межі неба.

На крилах сонце сяйво їй лиша.

Чим глибша пісня, тим ясніш душа.

    Народна пісня, дума чи романс

У душу ллється і заполоняє.

Та заворожує, чаклує нас,

І в саме серце раптом проникає.

Учитель: Ми всі багато знаємо про народну українську пісню, вивчаємо її, досліджуємо походження. В рідних піснях соловейко виспівує, калина розквітає, сонечко яскраво посміхається. Пісня є нескінченним джерелом, з якого наш народ здавна черпав безсмертя. І в це джерело народної творчості вливалися і українські поети, які збагатили нашу пісню новими мотивами.

Сьогодні ми розкажемо саме про авторську українську пісню, нагадаємо їхніх авторів, розкажемо про історії створення пісень

І спершу розкажемо про пісню, автора якої мало хто знає. В усіх  доступних джерелах цей твір називають циганським романсом, а насправді автором є українець, ще й відомий поет та байкар-Євген Гребінка. Мова йде про романс «Очи черные». Тож відновимо справедливість і розкажемо про те, як насправді виник цей шедевр.

     2 лютого (1812 року в родинному маєтку Убєжище (тепер - село Мар'янівка) на Полтавщині народився Євген Гребінка - поет, прозаїк, видавець та один із "винуватців" викупу з Тараса Шевченка з кріпацтва.  Поет, художник мріяв про кар'єру військового, але зняв із себе офіцерські погони, щоб не йти придушувати польське повстання.

              Так молодий відставник опинився в Петербурзі, де викладав літературу у військових школах. Веселий, дотепний і доброзичливий Гребінка став хазяїном найпрестижнішого літературного салону російської столиці, про українця писали: "Гребинка слыл самым гостеприимным из литераторов того времени". Євген Павлович збирав коло себе українські таланти. В той час Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком

      Гребінка - автор 46 романів, поезій, романсу "Очі чорние". У 1843 році у Зеленій Рудці Євген Гребінка закохався у Машеньку Растенберг і попросив у Василя Растенберга руки його онуки, але отримав відкоша. Ну, не зовсім відмову, а згоду тільки через рік. Машенька ж присяглася, що вона чекатиме. Яків де Бальмен, Тарас Шевченко та Євген Гребінка поверталися до Петербурга через Київ. Зупинилися на ніч в "Зеленому готелі" на вулиці Московській. Зайшли в ресторан і при побратимах Гребінка написав свої безсмертні "Очі чорні". Він сам їх тут і заспівав, під музику вальсу Флоріана Германа, мелодію якої награвав на гітарі Яків. Тарас навіть просльозився від тієї пісні. Так у Києві народився "старовинний російський циганський романс", написаний козацьким нащадком на музику уродженця Німеччини в обробці С. Герделя.

       17 січня 1843 року вірш "Черные очи" було опубліковано в "Літературній газеті".

       30 червня 1844 Євген і Маша повінчалися. Цю пару добирали на небесах!

(звучить романс « Очи черние» у виконанні учасниці шкільного гуртка)

    У кожного поета є найщиріші й найліричніші вірші. Це - поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Однією із наймузикальніших була творчість Івана Яковича Франка.Був він звичайною людиною. Жив на цій землі, прагнув великого кохання. Закохувався, страждав, розчаровувався..В коханні Франко не зазнав щастя, проте поразки на любовному фронті надихали його на творчість, яка стала безсмертною . Як би там не було, будьмо вдячними тим жінкам, котрі для Франка стали музами. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики. Однією із таких перлин стала пісня « Чого являєшся мені у сні» ?». Сучасні композитори не обійшли своєю увагою цю поезію. Яскравими барвами засяяла вона у виконанні Віталія Козловського. (запис пісні « Чого являєшся мені у сні»)

                 Франко писав вірші не лише про кохання .В березні 1880 року його заарештували за підозрою в соціалістичній агітації. Незадовго до арешту в селі Москалівці хтось стріляв у старосту. Під час обшуку у селян знайшли журнали, у яких друкувалися твори Франка. На цій підставі Франка звинуватили в підбурюванні селян проти влади. Хворого письменника кинули до в’язниці. Три місяці його тримали в слідчому ізоляторі, аж поки визнали, що арешт був безпідставним.

      13.червня.1880 р. Франка по етапу відправили з Коломиї до Нагуєвич.. Цього ж таки червня Франко написав вірш « Човен»- роздуми змученого поета про людську долю, яку вершить провидіння. До цього вірша український молодіжний гурт « Один в каное» написав мелодію – і народилася ще одна прекрасна пісня на слова Каменяра.

(звучить пісня у виконанні шкільного гуртка)

             Не лише кохання чи нещаслива доля спонукали поетів на пісенну творчість. У багатьох піснях оспівуюють і квіти.  ( зображення чорнбривців)

Всім відома пісня»Чорнобривці», автором слів якої є Микола Сингаївський.Ось як про свою любов до пісні він писав:

             «Скажу про жанр мистецтва, до якого я небайдужий. Це — пісня. Вона володіє мною з дитинства, з юнацьких років. Я був гармоністом на сільських празникових гуляннях, гармошка для мене і нині дивовижний інструмент у розумінні настрою. Грав на струнних, кохався у народних мелодіях і записував народні пісні. Вони — чисте повітря поезії і нашої культури взагалі. Впродовж тридцяти років творчої праці я мріяв і намагався сам створити пісню. Багато мелодій, написаних композиторами на мої вірші, знайшли дорогу до серця людського.»

               Свої знамениті «Чорнобривці» Микола Сингаївський написав у 22 роки, у 1960–му. До речі, варіантів тексту було декілька: в одному з них були такі рядки: «Як на ті чорнобривці погляну, то далеко їх видко. Бачу руки твої, моя мамо, чую ласку твою, українко». Але для милозвучності композитор Володимир Верменич, автор музики до пісні, наполіг на римі «старенька» — «рідненька». Слухачі почули цю пісню лише за рік: сталося так, що якраз у цей час на екрани вийшов фільм «Літа молодії», де прозвучала «Пісня про рушник», яка одразу ж стала хітом, і на «Чорнобривці» ніхто не звертав уваги.

             «Наша пісня «лягла» років на два, доки всі не наспівалися «Рідна мати моя», — згадував сам Сингаївський в одному з інтерв’ю. — «Пісня про рушник» прекрасна, просто так збіглося». Невідомо скільки б іще «вилежувалася» пісня, але допоміг випадок: одного разу, рибалячи на Жуковому острові з відомим співаком Костянтином Огнєвим, Верменич показав йому партитуру нової пісні, і той одразу погодився взяти її до свого репертуару. І заспівав так, що пісня одразу ж пішла в народ. І стала народною. Пізніше «Чорнобривці» виконували і Дмитро Гнатюк, і «молода парость» уже незалежної України — Ірина Сказіна, Віктор Павлік, пізніше її брали до репертуару JazzexBand, Віталій Козловський і Таїсія Повалій

(звучить пісня)

              А про наступну пісню критики казали: «Два кольори, дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду»

   Ці слова про пісню Дмитра Павличка «Два кольори» на музику Олександра Білаша ..Олеся Білаш, донька композитора Олександра Білаша, так розповіла історію створення пісні «Два кольори»: «Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, вони почали поглядати наліво й направо — почали шукати гарних комсомолок, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.

Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини.»

( звучить пісня) .

В українській народній творчості є дуже багато пісень про загадкове зілля руту-м’яту., але лише одна пісня , в якій згадується ця рослина , змогла полонити не одне покоління українців своєю ліричністю та  романтизмом . Це пісня на слова Володимира Івасюка. Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірник коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком, в якому були рядки:

Ой ходила, говорила гільтайова мати,

Назбирала троєзілля мене чарувати,

Назбирала троєзілля червону рутоньку,

Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.

Згодом ,мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання.

 Після закінчення третього курсу Чернівецького медичного інституту Володя починає працювати над піснею "Червона рута". Коли Володя запропонував показати "Червону руту"   в передачі українського телебачення "Камертон доброго настрою", з'ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз'їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан постала чудова пісня — перший великий тріумф молодого митця.

У 1971 році в Карпатах був знятий фільм "Червона рута", в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук ". Це був перший український музичний фільм.,. Фільм мав свою сюжетну лінію: у поїзді «Донецьк – Жаб'є» (насправді ж такий поїзд у природі не міг існувати, оскільки селище Жаб'є розташоване за 31 км від найближчої залізничної станції Ворохти) знайомляться карпатська гірська красуня Оксана і молодий шахтар Борис (у ролі Оксани – викладачка Чернівецького музичного училища Софія Ротар – тоді ще без «у» в закінченні, саме так і записано у титрах, – Бориса грає соліст «Смерічки» Василь Зінкевич). Уже тоді – Схід і Захід разом, ми сильні, бо маємо Схід і Захід.

Першою звучить написана спеціально для фільму пісня Володимира Івасюка, яку співає Василь Зінкевич, що «акомпанує» собі на гітарі:

На швидких поїздах

Я долаю свій шлях, –

Хай летять до мети.

І легка моя путь,

Здогадались, мабуть,

Нових друзів я хочу знайти.

Я вітання везу від донецьких степів,

Синім горам везу.

Але в серці моїм буде завжди мій дім,

Бо люблю я Донбасу красу...

              Хлопець і дівчина закохуються один в одного. Весь сюжет побудований на їхніх взаєминах. У Карпатах дороги молодих розходяться, але Борис розшукує свою прекрасну карпатську незнайомку Оксану. Закохані зустрічаються знову, і друзі запрошують їх заспівати на концерті для відпочиваючих. Усі свої почуття Оксана і Борис, звичайно ж, висловлюють у піснях. Основні сцени телефільму «Червона рута» знімалися на туристичній базі. За сценарієм герої співають для всіх, хто приїхав у Яремче на відпочинок.

                 У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи

( звучить пісня)

               Україна – багата на таланти земля. І в сучасності є багато поетів і композиторів, котрі дарують слухачам красу і неповторність української пісні. Варто лише прислухатися до них , відокремлювати мистецтво від одноденних пісеньок, відкривати для себе істинну красу мелодії.

               Нашим сучасником є поет і композитор Тарас Петриненко, автор пісні « Україна», яка стала неофіційним гімном.

.Свою музичну діяльність поет і співак розпочав 1969 р з виступу на танцмайданчику з гуртом Еней, що складався з учнів музичної школи десятирічки ім.. Лисенка.1970 р. цей гурт дебютував на телебаченні і став майже беззаперечним лідером української рок-музики. 1999 р. за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва  та вагомі творчі здобутки Тарас Петриненко отримав звання Народного артиста України.

             Є прекрасна пісня в творчому арсеналі Тараса Петриненка « Зорепадом летять роки» .Можна сказати, що це пісня про пісню- ода невмирущому мистецтву, яке надавало  українцям сил, наснаги, любові, віри.

( звучить пісня)

Кружляй же завжди, пісне, на орбіті,   

Брини й мужай, в різноголоссі нот,

Про рідний край і нашу пісню в світі

Не забувай, співучий мій народ!

                 Бо без пісні не буває сонця,

Бо без пісні не буває цвіту,

Хто забуде материнську мову,

Той сліпим блукатиме по світу!

Дні дитинства, наче плин води,

Проліта дитинство, так у спадок

Зостається материна пісня, повна згадок,

Пам`ять зостається назавжди.

Пісне! Велична рідна пісне!